Глава 11

Чоловік неохоче підвівся, спираючись на свій лікоть, абсолютно спокійно спостерігаючи за тим, як метушиться на його очах брюнетка, тягнучи вверх ковдру, аби прикрити своє тіло.

– Не кричи так гучно, голова і так відвалюється, – тихо промовляв чоловік, масажуючи свої скроні, аби хоч якось спробувати втамувати біль. – Слухай, ти часом не знаєш ніяких чудо-заклять?

Дівчина широко розплющила очі так само ошелешено дивлячись на Барті. Абсолютно не розуміючи, чому він залишається таким спокійним, і як взагалі вийшло так, що вони зараз знаходяться разом в одному ліжку.

– Бартеміус!!! – ще гучніше крикнула та.

З вуст чоловіка злетіло протяжне:

– Ааааа…..

Тримаючись за голову, чоловік різко вскочив та кинув обурений погляд на Дельфі, промовляючи:

– Слухай, ну я ж попросив… – раптом на обличчі чоловіка промайнула хитра посмішка. – І часто тобі такі сни сняться? М? Міс Блек.

Кравч обережно прибрав з плеча дівчини локони та провів пальцями по тендітній шкірі, у відповідь на що по тілу дівчини побігла армія мурашок. Але натомість Дельфі різко осмикнула плечем та зіскочила з ліжка на підлогу, тягнучи за собою ту саму ковдру, повністю обмотавши себе нею та залишивши Барті оголеного.

– І що, ти думаєш, я там вчора не побачив? – іронічно зауважив Смертежер, вкладаючись на ліжко та закинувши за голову руки.

– Барті, ти зовсім хворий!!!

Пролунав дзвінкий дівочий голос, після чого Блек різко відвернулась від чоловіка і очами вишукувала хоча б свою сукню.

Чоловік простягнув руку в сторону брюнетки та несподівано для неї заявив.

– Ну, тоді ковдру мою поверни. Я хворий, мені потрібно бути в теплі. Давай-давай, чого дивишся?

Оглянувши себе, вона зрозуміла, якщо віддасть цю ковдру, то світитиме своїм «майном» вже буде вона.

– Бажаю тобі кашляти до слимаків, – гостро відповіла та, нарешті розглядівши сукню та деякі свої речі.

Гучно топаючи ногами, Блек почала показово збирати все, що знайшла, впевнено крокуючи, дівчина всім своїм видом демонструвала, як вона не задоволена цією ситуацією, вона продовжувала рухатись, а довгий шлейф старого пледа зачіпав все, що знаходилось на підлозі.

За цим всім, з погано прихованою посмішкою, стежив Кравч, який щойно запалив цигарку та, не поспішаючи, тягнув її, випускаючи тяжку хмару диму в стелю.

В той час коли Блек, так само гучно топаючи, вже прямувала до ванної кімнати аби вдягтись. Барті продовжував палити, меланхолійно дивлячись вгору.

Зайшовши в ванну кімнату, Дельфі впала в істерику. Вона просто не розуміла яким чином між нею та Барті могло це все статись, невже винен алкоголь, але дівчина завжди контролювала абсолютно все і давала звіт своїм діям, будучи навіть в ще гірших «обставинах».

А тут було відчуття, наче якась завіса зачинила свідомість, як тільки їх тіла наблизились одне до одного. Брюнетка намагалась себе заспокоїти, що це все просто співпадіння факторів. Розмова з Сіріусом, ця клята Лео з батьком, ще й Луціус… А що тепер взагалі буде в них з Луціусом?

Одягнувши білизну та сукню, Блек пулею вилетіла з ванної кімнати та направилась в сторону виходу.

– Вже йдеш? – окликнув чоловік, який вже прикрив себе ковдрою по пояс.

Дельфі роздратовано повернулась і твердо та гучно повідомила, піднімаючи свою паличку з підлоги та направляючи в сторону Кравча:

– Якщо ти хочу комусь розкажеш про цю ніч, я всуну цю паличку тобі в дупу і промовлю Авада Кедавра!!!!

Чоловік піднявся і, не стримуючи емоції, гучно засміявся, падаючи назад на м’яку подушку.

Обличчя Барті перекосило і здуваючи зі свого обличчя прядку волосся, брюнетка мовчки підняла один свій черевик і, тримаючи його за каблук, з усього розмаху кинула у Кравча.

Чоловік ледь встиг ухилитись від несподіваного удару та взяв у руку взуття, що прилетіло прямо біля нього.

– Ти підеш босоніж? – приголомшено спитав той.

Дівчина знову розвернулась обличчям до дверей та різко відчинила їх, роблячи крок вперед.

Як тільки двері зачинились, посмішка, яка осяювала його обличчя, різко пропала, він сів на край ліжка і знову запалив цигарку, промовляючи до самого себе:

– Ну що Кравч, вітаю. Ідіот…

Чоловік щиро карав себе за те, що піддався спокусі та своїм почуттям.

І якби не алкоголь, чоловік не став би переходити цю, і так змиту, між ними межу. Адже за останній час вони дуже зблизитись, самі того не помічаючи. Їм було цікаво разом, весело і просто, не потрібно було ніким прикидатися, грати в якісь ігри чи будувати плани. Їм не потрібно було просити допомоги, бо вони робили це автоматично, лише відчувши що з одним із них трапилась халепа.

Барті був певен, стосунки завжди все руйнують і, якщо ти дійсно хочеш бути з людиною, не потрібно переходити межу.

Дельфі ж в цей час швидко спускалась сходами вниз до своєї кімнати, ще ввечері вона думала, що «гірше, в принципі, бути не може», але ні, з цією задачею вона впоралась на ура.

Ще дівчина була абсолютно впевнена, що десь у вітальні чи біля її кімнати на неї з купою повчань чекає Снейп, бо вчора вона як завжди тайфуном пронеслась по маєтку і абсолютно забула, що прийшла туди не одна. Але пройшовши всі коридори та вітальню і зайшовши в свою кімнату, його вона там не побачила. Це дуже здивувало панянку, адже це було абсолютно не в стилі Северуса.

Трошки пройшовши вперед, Дельфі побачила два листа. Один від Сіріуса, інший з стрічкою, яка була вже дуже знайома дівчині. Так давно її таємний «закоханий» нічого не відправляв, Дельфі вже й подумала, що той, хто за цим всім стоїть, забув її. І навіть трохи засмутилась, адже ці достатньо незрозумілі їй листи були такими влучними і часто допомагали Блек прийняти важкі для неї рішення, чи просто розібратись в собі.

Відклавши гарне на потім, брюнетка почала швидко розгортати посилання від Сіріуса, пам’ятаючи вчорашню розмову, нічого гарного там знайти вона точно не очікувала. І яким чином вона буде все пояснювати дядьку, дівчина і гадки не мала.

«Сьогодні після вечері відбудеться засідання Ордену, до цього часу нам треба поговорити.

