Глава 22

Полчища щурів насувалося на нас, а ми гадки не мали, що нам робити. Злякати знову? Але вони ще раз приповзуть. Та й не можемо ми постійно відкидати їх від себе, вже скоро пройде перерва.

Давай, Мелорі, думай! Що можна зробити з силами темного фейрі та фантома проти звичайних (чи ні) щурів?

— Скільки їх тут! Хоч греблю гати! — вигукнув Брендан. — Чому вони просто не відвалять?

— Тут хтось є… — озирнувся на всі боки Безіменний, намагаючись щось знайти поглядом.

— Ти про що? — не зрозумів я.

— До речі, а це ще хто? — спитав Суміре, як завжди, з притаманною йому грубістю.

Безіменний засоромився та стрибнув мені за спину. Нєж смикнув Суміре, але так ласкаво, що це взагалі не зрівняється з тим, як він відчитав Брендана на початку конкурсу талантів.

— Чи не міг би ти буди більш ввічливим? — запитав Нєж. — Все ж таки він тебе боїться.

— Мене всі бояться, — пирхнув Суміре, невдоволений своєю долею. — То хто цей… — мабуть, він спробував зробити нормальний тон, але не вийшло: — незнайомець?

— Син Привида Опери, — швидко відповів я. — Зараз не час! Він нам не ворог, гаразд?

— Ще й привид? — нервово відповів Блейн. — Та ви жартуєте!

— Ф-фантом, а не привид… — слабо поправив Безіменний.

— Боже! Мелорі, біля тебе щур! — скрикнув Б’ю.

Я подивився собі під ноги і виявив того самого коричневого пацюка, який передав мені перше послання. Він виглядав таким домашнім та охайним, що я навіть зупинив Брендана, який хотів його відігнати, а потім сів до тварини. Пацюк метнувся до мене, став на задні лапи, тим самим показуючи, що у нього в роті знову щось є. Як виявилося, він приніс мені якийсь дорогоцінний камінь — якийсь безбарвний.

— Це артефакт! — сказав мені Суміре.

— Навіщо щур приніс те, що ми шукаємо? — недовірливо запитав Брендан.

— Його хтось попросив, — зрозумів я, а потім подивився на Безіменного. — Ти ж когось відчуваєш?

— А… ага… — невпевнено кивнув фантом. — Але ж він… Не хоче виходити, я не…

— Зараз не до цього! — перебив Абель. — Якщо ця штука заважає вам чаклувати, то вимкніть її!

Я передав артефакт до рук Суміре, крім нього тут ніхто не знає, як користуватися чаклунством. Він швидко усунув негативну дію каменю, провівши над ним рукою, принцип дізнаюся пізніше. В руках приємно защипало від припливу магії, але я все ще марний, тому надам справу майстру.

Суміре змахнув рукою у бік щурів — з неї вирвалося могутнє чорне полум’я, яке миттєво поширилося по всьому фойє. Щури розліталися в сторони і зникали в повітрі. На зачистку Суміре вистачило й кілька секунд. Як тільки він опустив руку, все зникло, включаючи й полчища щурів.

Я поспішив дізнатися:

— Ти ж їх не вбив, правда?

— Ні, інакше в мене були б проблеми із законом, чи не так, Шерифе? — знизав плечима він. — Я переніс їх у ліс. Спочатку вони будуть збентежені, а потім побіжать до свого короля. Але сюди вже не сунуться.

— Що б ми робили без тебе! — зітхнув я.

— Ну ось, — пирхнув Абель, дивлячись на свою долоню. — А мої сили знову заблоковані через браслет.

— Не треба було перетворювати людей на жаб, — промовив Блейн, нагадуючи провину.

— Це невинна витівка в порівнянні з тим, що я хотів зробити! — Абель насупився. — Чортів Верджіл, вічно мені заважає…

— Він дбає про тебе! — вліз я.

— Я його не просив, між іншим!

