Глава 27

Крист’ян відвіз мене до ресторану після закінчення уроків. Ресторан відрізнявся від того кафе, де ми з ним зазвичай могли зависати. Втім, воно й не дивно. Я просто ніколи не бував у шикарних ресторанах.

Наш із Крист’яном зовнішній вигляд — рокер і ботан — надто різко вирізнявся серед добре одягнених людей за столиками. Ділові костюми, випрасовані сорочки, причесане волосся…

— Почуваюся як на похороні, — прошепотів Крист’ян. — Усі добре одягнені, крім мене. Твій тато випадково не вирішив пожартувати?

— Не в його стилі, — сказав я, скромно стоячи поряд. — Гей, а там…

Міріам помахав мені, сидячи за столиком. Я випадково знайшов його поглядом, от і все. Крист’ян здивувався і пішов уперед, я за ним — йому люди дорогу поступали, мабуть, подумали, що це малолітній злочинець.

Виявилося, біля Міріама сидів і Реджинальд Вейн, він скупо привітався і вказав на два вільні місця. Я сів тільки тому, що здивувався — чому тут Крист’ян?

— Батьку, що це означає? — спитав Крістьян, і тоді я все зрозумів.

— Реджинальд — батько Крист’яна, — тихо сказав Міріам. — Я думав, що ти знав.

— Простіше білку розговорити, ніж Крист’яна! — шикнув йому я.

— Заспокойтесь, будь ласка, — стримано попросив Реджінальд. — Ми з Міріамом вирішили, що нам усім потрібно провести хоча б один спільний вечір.

Крист’ян роздратовано зітхнув. Отже, він знав, що може стати моїм зведеним братом? А мені ані словечка, так? Я ніколи не зрозумію, що рухає ним!

— Провести вечір разом? — ядуче спитав Крист’ян. — А нас не спитали? Знаєш, міг би вибрати місце, в яке я хоч трохи вписався. Бо офіціанти думають, що я вкраду якусь срібну ложку.

— Так одягався б нормально, — вставив я, склавши руки на грудях.

— Дякую за підтримку, молодший брате, — єхидно відгукнувся Крист’ян.

— Ресторан не моя ідея, — зізнався Реджинальд, а потім подивився на Міріама: — Я тебе попереджав.

— Та мені байдуже, — з непохитною усмішкою сказав тато. — Крист’ян, я Міріам Ліндгрен. Ми знаємо один одного через Реджинальда, але краще познайомитись особисто.

— Мені вже вас називати татом? — він психує, а мені смішно.

— Я не проти, — тільки Міріам у цьому плані непробивний. — У тебе гарний голос, мені навіть завидно! Я думав, що ти тільки на сцені так умієш.

Крист’ян, напевно, не очікував такого повороту, тож не одразу знайшов, що сказати. Але все ж знайшов:

— Ви з Мелорі дуже схожі. Вмієте осадити при спробі загнати у кут.

Міріам посміхнувся. Контакт налагоджено. Він так багато працював у фірмах, де потрібно знаходити підхід до людей, що це стало звичкою.

— Мені далеко до Мелорі, — сказав він. — Він буває злюкою. У тебе на футболці зображено Black Sabbath*!

— Так… — Крист’ян вичікуючи зиркнув на мого тата. — Вони вважаються фундаторами жанру хеві-метал.

— Я пам’ятаю, як під їхні пісні веселився у молодості!

— Все, тепер я можу називати Вас татом, — погодився Крістьян.

Чому я одразу так не зміг потоваришувати з Крист’яном? Чи потрібно було вказати на його улюблені групи? Ну, тепер вже пізно!

Крист’ян носить прізвище свого тата, я б нізащо не здогадався, що Реджинальд — його батько. Ось тепер цей факт хвилював мене більше, ніж дружба з Крист’яном.

— Чому ти мені одразу не сказав? — я з докором глянув на Крист’яна. — Наші батьки зустрічаються, а ти не зволив поділитися інформацією.

— Ти не питав, — хитро посміхнувся той. — І… Сюрприз!

Реджинальд поспішив вибачитися:

— Якби я знав, що ти не в курсі, то обов’язково повідомив, вибач. Як необачно з мого боку.

