Глава 14

Я сидів на ганку в очікуванні приїзду Нєжа.

Тато не може спокійно купити власний автомобіль, тому що, як він висловився, новий бос — новий козел, який завалив його роботою та не дає погортати каталог. А Нєж так радів отриманню прав водія, що тепер тільки і чекає приводу когось покатати. Особливо якщо це Суміре, котрий терпіти не міг громадський транспорт.

А я, так би мовити, під крильце забився. Ось біла машина зупинилася перед моїм будинком. Довго ж вони сьогодні…

— Добрий ранок, — привітався я, сідаючи на заднє сидіння.

— Так… напевно… — якось аж надто сумно відгукнувся Нєж, який щосили намагався це приховати, але вийшло непереконливо.

— Що трапилося? — спитав я, коли зачинив за собою дверцята.

— Суміре, здається, на мене дуже злий, — пронизав Нєж. — Я не розумію, чому. Вибачився вже сорок разів за ранок. Не те, щоб я був винен у чомусь… просто… Якщо це так, то я боюся тепер жити. Що коли знову ображаю його, сам того не знаючи?

Суміре помітно закотив очі, але не подумав й слова вставити, бо справи в телефоні виявилися набагато цікавішими.

Я здивувався реакції Нєжа. Він такий чутливий, коли справа стосується зведеного брата, що навіть сидів за кермом із опущеними плечима. І всю дорогу до школи він поглядав на байдужого Суміре.

Я не наважився втручатися, доки мене не попросять. Ну, взагалі… Перші десять хвилин точно…

— А що, власне, трапилося?

— Нічого, — надто різко відповів Суміре. — Якщо спробуєш заговорити зараз на цю тему, то наступне яблуко, яке ти вирішиш скуштувати, виявиться отруєним.

Я з побоюванням подивився на нього. Здається, зрозуміло, чому Ноель просив мене приділити увагу вихованню Суміре. Судячи з лиця Нєжа — ніби ображена дитина, яка намагається не заплакати, — він сама не розумів, що за муха вкусила його обожнюваного Суміре.

Гаразд, сьогодні ж займуся цією справою. А що? Люблю встрявати у справи казкарів. Хочуть вони того чи ні. Тому, як тільки Суміре вийшов з машини і попрямував до школи, я підійшов до Нєжа. Той заговорив одразу ж, мені не довелося й запитання ставити.

— Він мене ненавидить, так? — в тихій паніці почав він, я навіть здригнувся від несподіванки. — Вчора не захотів дивитися зі мною серіал, а ми завжди бачимо його разом! Вранці відмовився від мого тосту, а я постійно готую тости! Коли я приніс йому яблуко на знак примирення, знаєш, що мені сказав? “Залиш собі”! Та він би скоріше мені руки зламав, ніж таке сказав!

— Вау… заспокойся… — попросив я. — Слухай… Може, ви посварилися?

— Ну… я не з тих людей, з якими реально посваритися, — відповів мені він. — Слухай, я навіть в інтернеті не вмію з кимось сперечатися. Мені легше приймати людей такими, якими вони є і не каламутити воду з приводу індивідуальної думки. І я ніколи слова образливого не говорив до Суміре!

— А… — я задумався, що могло так образити Суміре. — Може, ти брав його телефон? За нього він, мабуть, і вб’є.

— Його телефон категорично не можна чіпати без дозволу. Я це знаю приблизно з чотирнадцяти років, коли хотів подивитись час, а він… ну і сердився ж… — а потім Нєж махнув головою, бо не про те заговорив. — Я нічого не чіпав… Занадто дорожу Суміре, щоб наплювати на його особистий простір. Але останнім часом цього простору все більше, він мене просто витісняє. Напевно, Суміре справді ненавидить мене…

Те, як виглядає Нєж, можна було б сміливо назвати найзворушливішою картиною. Нєж не схожий на Ноеля, тому що занадто м’який і зайве дружелюбний, і зовсім протилежний Брендану, але… Все-таки, він дуже привабливий альфа, мені важко зрозуміти, що там у нього в голові. Марно влаштовувати розпитування саме йому.

— Я поговорю з Суміре, — пообіцяв я. — Упевнений, ти все собі надумав. Він не може тебе ненавидіти.

— Правда? Поговориш? — зрадів той і одразу засяяв. — Спасибі! Напишеш чи скажеш особисто!

