Ми пишемо правила.
від k911 mobeusДонори у суспільстві вампірів були важливими особами. Це не просто манекени з резервуаром, наповненим кровʼю. Вони чують багато і знають багато. Це вважається поважною роботою у світі людей. У Ейдана були свої думки щодо цього, але він не міг протиставити жодну з них, бо так чи інакше був залежний від донорів. Тільки от зараз голод ніяк не зʼявлявся. Два дні минуло непомітно, наче мить, на відміну від справ, які накопичуються. Сьогодні мав би прибути новий донор, в резиденції підібрали кандидатуру, яку схвалив Король. Ейдан не придавав цьому великого значення, бо йому було байдуже, кого оберуть і хто це схвалить. Король для нього – поважна людина, яка намагається тримати тонку рівновагу для своєї раси в цьому світі, де кожен хоче вижити. Але не більше.
В барі, де останні три години проводив Ейдан, лунала ненавʼязлива музика в стилі джазу, навіюючи сумні образи подій минулих днів, відгукуючись десь там в темних закутках серця, що перестало битися. Юнак ходив сюди тільки тому, що тут його знають як незнайомця, який завжди замовляє дорогий алкоголь, курить, і ні з ким не розмовляє, окрім бармена, та й тільки щоб замовити випити. Цей людський, звичайний бар, нічим не відрізнявся від інших яких повно на все місто. Проте, Ейдану завжди імпонувала жива музика й одна дівчина, яка працює тут артисткою. Це прикрашало кожен вечір, який юнак проводив наодинці з пляшкою віскі, цигаркою і музикою. Атмосфера бару ніяк не відповідала тим пісням, які грали музиканти, акомпануючи артистці. Це і привертало багато уваги Ейдана до цього місця.
Тонка рука швидко потягнулася до кишені, дістаючи чергову пачку цигарок. Стілець заскрипів, коли Ейдан повільно вставав, щоб не допустити втрати рівноваги. Криваві ритуали, вбивства і закляття пішли собаці під хвіст, адже на живого мерця все ще впливає алкоголь. Юнак не міг не дивуватися цьому, хоча йому знадобилась ціла пляшка віскі, щоб відчути цей звабливий стан, коли все автоматично йде до Біса. За лічені хвилини Ейдан опинився на задньому дворі бару, де було геть пусто, прохолодне свіже повітря вмить обійняло його, прихистивши прокляту душу, що так сильно хапалась за будь-яку соломинку спасіння від власних страхів, думок, емоцій. Притиснувшись, буквально впавши на цегляну стіну будівлі, юнак підвів очі до нічного неба. Тут було тихо, спокійно, лиш віддалено чутно місто, що оживає вночі. Ейдан повільно зʼїхав по стіні, все ще дивлячись у небо. Присів на асфальт, спираючись на холодну і тверду будівлю. Цигарка мʼяко лягла до рук, потім опинилася між зубів. Витончені пальці марно намагались запалити її. Декілька нетерплячих, уривчастих клацань. Даремно. Погляд був повний розчарування і насмішки над своєю нікчемністю. Ейдан не збирався зупинятися на цьому. Він нервово клацав запальничкою перед очима, направляючи її на цигарку.
– Господи Боже… Та ти знущаєшся, чому зараз, – Ейдан знову і знову намагався запалити ту бісову цигарку.
Вампір встав і почав роздратовано ходити туди сюди, злісно клацаючи запальничкою. Цей звук ставав все голосніше і напруженіше з кожною невдалою спробою. Всередині все вибухало. Він зробив свій вибір. Ейдан агресивно жбурнув кляту запальничку і вона, відповідно, брязкнула об стіну іншої будівлі навпроти, відскочивши кудись далеко у бік. Вираз обличчя змінився полегшенням, злість поступилася розчаруванню, а потім емоції й зовсім зійшли на «ні». Ейдан змирився з думкою про те, що прийдеться піти назад до бару і попросити в когось підкурити, адже бажання нікуди не зникло.
