Глава 28

Глава 28

 

28.1

 

Як же прекрасно було літати в небесах, думаючи, що ти керуєш своїм життям, що сама обираєш ким тобі бути. І як же боляче так швидко падати на землю.

Зрозуміло лише одне: не важливо, що ти думаєш,  не важливо, що ти робиш, чим ти жертвуєш і чого бажаєш. Нікому не важливо, як ти ризикуєш, якщо ти народилась від монстра, якого всі бояться.

Бийся головою об стіну скільки забажаєш, зітри свого лоба в кров, але ти не зітреш мітку з написом «звір». І всі будуть продовжувати його бачити, скільки б на рахунку не було збережених доль.

Кожен бореться за свої ідеали, за свої погляди, навіть якщо вони будуть повністю суперечити їх головному принципу «не вбий». Вони вб’ють, вб’ють цинічно та жорстко. Не вислухавши. Навіть не спробувавши зрозуміти.

Дельфі сиділа в калюжі крові, та дивилась на тіло свого дядька. Вона вже не знала, як реагувати на його смерть і чи був він взагалі їй по-справжньому рідним? Але ж і вона так багато брехала йому, не довіряла. Але чи важливо це все, коли людина мертва?

Зрозуміло лише одне. Вона одна. По-справжньому одна. І по факту, немає ніяких злодіїв та героїв. Всі дійсно ведуть бородьбу за «своїх» і в цьому випадку батько дає навіть більше вибору та не бреше, прикриваючись якимось невідомим цьому клятому світу  «добром».

Дельфі встала з колін та озирнулась навколо. Якісь пів години можуть повністю змінити все твоє життя.

Барті та Лео не залишать все просто так та обов’язково все розкажуть батьку. І Мерліне поможи після цього не потрапити йому на очі.

Вона опустила погляд на свої руки, в яких знаходився щоденник. Дівчина відкрила його, піднявши з підлоги свою магічну паличку, виводячи нею літери у слово «Привіт» і в цю ж мить прямо під її надписом з’явилось «Вітаю».

Поки Дельфі намагалась розібратись зі своїми почуттями та зрозуміти, що ж їй робити далі. Барті з Лео все прекрасно розуміли.

Як того і бажала дівчина, пара вже знаходилась в кімнаті та ні на мить не зупиняла своїх поцілунків. Здавалось, що тепер немає жодного але, жодного перепону.

Лео відчувала свободу, наче все, що колись її заковувало зникло.

Це нове життя, яке варто починати по новому. Вона відчувала неймовірний спалах. Немає більше нікого, хто зруйнував колись її – є лише той, хто дав зрозуміти, що життя може бути іншим. Той, хто подарував віру, хто подарував можливості, дав зрозуміти, що важливо а що ні. І лише з ним дівчина бажала йти вперед.

І чоловік це відчував. Нарешті він відчував, що вона справді готова і хоче його. Але після минулого разу він все таки вирішив спитати, аби більше не наробити дурниць.

– Зараз? Ти точно в цьому впевнена?

Але Лео лише мовчки розстібала гудзики на його сорочці та вдихнула армат його тіла, який змушував все всередині знову перевернутись.

– Ле-о-но? – Переспитав він ще раз та підняв її підборіддя аби зазирнути в очі.

– Візьми мене. – Впевнено промовила дівчина прямо йому у вуста.

Барті в цю ж мить посміхнувся та жадібно впився в її губи. Його руки блукали по тілу і нарешті все це не приносило дівчині нічого, окрім бажання, яке з кожним його дотиком нарощувалось. Хоч їй і здавалось, що більше вже нікуди, але Кравч доводив інше.

Чоловік підвів дівчину спиною до столу, який знаходився неподалік та припідняв за талію, аби всадити зверху. Він скинув свою сорочку та підтягнув юначку до себе за стегна. Їх поєднували палкі поцілунки та збуджене тяжке дихання. Рука Кравча скользнула з талії дівчини до внутрішньої частини її стегна.

Чоловік одразу почув, як дівчина видихнула та ледь чутно простогнала. Він провів своїм язиком по шиї. Руками ж розстібаючи її штани, стягуючи їх та відкидаючи в сторону. Барті знову наблизився та міцно стиснув її стегна, рухаючи своїми на зустріч.

Бажання на стільки переповнювало Леону, їй здавалось,що вона прямо зараз ладна повністю поглинути його, залізти кудись всередину, під ребра та накритись зверху, аби ніхто і ніколи її звідти не дістав.

– Чіпляйся за мене. –  Прошепотів той.

В цю ж мить, Кравч трошки припідняв її та схопив за сідниці. Дівчина ж обійняла його шию та притулилась всім своїм тілом.

Барті відніс її до ліжка та поклав, нависаючи своїм тілом над нею. Він продовжував імітувати рухи, запустив свої руки під чорну  кофтинку, проходячи гарячими долонями по грудях, таліїї.

Після цього, Кравч все таки зняв з неї останню річ, залишаючи лише в спідній білизні. Як виявилось, дівчина носить нише нижню її частину. Не зволікаючи часу чоловік прийнявся цілувати шию, обережно покусуючи шкіру. Поцілунки спускались нижче, дійшовши до грудей, Кравч грався з ними язиком, від чого тіло Леони почало вигинатись та покриватись мурашками.

Гарячі долоні продовжували пестити груди, поки сам Барті опускався нижче, покриваючи живіт та стегна палкими поцілунками. Він зубами схопився за край білизни та почав тягнути її вниз. За мить він вже зняв її повністю, допомагаючи собі руками.

Чоловік навис над нею та їх вуста поєднались в поцілунку.  Дівчина відчула як рука  торкнулась її лона, обережно пестячи. Леона починала все тяжче дихати та відкривати очі під час поцілунку, вдивляючись в обличчя коханого, розуміючи неминуче.

Раптово вона відчула, як його палець ковзнув в середину неї, від чого трохи здригнулась та почала хапати повітря ротом.

Барті уважно спостерігав за її реакцією, чоловіку самому вже було дуже важко тримати себе в руках, його язик все частіше облизував  губи і, помітивши, як змінюється обличчя Леони, його терпець увірвався вже остаточно.

Він швидко визволив з одягу себе та роздвинув її ноги, опининяючись зверху. Знову поцілунки та дотики. Дівчина відчувала його всього, відчувала як шалено стукає сердце.

Барті провів язиком по кінцю її вуха та прошепотів:

– Може бути ще трошки боляче.

– Можна навіть не трошки. – Ледь стримуючись промовила вона.

Чоловік хтиво посміхнувся та вже за мить брюнетка відчула поштовх та пронизуючу біль.

Вона відрізнялася від тої, що була раніше та, здавалось, змішувалась з відчуттям чогось незвичного, але вкрай приємного.

Пара знову зустрілась поглядами. На емоціях дівчина притягнула його обличчя до себе руками та поцілувала. Барті почав рухатись, і кожен його наступний поштовх ставав все глибшим та жорсткішими, біль проходила, але здається Лео взагалі не звертала на неї уваги, віддаючись чоловіку.

Кравч не зупинявся ні на мить, насолоджуючись таким довгоочікуваним моментом.

– Все добре?

– Мг… – Протяжно відповіла вона, жадібно хапаючи повітря ротом.

Кравч посміхнувся та швидко схопив дівчину руками за талію, перевертаючи на живіт. Він обережно припідняв її стегна, аби та встала на коліна, а сам вже знаходився позаду. Лео обперлась на витягнуті руки та повернула свою голову назад, спостерігаючи за діями Барті. Чоловік своїми колінами ширше росставив її ноги та повернувся в неї.

