Глава 26

Глава 26

 

26. 1

 

Втечі боялась і Герміона, яка мовчки стояла напроти аристократа та очима намагалась спіймати реакцію Драко. Вона вже мільйон разів пожалкувала, що розповіла йому.

Дівчина планувала трохи призупинити ріст малюка та все таки встигнути здати хоча б іспити, повернутись додому, народити дитину, а потім… А що потім, вона ще не придумала. Герміона вперше в своєму житті не знала, що їй робити. Один вчинок, який руйнує все її вже сплановане майбутнє, здавалось, до самої смерті.

Страшно народжувати, але ще страшніше позбутись дитини. Герміона хотіла розповісти про все Дельфі, але її постійно щось зупиняло. А потім ще ці стосунки з Мелфоєм Старшим. Да і на той час щось робити вже було пізно.

Вона одразу зрозуміла, що з нею і одразу прийняла рішення, що в першу чергу це її дитина і її вибір. Навіть якщо батько цього малюка ніколи не дізнається про його існування.

– Ти вагітна…. – Ледь чутно промовив блондин.

– Ти спостережливий, Драко.

Над парою продовжувала парити натяжна тиша. Двоє намагались не дивитись одне на одного і Ґрейнджер вже так кортіло просто втекти та забути все на цьому світі. Може пам’ять йому стерти?

– Ам… – Знервовано почав аристократ. – Ця дитина.. вона? Чи там він… Я не знаю хто там..

Герміона підняла голову та не сміливо подивилась на хлопця, який знаходився наче в трансі.

– Я також не знаю хто там… Але хтось точно є.

Драко набрався сміливості та задав питання, від котрого в дівчини почав руйнуватись світ.

– Це від мене дитина?

Обличчя Ґрейнджер в мить змінилось і вона вже почала крокувати вперед, аби піти. Але Драко зупинив її, розвернув до себе. Чаклунка відчувала на своїх плечах руки та відвернула обличчя, аби не заглядати в його очі.

– Зачекай! Прошу! Я маю знати!

– Знати що? Драко! – Викрикнула дівчина, ледь стримуючи сльози образи.

– Герміоно…. – Розгублено промовив блондин, нарешті зрозумівши як це все виглядає зі сторони. – Я не те мав на увазі. Ми не спілкувались навіть стільки. Все так не зрозуміло. Ти сказала, що випила зілля.

– Відпусти мене. Я не хочу цього слухати! Я не мала взагалі тобі про це розповідати!

Ґрейнджер намагалась визволитись від «тисків» хлопця, але все було марно – він тримав її на стільки міцно, наче це могла бути їх остання зустріч.

– Ти мала сказати мені! Ти мала!

– Не роби з себе жертву, Мелфой! Гучно крикнула вона.

– Жертву? Я роблю з себе жертву? Да що з тобою!

– Мені шістнадцять і я вагітна! Ось що зі мною! А батько дитини…

Але Драко роздратовано перебив дівчину, не даючи їй можливості договорити:

– Батько дитини навіть не знав про можливе існування дитини!

– Тому що я знала, що буде ось така реакція на це все! Ти повернувся в Гоґвартс з нареченою. І я така: – Привіт, я тут вагітна трохи.» Що б ти подумав? Що я хочу тебе втримати? Повернути? Чи також сумнівався, що це твоя дитина!

– Але ти навіть не залишила мені вибору! І зараз щось хочеш від мене!

– Я від тебе нічого не хочу, Мелфой. Нічого, окрім спокою. Відпусти мене. Я просто зітру тобі пам’ять і живи собі спокійно. І обирай, що хочеш!!!!

Від гучної сварки пару відволік знайомий їм голос.

– Я чую те, що чуєш ти, Гаррі…

Взору молодиків показались однокласники, які так само одразу помітили їх та спантеличено дивились одне на одного.

– Гермі? Мелфой? – Здивовано перепитав Гаррі, зрозумівши, хто знаходиться перед ним з Дельфі.

Дівчина швидко відвернулась спиною, нахиляючись та ховаючи руками живіт.

На відміну від  Поттера, який абсолютно нічого не розумів, до Дельфі дійшло все і відразу. Тому дівчина просто дививлась на цих ідіотів та хитала головою.

Блек швидко підійшла до брата та відштовхнула його в сторону.

– Ти зовсім довб#йоб?! В неї пузо на місяць шостий. Чим ви думали? Ти ж знав, що чекає нас всіх?!

Дельфі не здогадувалась про те, що Драко все знав про неї та його батька, тому трималась як завжди. Їй кортіло відчитати свого дурного братика, який не думав про наслідки.

Але його погляд казав все за себе. Якою ж вона була огидною для нього.

– Це ти мені будеш розповідати?

– А хто? – Суворо перепитала Дельфі, обертаючись на Гаррі та Герміону та переконавшись, що вони нічого не чують. – Ти ж знаєш, що буде коїтись вже дуже скоро. Які в сраку діти!!! Цього всього треба було позбутись ще коли це можна було зробити! Малолітні бовдури!

Але Мелфой лише гучно фиркнув та що є сили відштовхнув Дельфі. Блек не втрималась на ногах та впала на підлогу, вдаряючись головою.

– Мелфой!!!! – Не витримавши крикнув Гаррі! – Да що тут взагалі відбувається!? Ти зовсім зі своїм батьком ах#їв!?

– Закрий свій рот! І не лізь не в свої справи. Уяви собі, не всюди ти можеш пхати свої окуляри!

Гаррі перевів свою увагу на Герміону, а потім на Дельфі, підбігаючи до неї та допомагаючи встати.

Дівчина трималась за голову. Нічого серйозного, але приємного в цій ситуації мало.

– Герміоно. – Обережно промовив в її сторону Поттер. – А з тобою все добре? Ти.. Давай поговоримо?

– Навіть не підходь до неї, невдаха. – Драко оглянув Дельфі та Гаррі, який не відходив від дівчини. – Я дивлюсь ти підібрав те, що погано лежало на підлозі.

– Драко! – Схлипуючи крикнула Ґрейнджер. – Перестань.

– Ні. – Суворо відповів він. – Нехай знає, що зв’язався з потасканою повією!

Почуте ввело Гаррі в лють, він дістав свою магічну паличку та Гаркнув до блондина:

– Повтори ще раз, що сказав?! Давай! Повтори.

Драко ж в свою чергу зробив те саме.

– Твоя Дельфі – брудна повія, Поттер.

– Ти сам напросився!!!!

 

Тим часом Барті вже знаходився в забороненому лісі та запалював цигарку. Напевно це ледь не єдине місце, де він би міг просто бути один на один з собою. І що немало важливо, він міг бути собою.

Кравч розумів, що напевно в такий момент не найкращим вчинком було втікати, але знаючи себе він міг наговорити багато зайвого і зробити ще гірше.

