Глава 20

Глава 20

20.1

Барті та Лео не могли пояснити собі цей поцілунок, але він продовжувався та набирав обертів. Брюнетка відчувала смак крові, аромат Кравча, який змішався з запахом цигарок та алкоголю, що, здається, змушувало все в середині неї трепетати. Руки чоловіка ковзнули по тонкій талії дівчини, яка в цей час невміло відповідала на поцілунок та не знала куди їй самій діти кінцівки. Раптово вона відсторонилась та з-під лоба глянула на чаклуна. Він почав злизувати зі своєї з руки кров, яка все ще продовжувала йти.

– Я не ладна ставати між тобою і Дельфі, – чітко промовила вона.

Почувши це, чоловік зробив декілька кроків вперед та, не зводячи очей, відповів:

– Тільки не кажи, що тобі різко стало її шкода. Невже стали подружками?

– Мені не буде шкода, навіть якщо ти вб’єш її. Але це інше.

– То невже гідність?

– Мені не потрібні ці драми. Я пішла, вже пізно, – промовляючи це, дівчина розвернулась та намагалась піти, але у Кравча були інші плани, тому він швидко притягнув юначку до себе, що не дуже влаштовувало її саму.

– Відпусти мене.

Чоловік знову поклав руки на талію, промовляючи їй прямо в обличчя:

– Все, що тебе зупиняє, це Дельфі?

– Я сказала, відпусти!

– Відпущу, коли почую відповідь.

– Що буде, якщо я відповім так?

Чоловік посміхнувся та знову накрив своїми вустами вуста Лео.

Розірвавши поцілунок, але не відходячи від чоловіка, дівчина задала йому ще одне питання.

– А якщо я відповім ні?

Барті так само мовчки прибрав свої руки, ховаючи їх за спиною, та зробив декілька кроків назад, слідкуючи за реакцією Блек. Вона стояла на місці та продовжувала тримати зоровий контакт з чоловіком.

– Так, – без зайвих слів відповіла вона.

– Так? – Перепитав чоловік, не очікуючи такої швидкої та короткої відповіді.

Дівчина кивнула, а сам Барті тріумфально посміхнувся, промовляючи:

– Ми з нею були друзями, ну, з деякими нюансами. Нюанси померли, разом з нею в моїй свідомості.

– Дай вгадаю, я мала рацію?

Барті відвернув голову вбік та простягнув свої руки.

– Підійди до мене.

Лео розуміла, що вона зараз не має підходити до нього, і кращим варіантом все-таки буде повернутись до своєї кімнати та дати можливість алкоголю покинути його організм, але що робили ці кляті ноги? Вірно, йшли прямо в обійми чоловіка. Але несподівано той різко розвернув її до себе спиною, проводячи руками по стегнам, притуляючи дівчину до себе та шепочучи на вухо:

– Я хочу тебе..

Блек намагалася триматись, не подавати виду, але від почутого вона почала шалено ніяковіти. І, звичайно, Кравчу навіть не потрібно було нічого бачити, аби все розуміти, враховуючи, що він прекрасно знав, що в Лео ніколи не було інтимних відносин, да, в принципі, ніяких відносин.

Дівчина продовжувала мовчати повністю концентруючись на своїх відчуттях. Вона ніколи ще переживала нічого подібного і як це все охарактеризувати теж не знала.

Її коліна тряслись, руки не слухались, а серце шалено билось, заглушаючи своїм звуком все, що відбувалось навколо. В принципі, все, що ставалось з нею останнім часом, не вкладалось в голові панянки, бо ще півроку тому, вона вважала, що її життя не має жодного сенсу, що все, чим вона захоплюється, несказанно далеко, тому вона ніколи не стане частиною цього світу. Лео читала в газетах про Барті та захоплювалась такими, як він і ним самим, бажаючи стати схожою. А тепер він стоїть позаду, вона відчуває його дихання, вона відчуває все.

В свідомість юначку привела холодна рука чоловіка, яка ковзнула по її животу вниз, опускаючись в середину брюк дівчини, торкаючись лона і, відчувши це, брюнетка різко підскочила та швидко розвернулась обличчям до чоловіка промовляючи:

– Стоп, стоп, стоп, стоп.

Лео подивилась в очі чарівнику, а потім відвела погляд вбік.

– Я… Я просто напевно не готова до цього.

– То ж, напевно? Чи не готова? – Погано приховуючи роздратованість, перепитав він.

– Не готова, – зробивши крок назад, холодно відповіла вона.

Почувши це, чоловік гучно рикнув та промовив крізь зуби:

– Добре. Без питань, ти не готова. Шкода, що я готовий.

– Я, напевно, піду, – не піднімаючи погляду, ледь чутно повідомила Лео.

– Залишся.

– Бартеміусе, я ж сказала…

– Можливо ти здивуєшся, Бл… – чоловік чомусь різко зупинився та виправився. – Лео, але вдвох можна не лише тр*хатись.

– Я взагалі не знаю, що можна робити вдвох. Я звикла все робити сама.

Почувши це, чоловік почав гучно сміятись, намагаючись відповісти:

– Самому звичайно також можна впоратись, алеееее…

Побачивши, що обличчя Лео взагалі не змінилось, і вона явно не розуміла, що відбувається, Барті різко зупинив свій сміх та глибоко видихнув.

– Добре-добре.

Його рука потягнулась до неї та потягнула панянку в сторону свого ліжка. Але Блек уперлась ногами, даючи зрозуміти, що вона проти.

– Ти що боїшся мене? – Сміючись, спитав Кравч.

– Я тобі казала, я нікого не боюсь, – фиркнула та у відповідь, відвертаючи голову.

– Агааа, я бачу.

– Я тобі не довіряю, Бартеміусе. А це різні речі. Я думала, що ти, як ніхто інший, розумієш це.

– Справедливо, – потискаючи плечима, підтвердив шатен. – Ну, якщо тобі впирає стояти на своїх двух, стій. А я піду прилягу. Щось мене вже х#йовить.

Чоловік крокував до свого ліжка, тримаючись за голову, та плюхнувся на нього одягнутим, не знімаючи навіть взуття.

– Тряяясця. Бартеміус. Да що ти, як свиня! Роздягнись та зніми взуття!

– Оооо…. Я забув, що ти в нас Леді Досконалість. Видихай, кішка. Простіше сприймай життя.

– Жити як свиня – це простіше сприймати життя?

– Таааак, ти все ускладнюєш. Починаючи з ліжка, закінчуючи. Нуууууу…. – Чоловік явно замислився, чухаючи свою брову. – Ліжком.

– Ти впевнений, що був кращим учнем в Гоґвартсі?

– Агаааа. І я тобі більше скажу, я ще не був таким занудним, як ти.

– Тобто для тебе занудство, прибирати в місці, де ти живеш, та займатись «цииим», з першим зустрічним. Якщо так, то добре, я зануда. Чиста зануда, з відсутністю небажаної вагітності, хвороб, то поміть, я чиста!

– Аааааавеееее Маріііяяяяя! – Пролунав співочий голос чоловіка, навіть не давши до кінця договорити Блек. – Давай почнемо хоча б з промовляння вголос, повторюй за мною: «Сеееекссс».

Лео мовчки слухала все що каже чоловік, обпершись о стінку, дивлячись на те, як він валяється в своєму ліжку.

– Так, я пішла.

– Ну Леееео!

Але дівчина не стала навіть слухати чоловіка, здавалось, наче пірнаючи під ліжко, змінюючи свою форму в стрибку. Побачивши це, він відкинувся назад і в цю ж секунду заснув.

На ранок Барті кидав прокляття всіх світів, через те, що вливав в себе стільки вогневіски, ще й рука набрякла і приносила йому достатній дискомфорт. Згадуючи події ночі, він закрив своє обличчя однією долонею та глибоко видихнув.

