Глава 18

Глава 18

 

18.1

 

Хоч Дельфі і не дуже відносилась до Паркінсон, але вона не вважала, що та заслуговує на таку участь. Дівчина термінового намагалася щось придумати, аби врятувати її чи зупинити Барті. Але вона ніколи не бачила його таким непохитним та жорстоким. Брюнетка звикла бачити іншу сторону чоловіка. Вона розуміла, що, скоріше за все, батько підтримає Кравча в тому, що небажаних свідків треба «прибирати», але нічого проти сказати вона просто не могла. Можливо якби не її теперішнє становище, то батько б і вирішив хоч вислухати! Тільки ось не зараз. Що робити? Щооо роообииитиии??

 

І на подив, в голову Дельфі не прийшло нічого кращого, окрім того, щоб навідатись до своєї тітки та спробувати пояснити все їй. Адже вона єдина здавалась дівчині більш–менш адекватною людиною. До того ж, Пенсі все таки її майбутня невістка. І такі справи мають її стосуватись.

 

Не дивлячись на сонячність цього ранку, добрим для Місіс Мелфой воно не було точно, всю ніч вона дуже погано спала, та думала про те, що сказав їй Северус, вона відчувала жахливу провину перед Драко. Вона не могла вплинути на своє життя, але вона могла вплинути на життя свого сина. Навіть не дивлячись на те, що Луціус був непохитним в своєму рішенні, вона навіть не намагалась це зробити.

 

Сам аристократ покинув помістя ще до сходу сонця, жінка вже звикла, що його ніколи немає поруч, в нього постійні справи, аукціони, міністерство і купа інших «обставин».  Раніше це дуже чіпляло її, вона прагнула його уваги та намагалась якось говорити з ним, вигадувати  різні сумісні справи, а згодом Нарциса зрозуміла, що все це не цікавить його, як і в цілому вся вона, ні як жінка, ні як людина.

 

Чи кохала вона його колись? Намагалась себе запевнити в цьому. Луціус дійсно привабливий чоловік, тому зробите це було не дуже важко, враховуючи, що вона вважала, що вибору в принципі немає. І їй навіть пощастило з ним, бо хоч чоловік і має важкий характер та страшенний нарцис, він ніколи не підіймав на неї паличку, чого не цурались інші чарівники в подібних «принципово чистокровних родинах».

 

Швидко крокуючи, Дельфі навіть не замислювалась над тим, що в кімнаті може бути і Луціус, вона неслась лише з думкою про те, що вона має врятувати Паркінсон. І хоч якось виправдати себе за те вбивство, яке вона вчинила. Так собі, звичайно, дійство, але це все, що вона могла зробити. Це страшенне відчуття провини, осад, порушена обіцянка сама собі.

Брюнетка швидко постукала в двері та, задихаючись, розповіла про все Нарцисі, яка, не замислюючись, швидко підірвалась з місця і разом з Блек пішла до кімнати Володаря. Жінка була шокована тим, що вона почула, і відверто не розуміла, що Пенсі робила в їх маєтку. Мимоволі в неї закралася надія, що вона таємно прийшла до її сина, а це означало б, що він чи закохався в неї чи вона привернула його увагу. Але зараз ситуація важка і треба щось робити. Жінка намагалась зайвий раз не контактувати з Волдемортом, їй була доволі близька тема чистоти крові, настільки, наскільки це можливо, без людських жертв, але вступити в ряди смертежерів вона так і не наважилась.

 

Дельфі продовжувала йти поряд, і саме в цей момент вона зрозуміла всю жалюгідність ситуації, і можливо було б правильно розповісти про їх вже минулі стосунки з її чоловіком? Але чи пробачить Нарциса саму Дельфі після такого? Якби ж це дійсно була швидкоплинна зустріч, чи короткостроковий роман, а не стосунки, які тривали більше року. Треба все забути. Як страшний, огидний сон.

 

– Сподіваюсь, ми встигнемо, – поспіхом повідомила Нарциса, перед тим, як постукати в двері до Темного Володаря.

 

Жінка помітно нервувала, хоч і намагалась це приховати.

 

Почувши тверду відмову, місіс Мелфой глибоко вдихнула та промовила:

 

– Мій Володарю, це я, Нарциса.

 

Почувши це, Волдеморт одразу змінив своє рішення та дозволив увійти. Дельфі ж крокувала слідом, намагаючись наче сховатися за жінкою, опустивши голову та не дивлячись ні на Володаря, ні на Барті, ні на Пенсі.

 

– Мій Лорд, – промовила жінка, схиливши голову, – я би хотіла прийняти участь в обговоренні долі цієї юної особи, так як мого чоловіка немає в маєтку. Я думаю, наша родина має право зробити внесок в цю справу.

 

Почувши це, Бартеміус кинув незадоволений погляд на Дельфі та голосно цокнув. Дельфі ж насуплено підняла погляд та одразу образливо відвернулась від чоловіка. Їй дуже не сподобалось, що той не послухав її та пішов до батька.

 

– Я вважаю, Нарцисо, – шиплячи, почав Темний Лорд, роблячи кроки в її сторону, – що дівча має померти, це занадто небезпечно, ви з Луціусом стали необачними, по коридорам ходять невідомі. І, що найжахливіше, ви навіть не постарались повідомити про це!!

 

Володар помітно «закипав» і, дивлячись за цим та слухаючи, що він говорить, Бартеміус ледь помітно переможно посміхався.

 

– Так мій, Лорд, – спокійно відповіла жінка, – ви маєте рацію, але ця дівчина – наречена мого сина. І я думаю, що так рано вона навідувалась саме до нього.

 

– Це не виправдовує те, що ви з Луціусом, зробили з маєтку прохідний двір! – викрикнув той, не давши договорити жінці. – До речі, де він шляється!?

 

– Володарю, вона б рано чи пізно дізналась про все. Драко – смертежер, вона – його майбутня дружина, – навіть не сіпнувши оком, продовжила вона: – так, ви маєте рацію в усьому, але прошу вас…

 

– Вона не смертежер! – не витримавши, викрикнув Барті.

 

У відповідь на що, Волдеморт підніс кістлявий довгий палець до своїх тонких вуст.

 

– Тшшшш…. Тримай себе в руках, дитя моє.

 

Кравч знервовано облизав свої губи та знову кинув пронизливий погляд на Дельфі.

 

– Я також не смертежер і це грає чудову роль для відводу уваги. Можливо Пенсі обере інший шлях. Але ми маємо дати їй цю можливість. Так, все пішло не по плану і вона дізналась, те що не мала знати. Проте ви самі дали дозвіл на їх союз.

 

– Нарцисо, ти мудра, розважлива та вірна жінка. З приводу тебе, в мене немає і не було з самого початку жодного сумніву, як і в твоїй сестрі. Але тут… це зовсім інша справа. Я розумію чим керувався твій чоловік. Дівча дурне та легковажне. Так? Дельфі.

 

Блек ковтнула слину та, набравшись сміливості, підняла голову на голос свого батька. Вони занадто давно не спілкувались, і тільки все почало ставати на місця. І тут вона знову сама собі наробила проблем. Найсмішніше, що до всієї цієї історії вона взагалі не має жодного відношення.

 

– Так батьку. Але….

 

– Але що?!

