Глава 27

Глава 27

 

27.1

– Ти втомився. Тобі треба відпочити. – Спокійно відповіла вона, відвівши погляд від чоловіка у бік, ледь помітно піджимаючи губу.

Мелфой очікував скандал, звинувачення, можливо навіть погрози, але точно не це. Здавалось, що його зізнання зовсім не вплинуло на неї, адже зовні вона здавалась… спокійною.

– Відпочити? – Здивовано переспитав Луціус. – Нарцисо, ти почула, що я тобі щойно сказав?

– Так. – Відповіла вона, складаючи руки перед собою в замок. – Я почула тебе. Я думаю, це рішення не обдумане та імпульсивне. Тому я пропоную обговорити все не зараз.

– Я зраджував тобі. Я зраджував тобі все подружнє життя. Я зраджував, коли ти була вагітна, зраджував, коли ти народила нашого сина.

Але і зараз жінка навіть не повела бровою, мужньо тримаючи цей удар.

– Я знаю, Луціусе. Я все це знаю.

– Знаєш? – Ще більш ошарашено перепитав блондин. – Ти все це знаєш?

– А ти думав, що я нічого не бачу? Я ж не дурна. Можливо, заспокоювала себе, що ти «попався» лише раз. І я могла тішити себе тим, що мені все здається. І те, що ти трохи розважишся та все одного повернешся додому.

Мелфой не міг повірити тому, що чув. Він дивився на жінку, наче перед ним стоїть істота з якоїсь іншої планети.

– І зараз, – трохи згодом додала жінка. – Твоє захоплення пройде. І ти повернешся назад.Це просто такий період, тобі здалось. Все пройде. Головне аби про це не дізнались інші люди.

– Люди? Це єдине, що тебе зараз турбує?

– Так, Луціусе! Мене турбує наше майбутнє. Майбутнє нашого сина. І те, що будуть думати і знати про нас люди, важливо. Аби ми далі могли продовжувати нашу чистокровну династію.

– Я кохаю іншу. Мені потрібне розлучення. – Ще раз твердо повторив чоловік, далі наполягаючи на своєму. – Я залишусь в Менорі та залишу весь свій статок. А далі розділю його з Драко та, можливо, зі своїми майбутніми нащадками.

– Свій статок? Розділиш між сином і майбутніми бастардами? Ти себе взагалі чуєш? А чи не забув ти про наш шлюбний договір?

– Ні. Але я пропоную залишити все як було до нашого шлюбу. Наш син дорослий і скоро сам піде працювати в міністерство. Але я буду продовжувати йому допомагати. На твоє безтурботне життя запасів будинку Блеків вистачить з головою. Навіщо нам щось ділити? Коли в нас по суті все є.

– Я не буду ганьбити свій дім та повертатись в нього після шлюбу. Тобі все одно на наше ім’я, але мені ні.

– Добре. – Знервовано відповів Мелфой. – Добре.. не повертайся, тоді ганьбити ім’я твого будинку буду я. :

– Не зрозуміла, що ти маєш на увазі.

Нарциса відверто не розуміла чоловіка.

– Я кохаю Дельфі.

– Кого!? – Крикнула жінка, опускаючи свої руки рівно по швам спідниці. – Ти з нею? Чи.. Що? – Жінка не могла підібрати жодного слова, яке б передало всі її емоції на данний момент.

– Я з нею більше року. Все почалось ще до того як вона повернулась. Я без неї не зможу, Нарцисо.

– Я не дам тобі розлучення. – Суворо промовила вона. – Це все занадто. Хочеш йти на дно – йди сам. Але ти зрозумієш, що це нікому не потрібний фарс.

– Тоді будемо судитись.

– Ти залишися без копійки.

– Добре, нехай, але я буду з нею.

– Ти поводишся як дитина.

– Можливо, але я хочу бути лише з нею. Я занадто довго шукав її, занадто довго не розумів цього життя. Я одружився з тобою тому, що так було потрібно. Я намагався запевнити себе, що можна змусити  когось кохати, бо так треба. Але так  все не працює. Я зраджував, бо не кохав та не відчував себе коханим. Ми мали розлучитись раніше та стати щасливими.

– Тобто ти хочеш сказати, що це я винна в тому, що ти зраджував?!

– Ні, я хочу сказати, що ми зробили все, що могли. Наш син виріс. Між нами нічого більше немає. Давай будемо щасливим хоч зараз.

– Щасливими? Вона сестра твого сина, вона.. та вона майже малолітня! Невже ця… – в останній момент стримучи свої емоції , промовила жінка. – Краща за мене? Я все робила, я все розуміла. Підтримувала тебе завжди!

Мелфой гучно видихнув та одразу ж відповів:

– Вона не краща за тебе, вона не розуміє «все». Вона не намагається бути ідеальною . Але в цьому і суть! Мені часто буває соромно за її поведінку і вона точно все життя буде продовжувати мене, як ти кажеш, ганьбити, але я кохаю її! Я нарешті можу про це комусь сказати!

– Вона була з Кравчем. – Перебивши чоловіка зауважила вона. – Я особисто бачила це.

– Я також особисто це бачив.

Нарцисі здавалось, що здивувати її буде вже не можливо, але чоловіку це вдавалось знов і знов.

– Я не розумію тебе, Луціусе. Не розумію.

– Я також себе не розумію, Нарцисо. Але точно знаю, що маю бути з нею. Навіть якщо ти не даси розлучення, я буду з нею в бідності,я буду з нею… та хоч на вулиці, якщо це тільки  знадобиться.

– Твої бажання можуть дорого коштувати для нас всіх.

– Так, тому нам краще все таки розлучитися. – Знову затвердив Мелфой . – Мені потрібна весільна сукня будинку Мелфоїв.

– Щ-що? Ти зовсім з глузду з’їхав. Ця сукня належить Драко! Його нареченій!

– Вона належить Мелфоям. А ти більше не Мелфой. Ти не виходила в ній заміж. І я більше не вважаю тебе своєю дружиною. Все скінчено, шлюб лише формальність. І його треба швидше розірвати. А значить вона тобі не належить.

– Ця річ належить Драко. – Суворо повторила Нарциса . – І при розлученні всіма твоїми речами буду розпоряжатись я!

– Добре, я сам її заберу. Поки ми з тобою ще не розлучились, вона належить мені! Я маю піти до Володаря і все йому розповісти. При чому негайно.

Чоловік так і вчинив. Він забрав сукню та з нею ж в руках вже прямував до кімнати Темного Лорда. Луціус був розлючений, адже він очікував розуміння зі сторони своєї хоч і колишньої, але все ще дружини.

Чоловік гучно постукав, та увійшов в кімнату. Перед ним на кріслі сидів Темний Лорд, який уважно дивився на нього, не розуміючи суті його візиту.

– Я не кликав тебе, Луціусе.

Але Мелфой мовчки поклав сукню на журналтний стіл, який знаходився неподалік.

– Ти вважаєш мені це буде пасувати? – Вказуючи пальцем на сукню, прищурено прошипів Волдеморт.

– Ні, Мій Лорде. – Гучно зауважив чоловік. – Це для вашої дочки.

– Для моєї дочки кажеш.

Волдеморт посміхнувся, відкидаючись на крісло.  Лорд помітив, як чоловік нервує і від цього ставало ще цікавіше.

– Так. – Відповів Луціус.

Голос Мелфоя тремтів, наче листя на вітрі, вся його рішучість в одну мить кудись ділась. Але йти назад було вже пізно, та і сам чоловік цього не бажав.

– Я хочу одружитись на вашій доньці, Мій Лорде. І я готовий молити вас про дозвіл.

– Молити  про дозвіл. – Перекривляв його Володар. – На скільки швидко ти передумаєш?

– Ніколи. Я ніколи не передумаю.

– Чи не стане тобі в заваді те, що вона вже «брудна»?

– Мене це не турбує. – Твердо та впевнено відповів чоловік, піднімаючи очі до Володаря. – Якщо це турбує Вас, то я нікому не скажу.

– А ти думаєш люди сліпі ідіоти? І не бачили як вона таскалась по кутам з Кравчем? – крізь сміх вимовив Темний Лорд

– Мені все одно, що кажуть люди.

– Твоя дружина?

– Я повідомив її про розлучення. Можуть бути проблеми, але я все владнаю.

– Цікаво як?

– Це мій головний біль. Просто дозвольте бути разом з нею. Це все, чого я бажаю.

Волдеморт проводив довгими та гострими нігтями по своєму підборіддю, обдумуючи все, що сказав йому Мелфой.

– Яка мені з цього користь, якщо ти не владнаєш це все?

– Чистокровний нащадок. А це значить, що частина мого статку буде належати йому.

– Ти як завжди красиво співаєш, як і твій батько колись. Але це все може принести мені багато непотрібної уваги. Я не хотів для Дельфі роль коханки чи розлучниці. Це може погано позначитись на мені.

– Ви не знайдете більш вірного, ніж я.

– Ой, не впевнений я, Луціусе. Ой, не впевнений. Ти постійно щось темниш, але якимось чином виходиш сухим із води.

Мелфой стояв та мовчки дивився на Володаря, його долоні пітніли, а ноги, здавалось, перетворились на глину. Луціус вже уявляв, що він впаде на землю та буде гучно скиглити про помилування.

