Глава 22

Глава 22

 

 

 

22.1

 

 

 

Герміона вилетіла з бібліотеки зі швидкістю нового німбусу. Вона була спантеличена, шокована, роздратована, розбита. Дівчина воліла думати, що це сон, якийсь фантом, да як взагалі таке може бути? Дельфі і… ХТО?! Мелфой старший! Та це якась нісенітниця.

 

В самій бібліотеці вирували не менш бурхливі емоції: Дельфі закрила обличчя двома руками і кричала до подруги, що щось треба робити.

 

Це все мало статись давно.. Вони занадто не обережні… І що ж тепер буде!!!?

 

– Стій тут, – суворо затвердив Луціус. – Нікуди не виходь і чекай на мене. Зрозуміла?

 

Дельфі мовчки кивнула, ледь чутно схлипуючи.

 

А сам чоловік майже побіг слідом за однокласницею свого сина.

 

– Міс…. Мерліне, да як Вас там? Ґрейнджер!? – Крикнув він, намагаючись зупинити юначку.

 

Почувши голос Луціуса, дівчина трохи розгубилась, але все таки зупинилась та повернулась до нього обличчям. Вона все ще відчувала себе поряд з ним незручно, адже вона чудово знала, що він ненавидить таких як вона і бажає їй смерті. А тепер все це..

 

– Що вам треба?! – Набравшись сміливості відповіла вона, впевнено дивлячись чоловіку в очі.

 

Чоловік підійшов трохи ближче та знизив тон до майже шепоту:

 

– Я чув, що ти дуже розумна дівчина. І…

 

– Ви хочете щоб я мовчала? Так? – Перебила та чоловіка.

 

– Ну ось, розумніша ніж я думав. – Посміхаючись повідомив чоловік.

 

– У вас на обличчі червона помада. Вона каже більше ніж я. Я не можу вам нічого обіцяти.

 

– Я можу заплатити. Лише назви ціну!

 

– Ціну? – Відвівши погляд перепитала вона. – Ціну чого? Брехні? Не все в цьому світі продається за галеони, Містере Мелфой. На все добре.

 

– Ти нікуди не підеш, – майже прошипів чоловік, осмикуючи рукав кофти Герміони.

 

– Якщо ви мене не відпустите, я буду кричати. І тоді….

 

– І тоді що? Хто повірить такій шмаркачці як ти?

 

– Ось і перевіримо.

 

Чоловік продовжував міцно тримати її рукав і та вже приготувалась аби закричати. Але раптово вона закрила рот та подивилась на аристократа.

 

– Передумала?

 

– Відпустіть Драко. – Дивлячись з-під лоба чітко промовила вона.

 

– Відпустити? А хто ж його тримає?

 

– Ви знаєте про що я. Ви свого рідного сина кидаєте в прірву, в якій він має жити все своє життя.

 

– Та що ти можеш знати?! – Обурено прокричав він. Дівчині здавалось, що якби не внутрішній аристократизм, то він би заплював її слиною.  І не факт, що та виявилась би не отруйною

 

– Мені не потрібно нічого знати, аби бачити. Він же страждає з Паркінсон і не може нічого зробити

 

– То це ціна за твоє мовчання? Хочеш аби я відмінив весілля?

 

– Ні, я хочу, щоб ви спитали в нього чи хоче він цього весілля, і зробили так як хоче він!! І тоді я буду мовчати. А якщо ні, я розповім Драко, що я тільки що побачила.

 

Вся ця ситуація здалось Луціусу занадто дивною та підозрілою, він вже почав відкривати свого рота, аби висказати всі свої опасіння. Проте його перервала Дельфі, яка звичайно не збиралась його слухати і, трохи постоявши в бібліотеці, вирішила піти розбиратись сама.

 

– Герміоно! – Крикнула вона, підбігаючи до цих двох.

 

– Дельфі! – Гаркнув Луціус, побачивши свою кохану. Він був дуже не задоволений та роздратований, що вона його не послухалась та вибігла.

 

Ґрифіндорка кинула погляд в сторону брюнетки та промовила, хитаючи головою:

 

– А з тобою я більше не маю бажання навіть вітатись.

 

Дівчина швидко рушила з місця і Блек одразу ж покрокувала за нею. Але Луціуса це знову не влаштувало, тому він гучно покликав брюнетку до себе:

 

– Не зараз, Луціусе, прошу тебе, давай потім поговоримо. Добре?

 

Але навіть не послухавши те, що він планував їй відповідати, панянка швидко розвернулась та побігла за своєю подругою. А Мелфой так і залишився стояти посеред коридора, приголомшений вже в друге.

 

Така увага бруднокровки до його сина його дуже збентежила, він знав звичайно, що той ніколи не піде на стосунки з такими, як ця Ґрейнджер, але все одно…  кому потрібні погані чутки?

 

А друге… ох як же його чіпляло, коли Дельфі робила все на перекір йому.

 

– Гермі! Да зачекай ти! Прошу!

 

Але Ґрейнджер і не думала зупинятися – лише повторювала те, що не бажає більше спілкуватись .

 

Почувши це ще раз, Блек різко зупинилась та прокричала подрузі вслід:

 

– Але ж ти обіцяла… Обіцяла вислухати та підтримати мене що би не сталось…

 

І дійсно, Герміона розуміла, що вона це казала. Але це все було занадто… занадто, щоб зараз зрозуміти. Проте вона зупинилась та дочекалась поки Дельфі підійде до неї.

 

– Давай відійдемо в закинуте крило та поговоримо, я все тобі розповім. Пробач мене, я боялась саме такої твоєї реакції.

 

Трохи заспокоївшись, Ґрейнджер оглянула подругу та пішла разом з нею.

 

– Дельфі. – Не витримуючи промовила вона, майже дійшовши до місця. – Він тобі в батьки годиться. Ти розумієш це? Мерліне… він навіть старший за мого батька!

 

– Гермі, я розумію. – Розгублено відповіла та. – Я все розумію, але… я кохаю його.

 

– Кохаєш? Ти його кохаеш? Все гірше, ніж я могла собі уявити. В нього є дружина! І син. – Ґрейнджер схопилась за свою голову, широко розплющуючи очі. – Прекрасно: моя краща подруга, та батько хлопця, котрого я кохаю. Що може бути епічніше, скажи мені, га?

 

Блек невпевнено підняла свій погляд та трохи посміхнулась, відповідаючи:

 

– Нуууу…. Напевно…. Якби з його батьком була ти.

 

Після цих слів слизеринка почала швидко блимати своїми очима та ще ширше посміхатись.

 

– Дельфі! Трясця його, ти зовсім здуріла!!!?

 

– Мені здається, що так… – Відповіла зеленоока тремтячим голосом.

 

– Пробач мене, прошу. Я не мала так реагувати. Просто це все… Я думала ти зі Снейпом.

 

– Щоооо?-  Гучно викрикнула та, кривлячи обличчя. – Це я здуріла?!

 

– Просто ви постійно були якось разом, я постійно заставала вас окремо, такі моменти. Наче той був… я не розумію чому, але мені так здалось….

 

Брюнетка чомусь одразу згадала, як з самого початку Сіріус також подумав, що між ними там Снейпом щось є. Смішно це все.

 

– Просто він все знає. Про мене та Луціуса. Він застав нас ще з початку минулого півріччя, і зараз…

 

– Почекай щоооо???? – Почувши це, гучно вскрикнула Ґрейнджер. – Початку чогоооо? Тобто ви разом вже? Мааааатііінко рідна. Тобто ти вже була з ним, коли я тобі все розповіла про Драко? Ти вже…. – Дівчина знову взялась за голову присідаючи на старе підвіконня. Дельфі сіла поряд, кладучи свою голову на її плече.

 

– Ще задовго до цього… Ми познайомились до мого приїзду сюди. І в кінці минулого півріччя … ми розійшлись. Мені було так важко. Я багато пила, навіть жити не хотілось, відчувала себе такою самотньою. Він сказав, що це все був фарс… і я потрібна йому була лише.. сама розумієш.

 

– То… у вас було і…

 

– Ні, бл#ть. – Іронічно перебила Дельфі Ґрейнджер. – Ми рік ходили за ручку та читали книжки під місяцем.