— Тим не менш, ти маєш бути вдячний йому, — Нєж, виявляється, на моєму боці, а значить, і Суміре:

— Він стільки років з тобою морочить голову, хоч міг би викинути. Ти ніколи не думав, що було б, якби ти залишився зовсім один?

— Ні, не думав, — відрізав Абель. — Гей, чому мені масово читають нотації? Я цього не просив.

— Ох, — зітхнув Блейн. — Ти не змінюєшся, Абель. Вони просто хочуть сказати, що якщо тобі щось не дозволяють робити, це не завжди робиться тобі на зло. Верджіл опікується тобою з дитинства, правда? Думаю, він навіть любе тебе.

— О, Мелюзін! — гидливо скривився той. — Тільки не про любов! Давайте про щурів, але не про любов! Гидота!

— Ти як дитина мала, правда, — посміхнувся Б’ю.

— У вас залишилося три хвилини, — повідомив Нєж, глянувши на свій наручний годинник. — Ви обрали переможця?

— За три хвилини треба все вирішити! — сказав я, а потім глянув на двері до кабінету виховної роботи. — Потрібно ще все пояснити Гансу… Гаразд, ми швидко виберемо переможця конкурсу, а з цим… — я взяв артефакт із рук Суміре. — Залишимо на потім, у нас немає часу зараз розмірковувати про щура…

— До речі, а де він?.. — спитав Суміре.

— Втік, мабуть, — відповів Брендан.

— М-можно?.. — акуратно звернув увагу Безіменний, скромно глянувши на мене. — Ти обіцяв мене вислухати…

***

На сцені вишикувалися всі учасники, кожен із них нервувався і радів по-своєму. Ведучий щось розповідав біля мікрофона, поки глядачі вдосталь сфотографують своїх фаворитів із місць.

Ганс, можна сказати, ще не прийшов до тями, тому його обличчя зараз виражало повне здивування від того, що відбулося. Проте він, здається, все зрозумів.

Рішення з приводу переможців далося нам важко, адже за короткий час довелося перебрати в голові всіх лідерів нашої «програми», які здобули високі бали. Але в результаті переможців ми все ж таки обрали.

Абель та Блейн залишилися нашим вибором задоволені, їм довелося сказати, бо ми пообіцяли.

— Рука не болить? — запитав у мене Брендан.

— Ні. Я й забув про неї, — чесно зізнався я, доторкнувшись до бинтів. — Думаю, перев’язка була зайвою.

— Нічого подібного. Колись я помщуся цьому щуру. Якби не Абель, ми б… — тут Пендрагон здивовано дивився на мене. — Але браслет блокував його магію, вірно?

— Так.

— А коли він потрапив під дію артефакту, то браслет втратив свої властивості, дозволяючи йому чаклувати?

— До чого ти ведеш?

— Він міг відійти від Блейна і зняти браслет, — відповів Брендан. — Але не зробив цього.

Тут і я здивувався. Подивився у той бік, де сиділа ця дивна парочка. Блейн приклеївся до руки Абеля, останній щось говорив йому з незадоволеним обличчям. Але, якщо чесно, то він не такий вже й холодний до Блейна, якщо до останнього дозволяв тягатися за собою. Та й від щурів боронив.

— Ви, альфи, взагалі дивні, — видав я, випроставшись.

— Ми? Ми дивні? — усміхнувся з подивом Брендан. — Іноді я не розумію тебе!

— Як думаєш, може, почуття любові Абелю таки не чуже? — поцікавився я. — Він, правда, як дитина, якій неприємно говорити про ніжності.

— Напевно. Якщо він щось відчуває до Блейна, то я радий за них, — відповів Пендрагон. — Знаєш, адже він не особливо пам’ятає свого тата. Мій батько розповідав, що тато Абеля був неврівноваженим. Дуже сильно, — мабуть, він намагається уникати образ. — Батько казав, що Четвертий Фейрі підтримав війну та Короля Зла лише тому, що йому захотілося. Розумієш? В нього немає вагомих причин.