Буду в Гоґвартсі після обіду, мені потрібно відпросити вас у Дамблдора».

С. Блек.

Блек швидко схопила рушник, всі засоби гігієни та побігла в душ, де привела себе в порядок, перевдяглась та хутко направилась до кімнати Снейпа.

Дівчина тривожно дивилась на годинник, розуміючи, що часу обмаль, і діяти треба дуже і дуже швидко.  Не чекаючи ні секунди, Дельфі гучно постукала в двері.

– Хто? – роздався суворий голос по ту сторону.

– Профессоре Снейп, це я, Дельфія, – задихаючись, відповіла та

– Пішла геть.

Брюнетка зрозуміла: «Він таки образився… От дідіько… Але ж він був правий! Якби я його дочекалась… Не було б проблем з Сіріусом і ночі з Кравчем».

Ці думки нажаль дуже пізно почали приходити в «світлу» голову дівчини.

– Це важливо! – знервовано продовжувала стукати та промовляти дівчина.

Северус вже давно не спав, сидівши за своїм столом та перевіряючи якісь роботи, навіть в вихідний день він не міг пожити як людина.

Чоловік сердито відкинув в сторону перо з руки і ще раз порадив дівчині йти геть.

Але зеленоока не збиралась здаватися, адже зараз ситуація була критична, і часу  вже не було.

– Фенікс дізнався правду, – безнадійно промовила дівчина, аби той вислухав її, і хоч поряд і нікого не було, Дельфі розуміла, ця інформація не має дійти до ще когось.

Почувши це, Северус одразу різко повернув голову в сторону дверей, дістав магічну паличку і промовив:

– Алохомора!

Не гаючи часу, брюнетка без перебільшення увірвалась в кімнату і наляканими очима подивилась на чоловіка, який вже також відчував легке занепокоєння.

– Що це значить? – спантеличено перепитав він.

– Мені потрібна ваша допомога, і дуже терміново.

– Я вже вчора Вам допоміг, – ображено повідомив Снейп, відвертаючись до столу та розгортаючи якийсь сувій.

– Ви мене не зрозуміли, часу немає. І варіантів також немає. Орден дізнався про переродження Володаря.

– Ти думаєш, це новина? – перебивши, зауважив чоловік.

Дельфі поклала руки собі на пояс та показово промовила:

– Та без питань, піду до батька сама! Теж мені проблема.

Блек розвернулась і попрямувала до дверей, але різко зупинилась, почувши голос професора:

– А ну, стояти! – гаркнув той відкидаючи в сторону сувій.

Його погляд набирав ще більшої роздратованості, а руки несвідомо стискались в кулаки.

– Скільки в нас часу? – дуже швидко пробубнів Снейп.

– Якщо казати приблизно, то в нас його немає, – з іронічною посмішкою відповіла Блек.

Чоловік глибоко видохнув, схопив Блек за руку та потягнув за собою.

– Взагалі-то мені боляче! – зойкнула зеленоока, намагаючись визволити своє зап’ястя від смертельної хватки Снейпа.

Чоловік мовчки нахилився до брюнетки та вмить скривив своє обличчя.

– Міс Блек, ви знаєте що в магічному світі немає чар від жіночого алкоголізму?

В відповідь на що, Дельфі лише скорчила гримасу, кривляючи брюнета, якого це так сильно дратувало.

Северус вів дівчину вже по знайомій їй дорозі, обертаючись по сторонах, щоб їх ніхто не побачив.

Підійшовши до кімнати Професора Муді, чоловік гучно постукав в двері, Дельфі достатньо схвильовано знову почала колупати свої пальці, перепитуючи:

– Навіщо нам до нього?

– Часу йти до Дамблдора немає, чи ти думаєш, що можна просто так посеред дня зникнути?!

Довго не думаючи, дивлячись своїм янгольським поглядом на Снейпа, дівчина відповіла:

– А чому ні? Вперше, чи що?

Обличчя чоловіка знову перекосило, він заплющив очі, глибоко видохнув і підняв одну брів.

– Я зрозуміти не можу, вам проблем мало чи живеться нудно?!

– Мені здається, що він там здох, – заявила Дельфі, дивлячись на двері, які досі не відкривались.

Северуса неохоче дістав паличку та направив її на двері, але Дельфі його опередила та просто опустила ручку, паралельно штовхаючи їх.

– Гляньте яка магія!

Вічно невдоволений брюнет зайшов першим, а сама Дельфі продовжувала м’ятись біля порога.

Пройшовши до в кімнати, Северус, м’яко кажучи, причманів від побаченого: на підлозі валявся жіночий корсет, купа пустих пляшок, затхлий запах, а Барті без перетворення мирно спав на ліжку з туфелем в руках.

– Твою **** Кравч, ти зовсім втратив страх та розум?! Ще й відчинені двері. Якщо б тебе хтось побачив? Що тут відбувалось взагалі!

Розбуджений чоловік неохоче розліпив одне око та глянув на Снейпа, який щось там галасив.

– Можна так не верещати в моїй кімнаті? – пошепки проговорив той, через страшенну головну біль.

Обстановка напружувалась,  Снейп починав скаженіти на очах, адже більш за все його дратувала безвідповідальність та такий розбещений спосіб життя, враховуючи, що Кравч знаходиться в Гоґвартсі не просто так, і тому ця ситуація ставала в його голові ще більш абсурднішою.

– Звідки тут жіночий одяг?!

– На мене батько так не верещав, видихай, Снейп.

Барті зібрався з силами та нарешті встав з ліжка, розвернувшись спиною до Северуса та прямуючи в ванну, аби вилити собі на голову літрів сто холодної води.

– Мерліне, Кравч що з твоєю спиною, ти бився з хижим звіром?

Чоловік глянув в сторону дверей біля котрих стояла Дельфі, звичайно, вона вже зайшла в кімнату, аби ніхто не побачив всієї цієї картини з коридору.

– Так, до мене вчора залетіла одна скажена видра. З живого мене не злізла, досі оговтатись не можу. Уявляєш? – серйозним тоном проговорив Барті, іноді підіймаючи свої брови.

– Не роби з мене дурня! – гаркнув брюнет, наблизившись до чоловіка, і вже ледь чутно промовив йому: – Якщо я дізнаюсь що ти спиш зі студентами, повір мені, я знаю багато заборонених заклять, після котрих ти цього зробити більше не зможеш.

– Ну, якщо чисто теоретично, персонально я ні з ким спати не можу, а от за хтивого Аластора Муді та студенток, які влізуть на нього заради високого балу, я поручитися не можу.

– Який же ти мерзенний, я не розумію, якого біса наш Лорд так цінує тебе, – з огидою промовив Снейп до Барті.

– Слухай, ти прийшов сюди щоб це мені повідомити? І доречі, звідки такі думки про студенток, чи ти щось знаєш? Ммммммм? Снейп не такий святий?