А так випалить пару трійку цигарок, заспокоїться, подумає, та й повернеться назад. Не дивлячись ні на що, Барті не бажав закінчувати ці стосунки. Так, можливо їх перша «ніч» була не такою про яку могли мріяти люди. Але її наявність в принципі багато чого значила для нього. Крига зрушила. І це очевидно.

– Хей, бомжара. – Несподівано роздалось позаду чоловіка, як раз коли він робив чергову затяжку. – Ти що тут посеред ночі робиш?!

Від переляку бідолашний гучно закашлявся та почав бити себе кулаком в груди.

– Скаб, ти довб#йоб?! – Все ще кашляючи промовив він, повернувшись обличчям до чоловіка.

– І після стількох років та всього, що ми з тобою пройшли, ти ще питаєш? Звичайно так.

Кравч гучно розсміявся та кинув чарівнику в голову пачку цигарок.

– Після стількох років я знаю, що бомжара ти, Скабіор. І вже зараз будеш клянчити в мене цигарки.

Чоловік одразу дістав одну з пачки та підпалив, сідаючи поряд.

– Ти в нас за#батий професор з окладом, що не мало важливо. А я хто? Єгер, звичайний єгер.

– Я не знімаю ці галеони з рахунку Муді. Вони не мої, і мені не потрібні.

– Мене зараз знудить, Кравч. З яких пір ти став таким правильним?

– Я не правильний, довбань. – Барті штовхнув чоловіка в плече, та продовжив. – Я справедливий. І до того, що гарного приносять ці копійки?

– Ммм… дай ка подумаю. Ну….. наприклад все.

Кравч підняв голову та випустив густу хмару диму в повітря.

– Залиш собі тоді всю пачку. Будеш щасливіший.

– А ти? Я зрозумів, ти на таких самих підсосах як і я.

– Я викладач. В мене тисячі малолітніх курильщиків, яких я можу вберегти від поганої звички.

– Справедливо забираєш у дітей цукерку? – Насмішливо спитав чарівник, штовхаючи друга в плече.

– Не цукерку, а цигарку. Це мій викладацький борг.

– Через борги сидиш посеред лісу один?

– Можна і так сказати. А ти що тут робиш?

– До тебе йшов.

– Я не на стільки у відчаї, чувак.

В цю ж мить Барті почув гучний та дзвінкий сміх чоловіка,який присунувся ближче до нього та повернув свою голову.

– А я вже можливо і на стільки.

– Я зараз заберу пачку назад. – Глузуючи відповів він.

– А я думав це плата за мої послуги.

Чоловіки в одночас гучно засміялись.

– Якщо ти шукав мене, що ти робиш тут? Це не дорога з Менору в Гоґвартс. Просто так це місце знайти важко.

– Дерева все бачать та чують.

– Мдаааа…. – Видихаючи промовив Кравч. – Дівчина кішка, кращий друг пи#дить з деревами.

– Нам ще зараз треба знайти ту, хто пи#дить зі зміями.

– Чогооо?

– Це тобі відповідь на те, що тут роблю я. Тебе знайшов, треба знайти ще Дельфію.

Барті почав скреготіти зубами та насторожено дивитись на чарівника. Трохи згодом різко встав та промовив:

– Ближче до суті можна?

Єгер прищурився, та обійшов його стороною.

– Ля, який знервований. Володар дав нам трьом завдання. Я б на справді впорався і сам, але він наполягав, аби я знайшов тебе та Дельфію.

Кравч був вкрай незадоволений цією новиною і продовжував пихтіти.

– Що за завдання? І чому я не дізнався про це все перший?

– Чому ти питаєш про це мене? Йди до Володаря і дізнавайся. Моя справа маленька. Прийти, знайти тебе та докласти. Не хочеш це все виконувати – не треба. Я впораюсь і без вас. Але все пояснювати будеш Темному Лорду. Це не та ситуація, в якій би я став підставляти свою сраку. Навіть заради тебе, Кравч.

Але Барті так не хотілось повертатись в це кляте тіло Муді, якого він вже давно мріяв прикончити.

Крав засунув свою руку в кишеню, та простягнув чарівнику флакон.

– Приведеш Блек?

Скаб забрав зілля та кепкуючи переспитав:

– Тобі яку з?

– А в мене є вибір?

– Вибір є завжди Кравч.

Після цих слів, чоловік швидко підвів флакон до рота та одним ковтком випив весь його вміст.

В ту ж мить, його тіло скукожилось.

– Яка бридота!

Скабіор дивився на свої руки, які викручувало в різні боки та змінювало у розмірі та вигляді. Обличчя чарівника покривалось зморшками, він гучно впав на землю за скрутився. Ще мить – перед Барті повстав Аластор, який тримався за дерево.

– А ти прикинь так майже рік. – Барті оглянув друга з ніг до голови та не приховуючи огиди промовив: – Вигляд в тебе звичайно, тринда.

– Я пішов.

– Ти хоч знаєш де її шукати?! – Крикнув в догонку шатен.

– Дерева все знають, Кравч.

Чоловік скривив обличчя, та знову крикнув у слід:

– Довбань! Які дерева в Гоґвартсі?

Але той лише відмахнувся, та мовчки по крокував вперед.

– В тебе пів години!!! Потім повернешся в своє тіло. Почув?!

 

«Нова версія Муді», вже крокувала коридором, оглядаючи все навколо.

Нічого не змінилось. Навіть прикраси ті ж. От тільки час, наш час давно пройшов, тепер тут бурлить життя інших студентів. Наче так нещодавно це все стосувалось нас. А тепер…

На зустріч чоловіку кудись нісся Снейп. Який одразу ж підійшов до чоловіка та промовив:

– Де ти вештаєш? Тебе вже всі і всюди питають.

– Перепитають. – Тут же відповів він. – Мені потрібна Дельфія. Волдеморт дав завдання.

– Воно з Поттером йшли в сторону закинутого туалету.

– ООО… там все ще хтось зависає.

Северус підняв одну брову, та насторожено оглянув чоловіка.

– З тобою все добре?

– Більш ніж.

Аластор почав крокувати в назване Северусом місце, а той, в свою чергу, вирішив крокувати за ним.

Снейп завжди був занадто насторожений, а зараз чоловік здався йому занадто дивним. Кравч завжди виглядав не як  найадекватніша людина, але сьогодні Северус відчув щось особливе.

Прийшовши до місця, Скаб одразу побачив двох юнаків та почув надривний крик юначки, яка стояла спиною:

– Досить! Прошу вас! Досить!!!

Але як тільки Драко відволікся на крик та опустив свою паличку. В приміщенні роздалось:

– Сектумсемпра!

Спалах, жіночий крик, глухий грохіт. Блондин вже був на підлозі, на його тілі з’являлися рани ,які активно кровоточили, і майже в мить білосніжна сорочка стала червоною.

Герміона не витримала, розвернулась та впала на коліна нависаючи над хлопцем. Вона гучно кричала та намагалась руками закрити хоч якісь його рани, а магічною паличкою випробовувала різні лікувальні закляття, але жодне… жодне не діяло.

