Глава 2 Латте для естетів

*клац*

Фууух, нарешті, я в класі. Дзвінок продзвенів кілька хвилин тому, але вчитель ще не прийшов, так що формально я не спізнився.

Мої щоки з вухами були трохи червоними через біг… і не тільки. От би навчиться відключати встид або хоча б викликати навмисно.

Трохи поозиравшись я зрозумів, що місце попереду, де я зазвичай сиджу, зайняте. Попри те, що кожен наступний урок проходить в іншому кабінеті, всі вже приблизно вибрали свої місця. Але все ще є бунтарі, що виборюють інші місця. Ось вона, хижа сторона, вільного вибору парт – кривава боротьба за місце під вікном!

Я запустив погляд блукати класом і рушив разом з ним. Сонце яскраво намагалося висвітлити кожну тінь, створюючи пообідню сонність. Я проходив повз ряди учнів, що клювали носом або весело шуміли між собою.

Зрештою довелося вміститься на задній парті другого ряду від вікна, прямо поруч з найтеплішою і найжорстокішою “Королівською партою головного героя”.

Та сама легендарна парта за якою сидить кожен другий головний герой у підліткових історіях. До речі, хлопець, що її захопив дуже методично, приходить на уроки одним з перших із самого початку навчання. Він переможець у цій партійній війні.

-Хех хех, добрий день.

Двері в клас відчинилися і з’явився вчитель, теж з червоним обличчям і пітним лобом. Він як завжди був у поношеному лабораторному халаті, окулярах і зі своїм довгим кінським хвостом, з запущеного каштанового волосся. Цей хвіст, між іншим, зміївся, левітував, а іноді навіть кидався на людей як справжня змія. “Наслідок невдалого експерименту” якось пояснював він.

– Так клас. Сьогодні до нас приєднується новий учень. – сказав містер Тімідас у своїй звичній, скромній манері

Хвиля шепоту, що миттю піднялася, вкотила клас змиваючи сон. Хтось перегнувся через свою одномісну парту, щоб дотягнутися до учня спереду, хтось обернувся. Навіть у частині тих, хто як сидів, так і сидить, проблискувала цікавість в очах. Ця атмосфера огорнула всіх.

Усіх, окрім одного хлопця – генерального секретаря парти, дружнього сусіда та просто учня, чиє ім’я мені невідоме. Цей хлопець ще кілька хвилин тому уважно дивився вперед. Потім відвів очі до стелі, потопаючи у спогадах і, ніби побачив оголену Єврику у ванній, різко просвітлів. Але відразу потім, прошепотів життєве і до того ж зовсім безглузде “Цього не може бути”, і повернувся до початкового стану.

– Вона мала вчитися разом з вами з першого дня, але через обставини її прибуття затрималось. Прошу не дошкуляйте її питаннями надто сильно. – перебив моновиставу, вчитель

Після цих слів він легенько відчинив двері й одразу дистанціювався на десяток кроків.

Через секунду у двері зайшла мініатюрна дівчина. Спокійно і гордо, так що крім звуку ударів підборів об підлогу не було чути нічого іншого. Вона зупинилася біля дошки й обернулася до класу.

Перше що привернуло увагу це зібране у два хвостики, середньої довжини, палахкотяче червоним волосся. Настільки вогняне, що вже ніяк не підходять під слово “руде”.

Друге це ріст – її голова ледве дотягувалась до шкільної дошки. Припускаю десь сто п’ятдесят сантиметрів. Та й зовнішність ідеально підходила під зріст – маленька та тендітна.

Вона вже була у формі академії, що складається з чорної спідниці, піджака такого ж кольору і блузки. Як краватку вона вибрала бант, що нагадує метелика, і на довершення панчохи. Миленько.

– Мене звуть Тайга Калідум, рада знайомству! Тепер ми навчатимемося разом. – Сказала вона і посміхнулася

– Присідай. – обізвався вчитель Тімідас

Вона окинула поглядом клас. Її карі очі відблискували помаранчевим, що надавало погляду схожості з кінчиком полум’я. І коли її очі сягнули мого кінця класу, полум’я в них багаторазово посилилось. Чи не на мене вона дивиться? Я звичайно не вірю в кохання з першого погляду, але все-таки.

– Вчителю, можу я сісти поруч із Хіро? – спитала вона.

Ні, звичайно ж, ні. Але що важливіше, чи є у нас у класі учень з ім’ям Хіро?