– Не верзи нісенітниць, я знаю що в голові в таких як ти.

– Слухайте, – не витримавши, вже втрутилась Блек. – Я все, звичайно, розумію, але нам час, потім будете виясняти хто де і з ким спить! Барті, потрібна твоя допомога, на випадок якщо хтось буде нас шукати, мені терміново треба поговорити з батьком. Прикриєш?

– Я би і сам міг це сказати, – фиркнув Снейп вже до дівчини.

– Мг, я бачу, – оглянувши чоловіка з ніг до голови, повідомила дівчина. – То що, допоможеш?

Дельфі швидко відвела очі від чоловікаю

– Відмовляти принцесам не гарно, йдіть, я щось придумаю.

Северус підійшов до Дельфі і вони разом вже майже покинули кімнату, як тут Дельфі різко розвернулась та невпевнено глянула на Барті, промовляючи:

– Вибач.

На що той лише кивнув головою, різко відвернувшись.

– Знайшла за що вибачатись, – незадоволено зауважив Снейп.

Підлітаючи до маєтку, Дельфі вже почала налаштовувати себе на панічний настрій, аби батько та Смертежери її точно почули і зрозуміли. Але, в принципі, особливо грати цей стан їй і не приходилось, адже дівчина реально знаходилась на межі.

Блек швидко забігла в будинок та, побачивши тітку Цисі, не чекаючи ні секунди, почала галасити:

– Немає часу пояснювати, збирайте всіх Смертежерів і шукайте іншого прихистку, скоро сюди прийдуть Аврори.

Жінка стояла, наче вкопана, і не розуміла – дівчина шуткує чи каже правду, адже із всього того, що вона очікувала почути, це було явно останнє.

– Нарциса!!!! – рявкнув в її сторону Снейп.

Від несподіваності бідолашна аж підстрибнула та швидким кроком попрямувала у вітальню, аби попередити всіх. Дельфі ж, що є духу, намагалась знайти батька, щоб все йому пояснити.

Дівчина намагалась бігти на цих підборах, клянучи себе за те, що не вдягла якісь кеди. Залетівши в кабінет, Блек виявила, що там нікого немає, варіантів було не багато: значить батько в спальні, адже Темний Лорд жахливо не любив знаходитись на чиїхось очах.

«От і навіщо цим Мелфоям такий величезний будинок?!» – крутилось в голові дівчини, яка вже явно втомилась носитись нескінченними коридорами.

Нарешті на горизонті вона побачила завітні двері, з яких виходила її мати поправляючи свій одяг.

– Батько там? – прокричала їй донька, яка неслась, наче зграя круків.

– Наш Лорд зараз вже не забажає ні з ким розмовляти.

– Закрий рота!! – істерично прокричала Дельфі, відштовхуючи матір в сторону, та залітаючи в кімнату батька, який лежав в ліжку накритий шовковим оливковим простирадлом.

На ньому не було одягу, Дельфі ще не бачила його в такому вигляді після повернення, адже до першого зникнення, Темний Лорд був дуже гарним, високим, та статним чоловіком. Побачене змусило дівчину трохи відвести очі

– Батьку, ви маєте мене вислухати повністю, це стосується не тільки місії, але й життя всіх Смертежерів і вас в тому ж рахунку.

Темний Лорд був шокований таким хамським ставленням доньки і вже був ладен встати, аби дотягнутися до своєї магічної палички, аби навчити свого нащадка манерам, але побачивши це, Дельфі вирішила почати з «козирів».

– Скоро в Менорі буде купа аврорів. Вони будуть шукати нас, ваших прихильників. І вас в тому рахунку!

– Беллатрікс, пішла геть!!!! Суворо прошипів Володар в сторону жінки, – звідки в тебе вся ця інформація?!

– Весь цей час, батьку, я проводила велику роботу, і мені майже вдалось проникнути в середину Ордену Фенікса. Сіріус Блек – він став останньою ланкою, але це зараз не важливо. Сьогодні я дізналась, що Орден знає про ваше місцезнаходження і обов’язково повідомить це міністерству.

– В мене є свої люди в міністерстві, якщо б ця інформація просочилась, я б про це вже дізнався, – неохоче довіряючи доньці, спокійно проговорив чоловік.

– Коли ця інформація дійде до нього, аврори вже будуть на пів-шляху сюди, і у вас не буде часу! Прошу вас, Володарю, я не можу вас втратити, після того як моя найзавітніша мрія здійснилася, і ви знову поряд, прошу!!!! Повірте мені!

Дельфі впала на коліна та стояла біля ліжка взявшись за руку батька та дивлячись своїми очима прямо йому в очі.

– Батьку, мене запросили на засідання сьогодні, я не мала сміливості піти туди без вашого ухвалення і дозволу. Сіріус Блек, він попередив мене, що грядуть жахливі часи, і що Мелфої замішані в цьому, і що я маю бути обережною з Драко, він побачив, як ми спілкуємося, я була не до кінця обережною, це моя вина! Але! Я змогла зблизитись з дівкою з трійки, без неї що Поттер, що дурний Візлі не протягнуть і дня, я внесла в їх дружбу розлад, і тепер кожен з них, а саме Поттер, він став вразливим.

Волдеморт, уважно вслухався в кожне слово свого нащадка і спокійній потихеньку покидав його, він розумів що ситуація, без перебільшення, критична.

– Чому ти не наблизилась до нього, як я наказав тобі, витрачаючи весь час на безтолкову бруднокровку та інших телепнів?!

– Я наблизилась до Поттера настільки, наскільки це було безпечно. Адже в іншому випадку, він би міг відчути частину вас в мені. А до нього, як не крути, прислухаються всі, але він не є основним ланцюгом Ордена і не приймає жодних рішень. Якщо б я не наблизилась до Сіріуса, зараз я би не стояла перед вами і не рятувала всіх!!!

– Швидко шукай Мелфоя і все доклади йому, а потім забирайся звідси.

Дівчина мовчки кивнула і розвернулась, аби покинути кімнату. Роздратований і розгублений Волдеморт, розумів, що зрадник десь поряд. Адже ніхто не міг знати, що вони тут, і що той живий. І якщо б не Дельфі….

– Дитя моє, – окликнув той до дочки.

Блек мовчки обернулась, дивлячись на Темного Лорда.

– Я пишаюсь тобою.

В цей момент весь світ панянки перевернувся, адже до цього моменту батько ніколи не казав їй таких слів, він мало вірив в її здібності, був скупий навіть на мінімальну похвалу.

Дельфі розуміла — він чекав на могутнього та сильного фізично хлопчика, а народилась вона. Ще й раніше строку, з великими труднощами. Волдеморту навіть прийшлось використати темні чари та принести в жертву свого відданого слугу, який приймав пологи, аби Дельфі зробила перший подих. Вона була крихітна і безпомічна, її шкіра, нігті, все було синього кольору. На диво, коли дівчинка народилась вона мала світле кучеряве волосся, яке з часом ставало все темнішим.