Кравч тримався за її стегна роблячи поштовх за поштовхом, його рука почала рухатись до спини брюнетки:

– Нижче – Рикнув він, нахиляючи дівчину вперед.

Леона в цю ж мить послухалась та обперлась на лікті вигинаючись.

– Ще нижче.

Чоловік провів долонею по її спині, нахиляючи настільки наскільки можливо, ні на мить не зупиняючи рухи. Він ніжно провів рукою назад та міцно стиснув стегна.

– Ось так. – Знову проричав він. – Гарна дівчинка.

Інерційно чоловік добряче ляснув дівчину по сідниці, але в мить винувато скривив обличчя, розуміючи, що це трошки зайве зараз, шепочуши їй на вухо та збавляючи темп.

– Пробач, маленька.

Але на його привеликий подив, він почув лише довгий стогін насолоди, і побачив, як рука дівчини стискає простирадло. Хтива посмішка осяяла обличчя Барті . І він повторив минулу дію ще раз, спостерігаючи за її реакцією.

І знову те ж саме. Гучний стогін і слідом тіло Леони почало вигинатись.

– Да лааадно.

Кравч швидко підняв дівчину до себе, прибираючи з її плеча волосся та цілуючи шию, паралельно промовляючи:

– То тобі подобається?

Чоловік продовжував рухи та рукою повернув її голову в бік, заглядаючи в обличчя, але дівчина лише закусила свої губи, глибоко дихаючи та пронизуючи його поглядом.

Посмішка не спадала з його обличчя. Він різко повернув її в минуле положення.

Однією рукою Кравч потягнувся за своїми штанями. Лічені секунди – і він вже тримав в своїх руках ремінь, який до цього склав в двоє.

Чоловік почав проводити ним по тілу юначки, не забуваючи про рухи.

Він спостерігав, як дівчина вигинається від невідомості, очікування та дражнив ще дужче, різко замахуючись, але не наносячи удар.

– Барті! – Зірвалось з її вуст.

Після чого чоловік, посміхнувся, та ляснув ременем по сідницям, поєднуючи це з глибоким поштовхом, він продовжував поєднувати це все, роздивляючись, як червоніє її шкіра. Своїми стогонами Лео підтверджувала, що чоловік йде по правильному «маршруту».

Ці всі відчуття, які поєднувались в купу, змушувало її тіло здригатись та жадати ще, ще і ще. І з кожним новим ударом та поштовхом здавалось, що кожен м’яз починав тремтіти. Леона не розуміла, що відбувається, але кожен сантиметр її тіла наповнювався раптовим потоком тепла та починав скорочуватись. А ось Кравч все прекрасно розумів, тому швидко відкинув ремінь та схопився за стегна, прискорюючись  зі всіх своїх сил.

Хоч Леона і намагалась стримувати свої емоції, гучний крик насолоди заповнив всю кімнату. Кравч відчував як тіло дівчини, починає труситись. І з кожною хвилею все дужче та дужче, врешті решт повністю розслабляючись. Але чоловік не зупинився, розуміючи,що він занадто близький до свого завершення.

І його не підвели власні відчуття.  Вже через лічені секунди, ще не повністю відійшовша Лео відчула, як чоловік «пірнув» в неї на стільки гучно на скільки міг під супровід гучного та протяжного рику.

Чоловік видихнув та впав поряд, підтягучи дівчину в свої обійми.

– Слухай, в тебе там ще родичі залишились? Бо якщо так, я згоден знаходити кожного, аби це все повторювалось знов і знов.

Але Лео переповнювали почуття, вона все ще відчувала чоловіка в середині себе, хоч все вже і закінчилось. Думки плутались, це все так приємно і якась частина його тепер в ній.

– Я кохаю тебе, Барті.

Чоловік посміхнувся та уткнувся в її вухо своїм носом,дужче обіймаючи.

– І я тебе.

І все було б чудово, аби їх не перервав голос, який роздавався неподалік.

– Це все дуже пізд#ць як романтично, але вдягайте свої сраки!

Кравч роздратовано повернувся, та викрикнув:

– Скааб!! Йди на х#й. Звідки ти тут взагалі взявся?!

Барті прикрив собою Лео, яка помітно нервувала та оглядала все навколо, аби прикрити тіло. Дівчина швидко потягнула на себе ковдру та все ще ховалась за чоловіком.

А Скаб вказівним пальцем вказував на рослину, яка знаходилась в темному кутку.

– Ти квітку, телепню, коли останній раз поливав?!

– Ніколи! – Роздратовано відповів він.

– Воно і видно! – Додав він. – Був наказ повертатись.

– Якого х#я?! Чому знаєш ти, а не знаю я.

– Напевно, бо ти тут, а я там. Снейп повернувся. Місія провалена. – Опускаючи голову промовив чоловік. – Я не знаю, що буде далі,Барті, але ми всі в сраці.  Я був в кабінеті Дамблдора, я не зрозумів нічого, але Дельфі здається вбила Блека.

– Дельфі? Гучно вскрикнув Кравч, вскакуючи з ліжка. – Твою мать, вона ще там?

– Ні. Понеслась кудись, як завжди.

– Блять! Ти не міг її зупинити?

Барті швидко вдягав штани та шукав свою сорочку. Лео ж продовжувала сидіти, прикриваючись від чоловіка.

– Нахуя?

– Вона зрадниця, Скабіоре. – Промовила Леона. – Це я вбила Сіріуса. А вона намагалась здати та вбити нас.

– Шикарно, друзі мої. – Гучно зауважив чоловік. – Тому, замість того аби відвести її до Володаря чи слідкувати, ви вирішили просто потр@хатись і залишити її навіть без нагляду. Ви вдвох на приколі?!

– Вона була зачинена! Леона наклала закляття, перед тим як ми пішли!

– А, єб#йша справа, то це я тепер винен. Ви вдвох впевнені, що сповна розуму? Досить п#здежа. Треба повертатись.

– Треба її знайти! – Гаркнув у відповідь Кравч.

– Мг. – Відповів Скаб. – Ось тобі прям це робити.

Чоловік приклав вказівний палець до рота, аби всі замовчали.

– Йдіть, я приведу її.

– Ти знаєш де вона?

– Кравч, досить триндіти, йди в Менор. Рослини все знають.

Дельфі швидко крокувала коридорами, намагаючись оминати скупчення людей. Її ціллю був медичний корпус. Зайва увага була ні до чого. Все це було схоже більше на якийсь страшний сон.

Звичайно, уваги Блек оминути не вийшло, враховуючи її зовнішній вигляд і нічим не кращий стан. Вона забігла в медичний корпус, де знаходився Драко та Джинні.

Хлопець одразу побачив сестру та здивовано оглянув її. Дельфі ж, зустрівшись з ним поглядом, просто мовчки підійшла до Джинні. Вона намагалась підняти її. Але все марно, сил не вистачало.

Дівчина повернула голову до брата та крізь образу промовила:

– Ти не хочеш мені допомогти?!

– Я хочу аби ти сдохла! – Ображено відповів він, перевертаючись на інший бік.

– Тобто ти хочеш, аби всі ми, включно з твоїми батьками,  постраждали? Через твої якісь приколи? Ти можеш не любити мене, але це не має стосуватись справ!

Драко знову перевернувся назад та, не приховуючи огиди, промовив:

– Мої батьки вже постраждали! І постраждали вони через тебе!