— Все гаразд, — з ним я вже встиг порозумітися, тому не відчуваю ніяковості в спілкуванні. — Дивно, що Крист’ян поводиться, як останній роздовбай, хоча в нього чемний батько.

— Тобі завжди треба виховувати інших? — спитав сам Крист’ян.

— Так, — відповів Міріам.

Спільна вечеря проходила досить гладко. Не чекав від Крист’яна такої стриманості.

Не думаю, що Міріам наважиться на шлюб. Хоча я вже ні в чому не певен. Навіть якщо зараз я посміхаюся, вимовляю тост і підтримую тему розмови, насправді я трохи стурбований таким поворотом долі. Я бажаю татові тільки щастя. Якщо він вирішить вийти заміж, я нізащо не перешкоджатиму. Зрештою, він ще молодий. Тридцять шість років — він ще може народити іншу дитину, яка не виявиться бетою і не розчарує її. Якщо подумати, то тато робив для мене все, а я не той син, яким можна пишатися. У мене немає талантів, немає досягнень… Тому я готовий прийняти й такі зміни у житті.

***

Я сидів у себе в кімнаті, а якщо точніше, лежав на ліжку і дивився ролики на YouTube. Фаїн розвалився поряд, він уже спав. Я типу теж сплю, принаймні так вважає Міріам.

Я б і далі марнував час для сну, якби мені не написав Блейн (він, напевно, цілодобово онлайн). Стало цікаво, що він міг надіслати о пів на першу ночі, тому я швидко відкрив потрібну вкладку.

«Я знімав виступ Блейза і дещо засняв! Придивись до Брендана!»

Це розпалило в мені цікавість. Натягнувши навушники, я ввімкнув відео. Спочатку там йшов сам виступ, Брендан миготів в кадрі лише коли камера поверталася у його бік. Перші секунди він дивився на сцену, як і всі, а потім обернувся, заглядаючи до зали. Серце тьохнуло від усвідомлення — він дивився на мене! Я навіть не помітив спершу!

Блейз вимовляє фінальну промову, а Брендан дивиться у мій бік. Зал аплодує, Блейн наближає зображення, щоб зафільмувати реакцію глядачів і піймав у кадр Брендана. Він дивиться на мене і посміхається. Так ніжно, так… Щоки погарчали, а в животі звело від збентеження.

Якщо він спостерігав за мною, то чому досі водиться з Хелєм? Я засмутився через цю думку. Неймовірно, але я сумую за вічно незадоволеним Пендрагону! От би поговорити з ним! Мені так багато треба йому розповісти, а цей ідіот тупоголовий…

Ні, якщо я розплачусь зараз, то не засну. Потрібно підняти собі настрій та переглянути виставу заново. Так, де там момент, коли Блейз душить Хель?..

— Подумай про свої гріхи. Швидше.

— Мої гріхи — любов моя до тебе!

Я напружився і перемотав цей момент знову. Блейз наступає на Хель, як того вимагає сценка, той злякано задкує і нібито доводить Отелло, що не зраджував йому. Щось на кшталт цього. Хель, як би він мені не подобався, хороший актор, якщо може грати такі щирі емоції.

Я й далі думав би, якби не почув ледь помітний шум на кухні. Знявши навушники, я обережно виповз із кімнати. Якщо це щури чи інші вороги, то я застану їх зненацька. Здається, гуркіт пролунав на першому поверсі. Я обережно визирнув з боку сходів, що ведуть до спільної зали з телевізором. В мене був час для підготовки. Я попросив містера Верджила навчити мене потрібним атакам, щоб захиститися від величезних щурів, тому…

— …От чорт, — почувши голос Міріама, я полегшено зітхнув і сперся об стінку.

Не знаю, що він звалив посеред ночі, але… А що він взагалі робить посеред ночі? Я себе не видав, а визирнув за ріг. Тато почухав потилицю, дивлячись на підлогу. У темряві я не бачив, та ще й окуляри не надів, але там щось намальовано. Чи він щось розсипав? Коло? Що це?

— Не біда, — заговорив Міріам, ніби заспокоює себе. — Не вийшло один раз, вийде другий!

Він підніс руки над білим колом, а потім заговорив незрозумілою мені мовою. Це не латина, це щось набагато давніше, якщо судити з вимови. Я навіть прикинути не міг, звідки Міріам знає таку мову.