Побачивши своє чадо, Волдеморт вирішив притриматись традицій будинку Блеків, який він поважав, і дав дитині ім’я Дельфія, відштовхуючись від її синього кольору шкіри та сузір’я Дельфіна. Коли після ритуалу дитина не тільки вижила, а й посвітлішала – її шкіра стала білосніжною, наче щойно випавший сніг, в свідомості Волдеморта навіть промайнула ідея про зміну імені, але в честь тих всіх подій та пам’яті про них, він вирішив залишити для цієї крихітки все, як є.

І, варто зауважити, що чаклун не просто так вибрав представницю саме родини Блек, для продовження роду Салазара. Повністю не приймаючи та цураючись свого походження, Темний Лорд прийняв рішення дати дитині дівоче прізвище матері, аби ще раз підкреслити її шляхетне походження і якомога далі відсторонити від маглівського коріння його батька.

Дівчина дивилась на батька скляними очами, досі не в змозі повірити в те, що вона тільки що почула, її душа розбивалась на сотні маленьких кришталиків, бо не дивлячись ні на що, вона зрадила його, вона постійно бреше….

– Я рада вам служити, Мій Володарю, – набравшись впевненості, відповіла та.

– Я дозволяю тобі продовжувати свою справу.

На що Дельфі широко посміхнулась та подякувала батьку.

Вийшовши з кімнати, вона швидко видихнула, потрусила руками аби скинути напругу, але напруга вирішила майже вибігти їй на зустріч.

– Дельфі, що ти тут робиш, і що коїться? – підходячи до дівчини, спитав Луціус.

– Луціус, збирай всі речі цього табору і шукай їм прихистку, знайди куди сховати батька, це його наказ.

Чоловік звів свої брови та подивився на коханку абсолютно не розуміючим поглядом.

– Поясни мені, куди всі так метушаться. Що відбувається?!

Від роздратованості Блек закрила очі і достатньо грубо відповіла:

– Мелфой, сюди з години на годину, може увірватись купа аврорів, тому ховай всю свою колекцію заборонених речей і ховай всіх Смертежерів. Швидко. І я тебе дуже прошу, НЕГАЙНО!!!

Чоловік різко заметушився, прикриваючи рукою свої вуста, такого він точно не очікував почути, адже цей вихідний день нічим поганим йому не обіцяв. І він, потягуючи міцну каву та сигару, планував завершити його в обіймах винуватиці всього цього грандіозного кіпішу. Адже чоловік вже замовив величезний букет квітів і купив подарунок, аби загладити провину і помиритись. Він шалено сумував за своєю Дельфі.

Довго не думаючи, і як завжди не в тему, Луціус заявив:

– Нам треба поговорити.

– Зараз? – обурливо скрикнула брюнетка. – Ти жартуєш?! Швидко виконуй наказ мого батька, інакше твою дупу дуже добре будуть дерти аврори!

Дельфі розвернулась, зачепивши своїми кучерями чоловіка, та попрямувала на вихід, очима вишукуючи Снейпа, аби перепитати його, чи піде той з нею. Бо сьогодні чоловік дав чітко зрозуміти, що його ображає те, що Блек частенько нехтує ним.

Сам Снейп стояв, опершись спиною о стінку, дивлячись за тим як метушаться всі Смертежери: Беллатрікс істерично бігала по кімнаті, тримаючи в руках свою хвору голову, викрикуючи якісь нісенітниці, Нарциса намагалася заспокоїти всіх, аби вони сіли і тверезо вирішили, що і як будуть робити далі. І головне, що далі робити з Темним Лордом.

Побачивши це все, Дельфі не збиралась чекати ні секунди, а просто мовчки схопила Снейпа за руку та потягнула на вихід, вже по дорозі пояснюючи, що треба терміново повертатись в Гоґвартс, бо подивившись на годинник, дівчина розуміла: дуже скоро явиться Сіріус, і тоді….

Промайнувши прямо перед обличчям Луціуса, чим знову дуже роздратували блондина, ці двоє одразу попрямували до школи.

– Скажіть мені, що ви задумали? – незадоволено пробираючись через хащі, перепитав в брюнетки Снейп.

Дівчина так само намагалася знайти хоч якусь доріжечку, адже маленькі гілки постійно зупиняли її, ламались і плутались в волоссі.

– Я ще не знаю, – відповіла та.

Брова чоловіка знову поповзла вгору, адже він очікував почути від дівчини що завгодно, але точно не це!

– Це ви зараз серйозно?!

Лео ж намагалась знайти Дельфі, але вона наче крізь землю провалилась.

Повернувшись в натовп та трохи відволікаючись від своїх думок, Лео нарешті помітила шалено напружених Блек та Професора Снейпа, що йшли в її сторону.

– Лео? – окликнув чоловічий голос з протилежної сторони. Відволікаючи її.

Враховуючи, що як тільки дівчина його почула, їй одразу закортіло видряпати комусь декілька очей, сумнівів про те, хто ж це міг бути, не було абсолютно.

– Що тобі потрібно?! – роздратовано перепитала дівчина, все твак само дивлячись в сторону Дельфі та Северуса.

Сіріус почав м’ятись на місці та щось бурмотати собі під носа. Враховуючи, що Лео його абсолютно не слухала, розібрати щось було критично важко.

– Доню, я дуже щасливий що ти потрапила в Ґрифіндор, як і я.. І це говорить….

– Це говорить про те, що в мене немає часу на безглузде скавчання, як в тебе не було часу сімнадцять років на нас. Якщо ти прийшов сюди тільки заради цих шмарклів, йди геть, – абсолютно рівним тоном промовила дівчина, навіть не глянувши в сторону батька.

Вона спостерігала за тим, як Дельфі та Снейп щось дуже бурхливо обговорюють, а потім раптово до них підійшов Аластор та за руку кудись в сторону відвів дівчину.

І як же було важливо дізнатися Лео про що вони розмовляють, що планує Дельфі, і як ці плани можна підлаштувати під себе. І що всі знайшли в цій вискочці? Не була б вона донькою Темного Лорда, ніхто б і не глянув на неї.

А Сіріус продовжував щось намагатися донести до свого чада, але все марно. Дівчина мовчки розвернулась і відійшла в іншу сторону.

Побачивши, що донька абсолютно ігнорує його, опустивши голову, Сіріус попрямував до Директора Дамблдора.

– Професоре Муді, я не думаю що час та обставини дозволяють нам щось зараз обговорювати, – намагаючись хоч якось відтягнути неминучий діалог заявила Дельфі.

– Міс Блек, вас колись зупиняли обставини? – іронічно відповів той. – Видихай, Дельфі, нас ніхто не чує.