 

– Вибач, це тупе питання, продовжуй, будь ласка…

 

– Я провела це літо в Менорі… Дізналась що він зраджував не тільки своїй дружині, а ще й мені. А зараз він .. просить все повернути, каже, що кохає і жити не може без мене.

 

– Букет?! Той букет!

 

– Так, це його подарунок, і вітання, і троянди, які ти колись бачила. І прикраси, про які питала в мене. Це все він…

 

– Я не знаю, що навіть сказати тобі.. Це все дуже.. Але ж ти розумієш, що ти коханка…

 

– Він сказав, що розлучитися незважаючи на мою відповідь. І я розтанула, згадала як мені було добре з ним… ну, а потім зайшла ти…

 

– Почекай. Ти… ти була в Менорі?

 

– Нарциса знає, що я її племінниця. І запросила мене на канікули.

 

І тільки зараз до Ґрейнджер почала доходити вся суть цієї абсурдної ситуації. Дівчина повернула голову, ошаліло дивлячись на свою, поки ще, подругу.

 

– Тобто окрім того, що ти коханка батька хлопця, котрого я кохаю, то ти ще коханка чоловіка сестри своєї матері, а саме своєї тітки!?

 

– Я не знааалаааа цього всього… НЕ ЗНАЛА. Коли все починалось, він не сказав, що одружений. Не сказав, що має дітей. А дізналась майже пів року, коли побачила його тут з Драко, а потім виявилось, що… Нарциса. Я вже так його кохала….І я погодилась на все, тільки би не втратити те, що маю.

 

В голові у Ґрифіндорки не вкладалось це все аж ніяк. Її краща подруга… Драко… МЕРЛІНЕ. І як весь цей час вона з усім справлялась? Поки Герміона скиглила про своє важке життя…

 

– Чому ти не розповіла мені одразу? Невже ти не довіряєш мені? Я ж тобі все… Єдиній!

 

– Мені було страшно. Я не хотіла, щоб тобі стало ще гірше. Я знала як ти хвилюєшся через Драко, все це. І тут така я: Привіт. Я довіряю тобі… – Дельфі підняла свою голову, дивлячись на Ґрейнджер – Ніхто не знає і не має знати про Менор. Я погодилась, бо мені нікуди було йти. Якщо всі дізнаються…. Та мені і так ніхто не вірить… Тому… – замість продовження Дельфі лише розгублено потиснула плечима.

 

Ґрифіндорка глибоко вдихнула, намагаючись якось вкласти всю цю інформацію в свою голову та одразу ж відповіла:

 

– Я нікому не скажу…. Але прошу пообіцяй мені, що більше між нами ніколи не буде таємниць.

 

– Обіцяю… Обіцяю….

 

Дівчата вже повернулись в функціонуючу частину Гоґвартсу та йшли разом, намагаючись вирішити, як же тепер їм жити далі. Герміона була дуже занепокоєна через те, що почула.

 

Але несподівано для подруг на зустріч їм вибігла дуже занепокоєна Асторія, з її носа текла кров і вона двома руками безуспішно намагалась зупинити її.

 

– Мерліне, Асторіє, що з тобою!? – Побачивши дівчину, одразу вскрикнула Ґрейнджер. Гермі швидко підбігла до неї, бажаючи хоч якось допомогти.

 

Дельфі ж трималась осторонь, обережно поглядаючи за тим, що коїться.

 

– Джині… – Крізь біль промовила вона.

 

– Джині? – Приголомшено перепитала Ґрейнджер. – Це вона зробила?

 

Асторія продовжувала триматись за свій ніс, страждаючи від болю та киваючи у відповідь.

 

– Вона стала дуже дивною, відстронилась від мене, носиться зі своїм подарунком.

 

– Подарунком? – Перепитала Ґрейнджер, задумливо прищуривши очі.

 

– Мг, ну Блейз же подарував щоденник, постійно щось пише в нього, а як заглядаєш – він порожній…

 

Слухаючи це все, Ґрейнджер намагалась зрозуміти, що ж все таки з носом Ґрінґрас, а та гучно айкала, коли дівчина навіть легенько до нього торкалась.

 

– Блін, Асторія, тут здається перелом. Може до мадам Помфрі?

 

– І як я це поясню? Моя краща друга зламала мені ніс? І, здається, з’їхала з глузду?

 

– Слухай, – дістаючи свою паличку, серйозно промовила Ґрейнджер. – Можливо, розповісти комусь з викладачів?

 

Але тут вже дуже знервовано і гучно крикнула Блек:

 

– Ні!!

 

Дівчата повернулись та здивовано глянули в її сторону.

 

В цю мить Дельфі зрозуміла, що була занадто емоційною та швидко розвела руками промовляючи:

 

– Ну блін, а куди її запруть то? Якщо дізнаються, що вона того.

 

– Ді має рацію. –  Повідомила Герміона. – Ми маємо самі все вирішити та допомогти їй. Може, то Блейз якісь тупі чари використав аби прив’язати її до себе. Але ми вже не діти і можемо привести Джині до тями самі. – Закінчивши свою промову, вона швидко взмахнуда своєю магічною паличкою. – Епіскі.

 

Після його Асторія гучно закричала, але її ніс став на місце.

 

– Я не думала, що це настільки боляче! – Промовила бідолашна, нарешті взмозі дихати ним.

 

– Трясця – Відповіла Ґрейнджер чухаючи потилицю. – Да в принципі і не мало бути. Треба більше практики!

 

– Свій ніс я не дам. – Глузливо зауважила Дельфі. – Подивіться , він ідеальний.

 

У відповідь на що дівчата почали гучно сміятись.

 

– Да що ви ржете! Ну подивіііться.

 

Дельфі торкалась свого носа вказівним пальцем, відверто не розуміючи чому ті сміються.

 

– Так, Так, Ді. – Ледь втримуючись на ногах від реготу  затвердила Ґрифіндорка. – Твій ніс отримав би першу нагороду в Гоґвартсі як найкращий ніс за всю історію його існування.

 

Ця вся ситуація розвіяла ту напрягу, яка залишалась між двома подругами, але ж Дельфі розуміла, що коїться… І розуміла, що скоро для багатьох все завершиться. Вона абсолютно не розуміла, що їй робити далі, бо якщо батько отримає те, що він хоче – вони з Луціусом одружаться, а якщо ні? Що станеться якщо ні? Батька вб’ють, Луціус скоріше за все опиниться в Азкабані… А вона?

 

І що собі думає Снейп?! Напарник х#єв. Може все таки розповісти Сіріусу? А чи варто? Але я ж довіряю йому і річ йде про життя! Про життя Джині! Може краще дійсно спочатку поговорити з Северусом?

 

– А де Джині зараз? – Різко заспокоївши свій сміх, раптово прийшла до тями Ґрифіндорка.

 

– Я не знаю… – Розгублено відповіла Ґрінґрас. – Скоріше за все десь зі своїм щоденником.

 

– Та що може статися взагалі за одну ніч? Підемо спати краще. З ранку все буде зрозуміліше.

 

– Можна ще з Блейза щось витягнути! – Погодилась Герміона, пропонуючи свою версію ходу дій.

 

– Мг, і в Драко. Вони ж друзі, так? –  Знеяковіло додала Асторія.

 

Герміона мимоволі скривила обличчя від почутого та, відмахуючись рукою, повідомила:

 

– От і бери того Драко на себе..

 

І ось нарешті цей клятий день завершено. Хтось вже зміг зробити вибір та завершити те, що по суті і не починалось. А когось ще чекало попереду купа випробувань на міцність і не тільки.

 

Барті зрозумів, що їх шляхи з Дельфі розійшлись, всі чудові спогади залишаються лише спогадами. Бо реальність інша: після цього всього вони не зможуть бути більше ніким. І все що їх пов’язує – це спільна ненависть. Все, чого прагнув Барті – вирвати все, все що пов’язано з Дельфі в його свідомості.

 

А ось Луціус не розумів абсолютно нічого. Наче він висказав все, але вияснили вони рівним рахунком нічого. До того… Ґрейнджер. Піти на її шантаж? Чи… Тоді Драко дізнається про все. Але чоловік і так не зможе вічність ховати стосунки з Дельфі. Це все має випливти точно не зараз. Іншого варіанту немає. Треба поговорити з сином та з Паркінсонами, вигадати причину, чому вони не можуть одружитись… дійсно, а чому?