І довелося мені виловлювати вічно злого Суміре по всій школі. Це виявилося досить складно. Він має звичку ховатися на перерві там, де менше ненависного народу. Складно із цими мізантропами.

Але я знайшов його на вулиці. Він сидів під тінню дерева на спеціальному лужку і… просто дивився в телефон, як і зазвичай. Я невпевнено підійшов, сподіваючись, що він не перетворить мене на жабу чи щось таке.

— Приві-і-т, — простяг я, щоб побачити його рівень злості зараз.

— Стань трохи лівіше, — попросив він, а я хитко зробив крок убік, як він і попросив. — Чудово. Тепер екран не відсвічується.

Здається, він зовсім не злий зараз. Просто по Суміре важко однозначно сказати. Вічно похмурий вигляд грає явно не на користь, але це надає йому якусь недоступну чарівність. Безперечно, але… воно й лякає.

— Ти злишся на Нєжа? — спитав я. — Жорстоко з твого боку так із ним… чинити. Він собі місця не знаходить.

— Він просто… — Суміре напружився, старанно вдивляючись у телефон, але я зрозумів, що він намагається не дивитись на мене, — вразливий.

— Але це не заважає тобі його вражати, — я зітхнув і сів на траву, щоб показати Суміре, що не вичитувати його прийшов. Зовсім ні. — Було б легше, якби ти навчився висловлювати свої емоції.

— Легше? Кому?

— Усім. І тобі навіть.

— Я не скаржусь, — буркливо озвався він. — Думаю, хтось просто поскаржився на мене. Не дивно, я ж Принц Зла. Звучить досить круто, але й прикро водночас.

— У цьому твоя проблема. Ніхто не знає, що в тебе на думці. Не закривайся від світу. Ти дуже хороша людина, але ніхто в школі крім мене та Нєжа цього не бачить.

Суміре важко зітхнув. Мені здавалося, йому насправді дуже хотілося розповісти мені деякі деталі зі свого життя, але він просто не наважувався. Він підняв на мене трохи змучені очі.

— Ти знаєш, як це — відчувати себе чужим? — спитав Суміре. — Я кажу не про те почуття, коли з тобою ніхто не хоче дружити. Це інше. Я не ізгой, з мене ніхто не знущається, ніхто мене і не ігнорує. Просто чужинець.

Так, вслухаючись у його тон, мені здалося, що все значно серйозніше, ніж відібраний по дурості телефон. Справді, Суміре завжди чимось вирізняється. Навіть у власній ідеальній сім’ї, де книги стоять за абеткою.

— У дитинстві я не розумів, чому відрізняюся від інших, — продовжив Суміре. — А зараз знаю, що я просто син дуже відомого лиходія, якого обізвали королем самого зла. І… — він цикнув, — краще б я був ізгоєм.

— Я розумію, тобі складно… Хоча я не можу співчувати тобі так, як ти заслуговуєш. Але ти маєш Нєжа. Він готовий все зробити заради тебе.

— Саме так. Нехай не наближається до мене, — він відвів погляд убік, у ньому читався прихований біль. — Я просто… Не хочу, щоб він і далі був прив’язаний до мене…

— Чому?

— Ми разом із самого дитинства. Я молодший і він завжди вважав своїм обов’язком допомагати мені. Це стало звичкою. Думаю, йому час стати на ноги і знайти собі… омегу.

Я округлив очі. Оце брехня! Навіть я не повірив, що вся справа лише у самостійності.

Але було тут щось від правди. Наприклад, згадка про омегу. Незважаючи на свою популярність, Нєж так і не був помічений із кимось з омег. Він спілкується тільки з альфами та Суміре, ніколи не заглядається навіть на братів Б’ю (що взагалі дивно)…

— Почекай, а як відсутність омеги пов’язано з тобою? — спитав я.

— Та так! — вигукнув він, скочивши на ноги. — Я вже відповів на запитання, вірно? Чи можу піти або ж у мене проблеми, шерифе?

Не встиг я й відповісти, як його наче вітром знесло. Втік. І чому він так розлютився? Не розумію.

Я теж омега і тому наївно вважав, що зможу порозумітися з ним. Виявляється, не все так просто. Яким би «шерифом» я не здавався, мені не під силу зрозуміти всіх і кожного. Цими думками я поділився з Блейном Б’ю, який зачісувався перед дзеркалом. Туалет омег свого роду салон краси. Тут не страшно залишати навіть фен, бо його не вкрадуть. До речі, навіщо у школі фен? Не знаю.

