Глава 12

До школи я повернувся із неоднозначним настроєм.

Ми з Бренданом не сварилися, навіть переписувалися (хоча і в листуванні сперечалися, який фільм краще) та, в принципі, я був задоволений потеплінням між нами. Не знаю, чи можна тепер назвати нас друзями чи ні, але точно не ворогами.

Моя шафка була чиста, як попка немовляти. Звичайно, смішки за спиною і стусани в коридорах не припинилися, розумію, таке не припиняється за одну секунду. Але, загалом, все не так вже й погано.

— З одужанням! — Блейз крутився поруч, поки я намагався відкрити свою нещасну шафку. Неймовірно, що замок заклинило саме зараз перед фізикою! — Ти пропустив не одну дивину. Одна з яких мій брат. Уявляєш, він припинив мене дратувати! Так, це неможливо, тому що він все ще дратує… але в окремих випадках. Це дивно! Він навіть не хвилювався з приводу розрива з Пендрагоном! Ні, одразу ж побіг за альфою з твого класу…

— Абель, — підказав я, намагаючись відчинити дверцята.

— Правильно. Адже Абель молодший Блейна на рік. Зазвичай Блейн і на це звертає увагу, але зараз ходить за цим дивним панком мало не по п’ятах.

— Кохання?..

— О боже! — Блейз легко відштовхнув мене від шафки, а потім однією рукою відчинив дверцята.

Ось уже не думав, що хтось молодший за мене буде сильнішим…

— Дякую, — розсіяно відповів я. — А ти сильний, як для омеги.

І тут мені захотілося прикусити собі язик. Блейз терпіти не може стереотипи про милих беззахисних омег, які, до речі, він усіма силами намагався обійти. Але так як слово не горобець, мені довелося вислухати трохи гнівне, але досить вперте:

— Ніде не сказано, що омеги слабші за альф! Навіть у генетиці, бо я двічі робив доповідь на цю тему! У нас усіх по дві ноги та по дві руки, просто омеги вміють народжувати! Чому одна особливість має на нас такий вплив? Знаєш, ось якби ти з дитинства ходив на турнік, грав у футбол або просто зайнявся б спортом, то не був би таким… — він запнувся, мабуть, підбираючи слова, — ботаном на вигляд.

— Так, зі спортом я не дружу, хіба що з бігом. Але мені доводилося бігати за автобусами в Сіетлі, тому я навіть не вважаю це за спорт. І мене все влаштовує, — я дістав із шафки потрібні книги. — Думаю, альфи вище за нас і більше… хм… — як би не зачепити його почуття? — …шанують спорт, бо так склалося історично. Згадай історію! Більшість політичних персон саме альфи, а омеги або йдуть на самопожертву або з’являються ближче до двадцятого сторіччя.

— Звідки ти це знаєш? Омеги могли брати участь у багатьох битвах чи на кшталт того. Просто альфам нічого не варто було знищити ці докази. Ну, знаєш, вони поводяться як великі діти, які не бажають ділитися пісочницею.

Блейн підійшов з кута коридору, мабуть, повертався зі свого уроку, але почув дуже цікавий монолог і вирішив втрутитися:

— Хто тебе заміж візьме? — поблажливо посміхнувся він до брата. — Чи вже готовий придбати кішок? Врахуй, якщо ти зібрався висіти на моїй шиї, то я тебе викину. Я висітиму на шиї Абеля. Без кішок.

— Що? — різко обернувся Блейз. — Чому раптом мій стан залежить від альфи? Я сам можу досягти бажаної кар’єри. І заміжжя у житті зовсім непотрібна річ. Це лише формальності, штамп на клаптику паперу! Знаєш що, ти меркантильна суко, ще раз тут рота відкриєш з цими мерзенними речами…

— Як ти говориш зі своїм старшим братом?.. — Блейн нітрохи не образився, адже для них така розмова — звичайна справа. — Я тобі вчора поступився телевізором, бо свій ти зламав.

— Він сам упав!

— Може б він не впав, чи не кинь ти в нього вазу?

Напевно, класно мати рідного брата, якому можна потріпати нерви, випустити пару після важкого дня дріб’язковою сваркою, а потім скомкано помиритися і згадувати гризню з усмішкою на вустах.