– Містере Блумфілд. Я сподівався поговорити з вами, – за спиною роздався знайомий голос детектива Вайтгеда.
Ейдан непоспішно повернувся, здивовано споглядаючи на вампіра. Кого він тільки не уявляв на цьому місці, але точно не представника Ордену. Це було несподівано і дивно. Вампіри переглядались між собою, але жоден не починав говорити.
– Прошу, – Алекс запропонував свою запальничку.
Ейдан неохоче підпалив цигарку, скорочуючи дистанцію до Вайтгеда. Невеличкий вогник швидко дав іскру і тютюн ледь помітно спалахнув, почав повільно тліти. Радник Короля дивився на представника Ордена з питанням в очах. Це мучило обох, але чомусь вони вичікували паузу.
– Не знав, що ви курите, Алекс, – Ейдан легко змахнув попіл пальцем з цигарки.
– Іноді трапляється.
Ейдан роздивлявся вампіра, намагаючись вловити хоч якісь деталі того, що він робить, де буває, з ким спілкується. Але він був важким зразком для читання та аналізу. Було як мінімум три питання. Для чого він прийшов? Чому один? Як Вайтгед знайшов його?
– Що за нагальна потреба, щось уже відомо?
– Мені доручили повідомити про ваш переїзд і супроводжувати вас в резиденцію Короля, – Алекс уважно дивився Ейдану в очі.
Ейдан нервово закивав головою, вдихаючи дим. Його обличчя виражало занепокоєння, очі жмурились. Вайтгед помічав, як сумніви й підозри ширились скрізь повітря між ними. Ця мить була напруженою для обох. Ейдан швидко докурив і викинув цигарку у сміттєвий бак, який стояв трохи далі. Він знову наблизився до Алекса, дивлячись кудись в пустоту.
– Ходімо. Вам же не наказали охороняти мене? – саркастично посміхнувся Ейдан.
– Саме так, наказали…
– Хто тепер веде справу Софі, все ще ви?
– Король хоче зустрітися з вами післязавтра, – Алекс чемно нахилив голову, тим самим відволікши Ейдана від його питання.
– Я можу припускати, що в мене ще є час, щоб зібрати свої речі, – очі вампіра повільно ковзали по міцній статурі детектива.
Вайтгед повільно кивнув у схвальному жесті. Ейдану стало надто незручно мовчати. Він знав, що лишились деякі питання, які детектив хотів обговорити. Але, чомусь, Алекс виглядав так, наче йому не можна про щось розповідати. До того ж він виглядав напруженим з незрозумілих причин. Можливо це повʼязано з тим, в якому стані та закладі Вайтгед знайшов радника Короля.
-Звідки ви знали, де мене шукати? – Ейдан максимально скоротив відстань між ними.
– Запитав у Кіліана. Він відповів, що зазвичай в цей час вас можна знайти у двох місцях: або церква або бар.
Ейдан коротко посміхнувся. Вампіру самому стало смішно з того, як це прозвучало. Дуже вдале поєднання місць. І варіантів небагато.
– Я гадаю, нам з вами час іти, – Ейдан демонстративно вклав запальничку в руку детектива.
– Лишіть, містере Блумфілд, – Алекс сунув її в кишеню темного пальта, в яке був одягнутий Ейдан.
***
Краплі води повільно стікали доріжками по тілу Ейдана. Він лежав у ванній незворушно, наче покійник у гробу. Його очі були блаженно прикриті, голова лежала на складених руках, що спиралися на зовнішній кут ванни, обличчя розслаблене, жоден мʼяз не ворухнувся. Скуйовджене волосся важкими пасмами спадало назад по контуру голови аж до акуратно вибритої потилиці, вода майже повністю сягала краю ванни, розмиваючи при тьмяному світлі його оголену фігуру. Поруч на тумбі лежала запальничка і майже пуста пачка цигарок. Ейдан постійно намагався зігрітися, навіть якщо те тепло він відчував тільки ззовні. Це було одне з місць, де вампір міг розслабитись і побути наодинці, в тиші. Було важко відкрити очі, так хотілось заснути навічно. Сьогоднішній день змінив минулий, потім його змінить завтрашній, і так ще дуже довго і невідомо до якого часу. Це вже навіть не лякало Ейдана. Хоча бажання займатись самознищенням нікуди не зникло.