– Та що ти верзеш взагалі? Напевно це я зробила маґлонародженій дитину!! Ти взагалі розумієш, що батько зробить з усіма вами, коли він про це дізнається?

– Ну так, напевно, це я сплю з чоловіком своєї тітки, грьобана ти повія! Ти руйнуєш все! Все до чого торкаєшся! Твоя матір зійшла з розуму через тебе! Їх родина з Рудольфусом зруйнувалась через тебе! Від тебе навіть Кравч відмовився, бо така бридота як ти нікому не потрібна. Ти гниль, Дельфі! І твоє місце на смітнику!

Блек опустила голову та ледь чутно промовила.

– Як ти…

– Як я дізнався? – Перебив її молодик. – Мені розповіла все Герміона, яка на відміну від тебе..

– Почекай, хто? – на цей раз перебила вже вона, сполохано викрикуючи: – Наша Ґрейнджер?

– Моя Ґрейнджер!

Після цього всього Дельфі знову відчула як на її голову наче щось падає та розбиваеться на сотні крихітних уламків.

Вона зірвала зі своєї шиї невеличкий кулон та поклала в руку Джині. Зробивши глибокий вдих, вона спробувала ще раз стягнути дівчину з ліжка, але не втримала, тож та впала на підлогу. І вона вже майже змогла підняти її назад, але голос позаду зупинив її.

– Стій, Блек! Я не дам зробити тобі ні кроку вперед без прямих вказівок Ордену.

Дельфі повернулась та побачила Невіла, який простягнув свою паличку, направляючи її прямісінько в сторону дівчини.

Панянка підняла очі, які були наповнені сльозами та розпачем.  Єдине, що вона промовила до нього було :

– Геть з дороги!

Але той лише насупив брови та не зробив жодного кроку чи руху.

Дельфі продовжувала дивитись на нього, її тіло тряслось. Здавалось, що її охоплював страшенний холод. Вона швидко дістала свою паличку. Але хлопець все одно стояв, не промовляючи більше жодного слова.

Дельфі посміхнулась, та її погляд від цього не виглядав менш озлобленним.

– Твої татусь з мамусею, котрих закатувала моя матір та мій коханець, навіть не зрозуміють, що сталось з їх любим синочком.

– Що ти сказала? –  Спантеличено перепитав хлопець.

Його руки почали трястись, він опустив паличку та дивився на дівчину, котра була мало схожа на ту Дельфі, до якої всі звикли.

– Я Дельфія Блек. Донька Беллатрікс Блек та Лорда Волдеморта. І це останнє, що ти почуєш в своєму житті, як і весь ваш клятий Орден.

Дельфі широко посміхнулась, направила свою паличку на хлопця і промовила:

– Авада Кедавра.

Від спалаху яскравого зеленого світла до цього розлючений Драко вскочив з ліжка як налякане ягнятко. Він забув про все, коли Блек повернула свою голову та подивилась на нього. Хлопець мовчки присів, розуміючи, що наступним може бути і він.

– Д-дельфі.

Але та сховала свою паличку та повернулась до Джинні. Несподівано поряд з’явився Скаб. Чоловік швидко закинув Візлі на спину та спитав:

– Куди це?

Дельфі ж підняла голову на чоловіка та пронизливо подивилась.

– Я знаю. – Додав він, розуміючи, що та мала на увазі. – Я знаю, що сталось і я все чув.

– У Виручай Кімнату. Там є…

– Там є шафа. – Перебив її чоловік. – Я правильно все зрозумів?

– Так.

Після цього чоловік зник, а сама Дельфі покрокувала геть.

 

28.2

 

Всі обставини казали про те, що це засідання буде останнім і майже кожен це розумів. Але далеко не кожен достатньо щиро сумував з цього приводу. Яскравим прикладом була родина Мелфоїв, яка вже не раз мала спільне бажання будувати своє життя окремо від Волдеморта та його планів. Адже те, що було престижно за часи Абрахаса, батька Луціуса, те стало непосильно важкою та чорною ношею зараз. І вони були не єдина чистокровна династія, яка б залюбки притримувалась правил чистокровності, але без пролиття, хоч і брудної, але все таки крові.

Були і такі, для яких перспективи втратити Темного Лорда, прирівнювались до погребіння заживо. Серед них були і Барті з Лео, які звичайно не втримались аби не повідати Володарю, через кого стався весь цей крах. Вони звинувачували в усьому Дельфі. Та дослівно передали всю інформацію, якою володіли.

Хоч Темний Лорд і знав, що його Дельфі дурне, крикливе та не серйозне дівчисько, яке приносить багато проблем. Але щоб вона стала причиною його смерті?

Все мало бути навпаки! Навпаки! – Крутилось в голові чоловіка. Вона мала стати рятувальним колом, вірним соратником, але не його смертю. Невже все закінчиться зараз? Зараз! Коли він прожив меньше ніж середньостатистичний маґл! Він не досяг своїх цілей. Якби не вся ця погоня за вічним життям, він би жив, жив ще стільки ж років, а той більше.

Чоловік відчував, як його сили покидають тіло, не дивлячись на кров єдиноріга, яку він п’є вже майже кожні п’ятнадцять хвилин.

Мелфої жадібно дивились за кожним вдихом чоловіка, який давався йому все важче і важкче, та слідкували за всім, аби не пропустити такий омріяний останній хрип. Луціус навіть пишався своєю коханою, бо тепер все точно буде інакше. Варто пам’ятати, що єдиною перепоною між ними був саме її батько.

А так вже й все одно де вони будуть жити, що робити. Дім є, робота в нього також є. Не буде величезного статку?  Але ж його заробітної плати в міністерстві вистачить на абсолютно безтурботне життя, навіть якщо Дельфі вирішить не працювати, та займатись дітьми, яких вже в голові напланував собі Луціус

В залу захекано забіг Скабіор, стаючи прямісінько біля Кравча, який в свою чергу сидів навколішках та тримав Волдеморта за руку.

Побачивши, що чоловік прийшов без Дельфі, той різко встав та відвів його трохи в сторону. Леона була явно не задоволена тим, що той прийшов без тіла її сестри, ну чи хоча б з нею як заручницею.

– Де Блек?! – Розлючено промовив Барті, тикаючи пальцем в плече чоловіка.

– Почекай трохи.

Але ця відповідь явно не задовольнила чоловіка, тому він спитав ще раз, вкладаючи в це все всю свою лють:

– Де ця бляд#на?! Я повторюю ще раз!!!!

– Не роби висновки завчасно, Кравч. – Відповів той, прибираючи руку чоловіка від себе.

– Да щоб тебе, ти з нею? Ти бл*ть також? Ти й#баний зрадник!?

– Я колись тебе підводив?! – Ображено промовив він. – Скажи?! Може я колись тобі брехав?!

– Це не важливо зараз! Важливо те, що я бачу!

– Я почув тебе, Бартеміус. – Ображено сказав він відштовхуючи чоловіка.

А сам Кравч лише гучно фиркнув в його сторону та підійшов зайнявши свою минулу позу.

Галасливий натовп відволік гучний цокіт підборів. Повернувши голову, Смертожери побачили Дельфі, яка впевнено крокувала вперед.  Її погляд був спрямований на батька. І, здавалось, вона не помічала жодного, хто знаходиться навколо. Її шкіру стягувало від крові, яка знаходилась ніби по всьому її тілу.

Мовчазний шок змінився на осуд та спробу атакувати. Чоловік, який знаходився неподалік,  вилетів з натовпу та направив на панянку свою паличку, а та нібито навіть не кліпнувши оком в його сторону, промовила:

– Експеліармус. – Після чого той відлетів прямісінько в натовп, розкидаючи людей, які знаходились поряд, поки Жельфі продовжувала свої кроки, не зводячи очей зі знесиленого батька.