Наскільки треба бути довб#обом щоб з однією Блек зав’язати і в цей же вечір лізти в труси до іншої?

– Добре, що вона виявилась більш адекватною за тебе Кравч. Інакше б на ранок прифігів ти ще більше. Хоча…. В принципі, вона зовсім нічого собі. І чому ти вчепився саме в Дельфі?

В одному Лео була дійсно права, він зовсім полетів з котушок, і якби вчора його побачив Володар, валявся би не в коридорі бухущий, а абсолютно мертвий десь в канаві. Темний Лорд знав про його особливості, але чоловік ніколи не підставляв себе на стільки безглуздо.

А почались ці «гойдалки» з того моменту, коли його батько використав на ньому заборонене закляття «Імперіус», аби той не створював проблем і, як би жахливо це не звучало, але своєю любов’ю та бажанням отримати увагу.

Бо хлопець намагався здобути її всіма можливими і не можливими способами, блискучими знаннями, бунтами, перепалками, бійками, зловживанням алкоголем та використанням забороненого зілля, під дією якого творив багато дурощів. Викладачі в Гоґвартсі не розуміли, яким чином найкращий учень з показовою поведінкою, в якого батько сам Міністр Магії, різко перетворився на некерованого підлітка, на якого постійно приходять скарги, від учнів і навіть батьків. Але все було просто, батько приділяв йому увагу тільки тоді, коли він робив щось, що змушувало його червоніти перед всім магічним світом.

Так, звичайно це була не та увага, до якої він прагнув, але все-таки, це краще ніж нічого. І ця стратегія дійсно працювала. Тоді Бартеміус Старший і вирішив зробити, напевно один із найбільш жахливіших вчинків в своєму житті, аби позбавитись проблем та втамувати пил свого єдиного сина.

І це, звичайно, спрацювало, хоч періодично хлопець і приходив у свідомість, але не надовго. З цього полону його визволив ніхто інший як Темний Лорд, який простягнув парубку руку та зняв закляття, він прийняв його таким який він є. Він навіть вислухав хлопця, зрозумів його, і сказав що він особливий.

Волдеморт побачив ЙОГО, сам Волдеморт, він не цурався хлопця і став йому наставником, навчаючи таємним чаклунствам. Кравч відверто не розумів, чому на Темного Лорда відкрито полювання, чому всі так бояться цю людину та називають жахливою, бо той, без перебільшення, був кращим, кого Барті зустрічав в своєму житті. І, звичайно, він вже ладен був прийняти будь-яку його позицію та підтримувати в будь-чому. Але в чистоті крові він також бачив сенс, бо знав, що від маґлів не варто чекати нічого окрім заздрощів та руйнувань, а прийняття маґлівських дітей в світ чарів – значить підпустити близько тих, хто немає до них жодного стосунку, це безвідповідально та реально небезпечно, тому хлопець не задумуючись вступив в ряди Смертежерів.

І вже тоді він розумів, що з ним почали робитись речі, яких не було раніше, це і були побічні ефекти таких важких та заборонених заклять. Але про це Бартеміус-старший не задумувався та своїми ж руками зробив із свого сина монстра.

Ця ніч здавалась вічною, Дельфі заснула тільки під ранок. Їй було шалено боляче, вона не розуміла, не вірила в те, що Барті може так вчинити з нею. Блек була впевнена, що чоловік не рівно дихає до неї, невже помилилась? Невже їм всім потрібно лише одне? Може він просто був п’яний, засмучений. Дельфі одразу побачила що з чоловіком коїться щось не те. Треба буде сьогодні поговорити, хоча після того що він наговорив….

Обдумавши все, Дельфі вирішила не підходити першою та дати можливість чоловіку самому зробити крок до неї, враховуючи все те лайно, яке він на неї вилив.

На ранок Блек прокинулась, як і очікувалось, без настрою, бо цього дня був цілий перелік причин. По-перше, Кравч, по-друге, Луціус, дівчина все ще вагалась чи правильно вона взагалі вчинила? А по-третє, сьогодні найжахливіший день в році – її день народження. Двадцять один, вона сподівалась, що ніхто про це не згадає та не буде вітати незрозуміло з чим. Раптово боковим зором вона побачила, що щось лежить біля її дверей.

Це квіти, упаковані у вже пожовтілий папір та перев’язані стрічкою. Підвівшись аби роздивитись, дівчина розгледіла, що до букету прив’язана звернута в трубочку записка, яка нагадувала листа, і все це щось дууууже сильно нагадувало брюнетці.

– Невже?… – Промовила та сама до себе. – Та бути цього не може.

Вона вже давно змирилася з тим, що її таємний прихильник зник, але тут, на її день народження, дивно.. звідки він може про нього взагалі знати? Значить це не просто учень Гоґвартсу? Крім Луціуса, який стовідсотково забув про її день, про нього може знати лише батько та мати. Але сьогодні засідання, якби він щось і хотів зробити, то зробив би це ввечері.

Розгортаючи та читаючи лист, на обличчі дівчини одразу з’явилась посмішка, а стомлені очі загорілись. Вона вдихнула повні груди солодкий аромат ірисів і їй здалось, що цей день почався краще, ніж будь-який її день народження. До того ж, сьогодні Каркаров дізнається, хто вона насправді, адже батько заборонив поки що відкривати цю таємницю. І сьогодні було перше засідання після повернення цього виродка, звичайно, він не полишав можливості кинути свої гидотні підкати в її сторону.

Підіймаючись на вечерю Дельфі одразу ж перехопила Ґрейнджер, яка, здавалось, зараз вибухне від емоцій, їй критично кортіло розповісти кращій подрузі абсолютно все: і те, що Мелфой нарешті вирішив поговорити, і про те, що до неї підійшов сам Крум! Та ще й не просто підійшов, а попросив допомоги.

– Гермі, в тебе там хтось народився? – заголосила брюнетка, розуміючи що її схопили і швидко відводять сторону.

– Може скоро і народиться! – Пошуткувала у відповідь Ґрифіндорка.

– Ти шоооооооо, зовсім того? – Піднявши свою руку та покрутивши у скроні, перепитала брюнетка. – Коли ти встигла?! З цим треба щось негайно робити!

– Ти про що? Аааа.. Дельфі, я ж пошуткувала.

Здавалось, що навіть кучері Блек видихнули з облегшенням, почувши, що в Ґрейнджер гумор на рівні з Кравчем. Так, досить думати про всяких Кравчів. Тшш…

Герміона жваво розповіла про те, як до неї в коридорі підійшов Мелфой, як намагався пояснити, що між ним та Паркінсон нічого немає і хотів повернутися, але вона, звичайно, була невідступною фортецею та одразу його відшила, але пооотім, підійшов Віктор, і ось це бачила вже вся школа, і навіть сам Драко. Здавалось, що він вмре на місці від того, що Крум приділив їй свою увагу, і ще й назначив побачення.

– Побачення? – З острахом перепитала Блек.

– Ну, добре, доообреее, не зовсім побачення. Я маю підтягнути його по дисциплінам. А там…

– Це погана ідея, Гермі.

– Чому ти так негативно налаштована?! Ти з приводу Драко мене так не відмовляла, а тут…

– Я просто знаю свою минулу школу. І знаю, хто там навчається!

– Точно… ти ж з Дурмстрангу… Почекай, – прикриваючи рукою рот. – Він же не?….

– Ніііі!!! Ґрейнджер, ні. Звичайно, це не він. Просто в Дурмстранзі навчаються трохи інші студенти, в порівнянні з Гоґвартсом, і це дуже відчувається.