– Я хочу сказати тобі одразу, щоб не було ніяких дурних надій чи почуттів, я маю….

– Ти маєш чужого татуся, – усміхнено підколов він. – Які почуття, Дельфі? Не загружай свою голову дурними думками.

Дівчина не розуміючи дивилась на «професора», адже вона очікувала почути абсолютно не це.

– Не дивись так на мене, Блек, я не мав жінку, боюсь подумати, скільки часу. І встояти перед зриваючою з мене штані, ошалівшої тебе, я не міг.

– Ти поцілував мене перший! – зауважила Дельфі.

– Ми будемо зараз виясняти, хто і що зробив першим? Я не бачу сенсу, адже це більше не повториться. Я не маю до тебе ніяких почуттів. Тому я пропоную зробити вигляд, що нічого не було.

«Можливо це і до кращого, і ми зможемо продовжувати спілкуватись, як і раніше», – промайнула заспокійлива думка в голові дівчини.

– Значить нічого не було? – перепитала Дельфі в Барті.

– Аластор Муді, взагалі нічого не знає, – посміхаючись повторив той, починаючи крокувати вперед.

Дельфі дивилась вслід чоловіку, відчуваючи полегшення, адже ця ситуація зійшла на ні, і не буде жодних проблем, які вже намалювала в голові собі Блек, але все-таки на її душі залишився якийсь дивний осад, пояснити який вона не могла навіть самій собі.

Обід пройшов спокійно і рівно, Дельфі наперлась різноманітною їжею, варто зазначити що вона в принципі дуже любила смачненько поїсти, а в якихось стресових ситуаціях то взагалі… Герміона продовжувала дивуватися апетиту подруги, розуміючи що вона їсть навіть більше, ніж Рон. На якусь мить, Блек навіть забула про всі проблеми, страхи, напряги, але за зачиненими дверима її вже чекав  Сіріус…

Закінчивши свою трапезу, Дельфі попрямувала на вихід і, побачивши чоловіка, який жестикулюючи рукою, кличе її до себе, схвильовано пішла в його сторону.

– Я хочу стати частиною Ордена… – несподівано промовила та до Сіріуса.

– Ти і так його частина, – спокійно зауважив чоловік.

– Ні, ти не зрозумів, я хочу примати участь в засіданнях і стати повноцінним учасником.

Чарівник на мить замовк та в своїй голові намагався сформулювати відповідь максимально лояльно та тактовно.

– Батько живий і знаходиться в Маєтку Мелфоїв, разом з усіма Смертежерами.

– Почекай, що?!?!

Дельфі закусила свої губи та знервовано видихнула.

– Гаррі не брехав, Волдеморт повернувся і скоро буде готувати план, аби позбутися Поттера. І я тут саме для цього. І… є ще одне але… але я розповім тобі це після того, як отримаю захист Ордена, і якщо ти пообіцяєш, що ніхто не дізнається, хто мій батько.

Сіріусу було дуже важко повірити в усе, що він тільки що почув, адже той розумів, що це значить лише одне – дуже скоро всі будуть в шаленій небезпеці. Але й паралельно це значило те, що Дельфі – вона інша, і він не помилився в своїй племінниці, дівчина обрала сторону на якій ладна боротися.

Очікування відповіді, змушувало серце Дельфі калатати з нереальною швидкістю, вона затіяла дуже небезпечну гру і ще абсолютно не віддавала звіт наслідкам, які можуть її наздогнати.

Але замість тисячі слів, Сіріус проронив лише:

– Я дуже щасливий, що не помилився в тобі.

Чоловік мовчки обійняв племінницю і пообіцяв що все буде добре, і, якщо треба буде, він віддасть своє життя за її безпеку.

Але жодна погроза не змусить доньку Сіріуса відмовитись від справи своєї мрії, і будучи достатньо розумною та розважливою, вона розуміла – потрібні реальні соратники. Саме тому юна Блек крокувала по п’ятам за Професором Муді, який йшов до своєї кімнати.

Чоловік відчув тяжку енергетику і погляд та різко розвернувся назад, дивлячись на Лео погрозливим поглядом Аластора.

– Що вам треба від мене, Міс Блек? – промовив той, не відводячи свого погляду.

Очі брюнетки були наповнені рішучості та впевненості, і, довго не вагаючись, вона простягнула йому зошит і перепросила:

– Я не встигаю по вашому уроку, Професоре, і так сильно потребую допомоги. Ви ж не відмовите новенькій учениці?

Всі прохожі студенти звертали багато уваги на цю картину, хоч і виглядало все достатньо природньо, і не мало викликати зауважень та питань, але тільки не в Снейпа, який стежив за всім цим з іншого кутка, що був не видний для очей інших.

– В мене мало часу, – рявкнув той, швидко відчиняючи двері та пропускаючи панянку вперед.

Лео зайшла всередину, оглядаючи весь той гармидер, чоловік сховав лише жіночі речі, заправив ліжко та необережно згріб пляшки в один кут.

– Який же в тебе хаос, – заявила дівчина під звуки хлопаючих дверей.

– Зачекаааай… – хрипло промовив чоловік, розуміючи, що дія зілля підходить до кінця.

І знову йому доведеться шукати це кляте око, яке постійно котиться по підлозі, збирати ногу, яку чоловік зриває з себе в останній момент, але, здавалося, що той навіть кайфував від всіх цих відчуттів, бо замість того, щоб прорахувати дію зілля, що він в принципі міг зробити абсолютно спокійно, він ловив задоволення від адреналіну, і навіть від цього шаленого болю, який супроводжував кожне його перетворення.

– Барті, – спостерігаючи за всією цією картиною, холодно та несподівано промовила брюнетка. – Чому б тобі просто не пити зілля постійно та не терпіти все це знову і знову?

Тіло чоловіка ще не відійшло від судом, тому кожен його м’яз помітно здригався.

– Ти прийшла про це поговорити? – пролунав недовірливий голос Бартеміуса.

– Ні, мені просто цікаво, цікаво зрозуміти сенс твоїх дій, – відповіла Лео так само холодно.

Кравч кинув в сторону панянки ледь помітну посмішку та підійшов ближче, у відповідь на що, дівчина зробила крок назад.

– Боїшся? – вже з більш яскравою посмішкою кинув той. – Правильно робиш.

– Ні… відстань, я не люблю коли її порушують. І не люблю коли ігнорують мої запитання.

– А я не люблю, коли в мою кімнату заходять такі юні леді та розповідають, що їм подобається, а що ні.

Чоловік скинув з себе старі великі речі, знову оголяючи торс, він звик ходити без верху, в повсякденному житті дуже часто накидаючи зверху довгий чорний шкіряний плащ. І відмовлятись від своїх звичок він не збирався і зараз.

Але Блек не очікувала такої картини, і в один момент вона навіть ледь помітно сховала свої очі, але Бартеміус був дуже уважним і одразу це побачив. Він вирішив не продовжувати в гру метання стрілок, а все ж таки відповісти на запитання юначки.