І, вже готуючись до найгіршого, чоловік почув:

– Добре. Але не думай, що я не слідкую за тобою. Не думай, що ти зможеш мені збрехати. Поки я даю дозвіл на стосунки, шлюб ще треба заслужити.

Мелфой заплющив очі, та його внутрішня дитина здавалось саме зараз була ладна вистрибнути з грудей і скакати до стелі.

– Я ніколи не збрешу вам, Мій Володарю.

– Ніколи, кажеш? Що ж, як знати, Луціусе.

– Ніколи, мій Лорде. Ніколи…

 

На ранок Дельфі знову прокинулась від гамору. Та в цей раз все було більш серйозно, адже як тільки вона вийшла, одразу побачила, як всі студенти хаотично кудись збираються.

Блек зловила за руку однокласницю та намагалась з’ясувати, що ж сталось:

– Що відбувається?

– Ти так все життя проспиш. Той кого ім’я не називають, він повернувся. Повернувся і вкрав студентку! Мене забирають батьки! Гоґвартс став небезпечним.

– Да немає місця безпечнішого, ніж Гоґвартс. –  Зауважив хлопець неподалік. – Мої батьки вирішили, що тут буде набагато краще ніж де завгодно. Це ж школа. Кому потрібна школа?

– Кому? – В цю ж мить перепитала блондинка. – Марігос, сам знаєш кому!!

– Ага. – Глузливо відповів Слизеринець. – Тебе чи мене буде красти, йому як раз не вистачає двох студентів, які мандрагору від котячої м’яти не відрізняють.

Блек мовчки спостерігала за однокурсниками, схрестивши руки на своїх грудях.

– А наявність в школі Поттера тебе не бентежить? Він переміг його! І зараз він захоче помститись. Нагадати тобі, що вже двоє студентів мертві?!

– Це все звичайна випадковість. Скільки студентів помирало за історію школи? І при тому всьому винні вони самі завжди були! А тут наймогутніший чарівник вирішив прирізати декілька студентів, для забави. Я залишаюсь тут, в безпеці. – Додав хлопець, обертаючись до метушливого натовпу. – А ви можете йти і ось тоді ви дійсно будете в небезпеці. А я ще почитаю новини в Пророці з приводу вашої смерті.

«- Вбити, вбити їх всіх, сьогодні я вб’ю її»….

Блек різко здригнулась та подивилась навколо, деякі із тих, хто знаходились поряд, здивовано подивились на неї та нічого не розуміючи продовжили займатись своїми справами.

« Сьогодні? Але чому ніхто не повідомив про це мене?»  – промайнуло в голові Блек. Після чого вона швидко покрокувала вперед, ігноруючи все навколо.

Піднявшись зі свого гуртожитку, дівчина побачила абсолютно таку ж саму картину: метушня, гамір. Пройшовши вперед дівчина побачила багато накритих тіл і всі вони були студентами.

Дельфі озирнулась, шукаючи в натовпі знайомі обличчя. Побачивши Ґрейнджер, вона швидко підбігла до неї та відтягнула дівчину за руку.

– Швидко йди звідси. – Сполохано промовила чарівниця. – Зачинись в кімнаті де немає вентиляційної системи. І не виходь! Прошу тебе, Гермі, не виходь.

Дівчина слухала її, але здавалось абсолютно не чула. Вона була занадто шокована тим, що відбувається.

– Гермі? – Ще раз перепитала вона, злегка струснувши її. – Ти чуєш мене?

І та лише мовчки кивнула, оглядаючи наслідки «нічної атаки»

– Де Драко та Гаррі?

– Драко в госпіталі. Гаррі до вияснення обставин зачинений в кабінеті Директора. Джинні пропала, я намагаюсь знайти її, але… Я передивилась стільки трупів. Що відбувається, Дельфі!!?

– Якби я знала, Гермі, якби знала. Прошу, сховайся. Добре? Я щось придумаю.

Дельфі продовжувала блукати коридорами в пошуках хоч когось з своїх «напарників», Драко навряд знає про це все. Тому що? Вірно, треба шукати чи Кравча чи Лео. Ця грьобана солодка парочка.

Але не встигла Блек достатньо облаяти їх в своїй голові, як помітила обережно проходячу неподалік Лео. Слизеринка швидко підійшла до дівчини та відтягнула її в сторону.

– Що тобі треба? Руки від мене прибери! – Промовила вона з відразою.

– Не що мені треба, а що тут відбувається?! Про це все знає батько?

– Темний Лорд віддав наказ Бартеміусу, від тебе нічого не потребується, тому будь ласкава – не лізь не в свої справи.

Дельфі прибрала руки від сестри, та промовила:

– Нормально, як єдинорогів мочити, так Дельфі потрібна, а як справи йдуть далі…

Але не встигла воно договорити, як її перебила Леона.

– Почекай. Тобто ви разом були вчора в лісі?

– Разом з ким?

– Ти знаєш з ким!

Кутки губ дівчини опустились, а погляд став ще більш крижаним, пазл в її голові склався. Ось чому до них вчора залетів Луціус, і він! Він розповів про завдання, але не розповів що був з нею!

– Да про що ти? – Нічого не розуміючи відповіла вона, оглядаючи брюнетку.

– У вас щось було? Чому Луціус майже проломив йому обличчя?

– Почекай, що зробив Луціус?

– Він прийшов до нас, точніше до Бартеміуса під ранок та почав лупцювати  зі словами, що він попереджав його про щось, аби той не ліз у ваші з ним стосунки. Яка ж я…

Леона вже хотіла йти, аби Дельфі не побачила, що в неї знову вийшло їх знищити. Але дівчину несподівано зупинив голос сестри:

– Да не було між нами нічого такого, про що ти подумала.

Чарівниця обернулась та подивилась на панянку.

– Навіщо ти мені брешеш!?

– Мені твій Кравч і даром не здався. З нами був Скаб весь час. Тому, якщо твій бойфренд десь когось… да коротше, що ти прив’язалась до мене?

Дельфі швидко розвернулась та покрокувала вперед. Дівчина точно знала куди їй потрібно йти. Якщо Гаррі в кабінеті Дамблдора, його потрібно якомога швидше визволяти, а там пощастить зустріти і самого Директора. Часу тягнути більше немає. І відсижуватись в очікуванні, що все вирішиться також більше не вийде.

Блек швидко забігла в кабінет Директора і в цю ж мить остовпіла. Вона побачила, що чоловік прив’язаний до стільця, те ж саме було і з Гаррі. Їх рот був замкнутий закляттям, а виновник цього всього був Дельфі дуже і дуже знайомим.

Це був Смертожер: маска, чорне вбрання,шкіряний плащ з капюшоном. Їй не потрібно було навіть чути його голос, аби зуміти – це Кравч своєю особистою персоною. Поряд з ним знаходився Скаб, який одразу підморгнув їй.

Але чарівниця промовчала, зробивши вигляд, що не впізнала жодного з чоловіків, вона лише мовчки оглядала заручників та не розуміла, що ж їй робити.

Це саме зробили і чарівники.

Але до тями її привів голос подруги, яка як раз по її установі прибігла до кабінету.

– Дельфі? – Перелякано вскрикнула Ґрейнджер.

– Ооооо…. – Протяжно промовив Скабіор, підходячи до студенток. – Красуні як то кажуть не приходять одні.

Чоловік пройшов повз Блек та підійшов до Ґрифіндорки на стільки близько, на скільки міг, вдихаючи аромат її парфюмів.

– Ммм.. Я так сумував за такими юними милими створіннями…

Але не встиг він договорити фразу, як Блек несподівано схопила подругу та притягнула до себе. Секунда і вони вже знаходились на вулиці біля входу в Гоґвартс.

– Як? Дельфі? – Ошарашено промовила дівчина. – Як ти це зробила?!

– Уроки зі Снейпом не пройшли просто так. Нажаль поки що так. На короткі відстані. – Дельфі схопила подругу та потягнула за руку вперед. – Пішли. Я не залишу тебе тут!

Але юначка зупинилась та не бажала крокувати слідом.

– Що відбувається?

– Я не знаю, Гермі, але знаю точно, що залишатись небезпечно.

– Я не залишу Гаррі та Рона! – Викрикнула вона, вириваючи свою руку. – Не залишу! Як ти взагалі могла про це подумати!?

– Ти не зможеш їм допомогти.

– Ти щось знаєш!

– Так, я знаю, що треба швидко йти до Сіріуса. Пошта скоріше за все заблокована. Нам потрібна допомога.

– Я нікуди не піду, Ді! Я не кину всіх!

– Ми зараз єдині, хто може хоч чимось допомогти. Невже ти не розумієш цього!?

– Я можу повернутись та придумати щось, невже ТИ не розумієш, що якщо ми підемо, ми не зможемо повернутись!?

– Ти маєш думати не про себе. Якщо вирішила народжувати дитину, то думай про нього чи про неї. Ось чому я казала тобі про те, що треба було від цього всього позбавлятись!

Було помітно, що Дельфі була на межі та вже майже кричала на бідолашну, бо її вкрай обурювала поведінка Ґрейнджер.

– Що ти сказала? – Гиркнула та їй у відповідь.

– Да що чула. Ти думаєш про всіх! Про всіх, крім своєї дитини, яка про себе фізично подбати не може! Ти відповідаєш за неї! Ти! Тільки ти! І більше ніхто. Чи ти думаєш, Драко побіжить приймати її? Приведе тебе в Менор? Гаррі може подумати про себе сам, Рон також, а він ні!