 

– Але можна дати їй шанс. Вона чистокровна чаклунка. І вона неповнолітня. Її зникнення приверне багато уваги, і увага ця впаде на родину Мелфоїв, бо вони з моїм братом офіційно заручені.

 

– Геееніііально, Блек! – плескаючи в долоні, відповів Кравч. – Але якщо вона встане на диби та здасть нас з усіма кишками?!

 

– Вона занадто кохає Драко. І ніколи не підтримувала Орден. До того ж, можна завжди стерти їй пам’ять.

 

– Бл*ть, яка геніальна ідея: не вбивати нікого, а просто стерти пам’ять! – знову не витримавши, скрикнув Кравч, врахувавши події минулого вечора.

 

– Почекай, Бартеміусе, – зазначив Володар, простягаючи перед чоловіком руку. – Хто буде нести відповідальність за це?

 

– Я, мій Володарю. Ще раз нагадаю, що ця дівчина скоро стане частиною родини Мелфоїв, і хто як не я зможу все пояснити та наставити її на вірний шлях? – промовила Нарциса.

 

– Але якщо вона прийме не вірну сторону? – недовірливо перепитав Волдеморт.

 

– Така ситуація маловірогідна, як Дельфія зазначила, що Пенсі не підтримує рух Ордену та не спілкується з жодним його представником, – впевнено ствердила жінка, не відводячи погляду від Володаря. – Ми з Луціусом перевіряли це, коли затвердили її в якості нареченої для нашого сина та майбутньої матері дня нашого онука.

 

Волдеморт подивився на Нарцису, потім на Дельфі, яка пропалювала поглядом Кравча, ця ситуація його навіть забавляла, адже чоловіка дуже цікавило те, як Барті буде вести себе тоді, коли йому буде загрожувати небезпека, а Дельфі буде протилежної думки. Чи піде він на поводу в неї, враховуючи, що Темний Лорд одразу помітив, що Кравч достатньо глибоко пірнув в омут його доньки. І це визвало в нього занепокоєння, але Барті, як завжди, навіть перевершував всі сподівання.

 

Після недовгого мовчання, Волдеморт все-таки озвучив свій вердикт, покриваючи напружену тишу:

 

– Ну, що ж… Я поважаю тебе, Нарцисо, тому даю можливість зробити все тобі.

 

Почувши це, Дельфі помітно видихнула з облегшенням. А місіс Мелфой на диво навіть не ворухнула жодним нервом на своєму обличчі.

 

– Я приймаю це з честю для себе, мій Володарю.

 

– Не підведи мене, – пронизливим тоном зауважив чоловік.

 

– Можете не сумніватися в мені.

 

– Ви вільні, всі, окрім Бартеміуса.

 

Дельфі та Нарциса поклонились Володарю, жінка поглядом покликала за собою Блек, а та смиренно пішла слідом, але прямо біля дверей, обернулась та показала язика Бартеміусу. В знак «її перемоги». Що в свою чергу навіть розсмішило Волдеморта, але страшенно роздратувало самого Кравча.

 

– Я її вб’ю! – роздратовано промовив він, дивлячись як зачиняються двері за брюнеткою.

У відповідь на що, Темний Лорд, повернув голову в сторону чоловіка та кинув на нього розгублено–здивований погляд.

 

Зрозумівши що і кому він сказав, чоловік трохи остовпів, облизав свої губи та відповів:

 

– Мій Володарю, я не в тому сенсі.

 

Але Волдеморт ще більше причманів та широко розплющив свої очі.

 

– Да і не в тому! Хоча….

 

– Бартеміусе, я не знаю як ти будеш її приземляти, але зробити це ти маєш. Інакше, приборкувати цю всю дурь буду вже я.

 

Дельфі ж була наповнена своєю тріумфальною перемогою та ще одним врятованим життям.  І знаючи фанатичне відношення Пенсі до Драко, вона буде ладна прийняти що завгодно, аби бути з ним. Да і в цілому, людиною вона була, м’яко кажучи, жахливою. Але хто в цьому світі досконалий? Сама Дельфі хоч і намагалась вчиняти на її думку «правильно», але виходило все дуже і дуже дивно.

 

Вона щасливо заскочила в свою кімнату та плюхнулась на ліжко, розглядаючи стелю. Але раптово з її вуст зникла посмішка та від сорому вона закрила своє обличчя руками.

 

«Мерліне, що я вчора наговорила Снейпу – промовляла про себе Блек, — якого клятого взагалі мене понесло?»

В голові Дельфі навіть ніколи не пролітала і думка про те, щоб в них з ним щось було, але тут це все здалось їй все ну дуууже дотепним. Це все клятий Кравч зі своїм тупим гумором, здається це заразно.

 

А сам Барті після розмови з Волдемортом летів до Дельфі явно не на крилах кохання. Він критично не любив, коли хтось ламає його плани, враховуючи ще те, що зовсім нещодавно він взяв відповідальність за точно такий самий вчинок самої брюнетки. І ця вся ситуація здавалась йому жахливо абсурдною.

 

І вламуватись в кімнату дівчини без стука, це було його традицією, і в цей раз Кравч зробив точно так само, чим шалено роздратував Блек.

 

– Якого клятого!!! Кравч!!! – скрикнула вона, вскакуючи зі свого ліжка.

 

– Це я маю питати, якого клятого Блек!? – чоловік швидко крокував до неї, наступаючи на речі, які валялись на підлозі. – Ти зовсім здуріла?!

 

– Здуріла, бо намагалась врятувати людину?

 

– Ти намагалась наразити Володаря на небезпеку! Невже ти, трясця, цього не розумієш!!! І якщо ти свідомо ще раз це зробиш!

 

– Не треба на мене вищати! – ще гучніше за чоловіка рявкнула дівчина.

 

– Я тебе попередив!

 

– То що, Кравч, що ти зробиш?  – так само не відводячи погляду, відповіла та: – Вб’єш мене?

 

Барті огляну брюнетку з ніг до голови та знову зазирнув в її очі, промовляючи:

 

– Не замислюючись.

 

У відповідь на що Дельфі посміхнулась та різко розвернулась зачіпаючи своїми кудрями чоловіка, роблячи кроки до дверей.

 

– Дельфі! – голосно крикнув в слід той. – Куди ти пішла!?

 

– Не хочу напрягати тебе присутністю зрадниці!

 

– Я цього не казав!!І Це твоя кімната.

 

– Я тобі її дарую!

 

Промовила Блек, грюкаючи за собою дверима.

 

– Да я ж не те мав на увазі… Дідько.

 

Чоловік не розумів тієї тонкої грані, коли їх стосунки перевертались з ніг на голову. І з безтурботних веселощів все переверталось на другу магічну війну! І вловити передвісники цього апокаліпсису було занадто важко.

Не зважаючи ні на що, Барті вирішив не бігти за дівчиною, а просто почекати на неї, в її ж кімнаті, бо в будь-якому разі, рано чи пізно, вона сюди точно повернеться, враховуючи, що завтра збори, на яких буде присутня і Лео. Звичайно, Кравч нічого не розповів Блек, як наказав йому Володар.

 

Чоловік до опівночі чекав на повернення брюнетки, але та не спішила прямувати назад, і так напів-сидячі він заснув.