– Що ти накоїв, Гаррі! – Істерично повторювала дівчина, розуміючи, що її коханий вже без тями, а вона нічого не може зробити. – Що ти накоїв!!!!!!

Але погляд хлопця був зосереджений на іншому – він нарешті побачив її живіт.. Поттер все зрозумів. Проте в його голові не вкладалось це все по поличках. Герміона – вагітність – Драко.

І лише Дельфі вирішила швидше бігти за допомогою, не зважаючи на те, що було сказано з вуст її брата. Вона розуміла,  що ще декілька хвилин – і жодна допомога буде безсила.

Але, повернувши голову, вона побачила «Муді», до якого швидко підбігла.

– Ти знаєш хоч щось з медицини? Він зараз помре!

– Ні, я прийшов за тобою. – Промовив той у відповідь. – Нам треба йти, швидше.

– Кравч, ти ідіот? Він зараз помре! – Повторила ще раз вона.

– Не виконаєш місію Володаря – помреш ти.

– Да мені пофіг! – Викрикнула Блек, відштовхуючи чоловіка та прямуючи вперед.

Але, абсолютно не дивлячись вперед, вона несподівано врізалась в Снейпа, який прибіг на весь цей гамір.

Як тільки чоловік побачив, що сталось, він швидко дістав магічну паличку та нахилився до хлопця.

Северус проводив нею по його тілу та щось шепотів. Рани хлопця загоювались, але він все ще був без свідомості.

Муді швидко потягнув за руку Дельфі, яка прикривала іншою долонею рота та не відводила очей від того, що робить Снейп.

– Не подохне твій Мелфой. – Пошепки промовив він. – Пішли, нас чекають.

Дельфі йшла, але її погляд все ще знаходився біля Драко. І всі, хто знаходились поряд, робили так само, навіть не помічаючи, що брюнетки вже немає поряд.

Двоє крокували коридором. Дельфі була шокована вчинком Гаррі і взагалі Гермі. Стільки часу і вона мовчала, Дельфі навіть не підозрювала, що в її подруги такі проблеми. Якби ж вона сказала. Дівчина точно змогла б відмовити її залишати цю дитину. Хоч би тепер вижили…

– Барті, куди ми йдемо? – Ледь чутно спитала вона в чоловіка.

– Я не Барті, юна Леді.

Дельфі швидко відскочила від чоловіка та дістала магічну паличку, взмахуючи в його сторону:

– Експеліармус!!

В ту ж секунду з кінця палички дівчини спалахнув червой промінь, який відкинув бідолашного в стіну .А сама Блек що є сили рвонула куди очі бачать.

– Дельфія! – Окликнув він її, вже ще лежачіи на підлозі. – Та бліна! Це Скаб! А той, про кого ти питала, чекає на нас.

Зеленоока зупинилась, та озирнулась до парубка.

– Тобто ти не..???

– Уявлення не маю, хто я не… Але точно не цей не! Я від сама знаєш кого.

Блек широко посміхнулась та підійшла до чоловіка, подаючи йому руку.

– Вииибачай.

Широко розплющені очі дивились на нього та швидко блимали.

– Я тепер розумію, чому Кравч сам не захотів тебе забирати!

– От паскуда… Друг в тебе звичайно…

– Кращий друг, на секунду.

Почувши це, Дельфі гучно розсміялась та уткнулась носом чоловіку в плече.

– Ти чого?

Але та не могла зупинити свій сміх, періодично дивлячись на нього.

Молодики пробирались хащами  до Барті, який досі сидів на поваленому дереві та про щось думав, ігноруючи все, що коїться навколо. Тому дія Скаба, який з усієї дурі ляснув його по плечу своєю рукою, ледь не призвела до трагедії.

– Встратий ти #@@#@-!!!!

– Не лови гаву, Кравч! Ворог близько.

– Поки я бачу лише вас! Якого х#я ви так довго!?

Але Дельфі не планувала відповідати чоловіку, схрестивши руки на грудях та демонстративно відвертаючи свою голову.

– Да вона мене ледь не вбила! – Образливо відповів Скабіор.

– Ну я же вибачилась!

Єгерь розплився в посмішці та грайливо відповів дівчині:

– Вам, прекрасна Леді, можна пробачити все.

У відповідь на що Дельфі підняла дві брови та оглянула двох чоловіків.

– Слухайте. Вас двох штампували на одному заводі?

– Ну не знаю… – Промовив Барті оглядаючи свого друга. – Мені здається я значно симпатичніший.

– Я б так не сказала, Кравч. – Іронічно відповіла та, крокуючи вперед. – Слухайте, ви мене витягнули зі школи, аби запитати хто симпатичніший?

– Ти вже сказала, що я!

– Слухай. – Вже серйозно перепитав Барті. – А дійсно, ти так і не сказав, що ми маємо зробити.

– Гепнути єдиноріжку. – Розводячи руками, відповів Скаб.

– Ха-ха-ха. – Закочуючи очі промовила Дельфі. –  а тепер реально серйозно.

– Я серйозно.

Дельфі одразу пішла у відмову та почала розмахувати своїми руками.

– Я не буду цього робити!

Але Барті лише посміхнувся та звернувся до неї, нарешті зустрівшись поглядами:

– Блек, татко відшмагає.

– Хай шмагає. Але я цього робити не буду.

– Я взагалі не розумію, нахріна ви мені вдвох здались! – обурливо викрикнув єгер, роздивляючись Кравча з Дельфі. – Я би спокійно впорався один. Я більше скажу – мені було б простіше впоратись одному.

– Ну і прекрасно, тоді давайте розділимось.

Барті не сподобалась ця ідея, тому він одразу ж заперечив, не стримуючи своїх емоцій:

– Мг. І якщо знайдеш ту кляту конякуьпершою ти, то будеш на весь ліс верещати, щоб хтось прийшов і на#бнув її за тебе?!

– Да без проблем, йдіть самі! А я тут посиджу.

– А потім тебе виривати з рук кентаврів? Ні! Ніяких розділень. Йдемо всі разом.

– Але вона має рацію, Барті. Окремо ми значно швидше впораємось з цим всім.

– Ти просто не уявляєш ще, скільки ця «Леді» може принести проблем!

– Ну якщо ти знаєш, то ти з нею і йди, а я швидко впораюсь  та заберу вас.

– Ось скажи. – Озлоблено зауважив Кравч. – Ти знаєш ліс?

– Звичайно знаю. Це мій другий дім.

– А ось я ні. – Продовжив він, вказуючи рукою на Блек. – А вона тим паче його не знає.

Скаб засунув руку під  своє шкіряне пальто та почав копираситсь в глибокому внутрішньому кармані. Чоловік швидко знайшов те що шукав та простягнув невеликий шматок пергаменту в сторону Кравча.

– Це карта, хрестиками позначено де можуть бути єдиноріги.

– О! – Радісно вскрикнула Дельфі, вириваючи з рук в Барті пергамент. – Карта – це круто. Ми ще швидше за тебе впораємось.