Ґрейнджер опустила голову та поклала руку собі на живіт. Сказане Дельфі її не на жарт зачепило…

– Я не можу їх кинути.. Не можу.

– Ми допоможемо! Ти взагалі чуєш мене? Якщо ми зараз не вийдемо звідси, помруть всі. І ти, і я, і Гаррі. І твоя дитина.

Герміона мовчки пішла вперед і, зрозумівши, що Дельфі не крокує за нею обернулась:

– То ти йдеш?

 

27.2

 

Дві постаті вже наближались до маєтку Блеків. Гучний стукіт в двері, їх дуже швидко відкрив Сіріус. Чоловік одразу помітив занепокоєння дівчат та запросив їх в середину. Він розумів: якщо вони знаходяться тут у навчальний час, значить щось сталось, і це щось дуже важливе.

– Ви не просто так тут? Так? – Збентежено перепитав Блек. Звичайно він розумів, що це питання скоріш риторичне.

Герміона вже зробила вдих, аби все швидко розповісти чоловікові. Але Дельфі випередила її та взяла дядька за руку, відводячи в сусідню кімнату.

Дівчина ще глибоко дихала, а з обличчя Сіріуса поступово спадала посмішка. Вона дістала паличку та наклала шумонепроникне закляття.

– Гоґвартс атакують. – Швидко промовила дівчина.

– Тоді чому ми втрачаємо час?! – Вскрикнув у відповідь він, намагаючись пройти до дверей, але брюнетка стала в нього на шляху, не даючи можливості рухатись далі.

– Дослухай мене, потім будеш робити висновки і думати, що робити далі. Гоґвартс атакують Смертожери.

– Да в чому проблема? Орден розбереться з купою викиднів, без Волдеморта вони ніщо.

– В цьому і проблема. Прошу, дослухай мене, це дуже важливо, час грає не в нашу сторону.

Сіріус схрестив руки на грудях та мовчки та уважно слухав племінницю.

– Волдеморт живий, але потребує постійної підтримки. Джинні в Таємній Кімнаті, Василіск на волі.

Дельфі швидко розповіла чоловіку всі плани її батька, включаючи нове тіло та повний контроль над магічним світом.

Від почутого в чарівника навіть спітніли долоні. Це все виглядало, як дійсно початок кінця, який майже не можливо змінити.

– Ти?… – Ледь чутно спитав чоловік.

– Так. – Опустивши голову відповіла вона. – Я весь цей час про все знала. Батько був живий, я мала дізнаватись всю інформацію про Орден, підібратись до Поттера і знищити все, що могло б його врятувати. Я брехала тобі і всім. Мені шкода. Мені дуже шкода.

Чоловік зібрався та твердо і впевнено задав питання:

– Ти впевнена в своєму виборі?

– Я щойно зрадила батька, матір, та чоловіка, котрого я кохаю. Я не хочу більше смертей, я не можу втратити тебе, Гаррі, Герміону, з вами я вперше відчула себе потрібною, щасливою. Я мала сказати раніше. Я розумію…

Але замість слів, Сіріус просто міцно обійняв її, тихо промовляючи:

– Я розумію, я все розумію.

– Мені дуже страшно, Сіріусе…

– Після цього всього я дуже хочу аби ми бачились частіше, добре? Я твоя родина, а ти моя.

Чоловік погладив Дельфі по голові та почав стрімко крокувати до виходу, але вона зупинила Блека, викрикуючи в його сторону:

– Твоя донька, вона…

– Я знаю.

– І вона та сама жінка в котру закоханий той, про котрого я тобі розповідала.

Чоловік глибоко видихнув, готуючи себе до найгіршого.

– Я маю знати щось про цього хлопця?

– Ти маєш знати, що це Барті Кравч Молодший.

– Краще б я цього не чув…

– І ще…. – Почала промовляти дівчина, остаточно лякаючи бідолашного.

– Слухай, мені здається, що я починаю боятись всього, що ти кажеш.

– Треба залишити тут Герміону.

– Питати через що потрібно?

– Можеш, якщо готовий до новин про підліткову вагітність.

Сіріус очікував почути що завгодно, але точно не це. Звичайно, він прекрасно знав, як проходять «вихідні» в школі, враховуючи, що сам чоловік не відрізнявся примірною поведінкою. Але щоб Місс Ідеальность Ґрейнджер? Йому в принципі здавалось, що вони не займаються такими речами,бо дуже зайняті протистоянням з Темним Лордом.

– Тож Гаррі чи Рон?

– Драко. – Посміхаючись відповіла вона.

Блек закашлявся, притуляючи до свого лоба долоню. В цей момент йому як ніколи захотілось випити грам… чи літр вогневіскі, але, враховуючи критичність ситуації, чоловік лише ще раз покашляв.

– Мені напевно досить на сьогодні новин.

Герміона ж знервовано ходила по сусідній кімнаті, в яку невдовзі зайшов Ремус, а трошки згодом повернулись і Дельфі з Сіріусом.

– Дельфі, Сіріусе, нарешті! То що? Який в нас план дій?

Сіріус та Дельфі перекинулись поглядом та чоловік несподівано звернувся до Люпіна з дуже дивним проханням:

– Лови!

Він швидко змахнув магічною паличкою в сторону Герміони і та впала прямо на Ремуса який тільки но виставив свої руки.

Чоловік швидко підморгнув оком та вони з Дельфі направились до Гоґвартсу.

– Снейп там?

– Я не знаю, не бачила його ще.

І дійсно, це здалось Дельфі дуже дивним, адже чоловіка не було ні в кабінеті, ні в коридорах. Зазвичай він завжди пхав всюди свого довгого носа.

Снейп знаходився в Мелфой Менорі та сидів прямісінько біля Волдеморта, який очікував на результат. Северус був потрібен йому, аби стабілізувати ситуацію з його фізичним тілом та допомогти в момент трансгресування.

Саме Северус знався на «темній медицині» та тільки він міг допомогти йому в такий важкий період.

Але Снейп був не дуже задоволений своєю бездією. А точніше тим, що він не може контролювати ні Гаррі, ні Дельфі.  Якщо у випадку з Поттером всі його «маніпуляції» з ним проходили успішно. З Дельфі все було значно тяжкіше. Бо вона більше не реагувала на його листи та не піддавалась їх впливу. Що було дуже важко сказати про нього самого.

Ці всі дивні почуття з їх самої першої зустрічі. Чоловік підозрював те, про що не здогадувались інші, навіть сам Волдеморт. Він не міг так просто захопитись, всі ці нав’язливі думки, відчуття. Як же йому хотілось помилитися.

В цей час Дельфі та Сіріус, як раз повернулись в Гоґвартс, дівчина розповіла йому про все, що бачила, тому першою їх ціллю був саме кабінет Дамблдора. Але вона несподівано зупинилась прямо перед дверима.

– Я маю спуститись вниз.

Сіріус окинув її стурбованим поглядом та перепитав:

– До свого гуртожитку?

– Ні. В таємну кімнату. Василіск принесе до алтаря тіло Джині. Ніхто окрім мене не зможе відчинити двері.

– Ми зараз визволимо Поттера. А потім…

– А потім може вже й не бути. Таємну кімнату може відчинити лише нащадок Салазара Слизарина. Мені нічого про це все не розповіли. Значить батько мені не довіряє.

Двері кабінета відкрились, через них виднілась постать. Чоловік зняв з обличчя маску та розлючено поглянув на Блек.

– То це все таки правда?! Й #бана зрадниця!

Обличчя Барті здавалось трусилось від злості. Він не відводив погляду від обличчя дівчини. Дельфі помітила як той почав піднімати руку, тому:

– Аміссіо консціенціе

В цю ж мить після яскравого спалаху чоловік впав без свідомості. Дельфі швидко заглянула в кабінет. На диво, там все ще залишались скуті чарами лише Дамблдор та Гаррі, жодної ознаки присутності інших Смертожерів.

– Впораєшся з ним сам? Через хвилин п’ятнадцять, він прийде до тями і його вже не зупинить нічого.

– Ти впевнена в тому, що ти робиш?

– Для батька я лише набір генів, йому все одно, що буде зі мною. Я жила іллюзіями, думаючи, що… – Дельфі зробила паузу, дивлячись прямо перед собою, здавалось наче повз чоловіка. – Я думала… та не важливо, що я думала. – Дельфі знову перевела свій погляд, на цей раз сконцентрувавши його на Барті, який лежав на підлозі.

– Я не буду його вбивати. – Випередив її чоловік.

Дівчина посміхнулась та перевела погляд на Сіріуса.

– Тоді він вб’є тебе.

А сам Блек зустрів посмішку дівчини своєю.

– Не вб’є. – Промовив він  та обійняв племінницю. – Не хвилюйся, мене не так просто знищити.

Дельфі не знала, що відповісти, бо дуже хвилювалась. Сіріус був останньою її надією на світло і справжню родину.

Але вона розуміла, що Барті знищить кожного, хто стане на шляху у її батька. А вони якраз це і роблять.

– Я сподіваюсь ти знаєш, що ти робиш.

Блек швидко побігла до того самого туалету, майже ніхто не звертав уваги на те, що там повсюди були зображення змій. Але саме це місце було особливим і трійку інтуїтивно тягнуло сюди.