Спроби атакувати продовжувались, проте та мовчки відбивала все. Вона не розуміла, звідки береться вся ця сила, але світ знаходився наче в якомусь білому тумані. Єдиний варіант вижити, та чи потрібно тепер це життя?

З натовпу викрикували її ім’я та купу образливих слів, але і на це дівчина не реагувала, хоч і в ньому знаходилась і матір дівчини, яку тримав Мелфой старший. Вона не скупилась на слова «глибокої любові» до рідної та єдиної дочки.

Луціус оглянув кохану, саме проходила повз. « – І що ж ти перенесла, моя мила?» – Одразу промайнуло в його голові. Як тут хтось відштовхнув його та встав майже напроти дівчини, погрожуючи паличкою.

Боковим зором вона побачила Мелфоя та повернулась до нього, зазираючи в його очі абсолютно пустим та «вбитим» поглядом. Луціус мовчки дивився на неї, не розуміючи, чи його це Дельфі взагалі.

Але це була вона. І вона не відводячи очей від чоловіка та палички від «нападника» прокричавши:

– Авада Кедавра!

Загибель Смертожера змусила замовкнути всю залу. Вони побачили в ній не юне галасливе дівчисько. А вбивцю, яка не поведе оком, аби знищити.

Наступна ціль – батько, але для цього треба було пройти Кравча, який вже вискочив та став в неї на шляху, також простягаючи паличку.

– Далі ти не пройдеш, мр#зина. – Промовив він, продовжуючи наполягати на своему.

Але дівчину це мало зупиняло. Вона зиркнула очима в сторону Скаба, який хитав своєю голову, даючи зрозуміти, що їй не варто вступати в цю перепалку. Але в Дельфі були свої думки з цього приводу, вона відчувала занадто багато болю.

– Я буду робити те, що захочу я. Така комаха, як ти, Кравч, мені не рівня. І в свої плани тебе посвячувати я не планую.

– Сука. – Швидко промовив він взмахуючи магічною паличкою, але Кравч знову не встиг. В залі  роздалось закляття:

– Круціо!

Чоловік скрючився від болю та гучно вскрикнув. Блек нахилилась до нього, та ледь чутно промовила:

– Хочеш ще?

Леона вже зірвалась з місця, аби підійти та втрутитись в усе це, але Дельфі швидко витягнула щоденник з кишені свого плаща та кинула на стіл прямо перед своїм батьком.

– Справжній щоденник був весь цей час в мене.

Але у відповідь Снейп скривив обличчя та скептично повідомив:

– Це все одно нічого не вартує. Нема тіла, яке приймало участь у відродженні.

Дельфі різко повернулась до брюнета та посміхнулась,  змахнула паличкою вказуючи на стіл, на котрий з гуркотом впало тіло Джинні.

– Наскільки я пам’ятаю, всі фази відродження, які залежали від таємної кімнати та Василіска закінчені. Тепер можна закінчити тут.

Блек дивилась на батька, який дивився їй прямо в очі.

– Геть всі, окрім Северуса. – Ледь чутно прохрипів він.

Блек показово виписала реверанс всім присутнім та першою покрокувала до виходу.

Ніхто не знав, що ж коїлось за дверима зачиненої зали. Луціус намагався дізнатись, що сталось, але Дельфі навідріз відмовилась з ним розмовляти. Єдине чого їй хотілось – це нарешті прийняти душ.

Вона стояла під струменями води та дивилась, як з неї змивається кров єдиної рідної для неї людини. Єдиного рідного зрадника.

Дельфі розуміла одне: якби він не помирав, то ніколи не розповів би цього всього. Довіра притаманна слабким. Сильні шукають вигоду. Вона жила цим принципом стільки років. Але потрапивши в Гоґвартс, зустрівши Луціуса, а потім Барті, щось різко змінилось. Наче маленька Дельфі, яку вбив Каркаров ожила та нарешті відчувала себе щасливою та захищеною. Але все це було іллюзією. Чи стане хтось ризикувати заради неї? Хтось такий близький ладен був вбити…

Дівчина швидко перевдяглась та прямувала до схвильованого натовпу. Дельфі не знала про нещодавні откровення Мелфоя, тому підійшла до Нарциси та перепитала:

– Нарцисо, ти знаєш, що там з батьком?

Почувши, хто звертається до неї, жінка повернулась та зімкнувши свої вуста подивилась на Дельфі.

– І ти ще маєш нахабність щось питати в мене?

Дельфі здивовано подивилась на жінку, не розуміючи, чому вона так відноситься до неї. Невже вона не повірила її «виставі»? Але ж все виглядало  настільки правдиво. Чи може їй розповів Драко про….

– Я прийняла тебе як рідну доньку, Дельфі. Я розуміла, як важко тобі та розуміла. – Жінка подивилась на свою сестру на мить звернувшись, а потім продовжила: – Я розуміла обставини.. А що робила ти? Спала з моїм чоловіком? Дельфі, ти спала з моїм чоловіком!

– Я не знала! – Відповіла вона, не піднімаючи своїх очей.

– Не знала? Ти глузуєш з мене? Вона не знала. Дельфія, ти сліпа?

– Коли все починалось, я не знала, що він твій чоловік. Ми познайомились в барі, і він взагалі був з іншою жінкою!

– А потім? Потім? Ти все забула? Ти огидна Дельфі, огидна! Така як і твоя матір.

– Про чому тут моя матір?

– А Луціус не повідав тобі про причину, їх натяжних стосунків?

Блек помітно розгубилась, її очі почали «бігати» по підлозі.

– Мовчиш? Я б на твоєму місці померла від сорому. – Жінка глибоко вдихнула, намагаючись стримати той шквал образи, болю і відчаю, та додала: – Повія!

Почувши це, Блек впевнено підняла погляд, та подивилась жінці в очі.

– І правда, Нарцисо. – Гучно прокричала вона, змушуючи повернутись всіх навколо.

Місс Мелфой, озирнулась, намагаючись дати зрозуміти племінниці, аби та розмовляла тихіше. Але її вже було не зупинити:

– Твій чоловік зраджував тобі більше разів, ніж ви з ним знаходитесь в шлюбі! То можливо це він тікає від такої як ти.

Не витримавши, жінка дала Дельфі ляпаса. Дівчина відвернула голову від удару, але в цю ж секунду повернулась, тримаючись рукою за щоку, та посміхнулась.

Вона мовчки розвернулась, та швидким кроком по крокувала геть, під супровід приголомшених поглядів, та шепотіння.

На дивний збіг, Луціус не знаходився поряд в цей час. Чого не сказати про, так звану «команду»», які чули майже всю розмову.

Барті починав відчувати себе занадто гидко. Він розумів, що навіть не спробував вислухати дівчину, і це після всього що між ними було. Да ще й той вечір, зрада, вона збрехала Лео сказавши, що між ними нічого не було. А він… Але що це все тоді було? Чоловік губився від своїх думок. Від своїх почуттів.

Він вже почав робити кроки, аби наздогнати її, але чоловіка зупинив Скабіор, який виставив руку перед ним.

– Стій.

– Руку прибрав! – Роздратовано Рикнув він у відповідь.

– Залишся зі своєю дівчиною. Мг?

Кравч злісно дзиркнув на чоловіка, скріплячи своїми зубами.

Скабіор пройшов вперед, швидко слідуючи за Блек.