 

І десь вже майже під ранок, Барті вскочив від різкого звуку грохоту, чогось здавалось дуже і дуже важкого. Та одразу побачив біля дверей, щось схоже чи то на Дельфі, чи то на зачаровану водорость, яка хиталась біля дверей, намагаючись в темряві пройти вперед, тримаючи в руках свою магічну паличку, але через страшенний гармидер, зробити це було важко, враховуючи що та навіть не змогла промовити «Люмос», аби розвіяти цю кляту темряву.

 

– Твою **** Блек, – незадоволено промовив шатен.

 

– Хто тут?! – скрикнула вона, страшенно злякавшись голосу та підскочивши.

 

– Твій нічний кошмар, – відповів він, встаючи з ліжка та прямуючи до неї.

 

– Кравч!? ЯКОГО! Що ти робиш в моїй кімнаті?!

 

– Ти забула? Тепер це моя кімната, ти мені її подарувала.

 

Бартеміус знаходився вже майже біля брюнетки, яка все ще намагалась побачити щось в темряві, трясучи своєю магічною паличкою. І діставши свою, він освітив всю кімнату, в ту ж мить Блек побачила, що обличчя чоловіка знаходиться прямо перед нею. Вона широко розплющила свої скляні від алкоголю очі та, нічого не розуміючи, продовжувала просто мовчки дивитися на нього.

 

– І яка трагедія знову в тебе сталась? – іронічно промовив чоловік, оцінюючи стан брюнетки та її минулі виправдання за зловживання алкоголем.

 

Дельфі стояла хитаючись намагаючись промовити те, що сформувалось в її голові, але думки сплутувались та тіло абсолютно не слухалось. Але остаточно зібравшись, вона все таки ледь зрозуміло видала:

 

– Мене мій кращий друг, – дівчина намагалась продовжити, але несамовита гикавка раптово виявилась сильнішою.

 

Спостерігаючи за цим всім, Барті підняв свої брови та закрив долонею обличчя, глибоко видихаючи повітря.

 

– Ооооооо, – протяжно промовила та, ковтнувши свою слину та зупинивши гикавку. – Мій крааащий друг, вважає мене зрадницею, і чим скажи не привід, ммм?

 

Промовляючи це, Дельфі плюхнулась в своє ліжко, навіть не знімаючи одягу.

 

– Я не вважаю тебе зрадницею! – суворо відповів смертежер, сідаючи біля неї поряд.

 

– Ну, звичайно, не вважаєш, якби вважав, я б вже була мертвою, нє?

 

– Дельфі! – вже більш роздратовано зголосив той.

 

– Що Дельфі, Кравч, що Дельфі?! Ну скажи мені.

 

Брюнетка різко сіла дивлячись прямо на чоловіка.

 

– Від тебе несе як від пляшки вогневіски, – поморщивши носа, заявив чоловік.

 

Дівчина розвернулась та лягла головою на його коліна, піднімаючи погляд вгору.

 

– Чи не це аромат твоєї амортенції? – кепкуючи, відповіла чаклунка. – Доречі, чим вона б в тебе пахла?

 

Барті опустив кутки губ донизу та замислився.

 

– В школі я відчував аромат крові, тютюну та запах землі після дощу. А в тебе?

 

Дельфі, чухаючи свою голову, навіть не знала що відповісти, бо ніколи не зіткалась з цим зіллям.

 

– Почекай, – відповів за неї чоловік. – Нічого не кажи, я все знаю. Це запах старості.

 

Після цих слів смертежер гучно засміявся. А сама Дельфі підірвалась з його колін та кинула в нього подушку.

 

– Ти ідіот, Кравч.

 

– З ним була? – несподівано, спитав він.

 

– Якщо це все, що ти хотів спитати, надобраніч Барті. Пішов геть, – рявкнула дівчина, падаючи назад на ліжко і вказуючи чоловіку на двері.

 

Чарівник мовчки розвернувся та пішов, гучно грюкаючи за собою дверима.

 

– Істеричка! – Крикнула брюнетка йому в слід Кравча, але чоловік цього вже не почув.

 

18.2

 

На ранок Дельфі дуже шкодувала через все що вона в себе влила, а також через те, що вигнала Барті з кімнати. Бо вона б дуже і дуже бажала зараз аби хтось приніс їй холодненької водички чи просто підняв її паличку з підлоги та подав їй. І навіщо вона взагалі це зробила? Навіщо напилась? Це така дурість, і дівчина це прекрасно розуміла, як і те, що вона не була вчора ні з яким Мелфоєм. Якого біса вона взагалі одразу не сказала про це Барті? Дурепа.

 

Залишок дня проходив для Блек дуже і дуже важко, вона весь час лежала в ліжку та чекала поки хтось прийде. Дівчина була певна, що її вічний рятівник Кравч ось-ось навідається та придумає як же полегшити страшенні похмільні страждання. Але ніхто не спішив до неї, навіть її вірна «подруга» Джун, вона в принципі кудись різко випарилась, хоч раніше майже завжди була поряд. Може щось сталось? Дивно це все. А в вечері ще й зібрання, перше для неї за такий довгий час…

 

Для самої Джун дружба з Дельфі перестала бути актуальною, бо її завдання Луціус завершив, звичайно, вона була вдячна дівчині за та що та її врятувала, але Дельфі їй дико не імпонувала. Чи то були ревнощі, чи заздрощі, важко було сказати, але дивлячись правді в очі Блек було за що не любити. Тепер в дівчини була інша мета, ця мета Мелфой, всі її думки було заповнені цим чоловіком, це точно доля, доля, і ніщо інше.  Блондинка точно знала, що той ще зверне на неї свою увагу, адже це було вже двічі, ну майже двічі, а значить це точно не співпадіння.

 

Але вона не знала на скільки серйозні його несподівані для самого чоловіка почуття до молодої Блек. Це було щось жахливе для нього самого, він не хотів їсти, пити, спати, його мучили ревнощі, він жалкував через свій вчинок, але заспокоював себе тим що він рятує свого сина. Рятує правда від себе самого. До того, клятий Кравч, який постійно треться біля неї, і якби він просто терся, як Дельфі взагалі могла подивитися на такого як він. І чому йому абсолютно не хочеться дивитися ні на кого окрім неї?

 

Ближче до засідання всі «запрошені» почали стягатись до зали і Лео тому не виключення, дівчина пройшла через відчинені двері не підіймаючи погляду та обперлась спиною о стіну. Вона одразу відчула знайомий їй аромат і не помилилась, адже Кравч також наближався до зали, заходячи у неї з іншої сторони коридору. Побачивши брюнетку, він одразу підійшов до неї та став прямо навпроти, схрестивши руки перед собою та дивлячись на її обличчя. Але сама Лео не дуже поспішала підіймати свої очі і робила вигляд що вона не помічає чоловіка, який майже дихає їй в обличчя.

 

– Принципово ігноруєш мене? – спитав він, не приховуючи посмішки.

 

Брюнетка мовчки підняла очі та спокійно відповіла:

 

– Не принципово і не ігнорую.

 

– Хочеш сказати, не відчула мене ще з коридору? – облизуючи свої губи, промовив чарівник.

 

– Я не ігнорую, Бартеміус, а не звертаю своєї уваги на тебе.