В той день, коли вони з Гаррі дізнались про вагітність Герміони, вона саме збиралась все розповісти та допомогти настільки, наскільки зможе, залишаючись «не при справах».

Але зараз вона вирішила все змінити та повністю перейшла на сторону Ордена. Дівчина хотіла відкрити таємну кімнату, врятувати Джинні та знищити батька назавжди. Досить бути тінню, досить бути зброєю. Час стати людиною з майбутнім та зі своєю позицією. Орден підтримає її, допоможе. І вона буде поряд зі своїми по-справжньому рідними людьми, тепер вона справді потрібна. Вона їм потрібна.

Дельфі стояла біля входу та шепотіла на парселмові, аби відкрити той клятий бар’єр, але все навколо все ще стояло непорушно.

– Ну і що за фігня? Воно має відкриватись.

Блек підійшла ближче до стінки та доторкнулася до самої круглої металевої конструкції та продовжила розмовляти сама з собою на парселмові, навіть не помічаючи цього.

Раптово змії, які були зображенні по колу, почали рухатись. Дельфі швидко відскочила, злякавшись  гучного скрипу, який ніби проникав всередину голови та розплющував її.

Двері нарешті відчинились і перед Слизеринкою повстала таємнича чорна порожнеча. На місце вже прибігли Гаррі та Дамблдор, які були вкрай здивовані тим, що дівчина стояла прямо перед відчиненим входом.

Дельфі озирнулась та одразу побачила їх.

Гаррі оглянув все навколо ще раз та здивовано перепитав:

– Як ти..? Це ти зробила?

Блек закусила губи та опустила голову. Їй так хотілось розповісти, пояснити, але зараз…

А як би пояснила інше? Вона вирішила, що розповість абсолютно все, але після цього всього пекла, аби показати їм, яка вона насправді. Тоді ця інформація буде звучати та сприйматись абсолютно по іншому.

– Я не знаю Гаррі. Я прибігла сюди, ну. – Дівчина зробила паузу, та посміхнулась. – Щоб знайти вас, а тут таке, дірка в стіні.

– Дірка в стіні? – Переспитав Гаррі, підходячи до неї. – Ти жартуєш? Це вхід! Це вхід до Таємної Кімнати, ти ж сама розповідала, що він може бути і тут.

Дельфі повернула голову та знову сконцентрувалась на безодні.

– Ну тоді чого ми стоїмо? Кого чекаємо? Треба рятувати Джинні. Вона все таки може бути там.

Раптово на питання Блек відповів інший чоловічий голос:

– Ви чекаєте на мене! Вона моя сестра, невже ви думали, що я не прийду сюди, знаючи, що ви завжди вирішуєте все саме в цьому місці.

– Рон…

– Не продовжуй, Гаррі, я знаю, що це небезпечно. Але я не залишу її там. Навіть якщо мені буде потрібно померти. Тим паче, я не залишу тебе поряд з нею.

Рудий оглянув Дельфі, навіть не намагаючись стримати свою відразу до неї. Він досі вважав, що всі біди, які трапились з їх тріо, саме її вина.

– Ти знову! – Роздратовано викрикнув Поттер. – А Директор Дамблдор гумор для тебе? Чи ти думаєш, що ти розумніший за всіх?

– Пробач, Гаррі. – Перебив його сам Альбус. – Я не зможу піти з вами, міністерство має знати про напад. І я маю бути там вже за мить.

– Але ж Директоре… – Гукнув його Поттер, але все було марно.

Чоловік підняв руку і в цю ж мить зник.

– Я думаю часу на з’ясування стосунків в нас немає. – Нарешті заговорила сама Дельфі. – Ми маємо йти. – Дівчина повернула голову, подивилась на Візлі та додала : – Навіть якщо ми не дуже гарно відносимось одне до одного. Вирішимо все, коли Джинні буде вдома.

– Я не думав, що колись погоджусь з нею. Але зараз іншого варіанту немає.

Гаррі пішов першим, слідом за ним, переглянувшись між собою слідували і Блек з Візілі.

Їх чекали довгі, темні та напівзатоплені коридори. Навколо було багато плісняви, якихось невідомих комах, які розбігались чи то від світла магічних паличок, чи то від звуку хлюпаючої води під ногами. Але було зрозуміло точно, що нога людини не ступала тут не один десяток років.

І саме про це казав Снейп, який не дав Дамблдору вбити Дельфі, яка єдина окрім Волдеморта могла відчинити цю кімнату.

Суть полягала в тому, що звичайної парселмови, якою володів Поттер, було замало. Входу мав торкнутись нащадок того, хто створив цю кімнату. А саме прямий нащадок Салазара Слизарина, людина в якій тече його кров. І це була саме Блек.

Рудий був на стільки схвильований зникненням сестри та тим, що відбувається зараз, ці всі жуки, комахи, павуки змушували його здригатись від кожного звуку та дотику чогось до його тіла. Але через не довгий час їх блукання, хлопець все таки зрозумів, що чогось (а точніше когось), явно не вистачає.

– Стоп! – Крикнув він, після чого молодики в цю ж мить перестали здавалось навіть дихати та виставили свої магічні палички, з повною готовністю захищатись чи атакувати. – А де Герміона? Чому вона не з нами?!

Гаррі гучно видихнув,опускаючи руки вниз. Груди Дельфі також опустились, відчуваючи значне полегшення.

– Ти хочеш аби ми тут і без Волдеморта померли? Візлі! – Істерично викрикнула Дельфі.

Дівчина направила паличку прямо йому в обличчя і яскраве світло осліпило його очі.

Гаррі одразу ж відставив в сторону її руку, позбавляючи Рона від дискомфорту.

– Перестань, Дельфі. Сліпий Рон точно не стане нам в нагоді.

– А двоє нас з сердцевим нападом точно будуть прям корисні.

– Де Герміона?!

Рон хмурив брови та продовжував наполягати на відповіді. В його голові вже малювались найгірші сюжети, де Герміона лежить в лікарняному корпусі. Чи що ще гірше – однією серед тих бідолах, для яких ця ніч була останньою.

Повітря електризувалось від напруги, бо Дельфі з Гаррі мовчки переглядались, не знаючи, що ж  відповісти. Молодики не розуміли, чи варто розповідати хлопцю про цю таємницю. І взагалі.

– Да що ви мовчите!? – Не витримуючи крикнув Рон. – З нею щось сталось, так?

– Да ні! – Все ж таки відповіла Дельфі. – Все добре. Вона в безпечному місці.

Знову ця гра в «переглядки». Хлопець нічого не розумів і це його дуже дратувало. Він відчував, що від нього щось приховують. Так, їх стосунки були занадто натягнутими, але щоб так. Невже Герміона не захотіла допомагати?

– Це через мене? Вона не захотіла прийти та допомогти через мене?!

– Ага, все через тебе, Візлі. І Волдеморт прийшов за тобою.

– Дельфі! Да перестань ти. Це не через тебе, Рон. Просто це дуже небезпечно.

Для рудого цей аргумент був не дуже вагомим, адже те, через що вони пройшли колись, і Ґрейнджер, яка завжди витягала їх з такої дупи, коли вже й не було натяку на світло навіть і кінці тунелю…

– Так, це все пояснює. Небезпечно, тому Герміона вирішила виспатись і..

Дельфі не бажала продовжувати слухати цю істерику, тому перебила хлопця, і вирішила спробувати створити більш правдоподібну версію

– Справа в Василіску.

– В Василіску? – Переспитав він.

Ця заява здивувала навіть Гаррі, який уважно слухав Блек.

– Мг, Гаррі чув голоси, а я неподалік своєї кімнати чула шурхіт в стінах та шипіння. Гаррі розуміє парселмову. І те, що відбувається зараз. Страждають лише народжені маглами. Жодного чистокровного в цій м’ясорубці. Все, що коїться зараз вказує на Василіска.

Рудий дивився та слухав Дельфі, але його вираз обличчя був більше схожий на те, що він саме в цей час їсть величезний лимон.

– Василіск – це, скажімо так, хатня тваринка Салазара Слизарина.

– Хатня тваринка? – Вже помітно заспокоївшись спитав він.

Але відповісти вирішив на це питання Гаррі:

– Ну так.

Ця відповідь абсолютно заспокоїла рудого, на його обличчі почала з’являтись посмішка. І його тіло повернулось в звичне для нього трохи згорблене положення. Через високий зріст хлопець дуже часто горбився.

Дельфі потиснула плечами та внесла свої корективи:

– Важить, щоправда, ця тваринка тон вісім.

В цю ж секунду хлопець знову випрямився

– Скііільки?!

– Ну може десять, я не зважувала його.

– Дельфі перестань!

– Да що?! Потім він побачить його, і що нам робити? Виносити його з панічною атакою? Якщо не готовий – хай йде до мами під спідницю.

– Ти зараз неправа! – Зауважив Поттер.

– Так, давайте ще будемо стояти і втирати шмарклі людині, яка взагалі має йти першою. Бо це його сестра зараз знаходиться в самій сраці з величезним змієм-вбивцею. Що ще обговоримо? Хто що їв на вчора на вечерю?

– Добре, ти частково неправа.

Сказане Дельфі дуже зачепило Візлі і він що є сили рванув вперед, навіть не знаючи дороги.

