Глава 3. Перші серйозні неприємності.

Полігон їх зустрів яскраво. Яскравим поривом холодного сирого вітру, який приніс не менш яскравий сморід якогось нещасного, якого сьогодні або піднімуть, або доб’ють. Лекція була короткою, Чимін сказав би навіть занадто. Чон тінню прослизнув в аудиторію, створюючи цим трунову тишу серед раніше гучних страдіозусів, і просто повідомив, що на місці вчитися легше, тому всі на полігон.

Зараз ці всі стояли перед трупом померлого гобліна, який, судячи з укусів на руках і ногах, а також рваної рани на шиї, помер не своєю смертю. Нічим не прикритий труп лежав на великому кам’яному столі і показував себе у всій красі. В тому числі й те, що він був чоловічого роду. Але це меркло на тлі шматків плоті, що шматками звисали з його кінцівок. Чимін проковтнув слину і відвів погляд. Це взагалі законно, отак проводити навчання на чиїхось трупах?

-Адепти, перед вами труп. Кого нудить при слові труп, вийти і піти, решту прошу підійти ближче.

-Я пішов. – Сказав Юнгі і розвернувся, але відразу був схоплений за шкірку Техьоном.

-Чи далеко зібрався? – Юнгі показав пальцем у бік шістьох адептів, що пішли. Техьон хмикнув. – Ти просто не знаєш, що їх потім чекає.

-Швидше, ви не до вівтаря йдете, тут нема перед ким красуватися вбранням.

Підійшли. Стали. Картина стала ще гіршою, тому що той бік, що вони не бачили виявився рваним і звідти звисало пару петель вже почорнілих кишок.

-Як на вашу думку, панове адепти, що з ним трапилося? – Запитав Чон окидаючи пильним поглядом десять людей, що залишилися.

-Він помер. – сказав хтось у натовпі.

-Правда? Чудове зауваження. У кого ще будуть ідеї? Техьон, ти мовчиш.

Чимін придивився. Труп виглядав паршиво. Дуже паршиво. Начебто помер ну дуже давно.

-Він уже був мертвий. – сказав Чимін. – Ви вбили його вдруге?

-Упокоїв. Правильно. Рани, які ви маєте радість бачити, були завдані нечистю в лісі, а не були причиною смерті. Молодець, Пак. Темою нашого заняття сьогодні буде «Частковий контроль». Хто мені скаже, що мається на увазі?

-Воскресіння одного або кількох органів або частин тіла. Залежно від цього воно буває внутрішнє та зовнішнє відповідно. – сказав Техьон. – Частковий контроль не дає контролю за повним тілом. Лише його частиною.

-Вірно. Ваше завдання сьогодні дивитися, запам’ятовувати, а потім застосувати на практиці. Мертвих гоблінів ви, звичайно, шукати не будете, але ось дрібних тварин: зайців, білок, щурів, лисицю знайдете, як кому пощастить. У деяких з вас сил, звичайно, вистачить на «частковий контроль» гоблінських частин, але нам не потрібні непритомності та нещасні випадки. Наше завдання сьогодні змусити битися серце. По-перше, нам потрібно знати результат, у даному випадку оцінкою буде серцебиття, навряд чи ви дізнаєтеся, чи працюють у нього нирки або печінка без доступу до них та низки досліджень, по-друге – нам важлива відсутність безпосередньо контакту з органом. Тобто, торкатися тіла – так, органу – ні. Ясно?

Відповіддю була тиша.

-Вважатимемо, що так.

Чон став поруч із трупом і поклав розкриту долоню на ділянку серця торкаючись тіла кінчиками пальців.

-Вам потрібно зосередитись. Підвищивши рівень сили, ви зможете підпорядковувати їх на відстані, зараз потрібен контакт. Уявіть серце, як ваша темрява захоплює його в полон, огорніть його нею і уявіть як воно б’ється. – Через мить Чон прийняв руку и подивився на адептів. – Хто хоче перевірити? Тобіас?

Поряд з Чиміном з полегшенням видихнув Юнгі. Пак його розумів, він сам не хотів перевіряти, чи б’ється в нього серце. Тобіас поклав руку на мертвого гоблина, але нічого не відчувши, надавив сильніше. Помилка. Тіло під рукою провалилось і бідний адепт занурився по кість. Чиміну заклало вуха, поряд почулися позиви до блювання від Юнгі та тихий сміх Кіма.

Чон дивився на адепта спокійно, без жалю та сміху.

-Вільний. Руку виймай.

-Я поки так постою. – Сказав той.