 

 

 

22.2

 

 

 

Ранок не віщував нічого доброго абсолютно ні для кого.  Близько світанку недалеко від гуртожитку Гафелпафу знайшли тіло студентки четвертого курсу. Воно було все скам’яніле, а її обличчя перекошене від страху. Здавалось пів школи зібралось навколо і Дельфі з друзями були не винятком.

 

Блек розуміла чиїх це рук справа… Вона очима шукала в натовпі  Снейпа, який тільки – тільки підбігав до місця трагедії. Брюнетка одразу ж зустрілась з ним незадоволеним поглядом, сигналізуючи, що вона дуже обурена тим, що коїться.

 

– Та що ви зібрались тут. – Виходячи з коридору викрикнув Мелфой Молодший. – Однією бруднокровкою більше, однією менше.

 

– Закрий свого смердючого рота Мелфой! – Не витримуючи вскрикнув Гаррі, швидко наближаючись до нього.

 

Побачивши це, Дельфі хутко зірвалась з місця та зупинила хлопця за декілька кроків до блондина.

 

– Гаррі! Заспокойся. Ти не зробиш краще!

 

– Дельфі, він гидка тварина! Це людське життя! Життя! Вона мертва!

 

– Я все розумію, але, послухай, ми її не повернемо. А ти ще й отримаєш, якщо з ним щось станеться!

 

Драко усміхнувся та кинув погляд на Дельфі, промовляючи в її сторону.

 

– Куди гірше, напевно, мати змогу врятувати життя і не зробити цього. Як думаєш, м, Блек?

 

Брюнетка помітно роздратувалась та одразу ж відповіла.

 

– Якби хтось міг врятувати – врятував би!

 

Дівчина була зібрана та серйозна, хоч в середині неї і палахкотіло полум’я. Якого взагалі хріна він це все виригнув? Стосунки брата та сестри останнім часом жахливо спаплюжились і причиною цього став Барті та ситуація, коли Драко так була потрібна допомога, але Дельфі обрала Кравча.. Забивши на нього.

 

На весь цей гамір починали збігатись люди, всі були шоковані тим, що сталось. Така юна, добра, тендітна учениця. За що? Хто? Який жах…

 

Почувши що сталось від сусідок, Герміона в цю ж секунду прибігла на місце подій, де й одразу застала картину розбірок Дельфі, Гаррі і Драко. Звичайно, вона не могла пройти повз, аби не втрутитись.

 

– Що тут відбувається? – Глибоко та часто дихаючи спитала юначка.

 

Гаррі все ще дивився складеними очима на свого опонента, який ніби вимушено виструнчився і, по аристократичному гордовито, витягував шию.   Ух, як же йому хотілось підправити його огидну фізіономію.

 

– Мелфой знову вирішив, що він чимось кращий за не чистокровних чаклунів.

 

– Не чимось, Поттере. А всім! – Майже перебиваючи, затвердив юнак зі скривленим обличчям.

 

– Хм… – насмішливо викривила губи Ґрейнджер, почувши його «промову». – Тоді бажаємо тобі ніколи не зв’язуватись з бруднокровками! Але подивись, можливо твої руки вже брудні. А може і не тільки руки.

 

Почуте явно спантеличело молодика, як і всіх, хто знаходився поряд. Та слова Герміони були дійсно зрозумілі тільки для Дельфі, яка, не взмозі ніяк стримуватись, гучно засміялась, беручи подругу за руку та відводячи в сторону, аби та ще чогось не ляпнула.

 

– Ну ти в удаааріііі, подруго! – Все ще сміючись промовила Блек.

 

– Не можу повірити, що він знову починає свою шарманку після всього, що між нами було!

 

– Гермі, він довбень.

 

– А його батько як?

 

Дельфі знову посміхнулась, штовхаючи подругу в плече своїм.

 

– Він мій котик.

 

– Оооо нііііііі… – Гучно вскрикнула та, закриваючи вуха руками. – Я не переживу якщо це все зараз почую!!!

 

Регот двох подруг перебив гучний, низький чоловічий голос.

 

– Майте совість не так гучно виражати свої емоції, враховуючи де і при яких обставинах ви знаходитесь!!!

 

Почувши Професора з обличчя Герміони одразу спала посмішка і всі позитивні емоції, дівчині в мить стало дуже соромно. Чого не можна було сказати про її подругу, яка хоч і перестала посміхатись, але дивилась на професора досить нахабним поглядом.

 

– Совість. – несподівано промовила вона. – Дійсно, совість мати треба. Дякую, Професоре, Ви як ніколи маєте рацію.

 

Снейп розумів, що Дельфі не задоволена тим, що коїться, але по іншому вчинити він не міг. І пояснити їй, чому так треба вчиняти він також був не в змозі, але таємна кімната має бути відкритою. Бо тоді… Якщо Орден знищить Волдеморта на цьому етапі… Вони знищать і Дельфі, як його пряме продовження.

 

Наступні дні проходили достатньо тяжко, причому абсолютно для всіх. Гаррі, дізнавшись про сильні зміни його колишньої дівчини, спробував поговорити з Джині, але все було марно. Вона не йшла на контакт, забила на навчання та вела себе як агресивна, налякана тварина. І лише Дельфі розуміла що з нею коїться. Але що робити вона не знала. Зрадити батька? А разом з ним і Луціуса? В них тільки все почало ставати по справжньому, брюнетці здавалось, що заради цього варто було пройти все те, що вони з Луціусом подолали.

 

Майже кожен ранок її чекав букет свіжих квітів, подарунки, чоловік навіть придбав невеличкий дім про який колись так мріяла та розповідала йому Дельфі. А сам Мелфой ладен був зробити все, щоб його Дельфі навіть дивитись не хотіла на інших чоловіків. В особливості на цього слизнюка Кравча, з яким вони в останній час перестали навіть вітатись. Дельфі не змогла пробачити йому таку зраду. І справа була не в тому, що він з кимось переспав, а те, що він це зробив з цією Лео. І скільки разів вона казала йому про цю гидотну? І він, ігноруючи всі її слова, вирішив ось так… Ось і нехай тепер шерсть ковтає.

 

А ковтав Кравч не шерсть, а ненависть, яка починала все більше зароджуватись в ньому, після того як Дельфі фактично сказала, що він завжди був порожнім місцем. Після нещодавньої пропозиції Лео також шарахалась від нього, як тільки бачила на горизонті.

 

Можливо вона б і погодилась, але не після того, як він не дивлячись ні на що думав та питав лише про Дельфі. Вона не готова була бути другорядною. І ось так віддавати себе людині, яка нехтує нею. Вона не унітаз для спускання своїх потреб.

 

Герміона чекала на вибір Луціуса, але, звичайно, вона не розповіла про це Дельфі, да і сам Мелфой не бажав, щоб та дізналась, що його взяла на гачок якась малолітня бруднокровка. Варіантів не було. Так він втратить гарну можливість поєднати родини та багатенько галеонів, а в іншому випадку абсолютно все, враховуючи статок та статус і можливо навіть роботу. І тоді яким чином вони з Дельфі будуть існувати?! Треба все зробити правильно і менш травматично для нього самого. Але все це було важко. Звісно ще існував родинний маєток Блеків, який належав Нарцисі та Беллатрікс, але після того як його дружина дізнається що він одружується на її племінниці, можливостей, що Дельфі отримає свій спадок стає дууууже мало. Да і Нарцисі треба буде кудись повертатися. Тому Мелфой Менор має залишитись його. А якщо всім стане відомо про зраду…

 

Що буде далі? Чи зможе Темний Лорд переродитись та стати непереможним. Чи все таки хтось зможе завадити йому. Але поки що все йде повністю по плану Темного Лорд, і це надихає та неймовірно тішить його. Він дуже рідко запрошує своїх підлеглих без приводу, але зараз він бажав розділити своє щастя з найближчими. І вирішив влаштувати невелике застілля на яке запросив лише тих, хто був йому особливо важливим, того хто був особливим. Дельфі розуміла, що там обов’язково буде Кравч…  В тілі Аластора він дратував її набагато меньше. Дівчина могла тішити себе іллюзіями, що це не він. А бачити його єхидну пику та слухати його дебільні промови… Але відмовитись Блек просто не мала права…. Батько і так тільки перестав називати її непорозумінням, таку відлигу в їх стосунках дівчина проооосто не могла втратити.