 

Почувши це, чоловік гучно засміявся.

 

– І відчуваю я всіх. Не думай, що ти якийсь особливий.

 

– А я сказав щось про свою особливість? Чи це ти так думаєш, але хочеш запевнити себе ж в протилежному?

 

Барті зробив ще крок вперед притиснувши дівчину до стінки. Було помітно, що такі дії змушують її ніяковіти, але жоден м’яз її обличчя цього намагався не видавати.

 

– Я про тебе не думаю. А ось твоя Дельфі, яка вже близько.

 

І відчути аромат солодко-вишневих парфумів чарівниці, в яких вона, здавалось, викупалась, не відчути було нереально, навіть самому Кравчу. Але він навіть не поворухнувся тоді коли вона переступила поріг і, одразу побачивши всю цю картину: його та Лео,  покрокувала прямо до них.

 

Підійшовши ближче, вона схопила Барті за руку, та потягла за собою, не даючи йому навіть договорити.

 

– Блек, твою ж ти ****, якого х*я!!!

 

Але ось саме Дельфі, повністю ігнорувала чоловіка, тягнучи його в невідомому напрямку, кажучи відверто, він спокійно міг відштовхнути її чи просто стати на місці, бо фізичної сили в нього явно було набагато більше. Але той лише створював вигляд, хоч і дійсно сердився на неї через сьогоднішній ранок.

 

– Куди ти мене тягнеш!?

 

Дельфі все так само волокла чоловіка слідом, нічого йому не пояснюючи. Вона різко зупинилась біля стіни та змахнула магічною паличкою, яку дістала зі свого корсету. Перед ними з’явились невеликі двері, які дівчина одразу відкрила та заштовхнула туди Кравча, заходячи за ним,= та повторюючи маніпуляції з паличкою, аби вони зникли як тільки зачинились.

 

Нічого не розуміючий Кравч, став та роздратовано подивився на брюнетку, поставивши руки в боки.

 

– То тут ти зі своїм Мелфоєм розважалась?

 

– Так само як і ти тільки що жмякав свою шерстяну леді.

 

Погляди молодих людей зустрілись і вони вдвох були явно не дуже в гарному настрої.

Барті озирнувся навколо, розуміючи, що невеличка кімната, більше схожа на якусь комору з величезною кількістю старих, але абсолютно не коштовних речей.

 

– Я не була вчора з Луціусом. Ми розійшлись, назавжди, я казала тобі про це, – несподівано промовила чаклунка, змушуючи чарівника відволіктись від його розглядання місцевості.

 

– Навіщо мені ця інформація?

 

– Мені здалось….

 

– Тобі здалось, Блек, – огризаючись перебив чоловік, намагаючись крокувати до дверей.

 

Але в Дельфі були інші плани, тому вона підскочила та стала прямо перед ним, не даючи пройти вперед.

 

– Ну пробач мене! Пробач.

 

Почувши це Кравч намагався стримати свою посмішку, аби довше пограти в смертельно ображену хмаринку.  Але довго не думаючи Дельфі, різко поцілувала його, обіймаючи чоловіка за шию.

 

– Дельфі, через десять хвилин зібрання, ми не можемо запізнитись.

 

Два зелених ока дівчини хитро спалахнули в напівтемряві, а її руки потягнулись до штанів чоловіка. В відповідь та що чоловік здивовано підняв дві брови.

 

– Десять хвилин Блек!

 

Але брюнетка хитро посміхнулась, продовжуючи визволяти його з полону нижньої частини одягу.

 

– Я справлюсь швидше.

 

Дельфі швидко опустилась на коліна, нарешті спускаючи ці кляті штани вниз, пестячи чоловіка рукою, а за тим і язиком.

 

Барті уривчасто видихнув, опускаючи свої руки та прибираючи ними волосся дівчини.

 

– Вибачееня прийняті, Блек, але Володар нас за спізнення не пробачить!!

 

Чаклунка підняла на чоловіка хитрий хижий погляд, беручи його вже збуджений член до рота та ковзаючи головою вперед повністю ковтаючи його. Від чого чоловік гучно рикнув та відкинув голову назад, опираючись рукою о якусь стару поличку.

 

– Хоча….. може й не запізнимось.

 

Бартеміус насолоджувався кожним її рухом,  здавалось вона повністю відчуває і знає що йому зараз потрібно, від чого ноги Барті, здавалось, ставали ватними, він все ще тримав волосся дівчини, занурюючи в них свої пальці та роблячи поштовхи стегнами їй назустріч. Кравч спостерігав за процесом, періодично закриваючи очі, йому навіть здавалось що Дельфі сама отримує від цього задоволення, що змушувало його ще більше піддаватись своїм почуттям. Чоловік відчував, що ноги знову починають підкошуватись, а тіло набувало легкої вібрації. З його вуст злітали все гучніші стогони, і брюнетка відчувала, що він вже близький до завершення.

 

– Твою **** Блеек… Ми все таки не запізнимооосьь, – протяжно рикнув він, різко зупинившись та стискаючи руками голову брюнетки.

 

Барті стояв на місці опустивши свою голову, дивлячись на Дельфі, яка пальцями витирала змазану червону помаду та туш, що трохи попливла, піднімаючись з колін. В той час коли сам Кравч, повертав на місце свої джинси, а після підтягнув дівчину до себе та поцілував в губи.

 

– Після засідання йдемо до мене.

 

Дівчина хитро посміхнулась, а потім голосно цокнула, зрозумівши, що від поцілунку її помада знову «вийшла з берегів».

 

Барті та Дельфі швидко покинули кімнатку, направляючись назад до залу, де ще не було Володаря, та деяких смертежерів, включаючи господаря маєтку. Вони розійшлись перед початком столу та сіли один навпроти одного, але вся увага була прикута до «пари». Побачивши Бартеміуса, Лео, якій знайшлось місце біля Драко з Нарцисою, одразу відвела погляд від чоловіка, скриплячи зубами. А ці двоє продовжували перекидатися поглядами, раптом Дельфі широко розплющила очі, не відводячи погляду від Кравча, вказуючи пальцем на губи. Той одразу швидко протер свої вуста долонею, оглядаючись навколо та подивившись на свою руку він одразу побачив її червону помаду.

 

Як раз після цього моменту, до зали навідався сам Волдеморт, помітивши це, всі присутні опустили голову вниз. І лише Дельфі підняла очі, дивлячись на свою сестру, тільки в цей момент до неї доперло що вона сидить за столом разом з усіма. Цей факт її страшенно роздратував і вона ледь-ледь стрималась, аби не скочити і не кинути в неї щось важке. Від її «бажань» чарівницю відволік батько. Він, сівши на кремезний стілець, одразу почав свою промову.

 

– Мої вірні піддані, з радістю вас повідомляю, що нарешті ми починаємо робити перші реальні кроки до повного заволодіння магічного світу. Цей рік буде важким, значно небезпечнішим та значно важливішим. До його початку, залишилось декілька тижнів, а це значить, що зараз нам всім треба зробити глибокий вдих, аби повітря в ваших легенях вистачило на весь цей час. Тому на залишок часу я даю вашим діям повну свободу, в мірах розумного звичайно, – промовляючи це, Волдеморт одразу кинув погляд на свою дочку, яка все ще свердлила своїм Лео. – Дельфія! – голосно Окликнув її чоловік, аби та нарешті звернула на нього увагу.

