Глава 2. Важлива подія

Зустріч з послом Мексики затягнулася на годину, але дипломат виглядав жваво поки спілкувався з міністром культури. В планах було об’єднати зусилля країн для створення нової платформи з вивчення точних наук та обміном досвіду науковців, молодих спеціалістів. Намджун знав, що мексиканець вбачав вважливим тримати хороші стосунки з державою, яка колись славилася своїм хімічним виробництвом. Наразі питання про покращення та відновлення старих підприємств було у планах, але підігрівати інтерес міжнародної публіки треба вже зараз.

– Погодьтеся, що ми можемо стати чудовою командою, пане міністре. Надіюсь, що у майбутньому наші здобутки в хімічній галузі перевершать всі очікування, – представник Мексики кашлянув, кинувши уважний погляд на Кіма. – Але для початку хочу подякувати, що пішли на зустріч та погодилися на співпрацю. Це великий крок для нас та наших країн.

– Я справді думаю, що ми можемо створити продуктивний плацдарм для розвитку нашої культури та економіки, – посміхнувся Намджун у відповідь.

Років тридцять тому працювало приблизно одинадцять заводів гірничо-хімічної промисловості, які активно фінансувалися державою. В той час були налагоджені зв’язки з європейськими країнами, які вливали інвестиції та закуповували видобувну сировину. Та через погіршення життя населених пунктів біля виробництв, знищення цілих екосистем, було прийнято рішення зменшити кількість видобутку на рік. А після кризи у 2008 році взагалі вирішено скоротити кількість підприємств. Кім прекрасно знав про то, що це не єдина причина офіційного закриття заводів. Ворожі синдикати, які мали велику силу та владу, не були зацікавлені в конкуренції та бажали монополізувати європейський ринок. Ці бандитські угрупування кришувалися чи італійськими, чи іспанськими мафіозі та намагалися привласнити виробництво собі. Що успішно і сталося в найближчі роки. Вже пройшло десятиліття і тільки нещодавно вдалося повернути підприємства до державних рук. Хоч це й справді було дуже легко, багатьох здолали сумніви щодо рішучості бандитів залишити все так у спокої. Мексиканець передав чорну папку з документами, добродушно теревенячи про церкви в Пуебла. Якось міністр мав приватну зустріч в Мехіко, але дуже часто чув про красу та історичну цінність Пуебла. Насправді, він навіть хотів відвідати місто, але погодні умови завадили йому відправитися у дорогу. Шурхіт паперу доповнювали балакучість гостя. Кім тільки мугикав на кожне риторичне запитання. На останній сторінці лежав конверт і балаканина затихла. Дипломат таращився на Намджуна з такою серйозністю, що здавалося мексиканця хтось замінив. Замінив на мовчазного та злегка неприємного чоловіка.

– Що це? – з цікавістю кинув питання молодик.

– То від пана Пабло, – тихо відводів він.

Тепер зрозуміло, чому з’явилася така напруга за лічені секунди. Якщо відкрити рота та сказати слова проти до цієї людини, то скоріше за все існувати залишиться недовго. Пабло вже давно живе на цьому світі та має купу знайомих на всіх континентах, хоча вух та очей у нього ще більше. Вони слідкують за кожним кроком та доповідають персонально своєму лідеру. Якщо ти зацікавив Пабло, то у тебе є два варіанти. Бути йому вірним чи вмерти. Та обране життя часто закінчується короткостроковим завданням, після якого більшість все одно опиняються в могилі. Намджун чув про дідугана не один раз та не думав, що отримає місце в списку щасливчиків. Невже Пабло зацікавлений у хімічній промисловості більше, аніж його європейські «друзі»? Чи його цікавить безпосередньо сам міністр? Чоловік хотів був відкрити конверт, але важка рука лягла поверх його, вказуючи почекати.

– Відкриєте не тут, пане міністре,- пальці надавили на кісточки.

– Як скажете та я маю знати, чи пов’язано це з тим, що ми маємо розробити найближчим часом? – легенько скинувши вологу долоню, Кім задумливо глянув на співбесідника.

– Хто знає?! Може так, а може ні. То вже не моє діло.

– Чи можу я відмовитися? – питання у повітря, бо відповідь буде очевидною.

– Звичайно, це не примусово, – але погляд мексиканця говорив зовсім інше.

– То виходить так, що насправді наукова платформа просто привід для зустрічі?

– Я всього лишень гонець, але справді зацікавлений у співпраці. Розумієте, моя любов до Мексики спонукає покращити її становище, – дипломат відкинувся на спинку крісла, показавши всім своїм видом розслабленість.