 

І цей клятий вечір наступив. Луціус був також вкрай щасливий, бо Волдеморт був в гарному настрої. На Нарцису пала відповідальність на підготовку цього «свята» і всі потихеньку починали збиратись. Першою прийшла Лео, яка взагалі не очікувала отримати запрошення, адже не думала, що являється для Володаря такою важливою. І це несказанно її тішило та надихало. За нею прийшло ще декілька чоловіків, на яких панянка навіть не звернула своєї уваги. Вона стояла в темному кутку обпершись о стіну, сподіваючись що її ніхто не буде чіпати, але всі її кордони як завжди руйнував Барті, який тишком та зненацька з’явився за її спиною гучно промовляючи:

 

– Буууу.

 

У відповідь на що Лео лише повернула свою голову та абсолютно спокійно відповіла:

 

– Ти знову смердиш.

 

Чоловік гучно причмокнув.

 

– Ти така нудна. Я не можу просто.

 

– Якщо тобі потрібен клоун. – Дівчина підняла свою руку та вказала нею на господаря цього маєтку. – Тобі туди. Ага?

 

Кравч насмішливо підняв кутик рота, дивлячись на «крижане» обличчя Блек.

 

– Ти зі мною вже жартуєш. Дивись обережно, бо не помітиш, як станеш моєю.

 

Але Лео не відповіла на це, мовчки крокуючи вперед та повністю ігноруючи чоловіка.

 

– Взагалі-то я ще не договорив! Куди ти пішлааа!! Задовбала.

 

Майже всю цю розмову чув Луціус, який не стримався аби вколоти чарівника.

 

– Оооо, Кравч, спустився до рівня дітей зрадників крові. Хм … Цікаво, це в тебе така реакція на жінок будинку Блеків на стільки бурхлива, що ти не стримався та вирішив підібрати сміття?

 

Почувши це Барті гучно засміявся та штовхнув рукою чоловіка в плече.

 

– Це ти мені будеш казати про жінок з будинку Блеків? А взагалі так, ти маєш рацію. Цікаво, твоя дружина погодиться тр#хнутись зі мною через мою манію , як думаєш? Хочаааа. Я напевно ще раз розважусь з твоєю коханкою. До речі,дозволяю подивитись на це.

 

– Да я тебе зараз!! – Мелфой схопив чоловіка за комір сорочки, промовляючи все це йому майже в обличчя.

 

– Що ти мене зараз? Ну що? М?

 

– Вона моя!

 

– Твоя? Вона не згадувала тебе, коли кричала моє ім’я.

 

– Бл*ядська ти дитина, Кравч.

 

Мелфой що є сили штовхнув чоловіка в стіну, тим самим приготнувши до себе увагу всіх присутніх. І  Снейп, котрий щойно перетнув поріг зали, почув не весь діалог, але одразу все зрозумів. Він відкринув Мелфоя в сторону та моментально схопив Кравча, відводячи його в сторону.

 

– Ви вдвох ведете себе як повні довбні.

 

Кравч вирішив продовжити тріпати нерви та провокувати всіх хто з ним заговорить, тому одразу кепкуючи відповів.

 

– О, то може ти наступний в черзі? Назвемо це «Чергою до серця Міс Блек». Прикольно?

 

Северус лише мовчки глянув на Барті тим самим його легендарним просверлюючим поглядом.

 

– Да ти не мовчи! Ти не довбень, в тебе є абсолютно всі шанси. Ти якщо що заходь, я розповім пару приколів, які їй подобаються.

 

– Я тебе зараз в’бю! – Все таки не витримавши, знову Викрикнув Луціус. – Вона моя жінка.

 

– Це тому, що я дозволив.

 

– Вона не річ, кретини! Ви вдвох,все життя думаєте лише про свою сраку! Ви думаєте лише про те, кому вона належить, а хоч хтось з вас двох героїв, думав що відчуває вона, коли ви ділите її як трофей.

 

– Так зворушливо, зараз заплачу. – Кепкуючи відповів Барті, вириваючи свою сорочку з рук чоловіка. – А чи є в цьому сенс, Снейп, м?  Подивись на нього. – Вказуючи на Мелфоя відповів він. – Він хтивий покидьок, який все життя бреше всім. Подивись на мене, думаєш я менший покидьок за нього. Да ніхуя!

 

– Ви мене задовбали. – Перебиваючи чоловіка, високомірно промовив Луціус. – Вона має бути вже тут, а я витрачаю свій час на двох кинутих невдах.

 

Дочекавшись коли Мелфой піде, Северус оглянув Барті, який глибоко дихав та періодично облизував свої губи.

 

– Ти ведеш себе як дитина, в якої забрали цукерку, Кравч. Пройшло стільки часу, а ти все ще не подорослішав.

 

– Да що ти постійно бубниш собі під носа?!

 

– Закохався значить. Як мало тобі потрібно аби пірнути з головою

 

– Закрий рота! – Крикнув він, наближаючись до Снейпа.

 

– Ну вдар мене. Якщо менше кохати її станеш.

 

– Я переріжу її горлянку при першій можливості та вирву сердце. І подарую його тобі.

 

– Мені? – хмиккнувши спитав чоловік. – Залиш його собі, може хоч так ти, телепню, його отримаєш.

 

Незважаючи на всі скандали, наступна частина вечора пройшла без казусів та конфліктів. Все було достатньо, навіть можна сказати, мило. Всі частували, хтось випивав. Звичайно, цьому «святу життя» було далеко до теплої родинної зустрічі, але на мить Дельфі здалось, що… Що це саме воно. Батько навіть іноді посміхався. Мати як завжди була в якійсь нірвані. З кожною новою зустріччю Дельфі розуміла, що вона все більше і більше втрачає навіть залишки свого глузду та розуму. До цього може довести кохання? А Рудольфус? Який продовжував намагатися вчепитись в залишки своєї жінки та вірив в те, що вона колись повернеться. Як же їй було шкода свого відчима. Міг би вже знайти когось та бути щасливим.

 

«Хоча… ось ми з Луціусом стільки всього пройшли і зараз щасливі. Можливо нас ще чекають випробування, але все найтяжче вже позаду. І, якби ми не подолали це все, не були б зараз такими щасливими.

 

Хоч я і намагалась знайти заспокоєння в Барті, та в мене не вийшло… щоправда, сам Кравч не намагався навіть трішки зробити так, щоб щось вийшло. Звичайно, легше сказати, що ми просто друзі, а потім все розірвати, звинувачуючи в цьому мене. Як же добре, що я тоді не встигла все йому сказати. Мені здавалось, що він інший… Чому я взагалі зараз думаю про нього?

 

Сама того не помічаючи, Дельфі дивилась в сторону чоловіка, що не лишило без уваги Мелфоя-старшого.

 

Зловивши на собі погляд Луціуса, Дельфі кокетливо посміхнулась, але, зрозумівши, що той вже не дуже в доброму гуморі, брюнетка одразу закотила очі та відвернулась. Ну все, про «все добре» явно накаркала.

 

Мелфой і раніше був достатньо ревнивий, але зараз.. Дельфі іноді здавалось, якби їх стосунки все ще не залишались під міткою «таємно», він би на лобі їй написав: « Мій чоловік Луціус Мелфой». Тепер пів вечора вислуховувати. А планували разом час провести.

 

Ну нічого, Дельфі добре знала, як закрити йому рота. Не перший рік разом. Взагалі дивно, може в них мозок віднімає, коли їх член потрапляє комусь в руки… А якщо не тільки в руки… Барті взагалі перетворювався в рідину, тільки но та натякала, що може спуститись нижче.

 

І Дельфі дійсно мала рацію – одразу після «трапези» Мелфой почав цікавитись, що такого було в Барті.

 

– Чому ти весь вечір на нього дивилась? – намагаючись стримати свою злість спитав чоловік, обережно відводячи Блек в сторону.

 

– Я подивилась на нього один раз. Да що з тобою взагалі?

 

– Але ти подивилась!

 

– Луціусе, трясця його! Може мені виколоти собі очі? А ще руки відрубати, а то не дай Мерліне, буду йти навпомацки та ненароком доторкнусь до нього.