— А навіщо він приспав тата Блейна та Блейза?

— Щоб виділитися на вечірці на честь дня народження. Йому здалося, що це весело. Кажу ж, Абель сприймає свого тата неправильно, тому що Верджіл навряд чи розповів йому правду. Як би там не було, Верджіл виховав його. Непросто говорити неприємні речі про батьків свого підопічного.

— Це точно, — погодився я. — Але ж Абель не лиходій, яким хоче бути, правда?

— Думаю, це завдяки Верджілу, — а потім театрально закотив очі: — Ах, ми, альфи, такі дивні!

Я не зміг стримати смішок. Все-таки, я радий, що ми з Бренданом змогли порозумітися. Було б набагато гірше, якби ми були ворогами і далі.

— Гансе, — покликав я, — ти попередив ведучого, щоб пізніше оголосив Безіменного?

— А? — не одразу збагнув Адалхарт, він усе ще розмірковував над недавніми подіями. — Так, повідомив. Але… чому цей… ем… фантом… — виділив він слово так, ніби йому було незвично його говорити, — не захотів брати участь у конкурсі? Він міг би виграти.

— Мабуть, виграш для нього не має значення.

Заграла урочиста музика.

Ми повернулися у бік сцени, де всі учасники напружилися, ніби оголошують найкращого учня року, а не переможця шкільного конкурсу талантів. Ведучий, мабуть, чекав на цей момент, бо почав тягти час:

— А переможцем стає… — і замовк, дозволяючи барабанам грати на нервах глядачів. — Мандрівники!

Гул голосів та оплески моментально заповнили весь зал. Ми вибрали Мандрівників, бо вони молодці — у плані постановки, яка не мала сенсу, у плані хору, і в плані того, що вони навіть тут залишалися самими собою. Тріо вийшло на середину сцени, вже будучи у своєму повсякденному вбранні.

Ведучий приніс їм великий кубок, який узяв із рук вчителя.

— Скажіть пару слів, як переможці, — сказав він, передаючи мікрофон Кірану.

Знайшов кому…

— Гаразд! — енергійно сказав Кі, сприйнявши його слова буквально. — Як переможці? Це типу гра? Я придумав! Вигадав! — він похнюпився грізним виглядом, але з його зовнішністю вийшло навіть мило: — Ми захопили ваші землі, дурні єретики! Тепер ваші боги заборонені! Прийміть істинну віру, інакше ми спалимо всіх невірних у ваших храмах!

— Гей, — ведучий відібрав у нього мікрофон із безглуздою усмішкою, поки зал розсміявся наче почули жарт. — Я не в цьому сенсі…

Він, мабуть, зрозумів, що найбільш адекватним виглядає Джаспер, тому віддав мікрофон саме йому. І молодець. Він найрозумніший.

— Ми відмовляємося від призу.

Ні, не розумний.

— Що?! — поряд здивувався Брендан, але я теж був трохи шокований.

Зважаючи на все, Харт і Кіран взагалі не заперечували заяву Джаспера, а отже, вони з самого початку не планували брати кубок. Джаспер розвів руки убік, пояснюючи шокованій залі:

— Нам сподобалося виступати, це головне. Нам не потрібна перемога, але було весело. Будьте ласкаві дозволити нам відклонятися, у нас через п’ять хвилин гра в крокет! Всього найкращого!

Кіран радісно заплескав у долоні, ніби дитина чекає на Різдво. Тріо спокійно спустилося зі сцени і пішло. Начебто прийшли не на конкурс, а просто так!

Правда, ця трійця ніколи не піддавалася логіці. Але ця думка змусила мене посміхнутися.

— Отакої… — ведучий безпорадно глянув на нас, бо ми визначаємо переможця. — Тоді перейдемо до другого місця!

Друге місце посів музичний гурт, а третє — танцювальна команда. Зал плескав у долоні, щось вигукував, і взагалі нам було весело спостерігати за щасливими учасниками на сцені.