Ох, не треба було читати надто багато сентиментальних книг. Та що вдієш? Останнім часом мені хочеться читати те, що раніше я відкидав навіть не дивлячись на анотацію. Тому що ще ніколи в житті не хотів ставити себе на місце героя у любовних романах. Як низько я впав!

— А що ти такий задумливий? — Блейз вирішив навмисно ігнорувати нападки брата і згадати, що я стою поряд (та прокручую моменти з книг, де я бачу себе та якогось чудового альфу). — Літаєш у хмарах, наче хтось по голові стукнув.

Блейн знову поблажливо посміхнувся йому:

— Ти просто сама чарівність…

— Я просто… — сказав я. — Здається, не готовий до перевірного тесту. Я щось подібне до ботана, мені важливо мати хороші оцінки.

— У тебе вони й так гарні! Четвірка з хімії! Це не інакше як магія! — Блейз, мабуть, в ударі.

— Якщо для тебе магія взяти підручник і розібратися в прикладах, то я чарівник, — віджартувався я. — У мене все погано з фізкультурою.

Блейз усміхнувся:

— Тому що ти там не був. Прогульник.

— Я не винен, що в мене починає боліти голова при згадці гри в вишибали. У минулій школі мені так м’ячем зарядили, що я півгодини благав душ не плакати…

Обидва Б’ю розсміялися. Як би там не здавалося, ці двоє стали відносно лояльно ставитися до захоплень і думок один одного. Тому що настільки різних омег важко уявити.

Блейн говорив, що він із братом дуже часто б’ється, особливо за пульт та право вибирати місце для сімейного відпочинку. Але хіба це не чудово? Ні, я не мазохіст, просто надто самотній омега. Тато приїжджає пізно, вдома тільки я, Фаїн та якийсь тупий серіал про недовампірів.

— Добрий ранок! — Ноель виник з натовпу, від несподіванки я мало не випустив книги, але він запросто перехопив їх і передав мені.

— Спасибі…

— Ти такий розсіяний, — тепло посміхнувся Емерік. — Щиро сподіваюся, що все гаразд. Але якщо все ще погано почуваєшся…

— Та все зі мною чудово! Пробач, але не міг би ти трохи зменшити свою турботу?.. Не хочу здатися невдячним, але я не фарфоровий…

— Так, ти маєш рацію, — Ноель анітрохи не образився, він, швидше, просто відступив від незручності. — Це моє виховання. Нічого не можу з собою зробити. Мені весь час здається, ніби всі потребують допомоги.

— Навіщо ти допомагаєш людям?

— Хтось же повинен це робити, — а потім прошепотів, щоб Блейз не зміг почути: — А взагалі, на мені прокляття Чудовиська. Чи ти не знав?

— Ні, не знав…

— Якщо я стану поганою людиною, то наслідую приклад батька і перетворюсь на мерзенного чудовиська. Щось на кшталт прокляття перевертня при повні. Але нічого боятися. Я навіть радий. Іноді, щоб залишатися людиною, треба мати ціль.

Суєта наприкінці коридору привернула загальну увагу. Абель вискочив з кабінету, весело сміючись і розштовхуючи натовп. Значить, встиг до когось причепитися або з когось серйозно пожартувати. Сподіваюся, це не ще один столітній сон, бо Верджіл про цю подію ні сном, ні духом, а якщо дізнається, усім кришка.

— Він такий крутий! — Блейн узяв брата під руку. — Прикрий мене! А то він тікає, варто мені з’явитися в полі зору…

— Чого б це?.. — мляво пирхнув Блейз.

І він пішов із братом, не забуваючи кидати мені через плече сумні погляди повні благання про допомогу, але я вдав, що не помітив прихованого підтексту. Нехай потоваришує з братом.

Ноель заговорив про щось, але я ніяк не міг сконцентруватися, бо знову замріявся про моменти з книжок…

— …Серйозно? Ти не відреагував на особливе завдання містера Верджіла? — Ноель так голосно здивувався, що випадково привернув мою увагу.

— Яке? Що?

— Щось мені підказує, що ти все ще не в собі, — зітхнув Емерік. — Містер Верджіл попросив Принца Зла… Ой, вибач, це звичка… Я хотів сказати, Суміре…

— Принц Зла? — я склав руки на грудях. — Ти ж знаєш, що він зовсім не злий?