Герміона мовчки підійшла та обійняла подругу промовляючи:

– Я люблю тебе Блек, ти моя краща подруга, але не думай, що я така дурна. В мене все під контролем! Доречі… – Невпевнено додала вона, трохи відійшовши назад. – Я давно хотіла з тобою поговорити.

– Про що? – Звівши свої брови докупи, спитала брюнетка.

– Я дещо побачила..

Почувши це, Дельфі почала помітно нервувати, адже в своїх секретах вона могла потонути, враховуючи її стосунки з Луціусом, потім з Барті, потім те, що вона ніяка не донька Рудольфуса і, взагалі, без п’яти хвилин Смертежерка.

– Що ти маєш на увазі? – Погано ховаючи свою розгубленість, відповіла вона.

– Я підтримаю тебе в будь-якому виборі, але… Дельфі, роман з викладачем…. Це безглуздо, він занадто дорослий….

– Ґрейнджер ти книг перенюхала чи що?! Який роман?! З яким викладачем?

«Невже вона має на увазі Муді, і Барті мав рацію, тряяясцяяяя його, як це жахливо виглядає…..», – Нав’язливо промайнуло в голові Дельфі.

– Я бачу як, професор Снейп постійно крутиться навколо тебе. Як кудись тебе тягне. Прошу тебе, Дельфі. Це може здаватися дуже крутим і все інше. Але… В нас є багато побоювань з приводу нього.

– Стоооп, стооооп, – зупинила її Дельфі, не бажаючи продовжувати слухати це все. – Подруго, перестань, прошу. В мене немає нічого зі Снейпом, і бути навіть в перспективі не може.

Ґрифіндорка протягнула дві руки до дівчини та взяла її долоні.

– Послухай мене, я підтримаю тебе в будь-якому випадку, я зрозумію тебе, я хвилююсь за тебе. Я відчуваю себе жахливо, бо мені здається, що я навалююсь на тебе тільки зі своїми проблемами, абсолютно ігноруючи тебе. Я не можу тебе втратити, я не переживу, якщо я не використаю можливість врятувати свою найближчу подругу від тотальної помилки.

Блек ніколи не чула таких слів. Ніколи і ні від кого, вона розуміла, що зараз тримає за руку, без перебільшення, єдину людину, яка любить її такою якою вона є.

Після цієї розмови дівчата попрямували на уроки, думки Дельфі були зайняті таємним прихильником, розповідями Герміони, їй було так соромно за те, що вона їй бреше, що не може сказати правду. І скоріше за все… Та і не скоріше за все, а з початком війни Дельфі її втратить.

20.2

На уроках Блек намагалась сконцентруватись та щось запам’ятати, бо, як би це жахливо не було, але вона дійсно відставала навіть від своїх одногрупників, заборонені закляття це, звичайно, добре, але все інше… Яким чином взагалі могло вийти так, що вона змогла освоїти «Авада Кедавру», але не може створити якісь елементарні чари. Може це щось закладене на генетичному рівні? І всі нащадки Салазара, першим словом замість «мама», кажуть «Авада Кедавра?».

Але ось на Захисті було занадто складно, і справа не в матеріалі, а як раз у викладачі. Дельфі не могла навіть дивитися на нього. Вона втратила частину свого всесвіту. А ось сам Кравч постійно поглядав в сторону брюнетки, як тільки вона втрачала пильність. Він чомусь відчував жахливу провину перед нею, хоч і тримав образу.

«Але образу на що? На те, що вона повернулась до Луціуса, сам же, ідіот, сказав, що ви друзі, а тепер блискавки пускаєш. Треба було нормально поговорити, спитати, вислухати, я ж не такий ідіот, ну йоб*на»

Але причина було досить простою. Чоловік боявся почути те, що став їй непотрібним, що саме вона втратила до нього цікавість і повертається назад до цього… Тому той вирішив випередити її. Та сказати все, що так боявся почути сам. Да все ж було зрозуміло, вона сказала що кохає його, навіть після всього, що він зробив, точніше чого не зробив. На що очікувати? Знову почути, що став комусь не потрібний. Ні, краще вже рвонути самому.

А увагу «Професор Муді», мав зовсім не від тієї Блек, про яку думав сам. Лео не зводила очей з чоловіка. Вона ніколи не була такою рихлею, може вона дійсно його боїться? Але чому? Пояснень в юначки не було. Їй одночасно хотілось бігти від нього куди подалі, приходити в його кімнату хоч кожної ночі. Проте вірити.. Прив’язуватись… Бути близькими настільки, наскільки хоче Барті… ні.. точно ні. Скоріше за все, це взагалі якийсь розіграш чи підстава Дельфі. Адже, дивлячись правді в очі, дівчина розуміла, що між такою, як Дельфі і такою, як вона, обирають таких, як ця пуста вискочка. Ось і принцип життя. Сьогодні ще й засідання, Лео відчувала себе абсолютно безкорисною, бо Темний Лорд не давав їй жодної вказівки, окрім як стежити за Каркаровим, і то, завданням це назвати важко, бо це постійно робив Кравч, да і чоловік вів себе як звичайна людина.

Після занять всі учні прямували до обідньої зали, аби нарешті поповнити енергію використану на навчання. Галасливий натовп, смачна їжа, сміх, веселощі, але Дельфі сиділа та неохоче колупалась виделкою в своїй тарлці, підпираючи підборіддя рукою.

– Дельфіііі, – промовила до неї Герміона, підштовхуючи рукою в плече. – Да що з тобою?

– Та щось їсти не хочу. Все добре.

Почувши це, в бідолашного Гаррі аж з носу двома струмочками полився чай, який він пив. Крізь кашель той намагався щось промовити:

– Ти не голодна? Тепер Волдеморт точно пробереться в Гоґвартс та захопить владу.

– Це не смішно! – Хапаючи газету та з усієї дурі луплячи хлопця по голові, зауважила Ґрейнджер. – Як ти можеш взагалі шуткувати з такого!!

– Ось ви зараз смієтесь, – несподівано пролунав голос Невіла, на який вся четвірка повернула голову. – Але в газеті написали, що з Азкабану втік не тільки Барті Кравч-молодший, але й інші Смертежери, – на обличчі хлопця читався розпач та одночасно гнів. Він поклав газету та додав: – Беллатрікс Лестрандж… Вона також на волі. Я вб’ю її. Я вб’ю все що пов’язано з нею. Як же добре що в такої мразоти немає детей. Таких самих тварин як вона.

– Невіле, – невпевнено перебила хлопця Герміона. – Я би не була такою критичною.

– Критичною? Серйозно? Критичною? Чи ти вважаєш її вчинки вартими звання людини? Да що з тобою?! Ґрейнджер.

– Я не хочу це сказати, Невіле. Але, можливо, якби в неї і була б дитина, вона була б не такою як вона. Ми же не обираємо де і як нам народжуватися.

– А ким би вона була? – Розлючено скрикнув хлопець. – Ким? Янголом? Чи ти думаєш, в такої істоти може народитись людина? Да й якщо народилась би в такому оточені…. Це без шансів.

Дельфі глибоко видихнула, опускаючи очі собі в тарілку. День Народження, як завжди, проходить по класиці жанру, тепер ще й твариною обізвали. Але на що можна сподіватися? Белла та Барті катували його батьків… І в голові не вкладається, як Кравч, якого вона, здавалось, так добре знала, міг так вчинити, хоча, після вчорашнього Дельфі вже й не була так впевнена що його знає.