Призи за участь школа теж заздалегідь придбала, це були плюшеві бегемотики, всі потішалися з радості дітей, які так зраділи іграшкам, що стали не в змозі танцювати на сцені.

— Не розходьтеся! — сказав ведучий. — Останній номер призначений для всіх!

Вчителі, які сиділи за нами, здивовано зашепотілися. Вони не очікували на сюрприз, як і самі учасники, що стоять на сцені. Але їм сподобається, бо останній номер ми віддали Безіменному.

Він з’явився на сцені в клубі диму, викликавши захоплення у тих, хто зараз був поруч, вони подумали, що це фокус, але так і треба. Коли Безіменний почав співати, то всі й заслухалися. Він мав чудовий голос від природи, а зовсім не через свої здібності фантома. Напевно, справа в оперному голосі, певен, батьки його добре навчили.

— Don’t lose who you are in the blur of the stars!

Seeing is deceiving, dreaming is believing, It’s okay not to be okay * .

Учасники повільно підійшли ззаду нього і почали тихо підспівувати. Вийшло дуже гарно. Невдовзі підтягнулися люди із зали, повільно рухаючись під музику.

Ось це я розумію, талант виблискувати на сцені! Чому Безіменний такий не впевнений у собі? Має неперевершений шарм!

— Sometimes it’s hard to follow your heart.

Tears don’t mean you’re losing,

Everybody’s bruising **.

Брендан, тихо підспівуючи, показав мені у бік, де стояли деякі глядачі біля стін. Я побачив свого тата, він щасливо замахав мені рукою. Оце приємна несподіванка!

Поруч із Міріамом я побачив Реджинальда та Гвіневра. Брендан теж усміхнувся своєму татові, але не став показувати на обличчя свою радість, хоч я знаю, що він точно радий.

— Just be true to who you are! ***

Повернувшись убік, я раптово побачив Крист’яна, хоча щиро вважав, що він давно вдома. Крист’ян стояв біля вхідної арки, і… гладив коричневого щура в руках! Я здивовано дивився на Гамела, не розуміючи, навіщо він нам допоміг із артефактом. І чи це він? Що це означає? Але він відвернувся від щура, мабуть, відчув мій погляд й посміхнувся мені так задерикувато, що я зрозумів — він все одно мені не зізнається. Що ж, у цьому він весь.

— Who you are.

Як тільки я посміхнувся йому у відповідь, Крист’ян пішов з щуром на плечі. А мені нічого не залишалося, як просто прийняти істину — він непроста людина, от і все. Так, мені складно зрозуміти його, але він таки по-своєму добрий. Поглянувши в натовп, я знову помахав Міріаму, інакше він збожеволіє, що я не приділив йому уваги.

— Who you are.

Тато завжди такий активний, навіть не знаю, як йому це вдається. Він почав показувати жестами щось, але це виходило так кумедно, що мені стало смішно. Здається, він натякає, що пощастить мене на піцу, зважаючи на все. Ось це гарна новина!

— Слухай, — раптом сказав Брендан, — а твій тато — казкар?

— А?.. — я глянув на нього. — З чого ти взяв?

— Він знає про наш світ, знає моїх батьків, а ще завжди знав про твоє призначення. Як він міг знати про інший світ до твого народження, якщо твій батько, напевно, казкар, але портал у той момент ще не був відкритий… Пробач, що втручаюся, я просто запитав.

Я знову глянув на веселого Міріама. Адже правильно. Щось не сходиться в його історії про те, що нас покинув батько. Як вони взагалі могли зустрітися, якщо Мерлін ще не відкрив портал?

—Who you are?

Примітки:

Пісня: Jessie J — Who You Are

*Не втрачай себе у розмитому сяйві зірок.

Зір оманливе, а мріяти означає вірити.

Це нормально, коли не все гаразд.

**Іноді складно прислухатися до серця,

Сльози не означають, що ти програєш,

Усі отримують синці,

***Просто залишайся вірним собі,

Хто ти є насправді.