– Ось, помилуйся. Він навіть не знає, що попереду, а вже преться! Ні про що не думаючи. Кретин.

Гаррі лише похитав головою та швидко рванув слідом.

Тим часом, Кравч, який вже був прикутий до масивного кам’яного стільця, почав приходити до тями.

Чоловік розплющив свої очі та спробував поворухнутись, але в нього нічого не вийшло.

Сіріус стояв біля величезної полиці та перебирав книжки. Безсвідомий стан Кравча значно затримався і замість п’ятнадцяти хвилин, про які сказала Дельфі, він був у відключці добру годину, а то й більше.

Блек почув чоловічий крик, закрив книжку та підійшов до Смертожера.

Барті гучно лаявся та обіцяв жорстоко вбити кожного, хто причетний до цього всього. Хоч він і міг рухати лише головою, але здавалось, що від того як чоловік крутив нею, він ось-ось злетить в повітря разом з стільцем.

Блек вийшов в поле зору Кравча та обперся рукою об стіну.

– Давно не бачились, Бартеміусе.

Кравч посміхнувся та облизав свої губи.

– Невже ви думаєте, що зможете таким безглуздям стримати мене?

– Не переоцінюй свої можливості, Барті.

– Ну припустимо, що далі? Вб’єш мене?

Сіріус підійшов до чоловіка та нахилився, дивлячись в його обличчя.

– Я не маю права забирати чиєсь життя. Як би мені цього не хотілось зараз зробити. Це і відрізняє мене від вашої шайки.

– Тебе від нашої шайки? – Сміючись перепитав Кравч. – Ти боягуз! Боягуз та  телепень. Але цього не можна було сказати про твого брата.

Обличчя Блека змінилось, Барті  добре знав, що ця тема точно зачепить чарівника. І в цьому він не помилявся.

– Закрий рота! – Викрикнув Сіріус, віддаляючись від нього.

– Ну кинь ці істерики. Наш маленький вразливий Сіріусе. Не вберіг молодшого братика.

– В тебе нічого не вийде, Кравч! Я знаю тебе! Знаю всі твої ходи! Знаю, що ти зараз робиш і навіщо. Навіть не думай, що ти зможеш вивести мене. Реґулус обрав свій шлях. Але все одно загинув як герой!

– Цікаво, а як ти думаєш, що чекає твою доньку? Як помре вона?

І як би до цього моменту не намагався стримати себе Сіріус, чоловік знову швидко наблизився до Кравча та грізно промовив йому прямо в обличчя:

– Навіть не вздумай торкнутись до неї хоч пальцем!

Барті підняв свій погляд та почав гучно сміятись, тим самим ще більше виводити свого опонента.

– Пальцем? Блек. Що за тривіальщина.

– Така падаль як ти, не зможе навіть зацікавити таку, як моя Лео.

Барті дивився чоловіку прямо в очі, періодично облизуючи свої губи. Блека просто виносила така зухвалість, навіть зараз, замість того, аби просити щоб його відпустили чи просто закрити свого рота,  ця паскуда продовжила провокувати.

– Твоя Лео, хм… Вона моя Лео.

– Я повторюю, Кравч: в тебе нічого не вийде.

Посмішка Барті стала настільки широкою, що він більше нагадував величезного Чеширського кота.

– З тобою не вийшло, але увійшло в твою доньку. – Барті несамовито зареготав та, помітивши як в Блека від злості скреготять зуби, різко зупинився. – Можу розповісти як вона кричала.

– Я знаю, що ти робиш! Я не повірю жодному твоєму слову!

– То перевір.

Сіріус розумів та запевняв себе, що це все провокація, це Кравч, це його стратегія, емоційно нестабільна людина легше піддається грьобаній маніпуляції. Але це ж його донька, його єдина дитина.

А якщо і вона повелась на його казки? І враховуючи те, що розповіла йому Дельфі…

Блек дістав свою магічну паличку та приставив її до чола Кравча. Мить – і з голови чоловіка потягнулась довга напівпрозора нитка, яка освітлювала все навколо. Ще мить – і вона вже була в скляному келиху, в якому знаходилась рідина. Сіріус швидко випив все що знаходилось в ньому і в його голові почали з’являтись картинки, більше схожі на спалахи свідомості.

Моменти їх побачень, поцілунки, дотики.

– Ні-ні! – В голос вскрикнув Блек, зачиняючи свої очі, але це не допомагало, він продовжував бачити все.

Так само як і бачив Барті, який не зводив переможного погляду з чарівника, який був вже явно далеким від адекватності.

Сіріус бачив все, все, що було між Барті та його донькою. Як він торкався її, оголені тіла, але в нього все ще була надія на те, що це все ось – ось обірветься.  Але  обірвалось все лише після того, як він побачив своє особисте нічне жахіття.

Бензину в вогонь підлила задоволена та усміхнена пика Кравча, який облизав свої губи та зробив контрольний вистріл в голову.

– Дякую , що зберіг таку недоторкану красу для мене, мені сподобалось.

Після цієї фрази, Блек вже не відповідав за свої дії, його тіло рухалось по інерції. І єдине, чого воно жадало – знищити.

– Грьобаний ти виродку!!!

Чоловік викрикнув це вже замахуючись рукою та з усієї своєї сили наносячи удар по обличчю.

Але навіть після цього посмішка не покинула Кравча ні на секунду, він лише сплюнув кров та сміючись промовив:

– Це було занадто просто.

Барті опустив погляд та подивився на свої руки, які починали рухатись. За мить він гучно хруснув плечима, швидко взлітаючи в повітря. Ще мить – і він за спиною Блека.

Сильний фізичний біль міг допомогти йому вийти з-під дії закляття. Так, імовірність була невеликою, але вона була. І це спрацювало.

– Блек. – Протяжно прошепотів той за його спиною. – Ти виявився тупішим, ніж я думав.

І Сіріус зрозумів, що окрім задоволення довести когось до ручки, Барті отримав і свободу. Це був його план. Да як можна бути таким дурним та купитись на це все? Ідіот!

Блек швидко повернувся та взмахнув паличкою, аби нанести удар, але Барті злетів в повітря і знову опинився за його спиною.

Закляття влучило в стіну, від чого з неї посипались штукатурка та випало декілька цеглин.

Роздався гучний смі, і знову шепіт.

– Повільно.

Ще одна спроба атаки – цього разу постраждав великий письмовий стіл Дамблдора.

– Вийди з-за спини та чесно борись зі мною! Боягуз!

Несподівано чоловік швидко з’явився прямо перед ним. Сіріус нічого не розумів. Яким чином? Що відбувається? Він тільки що був за спиною, він навіть не встигнув кліпнути оком – а ця тварина вже навпроти нього. Так, він сильний чаклун і все таке, але це фізично неможливо.

– Що? Та як?

Знову голос і знову за спиною.

Але ж цей покидьок все ще стоїть навпроти! Чоловік повернув голову. Нікого?

– Ку-ку. – Глузливо лунало здається з кожної дірки  кімнати. – Ку-ку. Ти що ще й сліпий, Блек?

Голос Кравча здавалось проникав в кожну клітинку його тіла, він лунав в середині самого мозку, зводячи його з розуму. Його вже не було поряд, але одночасно він був всюди

Сіріус гучно кричав, закриваючи свої вуха долонями, від розпираючого болю в середині свого черепу, він опустився на коліна та схилив голову. Голоса почали поєднувались зі сміхом.

Але в якусь секунду різке полегшення. Блек встав з колін та озирнувся навколо. Жодного  натяку на присутність когось в кабінеті.

Чоловік почув звук клацання пальцями, дивне відчуття оніміння, наче кожен м’яз його тіла був перетворений в каміння, навіть голосові зв’язки.

Ще одне клацання, і він наче заново відкрив свої очі. І ось зараз Сіріус зрозумів, що насправді знаходиться в пастці.

– О Мерліне, Блек. – Сміючись промовив Барті. – Невже ти своїм гладким мозком думав, що я дав тобі випити свої спогади тільки для того, аби показати як я тр@хаю твою доньку. Йолоп.

Барті обійшов його по колу та штурхнув магічною паличкою в бік. Жодної реакції, хоч і в середині чоловіка проносився ураган.

– Будеш моїм подаруном, Блек. Сиди тут. – Барті махнув рукою, витираючи кров зі свого обличчя. – А куди ти власне подінешся.

 

26.3

 

– Просто скажіть мені навіщо? – Гучно скиглив Візлі, хлюпаючи ногами по воді. – Навіщо ми йдемо затопленим коридором, більш схожим на якусь катакомбу?!

Гаррі та Дельфі продовжили мовчки карабкатись догори, розглядаючи все навколо.

Рон зупинився та крикнув до них ще раз:

– Ви знущаєтесь, так?

Побачивши, що на його запитання не те щоб відповідати, звертати уваги не збираються, він почав розмахувати руками і гучно кричати:

– Ви вдвох!! Я існую! Чому не можна було піти нормальним шляхом?! А не йти по коліно в смердючій воді. Ви взагалі знаєте, куди ми йдемо?!

– Да закрийся ти вже! – Не витримавши крикнула у відповідь Блек. – В мене таке відчуття, що ти таки бажаєш, аби твоя сестра померла!

– Не верзи дурниць! Ідіотка!