— Не можу тобі відповісти, бо судити людину, не знаючи її, якось неправильно. Ні, ми поговорили на одному із зібрань гуртка, але… Він дуже відчужений від зовнішнього світу. Його приваблює віртуальність. Зазвичай це яскраве проявлення розчарованості в житті…

— Він задрот, але це не робить його злим.

— Думаю, ти маєш рацію, — на подив спокійно відповів мені Ноель. — Зрештою, він чудово ладнає з Нєжем.

— Будь ласка, не називай його… таким чином. Насправді, Суміре дуже турбується, коли його сприймають як… лиходія, розумієш? Він не хоче здаватися таким.

— Після твоїх слів мені стало неймовірно соромно за свою поведінку, — Ноель дорікнув себе. — Вибач, не варто було так висловлюватися. Але я справді його не знаю. Асоціальні люди завжди викликають підозру. Думаю, тобі варто зайнятися Суміре на дозвіллі.

Він має рацію. Як би там не було, Суміре сам не показує свій добрий бік, тому марно намагатись переконувати всіх і кожного в його неповинності. Домислити мені не дав Кі, який раптово вистрибнув буквально з моєї шафки, чим неабияк здивував і мене, і Ноеля:

— А ви знали, що якби сонце знаходилося ближче до Землі, то рослини були б синіми?

— Кі, як ти там… — хотів я запитати, але передумав. — Слухай, а де твої друзі? Я думав, що ви ходите разом під час перерви.

— Вони цілуються в кабінці туалету, — а потім змовно хихикнув: — Може, вже й не цілуються… Я не підглядаю, бо зайці не б’ють у барабан. Вау, — він обійшов Ноеля з оцінюючим поглядом, — який альфа… Так би і забрав на чаювання!

Несподівано для мене, Ноель різко почервонів, як безневинний омега Вікторіанської епохи. Та ну! Невже альфа, який так сильно зацікавив мене, поклав око на… на… божевільного? Це явно не на користь моїй самооцінці.

— Привіт, Кіран, — привітався з ним Ноель, але його голос незвично затремтів. — Сьогодні хороша погода…

Я здивовано дивився на Ноеля. Це до якого відчаю треба прийти, щоб заговорити про погоду на початку розмови? Ноель приречено знизав мені плечима, ніби сам розуміє, що щойно показав себе ідіотом, але це було не в його владі.

— Погодка? — на щастя, Кі буквально не від цього світу. — О так! Так і хочеться скуштувати шашлик, правда? А ще за такої погоди завжди хочеться почухати ніс. Але почуй я ніс зараз, що мені бажати до кінця дня?

— Т-так… — зам’явся Ноель, стискаючи від нервів лямку від рюкзака.

— Божечки, який ти гарний альфа… — у захваті промовив Кі, а потім махнув нам рукою на прощання: — Я прийду вирячитися на тебе після дивного уроку, де ми обговорюємо якісь вчинки дядечок на фотографіях. Це, здається, історія? Ну то й добре!

Як тільки Кіран зник, Ноель притулився спиною до шафки, дивлячись йому вслід. А я несподівано собі розсміявся з усієї ситуації. Здається, мене зафрендзонили.

— Дуже жорстоко з твого боку, Мел, — прошепотів Ноель.

— Я не над тобою… мабуть. Слухай, що це було? Тобі подобається Кі?

— Думаю, це зрозуміло і без моєї згоди. Не знаю що мені робити. Кіран… Я казав, що відчуваю складнощі у спілкуванні з омегами? Ось, помилуйся.

Я трохи насупився, а потім видав:

— Але… Зі мною ти так не поводишся.

— Пробач, якщо прозвучить грубо, але ти й не викликаєш у мені відчуття, ніби я веду розмову з омегою, — дуже чемно відповів Ноель. — Ти гарний друг. Настільки гарний, що мені неважлива твоя стать.

О боже! Мене не просто зафрендзонили! Мене не сприймають як омегу! З яких пір? Справа в моїй зовнішності та звичайному запаху?

Але щоб не видавати жах, що переповнює мене, я тільки слабо посміхнувся:

— Спасибі.

— Сподіваюся, я не сказав щось образливе? Деякі омеги тільки радіють, коли їх не сприймають як… м-м… іншу стать.

— Зовсім ні, — легко збрехав я. — Але я не думав, що такі, як Кі на твій смак. Чи розумієш… мені здавалося, тобі потрібні виховані та елегантні омеги. Під стать тобі.

