Глава 2

Тсунайоші, або просто Тсуна, старанно вчилася змішувати коктейлі. Пітер також старанно вчився робити каву. Він вирішив відплачувати підробляючи офіціантом, прибирачем та, коли дозволять, баристою.

Тсуна нервувала: їй було незручно змушувати школяра їздити з самого Квінса аж до центру Нью-Йорка заради підробітку. Вона виділила йому кімнатку для проживання, але ж ж проблема – школа. І він намагається відвідувати Мей. До того ж хлопцеві варто мати якесь хобі. Знайти друзів чи подружку.

Тсуні не пощастило: у минулому житті їй навіть не дали до ладу побути підлітком: одразу доручили найсильнішому і нестерпному кілеру сучасності навчити її стати мафіозним босом. Її, звичайну японську старшокласницю… А після зібрали таких самих підлітків, кинули п’ятирічку до купи і сказали: ви сім’я, а тепер боріться проти супер страшних убивць і психопатів, яких боїться вся Італія.

Одне за одним перед нею зростали перепони та труднощі. Із неї готували боса. Вбивцю. Небо.

Тільки полум’я Небес, а з ним і її Хранителі допомагали їй не кинути все і не вийти з мафії єдиним шляхом – уперед ногами. Вона думала про це в особливо тяжкі часи. Але Небо – рівновага, гармонія та центр сім’ї зберігало її. Її відважні друзі, різні як на підбір, завжди давали їй частинку себе, своє полум’я.

Опинившись у світі одна, вона впала в апатію. Її родини тут нема. Коханого немає. Друзі та Хранителі залишилися там. Але за стільки років, будучи найсильнішою, будучи Босом Вонголи, вона не хотіла скласти руки та схилитися перед долею. Може, пізніше, але не тоді, коли сім’ю тіла, в якому вона прокинулася, хтось по-звірячому вбив і шукав її в шафі.

Підсумком того вечора стали зайві парочка валіз з доларами, інформація, де вона, в якому році і явно не у своєму світі. Ну і відплата за тіло: помста тим, хто вбив її сім’ю і власницю тіла ( рана від ножового поранення швиденько загоювалася та й сильно так натякала на те, що сталося).

Її смертю у тому світі, пригоди Тсуни не закінчилися. І, нехай, у неї забрали Сім’ю, друзів, чоловіка… обов’язки, гріхи сім’ї, натовпи трупів після битв, вимог, якою вона має бути, щоб гідно стояти проти найсильніших… з нею було її полум’я Небес. Полум’я, що ототожнювало її волю та стійкість. І дарувало тепло та гармонію всім, кому потрібно.

Спочатку вона хотіла відкрити бар, бо це хотіла зробити своїм хобі, як тільки в неї з’явився час ще в першому житті. Але це було дорого, та й хотілося чогось легкого. Тоді на очі потрапило кафе і все було вирішено.

Час лікує? Чи все залежить від того, як і з ким цей час проведеш? Постояльці її кафе приносили з собою тягар прожитого життя, самі того не усвідомлюючи йшли до неї, до її полум’я Гармонії та рівноваги, прагнучи відчути спокій та рівновагу, знайти себе та мету в житті.

У її світі не в багатьох було полум’я. Але люди без полум’я так чи інакше відчували полум’я і у них був хоч який імунітет від його впливу, нехай тяга також була присутня. А тутешні люди іноді надто піддавалися полум’ю.

Доводилося сильніше стримувати найрідніше полум’я, що любить свободу. Вона ходила на різні курси з єдиноборств, щоб розім’ятися, вбити знову на підкірку рефлекси, а також, у разі чого, пояснити, звідки вона вміє битися.

Після низки битв, смертей, тортур та інтриг, побути звичайною власницею кафе було приємно та розслабляюче. У неї навіть улюбленці з’явилися. Самотня дівчина – любителька приховати за стінкою холодності і відчуження справжні почуття, кличе себе Ем Джей, добрий, позитивний і сором’язливий хлопчина, що так сильно нагадував їй Шоїчі, своїм генієм і боязкістю. Пара старих, дюжина жінок і дівчат, купа підлітків, яким гармонії не вистачало як вампірові крові, а Мармонові грошей.

Цей світ цікавий і вона навіть з легкістю може розкрити свої сили, прикинувшись мутанткою. Може, але поки що не хоче.

Як і, мабуть, Пітер, що наполегливо робить вигляд, наче Людина-павук це точно не він.

Що робити з хлопцем, до якого вона ставилася як до сина, якого в минулому світі жінка ніяк не змогла б завести, щоб не образити, Тсуна поняття не мала.

Він же таке сонечко. Якби він був у її світі, напевно був би сонечком. А може й грозою, адже безперечно в ньому є величезне бажання захищати. Заморока зі створенням Павучка це лише підтверджує.

Залишати його підробляти на півставки, не дозволяла совість. Йому теж потрібен час на відпочинок, уроки, порятунок кішок та для боротьби зі злом, якщо вже хоче. Але й відіслати після їх з Мей сльозливих обіцянок усе їй повернути… краще вже в неї під боком буде, ніж піде заробляти на боці, потрапивши під небажану увагу та інтриги. Та й Мей вона обіцяла доглянути за хлопчиною.

Отже, план мінімум: розповісти Паучку, що вона знає про його геройства, похвалити, заспокоїти, дати пару порад… без них обійдемося, а то палевно. Потім, дозволимо жити в себе, поки Мей у лікарні. З роботою… Дасть завдання… щось його профілю. Створити робота-прибирача? Чудово! Тоні Старк створив, Пітер від нього в захваті, ну ось. Хай піде стопами кумира. А їй буде нагадування про друзів та допомога. А на канікулах та вихідних, нехай, якщо хоче, допомагає у кафе. Тут он, стажери всякі зі Старк Індастріз тусуються. Може, поговорити зможе на цікаві для себе темич друзів знайти.

Так, це безперечно варто реалізувати.