Глава 2

Сокджин довго не міг наважитися написати тому дивному чоловікові. Але одного дня, коли Юнгі знову не повернувся додому на ніч, він все ж таки знайшов у телефоні записаний контакт і відкрив вікно з ще порожнім діалогам. Так і просидів деякий час, не знаючи, що писати. Та і взагалі, можливо його вже й забули. Сокджин і сам навряд чи б згадав людину з якою бачився лише один раз два тижні тому. Він кусав губи і продовжував дивитися в екран телефону, поки не згадав про Юнгі. Насупивши брови Джин все ж таки почав писати.

«Доброго вечора. Це Кім Сокджин, чоловік Мін Юнгі. Не знаю, чи пам’ятаєте ви мене, але ми з вами бачились на одному з вечорів, тижні два назад. Ви дали мені свій номер та сказали, що я можу вам написати.»

Натиснувши відправити, Сокджин вперше відчував себе таким наляканим, бо і сам не зрозумів навіщо це зробив. Пан Чон скоріш за все його вже не пам’ятає. Певно з нього будуть сміятися. А якщо пам’ятає і вони все ж таки добре спілкуються з Юнгі, то посміються з нього разом, а коли той повернеться до дому то Джину буде боляче. Від страху і відчаю, він навіть заплакав, але не встиг ще впасти в істерику, як на телефон прийшло нове повідомлення. Сокджин взяв телефон в руки знову, на екрані висвітилося «Чон Хосок».

«Звісно я вас пам’ятаю пане Кім. Скажу більше, я дуже чекав вашого повідомлення. Думав, що можливо ви вже і не напишете мені. Але дуже радий, що ви все ж таки зробили це. Я б дуже хотів зустрітися ще, та прогулятися, якщо ви не проти. Що про це думаєте?»

Знову насупившись Сокджин думав декілька хвилин, що написати. Насправді він би погодився з радістю одразу, але не хотів, щоб про нього думали, що він легковажний.  Зустрітися з Хосоком, та трохи відірватися від свого тепер вже фальшивого життя хотілося дуже, але він також не знав як сильно розлютиться Юнгі якщо дізнається, що він надовго пішов з дому. Його чоловік не дозволяв йому надовго виходити кудись з дому самому, про якість поїздки взагалі не могла йти мови. Він навіть змусив Джина почати працювати  вдома. З чим це було пов’язано, Джин так і не зміг зрозуміти, Юнгі на це питання також не відповідав.

В решті решт він написав:

«Мені б також дуже хотілося зустрітися пане Чон, але я не можу надовго піти з дому. Бо мій чоловік цього не любить.»

Хосок відповів одразу ж, наче сидів з телефоном у руках та чекав повідомлення від Сокджина. Вони домовилися побачитися завтра, у кафе біля дому Кіма в обід, на пів годинки, як написав Хосок, і побажавши Джину гарного вечора більше нічого не писав.

Сокджин почував себе збентежено, але це було якесь гарне почуття. В перше за довгий час йому захотілося приготувати якийсь десерт для себе. Він навіть подумав якось запросити до себе у гості Хосока, якось підкупивши охорону біля дому. Вечір Джина вперше пройшов без поганих думок та в передчутті завтрашнього дня, він навіть не згадував про Юнгі. Але той вирішив, що сьогодні повернеться до дому, тому ближче до ночі, коли Сокджин дивився фільм поїдаючи нещодавно спечене печиво, він почув, як відкриваються вхідні двері і настрій одразу пропав.

Вони навіть не дивилися один на одного, Юнгі одразу ж пішов до себе в спальню, але  його присутність в домі не подобалась тепер Джину й він відчував себе бридко.

Хосок знав, що Сокджин напише. Принаймні був впевнений у цьому, але пройшов тиждень і не було жодного повідомлення. Хоча він вважав, що Кім напише майже наступного дня. І те, що цього не сталося зацікавило Хосока ще більше. Тепер він думав, що Сокджин повинен бути його, а продовжував чекати. Але Кім не писав і Хосок потроху почав злитися, почав зриватися на Юнгі. Той не розумів розлюченості коханого і намагався задобрити його. Хосок закочував очі, постійно перевіряючи телефон, бентеживши цим Юнгі ще більше. І ось сьогодні нарешті він отримав таке жадане повідомлення. Хосок був задоволений, Хосок був збуджений і весь у перечуті завтрашнього дня. Юнгі все більше дивувався таким змінам настрою і зовсім губився.