 

– Я тебе кохаю!

 

– Давай поговоримо в нашому місці. Я буду тебе там чекати. Тут занадто багато очей та вух, про нас і так знає дуже багато людей.

 

– Мила, скоро про нас дізнається весь світ.

 

– Ось тоді і будеш гримзати посеред коридору, а зараз я пішлааа.

 

– Я трохи запізнюсь, в мене справи з Паркінсонами…

 

 

 

22.3

 

 

 

Барті вальяжно йшов коридором, наспівуючи собі щось під носа. Повертатись в Гоґвартс бажання не було, в запасі було ще трохи часу, тому він одразу вирішив залишитись не на довго в Менорі та почати деякі алкогольні запаси його господаря. Нічого, не обідніє від втрати пари… ну, або трійки пляшечок.

 

Раптово він почув дивні звуки з іншої частини коридору, схожі на плач чи на скиглення якоїсь невеликої істоти. Підійшовши ближче, він зрозумів що це ніяка не істота, а зовсім юна дівчина і до того дуже йому знайома.

 

– І що у вас, у жінок, за звичка. – Несподівано для Паркінсон промовив Барті. – Розводити сирість не там де треба. М?

 

Дівчина сиділа на холодній підлозі,  підтиснувши ноги під себе та обійнявши їх. Почувши Кравча, Пенсі перелякано підняла погляд та на мить застигла.

 

– Спокійно. – Швидко промовив чоловік, зрозумівши що перелякав бідолашну майже до смерті. Він вальяжно плюхнувся побіля неї і закурив цигарку. – Будеш? – Додав він, протягуючи дівчині смердючу паличку, з якої повільно злітав догори синюватий дим тонкою стрічкою.

У відповідь та лише шморгнула носом та забрала вже запалену цигарку з його рук.

 

– Вибач мене за те, що …. – Роблячи затяжку промовила Паркінсон. – Я на справді не знаю як так вийшло. Я просто дуже злякалась.

 

– Так кажеш, наче це я тебе поцілував. А ти мене ледь не придушила. – Кепкуючи відповів чоловік, рискаючи в своїх кишенях в пошуках цигарки вже для себе.

 

– Вдруге, доречі. Якщо це якась закономірність, то зараз все має бути ок.

 

– М? – Нічого не розуміючи перепитав Кравч.

 

– Ну, дивись: при першій зустрічі з тобою ти мене ледь не задушив, при другій так само сів поряд… Відчуття дежавю якесь. – Подивившись на цигарку додала брюнетка. – Оооось, а в останнє ти мене знову ледь не вбив. Якщо вірити в закономірність, то зараз все буде добре, а наступна зустріч з тобою може стати фатальною.

 

Барті гучно засміявся, хоч так і не знайшов в своїх кишенях ще однієї цигарки. Пенсі помітила це, тому мовчки віддала свою назад.

– Слухай, Паркінсон. – Забираючи в дівчини недопалок вже серйозно зауважив він. – Ти б на уроках проявляла такі дива свого розуму. А то на вчишся як «шо попало».

 

– Да яка вже різниця, взагалі жити не хочеться….

 

Барті здивовано підняв брову та мовчки повернувся до юначки.

 

– Мммм?

 

– Так! Ні. Не сьогодні. Це образно, напевно. Хоча … Грохнеш мене? Тільки щоб не боляче було.

 

– Ну яка тоді мені користь то?

 

– Тобто єдине щастя – це щоб я страждала?

 

– Ну не єдине, і в ідеалі не ти… Коротше… Х#йовить так?

 

– Не мене одну, дивлюсь.

 

– Відносно. – Видихаючи відповів Кравч, відразу ж роблячи глибоку довгу затяжку. – Не сци, твій аристократ нікуди від тебе не втече. Покаже, що в ховрахів є зуби – та і повернеться, бо батько під сраку влупить.

 

– На цей раз ні….

 

– Ой ну перестааань, скажи ще, що він вирішив піти проти волі свого відмороженного батька. Ніколи не повірю.

 

Пенсі різко змінилась в обличчі та почала дивитись прямо перед собою, здавалось прямо в порожнечу.

 

– Містер Мелфой… Він…

 

– Ой тільки не кажи, що тепер ще ти його коханка.

 

– Чогооооооо?

 

– Забий. – Відповів він, розуміючи, що зморозив чергову фігню.

 

– І в якому сенсі «ще ти?». – В мить зрозумівши весь сенс, ошарашено вскрикнула дівчина.

 

– Да кажу: забий. Було б просто епічно. Розумієш, аморальність, батько син, ти. – Чоловік потушив цигарку об стіну та гучно видихнув. – Все. Давай, договорюй, чекаю.

 

– Заручини розірвані. – Чітко відповіла вона. Здавалось, такою серйозно Паркінсон не була ніколи в житті. – Тепер я все життя буду сама. Всі мрії розбиті. Стара діва.

 

У відповідь Кравч гучно розсміявся, плескаючи в долоні

 

– Стара діва-випускниця. То ти після Гоґвартсу плануєш одразу в будинок престарілих?

 

– Ти не розумієш… Мене таку ніхто вже заміж не візьме…

 

– Да Мерліне, Паркінсон, нормальна ти.

 

-Да не в тому плані! Наче ти не знаєш, що дівчина має виходити заміж незайманою.

 

– Нахріна? – Здивовано спитав Барті, повертаючись до дівчини. – Тобто, серйозно? Ще досі ця хєрня існує?

 

– Я була впевнена, що Драко мій єдиний на все життя! Я думала, що зробивши це все він вже нікуди і ніколи не дінеться…

 

– Пам’ятаєш я казав, що ти дуже розумна?

 

– Ну і?

 

– Забууудь про цее.

 

Паркінсон опустила голову ледь помітно посміхаючись.

 

– Пропоную й#бнути по чарочці, має стати легше. – Додав Кравч, помічаючи що дівчина зовсім «скисла», да і йому самому не завадив би компаньйон, аби остаточно не полетіти з катушок.

 

– А в тебе є?

 

– Ну ти знайдеш, то й буде.

 

– Та бліна, а де я знайду то?

 

– Ой мааааатінко рідна, витирай шмарклі і пішли зі мною.

 

Паркінсон швидко піднялась з місця та покрокувала за чоловіком, який в свою чергу йшов до своєї кімнати, де як раз підготував чесно вкрадений алкоголь. Взагалі, він планував випити це все в одне своє прекрасне обличчя, але компанія… Компанія – це набагато краще. Тим паче, слухаючи «страждання» Пенсі, чоловіку вдавалось запевнити себе, що все що він відчуває, знаходиться приблизно на такому ж рівні абсурду, як і в неї, а значить скоро все пройде.

 

– А куди ми йдемо? – ідучи поряд спитала брюнетка, піднімаючи голову аби поглянути на чоловіка.

 

– До покоїв Темного Лорда. – Абсолютно серйозно відповів він.

 

– Чогооооооо? – Різко зупинившись, протяжно промовила дівчина.

 

– А ти що думала? Всі пляшки в нас проводяться через Володаря.

 

– Я туди не піду. І взагалі мені час, мене батьки чекають.

 

Стоячи до дівчини спиною, шатен почав гучно сміятись та розвертатись до переляканої бідолашної.

 

– Да жартую я, Паркінсон. До мене йдемо.

 

У відповідь юначка лише потиснула плечима та мовчки підбігла до Барті, продовжуючи крокувати поряд.

 

Так само в ображених почуттях був і Снейп, який швидко йшов до виходу, аби як раз таки повернутись в Гоґвартс, зачинитись в своїй кімнаті та нарешті відпочити!

 

– Северусе… – Несподівано роздався спокійний, ніжний жіночий голос.

 

Почувши і одразу впізнавши його, Снейп різко зупинився та чекав поки жінка наблизиться до нього.

 

– Нам треба поговорити.

 

– Так, Нарцисо, треба було… – Чоловік зробив глибокий вдих та витримав невелику паузу, яка змушувала сердце жінки впасти, здавалось, в ноги. – Але більше двадцяти років тому… Зараз вже ця пропозиція не актуальна, приємних снів.