— Напевно, якщо слідувати логіці, то так і має бути. Але ми ніколи не закохуємося за логікою, правда? Особливо коли справа стосується Країни Чудес. Кіран нещодавно спостерігав за моїми тренуваннями з фехтування, і я… ніби… Зрозумів, що відчуваю до нього досить трепетні почуття.

— В чому проблема? Запроси його кудись.

— Ти мене чув, — приречено зітхнув Ноель. — Боюся, збовтну замість запрошення якусь дурницю. Вибач, що насідаю з цим. У мене зараз іспанська, на цей предмет спізнюватися не можна. До зустрічі у гуртку!

— Так… До зустрічі… — розгублено озвався я.

Як тільки він зник, то я зміг сумно зітхнути. Ну от чому я потрапляю в такі ситуації?

Альфа, що припав мені до смаку, несподівано … думаю, і без пояснень зрозуміло, що за почуття мене з’їдають.

— Мелорі! — Брендан з’явився раптово, я навіть здригнувся. — Бачу, у тебе скоро буде побачення з цим типом, — глянув убік, куди пішов Ноель. — Вітаю! Ідеальна пара зубрил!

Так, ми вже не вороги, але не означає, що цей хам несподівано перетворився на людину.

Поглянувши на нього з усім скептицизмом, на який здатний, я відповів:

— Це невдала спроба підколоти мене.

— Так? Бо тобі сподобалося?

— Ні, мені не сподобалося… Слухай, ти підійшов до мене заради цього?

— Ну… так, — кивнув Брендан. — Ви так добре ладнаєте. Просто дивовижно. Омега та альфа — друзі. Вау.

— Але ми справді друзі, — я залишився здивований. — Здається, ти єдиний, хто бачить у мені омегу…

Захлопнувши з невдоволенням свою шафку, я поплентався коридорами у бік потрібного кабінету. Не знав, що Брендан пішов слідом.

— Ти просто дуже дратівливий омега, — сказав він. — Постійно командуєш і намагаєшся все робити самотужки.

— Я б не… Що означає твоє «самотужки»? У кого мені просити допомоги? Технічно, я досі новенький у цій школі та не знайшов собі постійну компанію. Коли немає друзів, то нема в кого просити допомоги.

— Ось бачиш? Ти знову мене дратуєш, — прямо повідомив Брендан. — У тебе є я. Так, ми трохи посварилися, але ми все ж таки напарники. А ще начебто помирилися.

Я посміхнувся йому:

— Чесно кажучи, це найприємніші слова, які я чув за весь час перебування тут.

Настала черга Брендана дивуватися. Зараз він уже не такий гидкий, яким здавався раніше. Напевно, тому що я, правда, звик все робити один.

— Гаразд, не так сильно ти мене й дратуєш, — вирішив Брендан, а потім відвів погляд убік. — Я… ще хотів тебе попросити…

— Якщо хочеш, щоб я зробив за тебе домашку, то гуляй лісом.

— Ні… Хоча шкода… — а потім повернувся до колишньої теми: — Оскільки наша школа вміщує в собі багатьох… ну… надзвичайних особистостей, то в нас проводиться багато заходів. Таких, як конкурс талантів. Він уже зовсім скоро, але перш за все нам потрібно провести кастинг, щоб відсіяти невдах.

— Хм… звучить цікаво.

Треба буде піти, якщо знайду компанію.

— А що, власне, потрібно від мене?

— Нам потрібний третій суддя. Чи розумієш, цей конкурс директор Гудвін довірив мені… І… третій суддя… Хто як не ти? У тебе розумний вигляд. І ти маєш дуже твердий характер.

Я зупинився і витріщив на нього очі. Як він собі це уявляє? Я нікого в цій школі не знаю. Як мені довіряти таку справу?

Можливо, всі ці питання у мене на лобі виявилися написані, адже Брендан усміхнувся:

— Це неважко. Оцінювати вміння людей, чи не так? Я, наприклад, один із тих, хто дивитиметься на зовнішність, тому мені потрібний ти.

— Ти розумієш, що ми будемо тупо сваритися?

— Так. Але погодься, це буває весело. До того ж, ось тобі нові знайомства! — він розвів руками, наче виграв суперечку. — Якщо ти не погодишся, я спеціально валитиму твоїх друзів. І, взагалі, всіх валитиму.