– Дельфі! – Роздратовано гиркнув Кравч. – Я краще розберусь куди нам треба йти!

– Ну то розбирайся, я пішла. – Дівчина прищурилась, та пальцем вказала на напрямок. – Он туди треба.

Скаб лишень посміхнувся та тихо промовив до Барті:

– Я би на твоєму місці поспішив, бо північ в іншій стороні.

– Це п#здець, Скаб….

 

26.2

 

Двоє молодиків стояли посеред забороненого лісу, яким блукали вже добрих дві години, Дельфі істерично крутила карту, намагаючись зрозуміти куди їм взагалі треба, ну чи хоча б зрозуміти де вони є. Барті взмахував паличкою та кружляв навколо.

– Краще б допоміг! – Роздратовано викрикнула Блек, не витримуючи поведінки Барті. – Як ідіот себе ведеш.

– Я підлаштовуюсь! – Іронічно відповів той, облизуючи свій палець та піднімаючи руку.

– Ти зовсім здурів?!

– Я намагаюсь зрозуміти де північ!!!!!! – Гаркнув він, розвертаючи навколо своєї осі.

– Треба зрозуміти де північ на цій карті!!! – Також криком повідомила вона, піднімаючи карту в гору та трусячи нею.

– Давааай! Бл*ть порви ще її!!! Віддай!

Барті підійшов до Блек, намагаючись забрати річ з її рук, але в брюнетки були інші плани, тому вона швидко відсунула руку, відвернулась до нього спиною та з дуже розумним виглядом покрокувала в хащі, дивлячись в карту.

– Блек! Да йоб#на, там немає стежки навіть!

– Якщо вірити карті! Це короткий шлях! – Повернувши голову, високомірно повідомила Дельфі. – Я в усьому розібралась, поки ти істерив! Без тебе було б взагалі набагато краще.

– Блек! Я буду вірити стежці! Її там немає, там навіть натяку немає ні на що!

– Я йду сюди! – Вперто повторила Дельфі, не зупиняючи кроки. – Не хочеш йти зі мною – не йди. Мені взагалі пофіг! Мені ж краще! Не прийдеться терпіти твоє скиглення постійне та кислу мордяку.

Брюнетка ще раз озирнулась та побачивши, що Кравч не збирається йти з нею, високо задравши свого носа пішла прямо в занедбані хащі мішаногого лісу, пробираючись крізь різноманітне гілля.

– Кончена на всю свою дурну голову. – Промовив чоловік сам до себе, залишаючись в такій же позі  – Чому я не віддав її Скабу? Може він би її загубив десь?!

Кравч розумів, що якщо він зараз відпустить її саму, то з цією клушею щось станеться. Тмний Лорд просто залишить його без голови. Але не встиг він зробити навіть кроку, як роздався гучний крик.

– Твою мати!!! Барті!!! Барті, щоб його! Ти чуєш мене.

«Сподіваюсь її не крадуть кентаври. – Подумав чоловік про себе мовчки та швидко ідучи слідом, але крик не втихав».

– Барті! АЛО, ти мене чуєш!? Барті швидкооооо.

– Да йду я! Бл#ть, йду.

Кравч пробирався лісовими хашам, руками відштовхуючи від себе все листя, гілля та павутину.

З кожним кроком чоловік розумів, що пройти далі стає все тяжкіше. І яким чином Дельфі взагалі пролізла через весь цей треш?

Пробравшись трошки далі чоловік помітив , що далі пройти ну просто не реально, але голос Дельфі продовжував надходити.

Він повернув голову наліво та, не витримавши, почав гучно сміятись

– Дельфі… – Промовив він крізь сміх, але не в силі продовжувати просто гучно геготав, дивлячись на картину перед собою.

– Досить ржати, клятий ти телепень! – Кричала Блек, розуміючи, що чоловік десь поряд.

Дівчина стояла спиною до нього на товстому впавшому дереві, трохи глибше в  хащах, не взмозі йти далі. Справа в тому, що її волосся здавалось намертво заплуталось в гілках. І враховуючи те, що брюнетка пішла по принципу «танку» який всюди пройде, масштаб цієї катастрофи був величенький, адже та навіть не могла повернути своєї голови.

– Слухай, бляяя… – вже тримаючись за живіт, через сміх все ще намагався щось сказати Кравч. – Тебе перемогло дерево. Блек! Ти чуєш? Тебе перемогло дерево?

– А ти знаєш якесь закляття, яке б молго розплутати волосся з гілля? Ні? Ось і я не знаю! Знаю закляття, яке може змусити бажати померти через біль, знаю закляття яке фактично вбиває, а ось це! – Дельфі все ще чула, що Барті продовжує сміятись і не дуже поспішає її визволяти. – Ти мені допоможеш чи як?!

– Не розумію в чому проблема, тобі без мене легше, стій собі відпочивай. А я пішов та не буду тобі заважати прекрасно проводити час без мене.

Барті розвернувся та вже хотів йти, але його зупинив голос дівчини.

– Та дістань мене! Будь ласка! Не залишай мене одну! Мені страшно!

– Я просто не розумію , Блек. – Відводів він, ідучи в її сторону та починаючи руками розплутати волосся. По іронії долі, він дійсно не знав жодного закляття, яке б змогло без стовідсоткової втрати волосся розплутати весь цей жах. – Чому з тобою постійно щось трапляється, але навіть в цьому варіанті, тобі дістаються пригоди, а мені якась глибока та величезна срака!

Барті мовчки намагався розплутати її кучері з гілок.

І в чому була проблема зупинитись одразу? Коли зрозуміла, що ходу немає? Ну дійсно. Це ж треба було б признати, що хтось обрав не вірний шлях. А в самого чому не вистачило розуму якось стримати цю притрушену! Це взагалі можливо?

– Довго там ще? – Пролунав голос Блек, який привів чоловіка до тями.

– Та майже, майже. Чи може все таки налисо?

– БАРТІ!!!

Чоловік діставав вже останню прядку та підняв свою магічну паличку, аби оглянути чи не пропустив він нічого.

– Та бляха, наче все.

Дівчина ворухнулась вперед, але раптово зрозуміла що залишилось ще декілька прядок, які знаходились трохи спереду чи, може, навіть збоку. В темряві зрозуміти було важко, але вона гучно крикнула:

– Ось тааааам!

– Та де бляха! Де? Я не бачу.

– Та ось! – Дельфі вказала на місце рукою, додаючи: – Спереду підійди! Встав би ще в сраці! І кричав.

– Кричиш тут тільки ти!

– Ну давай, скинь всю відповідальність на мене!

Чоловік роздратовано намагався підібратися та пробратися, крізь всі ці зарослі, але місця було катастрофічно мало. Та і гілки такі гострі… дивно, як вона ще пів обличчя не роздряпала.

І саме думаючи про це та нахиляючись, він з усього розмаху зачіпає саме таку своєю щокою.

– Бляха..

