Глава 24

Ненавиджу цей день. Брендан мене ігнорує. Він не відходить від Хеля.

Цей омега — суцільний центр уваги, але ходить лише поруч з Бренданом. Якщо раніше під час обіду я і Брендан усамітнювалися та сперечалися окремо від усіх, то сьогодні він вважав за краще посидіти за столиком із Хелєм. Мені не хотілося цього бачити, тому я і Ноель пообідали в бібліотеці (Ноель усіма силами уникав Хеля через образу).

Відрадою послужило те, як на великій перерві всі казкарі, що перебували у клубі, скликали екстрені збори. Я здивувався, бо я таки голова цього клубу, але учасники били на сполох. Наш кабінет був переповнений, коли я увійшов, всі чекали на мене. Брендана серед них не було.

— Мелорі, — почав Блейн. — Пам’ятаєш, ти вчинив великодушно, запросивши мене до цього гуртка, хоч я був тією ще сволотою?

— Ага, — кивнув я.

— Не будь великодушним з Хелєм, — закінчив думку він.

— Не приймай його до клубу, — попросив Суміре, його слова різко підтримали присутні, сидячи за партами.

Хель — казкар, але його поява викликала у всього клубу таке страшне обурення? Я не можу йти проти більшості, мабуть, вони не на жарт стривожені.

— Добре, — кивнув я. — Не думаю, що він захоче.

Блейн схопив брата під руку, посміхаючись, ніби знайшов собі охоронця:

— У минулому Хель добре потріпав мені нерви. Жуйка у волоссі була не єдиною моєю проблемою.

— Я пам’ятаю, — насупився Блейз.

Його новий імідж, що нагадує неохайного альфу-хулігана, шалено йому йшов, це зазначив навіть я. Такому б я побоявся переходити дорогу.

— Мені доводилося захищати Блейна від нападок недоумкуватих альф, яких нацькував Хель.

— Бісить мене цей Хель, — Абель скривився. — Милі та пухнасті люди — ті ще гниди.

— Він закривав мене в кабінці туалету на весь день! — поскаржився мені Ейден. — Що б я не робив, він все одно знущався з мене!

Здається, справа куди серйозніша, ніж я думав. Я не можу прийняти Хеля у клуб, бо всі учасники одноголосно проти. Хель завдав їм стільки шкоди, але ніколи не був покараним? Мабуть, недаремно Суміре обізвав його змією.

Брендан підійшов на наступній перерві із заявою, що бажає бачити Хель у клубі. Мені було нескладно йому відмовити через вчорашнє, тому я пояснив, що всі члени клубу проти.

— Вони просто йому заздрять! — сказав Пендрагон. — З якого часу ти на їхньому боці?

— «На їхньому боці»? — не зрозумів я. — В сенсі?

— Хель дуже гарний, тому всі омеги йому заздрять і тому кажуть про нього казна-що. Йому складно ужитися у школі. Навіть зараз. На мене так йому потрібні друзі, він би хотів вступити до гуртка, який очолюєш ти. Думаю, насправді він би не проти з тобою потоваришувати.

Ну, так, потоваришувати! А цей Хель уміє плети сіті!

— Знаєш, інші постраждалі від його підступів, кажуть протилежне, — жорстко відрізав я. — Якщо Хель такий самотній, то чому довкола нього стільки людей? Тобі не здається, що тебе водять за носа?

— Не можу повірити! Ти теж йому заздриш!

Я скептично глянув на Брендана:

— Чому? Я його навіть не знаю.

— Дай подумати, — мабуть, Брендан розлютився. — Він набагато красивіший і привабливіший за тебе, він домашній та спокійний, й не лізе в кожну справу, коли його не просять. Хочеш сказати, ти не хотів би бути таким?

— Ти на що натякаєш? — теж розсердився я.

— Ти просто не можеш визнати, що він кращий за тебе! Як завжди, ти звик бути біля керма, а тут з’являється він!

— Можеш обзивати мене як завгодно, але не смій заявляти щось, чого так і не дізнався про мене!

— Ти пішов на поводу в інших, але не хочеш прислухатися до мене! Як завжди! Ти мене ніколи не слухаєш!

— Якщо так багато людей скаржаться на Хель, можливо, варто вже щось запідозрити? Не буває ідеальних людей, Брендане!

— Буває, але в їхнє число не входиш ти, от ти й бісишся, — Брендан недбало махнув рукою. — Все з тобою зрозуміло. Ти просто не в змозі впоратися зі своєю заздрістю, Хель мав рацію.

— То вали до нього!

— Саме це й роблю!