 

Чоловік вже почав крокувати вперед, але його знову зупинив цей самий голос:

 

– Це не пропозиція… – Здавалось тремтячи відповіла вона.. – Це…. Це прохання, можливо навіть благання… Северусе.. Прошу.

 

Брюнет стиснувши свої зуби різко розвернувся.

 

– Куди йти? – Холодно спитав він, дивлячись на жінку пронизуючи поглядом.

 

– За мною. – В цю ж мить відповіла вона, розвертаючись спиною та крокуючи вперед.

 

А в цей час двоє «страждаючих душ» вже починали добряче напиватися, Кравч не втрачав можливості підколоти Паркінсон, яка в свою чергу намагалась сміятись з усього цього, запевняючи себе що їй має стати легше, але чому тоді ще досі так болить?

 

Дівчина відверто не розуміла, чому Драко та його родина так вчинили з нею. Вона ж робила все.. Все що вони просили, зберігала всі таємниці..

 

Вона ж робила все,  чого просив Драко.. Да навіть більше – терпіла його знущання, завжди чекала його та була поряд, навіть захищала його. Вона погоджувалась на секс, навіть коли сама цього не хотіла… Юначка так боялась його втратити…

 

Зробивши декілька ковтків з пляшки, яку молоді люди вирішили розпити на двох, не дістаючи навіть стаканів, вона встала та почала оглядати кімнату Кравча.

 

– В тебе тут гарно. – Усміхнено повідомила та.

 

Почувши це Барті гучно засміявся, підходячи до неї та забираючи пляшку:

 

– Це все не моє. Все, що ти бачиш. Навіть речі. В мене немає абсолютно н#хуя.

 

– За те в тебе є незалежність. І ти робиш те, що хочеш.

 

– Незалежність, Паркінсон. – Ковтаючи вогневіскі гучно промовив Барті. – Це відсутність контролю. Якби я був незалежним, я б вже був мертвим.

 

– Чому тоді всі її так сильно прагнуть?

 

– Бо д#вбойоби.

 

Промовляючи це, чоловік залпом допив все, що знаходилось в пляшці. Він обперся на стіну та повільно сповз по ній на підлогу.

 

Пенсі ж вже відчувала достатньо вагоме запаморочення. Дівчина рідко вживала алкоголь, тим паче в таких величезних дозах. Вона повернулась до Кравча оглядаючи його та підходячи аби присісти поряд.

 

– Також не стає легше? – Опускаючись на рівень чоловіка, трохи плутаючись язиком промовила дівчина.

 

– Мені і не важко. – Гиркнув той не повертаючи до неї навіть погляду.

 

– Ти кохаєш її. Це помітно.

 

Обличчя чоловіка перекосилось, він поплескав себе по щоках та роздратовано відповів:

 

– Да не кохаю я цю кляту Дельфі, не кохаю.

 

Пенсі обережно штовхнула чоловіка плечем, повідомляючи :

 

– А я не зазначала кого саме.

 

– Я тебе зараз придушу! – скрегочучи зубами відповів він, розуміючи, що попався. – Я ненавиджу її, ненавиджу разом з усім, що було. Я такий кретин.

 

– Бачу, що не стає. Можливо, все не так погано? – Намагаючись підбадьорити спитала юначка. – І ти себе накрутив. Вона так дивилась на тебе..

 

– Не тільки на мене. – Піднімаючись з підлоги та крокуючи за другою пляшкою та цигарками зауважив він.

 

– Тобто…?

 

– Агааа.. – Барті взяв цигарку та гучно клацнув пальцями, підпалюючи її. – Лови! – Додав він кидаючи пачку у дівчину, що продовжувала сидіти на своєму місці. Не дивлячись на пристойне сп’яніння, дівчина благополучно її впіймала.

 

– Може ти себе накрутив? В мене також таке буває, от здається щось, а я потім вірю у всевас потім засмучуюсь.

 

– Я все бачив. – Різко перебив він, повертаючись на своє місце, та відкриваючи пляшку зубами.

 

– Бл####…. – У відповідь на почуте, протяжно затвердила вона.

 

– Угу…

 

Чоловік протягнув пляшку юначці, повертаючи свою голову в її сторону.

 

– Слухай, я напевно все. Мені не те, що легше… ще гірше стало.

 

– Та без питань. – Швидко затвердив чоловік, відкидаючи пляшку в стіну.

 

– Ти що поробиш?!

 

– Є в мене ще один спосіб. – Зустрівшись поглядом з ошарашеною Паркінсон, сказав чоловік.

 

Але нічого не розуміюча юначка лише звела брови та запитально дивилась на нього, вона відчувала, якийсь легкий трепет… чи то їй було не зручно бути поряд, чи то вона зрозуміла, що вони знаходяться в кімнаті вдвох, і якщо він захоче, то зможе дійсно вбити її… І.. і ніхто навіть не почує..

 

Чоловік швидко перервав таке напружене мовчання та промовив те, чого бідолашна точно не очікувала почути. І це привело її в шалений ступор.

 

– Тр#хнемось?

 

– Ти зараз прикол тягнеш? – після недовгої паузи ошарашено видавила із себе дівчина. Їй на мить здалось, що вона враз протверезіла.

 

Але чоловік швидко облизав свої губи та повторив це ще раз:

 

– Тр#хнемось?

 

Пенсі просто не розуміла що їй відповідати, сердце страшенно билось, ноги та руки ставали ватними, клятий вогневіскі, але… він такий привабливий… такий дорослий… І руки такі.. І щетина.. І… Що взагалі роботи? Може він перевіряє мене?

 

– Я хочу розірвати зв’язок. – Несподівано промовив він, відвертаючи свою голову та дивлячись перед собою. – Це щось типу крапки, яка має все розділити.

 

– Ти думаєш це допоможе? – Невпевнено відповіла Пенсі, не зводячи погляду з чоловіка.

 

– Думаююю? Так. Проте впевненим бути не можу. Зате хоча б кайфонемо як слід.

 

– Ніколи не розуміла, чому люди так бажають цього. Який кайф? Боляче та неприємно. Відчуваєш себе наче шматок м’яса, але ти маєш це робити, бо якщо це все не зробиш ти – зробить хтось інший…

 

Слухаючи це все, Кравч скривив своє обличчя та знову поглянув на юначку. Йому було дико це все слухати та сприймати, не дивлячись на все його минуле життя.

 

– Мда… – Протяжно відповів він. – Тепер я ще більше не розумію, якого х#я ти за ним ревеш. Це ж радіти треба.

 

– Ти не зрозумієш. Ти чоловік. А жінка має робити все аби чоловік був задоволений.

 

– Ще одне слово і я почну блювати. – Затвердив Барті, хитаючи головою.

 

– Ой, да починай, але суть від цього не зміниться.

 

Вся ця дискусія настільки остогидла Барті, що той просто схопив дівчину і посадив її на себе. Але та уперлась своїми руками об його груди, не даючи наблизитись до себе.

 

– Бб-арті… – Тремтячим голосом промовила Паркінсон. В її очах читався розпач, страх та абсолютне не розуміння цієї ситуації. – Я….

 

Чоловік швидко прибрав її руки, застискаючи їх за спиною та  наблизився до її обличчя, промовляючи здавалось прямо в її вуста:

 

– Чшшш…. Довірся мені, я увійду тоді, коли ти будеш сама мене про це просити.

 

Від почутого в бідолашної відняло дар мовлення, її тіло було напружене, але відчуваючи на своїх губах дихання чоловіка, вони наче непідвладні їй потягнулись та сплелись з ним в поцілунку.

 

Він відпустив руки дівчини та обережно провів своїми по талії , спускаючись нижче та фіксуючись на стегнах. Чоловік відчував напруженість в тілі дівчини, але вона почала швидко та незграбно, якимись здавалось рваними рухами розстібати сорочку чаклуна, у відповідь на що той розірвав поцілунок та наблизився до її вуха, шепочучи:

 

– Тихо.. тихо, не поспішай. Ми нікуди не запізнюємось. Ти наче каміння, Паркінсон, розслабся. – Барті провів своїм носом по її шиї видихаючи гаряче повітря та ледь відчутно імітував поштовхи своїми стегнами. – Відчуй мене, дай мені відчути тебе.