– Ви у пасці, шановний дипломат. Ваша панацея – Ваша смерть.

Зазвичай до зустрічі дається матеріал по якому працює державний діяч. Так би мовити, підготовлений спіч. Неможливо здогадатися про те, як саме має відреагувати слухач, але план дій дуже виручає. І коли спічрайтер не зміг проаналізувати всі можливі варіанти подій, все залежить від політика. Намджун вмів тримати себе, його харизматичність та впевненість швидко просували у відносинах з колегами, партнерами та звичайним людом. Судячи по ситуації, знайде таке слово чи жест, який покращить атмосферу чи відкриє можливість до довгої співпраці. Зараз він себе не стримував, напряму тикнувши у болюче місце. Це достатньо непрофесійна поведінка, адже від цієї зустрічі буде залежати подальший розвиток наукової платформи. Та отримавши повідомлення від Пабло, про якого чуються недобрі чутки вже не один рік, він має право показати своє ставлення до тих, хто прикривається розвитком заради влади. Зневага до любителів носити овечу шкіру поверх сірої шерсті, просто кипіла у ньому. Спокійність натури стримувала потуги висказати все це у лице. Напевно, якби інший характер, то не вдалося б і на шишечку піднятися так швидко по кар’єрним сходам до посади міністра культури. Мексиканець безрадісно посміявся. Настільки звук був награний, що здавалося дипломат хоче втекти з кабінету.

– Гострий розум міністра дуже вражає. Проте слідкуйте за тим, що говорите. Сьогодні перед Вами сиджу я, а завтра хтось інший. Моя цікавість у проєкті велика, тож не буду ображатися, – він піднявся та додав. – На цей раз.

– Погрожуєте мені? – також підвівшись, Намджун блиснув своїми глибокими ямками на щоках.

– Пресвята Марія! Та Ви що? Навіть в думках не було, – вони обмінялись міцним рукостисканням та згодом попрощалися.

Годинник показував п’яту, скоро має приїхати Димитру. Запланований вечір обіцяв бути грандіозним. Сьогодні очікується від запрошених інвесторів рішучих дій, щодо інвестицій в нові стартапи, які були нещодавно схвалені комітетом з відомих діячів в області журналістики та дизайну, а також технічних галузей, робототехніка та архітектура. Чомусь згадалося студентське життя. Воно не було таким прекрасним, як часто описують його люди. Постійне навчання, купу наукових робіт та непривітні одногрупники. Та щось в цьому є. Якась краплина безтурботності, яка не полишило юне тіло після закінчення школи, підштовхувало на зустріч новому. На таких івентах хотілося представити свою роботу якнайкраще, хоча звідки йому знати. Він завжди був по ту сторону, бо не цікавився конкурсами на таку тематику. В двері постукали і слідом зайшов водій. Димитру здавався брутальним юнаком, який пройшов вогонь та воду. Брови постійно насуплені та очі холодно споглядають на всіх, хто був поруч. Намджуну було з ним зручно, можливо, через таку дикість та мовчазність. Його обов’язки не закінчувалися лише на одному сидінні за кермом, це був універсальний співробітник. Хлопак виконував функцію охоронця, а також завідував невеликими справами міністра, виконуючи роботу і секретаря.

– Димитру! – покликав його ближче.

– Я Вас слухаю, – зіниці хлопця звузилися до найменшого розміру, уважно слухаючи наступні слова.

– Моя брошка з глоріозою готова? – квітка вважалася дорогою та ціною, але Намджун вирішив взяти її образ для особистого замовлення.

– Так, пане. Якраз отримав її.

– Вона срібна, як і домовлялися?

– Все перевірено особисто мною. Не хвилюйтеся.

***

– Міністре! Навіщо Ви приїхали так рано? – трошки злякано вигукнула менеджерка.

– Я хочу подивитися чи все готово. Це проблема? – задав зустрічне питання чоловік.

– Що Ви, що Ви, просто здивувалася, – вона злізла з драбини та підійшла поближче до Намджуна.

– Мені подобається оформлення, але ось ті столи, – невеликі столики стояли біля сцени, – треба підтягнути ближче до центру, людям буде незручно дивитися.

– Як скажете. Якщо Ви тут, то є можливість представити Вам нашу команду. Можливо, є якісь слова, які б хотілось висловити. Ми розуміємо, як це важливо, тому були б раді почути щось від Вас. Але це не обов…

– Все добре. Це хороша ідея. Нам треба виклатися на повну чи не так?! – Кім посміхнувся.