– Дельфія! – Крикнув він у слід панянки.

Дівчина не хотіла зупинятись, але впізнавши голос чоловіка, все таки вирішила це зробити. Враховуючи, що без нього, в неї точно нічого б не вийшло.

Дельфі повернулась, та подивилась на нього своїми скляними очима.

– Давай поговоримо?

– Навіщо це все тобі?

Скаб потиснув плечами, вказуючи на двері, додаючи:

– Думаю, що гірше не буде в будь-якому разі.

Після сьогоднішнього дня, дівчині здавалось, що і дійсно гірше бути вже не може. Ще не відомо, як батько відреагує на все, і чи буде взагалі жити.

А що, якщо Скаб все зрозумів? Зрозумів, що я провернула. – Несподівано промайнуло в її голові.

Дівчина мовчки кивнула та зайшла в кімнату. Вона недовірливо дивилась на чоловіка, який пройшов слідом та зачинив двері.

– Я не вважаю тебе повією. – Швидко промовив він, перериваючи натяжну тишу.

Дельфі посміялась, нервово чухаючи свою шию.

– Ти просто багато чого ще не знаєш.

– Мені здається, ти думаєш, що я зовсім тупий?

– Я цього не казала.

– Але всі твої слова, кажуть про інше. Бартос, Луціус. Я думаю це все нормально. Ну.. – Зробивши не довгу паузу продовжив він. – Чи напевно нормально.

Дельфі приголомшливо подивилась на чоловіка, сідаючи на крісло яке знаходилось за нею.

– Нормально? Тепер я вже починаю сумніватись в своїх словах.

Чоловік посміхнувся у відповідь, і в цю ж мить відповів.

– Я зрозумів все одразу, з Джинні, в з щоденником.

Дельфі було важко стримати свої емоції, вона почала колупати від своїх нігтей шкіру, та дивитись як починає йти кров.

– Не розумію про що ти, і взагалі…

– Я не засуджую тебе. – Перебив її чоловік. – Не засуджую твої дії. Кожен хоче знайти місце під сонцем.

– Я всіх зрадила, Скаб.

– Ну,це не така вже й велика проблема. Враховуючи, що всі навколо постійно зраджують одне одного.

– Тобто, ти все зрозумів?

Чоловік похитав головою, замислюючись над тим, що тільки що сказала Блек.

– Ну, не сказав би, що зрозумів, але деякі підозри були.

– Тоді чому допоміг? Виходить що і ти зрадив всіх?

– Не всіх. – Впевнено промовив він.

Дельфі підняла погляд, в якому читалось повне не розуміння цієї ситуації.

– Ну, тебе ж не зрадив. Виходить не всіх.

– Я не розумію, чому. Яка тобі з цього користь, яка користь Смертожерам, якщо я зрадила батька. По справедливості, мене малий вбити.

– Справедливості? – Сміючись відповів він. – По справедливості, весь магічний світ, має бути знищенний. Не шукай сенс там, де його немає. Я просто так захотів.

– Тільки не кажи, що я тобі якось подобоюсь, я прошу тебе. Я колись вже довіряла людині, яка…

Чоловік одразу зрозумів, про кого йде мова, тому обережно перебив дівчину:

– Ти довірилась людині, яка не може довіритись собі. Яка не керує своїми діями, та словами. Він хворий, Дельфі. Твоя матір хвора, і він також хворий.

– Я не знаю, що тобі сказати,Скаб.

– Казати нічого не треба. Почни чути себе. Я сам по собі, мені не потрібен хтось поряд, аби бути щасливим, чи для того аби зробити якийсь вибір. Я смертожер, бо мені це зручно. Я не підтримую жодну з ідеологій. Просто Волдеморт даруе хоч якийсь вибір, та захист. Я не хочу рятувати цей світ. Я просто роблю що хочу.

– Я вже не знаю чого я хочу. – Зітхнувши відповіла вона.

– Мелфой помирае за тобою. Дивно, але факт.

– До чого це? – Ледь чутно перепитала вона.

– Ти знаєш до чого.

Дельфі підняла свої скляні від сліз очі, та прошепотіла:

– Я кохаю тільки Луціуса.

– Мг. – Відповів він.

Чоловік підійшов до дівчини, та присів. Його мізинець, обережно витер сльозу, яка все таки не витримала, та покотилась по щоці.

– Він мій кращий друг. Але я знаю яким він може бути. Може й не погано, що все склалось ось так. Якщо він якось з ранку через не смачну каву гепне ту клацнуту Леону.

Почувши це, Дельфі засміялась.

– Я правда не кохаю його.

Чоловік уважно дивився на її обличчя, та посміхався.

– Звичайно, як скажеш.

В цей час, Северус знаходився перед складним вибором. Вбити Волдеморта, скинувши все на невдалу трансформацію, чи врятувати та продовжувати внутрішню боротьбу.

І все було так очевидно. Якщо б не одна деталь, єдиним джерелом, яким він зможе повернутись, буде Поттер, і Орден прибере його. Але це може врятувати Дельфі, від якої нарешті всі відстануть. І вона зможе продовжувати жити як звичайна людина. Часу думати не було, чоловік прийнявся діяти.

В очікуванні, новин головний винуватець, нещодавно «концерту» як раз повервнувся до натовпу, та абсолютно не розумів, чому він ловить на собі стільки поглядів.

Підійшовши до дружини, він одразу відчув енергетику, яка пронизувала його здавалось до кісток.

– Нарцисо, що відбувається?

Жінка відвернулась, не бажаючи відповідати на питання.

– Нарцисо! – Більш гучно рявкнув він.

Побачивши, що Мелфой з’явився в полі зору, Кравч одразу підійшов, притаманним йому вальяжним кроком.

– Ходять плітки, що твоя коханка щось не поділила з твоєю дружиною.

Луціус закотив очі, та повернувся в сторону Барті.

– Вона не моя коханка! – Гучно зауважив чоловік, побачивши, що на них сконцентрувалост ще більше поглядів, чоловік озирнувся довкола, та додав : – Ми з Нарцисою розлучаємось, я сподіваюсь почули всі?! І всі щасливі?!

– Ой Мелфой. – Протяжно промовив чоловік. – То ти проміняв свою дружину, на молодуху?

– Дельфі не моя коханка. Я хочу аби це почули всі.  Дельфі моя наречена. І можете засунути свої погляди собі в дупу. Бо наш шлюб з Нарцисою розвалився ще до того, як я зустрів її. А ти Кравч, гівняна заноза.

– Може він і заноза. – Промовила з натовпу Алекто. – Але чи буде поважаючий себе аристократ, розводитись зі своєю дружиною, через брудну дівку?

Луціус починав кипіти, його дратувала вся ця ситуація, і він вже мільйон разів жалкував, що так рано все розповів Нарцисі, хоча б про особистість його коханої.

– Що ти верзеш, ідіотка! – Гучно промовив він, підходячи до жінки.

– А що, хтось сумнівається чи хтось не бачив, як вона таскалась з Кравчем. М? Кравч?

Барті повів бровами, та одразу ж відповів:

– Джентльмени не розповсюджуються такими подробицями. Тим паче, – Вказуючи на Лео, яка стоїть поряд, додав він:  – В присутності своєї дами серця.

Почувши це, жінка махнула рукою в його сторону, та продовжила свою промову:

– Я думаю всім все зрозуміло, до того вона зрадниця, і мало не погубила Володаря!

– Вас не має колихати наше життя, можливо Дельфі взагалі, врятувала його.