Біле коло засяяло у темряві, потужний потік магії вивільнився сильним вітром, який розтріпав чорне татове волосся.

Магія? Міріам використовує магію?!

Я сів на підлогу, щоб не видати себе навіть випадковим рухом, зібрався з думками і знову виглянув — нічого. Міріама не було на місці, кола та сяйва теж. Наче мені здалося! Схопившись на ноги, я прибіг зі сходів на те саме місце, щоб уважно оглянути підлогу. Нічого на ньому немає. А куди зник тато?

Я побіг нагору і влетів у його кімнату. Ліжко порожнє, він навіть ще не лягав спати. Дивно. Дивно все це! Міріам би не приховував, що має магію, правда? Навіщо? Я ж його син!

Позаду рипнула половиця, я обернувся, і…

Прокинувся вже вранці від будильника.

Фаїн розлютився на незнайому йому мелодію, змушуючи мене швидше підвестися. Що це за сон такий дивний? Одягнувши окуляри, я виявив поруч ноутбук, він розрядився за всю ніч. Напевно, я заснув і мені наснилося, що…

Міріам!

Я схопився на ноги та побіг на сходовий проліт, з якого видно кухню, щоб переконатися, що тато зовсім не зник. Міріам готував яєчню і пив каву, осторонь гудів телевізор про погоду. Все добре. Спершись на перила сходів, я спробував зрозуміти, що тільки-но сталося. Сон наяву? Говорять, таке буває.

— Доброго ранку! — помітив мене тато. — Ти чому такий переляканий? Якщо це якийсь жарт, що я погано готую, то залишишся без сніданку.

— Що ти робив вночі? — спитав я, не до кінця прокинувшись.

— Спав, — лаконічно відповів Міріам. — Як і ти. Чому ти ще в піжамі? Мелорі, якщо ти знову з кимось посварився, це не означає, що я залишу тебе вдома!

— Ні, я…

А що мені сказати? Що мені наснилося казна-що?

— Зараз переодягнуся.

***

Ноель наочно показав мені приклад з алгебри. У бібліотеці, як завжди, тепло та спокійно. Після великої перерви почнеться дуже важливий тест для мене, ось я й сидів над прикладами. На свій сором, учора я зовсім забув про контрольну, а для мене йти непідготовленим — нонсенс.

— Не можу збагнути, — сказав Ноель, — ти чудово розумієшся на темі, навіщо тобі допомога?

— Мені потрібен високий бал, — відповів я.

— Навіщо? Ти й так гарно вчишся.

— Не знаю… Напевно, навчання — це єдине, у чому я ще не схибив. Ну, знаєш, треба хоч якось підняти свою самооцінку. За останні дні мене ніби втоптали в багнюку.

— Складно уявити, що тобі довелося перенести, — Ноель не висловлював жалю, а лише дружнє співчуття, якого мені так не вистачало. До речі, він був першим, кому я розповів, що я є бетою. — Але ти маєш пам’ятати, що за чорною смугою обов’язково буде біла.

— Та я зовсім не скаржуся, — я знизав плечима, але цей жест лише видав маленьку брехню. — Є мільярди людей, яким набагато гірші за мене. Просто я був не готовий до кардинальних змін. Все довкола впало на голову надто несподівано, всі чекають від мене якоїсь реакції, дій, а я навіть не знаю, на що мені реагувати першим.

— Тоді давай розберемося разом, — мені здається, я згадав, чому мені так подобався Ноель — цей альфа справжній друг. — Отже, в тебе є три найважливіші події за останні тижні, правда? Розрив з Бренданом, новина про твою стать та союз твого тата з альфою.

Коли він це озвучив, я зрозумів, що з боку мої проблеми здаються справжньою дрібницею. Тільки моя нервова система так не вважає. Ноель все ж таки мій кращий друг, хоча останнім часом ми рідко спілкувалися, тому краще довіритись йому. Якщо не йому, то нікому у світі.

— Гаразд. Я бета. Ця новина мене не так вже й сильно турбує, просто вона збила мене з пантелику. Коли я сприймав себе як омегу, то було набагато простіше. Тобто… Я і раніше не був популярним серед альф, але надія зустріти “того самого”, — я навіть скривився від своєї наївності, — нікуди від мене не поділася. А що ж тепер?