Блейн красиво зализав волосся назад, виділяючи цим досконалі вилиці, щоб здаватися моделлю з журналу. Він стрімко відновлював колишню популярність лише за рахунок зовнішності. Я упускав імена, коли розповідав йому історію, а точніше, дзижчав над вухом, але він швидко мене зрозумів.

— Отже, ти натякаєш на якийсь інцест? — спитав він.

— Що? Ні! — я поправив окуляри від незвичного тону.

— Але ж ти сам описав всю ситуацію … — Блейн здивовано глянув на мене. — Чи ці люди не родичі? Слухай, ти хоч щось розумієш у стосунках?

Я зітхнув:

— Дуже сумніваюсь.

Блейн приречено посміявся, але я не зрозумів чому. Він простягнув мені лак для волосся, а потім почав чекати від мене дій. Це взагалі збило мене з пантелику:

— Сподіваюся, це щось на зразок прохання потримати цю штуку, так?

— Ні. Ти провалив тест на омегу.

— На що?

— Розумієш, є омеги на кшталт мене і мого брата, — Бью поставив лак на раковину, щоб він не заважав. — Я точно знаю, що мені подобається бути тендітним і всім таким прекрасним, як фіалка серед весни. Це приваблює альф, чорт забирай! Крім мого Абеля, але це не на довго. Загалом, ти зрозумів, що я маю на увазі, так? А тепер згадай мого брата. Цей мав народитися альфою! За всіма параметрами! — Блейн емоційно скинув руками. — Він сильний, постійно перемагає мене у бійці за пульт, а потім мені доводиться сидіти зі зіпсованою зачіскою та дивитися довбаний бокс! Коли я пропоную йому лак для волосся, він… травить їм мух! Розумієш?

Я розсміявся:

— Дай тобі волю, ти скаржитимешся на нього вічність.

— Я його, звичайно, ненавиджу, але шалено люблю, — зізнався Блейн, вже заспокоївшись. — Зрештою, він завжди мені допомагає в тому, що деякі альфи вже не здатні. Наприклад, донести покупки до дому. Загалом, ти зрозумів, про який типаж омег я щойно розпинався? Ти – ні риба ні м’ясо.

— Спасибі! — обурено вигукнув я. — Але як же згадана крихкість? Хіба я схожий на боксера?

— Але ти не тендітний. І не… м-м… доглянутий, – акуратно викрутився він. — Як називається твоя зачіска? «Впав із ліжка»? Ні, хаос на голові завжди модно, але коли його не зроблено природним шляхом. Одяг з розряду «я люблю різнокольорові светри» був би дуже милим, але ти зовсім не вмієш правильно поєднувати одяг. Брекети прямо під форму окулярів, це робить тебе оманливим на вигляд. А як же характер? Ось тут ти посідаєш місце альфи. Не як Блейз, котрий сам того не розуміючи, стає альфою. Ти більше… ну… Такий собі незалежний одинак, який не бажає приймати допомогу ні від кого.

Я, що стояв увесь цей час мовчки, тільки тупим голосом моргнув:

— Щось ти розійшовся. Дякую, що опустив мою самооцінку нижче за плінтус, але мені не потрібна зовнішня привабливість.

— Саме так! — Блейн зітхнув. — Тому ти не зрозумієш омег! Ти не поводиться як омега. Не побувавши в нашій шкурі, тобі ніколи не зрозуміти, що відчуває твій таємничий друг, — потім він повернувся до дзеркала, прикидаючи, як нова зачіска виглядає з різних боків, — який, швидше за все, весь свій вільний час проводить з телефоном.

Я жахнувся. Як він здогадався? Я ж упустив усі подробиці.

Блейн самовдоволено посміхнувся, помітивши моє обличчя у дзеркалі:

— Ти серйозно? Зовсім позбавлений хитрощів. Наша сила в хитрощі та красі. Альфи натовпами ходитимуть за нами, розумієш? Можна запросто це влаштувати, варто тільки зайнятися собою.

— Мені не потрібні альфи, — я схрестив руки на грудях.

— Вибачте, що втручаюся! — виявляється, в одній із кабінок був Ел.

Той самий, що постійно втрачає речі. Втім, іноді навіть рахунок часу.

— Я слухав музику, вимкнув плеєр і почув уривки вашої розмови.

Блейн знизав плечима:

— Гляди, скажеш щось про Суміре — заснеш у кришталевій труні.