 

– Вибачте, Мій Володарю, – відповіла вона, повертаючи голову та дивлячись на нього.

Побачивши що, його нащадок сконцентрувалась на ньому, він так само назвав імена, Бартеміуса, Лео, Северуса та Драко.

 

– Цьогоріч в Гоґвартсі буде проводитись Турнір Трьох Чаклунів. Нажаль я не зміг знайти союзників в Бобатоні, – промовляючи це, він кивнув головою, дивлячись на Лео. – Я сподіваюсь, твій досвід в цій школі прийде нам до користі. Окрім цього, я знайшов не дуже вірного, але союзника в Дурмстранзі.

 

Почувши це, Кравч одразу зрозумів про кого ж йде мова та його вираз обличчя дуже сильно змінився. Десь в глибині душі він сподівався, що помиляється, але ні.

 

– Зараз він є його директором, і мені потрібно, щоб кожен з вас слідкував за його діями. І за виконанням моїх доручень, особливо ти, дитя моє, – знову повертаючись до доньки, зауважив він.

 

– То хто це? – одразу ж спитала Блек.

 

– Ігор Каркаров. Я знаю Бартеміусе, що тобі це не подобається, але це не обговорюється.

 

Але після проголошення його імені, дівчина вже не чула нічого, всі голоси наче змішались в одну дзвінку кулю і відлуння їх наче розпирало її голову. Як? Чому? Директор? Зовні Дельфі була наче остовпівша, а її очі навіть не кліпали. Северус, який сидів неподалік, одразу згадав про той їх урок і про те, що саме Каркаров був її богартом. Але чому? Вони можуть бути знайомими, враховуючи те, що він був професором, коли Блек там навчалась. Можливо ситуація склалась так само як і в нього з Невілом? Це було єдине логічне пояснення в його голові. Бо про щось інше, а саме про те, що сталось того клятого вечора, коли Дельфі назавжди покинула навчання, він і уявити собі не міг.

Залишок засідання Дельфі пробувала в якомусь астралі. Вона сподівалась більше ніколи не побачити його, не чути про нього, вона мріяла щоб він вмер в важкій агонії, да що завгодно, тільки не поряд з нею.

 

Сказати про це комусь вона не могла тоді, а зараз? Чи повірить їй хтось? Якщо вона скаже батьку що її зґвалтували, він можливо навіть звинуватить в створенні непотрібних йому проблем. А знаючи свою матір, вона ще спитає в неї чи сподобалось їй, і чому один раз а не декілька. І повідомить, що та була недостатньою сексуальною. Дідько! Дідько! Дідько!!!!!!!!

 

Глянувши на Кравча, вона розуміла, що не одна вона «дуже щаслива» такому рішенню Володаря.

Після засідання Бартеміус, як ошпарений, рвонув туди, куди дивляться його очі, а куди вони дивляться було невідомо навіть йому. Блек пам’ятала про його слова про запрошення «в його кімнату», але вона подумала, що зараз явно не той час, хоч їй і так хотілось з кимось поговорити просто про що-небудь. Тільки би не думати про нього. І про те, що їй треба буде перенести. Може він взагалі вже і забув про неї? Найстрашніше, що сиділо в її голові, це те, що він продовжив викладати, працювати з дітьми, ще й отримав підвищення. І скільки ще таких як вона могло бути? І скільки ще буде?

 

Майже всі почали розходитись по домівкам, Волдеморт попросив Луціуса затриматись і попрощався зі всіма. Дельфі, не поспішаючи, переступала поріг зали і, побачивши неподалік Снейпа, вона винувато опустила свої очі, зустрівшись з його поглядом. Дівчина підійшла до Професора перша.

 

– Містер Снейп, – невпевнено промовила вона.

 

– Що вам треба, місс Блек? – пихато та холодно відповів він.

 

– Я хотіла вибачитись. Пам’ятаєте, ну…. за той випадок.

 

Северус явно не очікував того, що зараз скаже дівчина, бо враховуючи рівень її інфантильності, на такий крок, як прошення вибачення, він не був готовий. Чоловік мовчки повернув свою голову до неї, та підняв одну брову.

 

– Ну, не треба так дивитися на менееее, Професореееее.

 

– Ви розумієте, що ви мені пропонували?!

 

– Я не пропонувала! Тобто, ну, я не хотіла, і ну зрозуміло, що не з вами.

 

Чоловік слідкував з кам’яним обличчям, за тим, що намагалась сказати дівчина. І це його явно не заспокоювало.

 

– Бл**, ну не в тому сенсі, що не з вами не тому, що ви там якийсь не такий, просто для мене.

 

– Місс Блек, – не витримуючи, перебив дівчину чоловік. – Скажіть краще, чому Каркаров є вашим найжахливішим кошмаром?

 

Почувши це, Дельфі хапанула ротом повітря та опустила голову вниз. Вона не знала, що відповідати чоловіку. І чи зрозуміє він. Вона ще нікому не розповідала про те, хто це був, та й взагалі…

 

– Це щось таке, про що не говорять вголос?

 

Дівчина підняла свої великі очі, які вже наповнились сльозами, вона наче пронизувала поглядом чоловіка, намагаючись щось йому сказати, але вона розуміла, якщо вона промовить хоч слово, вона не зможе зупинити свою істерику. Але все таки брюнетка зібралась і відповіла:

 

– Це те, що не мають робити Професори зі своїми студентками, особливо, якщо вони цього не хочуть. Вибачте, я… я маю йти.

 

Пазл в голові чарівника склався, але він бажав думати, що він не так все зрозумів. Бо якщо все так то….

 

– Місс Блек! – крикнув він їй в слід, але, розуміючи, що дівчина не відгукується, покрокував слідом за нею.

 

Дельфі одразу помітила що Северус йде за нею та, як тільки вони відійшли трохи далі від людей, вона різко зупинилась та повернулась до нього.

 

– Що вам треба?

 

– Я хотів.. Я не впевнений що правильно все зрозумів.

 

Брюнетка не піднімала своїх очей, колупаючи задирки на своїх пальцях.

 

– Дельфі? – розгублено перепитав Снейп.

 

Він помітив що на кам’яну підлогу почали капати сльози.

 

– Я не хотіла цього, Я НЕ ХОТІЛА ЦЬОГО, ЧУЄТЕ!? – ледь чутно, захлинаючись, проридала вона. – Мені було чотирнадцять… я думала… я думала, він хоче про щось поговорити.. Я пішла з ним.

 

Обличчя Северуса змінювало свій вигляд на очах, він продовжував відмовлятися сприймати це все, в нього не вкладалось в голові те, як можна так вчинити з дитиною.

 

– Він?? – не наважуючись промовити це вголос спитав чоловік, зніяковіло відводячи свій погляд.

 

Тікати було нікуди, все було і так зрозуміло, тому Дельфі поглянула на нього, її очі були спустошені, і Снейп ще не бачив завжди гомінку та веселу Дельфі такою.

 

– Подивіться самі…

 

Северус дістав свою магічну паличку та промовив:

 

– Легіліменс!