Хосок прочитав повідомлення задоволено облизуючись різко притягуючи до себе Міна, жорстоко впиваючись в його губи, одразу ж кусаючись і завалюючи того на ліжко. Юнгі здивований, але реагує одразу ж, укладаючи руки на талію, задоволено застогнавши в поцілунок.

Він с кожним днем все сильніше божеволів від кохання, від Хосока. Він його холодного погляду й уїдливої посмішки, від того, що хоча Хосок і був з ним приймаючою стороною, Юнгі не відчував, що він слабкий. Не такий як його чоловік. Той був наче справжня жінка, тендітним та слабким, завжди погоджувався з ним у всьому, ніколи не перечив, а у ліжку взагалі поводився завжди як незайманий. Юнгі ледь витримав з ним секс, ті два рази. Сокджин його бісив. Хотілося стиснути цю тонку шию і подивитися як той жадібно хапатиме повітря і закочувати очі, поки зовсім не перестане чинити опір. хотілося придушити його на смерть, бо бісів він страшно, як ніхто інший у цьому житті.

Хосок був інший, Хосок дозволяв брати себе, але не дозволяв брати над собою вгору.  Він і зараз жадібно кусав губи Юнгі та повільно рухав стегнами по паху, сміючись при цьому у поцілунок. Він завжди дражнився, або наче божевільний насаджувався на його член, наче від цього залежить зараз життя.

Хосок роздягався швидко, намагаючись стягнути одяг водночас із з Міна, але той і не здогадувався, що Чон був збуджений не через нього. І Хосока це веселило ще більше, він потягнув того на себе, змінюючи позу й нарешті дивлячись Юнгі в очі. Їх ніч пройде як і завжди гаряче та шалено, але на цей раз Юнгі вже відчує, що Хосок далеко він нього, зовсім далеко.

Сокджин дуже нервував, він переміряв весь свій одяг, так і не зрозумівши, що хоче одягти. Через годину вже мала відбутися їх з Хосоком зустріч, а він все ще був не готовий. Джин тричі перевдягався та тричі йому здавалося, що він виглядає незграбно. В решті решт він одягнув останній вибраний варіант та вирішив вже виходити. Сокджин звик завжди приходити на зустріч заздалегідь і цього разу він не хотів запізнитися. Написавши Юнгі, що він трохи посидить у кафе біля дому, ховає телефон в кишеню та нарешті виходить з дому, залишилось вже пів години.

Хосок також заздалегідь приїхав, чекаючи в машині й спостерігаючи за людьми, які заходили та виходили в кафе, побачивши нарешті Сокджина. Хосок дивиться на годинник, той прийшов на пів години раніше, одягнений просто, але бездоганно. Йому личив навіть найпростіший одяг, який не привертав до себе уваги. Хосок вкотре переконався, що Сокджин бездоганний.  Він вийшов з машини, заходячи у заклад слідом за чоловіком.

Джин вже сидів за столиком в самому кутку, уважно дивлячись в меню, Чон підмічає, як офіціанти дивляться на нього зацікавлено і посміхається. Зовсім скоро цей скарб вже буде його. Зовсім скоро він скуштує його і пізнає смак його душі…

– Пане Кім, доброго дня. – Хосок сідає навпроти Джина й той трохи здригнувшись, переводить свою увагу з меню на людину навпроти нього.

Він одразу починає нервувати, ще сильніше, Хосок це помічає.

– Доброго дня, пане. – Сокджин підводиться, кланяючись, намагаючись не видавати занадто сильно свого хвилювання, але все виходить навпаки.

Хосок ніжно посміхається, підводячись та також кланяючись у відповідь.

– Я радий, що ми зустрілися знову. Чесно кажучи, я вже і втратив надію на те, що ви напишете.