— Зовсім ні! — заступився я, хоч розумів, що це просто брутальний жарт. — Ел, ти щось хотів сказати?

— Ну… Точно! — згадав Ейден. — Ви говорили про омег! Але, погодьтеся, Суміре теж не ніжний, як… ем… фіалка.

Блейн замислився над його словами, а потім ствердно кивнув:

— Але він і на альфу не тягне. У ньому є чарівність, є потрібна грація та доглянутість. Ще блискучий смак у одязі. Так, похмурий, але все ж таки смак. Він прекрасний, не сперечатимуся. Просто поведінка…

— А якщо йому допомогти? — спитав я. — Блейн, Ел, ваші батьки були дуже відомі своєю красою, правда? Що якщо спробувати влаштувати Суміре щось на зразок спроби стати справжнім омегою?

Блейн склав руки на грудях:

— Мені нескладно. Чи погодиться він?

— Це лишіть мені!

— Тоді домовились!

***

Суміре, вислухавши мене, відповів:

— Ні.

— Так! — наполяг я. — Досить сперичатися! Суміре, ти просто надзвичайний омега! Мені по-доброму трохи завидно. Але суть наших посиденьок не в цьому. Просто… це гарний шанс потоваришувати з іншими. І знайти щось нове в собі.

Суміре насупив свої тонкі брови. Він відволікся від телефону, а я помітив, що він не доторкнувся до свого сніданку. Судочок стояв недоторканим. Невже Суміре сів на дієту? Може, не так він і відрізняється від омег у гонитві за красою?

— Прошу тебе, — почав благати я. — Ми прогуляємо останній урок і поїдемо до торгового центру. Ти ж бунтар за природою, от і прояви себе!

— Не думаю, що це добра…

— Це чудова ідея!

— Тоді так, якщо в цьому божевіллі братимеш участь і ти.

Тут я здивувався:

— Чогось?

— Чому тільки мене повинні намагатись змінити? Нехай почаклують і над тобою. Якщо ти не можеш скласти мені компанію, гуляй лісом і не заважай набирати повідомлення.

В принципі, ця вимога не така вже складна. Заради того, щоб вивести друга з цього кокона відчуженості, я готовий пожертвувати собою.

Так я думав біля входу до торгового центру, в якому людей було так багато, наче в мурашнику. Обличчя Суміре видавало огид і презирство, як тільки він опинився всередині, серед стільки людей. І це зовсім не дивно. Я теж не очікував…

Ну, я бував у центрах, але ніколи не думав, що буду в них із друзями. Як тільки Блейн провів нас до відділу з одягом, мені стало дуже не по собі. Що це таке? А якщо дивитись на цінники, то взагалі неясно, як підлітки можуть самі все це купувати. Тато подарував мені кредитку на день народження, щоб я міг надійно збирати свої кишенькові гроші (у Сіетлі, в основному, я користувався тільки нею), і там ще залишилося щось на брязкальця.

Але не думаю, що тут будуть цікаві светри. Так! Я обожнюю різнокольорові светри з принтами або іншою райдужною нісенітницею! Адже це не злочин століття? Всі мають свої смаки.

— Тобі п’ять років? — спитав Суміре, коли я це озвучив.

Ейден глянув на мене:

— Слухай, я добре знаюся на одязі, бо мій тато вибрав кар’єру стиліста, хоча хрещений був проти… Загалом, я хочу сказати, що не маю нічого проти твоєї любові до яскравих кольорів, але їх завжди має бути в міру.

— Хвилинку… — я підозріло звузив очі. — Ми тут заради Суміре.

Суміре знизав плечима:

— Тому я надів усе за правилами, навіть зачесав волосся в укладання. Мене виправляти не треба.

Блейн кивнув:

— Неймовірне почуття стилю…

Виявилося, мене нахабно підставили. Суміре спочатку тримався віддалік, але потім, коли виявив, що Блейн та Ел цілком нормальні омеги зі своїми заскоками, навіть зміг влитися в колектив, коли дуже сором’язливо запропонував їм спробувати якийсь там стиль чи бренд… якби я в цьому розбирався, то сказав би точно.

Блейн і Ел опинилися в захваті від його ідеї та понеслось… Ці троє говорили про незрозумілі мені речі, носилися по відділу одягу, намагаючись зрозуміти, який ремінь підходить до штанів, який ні… Загалом, я сидів на дивані і чекав, коли всі закінчиться.