Вампір почув, як до дверей впевненим кроком хтось підійшов. В цю ж мить двері відчинилися і в кімнату зайшла незнайома жінка. Очевидно це і був новий донор, принаймні інших здогадок в Ейдана не було. Вампір не відкривав очі, і зовсім не збирався рухатись з місця. Він хотів, щоб його залишили в спокої.
– Це що Голуаз, містере Блумфілд? – оксамитовим альтом проговорила незнайомка, дивлячись на тумбочку поряд з ванною.
Ейдан розплющив очі, неквапливо поморгавши, і зустрівся поглядами з жінкою, яка зайшла без стуку. Він потягнувся за пачкою цигарок. Все ще дивлячись у вічі, вампір дістав одну сигарету, затиснувши її між пальцями. Окинувши цигарку поглядом, він нахилив голову, в очікуванні. Дивна особа повільно підійшла, і опустилась навприсядки. Жінка ніжно накрила губами обриси цигарки, ховаючи погляд. Ейдан неспішно взяв запальничку, вишуканим жестом підніс до сигарети й запалив іскру. Полумʼя мʼяко торкнулося тютюну, розпалюючи його. Атмосфера в кімнаті дедалі більше розпалювалася. Жінка вдихнула дим сигарети, насолоджуючись цією миттю. Відчуваючи цей присмак, вона застигла, перестала дихати. Вампір дивився на шию жінки, прислухався до її сонної артерії, погляд ковзнув нижче – до грудей, на які мʼяко лягала тканина пеньюара. Незнайомка вдихнула дим цигарки, зустрічаючись поглядом з Ейданом.
– Стукайте наступний раз, Міс… – вампір не договорив, чекаючи, коли незнайомка назве своє прізвище та імʼя.
– Грей… Мері Анна Грей, – доповнила вона, повільно вимовляючи кожне слово.
Біля відкритих дверей зʼявився Кіліан, обережно намагаючись привернути увагу господаря. Ейдан різко перевів погляд на дворецького, чекаючи, поки він почне говорити.
– Перепрошую, пане. Всі речі зібрано, хотів спитати, чи не потрібно вам щось? – Кіліану було незручно переривати розмову господаря.
– Дякую, мені нічого не потрібно. Залиште мене. Всі.
Мері та Кіліан обмінялись поглядами й мовчки вийшли з кімнати, закриваючи двері. Ейдан тільки зараз зрозумів, що вода у ванній охолола. Вампір миттю опинився біля трюмо, елегантно підхопивши складений рушник. М’яка тканина торкнулася мокрої шкіри плечей, плавно переміщаючись нижче по всьому тілу. Ейдан думав про наступні декілька днів. Король хотів з ним зустрітися, при чому Вайтгед нічого не повідомив. Значить має прозвучати щось таке на тій зустрічі, про що знати слід тільки обмеженому колу людей. Єдиним питанням було те, чи входив до нього Алекс Вайтгед. Залишались ще деякі неточності. Чому Король доручив безпеку Ейдана саме детективу. І хто тепер буде займатися справою Софі. Було важко не думати про те, що сталося з дівчиною. Кожен раз, як вампір згадував недавню ніч, коли він знайшов її мертвою, придушений гнів, змішаний з печаллю обвивав горло, стискаючи ланцюги надто сильно.
Через деякий час юнак вийшов із кімнати, загорнувшись в шовковий халат.
0 Коментарів