-Ну грійся. – Чонгук обійшов Тобіаса і подивився на групу. – Якщо принцип зрозумілий, по троє в групу і шукати тих нещасних, на кому будете тренуватися. Якщо не зможете сьогодні, не страшно, спробуєте ще наступного разу. А тепер вперед, і заради Тьми, не нарвіться на неприємності.

Взявши Чиміна і Юнгі під руки, Техьон підмигнув дядькові і пішов до лісу слідом за іншими. Це має бути просто, так думав Пак поки не зрозумів, що знайти труп складно, його або вже з’їли, або від вже десь бігає. Від останньої думки стало якось моторошно.

-Може вб’ємо когось, га? – Спитав Кім. – А що, труп? Труп. А далі розберемось.

-Ага, для цього його зловити спочатку треба. – Проворчав Мін.

-Так вперед, ти ж типу швидкий, так давай, чого чекаєш?

-Ти мене за дурня тримаєш? Шукай давай, ще я по кустах за зайцями не бігав.

-Може поділимося? Ми так до світанку нікого не знайдем. – Спитав Кім. – Не думав, що в нашому лісі фіг знайдеш труп.

-Та трупів то тут багато, тільки їх також доганяти треба. – Сказав Чимін, переступаючи через чиюсь лапу. Цікаво, а де хазяїн? Наче вовк.

-Може досить? Я ще від лежачого не оговтався. Як подумаю, що для виконання цього завдання до нього ще й торкатися потрібно…

-О, глянь, білка! Лови! – Крикнув Кім і товкнув Юнгі в плече.

-Ти дурний? Нікого я ловить не буду.

-От рештки гнома недобитого, таку кралю впустили.

-Сподобалась? Ну от сам і лови.

-Я підтримую розділення. – Видихнув Чимін і закрив очі. – Бо до ранку ми не то що мертвяка не знайдем, я себе до кучі зібрати не зможу, в мене вже мозок від вас кипить.

-От і добре. Є три сторони, як стоїмо – так і йдемо. Хто знайде, кидає руну виклику іншим. – Техьон кивнув своєму рішенню і пішов.

Юнгі подивився йому в спину і тихо прошепотів:

-Чонгук нас уб’є.

-Чого? – Спитав Пак.

-Бо ми кретини. – І пішов вперед.

Пак ще довго обмірковував його слова поки йшов кустами. Чого Чон має їх вбити? Вони знайдуть якогось зайця, виконають завдання і спокійно собі підуть по кімнатах. Сьогодні тренування, ввімкнути серце, вимкнути. Потім на оцінку. Все начебто просто.

Чимін зупинився почувши якийсь шорох неподалік. Зупинившись він прислухався. Може здалося? Шорох повторився, а за них дивний звук наче…хтось дуже не культурно їсть. Хтось і напевно когось. Чимін в цьому участь приймати не збирався ні з якого боку, тому вирішив не напрошуватись в гості та чемно по англійскі піти геть. Та не судилося. Ще одна лапа. Схоже доля вирішила, що він має зібрати цього вовка як пазл. Помітив її Пак вже коли впав, наробивши такого шуму, що в кустах схоже апетит пропав. Чавкати припинили. Чимін, здається, припинив дихати.

Тварючки, що вийшла перевірити периметр Пак ще не бачив. Не дочитав мабуть. Такого страховиська ще пошукати треба. Худе довге сіре тіло, з довжилезними кінцівками. Все перемазане кров’ю, яка капає з тонких як лезо кігтів довгих як меч. На обличчя, якщо це можна так назвати, Пак дивитись не збирається. Йому і цієї картини досить.

З диким риком Щось кинулось на нього. Як Пак підірвався він і не згадає, та дрипанути сили вистачило. Скоріше би добратися до інших, і як на зло руну виклику на долоні малювати треба, та й закарлючок там багато, а тут мало того що дивитись треба щоб не занирнути носом десь, так ще й думати ні про що не можеш, крім того аби обідом не стати. І де лишень ця хрінь взялась на його світлу голову? Певно кімната і правда проклята.

-Адепт, тьма тебе роздери, ти де його знайшов?!

Чон! Дякувати всім силам! Пак в храм піде, обов’язково, лиш тільки ним не закусять спочатку. Потрапивши за спину Чону, Чимін нарешті перевів дух. Почувся лише дивний звук сильного вітру, рик, гуркіт далі тиша. Відкривши очі все що Пак побачив димлячу купу рештків Когось, про кого він ще запитає. І тоді він побачив голову. Громадні очі дивились прямо на нього, паща повна чорних гострючих кривих зубів з довгезним чорним зміїним язиком. Попади він цій штуці в лапи, було б боляче. Ось тепер страх захлиснув його з головою.