 

Перед очима чоловіка почали спалахувати різні події, він намагався сконцентруватись, але це було дуже складно, він чув сміх Дельфі, бачив як вона кружляє в кімнаті, її розмови з Барті, прогулянки з Луціусом, квіти, їх аромат. Раптом він побачив темне закинуте приміщення, під ногами цегла, в роті залишався присмак пилу, повна луна яка лише й освітлювала всю стару закинуту споруду.

Він побачив ще зовсім юну Блек, яка була навіть не схожа на себе. Чоловік не звик бачити її без макіяжу, без яскравих вбрань. Те, що це вона, видавали лише її кучері і величезні зелені очі наповнені розпачом, не розумінням і страхом.

 

Поряд з нею був він. І він наступав, хоч Дельфі намагалась відходити назад. Але.. Каркаров розривав її речі, запускав руки туди, куди не мав дозволу і права запускати. Він був жорстоким, нічого не питав.

 

Да невже все може зайти далі? Чоловік продовжував не вірити своїм очам. Зараз все закінчиться правда? Те що він вже побачив, це занадто, занадто для викладача, занадто для людини, але ж ні, він мав її туди куди бажав, змішуючи з брудом, змішуючи з її ж… кров’ю? Вона….

 

Северус бачив багато чого страшного в своєму житті, але це було чимось жахливішим… він був ладен зачинити свої очі, але не міг. Каркаров йде, залишаючи дівчину саму, наодинці з тим що зробив і всіма наслідками. Остання картинка, бетонна брудна підлога. На якій сиділа Дельфі, точніше хтось дуже схожий на неї, вона трималась за брудну скривавлену спідницю, захлинаючись своїми сльозами.

 

– Хороша дівчинка. І тобі все одно ніхто не повірить.

 

Професор повернувся в реальність, і перед ним стояла вже звична йому Дельфі. Яка пронизливо та з острахом дивилась на а нього, чекаючи на реакцію, і чоловік розумів, що це було насправді потаємним…

 

– Я не хотіла цього, не хотіла.. – повторювала вона собі під носа….

 

– Я вірив вам і без цього.

 

Чоловіку стало різко соромно через те, що він казав до цього, і через те, що йому довелось побачити. Северус знову відкрив її з іншої сторони. І не зважаючи ні на що, вона не зламалась, не закрилась, скільки сили в цій молодій дівчині?

Несподівано для Дельфі, чоловік підійшов до неї та мовчки обійняв. І чомусь саме в цей час обірвався останній нерв і вона гучно заревіла, уткнувшись носом в плече чоловіка.

 

– Тшшш…. В цьому немає вашої вини, місс Блек…

 

18.3

 

А біля Менору на сходах сидів не менш «розклеєний» Кравч, який відчував жахливу злобу, він розцінив повернення цього зрадника, як особисту образу, невже Володар так поверхнево його сприймає, що повернув цього лишайного гівнюка, через котрого він стільки років просидів в Азкабані.

 

– Темний Лорд нічого не робить просто так, – роздався позаду голос Лео, яка сідала поряд з чоловіком.

 

– Дуже розумна та несподівана думка, – огризнувся той у відповідь.

 

– Я не вмію підтримувати людей. Але одне можу сказати точно, якщо він такий слизький та мерзотний, його можна прибрати.

 

– Ще одна геніальна думка Лео. Ти ладна піти проти волі Володаря?

 

– Я? Нізащо, але він.

 

Чоловік здивовано повернув голову та глянув на брюнетку.

 

– Ти думаєш?

 

– Мг, я думаю, що люди не змінюються, якщо він так вчинив один раз, вчинить і другий і, можливо, вчиняв раніше. Просто його ніхто не контролював, ніхто не слідкував.

 

Барті широко посміхнувся.

 

– І що ти пропонуєш?

 

– Згадати, що в нас багато очей і вух. А потім просто його вбити.

 

– Просто?

 

– Я би пропонувала прошерстити книги середньовічних катувань, але не впевнена, що ми зможемо змайструвати щось схоже.

 

– Мені здається, зараз ти нарешті на своєму місці, – вислухавши дівчину, зазначив чоловік.

 

– Що ти маєш на увазі?

 

– Наші ряди.

 

– Дельфі своїй ти так само кажеш?

 

– А я думав, у вас двох нічого спільного немає, – сміючись, підколов Кравч нічого не розуміючу Лео.

 

– Ти можеш спілкуватись нормально?

 

– Кажу, що чомусь вона намагається мене присвоїти тобі, а ти мене їй. Ми просто друзі.

 

– А хіба просто друзі займаються тим, чим займаєтесь ви?

 

Почувши це Кравч почав гучно сміятися.

 

– Ну давааай, скажи що ми робимо, скажи це вголос, чи наша маленька вбивця чогось соромиться?

 

– Спите, – все так само спокійно відповіла Лео, не зводячи погляду з чоловіка.

 

– Ми несамовито трах*ємось, – не перестаючи сміятись, промовив Барті прямо в обличчя юначки. – Дружбі це не заважає. Навіть навпаки. Ми краще, можна сказати, навіть глибше одне одного знаємо.

 

– А мені здається, ти просто тікаєш від реальності, в котрій тобі немає місця в її житті. І знаходиш сам для себе якісь виправдання.

 

– А мені здається, що хтось, сидячий поруч, хоче мене. М?

 

– Все, що я хотіла, я вже отримала, я поряд з Володарем.

 

– Все логічно, самий час змінити ціль. І хотіти бути поряд зі мною.

 

– Я не твоя Дельфі, яка ведеться на такі примітивні провокації, – холодно відповіла Лео, встаючи з місця. – А з приводу моєї пропозиції, подумай. Мертва людина не створює проблем, – додала вона, ідучи геть.

 

– Твоя Дельфі, твоя Дельфі, заладила, – промовив чоловік вже сам до себе.

 

Прийшовши до себе в кімнату, він дуже сподівався, що там на нього вже чекає вона, але приміщення було пусте. Можливо не дочекалась? Чи не приходила взагалі. Це в її стилі.

Пробираючись через купу мотлоху на підлозі, чоловік взяв з полиці, яка була по дорозі вогневіски та разом з пляшкою ліг на ліжко, він дивився в стелю та раптово скочив на ноги і попрямував до письмового стола. Сівши за нього він змахнув магічною паличкою і одна з шухляд, яка була зачинена, відкрилась йому назустріч, а всередині неї лежав альбом в м’якій обгортці. Чоловік дістав його та струсив пил рукою. Це було те, про що він давно не згадував, і те, чого навіть соромився. Ще з шкільних років він любив живопис, часто малював, навіть намагався писати картини, все, що йому подобалось, все, що він любив. І це був саме той альбом. Відкривши його, він почав розглядати свої малюнки, вони були дійсно чудовими: літаючі птахи над Гоґвартсом, осінній листопад, якісь дивні чарівні істоти, рослини, колись це все здавалось йому дивовижним, а зараз не викликає жодного відчуття щастя.

 

Він кинув свій погляд в ту саму шухляду на дні котрої лежало декілька олівців, чоловік нахилився, підняв їх та перегорнув останню сторінку на котрій був малюнок.

 

Перед ним повстав чистий лист паперу. Кравч дивився на нього наче заворожений, а потім різко почав щось малювати. Закінчивши роботу чоловік змахнув паличкою і його малюнок наче ожив. Це була вона.