— Нічого. Те, що ти не омега, не означає, що ти залишишся сам і ніхто ніколи тебе не покохає.

— Альфи завжди тягнуться до омег, це природа.

— Якби це було так, а не дурними забобонами, то бет би апріорі не існувало.

— Але… Бети це щось подібне до помилки природи…

— Як тобі не соромно таке говорити? — Ноель звів брови на переніссі, ніби дитину відчитує. — Від уміння народжувати чи виділяти феромони твоя сутність не змінюється. Ось чому ти змирився з вашою сваркою з Бренданом, ось чому ти програв Хель — ти не віриш у себе. Припини порівнювати себе з іншими, вишукуючи недоліки!

— Розкусив, — зізнався я, відкинувшись на спинку стільця. — Брендану потрібен омега, а не бета. Я чудово це розумію. Хель ідеальний омега, якби би бридко це не звучало. Він вишуканий, м’який на вигляд, вміє поводитися як фіалка і все в цьому роді.

— Ось як? — Ноель усміхнувся. — А Блейз тоді взагалі ніхто?

— Що? Чому це? Я такого не казав! Він особливий омега.

— Хоча зовсім не схожий на омегу. Розумієш, про що я? Все залежить від твого сприйняття. Якби ти набрався впевненості в собі, ти не шукав би виправдання, а сміливо пішов би та забрав свого Пендрагона. Але це зачекає. Я знаю, що повірити в себе непросто, це ж не фільм, де герой збирається з духом за хвилину.

Як би я хотів оскаржити його слова, але він має рацію. Може, я просто знайшов собі виправдання. Так, я бета, у мене не буде ні запаморочливих нічок, ні дітей, але це таке неважливо, правда? У сенсі, я не змінився і не припинив бути Мелорі Ліндгреном.

— Щодо твого тата, — перейшов до наступної проблеми Ноель. — Ти казав, що Реджинальд хороша людина.

— Так і є. Нещодавно ми разом склали оптимальний графік для роботи по дому. А ще я бачу, як він спілкується із моїм татом. Міріам заслужив на щастя, я не думав, що він так сильно помолодшає, коли знайде собі когось. Та він навіть на Фаїна перестав кричати!

— То ти радий?

— В цілому так. Просто мені важко звикнути до того, що все змінюється, а я стою на місці і не знаю, що робити. Припустим, тато зійдеться з Реджинальдом. Я не проти, справді. Навіть якщо моїм зведеним братом виявиться Крист’ян, я переживу.

— То що тебе так непокоїть?

— Раптовість, — зізнався я. — Мій батько, як виявилось, рідкісна наволоч, а мій тато приховує від мене якусь правду. Що довше я тут, то більше недоліків бачу у своєму житті. Якби я народився у цьому світі, то всі б одразу зрозуміли, що я бета, а не омега. Якщо батько був чаклуном, то як вони з татом спілкувалися після мого народження, якщо Міріам поїхав до Сіетлу? Що більше думаю, то більше бачу, що в цій історії немає правди. Але навіщо Міріамові брехати?

— Не без причин, — тепло посміхнувся Ноель. — Ти засумнівався навіть у ньому. Невже зрада Брендана так сильно тебе поранила, що ти тепер у кожному бачиш загрозу? Мелорі, світ не настільки злий, яким здається. Іноді треба просто надати йому шанс.

Як би мені хотілося бути таким самим, як Ноель. Він зберігає спокій у будь-якій ситуації, а я при перших змінах починаю нервувати. Ну, якщо я все ж таки педант, як мене називає тато, то це не дивно.

— Нехай так, — кивнув я. — Тепер, коли я дізнався, що не є омегою, почуваюся так, ніби втратив усю унікальність. Чим мені пишатися?

— Зовсім не втратив, та зрозумій же ти, що кожен унікальний незалежно від своєї статі! — а потім він трохи опустив погляд: — Стривай… Брендан ще не знає про це, правда?

— Ну, не думаю, що йому цікаво, — пробурчав у відповідь я, втупившись у конспект з алгебри. — Давай продовжимо, га? Я вдячний тобі за підтримку, правда. Тільки коли тема стосується Пендрагона, хочу стати Зевсом і кинути у нього блискавку.