– Тоді, щось ти не дуже задоволений цим. – Оглянувши чоловіка з ніг до голови промовила жінка.

–  Я не задоволений, бо якась курка, лізе в мое життя.

Жінка була обурена, таким хамством з боку Мелфоя, та розпрививши плечі, підійшла до нього.

– Що ти там сказав, повтори?!

– Я сказав, що ти до кінця своїх залишишся на стільки чистою, що будеш сяяти на сонці, через свою одинокість. Тому і бісишся. Але ти завжди можеш попросити допомоги в Кравча. – Чоловік подивився на Барті, та продовжив. – Він ж в нас в кожній бочці затичка. Може й тебе заткне.

Промовивши це, блондин демонстративно розвернувся та пішов геть.

Він розумів, що ситуація вийшла з його контролю. Бо він навіть ще не встиг повідомити Дельфі про те що Нарциса все знає, і про його розмову з Володарем. Все йшло шкереберть, і більше часу чекати не було.

Він не очікував, що його колишня дружина, буде щось затівати, чи казати, але як виявилось навіть в тихому болоті, водяться черті. Тільки б вона не наговорила їй зайвого.

Чоловік прямував до кімнати дівчини, сподіваючись, що знайде її там.

І він не помилився, бо Дельфі вже знаходилась в середині, та сиділа на своєму ліжку. Вона задумалась над словами Скабіора, над тим що коїться навколо. Кожен поспішає  повісити на неї ярлик «повії», не зважаючи на те, що майже кожна родина в ідеальному «чистому» магічному світі не вередує зрадами. То чому винна вона? Вона, яка нікому нічого не винна та не обіцяла, а не той, хто давав якісь клятви бути вірним?

Від її думок дівчину відволік стукіт, та до жаху знайомий їй голос.

– Дельфі? Мила.. Ти тут?

Блек думала промовчати, адже сьогодні цей клятий світ вже подарував їй купу «прекрасних новин, та обставин».

Але раптово, дівчина викрикнула :

– Так. Я тут. Заходь.

Почувши це, Мелфой одразу відчинив двері, та зайшов в середину…

 

28.3

 

Чоловік оглянув дівчину, та обережно підійшов до неї.

– Зоре моя, нам треба поговорити.

Дельфі підняла погляд, та подивилась на чоловік таким самим пустим поглядом.

– Твоя дружина, мене вдарила. І напевно, я навіть розумію її.

– Почекай. – Стурбовано промовив чоловік, сідяючи за спиною панянки. – Що вона зробила?

– Луціусе, я більше року, за її спиною спала з тобою і мене абсолютно не хвилювали її почуття. Мене не хвилювало, що ти їй зраджуєш.

– Ось! – Гучно промовив він. – Я їй зраджував. Не ти. Це моя вина.

– Ти прийшов мені це сказати?

Дельфі розвернула свою голову та подивилась на Мелфоя.

– Я прийшов сказати, що тебе кохаю. І хочу бути тільки з тобою. Я не можу без тебе, Дельфі.

– Після всього що я натворила? Тобі не огидно бути зі мною?

– Ти про батька чи про…

– Я про все, Луціусе. В нас нічого не виходить, ми вже рік ходимо по колу. Ти зраджуєш мені, а я тобі.

– Це все емоції. Я завжди вважав, що переспавши з кимось, я зможу заповнити свою порожнечу. Я хотів заповнити те, що так боліло без тебе. Але це не працює, стає лише гірше. Жодна жінка в моєму житті, не може зрівнятися з тобою. Ти принесла в моє життя відчуття смаку, світла. Я зрозумів, що без тебе , я просто не жив.

Але слухаючи це, погляд Дельфі не змінювався, вона відвернулась та дивилась в одну точку.

– Луціусе… – Холодно промовила Блек.

– Почекай, прошу.. – Перебив він, цілуючи дівчину в плече. – Я не хочу більше жити в тіні. Це я все розповів Нарцисі. Це було імпульсивним рішенням. Але я не можу втратити тебе. Розумієш? Я поговорив з твоїм батьком. Він все знає. Ну не прям все, але я попросив в нього твоєї руки. Він сказав, що подумає, але мені все одно. Я був таким ідіотом. Ти через мою тупість, навіть зв’язалась з тим покидьком, Кравчем. Я ні краплі не звинувачую тебе в цьому. Я розумію тебе. Пробач мене прошу.

Луціус встав з місця, та обійшов панянку, стаючи перед нею, та простягаючи дві руки.

Дівчина підняла голову, та простягнула свої руки до нього, встаючи з місця. Чоловік міцно обійняв її, та поцілував.

Ще мить і той дістав свою магічну паличку. На що Дельфі насторожено відреагувала.

Мелфой провів нею по її одягу, який швидко перетворився на ту саму весільну сукню.

Блондин став на одне коліно, але Блек роздивлялась свій новий одяг. Повернувши погляд на чоловіка, вона здивовано випучила свої очі.

– Ти вийдеш за мене заміж? – Промовив він дістаючи з своєї кишені оксамитову коробку, яку в ту ж мить відкрив.

Взору дівчини одразу ж відкрився перстень з величезним, яскраво червоним рубіном.

Дельфі широко розкрила свого рота, жідбно хапаючи повітря, вона намагалась щось сказати, але цього всього очікувати дівчина просто не могла. Зібравшись з думками, Блек все таки промовила :

– Луціусе, встань будь  ласка .

І в цю ж мить Мелфой припіднявся, та нічого не розуміючи взглянув на кохану.

– Луціусе… Я маю тобі…

Але не встигла вона, щось промовити, як увагу цих двох, відволік гуний стукіт в двері. І на диво це був Кравч.

Трансформація не зважаючи ні на що, пройшла успішно, і чоловік відчув жахливе відчуття провини. Відчуття, наче величезна хвиля виплюнула його назад на берег, вдаряючи о гострі гори.

Леоні абсолютно, не сподобався його порив, піти та поговорити з сестрою. Але якимось чином перечити, дівчина ну просто не мала права, да і можливості.

– Дельфі, ти тут? Я хотів поговорити з тобою.

Почувши це, пара повернулась до дверей. Луціус був шалено розлючений. Меньше всього, зараз він бажав чути, та бачити цього імбіцила.

Не дочекавшись відповіді, чоловік опустив ручку, та зайшов в кімнатую

Побачивши Дельфі в весільній сукні, він ледь помітно посміхнувся, але як тільки  перевів погляд на чоловіка, всі емоції покинули його обличчя.

– Дельфі, мені треба сказати тобі дещо.

Блек провела рукою, по щоці Мелфоя, та повідомила його:

– Ти поговорив з Нарцисою, розставивши все крапки над «ї», напевно тепер прийшла моя черга. Почекаєш трошки?

Обличчя Луціуса, всім своїм видом демонструвало незгоду, але крізь зуби він промовив.

– Я сподіваюсь ти швидко?

Дельфі ж мовчки кивнула головою, прямуючи до дверей.

Кравч стояв спиною до входу, та зробив декілька кроків назад. Слідом за ним вийшла і Дельфі, цілуючи перед цим Луціуса в щоку.

Вона підняла свою сукню, аби та не терлась об підлогу, та обережно зачинила двері, опиняючись прямо перед Кравчем, який весь час дивився в підлогу, та мовчав.

– Все? – Промовила Дельфі перервавши тишу. – Поговорив? Я можу повертатись до Луціуса?

– Почекай. – Відповів той, схопивши дівчину за зап’ястя. Але та швидко вирвала свою руку.

– Не чіпай мене!

Барті підняв голову, та дивився прямо їй в очі.