– Да що таке? – Роздратовано фикнула Блек.

Чоловік опинився прямо перед її обличчям та знову підняв паличку, яка все ще була в його руках та світилась.

– Аааа, да там фігня. Дві хвилини справи, почекай.

– В тебе кров?

Дельфі звела свої брови докупи та зосередила погляд на щоці чоловіка.

– Забий. – швидко відповів він, наче ігноруючи її поряд.

Дельфі мовчки дістала білий шовковий платок прямо зі свого бюстгалтеру. Їй завжди здавалося, що це найнадійніше місце, бо в кишенях завжди шукати все вічність, а тут раз – і поряд.

Вона продовжувала дивитись на щоку чарівника. А потім обережно підняла руку та доторкнулась хусткою до рани.

– Руку прибери! – Гучно відреагував на її дію Кравч, який як раз визволяв останній її локон.

Але Блек робила те, що вважала за потрібне.

Чоловік швидко схопив її руку та грізно поглянув прямо в її обличчя.

– Я сказав тобі…!!!

Але зазирнувши в її очі, Барті різко замовк навіть не договоривши те, що бажав.

Він так і тримав її зап’ястя. А брюнетка так само застигла, дивлячись на нього. Вони не помічали як близько знаходились та не відчували одне одного, але чомусь саме зараз це все стало занадто помітним.

Барті швидко облизав губи, а очі Блек рефлекторно опустились спостерігаючи за цим, її груди здійнялись від глибокого подиху, і тепер очі Барті не могли не помітити цього.

– Ми йдемо далі.. – Невпевнено та не відводячи погляду пробурмотала Дельфі. – Т-так?

– Мг…

– Ну.. то йти назад треба? Напевно ми в глухому куті.

–  Глухіше нікуди, Блек.

Але вони все так само продовжували стояти, не відводячи погляду

В голові Дельфі кружляли думки:

«Він не поцілує мене, а я не поцілую його, чому я взагалі думаю про це? Треба правда швидше йти. Він має рацію, я така ідіотка, після всього того, я думаю. Про що я взагалі думаю?»

Я майже заміжня за чоловіком, про котрого так довго мріяла. І він дійсно змінився, так кохає мене, я же бажала, так бажала, щоб мене кохали.»

Дельфі струснула головою і швидко розвернулась, аби крокувати вперед. Але відчула дихання прямо біля свого вуха. Барті все ще знаходився на схилі і їх зріст вирівнявся.

– Б-барті. – Ледь чутно промовила вона, відчуваючи його.

– М?

– Я йду.

І після цієї фрази Дельфі почала йти вперед, пробираючись назад до місця, звідки починалась стежка. Барті йшов позаду, намагаючись освітити все навколо, аби вибратись.

І нарешті це сталось. Вони знову стояли посеред галявини з картою в руках, дежавю якесь. Дельфі стояла та дивилась в неї з дуже розумним виразом очей.

– Так. – Промовив Барті. – Давай я краще.

Чоловік майже вирвав карту з її рук та перевернув її.

– Ну, по-перше, ти дивилась її догори дриґом, а по-друге, нам.. – Чоловік прищурився та протяжно майже прокричав. – Бляяяяяя…. Нам взагалі в іншу сторону!

Почувши це Блек заховала обличчя рукою від сорому.

– Це я така тупа? Так?

Барті замислився, зробивши довгеньку паузу, від чого Дельфі стало ще більше ніяково.

– Ну, може просто сліпа, я не знаю. В принципі йшли ми правильно, просто в іншу сторону. А тепер нам туди.

Чоловік вказав рукою. І дійсно – в цьому напрямку була стежка.

– Кравч! – Гукнула зеленоока в його сторону.

– Ммммм? – Протяжно відповів він, не піднімаючи погляду з карти, аби прорахувати їх наступні дії та маршрут.

– Дякую, що допоміг.

– Навіть блазнів, Блек, не можуть кинути Принцес в небезпеці.

Почувши це Дельфі широко розплющила очі та замовчала. Зрозумівши це, чоловік поглянув на неї.

– Дельфі? – Нічого не розуміючи перепитав він.

– Ммм?

Блек забрала шматок паперу з його рук та відкинула в сторону. Вони знову так близько, знову мовчання, сердце так швидко б’ється. Чоловік нервово облизав свої губи, все ще дивлячись на неї,  він запевняв себе, що йому здається, все здається. Але…

Але раптово він схопив її за обличчя та поцілував.

– Це… погана ідея, так? – Невпевнено промовила вона дивлячись в його очі та розриваючи поцілунок.

– П#здець яка погана.. – Відповів він, знову облизуючи губи та не зводячи очей з неї.

Але вона не встигла сказати нічого, бо Кравч швидко притиснув її тіло до свого та знову накрив вуста. З цієї миті вони не зупинялись ні не секунду. Цей поцілунок був скаженими, швидким, таким незграбним, але…  Але більше ніяких думок. Руки чоловіка пірнули під її пальто, міцно стистаючи тіло.

Навколо ставало так спекотно, хоч і на вулиці  було достатньо зимно. Чоловік скинув з себе довгий шкіряний плащ та кинув в сторону, те ж саме він зробив з її пальто. Їх поцілунок ні на мить не зупинявся, лише набираючи обертів. Наче ці двоє боялись, що якщо їх вуста роз’єднаються – все закінчиться, до когось прийде свідомість, хтось все зупинить. Але цього не бажали ні вона, ні він.

Дельфі притискалась до нього так сильно як могла, вона бажала стати єдиним цілим, вона покусувала його губи і це як завжди зводило чоловіка з розуму.

Барті наважився розірвати поцілунок. Різко розвернув її до себе спиною, опускаючи голову та занурюючись. Цей аромат… в ньому було щось таке… не зрозуміле чоловіку, що змушувало вибухати все в середині.

Сама Дельфі стала навшпиньки, аби сідницями діставати до його паху, але цього все одно не вистачало і це було останньою його краплею. Кравч швидко нахилив брюнетку та підняв вгору сукню.

Єдине, що повторювалось, в його голові – це швидше, швидше, бо зараз все зупиниться. Але Дельфі цього не планувала і так само жадала його.

Вона просто заплющила очі повністю віддаючись бажанням, все всередині вже тремтіло від очікування, хоч і пройшли лічені секунди.

Барті різко розірвав її колготи, що змусило панянку здригнутись від несподіванки та відсунув пальцями білизну.

Шурхіт листя, звух розірванного одягу, різкий поштовх, стогін, рик нарешті… Не зупиняючись ні на секунду, Барті робив поштовх за поштовхом, глибокі різкі рухи які змушували їх двох не стримувати емоції, рука чоловіка нахабно стискала її груди, від чого Дельфі ще гучніше стогнала. Ніхто з них не думав про наслідки просто віддаючись бажанню.

Великим пальцем другої руки чоловік проводив по пухким губам дівчини, просковзнувши в її рот. А вона в свою чергу провела язиком по його пальцю та обхопила  його губами, від чого Барті гучно рикнув.