— Ох, який я солідарний…

***

Блейн і Суміре міркували про якусь парочку із серіалу. Вони, ніби шипперять невідому мені пару, але так навіть краще, адже поки вони заговорилися, я зміг відкинутися, щоб прилягти на траву. Я з нетерпінням чекав кінця дня, щоб втекти додому та зачинитись у кімнаті за переглядом ідіотських фільмів.

Моє життя стало надто повсякденним. Навіть незвично, дуже нудно. Ні тобі нападу Щурячого короля, Джил не намагається захопити світ (чи що він взагалі хоче?), взагалі нічого. Повернення в реальне життя набагато гірше, ніж я міг собі уявити.

— А де Блейз? — запитання, яке пролунало від Суміре, вивело мене з роздумів.

Блейн закотив очі, намагаючись не показувати свого незадоволеного вигляду, але невдало:

— У нього побачення зі Сніжним. Не можу повірити! Він прогулює уроки, щоб тільки піти з цим альфою кудись!

— Сам би зробив те ж саме, якби Абель запросив тебе прогуляти уроки.

— Звичайно.

Навіть Блейз насолоджується компанією коханого альфи, але тільки не я.

Перевернувшись на бік, я хотів заснути та випасти з цього світу на невизначений час. Можливо, назавжди. Перед очима розпливлася заспокійлива темрява.

— Обережно! — скрикнув хтось.

Я розплющив очі і за секунду побачив, як прямо до мене летить м’яч для американського футболу.

Сонний стан не дав ні секунди, щоб збагнути чи відреагувати правильно, я встиг тільки підвестися, а потім уже злякатися (такий м’ячик і в обличчя — ох як боляче). Я заплющив очі, а потім зрозумів, що удару не сталося. Виявилося, що мене врятував Брендан, який прийняв удар на себе.

— Ти недоумок? — крикнув він альфі, що цей м’яч і закинув, граючи із друзями.

— Та я випадково, ну! — парирував той, розвівши руки вбік, ніби не при ділах.

Я сонно потер очі й глянув у бік, де були Суміре та Блейн — вони зникли! Та ну, я й заснути не встиг, куди вони поділися? Мені що, залишитися з Бренданом наодинці? І дякувати йому? Та я ж лусну від сорому та обурення! Я підвівся з землі, хоча було так ліниво… А потім Брендан повернувся до мене і я жахнувся:

— У тебе кров! Ти що, носом м’яч упіймав?!

Справді, Брендан тримався за ніс, ніби намагався заховати від мене забій, але марно, адже кров побігла на пальцях.

— Будь ласка, — через ніс промовив він, а потім викинув злощасний м’яч у бік альф, що розгубився.

— Пішли до медпункту! — наполяг я, схопивши його за рукав. — Треба зупинити кров!

— Мелорі… — промимрив він, не в змозі нормально вимовляти слова. Я запитливо обернувся до нього по дорозі до будинку, він схожий на скривджену дитину. — Мені боляче! Це дуже боляче!

— Потерпи трохи, від цього ще ніхто не помирав, — стримуючи усмішку, сказав я.

Як же мені цього не вистачало!

Перед самим входом я знову обернувся, щоб дати Брендану носову хустку, бо кров так і не зупинилася. Одночасно я помітив пропажі у вигляді Суміре та Блейна — вони, виявляється, сховалися за деревом, щоб я і Брендан залишилися вдвох, та махали мені як група підтримки.

У медпункті працювали дві омеги. Перший був старший, тому не лякався виду крові, а лише цокнув язиком та відчитав Брендана за дурний вчинок, насупивши темні брови. А другий був його помічником, я так зрозумів, цей веселий омега, здається, проходив практику в університеті, але я не певен.

Він зглянувся на Брендана і навіть запропонував зробити чай, аби лише заспокоїти. Почався останній урок, але я на нього не пішов, а сидів поруч із переляканим Пендрагоном, який, як виявилось, боїться лікарів. Так, він смикався щоразу, коли медбрат торкався його носа ватою, та хапав мене за руку, коли засіб починало палити. Як тут підеш на урок? Або я знову себе виправдовую.