– Розумієш, я не хочу забути, а ще страшніше загубити те, ким я є. І насправді ця біль, яку я постійно відчуваю, вона нагадує мені про це. Біль змушує наше тіло давати імпульси в мозок.

– Тобто ти отримуєш задоволення від цього?

Чоловік гучно засміявся і подивився в очі Лео.

– Задоволення я отримую, від алкоголю, сексу і вірності нашому Володарю, все інше, – затвердив Барті, – це… обставини.

– Яка дурість, – хитаючи головою, пробурмотала Блек.

Посмішка Барті не сходила з його обличчя, а голова була трохи опущена вниз, він дивився з-під лоба, оглядаючи юну дівчину з голови до ніг оцінюючи поглядом.

– Що саме дурниця? – з долею іронії перепитав той. – Алкоголь чи, можливо, Наш Володар? Невже ти вважаєш дурницею це? М? Новоспечена Ґрифіндорка.

– Навіть вголос ніколи не промовляй цих слів! Темний Лорд – все для мене! Я видряпаю тобі очі і згодую їх пацюкам! – вічно «рівна» дівчина почала помітно нервувати та спалахувати. – Алкоголь, ваш, як там його, секс, це все пуста трата часу, замість того щоб проводити його з користю.

– Значить тобі не пощастило не тільки з батьком, а ще й з партнерами. Слухай, можливо на тобі порча? Ти взагалі перевірялась? Сходи до Професорки Трелоні.

– Для того щоб не щастило, вони мали бути.

– Серйозно? – перепитав той, будучи явно здивованим, від такої відвертості. – Тоді ще дивніше, як ти можеш затверджувати про те, що навіть не пробувала.

Аби сховати легке збентеження, Лео швидко відвернулась обличчям до вікна, вдивляючись в краєвиди.

Дівчина могла годинами, та що там годинами, здавалось, і днями мовчки сидіти біля вікна та щось в ньому видивлятись.

Несподівано для себе, вона відчула дихання прямо в себе за спиною, різко повернувшись, та зрозуміла, що Барті стоїть прямо перед нею, дівчина мала достатньо високий зріст, тому їх обличчя були майже на рівні одне одного.

Лео несвідомо зробила глибокий вдих та відчула різкий аромат тіла чоловіка, від чого на неї наче вилили відро крижаної води. Вона швидко відштовхнула чоловіка від себе, на що він лише гучно засміявся та промовив, дивлячись як дівчина швидким кроком прямує до дверей:

– Я не люблю бути першим, але для тебе можу зробити виняток. Чуєш?

Лео навіть не думала повертатись в сторону Кравча, вона впевнено крокувала до дверей, вже абсолютно забувши, навіщо вона взагалі прийшла, і про що там хотіла поговорити.

Вилітаючи з кімнати «професора», як куля, дівчина просто бігла кудись, куди дивляться її очі, вона не розуміла, що це тільки що було за відчуття, вона абсолютно не злякалась Барті, але від його аромату її серце почало швидше калатати, і ще якесь дивне відчуття внизу живота, Лео ніколи не відчувала нічого подібного, і нічий запах тіла ще так на неї не діяв.

Сам Барті, сміючись, підійшов до ліжка та просто рухнув на нього, рукою вишукуючи свої цигарки.

– Дика. – нагребемо ми від неї проблем, – затвердив той сам собі.

****

– Герміона, – лунав дзвінкий жіночій голос.

Дівчина швидко озирнулась та підійшла до подруги.

– В тебе щось сталось? – дуже метушливо перепитала Ґрифіндорка.

Блек мовчки дивилась на неї пустим поглядом, а на її очі находили сльози. Ґрейнджер одразу зрозуміла, що щось не так, і дівчата разом пішли в закинутий туалет.

Зайшовши до нього, Герміона одразу кинула сумку на те саме підвіконня, де вони не так давно сиділи з Драко, але зараз вона посадила на нього Блек та сіла поруч.

– Розповідай, що сталось? В нас не так багато часу. Сіріус заходив до тебе? Казав, що нарешті сьогодні буде збір Ордену?

Блек мовчала, її очі запливали, що не на жарт лякало подругу. І та, взявши дві її руки в свою, дуже турботливо та стурбовано перепитала ще раз:

– Прошу тебе, не лякай мене, ти моя краща подруга, твоя біль – це моя біль, Дельфі, ти чуєш?!

– Герміоно… я не можу більше бути твоєю подругою, я не можу більше йти на зібрання, я…

– Та що ти таке кажеш, Дельфі, ти неймовірна, ти щира ти добра, ти.. в мене навіть слів немає аби описати, як я тебе люблю, і за весь цей час ти зробила для мене більше, ніж майже всі в моєму житті.

Дельфі витримувала тишу, та дивилась шатенці прямо в очі.

– Моя мати – Беллатрікс Лестрандж…

Дельфі швидко підірвалась з місця та почала тікати.

– Твоя мати що?! –скрикнула Герміона, свідомість якої повністю відторгала цю інформацію.

– Я не знала..  Я… вона монстр, а це значить, що і я монстр, я не варта бути вашою подругою, я не варта навчання в цій неймовірній школі. Я все життя брехала, що мої батьки постійно в магічних відрядженнях, але я жила в притулку для сиріт, потім вступила в Дурмстранг… І зараз я тут, але тепер я відчуваю себе чужою тут, і я розумію, що тепер я буду вам огидна.

Блек озирнулась назад, з її очей текли сльози, в її погляді читався сором, сум та абсолютна розгубленість.

Герміона встала та підійшла до подруги, міцно обіймаючи її.

– Ти – не монстр, ти не винна, я прийму тебе будь-якою, я народилась в родині маглів, через що все моє життя я чую ці огидні знущання. І ти, ти не обирала в кого народитися. Ти розповіла все мені, не дивлячись ні на що, бо ти інша. Перестань ревіти Блек, я тебе люблю, дурненька.

Дельфі так само міцно обіймала дівчину у відповідь, і на мить їй навіть здалось, що все зараз – це не її гра, не план, що це реальність. Вона на стільки увійшла в роль, що навіть не могла зупинити свої сльози.

– Я також тебе люблю, Гермі, в мене ніколи не було такої подруги як ти… дякую тобі за це.

Ґрейнджер витерла пальцями обличчя Дельфі та промовила:

– А тепер треба збиратись, нас чекає Орден. І ти, як і кожен з нас, маєш право приймати участь в кожному засіданні. І бути поруч.

– Я поки боюсь розповідати всім, – хлюпаючи носом, ледь чутно прошепотіла Дельфі.

– Ти сильна, і сама маєш вирішувати, коли ти будеш голова. А я, в свою чергу, буду зберігати цю інформацію стільки, скільки буде потрібно. Чуєш?

