Глава 2

Не ставши чекати відповіді, Гаррі попрямував далі, крізь пастельні тіні й теплі промені сонця, повз ще сплячі картини. Було чути тільки його кроки, які тихим ехом розносилися по коридору. Слизеринець мовчки дивився йому в слід, але згодом й сам пішов кудись. «Він завжди якийсь дивакуватий, але сьогодні взагалі, ніби з мітли впав.» подумав собі Драко. «Йому так подобалося мені щось відповісти, а тут на тобі. Щось з ним все ж таки не так.»
Коли Мелфой дійшов до кінця коридору, почув здалеку звук, ніби хтось впав. Драко розвернувся, щоб перевірити, що це було.
– Поттере? – трохи занепокоєно гукнув Драко. Тиша. Ні про що не думаючи він підбіг до знепритомнілого на підлозі грифіндорця. – Що Мерлін його прокляни з тобою коїться? – Драко стало ніяково. «Оскільки сьогодні недільний ранок, то практично нікого гуляючого по замку не повинно бути.»
– Сподіваюся це ніхто не побачить. – пошепки подумав Мелфой, підняв Гаррі й поніс його до медичного крила. – Мадам Помфрі, Ви тут? – пролунало у пустій кімнаті. Не отримавши відповіді Драко обережно поклав грифіндорця на ліжко. А сам, схрестивши руки, сів на стільчик, що стояв неподалік і заходився чекати.