Словесну перепалку учнів перервала поштова сова, яка мчала вздовж довжелезного стола в їх сторону, тримаючи в своїх лапах величезний букет квітів, не зрозуміло яким чином вона взагалі могла втягнути таку вагу. Всі учні одразу ж помітили птаха та заворожено дивились, кому ж він несе цю красу і, пролітаючи повз гомінких юнаків, які тільки звернули увагу, сова скинула букет прямо біля Дельфі, дивом не потрапивши нікому в тарілки. Сама брюнетка явно не очікувала такого повороту подій та здивовано дивилась на квіти. А весь, без перебільшення, Гоґвартс дивився на неї, включаючи весь педагогічний склад.

– Мерлінова борода! – заголосила юначка, яка сиділа неподалік. – Це ж букет з магічних Гларозил. Одна така квітка коштує як новий німбус! А тут їх… Не менше п’ятидесяти! Це ж в кого такий статок може бути?

Розуміючи, що зараз відбувається, Блек закрила двома руками своє обличчя.

«Мелфой, клятий Мелфой!!! В нього взагалі немає розуму! Чи як?! Да як можна було так мене підставити, ще й в усіх на виду! Яким чином я взагалі маю пояснювати оточуючим, що мені з неба чверть статку Гоґвартсу на голову гепнула!?»

Зібравшись докупи, Блек взяла до рук цей триклятий букет та вже хотіла вставати та йти, але на просто квітах, «сюрпризи» для неї не завершувались.

Раптово з букету в повітря здійнявся червоний пилок, який почав вимальовувати літери, з яких можна було прочитати: «З Днем Народження» та паралельно пролунали звуки скрипки, які також виконували до жаху знайому пісню про той самий день.

– Дельфі!!!! В тебе день народження?! Да чому ж ти мовчала! – Скрикнула Ґрейнджер, обіймаючи подругу.

Але та, навіть не сказавши слів подяки, кинула погляд на стіл, де сиділи всі викладачі, та побачивши перекошене обличчя Кравча, в якого скляне око, здавалось, було вже десь на потилиці, різко вскочила та побігла до виходу. За іронією долі, яка стала вже класичною в цьому місці, прямо поряд з чоловіком сидів Снейп. І, звичайно, юна Ґрифіндорка, побачивши, в чию сторону дивиться Дельфі, подумала, що винуватесь цього всього ніхто інший, як Северус.

«І скільки ж треба відкладати на це звичайному вчителю!? Декілька сторіч?!» – Одразу ж промайнуло в її голові.

Але слідом за Дельфі підірвався зовсім не Снейп, який, побачивши цей перформанс, лише підняв одну брову та продовжив свою трапезу. А Муді, який одразу відкинув виделку та різко вскочив зі столу, шкутильгаючи слідом за іменинницею.

– Вибачаюсь, – пробурмотав він. – Щось мені зле.

Виходячи з зали, чоловік озирнувся довкола та побачив вже «загасаючий слід» брюнетки, він настільки швидко, наскільки було в його силах, крокував за нею, голосно стукаючи своєю палицею.

– Блек Стій! – Крикнув той їй вслід, розуміючи, що на цих дерев’яних кінцівках, він точно не вгониться за цією блискавкою.

Почувши голос Муді, вона одразу ж зупинилась та схрестила свої руки на грудях, обіймаючи квіти та повертаючись до чоловіка обличчям.

– Що ти хочеш від мене? – Ледь чутно, але достатньо суворо відповіла вона.

– Чому ти не сказала, що в тебе сьогодні День Народження?

– Бо тебе це не стосується.

– Дельфі! – Гаркнув той, наближаючись ближче.

– Що б це змінило? Я б стала не такою прісною, чи твоя Лео менш солоденькою? М??? – У відповідь чоловік лише цокнув та відвернув голову. – Так, Барті, так, я за#балась, сам виріши що тобі потрібно.

– Я то дивлюсь, ти все вирішила, так?!

– Вирішила! – Відповіла вона, заглядаючи чоловіку в очі, – але помилилась.

Наслідки вчорашнього його дійства, все ще не покидали чоловіка, він скорчив гримасу та схопився за голову, яка несамовито тріщала.

– Слухай, можливо цей, щось від голови тобі?

– Якщо тільки сокиру, Блек.

Раптово двоє почули кроки та одночасно повернулись глянути на джерело шуму.

– Давай поговоримо після засідання сьогодні? – Швидко кинув в сторону Дельфі чоловік, віддаляючись. Блек кивнула йому у відповідь, проходячи повз.

Після всіх занять Дельфі попрямувала до Менору, аби не запізнитися, вона вирішила не чекати майже пів-Гоґвартсу, да і, враховуючи кількість «дуже важливих таємних агентів», які купою здіймаються в повітря та парять в небі чорними хмарами, шансів залишитися непоміченими було критично мало.

Ще однією причиною був Луціус, якого зеленоока ладна була вбити, вона дуже любила подарунки! Особливо від коханого нею чоловіка, да і в принципі її тішило, що той не забув про цей день та напряг свої аристократичні булки, але…. при всіх, яке ж фіаско. Чому цей геній вирішив стати таким гучним романтиком саме зараз? А враховуючи вартість цього подарунку… який явно не міг подарувати звичайний студент, які ж плітки тепер підуть? Да щоб його!!

В прямому сенсі слова залетівши в Менор, Дельфі швидко крокувала коридорами, розмахуючи своїми руками, її кучері розвивались від швидкості та лізли в обличчя, і у зв’язку з цим, вона постійно намагалась вгамувати своє волосся, проте воно повністю характеризувало її.

Абсолютно не дивлячись по сторонам, дівчина зіштовхнулась в коридорі зі своєю подругою Джун, яка ледь втрималась на ногах після цього «нальоту».

– Де Луціус!? – Роздратовано скрикнула Блек, глибоко дихаючи.

– Він в кабінеті, але просив нікого, цитую: «Навіть саму смерть до нього не пускати».

Дельфі прибрала рукою дівчину в сторону та почала йти вперед.

– Дельфі! Навіть смерті не можна.

– Ооооо… – протяжно зауважила вона, відкидаючи волосся назад та здмухуючи впавшу прядку зі свого обличчя. – Я гірша за смерть, подруго!

Блек різко потягнула на себе двері та увірвалась до кабінету чоловіка, заставши його сидячим за своїм столом та гортаючим «Щоденний Пророк». Побачивши дівчину, він поклав газету на стіл та поправив комір свого піджаку.

– Зоооре, ти отримала мій подарунок?

Але раптово з-за спини дівчини, вискочила Джун, яка розмахуючи руками кричала в сторону Мелфоя Старшого:

– Вибачте, прошу, Містер Мелфой, я казала їй що ви не хочете нікого бачити, але вона… вона не послухалась мене!

І в цей ж момент посмішка чоловіка швидко покинула його обличчя.

– З якого магічного дива, вона має слухатись тебе. Пішла геть звідси!!!

Дельфі ж так само стояла схрестивши руки на грудях біля дверей. Джур швидко вибігла, зачинивши їх.

– Мила моя, ну що з настроєм? Сьогодні ж твій день. Я маю для тебе дещо ще.

– Я не мила, Мелфой!!! – Рявкнула брюнетка у відповідь. – І я не твоя! Що ти влаштував в Гоґвартсі?!

– Нехай всі знають, що навчаються поряд з найпрекраснішою жінкою в усьому магічному світі. Ти варта куди більшого ніж ці квіти, і ти прекрасніша за них. Невже тобі не сподобалось?

Дівчина видихнула та закрила свої очі.

– Ні, мені не сподобалось, Луціус, я вже все тобі сказала. Навіщо це все?! Навіщо!!

– Заспокійся, прошу, – чоловік обережно встав з-за свого столу та пішов до брюнетки.

– Не підходь до мене! – Одразу ж скрикнула дівчина, побачивши його дії.

– Добре, – простягаючи дві руки перед собою, відповів він. – Добре.

– Між нами все скінчено.