 

– Ну що, не моя Дельфі, – несподівано промовив той сам до себе. – Побудеш зі мною?

 

Він давно вдивлявся в кожну рису її обличчя і хотів це зробити, аби завжди мати можливість зазирнути в її яскраві очі і побачити як вона сміється, саме це вона і робила на його малюнку. І її погляд нагадував чоловіку лисячий, очі, наче два світлячка світились в темряві.

Барті проводив пальцем по кожному чітко промальованому вигину її обличчя.

 

– Вітаю Кравч, ти такі в сраці.

 

 

Останній вільний час плинув швидко. Дельфі та Барті просто розважались, намагаючись не думати про те, що буде далі, після розмови з Северусом брюнетці стало набагато легше, що важко було сказати про нього самого, тому що ця ситуація занадто глибоко зачепила його і він не міг не думати про це все. Як і про те, що він має вбити Дельфі. Він вже не розумів, що відчуває до неї, це було важко пояснити, але ці почуття були дуже сильними та не давали йому спокою. Так само як і думки Мелфоя молодшого, бо тепер Паркінсон підібралась до нього ще ближче, вона знає все, про смертежерів, про нього.

 

Розмова з Нарцисою пройшла абсолютно спокійно, дівчина все зрозуміла і навіть зраділа, хоч поки що вирішила не приймати мітку. Правда тепер, вона м’яко кажучи трохи боялась Кравча, воно і не дивно, бо чоловік її ледь не вбив. Також її дуже тішила думка про те, що Дельфі виявилась сестрою Драко, а значить, вона не являлась для неї загрозою, значить, в неї взагалі немає загроз і Драко в будь–якому разі буде лише її. Знала би вона, наскільки помиляється. Бо Мелфой молодший хоч і безуспішно, але намагався придумати хоч щось, аби цього весілля, а краще й самих заручин до початку навчання не сталось. Фактично в них з Пенсі нічого не було. Нічого, окрім ЗАРУЧИН.

 

В цей час, поки його батько намагався забути племінницю своєї дружини та сліпо не помічав відвертих натяків Джун, яка вирішила йти напролом. Не залишаючи чоловіка без уваги, звичайно, вона бачила, що цей розрив дається йому дуже важко, враховуючи що Дельфі та Барті достатньо активно демонстрували суспільству свою «дружбу». І тільки сліпий, глухий чи мертвий не знав, що між ними інтрижка. А це в свою чергу достатньо сильно його підкошувало.

 

І ось, всі проводжали останній вечір перед початком нового учбового року. Хтось з нетерпінням чекав на його початок, бо ще не знав які випробування він принесе, а хтось мріяв про те, аби цей вечір і ніч продовжувалась вічно. І цим кимось була саме Дельфі, яка цю ніч як і минулі проводила разом з Кравчем, він, в свою чергу, був несказанно радий тому, що скоро нарешті зможе працювати у «відкриту». І не ховатись в цьому клятому тілі Муді.

 

Вони вдвох ніжились на величезну ліжку, після бурхливого вечора, Барті лежав на спині, випалюючи цигарку, а Дельфі лежачі на животі пальцями проводила по його щетині, наче намагаючись щось там розгледіти.

 

– То це я останній вечір бачу тебе таким? – грайливо спитала Блек.

 

– Не останній, а крайній, Принцесо. Після нашої перемоги ми знову зустрінемось, а так прийдеться перебиватись короткими зустрічами зі мною. Ну чиииии, можливо тебе збуджує красень Муді?

 

– Барті!!! – заголосила та, прибираючи руку від обличчя чоловіка, але той різко зупинив її.

 

– Ну що Барті? Ти б бачила який там…

 

– Кравч, бляха-муха! Я не хочу цього навіть чути!

 

Чоловік гучно засміявся, підносячи її руку до губ та цілуючи.

 

 

– Ти думаєш навіть після закінчення війни ми все так само будемо спілкуватись? – невпевнено спитала Блек.

 

– Не знаю, все можливо.

 

В цей момент чоловік дійсно замислився, можливо в той час вони вже будуть одруженні. Залишилось тільки якось повідомити про це Дельфі, з урахуванням того, що вони просто друзі, які мають одружитись. Але навіщо про це все зараз? Навіщо все ускладнювати, знаючи Блек, ця новина може обернутися черговою проблемою чи істерикою.

 

– Будеш викладати у своєї УЛЮБЛЕНОЇ шерстяної учениці, Захист від Темних Мистецтв, – єхидно повідомила Блек, спостерігаючи за реакцією чоловіка.

 

– Ти вирішила відростити… шерсть? Хм… екзотично.

 

Звичайно Дельфі мала на увазі не себе, а Лео, яка постійно діяла їй на нерви, і вона прекрасно бачила, як та дивиться на Барті і постійно крутиться біля нього. Да і він кидав в її сторону якісь в його стилі дурні неоднозначні приколи. Барті вільний чоловік і може звичайно робити що захоче і з ким захоче, але ж не з цією….

 

– Тоді я можу розраховувати на вищий бал? Професоре.

 

– Ну не знааааю Місс Блек. Я справедливий та не підкупний.

 

Дельфі підняла одну брову та хитрим поглядом оглянула чоловіка, який хитав головою з суворим виразом обличчя, демонструючи всім своїм видом, що він налаштований твердо та серйозно.

Блек підняла тоненьку ковдру та сіла зверху чоловіка, проводячи руками від пахової частини до грудей, на серйозному обличчі чарівника, з’явилася хтива посмішка. Але раптово, дівчина напрягла пальці і що є сили почала лоскотати його між ребрами, від чого чоловік одразу ж почав вивертатись та намагатись скинути з себе брюнетку. Але вона міцно вчепилась в нього ногами та руками не перестаючи проводити «тортури».

 

– То ти тааакож боїшся лоскоткиии, – хохотала Дельфі.

 

– Блеееееек!!! – кричав Кравч та вивертався в різні боки.

 

Вмить Барті швидко перекинув дівчину на бік, застискаючи її руки своїми та притискаючи своїм тілом до ліжка.

 

– Я вже знаю з яким предметом у вас будуть проблеми, не юна леді.

 

– Еееей, – обурилася брюнетка, але не встигла нічого сказати, бо чаклун швидко поцілував її.

 

– Мені без тебе буде сумно, – прошепотіла Дельфі, відриваючись від губ чоловіка.

 

– А мені, спокійно, – сміючись, відповів той.

 

– Ну, ти нормальний?!

 

– Це ж було риторичне питання??

 

Чоловік відпустив руки чаклунки та, все ще знаходячись зверху, просунув свої руки до її талії, обіймаючи, притискаючи до себе і шепочучи на вухо:

 

– Іди до мене….

 

На ранок всі, хто був присутній в Менорі, звичайно окремо, але рушили до Гоґвартсу, це було надзвичайне літо, для когось в позитивному плані для когось в негативному, але факт в тому, що особливе.

 

Драко був подавлений він так боявся цього дня, і він наступив йому на горло . Він прекрасно, знав що як тільки нога Пенсі переступить через поріг школи, вона розтриндить про їх заручини усім хто ще живий і можливо навіть тим, хто вже мертвий.