Насправді, коли Брендан такий уразливий, що навіть хапає мене за руку, я відчуваю себе затребуваним. Ми так давно не спілкувалися, але він героїчно врятував мене від м’яча. Якби той м’яч потрапив у мене, то на місці Брендана сидів би Мелорі й плакав…

— Та не сіпайся! — уже сотий раз вимагав старший медбрат, заклеївши ніс Брендану досить товстим пластиром. — Ти ж футболіст, чи не так? У вас майже кожен матч якісь травми!

— Але ж обличчя в нас захищене! — жалібно проскулив Брендан. — Скажіть чесно, я стану потворним?

Помічник нашого шкільного лікаря голосисто засміявся, а потім відповів, поки сам лікар приречено закотив очі:

— Ні, нічого серйозного не сталося, це ти навіть носа не зламав. Так, трохи пошкодив, загоїться.

— Поки що не знімай пластир, — попросив медбрат. — Я написав тобі, яку мазь краще використовувати, щоби не потрапила інфекція. Але запевняю тебе, все буде гаразд. Ти такий переляканий, що була б у мене цукерка, я б тобі її вручив, правда.

Подякувавши лікарям, ми вийшли в коридор. Я тільки зараз побачив, як зблід Брендан, поки сидів, як він пізніше висловився, у місці, де повно шприців.

— Йти можеш? — про всяк випадок спитав я. — А то, здається, знепритомнієш.

Брендан сів на стілець, який стояв під кабінетом лікарів. Таких місць очікування тут стояло два ряди. Розуміючи, що постраждав Брендан все-таки через мене, я змирився зі своєю совістю та присів на сусіднє місце.

— Дякую, що не залишив, — промимрив він, легко потираючи пластир на носі, але ніяк не дивлячись на мене.

— Це не в моєму дусі, ти ж знаєш, — обурено сказав я.

— Так, але останнім часом ми… ну…

— І що? Якщо хочеш, я піду.

— Ні! — ось тепер він глянув на мене, а моє серце забилося як ненормальне. Невже між нами ще не все скінчено? — Знаю, ми в сварці, але так не може продовжуватися вічно!

Руки спітніли від майбутньої розмови. Я не знав з чого почати, не знав, що краще сказати, але боявся, що якщо мовчатиму, то тільки посилю ситуацію. Вперше зі мною таке.

— Так, але наша сварка утворилася не на порожньому місці, — я намагався надати собі і суворості, і зібраності. — Чи ти знову за своє?

— Ти казав, що Хель запропонував тобі бути лакеєм, — Брендан говорив спокійно, це вже добре. — Можливо, ти просто не так зрозумів? Можливо, він хотів запропонувати тобі дружбу чи просто невдало пожартував?

— Ні.

— Але в мене в голові не вкладається, що Хель взагалі таке сказав. Йому важко шукати друзів. Був такий час, тебе ще не було в школі, омеги об’єдналися проти нього, з тих пір він педантичний у плані вибору друзів. Усі ті побрехеньки, що про нього ходять… Він просто не може бути таким поганим.

Ці слова змусили мене якось стрепенутися, прийти до тями:

— Але ж він такий і є.

— Та чому ти такий категоричний до нього? Бо все ще ревнуєш? Чому ж ти тоді так зблизився з Гамелом?

Звідки він узагалі знає?

— До чого тут Крист’ян?

— Він той ще придурок, і ти знаєш, як я його ненавиджу! — Брендан починав упиратися. — Але ти катаєшся з ним містом, сидиш з ним за обідом, ходиш на перерві! А значить як я дружу з Хель, то це інше?

— Це справді інше, — я придушив у собі гнів, який зайнявся, не знаю чому. — Давай на чистоту. Ти все ще кохаєш Хель.

І тут мені стало боляче: коли я це сказав, ніби хтось стиснув моє серце в кулак. Не думав, що озвучення цього факту мене ранить.

— Я розумію це… Я…

Слів не вистачало, я сам себе вибив із колії заявою про кохання Брендана до Хель, як останній ідіот. Як же хочеться лишити розмову… Адже все так добре починалося.

— Можливо, у мене залишилися якісь почуття до Хель, — зізнався Брендан, і в моїх легенях ніби перестало вистачати повітря. — Я відчуваю до нього потяг, мені подобається йому допомагати і подобається його тендітна зовнішність. Так, я не очікував, що все ще небайдужий до нього, але справа не в цьому!