– Ви знайомі з Хіро? – Запитав вчитель. Начебто знав власника цього імені.

Я, звичайно, не заперечую, що не запам’ятав усі імена однокласників за перший тиждень. Але точно вже запам’ятав більшу частину. Максиміліана, Луція, Валентина і ще та, з хвостиками … Хіро і всі інші однокласники вибачте.

Я повернув погляд до дошки.

– Хммф, так знайомі. Наші душі пов’язані. – її щоки почервоніли хоч тон і був незадоволеним

І тиша у відповідь. Ні, мабуть, не так. І тільки здивована тиша, з уявним “Еееее?!”, у відповідь. Пов’язані душі? Вони заручилися в юному віці. То хто такий цей Хіро?

Прочухавши поглядом весь клас я знайшов тільки нетямущих нічого однокласників та мого сусіда-дивака котрий згоряв з сорому. Чи потрібно бути прихильником дедукції, щоб здогадатись чому він червоний?

– А ні, я не це мала на увазі! Ми ще не заручені й навіть не зустрічаємось! Я мала на увазі, що наші душі пов’язала доля… а ні, тобто… – вона почала виправдовуватися, а її обличчя стало одного кольору з волоссям. Дуже миле видовище, як на це не дивись. Але що означає “ще” і чи знає про це Хіро?

– Охх Селестус, поступися місцем, будь ласка. – сказав учитель

Він чомусь не виглядав здивованим, а скоріше сумним.

– А, що?

Мене різко відірвали від моїх роздумів, попросивши віддати нове місце. Це і є останнім фактом, що доводить, що підозрюваний і є Хіро. Справа розкрита!

Але поки гриміли фанфари до мене вже на повному ходу, мало не бігла, переведена учениця. З червоним обличчям з якого з секунди на секунду піде пара, вона була схожа на маленький паротяг.

Я різко підвівся з місця, думки все ще крутилися в голові й забирали увагу. І тут я з подивом і маленькою ноткою незручності зрозумів, що зараз мене зіб’є червоний паротяг. Нас буквально розділяла пара міліметрів.

Але далі все сталося в одну мить. Її зіниці різко звузилися, кров відійшла від обличчя і вона неймовірно швидкими рухами змінила траєкторію свого тіла, щоб уникнути зіткнення. Залишаючи за собою гарячий шлейф вона буквально пролетіла повз мене.

Вау, яке ефектне ухилення. Мені здається, я навіть почув кілька захоплених сплесків. Щоправда, через таку швидкість вона зараз з усієї сили вріжеться об стіну.

Я різко обернувся і побачив, що її вже спіймав в обійми, Хіро. Він приготувався наперед?

– Д-дурень! – Знову почервонівши крикнула Тайга і врізала йому так, що той трохи підстрибнув у повітря

Побачивши цю класичну сцену з романів моє серце розділилося. У лівому боці мого душевного рингу, вже зведена в розряд класики, сцена зі збентеженою дівчиною, не зовсім чесною у своїх почуттях. Вона гарна в книгах, але насправді це подвійний удар по почуттях.

І ця чуйна сцена з тріском програє аперкоту від мого співчуття до хлопця що тільки-но отримав добре поставлений удар у ребра… сподіваюся кістки цілі. Деякі речі краще тільки уявляти, хех.

Сівши за вільну парту, що чудом з’явилася з порожнечі, я перевів увагу на урок.

Молодий, втім як і майже вся решта педагогічного складу, вчитель почав вести урок “Магічні і фізичні явища” або скорочено – МІФЯ.

Чесно кажучи мало кому подобається сам урок, хоча багато учениць, і кілька учнів, не проти просто подивитися на вчителя з його чарівним хвостом. Цей “хвіст”, до речі, прямо зараз прикидається хвостом звичайним і спустившись до ніг вчителя, виляє кінчиком.

Якщо ж говорити про саму суть уроку і вмістити все пояснення в кілька параграфів до одного речення – то на цьому уроці ми розглядаємо фізичні й магічні явища для розуміння їх механізму дії та після цього, повторення за допомогою магії.

– Сьогодні ми проходимо тему, “Явище магнетизму у магії блискавок”. Це одне з погано вивчених нині явищ і щоб зрозуміти спочатку краще записати формули…

Але ми всі розуміємо що навіть якщо я і розумію предмет це не зобов’язує мене вчити його? Не збираюсь ставати ні розробником заклинань, ні інженером.

У подібній напівсерйозній атмосфері для мене пройшли всі інші чотири уроки.