– Пробач мене.

– В котре ти просиш пробачення за те що був таким жорстоким зі мною?

– Я думав ти зрадниця. Дельфі, я не знаю чим я думав! Пробач мене, я кінченний. Я коли все почув, наче відключився. І діяв, я діяв, як я мав діяти!

– Ти мав мене вбити. Прекрасно, Кравч. – Взгаласила брюнетка піднімаючи вверх руки.

– Мав, ну але ж…

Почувши це Блек закотила очі, і перебила чоловіка:

– Слухай, ти можеш просто відвалити від мене?  Чого ти причепився взагалі?!

– Бо я зараз зрозумів, що був не правий. І дякую, що не розповіла про нас ну… – Чоловік зробив паузу, та почухав свою потилицю. – Тоді в лісі, під час місії.

– Немає за що. – Поспіхом відповіла Блек, та додала : – Це все така фігня.

– Це все не фігня. Просто Лео розповіла мені, що ти сказала, що між нами нічого не булою

Дельфі підняла брови, та нервово посміхнулась.

– А між нами щось було? Мені час. На все добре.

Але Кравч знову не дав можливості дівчині піти.

– Ну правада, пробач мене, я вчиняв жахливо. І ти маєш право мене не пробачати, але…

– Дякую, що дав мені право тебе не пробачати. Без нього я б не змогла офіційно цього зробити.

– Дельфі! Да послухай ти мене!!!

Але на цей раз чоловіка перебили двері, які відчинились, та відштовхнули дівчину прямо до нього.

Це був Луціус, який від нетерпіння, та хвилювань, не міг більше очікувати та вирішив особисто перевірити «обставини», їх розмови.

Але як тільки чоловік побачив що його Дельфі знаходитьсь майже в обіймах Кравча. Його очі випучились і він помітно напрягся.

– Що тут відбувається?!

Блек же швидко відштовхнула Барті, який також був не готовий до цього всього.

– Ти відчинив двері, а я стояла обпершись об них. Ми просто розмовляли. І я полетіла до.. – Дельфі повернула голову та не приховуючи огиди окинула поглядом Барті. – Ну.. до цього коротше.

Не дивлячись на пояснення, Луціус все ще був весь насуплений та з недовірою дивився на цих двох.

– Ми з тобою не договорили, Зоре моя. – Сконцентрувавшись на дівчині повідомив Мелфой. Я буду чекати на твою відповідь в кімнаті. Добре?

Дельфі закусила свої губи, та в мить широко посміхнулась, дивлячись на Мелфоя.

– А чого чекати? Я згодна! Звичайно я згодна. Я стану твоєю дружиною.

Луціус погладив її по щоці, та наповнив здавалось весь коридор своїм закоханим поглядом.

За цим всім мовчки спостерігав Кравч, який то відводив свій погляд, то піднімав в гору, дивлячись на закоханих котрі цілували одне одного. Дельфі виглядала такою щасливою, да і Мелфой…

Барті оглянув весільну сукню дівчини, та не витримавши промовив:

– Ну що сказати, вітаю.

Нарешті пара відірвалась одне від одного, та широко усміхнена Дельфі тут же відповіла:

– Ой, ти ще тут? Дякую.

Луціус вирішив утриматись від будь-яких коментарів, та демонстративно відвернув обличчя, від чоловіка, лише міцніше обіймаючи Дельфі.

Кравч ще раз сконцентрував увагу на сукні.

– Так, я тут, тобі личить весільна сукня. – Промовивши це Кравч одразу повернувся аби піти, але несподівано повернув голову, та додав: – Шкода, що прикмета погана.

Мелфой вже відкрив рота, аби крикнути йому щось в догонку, але побачивши це, Дельфі швидко встала навшпиньки та поцілувала його.

– Залиш його, Луціусе. З ним все скінчено. І пробач мене. Я буду кращою дружиною у світі.

Почувши це, чоловік посміхнувся, та поклав дві долоні, дівчині на щоки.

– О нііі… Не треба кращою, прошу. Я хочу аби ти була собою. Тільки будь ласка без цього хробака.

Дельфі посміхнулась, але дуже швидко, все таки не витримала, та гучно засміялась.

– Це я можу тобі обіцяти. А якщо він буде хатньою тваринкою?

Луціус повів бровами, та глибоко вдихнув повітря.

– Тільки якщо в якості опудала, чи килипка для взуття.

– Луціусе!

Блондин почав опускати свої руки з обличчя дівчини, по шиї торгаючись плечей. Несподівано Дельфі вскочила, та вскрикнула, сіпаючи одне плече.

Чоловік одразу ж опустив сукню, та побачив округлий опік від цигарки.

Мелфой кинув розлючений погляд на кохану.

– Це ось те непорозуміння зробило?

– Заспокійся будь ласка. – Відповіла Дельфі, обережно закриваючи своє плече.

– Я його вб’ю!

Дельфі схопила чоловіка двома руками, аби він не міг нікуди «рванути».

– Не треба. Про це ми і розмовляли. Він вибачився.

– Вибачився?! – Роздратовано Рявкнув він. – Він вибачився!?

– Він подумав, що я зрадниця. І тому це все зробив. Я не пробачаю його, і не хочу мати нічого спільного з ним, взагалі нічого. І я не хочу аби ти йшов і піднімав істерику.

Чоловік ще раз опустив сукню, оголюючи плече коханої, та вказуючи пальцем на опік:

– Ніщо ось це не виправдовує!! Ніщо Дельфі! Він моральний виродок, який отримує задоволення від страждань інших! Він користується слабкістю, використовує та знищує! Я не буду терпіти такого ставлення до тебе. Ти моя жінка. І він буде нести за це відповідальність!

– Досить! Прошу!

– Не досить Дельфі! – Ще гучніше крикнув він у відповідь. – Він потушив о тебе цигарку! Ти не попільничка!

Блек осмикнула руку, та криком відповіла чоловіку:

– Досить розповідати мені чия я! Досить вирішувати все за мене! Мені не п’ять років! Я сказала, що не треба нічого робити, значить не треба.

Дельфі повернулась, та вже відчинила двері, аби повернутись в свою кімнату, але Мелфой зачинив їх назад та підтягнув кохану до себе, притуляючи її голову до своїх грудей. Чоловік гладив її волосся, та пошепки промовляв:

– Пробач. Я просто не можу терпіти те що тебе кривдять. Я хочу захистити тебе. Розумієш?

Дельфі уткнулась носом в його плече, дивлячись перед собою.

– Ти не можеш терпіти його, Луціусе. І я це розумію. Не потрібно шукати приводів, аби бити йому обличчя. Не потрібно цього всього. Я хочу просто забути що він взагалі стояв між нами. Давай зробимо вигляд, що його не існує. Прошу, давай просто зробимо вигляд.

Голос дівчини тремтів, і вона все ж таки віддалилась від чоловіка, знову відчиняючи двері кімнати.

– Може я краще залишусь? Ну… просто так.

– Луціусе, я дуже втомилась, давай без цього.

– Ні. – Одразу ж заперечив він. – Я не про це, я просто, може я просто потрібен тобі поряд?

– Ні. – Впевнено відповіла Дельфі. – Я просто хочу лягти спати. І все.

Дівчина зайшла в кімнату, але все таки, озираючись та усміхаючись чоловіку.

– Пробач, котику. – Промовила вона на прощання. – Я правда просто неймовірно втомилась.

Луціус ще декілька хвилин стояв біля дверей з опущеною головою, але все таки вирішив піти.