— Саме в цьому! Ти осліп через своє кохання!

— Ти просто злишся, бо між нами немає такого трепетного почуття!

Серце знову пропустило удар. Ідіот ти, Брендане! Просто ідіот!

— Ми не зустрічалися! — вирішив нагадати я. — Наше перше побачення зірвалося, бо ти кинув мене одного в кафе, як слухняний песик Хеля! І не намагайся виправдовуватися, твоєму вчинку нічого не є виправданням! Ти віриш йому, але не можеш повірити мені та своїм друзям!

— Я майбутній король, а не песик! — образився Брендан. — Варто нам розійтися, як ти одразу кидаєшся в обійми до Крист’яна, це, значить, нормально, так? Чому я завжди винен, але не ти?

— Тому що ти ідіот! Розплющ очі і побачиш, що пішло не так!

— Я розраховував на нормальну розмову! — Брендан зірвався з місця. — Схоже, тобі справді начхати на те, що було між нами!

Він пішов геть, голосно крокуючи паркетом, залишивши мене одного. Ну і чому все так обернулося? Вперше в житті я зрозумів, що хочу розплакатися, ніби мені п’ять років і я прибив палець молотком, та ось тільки від пальця не буде так паршиво, як зараз.

Схопившись за голову, я все ж таки дозволив впасти парі сльозинок. Але вчасно заспокоїв себе, розуміючи, що червоні опухлі очі відразу видадуть мій стан перед друзями.

Брендан любить Хеля, і те почуття, що він відчуває до цієї Ляльки ніяк не зрівняється з тим, що він відчував до мене. Воно й зрозуміло, Хель – омега. Він пахне якоюсь квіткою, був би я альфою, то зрозумів би якою, але суть у тому, що його запах солодкий і стійкий, та як тут устоїш? Альфи люблять омег, а бет… Ну, якщо добре пошукати, то в інтернеті можна знайти історію кохання, хоча не факт, що вона виявиться справжньою.

Спускаючись сходами, я все ж приходив до тями. Потрібно поїхати додому, там поплачу в подушку і мені одразу полегшає на душі. Хоча… не думаю. Мені хотілося б зробити щось божевільне, що не дозволено робити омегам — та ну, чому вони кращі за мене? Я також повинен мати привілеї! Я теж хочу насолоджуватися життям, а не ревти в подушку!

— Ого, — Крист’ян вийшов із буфета, я не думав, що побачу його тут. — Хіба тобі можна прогулювати? Тато не сварить?

— Я не пай-хлопчик, — прошипів я.

— Ну так, а твої оцінки та бездоганна поведінка в школі говорять про інше, — Крист’ян посміхнувся, а потім потяг сік із трубочки, який, мабуть, і купив у буфеті.

Підготовка до контрольних, постійне бажання контролювати ситуацію, жодного прогулу школи… Та я ж пай-хлопчик! Ні, ну хоча б сьогодні можна мені припинити бути Правильним Мелорі, хіба не так? Я хочу відволіктися, не думати про Брендана!

— Крист’ян, — мовив я, керуючись незрозумілою люттю від власного безсилля, — пішли на побачення.

Той подавився соком, та знадобилося кілька секунд знадобилося, щоб Гамел відкашлявся і прийшов до тями. Він дивився на мене, ніби чекаючи каверзи:

— Ти на приколі, так?

— Ну, тобі так простіше, — я почав закіпати. — Всім вам, альфам, подавай лише омег! А від мене легше відмахнутись! Але я все розумію, не страшно! Так і бути, я…

— Я заїду за тобою о сьомій, — перебив той, все ще усміхаючись. Він наблизився до мене так, що на мить мені здалося, ніби поцілує. — Треба ж таки, не відштовхуєш мене! Значить, кажеш правду. Одягнися надвечір тепліше, мотоцикл тобі не машина, обігрівача не буде.

— Нема проблем… — сказав я, а він побажав мені доброго дня і пішов далі коридором.

Що ж, побачимо, що з цього вийде.

Примітки:

* Black Sabbath — британський рок-гурт, утворився ще в 1968 році.