 

Все, що відбувалось, здавалось дівчині таким абсурдним, але… таким захоплюючим, новим… Здавалось, що від напруження в її легенях застрягалозастрягла і вона не могла його видихнути, але чоловік був дуже уважним, його руки продовжували обережно блукати по її тілу через одяг, не заходячи далі. Звикаючи до цього, вона різко видихнула і всі її напружені мязи вмить ніби  розтанули в його руках.

 

– Нарешті. – Знову прошепотів він, вже цілуючи її шию.

 

Його дотики ставали більш нахабними та міцними. Зрозумівши це, Пенсі спробувала звільнити з верхньої частини одягу вже себе. Що в свою чергу знову не влаштувало Барті, який зупинив її руки та обережно запустив під кофтинку свою. Відчувши його дотик, брюнетка несвідомо закусила нижню губу.

 

– Не посмішай. – Майже прогарчав він. – Нічого не роби, я нікуди зараз не дінусь, я вже тебе хочу. – Відключись від своєї голови. Твоє тіло належить лише тобі… – Паралельно чоловік продовжував, то стискати, то цілувати, а іноді навіть покусувати її шию, плечі, губи. – Зроби так аби я заслужив дозволу..

 

Пенсі ніколи не чула таких слів, ніколи не відчувала себе так. Настільки жаданою. Її тіло тремтіло, але вже від збудження. Вона дійсно відпустила все в своїй голові та піддалась відчуттям.

 

Брюнетка перестала очікувати, що зараз хтось різко щось в неї запхне, ігноруючи її саму, не зупиниться, коли їй буде боляче. Невже може бути по іншому?

 

Вона отямилась від того, що її підняли в повітря. Барті обійняв її за талію, притиснувши до себе, та почав вставати і, зрозумівши це, Персі швидко обхватила його ногами, аби втриматись в обіймах. Чоловік швидко підійшов до ліжка, обережно кладучи юначку та нависаючи над нею. Швидким рухом розірвав залишок гудзиків на своїй сорочці, стягнув її з себе і жбурнув невідомо куди.

 

Пенсі мимоволі окинула поглядом тіло чоловіка. Він здавався таким… не таким, як Драко. Він був не таким худорлявим, на його грудях було темне волосся, та доріжка біля пупка, яка спускалась… Дівчина сама не помітила, як її погляд опустився вниз та сконцентрувався на його паховій зоні, в якій через джинси виднівся дуже звабливий силует.

 

Помітивши це, Кравч посміхнувся та взяв руку Паркінсон, проводячи нею по торсу донизу. Прямо туди, до того самого місця, куди так соромливо втопився погляд дівчини. Стискаючи її долоню та проводячи нею  вздовж своєї «гідності». Це змусило дівчину трохи зніяковіти і, як тільки Барті прибрав свою руку, та майже одразу забрала і свою.

 

– Тебе це так цікавило? – Несподівано промовив Барті, підтягуючи її за дві ноги до себе та влаштовуючись між ними.

 

Руки чоловіка знову вивчали тіло юначки обережно пірнаючи під верхню частину її одягу. На цей раз він вирішив зняти кофтинку Слизеринки, залишаючи її в мереживному напівпрозорому бюстгалтері. Він покривав поцілунками її оголене тіло, спускався нижче час від часу змінюючи поцілунки на легкі покусування, від котрих вона вигиналась, неначе змія, і чим нижче спускався він, тим яскравіше вона відповідала на його дії.

 

Зрозумівши куди спускається чоловік, обличчя дівчини почервоніло і вона зупинила його рукою, дивлячись розгубленим поглядом.

 

– Слухай, ви взагалі світло вмикали чи навпомацки шукали? Я хвилююсь, бо так можна ненароком потрапити кудись в вухо.

 

– Ні.. Тобто так. – намагаючись зібрати розум до купи юубоніла собі під носа Пенсі. – Я робила, але він.. ну, це ж не чоловіча справа.

 

По обличчю Барті можна було зрозуміти весь спектр його емоцій. Він швидко піднявся назад та навис над її обличчям. Велика кількість кулонів та ланцюгів, що звисали з його шиї, ледь торкались її шкіри та грудей. Чоловік знову накрив її вуста своїми, а потім задав питання:

 

– Довіришся мені?

 

– Угу. – Швидко промовила вона киваючи головою та закриваючи своє обличчя.

 

– Розслабся та насолоджуйся. – Прошепотів той на останок спускаючись вниз і залишаючи по собі доріжку з поцілунків.

 

Наблизившись до гудзика чорних шорт дівчини, Барті підняв погляд на юначку та одразу опустився нижче. Він обережно поцілував лоно не визволяючи її з одягу, від чого вона гучно видихнула.

 

Часу та бажання чекати вже не було, тому чоловік швидко стягнув з неї шорти, легенько проводячи пальцями по білизні, спостерігаючи за тим, як по тілу дівчини почали розбігатись «мурашки». Його вуста знову торкнулись її, Пенсі відчувала як по тілу розходиться тепло і, здавалось, що вона починала палати зсередини.

 

Дівчина бажала, аби чоловік нарешті зірвав ту кляту білизну, але, водночас, страх,та навіть сором не давали їй повірити в свої бажання. Бідолашна на стільки вірила в те, що вкладали в її голову, що не могла зрозуміти, чи взагалі нормально те, що зараз планує зробити чоловік?

 

І, здається, Барті відчув ці «молитви» та стягнув те, що розділяло Пенсі від нових відчуттів. Спочатку його пальці обережно торкнулись лона та пестили, змушуючи брюнетку бажати більшого. І негайно, лежачи на спині, вона відкинула голову та повністю сконцентрувалась на своїх відчуттях.

 

Але раптово вона відчула обережний дотик  язика чоловіка і в цей момент з її вуст мимоволі зірвався гучний стогін.

 

Почувши це, його рухи ставали більш впевненими та швидкими. Тіло дівчини вигналось, дихання збивалось. Все це зводило її з розуму, як і пальці чоловіка, які не переставали приймати участь в цьому процесі. Це було щось таке.. Що було важко пояснити. Все зсередини здавалось починало вібрувати… Коли Барті відчув, що та вже занадто близька до кульмінації (а це поки не входило в плани чоловіка),  він різко піднявся, цілуючи її вуста та відчуваючи її важке дихання.

 

– Блін… ну я ж майже…

 

– Я тільки почав.. – Шепочучи на вухо затвердив він.

 

Дівчина жадібно впилась в його губи та провела руками по спині чоловіка.

 

Кравч швидко розплився в посмішці. Однією рукою тримаючи дівчину за обличчя, а іншою ростібаючи свої джинси та спускаючи їх разом з білизною.

 

Відчувши як щось тверде та гаряче уперлось в нижню частину її живота, Пенсі здригнулася та опустила свій погляд вниз. Побачивши, що це саме те, про що вона подумала, юначка зустрілась з поглядом Барті та перелякано закусила дві губи.

 

– Пенсі. – Не відводячи від дівчини очей, стурбовано промовив чоловік. – Ти впевнена, що у вас з Мелфоєм щось було?

 

До чоловіка навідались дивні думки, що Паркінсон йому збрехала, бо всі її дії здавались  дивними. Вона була занадто скована, налякана, напружена, вона тремтіла від кожного дотику, наче все це було з нею вперше.

 

– Було. – Гучно ковтаючи слину, невпевнено відповіла вона, не зводячи очей з Кравча.

 

– Тоді що з тобою?

 

– Просто… Я не знаю як сказати.

 

– Як є. – Вже більш роздратовано та швидко відповів чоловік, залишаючись зверху.

 

– Просто… – Вона знову опустила погляд вниз та невпевнено і швидко  додала: – Він більший за Драко. Мені було боляче тоді, а зараз…

 

– Боляче лише вперше. Розслабся. В мене немає мети тебе зараз скривдити.

 

– Боляче завжди. – Все так само невпевнено відповіла вона.

 

– Да що він там робив з тобою? – Ошарашено перепитав Кравч, оглядаючи Пенсі.

 

– Що хотів.

 

І в цей момент Барті, здається,  все зрозумів та глибоко видихнув. Він відчував, що дівчина фізично вже більш ніж готова, але все інше… Він взяв свій член в руку, та почав обережно проводити ним по її лону… Не відводячи погляду ні на мить.