Не так чоловік уявляв всю цю розмову.  І уж точно не планував, повертатись в пусту та холодну кімнату.

А Дельфі ж, як тільки переступила поріг кімнати, одразу скинула з себе весільну сукню, просто переступаючи через неї, та залишаючись лише в нижній частині спідньої білизни. З сукнею з її обличчя злетіла натягнута посмішка.

Дівчина знову крокувала у ванну кімнату. Зашловши в середину, вона ще декілька хвилин вдивлялась в своє відображення в дзеркалі. Потім опустила голову, обійняла себе та гірко заплакала, давлячи в собі істеричний крик.

Кравч також не випромінював щастя та смиренності. Він здавалось з ноги виніс двері до своєї кімнати, та побачивши в ній Лео пройшов повз неї, обертаючись лише тоді, коли вона його окликнула.

– Де ти був?

– В Дельфі.Я ж казав! – Злобно відповів він, дивлячись в стіну.

– Ммм… – Ображено та протяжно відповіла вона. – Зрозуміло.

– Да що тобі зрозуміло? Я просив пробачення! Бо вчинив як мерзотна тварина!

Леона підійшла, та обійшла чоловіка, віддаючи в руки, шматок паперу. Це був той самий портрет, з зображенням її сестри.

І це не на жарт роздратувало чоловіка.

– Якого хуя ти лазила в моїх речах?!

– Ти сам віддав мені своє пальто! Ось це випало з своєї кишені!

Але Кравч здавалось не почув жодного з того, що сказала дівчина. Він лише дивився на неї шаленим поглядом, з широко випученними очима. Його зуби скреготіли від злості. І здавалось, що той ось- ось чи взірветься, чи підірве когось.

– Якого хуя ти. – Продовжував по слогам повторювати він до Леони. – Лазила в моїх сука речах!?

– Бо ти сам віддав мені своє пальто.

Але цей аргумент, явно не позитивно вплинув на чоловіка, бо він видрав портрет Дельфі з рук Леони, та почав злісно розривати його на мілкі шматки. Слідом Кравч відкрив вікно, та викинув все, що тільки що розірвав, дивлячись як папер розлітається на вітру.

Він одразу розвернувся, та не зачиняючи вікна, пішов геть з кімнати, гучно грукаючи за собою дверима.

Ідучи коридором, він прошарпав свої кишені в пошуках пачки цигарок, але не знайшов нічого.

– Цього бл*ть ще не вистачало. – Промовив той сам до себе.

Але в іншій частині коридору, чоловік побачив Скаба, який мило про щось спілкувався з Паркінсон. Вони посміхались, та гучно з чогось сміялись.

Барті покрокував прямісінько до нього сподіваючись, що той поділитися з ним хоч одною цигаркою.

Кравч пересувався як ураганний вітер, який зносив та підіймав у повітря все на своєму шляху.

Скаб майже одразу почув кроки, і  впізнав їх, навіть по звуку його ходьби, чоловік зрозумів, що це Барті, Барті який явно був не в гуморі.

– Курити є?

– Салют Кравч. – Промовив він у відповідь.

Але той, не збирався вітатись, та щк раз рявкнув:

– Курити є?

Скабіор дістав пачку з кишені, та протягнув чоловіку, який видрав її з рук, та так само грозовою хмарою пересувався в сторону виходу.

– Кравч, що на цей раз? – Крикнув Смертожер, йому в слід.

Але почув лише гучне:

– Пішов на хуй!!

– Що це з ним? – Стривожено перепитала Пенсі, вдивляючись в крокуючу вперед постать.

Скаб також виглядав чоловіка, аби зрозуміти, куди він тримає свій курс.

– Це в нас класика. – Глузливо відповів він. – Давай потім договоримо?

Після цих слів, чоловік швидко покрокував слідом до центрального виходу, біля котрого на сходах вже сидів Барті. Чоловік вже палив, та знервовано трусив ногою.

– Ну що на цей раз? Кравч. – Промовив Скаб, всідаючись поряд з ним.

– Я сказав тобі!

– Якщо ти будеш продовжувати вести себе як дитина, я встану і піду. І будеш кидати свої виїбони в повітря.

Барті повернув голову, та подивився на друга. Чоловік продовжував мовчати, але весь його зовнішній вигляд, кричав про інше.

– Що ти робив з Дельфі?!

Скабіор посміхнувся, та опустив голову в низ.

– Розмовляв. З жінками можна не лише тр#хатись, але й просто розмовляти.

Барті зробив глибоку затяжку, випускаючи густу хмару диму в повітря.

– Я ледь не вбив її.

Скабіор тяжко видихнув, та також витягнув цигарку з пачки, яка лежала на сходах біля чоловіка.

– Слухай, я звичайно можу помилятись, але це погана ідея вирішення проблеми зі зрадою.

– Ха-ха-ха. – З кам’яним обличчям відповів він. – Дуже смішно, чувак. Я серйозно. Якби Лео не відволікла мене. Я б її вбив. Розумієш? Я потушив недопалок о її плече. І знову ледь її не придушив. Я подумав, що вона зрадниця, я почув їх розмову з Блеком.

– І звичайно ні в чому не розібрався.

– А в мене був час?

– А ти хоч намагався? – Відповів чарівник питанням на питання.

– Та не на намагався. – Видихаючи відповів Барті, опускаючи погляд в землю.

– Ну ось тоді і не виправдовуй свої зриви. Я тобі ще тоді казав, що треба звернутись за допомогою.

– За якою допомогою?! – Розлючено прогарчав Барті. – До кого? Як ти взагалі собі це уявляєш?! І взагалі, я тобі не янгол ордену!

У відповідь Скабіор похитав головою, та відповів:

– Ми тут всі не янголи, але одного роз#бошики не намагаємось, цигарки не тушимо о тіла. І на х#й одне одного не шлемо.

– Да нормальний я!! – Вскрикнув Барті, відкидаючи в сторону недопалок. – Просто період такий.

Скаб одразу ж встав, та підняв його з підлоги. Чоловік підійшов до друга, та присів прямо напроти нього з недопалком в руках.

– Що тобі треба ще?!

Але замість слів, той лише мовчки схопив його руку, та припалив тліючою цигаркою.

Кравч гучно вскрикнув, намагаючись відставити свою руку, але тиски чоловіка не давали йому цього зробити. За мить він все таки відпустив його.

– Ти зовсім кончений!!? Скабіор!

– Просто я тебе послухав, і вирішив, що в мене також важкий період.

Кравч встав, та роздратовано покрокував назад в маєток. Єгер же, встиг крикнути йому в догонку:

– І сміттям своїм природу не засирай!

Несподівано, на зустріч Кравчу, чи то в догонку Скабіору, вибігла Пенсі. Побачивши Барті, вона опустила погляд, та сховала волосся за вуха.

Помітивши, що чоловік тримається за руку, вона збентежено намагалась взяти його за неї, аби спробувати чимось допомогти.

Але той швидко осмикнувся.

– Що сталось?

Але чоловік лише ще дужче загорівся.

– Пішла на х#й!

Барті швидко направлявся до входу,  залишаючи Скаба та Пенсі наодинці.

– Я ж не хотіла нічого поганого, чого він так? – Розгублено, та засмучено перепитала вона, сідаючи до чоловіка.

– В цьому весь він, Пенс. Не парься, справа не в тобі. Просто скоро він нас всіх повбиває. Якщо не розбереться, кого він все таки кохає.

– Ти думаєш він кохає когось окрім своєї дівчини?

– Я думаю він її не кохає, Пенс.