Дельфі посміхнулась та спустилась на повну стопу виштовхуючи чоловіка за себе.

Дівчина швидко повернулась обличчям до нього та знову поцілувала.

Розірвавши поцілунок, Блек дивилась йому в очі, опускаючись на коліна. Сам Барті не відводив погляду. Йому так подобалось, коли вона дивиться йому в очі.

– Бляяяяхааа – Гучно зірвалось з його вуст, як тільки чоловік відчув її торкання ротом та рухи.

Дельфі бачила як змінюється  обличчя чарівника, глибокі подихи, пальці, які міцніше стискали волосся, язик, що все частіше починав облизувати губи.

– Да що б тебе! – Гучно простогнав він, швидко піднімаючи Дельфі за голову до себе.

– Раніше тобі подобалось. – Усміхнено відповіла вона, наближаючись до його губ.

– Розвертайся!

– Нє-а.. – Грайливо відповіла Блек, штовхаючи чоловіка вперед аби той сів.

Барті вмостився на свій плащ та обперся спиною на дерево, тягнучи Дельфі до себе за руку.

І дивчина швидко сіла на нього та в цю ж мить поцілувала. Нарешті Дельфі знову відчула його… Поцілунки, зітхання та поштовхи. Молодики не відчували холоду, гілок, сухої трави та листя.

– Я так сумувала за тобою. – Крізь стогін вирвалось з вуст Блек.

– Мг… – Протяжно рикнув у відповідь Барті, залишаючи червоний слід від своїх зубів на її шиї.

Накал пристрасті загострювався, Блек починала ще гучніше кричати та вигинатись, відчуваючи як її накривають хвилі задоволення. Те саме відчував і Кравч, який міцно стискав стегна дівчини.

Глибокий поштовхів і гучний рик чоловіка поєднався з криком задоволення дівчини.

Ще декілька хвилин молоді люди дивились одне на одного та глибоко дихали. Але в мить свідомість наче повернулась в їх голови і вони віддалились, ховаючи свій погляд.

Дельфі залізла з Кравча та поправила свою спідницю, аби присісти поряд.

– Мерлінеее – Протяжно та тяжко дихаючи помовив Кравч. – Що ми наробили, Блек?

Чоловік різко вскочив та нахилився, тримаючись за голову.

Ледь посміхаючись Дельфі промовила:

– Так паришся, наче це все сталось в перше.

– Я все зіпсував, Дельфі.

Дівчина знову посміхнулась та встала, наближаючись до чоловіка.

– Та нічого ти не зіпсував. Все добре

– Добре? – Рявкнув Барті, повертаючись обличчям до Блек. – Добре? Я через таку фігню можу втратити Лео! Да вона мені ніколи не пробачить цього! Невже ти не розумієш цього?

– Фігні… ну так …- Обличчя Дельфі змінилось, але вмить вона натягнула широку посмішку та похлопала чоловіка по плечу долонею. – Звичайно розумію, про це все знаємо лише ми з тобою, тому… Я нічого не скажу нікому. Ну і ти не кажи. Будемо вважати, що нічого не було.

– Я не хочу їй брехати. Да б#ять, я не можу їй брехати!!!! Я маю все розповісти одразу.

–  А я не маю.

– Пробач, що? – Роздратовано перепитав Кравч.

– Я не маю розповідати все Луціусу, бо все тільки почало налагоджуватись після Джун і всього цього.

– Я і не збирався розповідати все йому.

– Ти ні. – Закусуючи губи холодно відповіла Дельфі. – А ось твоя кохана дівчина так. Ти не маєш права руйнувати моє життя.

– Я руйную твоє життя?! Ти зараз серйозно?!

– Так. Як тільки ти з’явився в моєму житті, все пішло шкереберть. – Нижня губа дівчини почала труситись, але вона намагалась не демонструвати цього та все ще тримала посмішку на своєму обличчі.  – Я була щаслива без тебе, а потім…. – Дельфі штовхнула Барті та почала крокувати вперед. – Ти все зруйнував! Кравч! ТИ ВСЕ ЗІПСУВАВ.

Зеленоока пройшла повз чоловіка і з її обличчя одразу ж спала посмішка.

Натомість з кущів виліз Скаб, який за мотузку тягнув за собою тіло єдиноріга.

Він окинув поглядом панянку та побачивши її скляні очі, перевів погляд на роздратованого Кравча.

– Ти куди? – Промовив він же, помітивши як Дельфі крокує геть.

– Я повертаюсь. Місія виконана.

І навіть не дочекавшись відповіді, вона швидко побігла вперед.

– Ну і що ти вилупився на мене?! Що?! – Рявкнув Кравч.

– Значить мені не здалось.

– Не розумію про що ти!!!

– Дерева все чують.

– І бачать? – Заспокоївшись перепитав він.

– Мг. І бачать.

– І що ти мені скажеш?

– Витри помаду та штани свої застібни.

Барті провів по своїм губам рукою та, побачивши на них сліди від червоної помади, гучно зітхнув.

– Остаточно все зіпсуєш, якщо розкажеш Лео про це все. Вона не пробачить.

– А як по іншому?

– Перший варіант ти вже проїбав. – відповів спокійно Скаб. Кравч звів свої брови та поглянув на друга в німому питанні, – Не тр@хати інших жінок.

– Ти знущаєшся?

– Я по факту. Другий варіант – знайти маховик та все змінити.

– А що це змінить в моїй свідомості зараз?!

– Дно варіант, але не озвучити не міг. Ну і третій закрити своє хлєбало зараз. І більше не спати ні з ким. Впораєшся з такою важкою місією? Ну, а я, як завжди, могила, друже.

 

26.3

 

Нічого не підозрюючи Леона все ще чекала на Барті в його кімнаті.

Ну де ж він? Чому так довго? Може щось сталось? Чи він знає, що я чекаю на нього і тому не повертається? Напевно я проводжу себе як нав’язлива дурепа…

Але як тільки брюнетка встала з ліжка та вирішила все таки піти, прямо поряд з нею опинився Барті, який перехиляв невелику флягу та вже добряче хитався.

– Я думала ти не прийдеш. – Промовила вона, дивлячись на чоловіка з-під лоба.

– Я думав, що я тебе не застану.

Лео дуже не подобалось, що він п’є, але вона все ще відчувала себе винною. Тому дівчина не подавала вигляду та знову звернулась до чоловіка:

– Я хочу поговорити з тобою.

– Я також хочу тобі дещо сказати, але давай я спочатку сходжу в душ. М?

– Ти ж нещодавно там був.

– Я був в забороненому лісі. Там мене знайшов, Скаб. Потім виявилось, що Темний Лорд дав завдання. Чомусь саме мені. Це така довга історія. Коротше, почекаєш?

– Добре. – Швидко відповіла вона.

Чоловік мовчки кивнув головою та, допиваючи весь алкголь, крокував до ванної кімнати.