– Я економлю нам час! – Дівчина підняла руку та вказала нею на стіну. – Якщо б ми пішли тим шляхом, ми б добирались до Джинні ще години дві, а так впораємось втричі швидше! І не будемо проходити ці грьобаній Салазаровські квести!!

– Що? Які ще квести?!

– Звичайні, чи ти думаєш, що сюди може зайти будь-який рудий бовдур, та дістатись до вівтаря?

– Але ж звідкись ти про це все знаєш!

– Я читала! – Надривно викрикнула вона.

Все, що відбувається, вже добряче набридло Поттеру, який вирішив розборонити цих двох та став між ними.

– Досить! – Ви вдвох замість того, аби рятувати Джинні, починаєте якусь фігню!Дельфі ризикує життям заради нас, а ти навіть просто закрити свого рота не можеш.

– А якщо вона веде нас в засаду? Чи спеціально тягне час. Що тоді?!

Дельфі слухала рудого, склавши свої руки на грудях та демонстративно прицмокувала.

– Я вірю їй. І ти маєш. В тебе два варіанти: залишити твою сестру тут, чи йти далі і хоч спробувати якось її врятувати. Зрозуміло лише те, що наші справи дуже кепські.

– Не хочу вас відволікати. – Промовила Дельфі. – Але нагадаю, що в будь-який момент тут може повзти зміюка, яка розчавить нас своїм величезним пузом.

Візлі швидко повернувся до брюнетки та геть перелякано перепитав:

– Величезна хто?!

Поки трійка намагалась врятувати цей світ, поклавши на кон своє життя, всі інші намагались придумати, що можна запропонувати, аби його зберегти.

В Гоґвартсі продовжувалась паніка, яку як раз і намагалась підтримувати та розпалювати Лео. Здавалось така невелика місія, але від її ефективності багато чого залежало. Да чому їй завжди дістаються місії з купою народу навколо?!

– Ну що? Досі вважаєш, що Гоґвартс найбезпечніше місце? – Роздратовано промовила Слизеринка, продовжуючи розмову, яка вже була зранку в гуртожитку.

– Так вважаю. За цей час, якщо ви помітили, більше немає жодної жертви. І взагалі невідомо, що то взагалі було. Може чийсь гумор тупий. А ви стоїте тут.

Лео зайшла в середину кола, розглядаючи студента.

– Цікавий гумор, вбити з кожного факультету однакову кількість студентів.

– А. – Протяжно відповів він, роблячи крок вперед до дівчини. – Ти ж наша новенька Блек. Найрозумніша і краща за всіх.

Хлопець озирнувся до натовпу та продолжив насміхатись над однокласницею:

– Ти думаєш, сама знаєш хто воскрес і вирішив замочити декілька учнів магічної школи, бо йому стало сумно? Кожна адекватна людина розуміє, що це нісенітниця.

– Кожна адекватна людина розуміє, що той, чиє ім’я ти так боїшся називати, прийде за тим, хто колись принизив його, він захоче розплати. І якщо ви всі, які зараз так гучно ржете з мене, не зберете свій мозок до купи та не скажете батькам про зняття Дамблдора з посади…

Після почутого, хлопець підняв руки догори та почав гучно плескати в долоні.

– А хто буде нас захищати?! Хто?! Якщо Дамблдора знімуть з посади.

І студенти навколо здається почали підтримувати явно не Лео, яка хоч і намагалась якимось чином спровокувати оточуючих, але виходило це якось не дуже вдало.

За цим всім недалеко спостерігав Кравч, який як раз і шукав Леону та хотів впевнитися, що вона впорається з наведенням, як то кажуть, «нервів». Адже він прекрасно знав, це завдання хоч і звучить занадто просто, але для неї це левел хард.

І Барті не помилився. Тому генератор його «геніальних ідей» одразу ж спрацював.

Гучна суперечка продовжувалась, і Лео все так само намагалась донести свою думку, посіяти сумнів та страх, але це вийшло зробити лише з особливо тривожними і то ненадовго. Тому чоловік вирішив невідкладно діяти.

Натовп швидко відволікся на гучний цокіт сталевих набійок, які знаходились на взутті чоловіка. Його мантія розвивалась від амплітудних кроків, додаючи вигляду чоловіка додаткової грізності.

Хтось втік одразу, хтось просто остовпів та чекав, що ж буде далі, адже зовнішній вигляд постаті казав лише про одне – це Смертожер. І до цього моменту не було жодного підтвердження, що за цим всім стоїть Волдеморт. Але зараз…

Лео озирнулась і звичайно одразу впізнала свого чоловіка та була м’яко кажучи в шоці від його ефектної появи.

Кравч підійшов до юнаків та паралельно зняв свою маску. Не всі зрозуміли, хто ж стоїть перед ними, але були і ті, для кого це стало справжнім шоком.

– Барті Кравч! – Вскрикнув юнак, котрий стояв майже в самому кінці натовпу. – Це Барті Кравч Молодший!

– Ви ідіоти? – Вскрикнув Моріган. Озираючись навколо. – Який Барті Кравч?! Він згнив в Азкабані! І нагадаю, його не врятувало навіть те, що він син міністра магії!

Кравч почав гучно сміятись, та здійнявся чорною хмарою, хапаючи за собою хлопця.

Багато хто після цього побіг, щоб писати листа батькам, аби вибратись з цього пекла. Але чоловік з своїм «заручником», занадто швидко повернулись.

Він поставив на місце бідолашного, якого ось – ось здавалось знудить від стресу.

– Покатались? – Глузливо перепитав Барті та відштовхнув хлопця від себе в натовп.

Як же це все подобалось чоловіку. Перелякані очі, наповнені відчаєм, сльози, розпач та молитви про порятунок.

– Я щось не пам’ятаю, аби я комусь казав, що хтось вільний.

Бертеміус підняв свою паличку та провів по повітрю саме в тому напрямку, куди розбігались юнаки. І в ту ж мить втікачі здійнялись високо в повітря та з усього розмаху гепнулись на підлогу.

Студенти почали гучно кричати та забиватись по кутам. Ніхто навіть і не подумав стати проти такого чаклуна як Кравч, бо розуміли, що жодного шансу вони не мають.

Відійшовши від шоку, Моріган спробував дістати свою магічну паличку, але це звичайно не пройшло повз поля зору Кравча, який одразу ж вирішив нагадати, хто він є. І що ігри з ним можуть дуже дорого коштувати.

– Круціо. – Гучно та твердо роздалось посеред коридору, змушуючи замовкнути кожного.

Слідом пролунав надривний крик, який продовжував супроводжуватись гучними схлипуваннями. Хлопець лежав на підлозі і кожен м’яз його тіла бився в несамовитій судомі. Цей біль неможливо було пояснити чи описати. Особливо враховуючи юність та вразливість нервової системи бідолашного.

Щасливий емоційний спалах змінився на раптову та неконтрольовану агресію. Чоловік вже хотів нахилитись до хлопця, але його зупинила Лео, яка міцно схопила його за руку і осіпнула.

Кравч швидко повернувся до неї та окинув шаленим поглядом. Очі Лео також не випромінювали спокій і стриманість. Без слів Барті все зрозумів і трошки «приземлився». Він широко посміхнувся та притягнув дівчину за талію до себе.

Це все відбувалось на очах оточуючих і помітно напрягало Блек.

– І не дарма я повернувся в свою любу школу. Тут такі гарненькі. Зі мною підеш. Ага?

Лео лише мовчки дивилась на чоловіка, акцентуючи увагу на його розбитому обличчі. Звичайно, вона одразу побачила, що Кравч знову десь вляпався. Проте саме зараз вона б не відмовилась залишити ще пару синців на його пиці! За всю цю виставу.

Молодиків відволік голос дівчини, яка хоч і дуже боялась але наважилась, як вона думала, заступитись за однокласницю.

– Якщо ви зачепите ще і її зі своїми брудними намірами! Ви… Ви- Юначка заїкалась, але все таки продовжувала погрози. – Будете відповідати по всій жорсткості закону!

Барті повернувся та здивовано підняв дві брови.

– Моя ж ти солоденька. Будеш наступною.

В цю ж мить Кравч міцно обійняв Блек та вони зникли, опиняючись в кабінеті Альбуса, де досі непорушко знаходився її батько.

– Значить солоденька і наступна? Так!?

– Тшшш. – Прошепотів той їй на вухо.

Леона стояла спиною і навіть не здогадувалась, навіщо чоловік притягнув її сюди і навіщо влаштував всю ту виставу.

– Заплющ очі.

– Ти хворий на голову?!

– Так. – Спокійно відповів він, знову повторюючи: – Очі закрий.

– Бартеміусе! Ти же знаєш, що я це все не люблю!

Кравч посміхнувся,та притянув брюнетку до себе.

– В мене сюрприз.

– Що я тобі казала про сюрпризи? – Незадоволено відповіла вона, дивлячись на чоловіка та поклавши руки йому на плечі.

Не втрачаючи моменту, Барті накрив її вуста поцілунком та після прошепотів на вухо:

– Ну манюнь.

Леона гучно прицмокнула та насупивши брови дивилась чоловіку в очі. Він посміхався, періодично облизуючи губи. Але дівчина все таки заплющила очі.

– Давай свій сюрприз.

Для надійності Барті вирішив закрити її очі ще своїми долонями. Він обережно повернув юначку обличчям до Сіріуса, який весь цей час спостерігав на ними. Але не міг навіть нічого сказати.