Потім вирішив зайти до Instagramу, де несподівано виявив непрочитане повідомлення від Брендана. Так і почалося листування. Він, дізнавшись, що я в торговому центрі з іншими омегами, відверто розсміявся і запитав, чи я не загубився. Дуже смішно.

Сьогодні я знайомлюся з його батьками, а він мене дражнить.

— Торчати в телефоні зазвичай моя фішка, — Суміре майнув поблизу. — З ким ти листуєшся? — і приміряє мені здалеку якийсь приталений светр.

— З Бренданом.

— Він тобі відповідає? — здивувався Блейн. — Круто, особисто мене завжди ігнорував. Я радий, що ми розлучилися. Ми вочевидь не пара. Ось ти з ним ладнаєш набагато краще.

— А ще ти добре виглядав би з ним… — промовив Ел. — Ну, на фотках. Я про фото! Напевно. В принципі, ви і так виглядаєте нічого так… Я… ем… забув слово…

Блейн глянув на нього, не приховуючи скепсису:

— Як шкода, що Брендан не зацікавлений у справжніх стосунках. Йому потрібна була бездоганна репутація, щоб догодити батькові, а мені потрібно було забити голову кимось, крім Абеля. Якщо я виправився, і тепер не забиваю голову кимось, крім Абеля, то він…

— Усі можуть виправитися, — Ейден виглядав простим мрійником на тлі Блейна. — Куди не глянь, будь-яка історія кохання зі світу наших батьків так чи інакше зраджує людей! В кращу сторону!

— Не завжди, — заперечив Б’ю. — Згадай історію Рапунцель, якого ув’язнив чаклун у вежі через своє нерозділене кохання. Знаєш, деяких навіть кохання не здатне змінити. Може, тому, що все не так романтизовано, як в тутешніх казках?

Я не зрозумів:

— У сенсі? Хочеш сказати, для вас кохання це не вирішення всіх проблем? Тому що фільми від Disney показують все саме у цьому світлі. Будь-яку проблему героїв, чи то смерть, рана, сон чи соціальна нерівність, завжди врятує магія та кохання.

— Так! — вигукнув Ейден.

— Ні! — так само вигукнув Блейн. — Якщо закохається маніяк, то не думаю, що він захоче стати всім таким білим і пухнастим, а не зробити зі свого предмета кохання, скажімо, стілець із кісток та шкіри. Я… це у фільмі бачив, коли Блейз виграв бійку за пульт, — поспішив виправдатися Б’ю. — Загалом, не можна повністю довіряти людині лише тому, що вона закохалася в тебе. Це не означає, що альфа змінився і став добрим персонажем.

Суміре присів до мене на диван, над чимось задумавшись. Несподівано я опинився з ним солідарний в роздумі.

Чи міг би Брендан раптово перекинутися з табору козлів до нормальних альф? Він ніколи не стане таким добрим, як Ноель, але… Безперечно, я щось не те до нього відчуваю через те, що він… не поводиться по-свинськи вже довгий час. А якщо я помиляюсь?

— З якого часу ти став так категорично ставитися до життя? — Ейден вивів мене зі ступору. Він, здається, вирішив пояснити свою думку. — Ти ніколи не будеш щасливий, якщо чекатимеш каверзи на кожному кроці. А потім усі починають нити, що світ жорстокий, хоча самі себе на це налаштовують! Слухай, є справжнє кохання та прості слівця. У першому випадку, навіть якщо і виникають труднощі, пара робить все, що від них вимагається, аби подолати неприємності. Твій батько не відступив, коли твій тато лежав, заточений сторічним сном серед шипів, правда? Мій батько шукав тата по всьому королівству, маючи лише одну чарівну туфельку. Це вчинки, а не слова, на яких і тримається все кохання. Ми самі можемо зробити її казковою. А не дути щоки і бурчати!

Я посміхнувся, тому що такий підхід моїй позитивній душі припав до смаку.

Справді, якщо Брендан змінився, то я побачу це з його вчинків. А поки що треба підтримати думку друга вмілим способом:

— Гей, Блейн. Чисто гіпотетично… Якби Абель освідчився тобі у коханні? Гаразд, це з розділу фантастики, але… Думаєш, він би не зміг? Мовляв, якщо світ такий прагматичний, то ти робиш дурість, намагаючись зачарувати свого альфу. Все одно він ніколи тебе не полюбить.