Він вімкнув воду, скинув з себе одяг, відкидаючи його як тільки можна було далі. Чоловік вирішив сказати правду, чим би вона не коштувала йому.

Барті здавалось, що це єдине правильне рішення. Але йому ще ніколи не було так важко та, можливо, навіть страшно.

Останні надії на те, що після всього цього вони залишаться разом, покидали його разом з густою піною, яку він змивав зі свого тіла.

Ще декілька хвилин Барті простояв під струменями води, повністю загружений думками.

А Лео ж смиренно очікувала на чоловіка, притулившись спиною до стінки.

Невдовзі Кравч вийшов з душу по пояс обмотаний рушником. З його голови стікали краплі, він дивився на дівчину та збирався з думками.

– Я зараз тобі скажу дещо і я розумію, що це все змінить. – Все таки вичавив з себе молодик, але не встиг закінчити свою «промову», бо його в цю ж мить перебила дівчина, яка швидко підійшла до нього та закрила його рот долонею.

– Я не хочу, щоб все змінювалось. Не хочу втрачати тебе. Я розумію, що тобі зі мною важко, бо мені самій з собою важко. Я вже мільйон разів пошкодувала, що взагалі вилізла зі своєї шкаралупи. Але ігнорувати те що я відчуваю, я не можу.

– Лео… – Прибравши її руку та тримаючи в своїй, все таки намагався все розповісти він.

– Ні, стій! Дослухай мене, будь ласка. Я коли з тобою.. В мене всі внутрощі в середині перевертаються,  я йду на якісь дурні для себе вчинки, які в результаті не завершую, приходжу до свого розуму, який блокує мої подальші дії. І все виходить тільки гірше. Ти маєш рацію, я боюсь. Я настільки боюсь, що боюсь в цьому зізнатися. Я ніколи нічого не боялась, а тепер мені страшно, що все це закінчиться навіть не почавшись.  І все через мене.

Слухаючи це все, чоловік мовчки стискав свої зуби.

« Зараз чи ніколи, зараз чи ніколи» – Нав’язливо крутилось в його голові. Як нагадування про те, що він має все розповісти.

– Леона, почекай.. Я маю тобі дещо сказати.

– Я тебе кохаю! – Несподівано викрикнула вона.

Барті остовпів, він не очікував почути це. Ну, що завгодно, але не це. Чоловіку взагалі здавалось, що ці стосунки потрібні лише йому, а в неї все якось.. І що тепер? Трясця його.

– Бартеміусе? – Не витримуючи тиші, промовила брюнетка. – Я зрозуміла…

– Ні-ні-ні. – Швидко відповів він, притягнувши дівчину до себе. – Ти не так зрозуміла.

– Не треба мене жаліти.

Кравч лише дужче обіймав її та поцілував в лоба. Як взагалі після цього зізнатись в зраді?

– Я тебе також кохаю, Блек.

Лео одразу ж зазирнула чоловіку в очі та поцілувала. І він одразу відчув, що вона жадає більшого, але..

– Стій. – Швидко промовив чоловік,  не відпускаючи її з обійм. – Давай не зараз.

– Ти злишся на мене? Пробач, я не мала все так зупиняти.

– Ні, Лео, ти що. Звичайно ні. – Здивовано відповів він. – Це ти маєш ображатись на мене, я мав прислухатись.. ти не була готова. І я не хочу все так.

– Ти не хочеш мене? – Спантеличено перепитала брюнетка.

– Я хочу, щоб ти хотіла цього.

В цей час Дельфі тільки поверталась до Гоґвартсу, дивне відчуття спустошення не покидало її ні на мить, наче хтось облив її крижаною водою.

Дівчина не розуміла, що це взагалі щойно було. В одну мить ій здалось, що все повернулось на свої місця, Барті і вона… Все було як раніше, його погляд, його дихання. Да не можуть же очі брехати. До того, він же не просто так здав Луціуса, ще й так «красиво». Він же явно хотів аби вона з ним розійшлась через те, що він зробив.

Звичайно, аристократ намагався все пояснити їй, що це було між їх стосунками, тобто в перерві між ними.

І те, що йому було так важко в цей час. І Дельфі навіть якимось чином розуміла його, бо колись їй було також погано і поряд опинився Барті, знову опинився… Чи має вона когось засуджувати?

З Барті було весело та спокійно, а довіритись знову Мелфою було дуже важко, адже їх стосунки з самого початку будувались на брехні.

«Може це все? – Промайнуло в її голові. – Він же ніколи не розлучиться, а я просто тішу себе надіями, що колись перестану бути коханкою.

Напевно це зручно. Барті зручно, Луціусу зручно. І для них я, як вірно підмітив Кравч, просто фігня. Він хвилювався за Лео, Луціус хвилювався за Нарцису. А я… А я просто розвага. Тільки ось не весело лише мені.

Дельфі зайшла в свою кімнату та запалила свічки.

– Де ти була? – Роздався суворий голос позаду.

Дельфі вскочила та схопилась за своє сердце.

– Луціус. – На здивування спокійно промовила вона. – Що ти тут робиш?

– Ти не відповіла на жодну сову, на жодний подарунок. – Чоловік простягнув руку, вказуючи на букети, які просто лежали в кутку на підлозі. – Квіти зав’яли. Дельфі, ти навіть не поставила їх у воду. Що з тобою?

Блек підняла голову та огледіла чоловіка з ніг до голови. Він був помітно знервований. І виглядав м’яко кажучи не як завжди. Пом’яті речі, якось не охайно застібнута сорочка.

– В мене не було часу. Вибач.

– В тебе не було часу? – Обурливо продовжував гучно розмовляти він. –  В тебе не було часу відповісти мені слово? Поставити квіти? Де ти взагалі була?! Я майже всю ніч в тебе. І тебе немає.

– Були справи. Сьогодні бал.– Якось недбало кинула Блек в його сторону. – В тебе сина ледь не вбили, а ти за квіти хвилюєшся. Дивно це все.

– З Драко все добре. Снейп встиг вчасно. І я взагалі не розумію, що він робив поряд з тими недоумками.

Дельфі потиснула плечами та направилась в сторону свого ліжка.

– Ну, тоді треба відпочивати. Йди додому. Там вже напевно за тебе хвилюються.

– Дельфі.

– Що?

– Я все пояснив тобі. Мені соромно. Мені прикро, якби я міг все змінити – я б змінив. Ми не були тоді з тобою. А про все інше, що було до неї ти знала. Я тоді ще навіть уявити не міг, що я так сильно кохаю тебе. Якби я знав… – Луціус подивився на панянку, яка здавалось навіть і не дихає в його сторону. Щось було не так. Жодної емоції. І очі не горіли. – Ти взагалі слухаєш мене?

– Так. – Тихо відповіла та. – Я слухаю тебе. Я втомилась.

– Добре, давай я зайду завтра.

– Я від всього цього втомилась. Розумієш?

Але чоловік лише мовчки повів бровами.