— Що за?.. Як же безсторонність до особистих… Гаразд, — я зрозумів, що з Бренданом мої нотації все одно втратить сенс і вирішив кивнути: — Думаю, це буде цікаво.

— От завжди б ти був такий хороший! — його настрій піднявся, Брендан зручніше закинув рюкзак за спину і сказав наостанок: — Ходімо відразу після гуртка!

Я помахав йому на прощання, будучи не в собі. Незвично бачити його таким… нормальним. Так, саме нормальним! Тому що зазвичай він викликав бажання стріляти лазерами з очей, як Супермен. Або перетворюватися на Неймовірного Халка. Але зараз же…

— Агов… вибачте… — хтось позаду легенько поплескав мене по плечу.

Повернувшись, я побачив низького омегу з переляканими очима. Він відійшов від мене на крок, я бачив, як сильно він нервує. У нього волосся кольору стиглої вишні, яке він старанно збирає, але деякі пасма спеціально лізуть у вічі майже прозорого сірого кольору. Я ніколи такого типа не бачив. Дивно, чому в нього така нездорова бліда шкіра?

— Я тут почув вашу розмову… — зам’явся омега, постійно переминаючи руки. — Я цей… ну… Ви… один із суддів, правда?

— А… ну так, — трохи розсіяно відповів я, не розуміючи, чому викликаю таку реакцію. — Якщо хочеш прийти на кастинг, то нема проблем.

— Я хочу, — він стиснув кулаки. — Чи можна мені…

— Гей! Омега в окулярах! — це крикнули, звичайно ж, мені.

Що за день? Не один, так другий так і намагається відібрати мою увагу і час.

Повернувшись на того, хто так «ввічливо» мене покликав, я швидко насупився. Тому що з кінця коридору сюди йшов дуже цікавий альфа. Ну, якщо точно описати цього чорнявого рокера в яскравому одязі — він явно фанат важкої музики. Ці заклепки, пошарпані футболки, потерті джинси, татуювання на одній руці… Недарма на нього кидають погляди омеги, яким до вподоби дикі альфи.

Мені ось, навпаки, дуже не до вподоби. Поки рокер йшов у мій бік, я згадав про сором’язливого омегу за спиною і обернувся. Та таємничий незнайомець зник. Дивно, як йому вдалось? Тут ніде сховатися… І все ж хлопець зник…

— Гей, — любитель важкої музики підійшов до мене, досить відчутно поклавши руку на плече: — Наш королевич сказав, що ти також суддя! І так негарно зіпхнув мене тобі, такому дрібному тендітному омезі, — і зухвало підморгнув. — Брендан сказав, що ти куди розумніший за нього. Що найдивніше, він зізнався у своєму кретинізмі вперше.

Його загравання ніяк мене не чіпали — альфа не на мій смак.

— Хм… Ти, мабуть, трохи переплутав школу та концерт AC/DC*.

Альфа розтяг губи в глузливій усмішці.

— Крист’ян Гамел, — представився він, простягнувши мені руку.

Не встиг я і протягнути у відповідь свою, як він сам перехопив її, міцно стискаючи, ніби намагався показати цим свою перевагу. Може, я перебільшую, але чого ще чекати від таких людей?

— Слухай, омежко, ми можемо домовитись. Я приділю тобі стільки уваги і ласок, скільки ти захочеш, але в обмін попрошу всього лише усунути… хм… деяких небезпечних учасників.

Секундою тому став суддею, а вже пропонують хабарі. У вигляді спокуси. Невдоволено пирхнувши, я знайшов слова для відповіді:

— Вважаєш себе настільки безталанним? Чи нічого показати, що так боїшся конкуренції? Вибач, але якщо так, то ти міг би обійтися без конкурсу.

— Вау, зубки показуєш? — усміхнувся Крист’ян.

— Ні. Лише кажу тобі правду. Не знаю, що і як, але від мене не чекай згоди тобі допомагати. Хочеш виграти — так постарайся.

— Вибач, це не в моєму стилі, — він знизав плечима. — А тебе ще запам’ятаю. Чи мало, що може статися під час концерту, вірно?..

Він загадково посміхнувся, а потім пішов у своїх справах. Гаразд, Мелорі, ти на це погодився.

Примітки:

*AC/DC — австралійська рок-група. Дивно, якщо її хтось не знає.