-Ти збожеволів, Чимін?! Жити набридло?!

-Я … ректор Чон я правда … не … не знав …

-Що ти не знав?! Що ти до тьми не знав?

-Я ж … Я ж просто … – Чимін був на грані сліз.

-Навіщо ти його підняв?! Як ти взагалі його підняв?

-Припиніть кричати на мене!

-Тьма і Світло! – гаркнув Чонгук і закопався пальцями у своє волосся. – Якби я не встиг? Якби не встиг, чим ти твою матір, думав?!

-Я не хотів. – Чимін відчув, як пара сльозинок зірвалася і покотилася по щоках.

-Припини. Негайно. Чимін.

-Відчепіться. Досить.

-Досить? Ти ж так хотів вчитися. Книжку для третього курсу хотів. Адже хотів? Отримав? А якого облізлого упиря ти нею скористався?! На дідька ти підняв гуля?

Чимін схлипнув.

-Та не піднімав я його! Я знайшов його таким! Я не зрозумів, що це, не знав, що це, я ніколи не бачив цих гулів, як я міг зрозуміти?

-Припини ревти. Де ці два, – Чон зробив недбалий жест рукою, – твої доповнення? Чому ви не разом, це була робота в команді, де їх гоблін носить?!

-Ми розділилися. – Тихо сказав Пак.

-Ви що зробили?! Я ж дав завдання групове, що вам не зрозуміло?

-Ми подумали, що так буде легше і швидше когось знайти, а потім той, хто знайшов, відправив би рунічний виклик іншим.

-Ну і як? Знайшов? Я дав завдання знайти дрібне звірятко. Гуль схожий на кролика?

-Вибачте.

Чимін витер щоки рукавом і шморгнув носом.

-Наступного разу, якщо побачиш щось, що не виглядає безневинно і при цьому в кущах зловісно чавкає або потрапиш у якусь гоблінову дупу, відразу посилай мені виклик, ясно?!

Чимін закивав, розуміючи, що знову починає плакати.

-Досить ревти, в цьому лісі і так сиро і похмуро.

-Мгм.

-Тьма! – прошепотів Чонгук і підійшовши до Чиміна, обійняв його.

Чимін перестав плакати. Він не отримував обійми навіть від батька, тільки схвальне або втішне поплескування по спині. Обійми Чонгука були несподіванкою, але настільки приємною, що Чимін дозволив собі заплющити очі і закопатися носом у груди чоловіка, вдихаючи приємний запах його одеколона і хапаючись руками за його сорочку.

-Ти так приємно пахнеш. – прошепотів Чонгук йому в маківку. – Пробач, що накричав. Я так злякався.

Чимін розплющив очі і підняв голову дивлячись на похмуре обличчя Чона. Ректор поклав руку йому на щоку і погладив її пальцем, зсунув долоню трохи убік, завмираючи великим пальцем над губами.

-Обіцяй мені, зараз, тут, щоб не трапилося, ти мені скажеш.

-Я … – Видавив із себе хрипке Чимін, але завмер. Палець Чона опустився на його губи повільно натиснувши, повів по нижній трохи відсуваючи.

-Ти як помутніння. – промовив Чонгук, опускаючись все нижче, не відриваючи погляд від пакових губ.

-Чимін!

Пак сіпнувся, а Чон відразу відступив від нього на крок.

-Темрява мене ковтни, що тут сталося? – Запитав Юнгі, закриваючи ніс.

Хлопці зупинилися, завмерши за кілька кроків від них. Кім придивився на те, що лишилося від нечисті.

-Це що гуль?

-Уве, мене зараз знудить, ну і сморід.

-Туди йди, навіщо ти до мене обернувся.

-Ти пахнеш добре.

-Це що комплімент?

-Може бути. Тьма, йди до мене.

Юнгі розстебнув шкільний піджак Кіма і закопався під нього носом.

-Це цікавий хід, червоноокий. Я вражений. Але якби ти хотів зі мною по-обійматися міг би просто … ухуф.

Мін вліпив свого кулака Техьону прямо в живіт змушуючи того замовкнути.

-Якщо ви завершили валяти дурня, то пропоную піти за книжки. Здавати будете мені перші, ясно? Хай вам тьма допоможе, якщо провалетесь.

Хлопців як вітром здуло, один лише Чимін і залишився.

-Те що щойно, нажаль, не сталося, нехай буде лише між нами. – Сказав Чонгук. – Але це не означає, що ми до цього не повернемося.