Він пішов, розштовхуючи натовп у коридорі, які мимоволі виявилися свідками нашої сварки. Не такої сварки, як завжди, а серйозної.

Як тільки Брендан пішов, мені захотілося розплакатися, закричати чи втекти. Але я не такий уразливий, я перетерплю. Просто не розумію… Може, він все ж правий? Чи ні? Мені не хочеться вірити, що наші стосунки закінчаться на цьому. Але ж…

Брендан такий упертий! Як я йому доведу, що Хель зовсім не ангел, яким щосили намагається здаватися?

— Усі альфи такі козли, — Крист’ян закинув мені руку за плече.

Ого, він у школі! Останні дні він узагалі прогулював її, а тут прийшов.

Крист’ян усміхнувся, і мені здалося, що він чудово розуміє мої почуття, але я не можу показати слабину.

— І тобі привіт, — мляво кинув я.

— Не роби такої мордочки, — попросив той. — Якщо тебе поранили, не показуй цього. Люди як звірі: відчують слабкого – доб’ють.

— Адже ти все бачив, чи не так?

— Так, як і третина школи, — кивнув Крист’ян.

— І що? Де твоє єхидство?

— О, ти не уявляєш, як я бажаю зараз з’їхидничати, — він навіть не приховував цього. — Але не стану. Як бачиш, хоч я і козел, але все ж таки володію певним рівнем жалю.

І тут мені як ляпасом зарядили. Я відштовхнув його від себе, остаточно прокинувшись:

— Не смій мене жаліти! Я тобі не ніжна фіалка, зрозумів?

Крист’ян посміхнувся так, що я зрозумів — це була провокація. Не можу повірити, що цей альфа такий проникливий!

— Отаким і будь весь день, жвавим, — сказав він. — Моя робота виконана, до побачення!

Ніколи не зрозумію цього Крист’яна. Він начебто дратує нахабною поведінкою, але буває нічого таким… У тому сенсі, що його нахабство щойно повернуло мене в нормальний стан.

Так, я посварився з Бренданом, але це не вперше. Тому треба брати себе в руки!

***

Наприкінці дня я все ще тримався молодцем. Хіба що на заняттях почував себе гірше, ніж звичайно.

На уроці хімії Абель сприйняв мій стан за хвилювання перед контрольним тестом, і не став докопуватись до суті проблеми. На щастя.

Останні уроки обіцяли бути нудними, проте на перерві добрі люди не давали мені про це подумати. Блейн і Суміре намагалися відволікти мене від усього, що нагадувало про Брендана чи Хель, за що я їм нескінченно вдячний. Але вони не могли бути зі мною завжди, як і тієї злощасної перерви.

Я йшов у туалет, там можна зустріти Блейна (що вічно носиться з зачіскою), але два омеги із класу Брендана перегородили мені шлях. Я злякався, помітивши їхній шикарний зовнішній вигляд.

— Це правда, що Пендрагон тебе профутболив? — спитав один із них, ефектно надуючи міхур із жуйки.

— Не дивно, — сказав його друг, хихикнувши. — Подивися! Він має якісь штуки на зубах! А такий светр мені й дідусь на Різдво пов’язати може, що за відстій?

О, так у них проблеми з інтелектуальним розвитком? Кажуть, це проходить, коли вони вперше опиняються без підтримки батьків. Ну, нічого, моя справа допомагати казкарям, а не… їм.

— Що вам потрібно?

— Та так, прийшли подивитися на тебе, — той, що зі жуйкою, здається, школу з зоопарком переплутав, якщо так мене розглядає. — Боже, оце відстій. У чому прикол носити окуляри?

— Я без них нічого не бачу.

— О мій бог, — гидливо скривився інший. — То ти типу сліпий?

— А де твої мізки? — немає слів, як я зрадів прибуттю Блейза.

Омеги, повернувшись у його бік, не знали як поводитися. Напевно, їх збило з пантелику, що він схожий на альфу, але є омегою, який може запросто врізати.

— О так, є легенда, що ти з ними й не народжувався, — закінчив Блейз.

— Послухай, дрібний ти… — вони хотіли б натякнути на його вік, але не напали.

— Ні, не слухатиму, — непохитно відповів Блейз. — Знаєш, якщо постійно жувати жуйку, то з’явиться карієс. Може, вибити тобі зуби одразу, щоб не мучився?

Омега з жуйкою дуже хотів щось сказати, але його друг перебив його, шепнувши насторожено:

— З глузду з’їхав?.. Це ж молодший Б’ю!