Чарівник обережно прибрав руки та знову прошепотів:

– Відкривай очки.

Це юначка і зробила та одразу  побачила перед собою батька, який не рухався та сидів на стільці подібний до статуї.

Леона навіть не одразу зрозуміла справжній він, чи це якийсь муляж, гумор. Вона повернула обличчя назад та подивилась на Барті, ледь примруживши очі.

– Я не розумію, Бартеміусе.

– Я пам’ятаю про твої мрії, Леоно. Сюрприиииз.

Сюрпризом була і наявність Василіска прямо посеред вівтаря, який оберігав тіло Джині до повного його поглинання.

– Стоп. – Пошепки промовила Дельфі. Зупиняючи рукою хлопців. – Опускайте голови і очі.

І всі швидко саме це і зробили.

– Це він? – Тремтячим голосом, переспитав Рудий.

Але Дельфі мовчала, Ошарашено розглядаючи підлогу.

– Тут вода…

– Вода, і? – Переспитав Гаррі.

– Погляд Василіска вбиває. Ми можемо побачити очі у віддзеркаленні води.

Візлі почав ще дужче хвилюватись, піднявши голову та подивившись на Дельфі.

– Тобто ти хочеш сказати що ми ось тут і помремо!? Бо вода тут всюди!!!

– Голову опусти!І пику закрий.  Якщо ця звірюка зараз нас почує. Першим ми йому віддамо тебе! Ага?

Сама Дельфі підняла голову та дивилась прямісінько на величезну змію, яка повзала навколо

– Якщо побачите очі у відображенні просто скам’янієте. Якщо напряму – помрете. Але втрата дієздатності навіть одного може вартувати нам життя.

– А ти? – Здивовано перепитав Гаррі, побачивши, що Дельфі дивиться в сторону потенційної небезпеки.

– Я потім поясню.

Дельфі розуміла, що скоріше за все вона була тою самою, яка могла не тільки дивитись в очі, але й керувати цією істотою. Вона нащадок Слизарина, а значить змій буде підкорятись.

– Роне, стій тут. Гаррі, йди до ось ти зміїних ідолів. Візьми з собою щоденник. Бачиш ось те коло? Яке йде паралельно тому в якому лежить Джинні?

Хлопець мовчки кивнув головою. Але раптово Рон глибоко видихнув та пішов вперед, ігноруючи всіх навколо.

– Рон! Твою ж ти мать! Куди ти.

– Не триндіти, а рятувати! – Суворо відповів той, нахиливши голову та крокуючи вперед. – Може ця слизька гадюка взагалі не помітить нічого!

Договорити в хлопця шансів не було, адже Василіск з шаленою швидкістю прямував до них.

Гаррі швидко спробував промовити щось на парселмові, наказати змію зупинитись. Але все було марно.

– До вівтаря!!! – Крикнула Дельфі. – Негайно!

Поттер біг настільки швидко, насеільки міг. А винуватець цього всього намагався швидко опустити голову, але в мить він побачив у відображенні величезні жовті очі та замертво впав.

– Рон! – Гаррі вже хотів вибігати з назначеного йому місця. Але Дельфі дала чітко зрозуміти, що це жахлива ідея.

– В нас п’ятнадцять хвилин. Потім ми ми не врятуємо їх обох.

– Дельфі, він поряд з тобою, я чую. – Гаррі розумів, що можливо це останні хвилини їх життя.

Але Дельфі впевнено простягнула руку та викрикнула.

– Я наказую зупинитись!

І, на привеликий подив, звуки пересування істоти перестали бути чутними.

Гаррі обережно підняв голову і побачив, що змій  зупинився та схилив свою голову.

Це сталось, здавалось, за декілька сантиметрів до її простягнутої руки.

Боковим зором Блек побачила, що хлопець дивиться на неї.

– Заплющ очі, я поясню тобі все. Рви щоденник.

Хлопець заплющив очі, піднімаючи його над собою.

– В нас не вийшло тоді його знищити.

– Тут вийде. – Впевнено промовила Дельфі, не відводячи погляду від істоти.  Важливо розірвати та проткнути його зубом Василіска. На рахунок три.

Але Дельфі не встигла навіть почати відлік, як всі кам’яні статуетки одночасно відкрили свої очі.

– Твою ж ти…  – Зараз! Давай!

Волдеморт відчув, що його частина майже повернулась, залишались лічені хвилини до відродження. Северус був поряд та контролював його стан. Перший етап майже завершено. Вони готувались до трансгресації.

Хлопець почав швидко рвати щоденник, а Дельфі зробила крок до Василіска та доторкнулась його пащі. Але сталось те, чого не очікував ніхто.

Істоста видала гучний ревучий стогін та замертво рухнула на кам’яну підлогу, розхлюпуючи воду навколо.

– Це що було? – нічого не розуміючи спитав Поттер.

З хлопця стікала вода, а щоденник вже лежав роздертий на підлозі.

– Не знаю, Гаррі. Такого бути не мало. – Вона змахнула паличкою в сторону розірвано щоденника та промовила – Інферно! На всяк випадок.

– Думаєш все?

Але замість відповіді, Дельфі швидко підбігла до Джинні та схопила її за руку, яка була шалено холодною. Дівчина нахилилась та послухала сердце. Воно хоч і повільно, але все ще стукало.

Блек продовжила огляд, перевіряючи всі ознаки. Зіниці на місці – при фінальній стадії вони мали зникнути. Значить Візлі ще жива і не ввійшла в стадію перетворення. Але що ж тоді сталось? Може це через щоденник? Все таки вони з Василиском пов’язані, а вони знищили той клятий зошит.

Темний Лорд зі скаженним болем відчув втрату свого улюбленця. Він не розумів, що відбувається. Невже ці паскуди зупини все?

– Северусе, що коїться? Том вже мав бути на місці і ти мав трансгресувати його сюди!

Снейп заплющив очі та доторкнувся до кулі, яка в мить, коли помер Василіск, згас.

– Я не маю зв’язку. – В звичній для нього манері,  відповів він. – Хтось знищив істоту, яка поєднувала вас. Скоріше за все відродження чи призупинено, чи знищено.

Вузькі зміїні ніздрі Волдеморта то розширювались, то звужувались. Це значило лише одне. Це його кінець. Він може ще деякий час підтримувати свою силу та життя кров’ю єдиноріга, але ні про які наступи не може йти і мови. Да і ресурс. Ресурс цієї магічної істоти не вічний.

Проте Снейп, котрий тримався за кулю в той момент, бачив все. Дельфі обрала сторону, але чи співпадуть їх погляди?

********

– Ми не маємо часу думати, хапай їх двох і тягни назовні. А я маю повернутись до Сіріуса. В мене якесь тупе передчуття.

– До Сіріуса? Він тут?! Дельфі, я з тобою.

– Не можна. Рятуй Візілі, дуже прошу тебе. Вони без тебе помруть.

 

*****

 

– Леона, пробач! Я не хотів, щоб все було ось так.

– Не хотів? Якби не хотів, то все б так не було. Ти кинув мене, кинув матір. Вона була вагітна.

– Я не кидав тебе! Не кидав. Були важкі часи. Я був в Азкабані. Я постійно думав про тебе. І, незважаючи ні на що, я люблю тебе! Ти моя дівчинка, рідна!

–  Круціо. – Безжалісно промовила вона.

Через шалений біль чоловік все одно продовжував наполягати на своєму, він хотів достукатись до її сердця та вимолити прощення.

-Я все одно люблю тебе , Лео. Щоб не сталось я підтримаю ..

– Круціо! – Вскрикнула вона ще раз, направляючи закляття прямо на чоловіка.

Барті ж, не приховуючи своєї захопленості, спостерігав за цим всім, але нажаль йому все таки потрібно було попередити про дещо свою кохану:

– Якщо ти вирішила його й#бнути зараз – можеш продовжувати. Але ще один Круціатос – і він стане подібним до овоча. Хочеш аби твій батько став чарівним брокколі?

– Я хочу – Тяжко та глибоко дихаючи почала відповідати дівчина – Аби він став подібний до фаршу, в який перетворив моє життя!!

Барті посміхаючись поцілував її, дістаючи з кишені цигарку. Леона одразу помітила це та кинула в сторону чоловіка незадоволений та розлючений погляд.І той дразу ж зробив крок назад.

– Да відійду я, відійду. Не буду тут тобі смердіти. А то ще мене замість цього сміття винесеш.

Побачивши як чоловік віддаляється, Леона повернула голову до свого батька.

Дельфі в цей час вже стояла біля дверей та намагалась потрапити в кабінет. Як добре, що повернутись було значно простіше та швидше.

Кабінет був зачинений. Дівчина підійшла до порогу та намагалась щось почути, якесь жахливе передчуття наче переслідувало її. Але на перший погляд там нікого не було.

Вона видихнула, розуміючи, що  Барті напевно вже десь на пів дороги до Азкабану. Це все було так дивно і в той же час страшно. Дельфі не бажала після всього, що було в них з Барті йому щастя. Але й гнити в Азкабані також напевно занадто.

Проте кожен обирає свій шлях. Вірно? Ось і він обрав. Так само, як і вона.

Брюнетка вже хотіла розвертатись та йти геть, але якийсь черв’як сумніву не давав їй спокою.

Нічого ж не буде поганого, якщо вона проникне в Кабінет Дамблдора та просто перевірить чи все ок. Вірно?