– А я думав, що ви вже забули про мене. – Джин ніяково посміхається.

– Хіба можна забути про таку людину як ви? Пане Кім, як ви могли про мене так погано подумати, я ображений, все. Замовлю собі найдорожчий десерт у цьому кафе і все. – Хосок закочує очі, роблячи вигляд, що він ображений до самої глибини душі, помічаючи, як Сокджин посміхається знову. Але цього разу вже зовсім по іншому.

Незручність зникає між ними, і вони, як і того вечора говорять про все що можливо. Починаючи з того яку кожен з них любить погоду, до суперечок стосовно сучасного мистецтва. І Сокджин все більше і більше вражає Хосока, але він розуміє, що цього разу йому не варто поспішати як завжди. Сокджин зовсім інший, він потребує уваги та тендітного ставлення. Він справжня квітка, і Хосок готовий стати тим, хто буде дуже тендітно піклуватися про цю чарівну квітку завжди.

Вони не помітили як стемніло, і Джин злякався, побачивши за вікном вже темряву та світло  ліхтарів. Він почав швидко одягати свій плащ, вибачаючись перед Хосоком. Юнгі сказиться, якщо дізнається, що він пішов з дому так надовго, а він про це дізнається, бо йому все розповість охорона. Хосок дивився на нього схвильовано.

– Щось сталося, Сокджине, ви так поспішаєте до дому. Я затримав вас, чи чимось образив??

– Ні пане, зовсім ні. Я просто забув, що в дома, ще вечеря не готова, мій чоловік скоро повернеться.

Коли Джин сказав про Юнгі, Хосок помітив, як нервово той натягував рукава на руки нижче. Це викликало підозри стосовно самого Юнгі. Не вже він якось жорстоко поводиться із Сокджином. Відпускати того до дому не хотілося, бо поведінка викликала сумніви, а ще просто тому, що із Джином було дуже добре.

– Я повинен вже бігти пане. – Сокджин посміхався, але Хосок бачив, як той нервував.

– Якщо можна, то я ще напишу вам, Сокджине?

– Звісно можна! Я… Я буду чекати.

Коли Сокджин пішов, хотілося повернутися до дому, прийняти душ та просто подивитися якийсь фільм. А ще хотілося більше дізнатися про стосунки цієї подружньої пари, і чи справді вони були такими, як казав йому Юнгі.

Юнгі вдома ще не було, тому Джин зітхнув з полегшенням, стягуючи з себе одяг. Його погляд впав на своє зображення в дзеркалі й він одразу ж відвернувся. Він знав тепер чому не подобався Юнгі. Занадто худий та блідий зовсім. Всі називають це проявом аристократичності, але самому Сокджину здавалося, що він схожий на ходячий труп. Він не бачив у цьому нічого гарного та привабливого. Але всі інші чомусь вважали по іншому, окрім його чоловіка…

Вечеря була приготована вчасно, все прибрано і ніяких слідів, що він виходив з будинку, можливо Юнгі навіть не зверне на це увагу. Але він звернув.

– Навіщо сьогодні виходив? З кимось бачився?

– Мені просто вже набридло вдома. Я посидів трохи в кафе поряд з будинком, та просто працював. Вдома теж не можливо знаходитися постійно, Юнгі…

Вони сиділи за столом, вечерявши в тиші, поки Юнґі не запитав про це. Сокджін дивився куди завгодно, але не на свого чоловіка. Хотілося втекти до своєї кімнати, але Юнгі б не дозволив.

Сокджин думав про те, що як добре, що він нарешті зрозумів, як Юнгі відноситься до нього насправді. Що тепер він бачить все, ніяке це не кохання, принаймні не з боку Юнгі.

Юнгі вийшов зі столу першим, навіть не подякувавши та не звернувши більше уваги на чоловіка. На що Джин радісно зітхнув та схопився за телефон, йому дуже сильно хотілося написати Хосокові. Але згадав, що треба було все прибрати, бо Юнгі не любить жодного безладу, тому поки що повідомлення відклалося на потім.