В імпровізованій гримерці кого тільки не було. Он у самому кутку скрипалі розминалися разом з трубачами. Їх музика лунала на всю кімнату, але то нікому не заважало. Вони ще не переодягалися, тому нагадували музик з метро. Зовсім поруч дівчата сміялися з костюма їхнього товариша. Хлопак заплутався у лосинах та стрибав на одній нозі, намагаючись вибратися. На стільцях співаки тренували пісні, які будуть співати за декілька годин. Вони у гарних сукнях та фраках весело піднімали високі голоси кудись до стелі, а за ними низькі опускали до підлоги. Сила вокалу кружляла слухачів по різних куточках роздягальні. Візажистки дмухали золотий пилок на лиця діточок, які не могли всидіти на місці та постійно крутилися.

– Ти знав, що Майкі все-таки кинув Юнжи? Я після такого плюнув би йому, – танцюрист обурено стукнув кулаком собі по нозі.

– Куди? – хлопець аж здригнувся, коли герой обговорення з’явився так близько біля нього.

– Що ти мене лякаєш? Хочеш залишити шоу без запасного центру? – це не класно так підкрадатися, а потім лякати людей.

– Хосок, ти завжди багато базікаєш та не думаєш про почуття інших, – новоприбулий ображено глянув на своє відображення у дзеркалі.

– Сказав той, хто кинув вагітну дівчину.

– Я її попереджав та сказав, що якщо вона залетить, то я тут ні до чого.

– Ти такий мерзотник, Майкі. Як вона взагалі на тебе спокусилася, – юнак закатив очі, далі колупаючись у власній зачісці, – А ти, Чім, чого мовчиш?

– А? – хлопчина від неочікуваного звернення майже впав зі стільця.

Та розмова не продовжилася, бо їх позвали на якісь збір у головній залі. Всі без заперечень попрямували за асистентом менеджера, намагаючись вгадати, що їх чекає. Велика юрба розплескалася по приміщенню. Хтось все ще не міг заспокоїтися та дзвінко сміявся на задніх рядах, а хтось навпаки серйозно очікував об’яви. До метушні доєднався стаф. У них були чорні футболки з написами агентства на спині, деякі вже мали навушники та розклад в друкованому вигляді. Тиша настала тільки тоді, коли наперед вийшов міністр. Він як раз закінчив розмову з менеджеркою та повернувся до всіх присутніх. Хосок в той момент нарешті проліз до самих перших рядів, захопивши і свого друга.

– Який ж ти, – всі повернулися на звук, тож танцюрист замовк.

– Вам зручно? – Димитру все ще тримав струнке тіло під руки. Незнайомець неочікувано навалився на нього та реакція водія дала про себе знати.

– Ой, перепрошую, пане. Мене просто штовхнув один штрих, але я вже не знаю хто то був.

– Це ти про мене? – чолов’яга поправив свої довгі та пишні вуса.

– Пробачте його, він просто не в гуморі, – втрутився Чімін, ривком ставлячи старшого на ноги.

– Пані та панове, радий бачити кожного з вас! Сьогодні важливий день не тільки для країни, а для вас особисто. Цей званий вечір відкриє двері для стартапів, які розробляла старанно наша молодь, також для творчих колективів та професіоналів своєї справи, – Намджун усміхнувся всім присутнім, щоб залучити більше уваги до його слів. Виступи не були в новинку, тож яку маску використовувати, чоловік знав.

– А це хто? – шепнув Хосок Димитру, наче вони знайомі багато років. Водій ніяк не відреагував, намагаючись сконцентруватися на своєму босові.

– Джей, ти наче з луни звалився. Це наш міністр культури Кім Намджун, – до них приєднався Майкі, який зустрів недобрий погляд здоровання-вусача. – Дивом дивуюсь, що твої очі ще не примітили цю ходячу хот персону.

– А й справді, такий серйозний чолов’яга. Як я і люблю, – він спеціально облизав губи.