Брюнетка мовчки кивнула головою, і на її обличчі засяяла посмішка.

Враховуючи час, подруги швидко вибігли з приміщення, та кожна покрокувала до своєї кімнати аби перевдягатись та зібратись.

Зайшовши в кімнату, перше, що кинулось в очі дівчині, це той самий лист, який вона забула прочитати зранку, впадаючи в істерію після послання Сіріуса. Вирішивши, що зараз саме час його прочитати, адже ці листи завжди надавали сили та впевненості, вона відкрила конверт.

І ось той самий момент, котрий змушує серце битись все частіше, шурхіт паперу в руках, легкий трепіт всередині тіла, очі вже бачать ці кляті літери, і залишилось це все тільки прочитати…

«Я певен, що моє серце бачить те, чого не бачать очі інших людей».

– І чим мені це допоможе? – опускаючи лист вниз, промовила Дельфі сама до себе.

Дівчина не розуміла, навіщо взагалі писати щось настільки не конкретне, ще й ховати при цьому свою особистість? Дельфі бачила сенс лише в особистій вигоді, тому не розуміла, навіщо люди можуть робити щось для інших, не отримуючи нічого взамін для себе. Адже, якщо ти постійно будеш віддавати щось комусь, що залишиться тобі?

В дитинстві її ніхто не виховував, не пояснював, не вислуховував, вона навіть не мала можливості подивитися на інші родини. Дельфі не знала, як взагалі може бути. Брюнетка розуміла – якщо вона сама не подбає про себе, вона попросту загине.

В притулку до неї ставились дуже погано, вважали чудачкою та не хотіли грати, розмовляти. Єдиними друзями дівчини були змії, вона завжди чула їх і завжди раділа прогулянкам у лісі, адже там, ледь не на кожному кроці, до неї виповзали вони.

Зібравши себе в купу, Блек навіть не стала перевдягатись, враховуючи, що зараз вихідний день і зранку форму вона не вдягала, да і в принципі, ні часу, ні бажання це все робити брюнетка не мала.

Зеленоока метушливо йшла коридором, наче побоюючись кожного грохоту та здригаючись від кожного голосу.

– Міс Блек? – пролунав старий чоловічий голос. – Можна вас на пару слів? Я бачу, що ви кудись поспішаєте, я ненадовго вас затримаю.

Дельфі натягнула на своє обличчя фальшиву посмішку та повернулась в ту сторону, звідки лунав голос.

– Звичайно директоре, я не так сильно і поспішаю, – привітливо відповіла Дельфі.

– Професорка Макґонеґел, поділилась зі мною нещодавнім інцидентом, і я б хотів поцікавитись у вас: що могла робити така юна та мініатюрна дівчина, сама, ще й в забороненому лісі посеред ночі.

Дельфі швидко опустила погляд та заховала прядку свого волосся рукою за вухо.

– Розумієте, директоре, мені важко: новий колектив, багато уроків, а ліс – він заспокоює мене, я не заходила далеко, я просто дивилась на зорі та вдихала свіже повітря… Нічого більше. Тим паче, Професор Снейп вже провів зі мною виховні роботи. Чи Професорка цього не повідомила вам?

Дамблдор пильно спостерігав за панянкою, ні на секунду не відводячи свого погляду.

– Я знаю Міс, Професор Снейп вміє впливати на людей. Я лише хотів поцікавитись, чи не хочете ви мені ще чогось ще розповісти?

Блек підняла свої очі, продовжуючи посміхатися.

– Ні, Директоре, нічого, – абсолютно спокійно доповіла та. – Вибачте мене, але мені час, було дуже приємно поспілкуватися.

Директор лише кивнув головою та продовжував стежити за дівчиною, він точно знав, що в ній ховається не одна таємниця. Пробачивши, як з іншого кута коридору вийшов сам Снейп, Дамблдор кинув на нього погляд, в відповідь на що, Северус заплющив очі і кивнув у відповідь чоловіку, продовжуючи прямувати по своїх справах.

Це засідання мало бути особливим. І всі члени ордену це відчували. Ошелешений Сіріус швидше за всіх повернувся до своєї домівки і чекав на «гостей».

Місіс Візлі, як завжди, також не змушувала на себе чекати, одразу прямуючи до кухні та гучно наголошуючи на те, що хазяїну дома давно треба оновити свої господарські чари, адже безлад в нього страшний. Ну і звичайно, Візлі-старша не могла прийти з порожніми руками, знаючи, що Блек харчується лише повітрям і вином. Тому вручивши йому якийсь пакунок, наказним тоном повідомила, що в нього п’ять хвилин, аби все з’їсти.

Жінка постійно поглядала на двері, бо десь позаду плелись Фред, Джордж та Джині. Нарешті побачивши їх, Молі з абсолютно спокійним відчуттям таки попрямувала на кухню, бо нагодувати абсолютно всіх було її головною місією. Ну і питання: хто, як не вона?

Слідом зайшов і Люпін, який мовчки похлопав чоловіка по плечу, тримаючи за руку Тонкс.

– І давно це в вас? – оглядаючи двох, запитав Сіріус.

Ремус одразу помітив, що з чоловіком щось не так, тому, відпустивши руку Німфадори, відвів Блека в сторону.

– Щось сталось? – стурбовано поцікавився Люпін.

– Не тут, – сухо відповів той.

Та вони вдвох попрямували сходами вгору, до «улюбленої кімнати», аристократа. Чому улюбленої? Бо там зберігався весь алкоголь.

Зайшовши та зачинивши за собою двері, той одразу почав наливати щось з пляшки, вже в початий келих, було видно, що чоловік переживає дійсно достатньо важкий період. І зараз йому, як ніколи, потрібна допомога.

– Щось з донькою? Я правильно зрозумів? – не відходячи від порогу, промовив Люпін.

– Щось?! – обертаючись до чоловіка, гиркнув другий. – Щось? Ти серйозно? Я знав, що буде важко, знав, що вона буде мене ненавидіти, але тут інше.

Чоловік швидко ковтнув абсолютно все що налив в келих, та повернувся до свого співбесідника.

– Люпін, вона диявол. І я відчуваю це.

Ремус тяжко видихнув, оглядаючи чоловіка.

– Слухай, вона підліток, їй важко, до того я казав тобі про Мері, вона…

– Ми також були підлітками Ремус, – повернувшись назад до своєї пляшки, гучно промовляв чоловік. – Зауважу, ми були жахливими підлітками. Ми підіймали Гоґвартс догори дриґом! І деякі вчителі після уроків з ними їхали до лазарету.

На обличчі Ремуса з’явилась ледь помітна посмішка і, опустивши голову вниз, він, здавалось, знову поринув в минуле: безтурботне, веселе, гомінке, де всі ще були наповнені життям та безмежними планами на майбутнє.