 

– Якщо хочеш, я зупинюсь.. – Спокійно промовив той до юначки. Він відчував рівень її збудженості, да і самому йому було вже важко тримати себе в «руках». – Але я завіряю тобі, боляче не буде.

 

Вона мовчки дививлась на Барті, але все що було в її голові зараз – це відчуття, думки, які малювала її фантазія.

 

Драко ніколи не був з нею таким, ніколи не питав чи добре їй, навіть образився, коли вона один раз сказала, що їй боляче та попросила зупинитись. Звичайно, він це зробив, але ще тиждень не розмовляв з нею. Змушуючи бігати за собою та просити вибачення.

 

– Не зупиняйся… – Ледь чутно відповіла брюнетка. – Будь ласка.

 

Вона швидко закрила очі та поцілувала чоловіка, аби від своїх же слів їй не стало соромно. Щоб в цю ж мить не передумати. А з іншого боку – гірше то в будь-якому разі не буде.

 

Кравч хтиво посміхнувся крізь поцілунок, продовжуючи ковзати по її лону, але в одну мить він обережно погрузився в неї і, віідчувши це, з вуст Пенсі знову зірвався гучний стогін. Та і сам Барті не стримався та протяжно рикнув їй на вухо.

 

Чоловік майже одразу почав обережні, але достатньо амплітудні рухи і, спостерігаючи за реакцією партнерки, чоловік розумів, що все йде більш ніж добре.

 

Її руки жадібно хапали його за спину, кожен його поштовх приносив задоволення та нарощував бажання, від чого дівчина ледь чутно стогнала йому на вухо. Пенсі вже не хвилювало нічого, вона не відчувала ніякого дискомфорту, болі, нічого такого, чого вона так боялась.

 

– Якщо захочеш щось змінити. – Тяжко дихаючи промовив шатен. – Кричи.

 

– Жорсткіше!!!

 

І чоловіку не треба було повторювати вдруге, він одразу змінив свої рухи на більш швидкі, глибокі та різкі, від чого брюнетка одразу почала вигинатись під ним, її тіло наповнювалось, вона була так близько… і Барті це відчував та вирішив не мучати юначку.  Його пальці опустились вниз,  допомагаючи досягнути піку.  На що тіло дівчини одразу відповіло та накрило її хвилями задоволення, які здавалось зводили її з розуму. Це було те, чого вона ніколи не відчувала. Ці хвилі розходились по всьому тілу, змушуючи бідолашну майже труситись. Пальці чоловіка не зупинялись, його язик промайнув по її шиї…

 

Глибоко дихаючи вона відкрила очі та спантеличено дивилась на нього. А той в свою чергу знову опустився до її вуха шепочучи:

 

– Я ж казав, що нічого страшного.

 

Пенсі повністю рослабилась та видихнула, але Барті все ще не дійшов до своєї кульмінації.

 

– А тепер допоможеш мені? – Все ще знаходячись в середині дівчини, але зупинивши свої рухи, прошепотів Кравч.

 

– Все добре, я потерплю, закінчуй.

 

Але Барті засміявся і провів великим пальцем навколо її губ. – Це не знадобиться. Спустишся вниз?

 

– угц… – Швидко киваючи головою затвердила дівчина.

 

Барті перевернувся на спину, а сама Паркінсон, не гаючи часу, виконала його прохання. Відчувши це, чоловік поклав дві руки на її голову та закрив очі, трохи корегуючи процес своїми рухами.

 

– Глибше. – Стогнучи промовив шатен. Облизуючи свої губи та роблячи поштовхи на зустріч Паркінсон.

 

Дівчині було досить важко робити те, що він просить, але вона з усіх сил намагалась принести йому таке саме задоволення, яке приніс їй він. З її очей вже текли сльози в перемішку з чорною тушшю і це несказанно заводило Барті, який відкинувся назад, намагаючись налаштувати себе, аби вже швидше закінчити це все, бо він бачив, що Пенсі намагається, але це все…

 

– Давай – Давай, глибше і швидше, я майже, ще трохи.

 

І чоловік не збрехав, вже через декілька секунд вона відчула це в своєму роті, в супроводі з гучним риком чарівника.

 

Закінчивши, він підтягнув юначку до себе та поцілував в лоба, промовляючи :

 

– Сенк ююю соооу матччч.

 

Кравч швидко вскочив з ліжка та покрокував збирати свої речі та вдягатись.

 

Паркінсон була трохи спантеличена і все ще відчувала себе достатньо дивно.

 

– Все добре? – Ледь чутно спитала вона.

 

– Все чудоовоо. Вдягайся, треба повертатись.

 

– А… – Не впевнено почала вона. – Що буде в нас далі?….

 

– Нічого. – Швидко відповів чоловік, застібаючи свої шатни. – Щоб не було далі, але з цього не вийде нічого. Ти можеш спробувати закохатись, вселити в себе купу надій, які в результаті розіб’ються і ти знову будеш страждати. Потім знову воскресати в моменти, коли ми знову вирішимо потр#хатись. Але під кінець це все завершиться розбитими надіями.

 

– Я не розумію.. Як мені вести себе далі.

 

– Як і раніше. Ти жінка, я чоловік, алкоголь, емоційне напруження, хтиві бажання. Результат ти бачиш. – Чоловік обернувся навколо своєї осі, щось видивляючись. – А ось де моя сорочка я не бачу.

 

Пенсі продовжувала сидіти на ліжку. Та, побачивши під собою одяг чоловіка,  відразу встала щоб передала його йому. Простягнувши руку аби забрати свої лахи, Барті знову замислився та промовив:

 

– В тебе зілля є? Чи мені в себе пошукати?

 

– Навіщо? – Розгублено перепитала вона. – Ти ж туди не….

 

Почувши це Кравч звів свої брови докупи та ошарашено перепитав:

 

– Тобто не пила ніколи протизаплідне, коли не туди?

 

– Звичайно ні. Який сенс?

 

– Так, Паркінсон, я не знаю яким чином ти не народила на світ ще одного білобрисого виродка, але стій тут.

 

Чоловік швидко порився в своїх шухлядах, знайшов ту саму пляшечку, та вручив її дівчині прямо в руки.

 

– Пий, і запам’ятай: туди . – Опустивши вказівний палець, промовив він. – Не туди – хоч у вухо. Але якщо чийсь член був в тобі і якщо ти не хочеш подарувати світу ще одну приречену душу… Ось цю штучку, – підійняа він перед очима блискучий флакон із рідиною, – треба пити. А тепер вдягайся та повертайся в Гоґвартс. А мені вже чааас.

 

Ідучи коридором, Барті звичайно розумів, що ця вся авантюра вилізе йому таким всратим боком. Ал, всі його хтиві бажання разом з прагненням просто переспати з кимось, ставлячи тим самим крапку в відносинах з Дельфі, виявились сильнішими за тверезість його розуму. «Ну супер. Легше не стало, а про цю кучеряву відьму ще більше думаю. Бл#дство» – подумки виматюкався чоловік.

 

– Бартеміусе. – Несподівано пролунав голос Лео.

 

– Мммм… – Протяжно та сакрастично промовив він. – Ну звісно, жінка-кішка  ходить де захоче. Чому б не тут? Міс Блек.

 

– Я згодна.

 

– Мг, це не може не тішити. Я давно тобі казав, що щось в тобі таке є. Котяче.

 

– Я згодна бути з тобою. – Ігноруючи всі промови Барті, промовила вона. – Але в мене є умови.

 

– Оууу. Умови. – Чоловік підняв руку та почав загинати пальці. – Не пхати свої геніталії в інших жінок, пам’ятати річниці перших подихів, поцілунків, стогонів. Дізнатись улюблені квіти і щееее….

 

– Досить, Бартеміусе. – Перебила його брюнетка. – Ми будемо мати з тобою одну мету та будемо віддані одній людині. Я хочу бути з тобою та все життя, віддати на те, аби цей світ належав Волдеморту та нам. Я буду з тобою, якщо ти будеш вбивати всіх, хто наважиться зрадити Володаря і кожну смерть присвячувати мені.

 

Кравч слухав це все з погано прихованою посмішкою. Його захоплювала її жага, її жорстокість, яку вона навіть не намагалась приховувати.

 

– Це я можу тобі пообіцяти.

 

– Тоді тобі варто знати, що Дельфі зрадниця. І в мене є всі докази…