Глава 17. I wonder, when you go, if I stay on your mind

Осінь промайнула швидко. Я була зайнята навчанням, оскільки це був випускний рік на магістратурі. Конрад розривався між роботою і останнім роком в медичній школі. Бачились ми тільки у ліжку, куди обоє виснажені падали, щоб поспати. Лише зрідка нам видавалось побути удвох, і я була рада, що ми ще відклали весілля, бо Конрад хотів відсвяткувати взимку, але через завантаженість нас обох, ми не мали часу планувати ще й цю подію.

Різдво ми вирішили провести знову з моєю мамою та Вільямом. А також відвідали весілля Метью та Сари. Вони, на відміну від нас, мали час спланувати весілля. Вони святкували його через тиждень після Різдва, куди запросили і нас з Конрадом.

Я вперше за півроку проміняла джинси на блідо-рожеву сукню. Конрад був у смокінгу з краваткою. Коли я його побачила, то не могла відірвати погляд. Цей красень був моїм, хто б міг подумати. Але не тільки я витріщалась на нього, але й він не відводив очей від мене.

– Беллі, ти така гарна, немов зійшла з небес. – Він взяв мою руку в свою і ми попрямували в оранжерею, де мало відбутись весілля.

– Ти також дуже красивий. – Запевнила я його.

Як мені повідав Метью, перед весіллям, Сара і була тією дівчиною, в яку він був закоханий коли ми познайомились. Поки я була в Іспанії, їх історія набула продовження і зараз вони не відводили очей один від одного. Вона відповіла взаємністю закоханому по вуха в неї, Метью. Тож, поки ми з Конрадом відкладали весілля, Метью з Сараю не гаяли часу. Весілля спланували швидко, оскільки пропозицію Метью зробив лише кілька місяців назад.

Ми сиділи в гарній зимовій оранжереї, в оточенні квітів. Навколо були скляні вікна, крізь які відблискував сніг. Мама з Вільямом сиділи перед нами, обоє щасливі та усміхнені. Метью був біля вівтаря щасливий, але помітно схвильований. Заграла музика і з’явилась наречена у своїй розкішній білій сукні. Вона була схожа на принцесу, яка зійшла з мультфільму. Пишна біла сукня з рукавами-ліхтариками  робила її на диво тендітною. Бліда шкіра сяяла під білосніжним мереживом. Каштанове волосся було зібране в гарну зачіску, а очі кольору гарячого шоколаду виблискували у світлі гірлянд. Коли Метью побачив Сару, він просто онімів. Вони дивились одне на одного і було відчуття, що вони не бачать вже нікого навколо себе.

Поки вони обмінювались шлюбними клятвами та обручками жіноча половина гостей пускали сльозу. Коли Метью цілував свою дружину ми плескали у долоні. Після церемонії ми відправились до ресторану, де я з Конрадом приєднались до молодих на танцполі після їх першого танцю.

– Ти не любиш танцювати. – Конрад поглянув на мене.

– Я багато, що не люблю, але заради тебе, готовий танцювати хоч кожного дня.

– Ловлю тебе на слові. – Засміялась я.

– Я кохаю тебе. – Просто сказав він, і від кожного слова по моїм венам розтікалось тепло.

Після Різдва ми почали планувати своє весілля натхненні Метью та Сарою. Ми обоє погодились з тим, що відсвяткуємо його влітку, після мого випускного з магістратури та закінчення медичної школи Конрадом.

Подругою нареченої була Аніка. Вона також на магістратуру вступила до Стенфорду, тому ми здружились ще більше за ці роки. Тейлор обіцяла прилетіти на весілля.

Мама була невгамовною в плануванні весілля. На відміну від минулого разу, зараз вона була моєю порадницею і помічницею. Батько Конрада звісно не був осторонь і також допомагав, але здебільшого фінансово.

Я була щасливою нареченою майбутнього доктора медицини. Тож весільні запрошення підписував Конрад, своїм каліграфічним почерком. Я лише їх вкладала у конверти. Торт ми обирали довго, сперечаючись за смак. Проте, ми не були б тими, хто ми є, як би не дійшли згоди і в цьому питанні. Ми завжди знаходили компроміс.