– Вибач, Хо, легше сказати, що ти не любиш, – весело промовив Пак

Після промови Намджуна, менеджерка попросила всіх підготуватися до генерального прогону. Це буде остання можливість виправити всі помилки та промахи. Хоч всі пісні та танці відпрацьовані до автоматизму, ведучі знають слова як своє власне ім’я, а персонал вже в котре перевірив техніку, ще одна перевірка не стане на заваді. Софіти направили на сцену, а зала занурилися у темряву для єдиного глядача. Його погляд гуляв по тканині завіси, яку не поспішали піднімати. За хвилину з’явилися ведучі. Вони стримано, але жваво привіталися. Ось і початок шоу. Намджун очікував видовища, тому серйозно насупив брова. Жіночий та чоловічий голос промовляли репліку за реплікою, наче не читали з листів заготовлені слова, а вигадували сходу. Незабаром мають вийти музики, які згодом будуть грати весь вечір. Тяжка завіса нарешті зникла, відкриваючи залові танцюристів, які завмерли у стартових позиціях. Кожен з них мовби стрункі берізки тягнулися до стелі і їхня краса проглядалася навіть через тренувальний одяг. Дівчата крутили піруети під гучні аплодисменти юнаків. А коли піаніст набрав обертів, хлопаки нестримно стрибали та крутилися, як шалені дзиги. Музичне напруження, молодь розбігається і в самому центрі з’являється хлопчина. Рухи плавно перетікають в різкі точки. Повна концентрація та легкість тіла заворожує серця. Мужність та ніжність в кожному елементі, в кожному русі та погляді. Танцюрист літав пір’їною з одного кутка до іншого, нібито хтось дмухав і дмухав на нього. Людей ставало з кожним поворотом більше та згодом юнака огорнуло хвилею з рук.

– Хто це? – міністр пошепки звернувся до менеджерки.

– О, то Ви, мабуть, про Пак Чіміна. Його талант неможливо не помітити, скажіть? Просто неймовірний. Не зрозуміло, де такий скарб ховався і чому з’явився тільки півроку тому. Велика удача для колективу.

Знову всі розбіглися та залишили головного танцюриста сидіти на холодній підлозі. Скрипки жалісно заспівали про свою журбу, закликаючи всіх інших зробити те саме. Повільно до згорбленого Чіміну підійшов ще хтось. Він легенько доторкнувся до плеча та здригнувся від реакції партнера. Вскочивши на ноги, хлопці віддзеркалювали рухи один одного під шаленість скрипалів. Дихання збилося та на лобі з’явилися зморшки від емоцій. Така віддача не може бути непоміченою. Вона зворушувала та давала зрозуміти всю серйозність танцюристів. Їхня майстерність супроводжувалася акторською грою. Це не люди, це чарівні створіння, які все життя жили в танцях та співах. Маленькі ельфи стрибають з листка на листок, ховаючись за квітами та сміючись дзвінко під музичний супровід. Міністр не показував своєї насолоди від перегляду та кожний крок, жест відкладався у пам’яті. Кінець цієї частини неможливо було описати словами. Юнак звисав на чужих руках імітуючи смерть від горя та його очі були направлені прямісінько на Кіма. Чімін не бачив лиця глядача та й не збирався, просто завершив свою партію достойно.

– Це все? – перепитав Намджун, коли всі від співаків до музикантів закінчили виступ. Отримавши позитивну відповідь, він встав зі стільця. – Чудово! Надіюсь, що нашим гостям сподобається це шоу. Димитру!

– Так, пане, – водій тут же з’явився біля свого боса.

– Запроси список гостей, щоб я мав його у файлі чи на руках. Бажано через хвилин десять він вже має був готовим.

Міністр вийшов із зали. Великі статуї грецького стилю охопили себе руками, закриваючи оголене тіло. Тканина впала на землю, тож не було можливості підхопити одяг. Жінки сором’язливо опустили голову і якби це були справжні люди, то на щоках неодмінно заграв би рум’янець. Та одна молодиця виділялася. Погляд транслював відвагу та власну силу. Її не лякало та не соромило власне голе тіло. Гордо задравши підборіддя, статуя мовбито закликала відвернутися. Та це тільки спонукало невідривно вивчати вигини стрункої талії та міцних стегон, а також занурюватися у сміливі очі з головою.

– Ще раз, Чіміне. Крок вліво та два вправо, – танцюрист продемонстрував під голосне «па,па» те, що хотів від партнера.

– Крок вліво та два вправо, так? – повністю повторивши, хлопчина похитав головою. – Я не помилюся в цей раз.

– Постійно так кажеш. Добре, що я твоя подушка безпеки. Імпровізація, то є сила.

Двоє стикнулися поглядами на декілька секунд. Це не особливий момент, але вони ввічливо кивнули один одному. Чімін вперше бачив державного діяча так близько і хоч політика ніколи не цікавила його, зустрітися з кимось із влади – незвичайна подія. Напевно, важко відповідати перед всіма та залишатися чесним перед собою. Пак міг сказати, що міністр культури не був схожий на дідів у дорогих костюмах. Саме такі образи виникали в голові танцюриста, коли згадувалися депутати та інші високопоставлені діячи. Перш ніж зайти за кут, Чімін ще раз обернувся і наткнувся на уважні карі очі. З турботою про незручність, прийшлося пришвидшитися і остаточно сховатися у довжині коридора.