– Як скажеш, – несподівано, навіть для самої Дельфі, погодився чоловік.

– Тоді навіщо ця вистава?!

– Те, що між нами все скінчено, не означає, що я перестав тебе кохати. Це абсолютно не означає, що я перестану звертати на тебе свою увагу і дарувати тобі те, що підходить тобі під стать, – Мелфой знову зробив декілька кроків, намагаючись все-таки наблизитись до панянки, але та одразу ж зробила стільки ж кроків назад. – Ти також мене кохаєш, – зупинившись, додав він, – а значить, тобі це все має бути приємно.

Дівчина підняла свої очі на блондина та в цю ж мить відвела їх в сторону.

– Я не можу більше тобі вірити, я не можу на тебе покластись, ти брехав, ти завжди мені брехав.. Я не хочу більше так , вибач, все. Не треба цього всього.

Блек вже розвернулась аби вийти з кабінету, але Мелфой швидко майже підлетів до неї та став, закривши собою вихід.

– Випусти мене негайно! Досить вистав.

Дельфі намагалась відштовхнути аристократа від виходу, але, звичайно, її сил було недостатньо, тоді вона потягнулась рукою до свого корсету, аби дістати звідти паличку. Але чоловік зупинив її, взявши долонями за щоки та піднявши голову, аби та подивилась в його очі.

– Я ніколи не кохав жодну жінку. І це правда. Я не кохав тебе спочатку і не планував нічого серйозного. Але зараз…

– Зараз Луціусе, – перебивши чоловіка, зауважила панянка. – Зараз це все вже не важливо. Вона прибрала руки зі свого обличчя. Та користуючись моментом його вразливості, швидко покинула кабінет.

Вона не знала, чому стала такою категоричною, адже так довго чекала на ці всі слова, на цей погляд, на його кохання. Але образа, образа була настільки сильною… Що…. Що все інше здавалось не таким вже й суттєвим. Хоча, чесно зізнатися, його вчинок з квітами все-таки був приємним для неї. І до того ж… Нарешті не троянди…

А під дверима, намагалась щось вислухати стурбована блондинка, яка була не дуже щаслива такій яскравій появі Дельфі і не менш яскравій реакції Луціуса. Адже дівчина вже стільки часу намагається змусити його звернути на себе увагу. Але після останнього казусного випадку чоловік навіть і краєм ока не кинув на неї. Може вона його зараз амортенцією поїть, бляха муха. І після цієї думки очі дівчини загорілись яскравим полум’ям. Бо якщо Луціус не хоче звертати на неї увагу просто так, значить вона сама зверне його увагу в потрібне їй русло, а, враховуючи постійний її доступ до їжі та напоїв чоловіка, місяць максимум, і вона стане новою господаркою цього помістя.

«Але чого ж нічого не чутно!» – все не давало спокою дівчині це дивне мовчання, може закляття якесь, але раптово ручка дверей повернулась і, побачивши це, Джун швиденько відскочила та дістала магічну паличку, роблячи вигляд, що десь вишукує часточки пилу.

Побачивши, як з кабінету Луціуса виходить знервована Дельфі, дівчина швиденько підбігла до неї та пішла поряд.

– Дельфі, пройшло так мало часу, а в мене вже відчуття, що ми не бачились вічність.

Але Блек ігнорувала всі її питання, продовжуючи просто йти вперед.

– Слухай, а як в Гоґвартсі справи, може ти бачила, як там моя сестра?

– Пробач, Джун, я не знаю, як твоя сестра, не знаю, як в мене справи і не знаю, як справи в Гоґвартсі, в мене відчуття, що я взагалі нічого не знаю, – дівчина різко зупинилась, оглядаючись навколо. – Я навіть куди я йду не знаю. Тряяясцяяяя!!! Аааа. Мені в іншу сторону.

Джун похитала головою та обійшла Блек, підійшовши до неї та обійнявши.

– Тобі просто треба відпочити. Ну, і поговорити. Ми ж все ще подруги? Правда?

Дійсно, блондинка дуже швидко загадала, що вони з Дельфі «подруги», коли їй стало різко щось потрібно, але та була занадто засмучена, занадто стомлена, аби про щось говорити, щось пояснювати чи навіть просто плакати.

– Напевно, – майже погодилась вона. – Слухай Джун, я дуже втомилась. Єдине, чого б я зараз реально хотіла – це заснути і прокинутись в іншій реальності. Де немає всього цього.

– Так! – Підстрибуючи заявила блондинка. Я все зрозуміла, я просто буду поряд, поки ти не захочеш зі мною поговорити.

В відповідь на це Дельфі гучно видихнула та почала крокувати до зали, в якій зазвичай проходили засідання. Ґрінґрас швиденько взяла брюнетку під руку і вони мовчки пішли.

Майже підійшовши до зали, Джун підняла голову та ледь чутно спитала:

– Що це за чоловік? Я тут раніше його не бачила.

Дельфі неохоче підняла свої очі і, побачивши хто стоїть неподалік, в цю ж секунду їх закотила та відвернула обличчя в сторону.

– Краще й не знай.

– Якіііі люююююди, – промовив чоловік, підходячи до двох дівчат.

«Клятий Каркаров, і чому він приперся так рано? Чому поряд більше нікого? Добре, що хоч Джун все-таки вирішила піти зі мною».

– Добрий вечір, – привітно відповіла блондинка, широко посміхаючись. Вона оглянула чоловіка з ніг до голови, погано приховуючи свій захват від його зовнішності.

Але Дельфі явно не розділяла захоплення подруги. Намагаючись все ще робити вигляд, що його просто не існує в цьому світі.

Чоловік також поглянув на Джун, але одразу перекинув погляд на брюнетку, огидно посміхаючись.

– То ти зайшла настільки далеко?

– Джун, ти йди напевно. Там в тебе роботи багато, – перебиваючи чоловіка, заявила до дівчини.

– Та Ніііі…. – все ще посміхаючись, одразу ж промовила вона, не зводячи очей з чоловіка. – Я вже е робила.

– Джуууун! – Роздратовано майже гаркнула у відповідь зеленоока, змушуючи подругу неохоче покинути їх компанію.

Як тільки дівчина зникла з виду в довгих коридорах, Каркаров підійшов ближче і, на його шалений подив, дівчина навіть не поворухнулась.

– Набралась сміливості?

– Дививсь щоб ти не набрав нічого в штані.

– І що ж має зробити така молода дівчина, аби опинитись в приближених рядах Володаря? М?

Дельфі почала посміхатись, чим повністю спантеличила чоловіка.

– Народитися.

Несподівано з іншої частини коридору роздався гучний та низький чоловічий голос:

– Часи безумовної сили та фанатизму до Темного Лорда пройшли, Каркаров, – Снейп впевнено та швидко крокував до них. – До наших рядів не стоять черги з охочих, якщо ти ще не помітив.

– О, я вже злякався, що з тобою щось сталос, за приготуванням чергового зілля, – чоловік повернувся в сторону брюнета та продовжив: – щось ти сьогодні довго, Снейп.

У Северуса на обличчі одразу ж з’явився оскал огиди та зневаги.

– Міс Блек! – Суворо зауважив він, перекидаючи всю свою увагу на Дельфі, яка в цей самий момент, знову закотила свої очі, не бажаючи вислуховувати всі «повчання». – Я скільки разів можу повторювати, що ви маєте чекати на мене.

Але замість звичної для неї тисячі слів, зеленоока просто розвернулась та пішла в залу, де вже починали збиратись люди.

Дочекавшись поки Блек зникне, Каркаров не втратив можливості зачепити чоловіка:

– Що Снейп, вирішив стати героєм? Чи все-таки втратити цноту?