Вони пішли геть, наче тікали від хулігана, а я кинувся дякувати Прекрасному принцові за допомогу. Блейз тільки зітхнув:

— Ці двоє раніше докопувалися до брата, я вмію з ними говорити.

— Ти дуже дбаєш про Блейна, хоча постійно кажеш, що він тебе бісить.

— Так і є, — він знизав плечима. — Таємнича братська любов. Гаразд, пішли до туалету, там зараз усі інші.

— Ви не даєте мені залишитись на самоті, правда?

— Так, — він потягнув мене за руку через натовп. — Хель не той супротивник, проти якого треба виступати самотужки.

У туалеті, як завжди, приємно пахло квітами та стояла затишна обстановка. Нонсенс, правда? Але це так. У цій школі все дуже охайно. Думаю, таких прибиральників нам би в дім — тато залишився би в захваті.

Блейн, як і очікувалося, порався зі своїм блискучим волоссям. Він і без того ними пишався, але коли дізнався, що до школи знову прийшов Хель, то почав нервувати, як би не повторилася історія зі жуйкою. Суміре також був тут, він набирав текст на телефоні, присівши на столик.

— Хель до тебе не підходив? — запитав у мене Блейн.

— Ні. Він весь день насолоджується увагою альф та деяких омег, — відповів я.

— Колишня популярність повертається, — Б’ю закотив очі. — Гаразд, не будемо про нього. Блейзе, ти вже розповів йому свій рекорд?

— Ще ні, — посміхнувся Блейз.

— Який рекорд? — спитав я, аби забутися.

— За сьогодні мені п’ять омег дали свій номер, — засміявся він. — Та годі! За один день! Вони так і не зрозуміли, що я теж омега.

— Їх можна зрозуміти, — сказав я, дивуючись, як у Блейза все це виходить.

Хотів би і я бути таким сміливим!

— Чорт! — Блейн здригнувся, порившись у рюкзаку. — Здається, я забув шпильку в кабінці. Блейз, будь лапусею…

— Не називай мене так, — рикнув той, але зайшов у кабінку.

— Так-так, прямо як альфа, — закотив очі Суміре.

У цей момент двері туалету відчинилися. Хель увійшов до нас з якоюсь невимовною грацією і холоднокровністю, ніби його анітрохи не збентежили наші злісні погляди. Особливо виразно глянув на нього Суміре, а його погляд завжди глибокий.

— Добрий день, — привітався Хель, а потім зупинився, оглядаючи присутніх. — Суміре, а ти став набагато гарнішим. Думаю, ти мені заважаєш. О, Блейне, ти знову відростив волосся? Не раджу. А ти, Мелорі, подумав про пропозицію стати моїм лакеєм?

— Що-що?! — спалахнув обуренням Суміре, світло в кімнаті на секунду заблимало, але він стримав себе в руках. Про пропозицію Хель я нікому не говорив. — Слухай, Лялечко, ти випадково голівку не пошкодив, коли з неба впав?

— Легше, легше, — Блейн не дав Суміре ступити до Хель, аби запобігти конфлікту.

— Такий же агресивний, — байдуже знизав плечима Хель. — Мені немає до тебе справи, Принце Зла, це твоя сутність. Мелорі, ти не відповів.

— Ти знущаєшся?.. — щиро кажучи, мені важко було повірити, що він говорить серйозно. — Я не буду твоїм хвостом, я вже говорив.

— Значить, Брендана недостатньо? — він окинув поглядом Суміре та Блейна. — Думаю, я можу зіпсувати життя Б’ю. Давненько він не…

— Негайно заціпся, — з кабінки вийшов Блейз, який кинув шпильку братові, а потім погрозливо підійшов до Хель, засунувши руки в кишені, наче хуліган.

Неймовірно, але ми різко відчули себе під надійним захистом.

— Якщо спробуєш зіпсувати життя моєму братові, я зіпсую тобі личко.

Хель відійшов на крок, його обличчя вперше висловлювало справжні емоції. Це нагадувало шок і лише трохи страху, ніби перед ним з’явився давній знайомий.

— Слухай дуже уважно, — Блейз трохи нахилився до розгубленого Хеля. — Коли ми з тобою бачилися востаннє, я був ще добрим, але тепер я не спущу тобі з рук навіть легесеньку витівку.

— Ти не можеш мені загрожувати! — позадкував Хель. — І… і… Взагалі! У тебе розстебнуті верхні ґудзики сорочки! Навіщо ти це зробив?

Ну, це не він, а Блейн йому розстебнув ще вранці, щоб додати іміджу неохайності. Але суть не в тому. Чому Хель так різко втратив скляне самовладання? Зважаючи на все, Суміре та Блейн у такому ж замішанні, як і я.