Для весілля все було майже готово ще на початку літа, тож ми мали час відсвяткувати і свої випускні.

Не кожного дня твій хлопець закінчує медичну школу і стає доктором медицини. Так, в нього ще довгий шлях попереду, ординатура, практика, але найважче вже позаду. Конрад обрав онкологію і успішно рухався в цьому напрямку. І я плакала, що Сюзанни немає поруч з нами. Я плескала у долоні, стоячи поруч з Джером, Адамом та мамою, які так само були раді за Конрада. Особливо я була щаслива, що Джер пробачив образи Конраду, і був тим братом, якого потребував Конрад.

Мій випускний був за кілька тижнів після випуску Конрада. І ця подія була світового масштабу в моїй родині. Мама з Вільямом разом з Конрадом вітали тепер мене з вступом у доросле життя. Я навіть вже встигла знайти роботу за спеціальністю недалеко від дому.

Ми з Конрадом багато обговорювали наше подальше місце проживання. Нас в Каліфорнії вже більше нічого не тримало, тож ми вирішили переїхати поближче до батьків, у Бостон. Конрад знайшов там місце в клініці для проходження ординатури, тож після випускних ми були заняті ще й переїздом.

Через місяць ми обживали свою нову квартиру, куди перевезли всі свої речі з Каліфорнії. Конрад вже працював, а я мала вийти на роботу через три тижні після весілля. Тож останні тижні перед весіллям, я була зайнята його підготовкою.

Церемонія мала відбутись в дуже ексклюзивному готелі, дякуючи батьку Конрада. А святкування в не менш вишуканому ресторані з живою музикою. Гостей мало бути дуже багато. Наші друзі і знайомі з Каліфорнії мали прилетіти на весілля на додачу до всіх наших родичів. Тому чим ближче було весілля, тим більше я нервувала. Бо все мало пройти ідеально.

Звісно ми не обійшлись без парубоцької та дівич-вечорів. Конрад разом зі своїм шафером (другом з роботи, Генрі) влаштовували парубоцьку вечірку в місцевій пивоварні. Ми не пропонували Джеру бути шафером, оскільки це було б дивно з огляду на наше спільне минуле.

Дівич-вечір планувала Аніка, і я була певна, що там не буде стриптиз-клубу, за що була їй щиро вдячна. Я не бажала бачити ніяких чоловіків крім Конрада. Тому наша вечірка була в місцевому спа-центрі, з великою кількістю коктейлів. Мама була задоволена нашим вибором.

Звісно, ніч після вечірок, перед весіллям, ми проводили окремо, в різних номерах готелю. І щоб не було спокуси, наші номери знаходились на різних поверхах та різних сторонах.

Я лежала в великому ліжку, і не могла заснути. Не тому, що хвилювалась, я була впевнена в своєму коханому. А тому, що не звикла спати без нього. Я завжди спала з ним, гріючись в теплоті його тіла, в відчуттях того, як він дихає уві сні. Мені не вистачало його.

Я поглянула на свою сукню, яка стояла біля ліжка надягнута на манекен, і переконувала себе, що чекати до зустрічі з ним залишилось зовсім трохи. Я мучилась ще годину, а потім відшукала свій телефон і написала йому.

– Я сумую за тобою.

Він відповів миттєво.

– Я також. Не можу заснути без тебе.

– Я так звикла до тебе поруч у ліжку. До твого тепла, дихання. – Зізналась я.

– Беллі, ти не уявляєш, наскільки я щасливий про це дізнатись. Я також не можу заснути без тебе поруч, твого тіла під моїми руками, твого волосся, що так ароматно пахне.

– Я зараз прийду. – Не так запропонувала, як вирішила я.

– Я дуже хочу цього, але не потрібно порушувати традицію. Ми скоро побачимось і вже ніколи не розлучимось.

– Обіцяєш?

–  Обіцяю, кохана. Ми розділимо цілий всесвіт разом, тільки наш всесвіт.

– Кохаю тебе, Конрад.

– Ти мій всесвіт, Беллі. Моя безкінечність.