– Головне, що тобі, Каркаров, втрачати вже абсолютно нічого, окрім свого життя звичайно.

Почувши це, Ігор зухвало усміхнувся та одразу ж відповів:

– Темний Лорд задоволений мною. Всі свої помилки я зрозумів і виправив.

– Як знати, як знати, – абсолютно спокійно зауважив Северус. – Можливо сьогодні станеться те, після чого твоє життя вже не стане колишнім.

20.3

Нарешті всі наближені зібрались та сиділи за столом і Темний Лорд сьогодні не змусив себе чекати та нагородив всіх своєю присутністю. По ньому було помітно, що він знаходиться в дуже гарному настрої.

Волдеморт одразу повідомив про те, що в Луціуса вийшло передати його сосуду важливу річ і процес, який вже запустився, зупинити майже не можливо. А це значить, що зовсім скоро світ побачить нове тіло наймогутнішого чаклуна всіх часів, Лорда Волдеморта, і тоді всі, абсолютно всі, хто підтримував його у сходженні на «трон», будуть дуже щедро нагородженні та займатимуть високі місця в магічному товаристві.

– А що буде з тими, хто відмовиться? – Голосно спитала Дельфі, змушуючи всіх опустити свої голови, адже ніхто не смів перебивати Володаря. І в цей момент вони не розуміли, що чекати від нього далі, враховуючи навіть те, що Блек його рідна дочка. Лише Каркаров ошелешено дивився на дівчину, раптово зустрівшись з нею поглядом.

– Їх чекають муки, яких ще цей світ не бачив, дитя моє.

Блек кивнула головою, навіть сама до кінця не зрозумівши, навіщо вона взагалі задала це питання.

– Але ми сьогодні зібрались не тільки з робочих питань. В цей день, двадцять один рік тому, сталась подія, яка без перебільшення змінить весь магічний світ.

Зрозумівши, про що йде мова, Луціус високо підняв свою голову та відкинув волосся назад. Чомусь цю подію він пропускав через себе та був гордий, що Волдеморт при всіх відокремлює його Дельфі. Да і сама Блек погано стримувала посмішку, звичайно, привітань вона не чекала, але відокремити її при всіх, це кращий подарунок від нього.

А ось Кравч був явно не в гуморі, не зводячи очей з неї та Мелфоя. Як же його дратувала клята посмішка цього павича. Все ще не завершено, він її не втратив.

– Дитя моє, Дельфі, ти несеш важливу місію, тому я хочу щоб ти пам’ятала це. Грядуть нові часи, де ти будеш займати особливе місце.

Почувши це, Каркаров підняв очі та шоковано глянув на Володаря, а потім на Дельфі, яка, побачивши його розгубленість, можна навіть сказати переляк, широко посміхнулась, підпираючи голову рукою.

– Дякую батьку, – переводячи погляд на Темного Лорда, промовила вона. – Я не підведу.

– З Днем Народження, Принцесо, – майже перебиваючи її, гучно заявив Барті, облизуючи свої губи.

У відповідь на що, Дельфі лише кивнула та відвернулась від чоловіка. Така увага абсолютно не сподобалась Блек молодшій, але вона не подала жодного виду, продовжуючи сидіти та дивитись кудись в далечінь.

Після засіданні всі швиденько розходились по своїм справам і Мелфой старший зі своєю родиною тому не виняток. Швидше за всіх залу покинув Ігор, який не знав куди себе подіти і як йому бути далі, бо одна справа так вчинити з сиротою, якій ніхто і ніколи не повірить, а інша справа, що? З донькою самого Темного Лорда. Яким чином він не помітив такого величезної схожості з її матір’ю, до того ж її очі, вони так схожі на очі Волдеморта до переродження. Одне її слово.. «Одне слово і Темний Лорд за неї просто розчавить мене як мураху.».

Сама ж Блек не поспішаючи човгала ногами до коридору, аби повернутись в Гоґвартс, враховуючи те, що Мелфой технічно заявив про її день народження всьому Гоґвартсу, а знаючи Гермі та Гаррі, вони знайдуть яким чином проникнути в їх Слизеринський підвал та добряче її привітати. От буде сюрприз, коли її ніхто там не знайде.

– Блек! Зачекай, – роздався чоловічий голос позаду.

– Що тобі потрібно, Кравч? – Одразу впізнавши чоловіка, байдуже відповіла дівчина.

– Напевно, все-таки, поговорити, – продовжив чоловік, ідучи слідом за брюнеткою. – Да зачекай ти!! – Кринув, він обходячи її збоку.

– Нащо? Не витрачай час на таку прісну особистість, як я.

Кравч гучно цокнув, намагаючись схопити дівчину за руку, але вона швидко висмикнула її та повернулась, грізно дивлячись на нього.

– Ти повернулась до Луціуса? – Вирішивши одразу йти в ва-банк, спитав він.

– Ні, – насупившись, відповіла вона. – З чого ти це взагалі взяв?

– Я просто подумав.

– Подумав? Що ти подумав? Ти вмієш думати!?!? Чи подумав, перед тим як послати мене до трьох чортів, зізнатись що кохаєш іншу? Я – не річ, Барті!

Чоловік підійшов ближче, схопивши брюнетку за плечі та зазираючи їй в очі:

– Да трясця його, Дельфі, звичайно ж, ти не річ! Послухай мене, прошу, просто послухай!

Але в Блек були явно свої плани на все це, і її чудовий настрій зник, наче його й не було навіть близько з нею. Вона відштовхнула руки чоловіка в цю ж мить, перебиваючи його:

– Ні, Кравч, тепер ти мене слухай! Я хотіла бути з тобою, лише з тобою. Але тепер я не знаю, хто ти взагалі. Мені здалось, що ти не такий як Луціус, як всі інші. Я була впевнена в тому, що ти не вчиниш так зі мною. Я була впевнена, що ти лише зі мною!!!

– Да щоб тебе, бляха муха!!! Я лише з тобою, Блек! Я той самий що і був! Просто здається, що…. я ідіот.

– О, ось тепер я точно вірю, що ти той, що і був! – Ледь стримуючи посмішку повідомила Дельфі, схрестивши свої руки на грудях та показово відвернувши голову.

Побачивши це, Барті зрозумів, що крига почала таки танути і він зміг хоч трошки достукатись до неї, адже і в правду, чоловік відчував себе таким ідіотом…

– Ну Блеееек, іди до мене, а?

Кравч простягнув руки, очікуючи, що вона як завжди підбіжить та застрибне йому на руки, да і сама брюнетка була вже не проти це зробити, але все-таки вирішила трохи довше потягнути інтригу та мовчки підняла свої блискучі очі.

А сам Барті набрав повні легені повітря та заплющив очі.

– Дельфі, я тебе….

Але чарівник не встиг договорити те, що хотів, як збоку нього повстала Лео, перетворившись в свою людську форму, вона підійшла ближче та спокійно, ледь чутно промовила:

– Я вчора вночі десь сережку загубила, подивись коли прийдеш, добре? Може вона залишилась в ліжку.

Почувши це, всі емоції з обличчя Дельфі вмить пропали, очі перестали сяяти, вона лише, стиснувши зуби, перепитала:

– Тільки зі мною!! Бла -бла- бла … Хочеш сказати що між вами нічого не було?

– Та не було нічого! Не було!

Але обличчя Лео казало все за себе, вона подивилась на чоловіка, потім на сестру та здивовано спитала:

– Ти ж вчора сказав, що між вами все скінчено… Дельфі, я була впевнена…

– Тааааак, таааак, таааак! – Заголосила Блек, роблячи кроки назад. – Залиште всі свої подробиці собі! – Зрозумівши, що Барті їй набрехав, вона ледь стримувалась, аби не закричати в усе горло від образи і болю.