— Я не знаю, що в твоїй голові, — незворушно продовжив Блейз, — але тобі краще піти і не псувати іншим настрій. Давай не діставай мене, ми ж в одному класі вчимося, я завжди маю час поставити тебе на місце.

Хель щось промовив, але його ніхто не зрозумів — напевно, він шалено занервував, а потім поспішив буквально втекти. Блейн полегшено зітхнув та подякував братові. Його приклад наслідували я і навіть Суміре. Думаю, мені треба повчитися у Блейза як поводитися.

— Ти ж не вдариш його насправді?.. — спитав я.

— О, Шериф чує проблему, — закотив очі Суміре.

— Вдарю, — сказав Блейз, а потім усміхнувся. — Я ж омега. Можу бити альф та інших омег. Я б про це і не подумав, якби Джил не сказав.

О, точно, Блейз і Джіл Фрост — добрі друзі. Не знаю, як їм вдалося здружитися, але я не заважатиму їм, тому що Блейз явно може приборкати вдачу Джила. Та й будь-кого ще, як я зрозумів.

— А чому він вказав на твої ґудзики? — запитав Суміре.

— Уявлення не маю, — знизав плечима Блейз. — Ми ніколи не були друзями.

— Хіба що в дитсадку, — нагадав Блейн.

— Що?..

— Як? Ти вже забув? У дитсадку ти добре з ним дружив до певного часу. Я не знаю, що за кішка між вами пробігла, але це факт.

Блейз спробував згадати, але не зміг. Натомість за цю інформацію вчепився я, та накинувся на Блейза, схопивши його за комір:

— Може, причина поведінки Хель криється в тобі? Що трапилося у дитячому садку?

— Та я вчорашній день не пам’ятаю, а ти говориш про момент, коли мені було три чи чотири роки? — скептично промовив Блейз. — Послухай, я завжди допоможу вам протистояти Хелю, але не проси неможливого.

— Гаразд, вибач, — охолонув я, відпустивши комір. — Мені так хочеться прибрати його з дороги, що я готовий чіплятися за будь-яку соломинку.

— Чому ти не сказав, що Хель запропонував тобі стати його лакеєм? — спитав Суміре, суворо склавши руки на грудях. — Я б за таку зухвалість отруїв усю його їжу!

— Отруїв? — перепитав Блейн з якимось сардонізмом, натякаючи, що так би вчинив тільки злий персонаж.

— Не в тому сенсі, — поспішив виправдатись Суміре. — Не так страшно померти від їжі, як жити, не відчуваючи її смаку. Хіба ти хотів би жити у світі, де не можеш насолодитися яблучним пирогом? Я — ні. Гадаю, це гарне покарання.

— Добре-добре, — я махнув рукою. — Я знаю, що пропозиція Хеля — це спроба показати себе вище, ніж він є насправді. Він сказав щось на кшталт «хранитель підходить на цю роль», гадаю, це й не важливо. Важливо те, що я хочу його розкрити.

Чомусь усі троє усміхнулися. Наче тільки й чекали, коли я це скажу.

— Ми думали, ти будеш приходити до тями ще кілька днів, — сказав Суміре.

— Казав же, він не тендітна троянда, на зразок мене, — самовдоволено промовив Блейн. — Ми думали, що після розриву з Бренданом тобі знадобиться час, Мелк. Але, виявляється, ти сповнений сюрпризів.

— Це завдяки Крист’яну. Нема чого дивуватися, я сам був здивований. Але він швидко вправив мені мізки.

— Крист’ян? — перепитав Блейз. — Нормальний чувак, ми з ним часто зависаємо за школою.

Блейн дивився на брата:

— У тебе взагалі є друзі з омег?

— Ви.

— То ти ведеш з ним дружбу? — я здивувався. — Мені б поговорити з ним віч-на-віч…

— Ок. Я напишу йому, щоб він прийшов після уроків за школу, це твій шанс.

— Щиро дякую!

***

Крист’ян стояв за школою, притулившись до свого мотоцикла. Варто зазначити, що за школою у нас починається невеликий ліс, але він огороджений парканом з сітки рабиця, тому тут завжди прохолодно через тінь.

— Які люди! — здивувався моєму візиту Крист’ян. — Невже Блейз збрехав? Міг би і попередити, я б підготувався.

— Не варто. Я не збираюся до тебе придиратися. Мені треба обговорити з тобою… Хоча, ти ж сам усе знаєш. Просто робиш вигляд, наче це не так.