– Я стомилася від всього. Абсолютно від всього, від тебе, від батька, від школи, від цього світу. Все, що оточує мене – це брехня. З самого мого народження брехня, брехня, брехня. Всі брешуть, щоб хтось не дізнався про їх першу брехню.

– Я розумію тебе, я також втомився. Мені також важко. Але я ладен пройти все заради тебе. Я кохаю тебе , Дельфі!

– Ти заради мене вже рік навіть розлучитись не можеш. Ти приходиш до мене, співаєш про своє кохання, закидаєш мене дорогущими подарунками, а потім залишаєш одну. Наче твої ґалеони мають бути зі мною замість тебе. Ти думаєш це все так працює? Чи ти думаєш, що я забула, як ти назвав мене іграшкою, річчю.

– Я так не думав! Я хотів захистити тебе. Я хотів, аби ти більше не повернулась до мене.

– Ммм… – Протяжно відповіла вона. – Ну це прям сильно… Мене ще ніхто не називав річчю, захищаючи.

– Пробач мене!

Аристократ підійшов за спину до коханої та поклав їй на плечі свої руки.

– Ну подививсь на мене, прошу.

Але Дельфі  лише підняла плечі аби скинути долоні чоловіка.

– Зоре моя, мені не потрібна жодна жінка в цьому світі окрім тебе. Мені правда шкода, я був таким ідіотом. Я не можу втрати тебе так по-дурному… Я тільки нещадно зрозумів, що я шукав тебе все своє життя. Я знайшов своє щастя, Дельфі, я знайшов тебе.

– Я тобі зрадила. – Прозвучало у відповідь, наче грім серед ясного неба.

– Це все в минулому. Давай залишимо все в минулому. Я розумію, я зробив тобі занадто боляче.

– Я зрадила тобі сьогодні. – Монотонно повідомила Блек, сідаючи на край ліжка. – Декілька годин тому. Я переспала з Барті. В лісі, під час завдання.

Вона розповідала все це, наче перед нею стоїть не її наречений, коханий, а абсолютно чужа людина, якій було все одно на те, що взагалі вилітає з її вуст.

Але це було не так. Луціус відвернувся та в цю ж мить жбурнув ногою якусь корзину з одягом в стіну.

– Ти…. Добре. – Намагався щось сформувати блондин, спостерігаючи за кам’яним обличчям панянки. – Так. – Він ще раз видихнув та обережно сів поряд, але в цю ж мить скочив на ноги та промайнув повз, гучно грюкаючи дверима.

А сама Дельфі лише трохи здригнулась від гучного звуку та плюхнулась на ліжко.

Луціус же так просто «влягатись» не планував. Чоловік нісся коридорами, подібний на зграю голодних ворон, змушуючи картини на стінах перешіптуватись між собою.

Як добре, що вони вміли зберігати таємниці, інакше весь магічний світ в цей же момент рухнув від сотен тисяч моментів, які трапляються в цій школі вночі.

На перший погляд здається, що життя тут вирує вдень. Але все найцікавіше трапляється саме в цей час.

Мелфой старший наближався до кімнати «Муді», гучно стукаючи своєю тростиною по кам’яній підлозі.

Блондин не став церемонитись та стукати в двері, лише гучно промовивши:

– Алогомора!

Лео все ще знаходилась в кімнаті чоловіка та лежала на його колінах, поки Барті сидів, обпершись на стінку та щось читаючи. Одна рука чоловіка тримала книгу, а друга занурилась в волосся дівчини, масажуючи голову.

Почувши скрип дверей, двоє добряче злякались, але щось зробити вже не могли.

Побачивши Луціуса, Лео видихнула та повернула свою голову назад. Але сам аристократ швидко наближався до ліжка та схопив Кравча за комір сорочки, притягаючи до себе.

– Я тебе попереджав? – Розлючено рявкнув блондин

Барті нічого не розумів, скривив обличчя та відштовхнув Мелфоя від себе.

– Ти й#бнутий?! Мелфой, пішов н#хуй з моєї кімнати.

Але чоловіка це явно не зупинило, він в цю ж мить майже «підлетів» назад та відкинув в сторону свою тростину.

– Я тебе попереджав. – Ще раз промовив він, замахуючись рукою.

Глухий звук – і по щелепі Кравча прилітає достатньо міцний як для аристократа удар.

Луціус був занадто розлючений і, здавалось, що від своїх емоцій він ось-ось вибухне.

Від сили удару Барті впав на підлогу,  тримаючись рукою за обличчя. Але це знову не стало «стопом»для блондина і він знову насіс удар, на цей раз ногою і також по його обличчю.

Лео розуміла, що все заходить занадто далеко, тому швидко вскочила та підняла свою магічну паличку :

– Ще один удар, і я не відповідаю за себе.

Але Луціус навіть не поглянув в її сторону та нахилився до Кравча, знову хапаючи його за комір та добряче струснувши.

– Ще раз ти, викидень, полізеш в наші стосунки. Я вб’ю тебе, вб’ю, навіть якщо потім вб’ють мене.

Обличчя Барті було в крові. Він облизав губи, тим самим злизуючи її. І, здається, чарівник зрозумів, що Дельфі йому все розповіла. Несподівано і швидко…

Він поглянув на Лео, яка все ще стояла з піднятою магічною паличкою, потім на Мелфоя та промовив хриплячим голосом:

– Ти маєш радіти, мразота. Радіти, що я врятував твоє аристократичне єб#ло, а все інше тебе не стосується.

– Ще раз, Кравч. – промовив той, відкидаючи його комір та ідучи до дверей. – Ще раз, паскуда. – Рявкнув Мелфой вже зачиняючи за собою двері.

Лео опустила паличку та звичними для неї поглядом спостерігала за дверима.

– Що це було, Бартеміусе?

Кравч сів та рукавом сорочки витирав кров зі свого обличчя:

– Пізно доходить. До нього все дуже пізно доходить. Давай спати. Голова болить.

Могло здаватись, що Луціус зробив достатньо, аби хоч трохи заспокоїтись. Але прийшовши додому, його майже з порогу зустріла знервована Нарциса.

Вона так і не зрозуміла, що сталось з Драко, чому чоловік не пустив її і чому так довго. Від нервів в жінки німіли кінцівки.

І почувши, що він відчиняє двері, та одразу ж підбігла до них

– Луціусе. Дякувати Мерліну, що з нашим сином?

– Та все добре з ним. Все добре, Нарцисо.

– Тоді чому ти так довго! Я вся рознерувавлась, придумала собі стільки жахів…

Але блондин не поспішав відповідати та мовчки пройшов повз свою дружину.

– Луціусе, я задала тобі питання.

Чоловік був так занурений в свої думки, що ледь зміг щось розчути. Але все таки повернувся та окинув поглядом свою дружину.  А та у свою чергу, нічого не розуміючи дивилась на нього, чекаючи на відповідь. І Луціус дійсно почав говорити:

– Мені потрібне розлучення, я кохаю іншу жінку.