 

Барті неохоче пив зілля перетворення, вже забувши яке воно мерзотне на смак, а Дельфі прощалась зі спокоєм. Гра почалась. І зовсім скоро вона побачить його… І тепер ця таємниця стала не тільки її, вона вже починала хвилюватись з приводу того, що розповіла Северусу і чи не вплине це на подальший хід подій. І справді, вона мала рацію, але чоловік ще більше впевнився, що не хоче вбивати цю дівчину, так вона створює багато проблем, робить достатньо багато дивних, іноді неприпустимих вчинків, але робить вона це не через те, що отримує від цього задоволення, чи хоче отримати якусь владу. Вона це робить, бо по іншому не вміє. По факту вона завжди була одна, і ця історія….

 

Снейп був відверто не кращим викладачем і людиною, він без перебільшення жахливо ставився до учнів, але… Але зґвалтування дитини,  всім було чхати на те куди вона ділась, ніхто не помічав, ніхто не захистив. І Ці картинки досі мерехтіли перед його очима. І ось так закінчити її історію, не давши навіть можливості, він не міг так вчинити.

 

На пероні було достатньо людно, Дельфі намагалась знайти знайомі їй обличчя в величезному натовпі людей. І це в неї вийшло, побачивши кінчики скуйовдженого волосся, Блек що є сили крикнула до Гаррі та побігла в його сторону, міцно обіймаючи та майже зносячи з ніг. Хлопець також був неймовірно щасливий побачивши її, але раптово взявся за голову та повідомив, що вона почала паморочитися. Брюнетка відійшла від хлопця, тривожно дивлячись.

 

– З тобою все нормально, Гаррі?

 

– Так, так. Вже все добре. Напевно якийсь перепад тиску в атмосфері, таке буває.

 

– Нічого доброго немає Гаррі! – несподівано Роздався голос Герміони, яка швидко наближалась до них. – Ви взагалі чули, що відбулось в Гоґвартсі і хто за цим стоїть?!

 

– Ти про що? – здивовано спитав Поттер.

 

– В якому світі ти живеш?! Професорка Трелоні, її знайшли мертвою в забороненому лісі!

 

– Можливо це кентаври? Вони іноді ведуть себе достатньо агресивно.

 

– Поряд з її трупом, бачили Бартеміуса Кравча-молодшого.

 

Гаррі насупив обличчя та з долею дратівливості відповів Герміоні:

 

– Він загинув в Азкабані! Про це писали всі шпальта, прошу перестань слухати всі брудні плітки! Міністерство магії також підтвердило його смерть!

 

– Якщо ти мав за мету мене образити, в тебе це дуже гарно вийшло! Але в забороненому лісі прямо над тілом Професорки, його бачив РІДНИЙ БАТЬКО!

 

– Може він просто хотів його бачити? – задумливо перепитала Дельфі, аби скинути цю кляту напругу, бо діалог явно пішов не в тому напрямку.

 

– Ти сумніваєшся в адекватності міністра магії?! – спитала Герміона.

 

– Ні… Просто я не думаю, що це міг бути не він, наскільки я знаю, це його батько. Можливо він просто дуже хотів аби його син був живий, це нормально.

 

– А ти з якого всесвіту, Дельфі!? – гучно зауважила Ґрейнджер. – Це він посадив свого сина в Азкабан, він прилюдно відмовився від нього і бажав найжорсткішого покарання, не виключаючи поцілунку Дементора. Ходили навіть слухи, що це він його вбив.

 

Блек пожала плечами та видихнула, вона звичайно знала, що в Барті достатньо важкі стосунки, але щоб настільки.

 

– Навіть якщо це був він, то зараз він один. І до того ж, наскільки я знаю, він наймолодший смертежер, за всю історію, що може зробити одна людина? Якщо той же батько Мелфоя досі на волі і досі нічого «такого» не зробив. Враховуючи захист Гоґвартсу, я думаю, ми захищені від одного фантомного Барті Кравча.

 

Герміона глибоко видихнула, ховаючи погляд в підлогу та притискаючи до себе книги.

 

– Воно то й може так, але порівнювати їх неможливо, Кравч холоднокровний, жорстокий вбивця, який абсолютно не відчуває страху та жалості, ідучи до своєї цілі по трупам, колись він та Беллатрікс Лестрандж декілька днів катували батьків Невіла Круціатусом. Але навідмінну, від втратившої розум Лестрандж, Кравч-молодший знаходився повністю в своєму розумі і він розумів, що він робить.

 

Дельфі слухала та не могла повірити що це все, розповідають про того самого Барті з яким знайома вона, так він дещо вибуховий, але він веселий, завжди готовий допомогти і з ним дійсно можна відчувати себе в безпеці. Це ж Кравч, з його дурним гумором, розпатланим волоссям, і… Це все якась маячня.

 

– Наскільки я пам’ятаю, він найкращий учень за всю історію Гоґвартсу, – скептично додав Поттер.

 

– Він не встиг закінчити школу. Але якщо б він здавав іспити, я думаю він набрав би рекордну кількість балів, якщо й не найвищу з можливих. Я думаю навіть більше ніж я.

 

Дельфі почала гучно сміятись та, штовхаючи Герміону в плече, кепкуючи, перепитала:

 

– Хтось може бути розумнішим за тебе? Не віііірюююю.

 

Троє друзів почали гучно сміятись, відходячи від всієї цієї теми, але їх сміх перервав до болі знайомий голос для Ґрейнджер, від которого її коліна почали несамовито трястись.

 

– Гей, сборище невдах нарешті зустрілось? Що, Поттер, останній рік, коли я бачу твою бридку пику. Де загубили свого рудого щура?

 

Герміона намагалась не підіймати голову і не дивитись в сторону Драко, який був так близько до неї. Це літо показало їй, що почуття дівчини реальні і вона прийняла рішення бути з цим хлопцем, та спробувати прийняти його умови.  Звичайно вносячи свої корективи.

 

Але не встиг Мелфой закінчити свою гучну промову, як за його спиною здавалось майже з повітря, з’явилась Паркінсон. Яка що є сили вчепилась в руку хлопця, обхопивши її.

 

– Мій милий, навіщо витрачати час на невдах, коли в нас і так дуже мало часу аби побути разом.

 

Відчувши та почувши Пенсі, хлопець весь скукожився та одразу поглянув на Герміону, яка ледь стримувала себе, вона подивилась на хлопця таким поглядом, що йому було зрозуміло все без слів.

 

Навіщо він взагалі підійшов? Трясця його, цієї ідіотки не було поряд, звідки вона взялась?!

 

– Що зиркаєте? – пихато скрикнула Паркінсон, дивлячись на реакцію однокласників. – Після випускного ми з Драко одружуємось, у кожного має бути пара під стать їй. Доречі, Ґрейнджер, а де твій смердючий жебрак Візлі? Ви ідеально підходите одне одному, він брудний ти бруднокровка. Так, Драко? – перепитала вона, підіймаючи очі на Мелфоя.

 

Але той, на подив, їй був крайнє роздратований і ніяк не реагував на її геніальний гумор, дивно, раніше йому подобалось.

 

– Закрий рота, ідіотка!

 

– Значить знайшов дівчину під стать собі? – не витримавши спитала Герміона в хлопця, не відводячи від нього очей….