— Про що ми поговоримо? — посміхнувся він. — Про погоду? Серіали? Політику?

— Ось знову! — обурився я. З ним так складно! — Це ти врятував нас на конкурсі талантів, правда? І не заперечуй, все і так ясно. А ось що неясно, то це твій мотив.

— Мотив і мотивація — дві різні речі, — почав заливати він, аби лише перебити тему. — Хоч і схожі, але психологи зрозуміли б про що я говорю. Слухай, ти хочеш, щоб я зізнався, чого врятував вас? Гаразд. Мене попросив щур, якого ти врятував від Брендана. Так, той самий коричневий щур, його звуть Саймон, він мій домашній улюбленець, а Пендрагон в нього ледве кубком не запустив. Ти його захистив, так? Ти сподобався Саймону, він прибіг до мене додому та попросив тебе врятувати.

Я здивовано дивився на Крист’яна, не розуміючи, жартує він чи ні. Все ж таки ні. Крист’ян любить виводити з себе, змушувати людей відчувати якісь емоції, але зараз відповів мені правду.

— Ти розумієш щурів?.. — спитав я.

— Здивований? Вони не говорять мовою, як ми, згоден, тварини не мають свідомості, на відміну від людей. Але щури все ж таки можуть визначати, хто їм друг, а хто ворог. Як собаки.

— А ти добре знаєш психологію…

— Це були ази зоопсихології, — посміхнувся він. — Дивіться всі! Я виправив самого Мелорі, а не навпаки!

— Ану годі! — перебив я, зніяковівши. — Значить, коричневий щур належав тобі? Але він передавав послання Щурячого короля.

— Саймон не винен. Щурячий король наказує пацюками як маріонеткам, — відповів Гамел. — Я сам не знав, що мій щур опинився у нього на побігеньках. Слухай, якби я не наказав Саймону принести тобі артефакт, який відміняє магію, ти б так і тремтів від страху.

— Я не тремтів від страху.

— Та я знаю, що в цьому весь Мелорі, — він схвильовано закотив очі. — Не злякався щура. Похвально.

— Досить кидатися сарказмом!

— Та я серйозно, — на мить Крист’ян змінив вираз обличчя на більш серйозне. — Усі ненавидять щурів. Адже вони бридкі, хіба ні? Напевно, тому я й асоціюю себе з пацюком. Люди бачать в нас лише погане.

— Ну… мені подобаються пацюки. Вони милі. Як миші тільки більше. До того ж, за ними напрочуд цікаво спостерігати в лабіринтах! Якби я мав таку швидку здатність адаптуватись, я був би щасливий.

Крист’ян чомусь засміявся. Цікаво, чому він мене так сильно дратував раніше? Насправді він зараз не відрізняється від того, хто намагався вивести мене з себе, просто… Просто я відкинув упереджену думку, яка сформувалася завдяки Брендану.

— Мелорі, ти наївний, — сказав він. — Я тільки-но сказав, що асоціюю себе з пацюком, а ти заявляєш, що тобі подобаються щури. Якби я тебе не знав, то вважав би, що ти заграєш.

Я відчував, як погарячили щоки.

— Розмріявся, — відрізав я. — Під «подобається» можна розуміти не лише загравання. До речі, ти мені подобаєшся. Як людина. Тож не поспішай мудрувати, я все одно виграю.

Гамел приречено зітхнув:

— Та я вже зрозумів… Але вся суть в тому, що я мушу тебе дратувати.

— А мені це подобається, — побачивши на його обличчі здивування, я посміхнувся. Подивіться! Я загнав у куток самого Крист’яна! — Коли ти намагаєшся вивести мене з себе, я відчуваю заряд бадьорості та готовність боротися. Так що не потрібно вдавати з себе типового крутого альфача на байку.

— Ти нестерпний, Ліндгрене. Але мені це подобається. Скажи, чи тебе взагалі реально зламати? Пам’ятаєш, тобі несолодко довелося в перші дні школи.

— Буває, — я байдуже знизав плечима. — Але я все ж таки проста людина.

— Ти зберігач.

— Лише на словах. Не знаю, чому Мерлін зробив зберігачем саме мене, але мені подобається відчувати себе затребуваним. Ну, знаєш… Я люблю працювати, коли робота мені вдається.

— Дивний омега, — вирішив Крист’ян. Він що тільки зрозумів? — Послухай, давай збережемо в секреті те, що я вам допоміг, гаразд? Не те щоб я не любив твоїх друзяк, я просто не хочу світитися.

Я посміхнувся:

— Зніяковів?

— Ще й як.