— Це жорстоко! — беззлобно кинув Блейн. — Ти одним тільки Абелем змінив мою оцінку кохання. Тому що я хочу його визнання так само сильно, як знати моду на рік вперед і вчасно робити закупівлі!

Ел тільки розуміюче посміхнувся, втім, як і я. Блейн зовсім не такий черствий, яким здавався раніше.

— А що роблять у разі неможливого кохання? — несподівано подав голос Суміре.

Блейн зацікавився:

— Це ти про мій випадок?

— Ні, я… ну… Може, й про твоій. Якщо кохання неможливе, то потрібно просто відступити убік і чекати кращих часів?

— Дивлячись, що ти маєш на увазі під «неможливе», — м’яко вставив Ейден. — Мій хрещений каже, що нема нічого неможливого. Є лише обмеження. І деякі, крім законів фізики, придумані самими людьми.

— Побалакати про цю нісенітницю ми можемо у будь-який час, — Блейн простягнув мені якісь штани. — Ми омеги. Нам можна. А поки що займемося тим, що я хотів. Зробимо із напівомеги омегу.

Я не зрозумів, чому всі одразу подивилися на мене. Але довелося піддатися і напнути дурний облягаючий светр із незрозумілим принтом якогось там бренду, вузенькі джинси, ще й якийсь шарф на шию прив’язали. Суміре відібрав окуляри, тому своє відображення мені здалося дуже розмитим.

Чесно кажучи, я не шанувальник джинс, тому… Ні, цей образ мені не до вподоби.

— Ну й вираз обличчя в тебе, — прокоментував Суміре. — Якщо нема смаку, то так і скажи.

— Я не одягаюсь так. Все занадто… тісно… і… Як у джинсах бігати? Ви що, зовсім не бігаєте? Рано чи пізно доведеться. Ніколи не знаєш, коли за тобою поженеться озлоблений спадкоємець Камелота чи розлючений натовп.

— Чому раптом побіжить за тобою розлючений натовп? — не зрозумів Ейден.

— Саме так. Ніколи не знаєш, напевно!

У мене задзвонив телефон. Судячи з мелодії, що нагадує рок долі (саундрек із фільму) – це Брендан. Напевно, мені час їхати знайомитися з його батьками. Цим я і поділився з друзями, щоб не подумали, що я просто втікаю від їхнього модного шоу.

— Він познайомить тебе з Артуром та Гвінєвром? — спитав здивовано Блейн. — Слухай, та між вами щось є!

— Це не те, що ти подумав! — обурився я. — Справа в тому, що я зберігач! І зі мною хочуть познайо…

— Ти можеш мати рацію нескінченну кількість разів, але який у цьому сенс, якщо говориш зі мною?

Я закотив очі. Блейн, щоправда, буває нестерпним, але… не таким вже й поганим. До того ж, я вперше у своєму житті розважаюсь з іншими омегами! Навіть шкода їхати.

Але ще Брендан за мною не заїхав, адже наодинці я ніколи не знайду дорогу до його будинку, можна і постояти трохи в компанії.

— Суміре, — звернувся я. — Загалом усе це мало змусити тебе якимось чином помиритися з Нєжем…

— Ми не в сварці. Зі стіною простіше посваритися, ніж із ним, — відповів той.

— Проте…

— Ой, та поговорю я з ним, Містер Сімейний Психолог.

Блейн склав руки на грудях:

— Нєж хоча б хороший, навіть якщо не рідний брат. Мій, наприклад, мав народитися альфою, тому занадто… до зубного скрегіту… виводить мене з себе! — одразу ж почав скаржитися Блейн, як і любить. — Навіщо омезі стільки фізичної сили? Вона допомагає йому вигравати бійки за пульт або душ з ранку, бо я ніжний!

Суміре знизав плечима:

— Мені не зрозуміти. Нєж завжди мені поступається.

— Як ти його виховуєш? Я намагався загрожувати братові, що не готуватиму, але він узяв і навчився цій справі сам.

— Ніяк. Нєж просто дає мені все, що я раптом захочу. Будь то ванна з ранку або стілець у їдальні.

Я посміхнувся, бо зрозумів: Суміре обов’язково помириться зі своїм зведеним братом. А поки що прямо по курсу з’явився Брендан, який з побоюванням подивився на найближчий манекен із яскраво-червоним піджаком. Чудово розумію цього альфу. Це явно не мій смак. Блейн несподівано штовхнув мене ліктем:

— Цікаво, він тебе впізнає?