– Блек, стій! – Він знову намагався наблизитись, аби зупинити, аби пояснити, все було не так, як здавалось. – Послухай, все не так! Не так як чується!

– Ти хочеш сказати, що вона бреше? Її в тебе вчора не було?

Кравч видихнув та закрив свої очі, промовляючи:

– Була, але…

– Не підходь до мене більше, ніколи не підходь до мене!!!! – Вона продовжувала крокувати назад, хитаючи головою в сторони, її очі наповнились сльозами.

– Да зачекай ти, вислухай, прошу!

Дівчина виставила дві руки перед собою які несамовито тряслись та прокричала в увесь голос:

– Ніколи більше до мене не підходь!!!

– Дельфі…. Йди до мене, прошу тебе, просто підійди до мене!

Але натомість, дівчина ледь чутно прошепотіла охриплим голосом:

– Я тебе ненавиджу! Ненавиджу!!

Вона різко повернулась та побігла що є сили вперед коридором.

За всією цією картиною спокійно спостерігала Лео, ледь помітно піднявши свою брів. Вона була дуууже задоволена тим, що зараз відбувається. По-перше, так боляче вдарити Дельфі, по-друге, хоч вона була досі не готова до таких швидких кроків в стосунках з Барті, але вона дуже не хотіла аби він ще більше прив’язувався до Дельфі. Да і в принципі, вона була не проти дізнатись його краще і бути поряд з ним.

Повернувшись до Лео та побачивши її незриму усмішку, Барті все зрозумів. Він, звичайно, знав, що ця дівчина не проста, але щоб таке, такого він очікувати точно не міг.

– Стій тут, – гиркнув він в сторону юначки, відриваючись від підлоги та намагаючись наздогнати Дельфі.

Чоловік кричав їй вслід, але та ігнорувала, вона не хотіла навіть чути його голос.

«І хто тепер ідіотка? Точно не Кравч. Всі вони однакові, розвісила вуха…»

Дівчина вже перестала бігти, вона просто швидко йшла, її волосся знову розліталось, а руки витирали сльози, які все таки вирвались назовні. Проте чоловік всеодно не міг її наздогнати. Він вже не кричав, по траєкторії її руху розумів, що та йде до своєї кімнати, і там він точно її перехопить. А сама дівчина бажала просто плюхнутись на ліжко, покричати в подушку і спокійно повернутись назад до Гоґвартсу.

Але перехопив Дельфі зовсім не Барті.

Підійшовши до своєї кімнати, вона побачила Луціуса, який вже чекав на неї біля дверей. Дівчина швидко витерла залишки сліз та прибрала з обличчя волосся.

– Луціусе? Що ти тут робиш?!

– Я сподівався, що ти вирішиш прийти до своєї кімнати і чекав на тебе тут.

– А якби я не прийшла?

Мелфой посміхнувся та одразу ж відповів:

– Ну що, стояв би тут вічно, ну чи поки ти не прийшла би, – глянувши на Блек, він зняв свою рукавицю та провів рукою по її щоці, опускаючись до підборіддя та підіймаючи її голову до себе. – Зоре, з тобою все добре?

– Мг… – відповіла вона, прибираючи руку чоловіка та відвертаючись.

Але боковим зором, вона побачила, що з-за кута вийшов Кравч, який одразу помітив Луціуса поряд з Дельфі і просто остовпів, мовчки спостерігаючи за ними.

Блек раптово посміхнулась та встала навшпиньки, хапаючись за Мелфоя та пристрасно цілуючи його. Сам Луціус, здавалось, в цей момент забув взагалі, як дихати, а ось Дельфі відкрила очі під час поцілунку та спрямувала погляд в сторону Кравча, який то піднімав свої очі, то опускав в підлогу.

Він лише хитав головою в сторони, наче просячи її не продовжувати, схаменутись. В його голові крутилось багато думок:

«Ну, ні… Блек, що ти твориш, я зараз просто розвалю його. А сенс? Досить Дельфі!!! Досить!!!»

Але брюнетка розірвала поцілунок та продовжила грайливо дивитись на здивованого блондина, поклавши свої долоні йому на груди, після чого бідолашний аж закашлявся.

– Я зараз не зрозумів, – роздивляючись її, пробурмотав Мелфой.

Дельфі опустила погляд вниз, а потім знову до очей чоловіка, спускаючи зі свого плеча сукню, демонструючи невеличку частину червоної мереживної білизни та паралельно закусуючи нижню губу.

– Тобто, ти з самого початку…?

– Мг…. Я все ще пам’ятаю, що ти любиш…

– Я люблю тебе, – повідомив він, проводячи пальцями по плечу панянки. – А ти і Кравч….?

– А хто такий Кравч? – Глузуючи, перепитала Дельфі, зстрибуючи чоловіку на руки та обхоплюючи його стегна ногами.

Вона ще раз підняла свій погляд на Барті, який дуже добре почув, все про що вони говорили.

А сама Дельфі більше була схожа на оскаженілого хижого звіра, який вчепився в свою жертву та ладен впиватись гострими зубами, але натомість, вона зривала з чоловіка одяг, заштовхуючи його в свою кімнату. Луціус звичайно знав про темперамент та палкість своєї коханки, але такого в них ще не було ніколи, адже чоловік завжди тримав все в своїх руках.

Але це все було йому вкрай до вподоби, він навіть не намагався пручатись. Да і, враховуючи той факт, що на превеликий подив Мелфоя, його тіло одразу відповіло, відчувши Дельфі поряд. Адже весь цей час йому здавалось, що він навіть втратив можливість взагалі з кимось зближатись.

Вони вже підійшли до ліжка і майже весь їх одяг був на підлозі, в цей момент чоловік вирішив перехопити всю ініціативу на себе, але натомість, Дельфі з усієї сили штовхнула його, і він плюхнувся прямісінько на матрац. Двома руками брюнетка спустила свою сукню, після чого вона полетіла на підлогу, Блек зробила крок вперед, переступаючи свій одяг. Вона швидко залізла на ліжко та сіла зверху чоловіка, руки якого одразу почали блукати по її тілу….

Коридори здавались Барті нескінченними, він пам’ятав, що сказав Лео чекати, та на всіх своїх парах майже летів на це місце. Відчуття злості, огиди, розпачу, болю, знову всі ці хвилі накривали його свідомість, картинки миготіли перед очима… Поцілунок з цим павичем, її очі, погляд… Вони зараз…

«Все, на цьому точно все. Я не кохаю її, я ніколи не кохав її. Я ніколи нікого не кохав і не покохаю. Мені чхати на всіх, мені чхати на все».

І так, Лео чекала його на тому самому місці, обпершись о стінку.

Наближаючись до дверей, які знаходились неподалік, Кравч швидко відчинив їх та зазирнув, впевнюючись що в кімнаті нікого немає.

– Ти куди? – Спитала юначка.

– А зараз дізнаєшся, – Промовив чоловік, наближаючись вже до Блек, жорстко відриваючи її від стінки за руку та заштовхуючи в кімнату.

Чоловік дістав паличку та зачинив за собою двері, він швидко зняв з себе футболку та відкинув в сторону. Роблячи кроки в її сторону.

– Щ-що ти робиш?

– Пам’ятаєш я казав, що я ненавиджу брехню?

– Ну і?

– Дельфія впевнена, що ми тр*хались. Зараз будемо виправляти цю брехню. Щоб не зручно не було!

Його голос був наповнений ярістю, Кравч не зупинявся та, здавалось, наступав на дівчину, яка намагалась відходити до тих пір, поки не врізалась спиною в якусь перешкоду позаду.

– Бартеміусе! Я нічого такого не казала, – промовила вона, розуміючи, що йти нікуди. – Я лише сказала те, що сказав мені ти. Що між вами все.