Вже за мить вона зявилась в кімнаті, опинившись прямо перед Барті, який стояв обпершись об стінку та якраз випускав хмару густого сірого диму.

– Ууу … – Рознеслось з його вуст, як тільки він побачив панянку. – Яка ефектна поява.

– Дельфі, біжи! – Вскрикнув Сіріус, як тільки побачив, що та повернулась. – Біжи! Чуєш?!

– Да що ти таке кажеш, я..

Але фразу їй не дав договорити Барті, який схопив її за шию та відвів в сторону. В його роті знаходилась цигарка і він видихав дим прямо їй в обличчя.

– Відпусти мене, ідіот! – Крикнула Блек, намагаючись розчепити його руку. – Відпусти, сука, руку! Аби потім не повзати на колінах!

Але натомість той лише гучно засміявся та з усієї своєї дурі вписав панянку в стінку, ще дужче стискаючи свою руку.

– Ти здохнеш, мерзото. Здохнеш за зраду.

– Не тільки я зраджую. Правда, Барті?

– Не переводь тему, паскуда.

– А то що? Я сподівалась, що ти вже тусиш в Азкабані, я розчарована. Але нічого, можна тобою далі користуватись? М? Хлопчик по виклику.

Кравч посміхнувся та опустив голову. Другою рукою він дістав з рота цигарку.

– Залишу тобі спогад про себе про всяк випадок, якщо залишишся живою. І захочеш мене ще раз.

Після цих слів він різко підняв руку та потушив ще тліючу цигарку об її оголене плече.

Дельфі гучно вскрикнула від несподіваного та несамовитого болю.

– Кайфово? – Промовив він крізь її крик.

Блек відчула як руки чоловіка трохи послабли та швидко вдарила його коліном в живіт. Звісно,  вона мітила в трохи інше місце, але цей результат також був не поганим. Бо Кравч інерційно скрутився та ще більше послабив свою руку.

Вона швидко відстрибнула до вікна та якраз знаходилась прямо біля Сіріуса, який вже ледь розмовляв.

– Тікай. Ти потрібна. Прошу. – Шепотів він з останніх сил.

– Експеліармус! – Пролунало з вуст Барті.

Але Дельфі встигла підняти паличку та відбити атаку.

– Що за закляття? Я визволю тебе! Просто скажи!

– Не зможеш!

Барті продовжував безперервно атакувати, різними закляттями. І Дельфі ледь – ледь встигала їх відбивати. Сил майже не залишалось. Дівчина була не готова до такого сильного супротивника.

– Дельфі, ти не впораєшся з ним! Просто тікай.

Барті шалено дратувало, що кожне з його заклять було відбите.

« Да як? Вона слабка, а я не можу по ній потрапити».

Чоловіка накривала істерика. І він вже нічого не чув. Єдине чого він бажав – знищити. Знищити цю гидоту. Вона весь час була на стороні ордену, весь час користувалась та брехала. А він..

Мерліне, який ідіот. Він думав, що він закохався. Що вона робить його кращим, вона пробуджує в ньому те, в що ніхто не вірив.

– Врятувався? – Роздався голос в голові чоловіка. – Ти не слухав мене, не слухав, хотів вбити за те, що я як завжди казав правду. Ти знаєш, що треба зробити.

Барті хитав головою, наче заворожений. Ніхто окрім Сіріуса не розумів, що відбувається. Дельфі розцінювала цей час, як можливість передихнути та набратись сил.

– Часу немає, Дельфі! Тікай!

Лео дивилась то на Барті, то на Дельфі. Її дратувало те, що він взагалі дихає в її сторону, не те, що торкається.

Сіріус бачив, що його племінниця нікуди не піде. Тому він спробував знову  достукатись до доньки, хоч і всі його спроби до цього були марними. І всім було зрозуміло, що немає жодної надії.

– Лео, послухай мене. Все можна змінити навіть зараз. Я каюсь перед тобою, молю тебе, пробач. Я був паскудою, твариною, в усьому, що сталось з тобою, винен я. І я не звинувачую тебе в тому, що ти зараз стала такою через мене.

– Ти мене не звинувачуєш. – Перебила його Леона. – Як благородно. Я щаслива. Ти правий, я маю відмовитись від мітки, від свого кохання. Тільки щоб пустити в своє життя лівого чоловіка, який вже один раз викинув мене на смітник .Тебе не було сімнадцять років. З вісімнадцяти років мого життя. І не було б ще, аби я не вбила матір.

– Що? Ти? Леона..

– Ага. Найкращий спогад за все моє життя. Хочу, аби йому не було самотньо самому.

Лео швидко кинула погляд на Барті, який тримався за голову, його зіниці бігали. З ним явно було щось не так.

Чоловік різко випрямив спину та виставив паличку перед собою, направляючи її прямісінько на Дельфі, яка перелякано дивилась на нього.

Вона розуміла, що бачить іншу людину. Знову. Наче знову його підмінили. Це не він. Хто це? На що він спроможний?

І він вирішив показати на що.

– Авада – почав промовляти Кравч,навіть не кліпаючи очима, але його перебило гучне:

– Септумсемпра!

Сіріус відкинувся на стільці та захрипів, його тіло покривалось ранами.

А Дельфі швидко кинулась до нього, намагаючи щось зробити, вона плакала та кричала.

Лео знала, що єдиний хто може допомогти йому, був Северус. А Северуса тут немає.

– Ти здохнеш повільно, повільно і болісно, захлинаючись своєю кров’ю.

Дівчина підійшла до Барті, який зрозумів, що ледь не вбив хоч і зрадницю, але нащадка Володаря.

Юначка подивилась йому в очі та промовила :

– Дякую, я вільна.

Далі сталось те, чого чоловік не очікував побачити. Йому здавалось, що його обраниця взагалі не вміє цього робити.

Вона широко посміхнулась, хоч і  погляд залишався все таким же холодним та тяжким. Що додавало її вигляду якоїсь особливості.

Кравч здивовано розглядав дівчину, та ні на мить не відводив захоплених очей. Леона швидко підійшла та схопила його обличчя, притискаючись всім тілом та впиваючись в його губи.

– В твою кімнату. – Промовила вона не розриваючи поцілунку. – Перенеси нас в твою кімнату, зараз.

– Дельфі, ми маємо її віддати Володарю.

– Нікуди не дінеться – Промовила вона.

Барті відчував, що дівчина починає вигинатись, подібно змії, прямо в його руках. Її поцілунок був наповнений бажанням і до того, її руки  сміливо торкалась його  тіла.

– Зараз?

– Негайно. – Відповіла дівчина, тягнучи свої руки до його ременя.

Барті посміхнувся та швидко переніс їх в кімнату.

Дельфі навіть не помічала, що коїться, вона нічого не могла зробити. Нічого. Окрім того аби кричати та просити. А сам Сіріус розумів, що це кінець. Він помирає від рук своєї доньки. Він не зміг стати гарним батьком, не зміг зробити щасливою кохану людину, не зміг захистити єдине, що було світле в його житті.

Лілі, Джеймс, тепер і Дельфі. Він знав про всі плани Ордена, тепер він не зможе захистити її.

– Послухай мене. – З останніх сил прохрипів він, піднявши погляд.

Чоловік вже майже нічого не бачив, звуки навколо перетворювались в дзвін. Це кінець. Але він має встигнути. Дельфі щось кричала. Але це все змішувалось в якусь кашу.

– Тримайся, Сіріусе, тримайся! Не кидай мене! Ти єдине, що я маю. Я не зможу одна. Ти все, ти все! Прошу!

Дівчина намагалась зупинити кровотечу, закривала рани рукою, але все було марно, вони з’являлись не залишаючи на чоловікові жодного живого місця.

– Орден все знає. Все. Тебе вб’ють, щоб ти не зробила. – Почувши це Дельфі віддалилась та замовчала, а сам Сіріус вже починав кашляти кров’ю через прогресивну внутрішню кровотечу.  – Тебе вб’ють. З самого початку це було планом, вони всі тебе ненавидять, збережи своє життя. Я все знав… Не плач за мною, я знав, що тебе мають вбити. Справжній щоденник в моєму піджаку. Пробач мене…

Останній подих – і свідомість покинула його. Страшні судоми і таке довгоочікуване полегшення. Смерть виявляється не такою страшною. В порівнянні з безглуздістю життя. Воля.

Дельфі сиділа на колінах та дивилась на свої закривавлені руки. Вона відчувала себе такою дурною. Дівчина була щирою, зрадила свою родину, ризикувала собою, а вони.. Вбити?

–  За що? За що? – Повторювала вона сама до себе хитаючись. – Я просто хотіла бути потрібною, я просто хотіла знайти родину,я же вірила тобі, я вірила їм. Я вірила!

Але Блек був вже мертвим. Він нічого не чув, не відчував. Він також брехав прямо в обличчя. Аби вбити. Безжалісно, лицемірно.

Її хочуть вбити всі, навіть Барті, з яким вона колись була так щаслива.  Менше проблем. Аби було менше проблем.

Вона витерла свої сльози, залишаючи криваві сліди на обличчі.

Сіріус не збрехав, щоденник, який вони знищили, був несправжнім. І справді знаходився у внутрішній кишені його верхнього одягу. Чому тоді зник Василіск? Чому не з’явився Том?!