– Агааа, – чоловік підняв руку та прибрав волосся Лео за її вухо. – Я не помилився. Яку ти сережку загубила, коли вуха в тебе не проколоті. М? В якому ліжку ти бл*ть була! – Кравч схопився однією рукою за шию панянки та нахилив своє обличчя до її. – Сука, ти грати зі мною вздумала?!

– Я не…

Але перед очима Кравча була біла сліпа завіса, він не бажав нічого і нікого слухати, його рука лише дужче стискала її шию.

– Роздягайся! – Проричав Смертежер на вухо.

– Ти на це не здатний, – прохрипіла у відповідь вона.

– Я? Не здатний?! – Чоловік почав гучно сміятись, відкидаючи обличчя Лео та розвертаючись до неї спиною. – Я не здатний… – повторював він, не чекаючи жодної відповіді… Але раптово він знову повернувся та схватив її, підняв, всаджуючи на стіл і розсуваючи ноги, притягнув до себе. – Да якого х#я ти думаєш, що ти знаєш, на що я здатний, а на що ні?! Ти думаєш, мене можна ось так підставляти?

– Я так не думаю, – продовжуючи впевнено дивитись в очі чоловіку відповіла вона, навіть не дивлячись на те, що відчувала себе на даний момент, м’яко кажучи, не зручно.

– Мала паскуда, ти навіть не уявляєш, що я можу з тобою зробити.

Лео облизала нижню губу та подивилась на чоловіка.

– Я думаю, що справжній ти подобається мені куди більше. Я знаю Бартеміусе, ти справжній зараз, зараз коли твої очі хочуть крові та бачити як в моїх очах вгасає життя.

– Справжній я ладен взяти тебе зараз силою.

– Якщо я погоджусь, це перестане бути таким.

– Ти хвора на всю голову, Лео.

– Як і всі ми, – дівчина ледь ковтнула слину та опустила свій погляд вниз. – Не питай в мене нічого, просто візьми, інакше я ніколи на це не наважусь.

Кравч знову відвернувся від Лео та закрив своє обличчя долонями, несподівано для дівчини, він гучно закричав та попрямував до виходу, абсолютно нічого не пояснюючи.

– Бартеміусе?

– ТА НЕ Я ЦЕ!!! НЕ Я!!! – Сказав на остаток він, зникаючи з поля зору Лео.

Чоловік насправді не знав хто він, і навіщо взагалі народився на цей світ, він все життя шукав якогось сенсу, приводів для свого існування. Але після імперіуса переставав контролювати свої думки, свої вчинки. Було відчуття, що в одному тілі живуть дві абсолютно різні людини і їм дуже і дуже важко знайти якийсь компроміс. Єдине, в чому вони сходились, то це в служінні Темному Лорду.

А Дельфі змушувала забути його про другу сутність та спонукала намагатись бути кращим для неї. Він відчував себе потрібним поряд, адже Блек постійно встрявала в якусь дупу, з якої той постійно її діставав. Це все, хоч і ненадовго, але живило його, і сама того не розуміючи, вона наповнювала його своєю жагою, вона наповнювала його собою. Але тепер, коли все закінчилось, Барті не знав, що робити далі, все, чим він жив весь цей час, було ілюзією, яка скінчилась.

Він вийшов на крильце маєтку та присів на сходи, запалюючи від пальця цигарку. Навколо було темно, дуже символічно. Раптово він почув якийсь шурхіт неподалік та дістав свою магічну паличку:

– Люмус! – Швидко промовив той, направляючи її в сторону джерела шуму.

І якими був його подив, коли на іншій стороні сходів він побачив Паркінсон, що сиділа на сходинці, вона здригнулась від світла та від того, що побачила саме його. Ще з моменту їх останньої зустрічі дівчина шалено боялась Кравча.

– Що ти тут робиш? – Ледь чутно спитав він, відвертаючись від дівчини.

– Я… – Здавалось, захлинаючись повітрям, намагалась щось промовити Пенсі.. – Я тут… – Вона вскочила та шукала очами, куди б себе подіти.

– О Мерлінееее… – Дивлячись на метушню брюнетки, видихаючи дим вгору, промовив Барті. – Не сци в компот, мала. Не буду я тебе вибивати. Ну зараз так точно.

Пенсі швидко сіла назад, але її очі досі бігали.

– Та я… Я і не боялась нічого, тобто ну… нікого, точніше, тебе.

– Мг… так, звичайно, не боялась.

– Чесно, я не боюсь.

– А ось і дармааа… протяжно відповів той, роблячи чергову затяжку. – Іноді я сам себе боюсь.

– Може в тебе є… Ну, закурити.

Барті посміхнувся, нахиляючи свою голову вниз та чухаючи брову.

– Які часи, які нрааавиии. А ось в мііій чаааас…

Паркінсон одразу зрозуміла гумор та почала гучно сміятись.

– А ти не такий вже й жахливий, яким здавався… – Все ще сміючись, повідомила вона.

– Ну добре. Заслужила, – чоловік протягнув цигарку, яку спалив лише на половину. – Тримай.

Пенсі підсунулась ближче та простягнула руку, аби взяти її в чоловіка з рук, але той швидко забрав руку назад, єхидно посміхаючись. Та ледь розглядівши насуплене обличчя Пенсі, в цю ж мить простягнув недопалок знов.

– Та все, все. Бери, труїсь, на здоров’я.

Зробивши затяжку, дівчина повернула голову та глянула на Барті, який все ще мовчки сидів нахиливши свою голову та роздивляючись сходи.

– Я тут, цей, на Драко чекаю, можемо поки поговорити. Якийсь ти сумний.

– Зараз сумною станеш ти.

Юначка трохи відсунулась та обережно перепитала.

– М????

– Значить таки боїшся.

– Жити трохи хочеться.

– Пішов твій Мелфой одразу після засідання. Проґавила ти своє щастя, Паркінсон.

– Да щоб його! Може я встигну його наздогнати!!! – Роздратовано крикнула вона, підриваючись з місця, відкидаючи цигарку в сторону кущів.

– Стій.

– Я? – Розгублено перепитала вона, зупиняючись.

– Агааа, – відповів чоловік. – Сідай на місце.

Дівчина здивовано подивилась на Барті, не поспішаючи робити те, що він сказав.

– Жити хочеш? – Іронічно спитав він. В відповідь на що, юначка кивнула своєю головою. – Нууу… все, значить сідай. Все одно твій телепень вже десь в Гоґвартсі.

Пенсі неохоче сіла назад на сходи.

– Перестань бігати за ним, як цуцик.

– Якщо я перестану, він мене покине чи хтось забере його в мене.

– ООО .. забере, – не перестаючи посміхатись, перекривляв її чоловік. – Думаєш, комусь потрібно таке безхребетне щастя?

– Потрібне!

– Я не розумію нах#я.

– Ти не зрозумієш ….

– Ну так, кудиии ж то меніііі….

– Подивись на мене, – повертаючи голову до чоловіка, промовила вона. У відповідь на що, той одразу глянув на неї. – Що ти бачиш перед собою? Така як я, нікому і ніколи не буде потрібна. Він… це мій єдиний шанс бути щасливою, одружитись, мати чоловіка….

– Да що з вами, жінками, не так?! – Почувши це одразу обурився Кравч. – Відкрию таємницю, невродливих жінок не існує.

– Не треба мене заспокоювати, я знаю що я огидна, я кожен день чую, що я схожа на мопса, маю короткі ноги, гидке обличчя та обскубане рідке волосся. І це все – факти. Я бачу себе в дзеркалі.

– Ти дурна, Паркінсон. І це єдиний факт, який я бачу та можу констатувати.