– Тобі вже досить, – заявив Люпін, підходячи до Сіріуса і вириваючи в нього з рук ту кляту пляшку. – Ти драматизуєш, як завжди. Я розумію що ситуація близька до критичної, але бачити загрозу в своїй дитині…. Нагадаю тобі, що колись ти бачив її і в мені, не дивлячись на….

– Не дивлячись на те, що я безмежно шкодую і кажу тобі про це вже не перший раз. Мені шкода що я міг так про тебе думати, мені шкода що через мене загинули Джеймс та Лілі, МЕНІ ШКОДА РЕМУС.

Було помітно, що Люпіна це все ще турбувало і, як би він не бажав, і що б він не казав, чоловік все ще не пробачив свого колишнього коханого та друга, адже напевно серед мародерів не було більш щирішої та добрішої людини ніж він, не дивлячись на його особливості.

– Це не привід заливатися до відмови свідомості, Блек.

– Добре, скажи мені, що може бути приводом? Скажи мені, я це зроблю і з чистою совістю втоплюсь у вині.

Ремус не знав що відповісти чоловіку, бо той вже був достатньо на підпитку і погано себе контролював. Напевно це якась характерна риса всіх Блеків.

– Мовчиш? А в мене є ще одна новина, Дельфі, вона розповіла мені всю правду! Волдеморт живий і ховається в Мелфоїв. Дарма ти не вірив і неї.

– Я досі не вірю, вона вміло милить всім свідомість своїми янгольськими очима. Як вона пояснила всю цю інформацію? Як? Всі ці пів року вона мовчала і могла все зливати сам знаєш кому, як ми і здогадувались.

– Ось тільки не треба узагальнювати, – рявкнув той в сторону вовкулаки. – Я з першого дня вірю в неї, я також був народжений в цій родині, мене також виховували в ненависті до інших. І подививсь на мене.

– Якщо заплющити очі, можливо цей приклад і буде влучнішим.

– Ну навіщо ти постійно це робиш?

– Що саме? – перепитав той.

– Хочеш мене закопати!

– Я не хочу тебе закопувати! – затвердив Люпін.

– А що ти хочеш?

В кімнаті повисла напружена тиша, здавалось, було чутно дихання та шум дерев за відчиненими вікнами. Достатньо сильний вітер дмухав через те саме вікно, змушуючи цих двох прийти до тями і продовжити цей діалог. На мить Люпіну здалось, що…. Але не встиг він подумати, як Сіріус несподівано підійшов до нього ще ближче, міцно схопив за сорочку та поцілував. Ремус одразу відповів на поцілунок.

– Скажи, це відчув не один я!? – відірвавши свої вустата дивлячись з надією на чоловіка, спитав Блек.

– Це не має ніякого значення… – відповів той, віддаляючись від нього.

– Тільки не кажи що все через Тонкс, якщо ти все ще…

– Вона дивовижна, і я не хочу робити їй боляче. Не дивлячись ні на що, вона кохає мене таким, який я є. Вона підтримує мене, розуміє. І я безмежно відданий їй. І скоро ми одружимось.

Сіріусу не подобалось те, що він чув, адже він починав дратуватись, чи то через ревнощі, чи його зачепило те, що чоловік відкинув його почуття.

– Але ти відповів на поцілунок! Я відчув все.

– Ти звик отримувати все, що ти хочеш, і всі твої зміни, ти сам віриш в них? Ти вирішив жити по іншому, бо сам так захотів, чи тому, що обставини тебе нагнули? М? Чи не думав ти про те, як би ти вів себе далі, якби Джеймс та Лілі були з нами? Ви з Джеймсом ніколи не розуміли людей, які відрізняються від вас. Да навіть клятий Снейп, якби не Лілі, ви знищили б його ще в Гоґвартсі.

– Лілі, Лілі, Лілі, ти думаєш я сліпий і не бачив, як ти її кохав? Мені здавалося, що ви якісь помішані втрьох.

– Бо вона була справжньою людиною. Вона єдина, хто підтримував мене, поки ви бачили лише свої проблеми та розваги. Я не кохав її як дівчину, в вас все було просто: хочу/не хочу, кохаю/не кохаю, але світ – він інший, він не такий плаский, яким ти звик його бачити.

– Ось тільки не треба корчити з себе жертву, Люпін. Всі ми прекрасно знаємо, що ти так любиш це робити.

– Всі ми – це хто? Ти? Ви просто дозволяли бути поруч, поки Лілі допомагала мені, вона не тільки слухала, вона ще й чула мене. А з приводу Тонкс – не хвилюйся, я не буду їй брехати і не буду зраджувати.

Цей достатньо напружений діалог перервав стуків в двері та жіночій голос:

– Сіріусе, Молі сказала, що ти тут. Можна з тобою поговорити?

Обидва чоловіки зрозуміли що це Дельфі, що дуже роздратувало Ремуса, який одразу закотив очі і відчинив двері, покидаючи кімнату.

– У вас щось сталось? – перепитала дівчина, дивлячись, як достатньо напружений та знервований Люпін йде геть.

– Не бери в голову, – видихаючи, повідомив той. – В тебе щось сталось? Ти якась така…

– Така? – сміючись повторила дівчина. – Просто я нервую, я не мала все це розповідати і відчуваю провину перед всіма.

Піднявши погляд на чоловіка і побачивши як він перехитується з ноги на ногу, Дельфі зрозуміла, що Сіріусу набагато гірше, а всі її вигадані драми, зараз ні до чого.

– Ти кохаєш Мелфоя? – несподівано спитав чоловік.

– Так, – ні хвилини не роздумуючи, відповіла Дельфі.

– Але тим часом ти змогла його зрадити. Чи зможе колись він тобі пробачити це?

Очі Дельфі почали бігати по кімнаті, вона не розуміла яким чином Сіріус міг дізнатися про ту ніч, да ще й про Барті, невже Снейп також зливає абсолютно всю інформацію, да і Северус не знав про те що сталось в цю ніч.

– Я не знаю, я була п’яна і це не було серйозно. Просто якось вийшло….

Чоловік кинув не розуміючий погляд на брюнетку, та перебив її.

– Мені не здалось, що розповідаючи про схованку Волдеморта сьогодні, ти виглядала п’яною. Зачекаай… Чи ти не про це? – ошелешено перепитав чоловік

І тут до Дельфі дійшло, що ж мав на увазі Сіріус, зі своїми «концертами» вона забула про найголовніше і навіть не проаналізувала те, що в очах інших людей, тобто в очах Сіріуса, вона зрадила Луціуса не в плані фізичної близькості, вона, по суті, здала його з усіма антикваріатами міністерству.

– Я, я…. – заїкаючись, повторювала червоніючи, блідніючи та синіючи паралельно.

Побачивши це, Блек одразу спробував заспокоїти племінницю:

– Ти пам’ятаєш? Мені можна не брехати, не готова – не кажи.

– Там вже майже всі зібрались, можливо спустимось? – переводячи тему, зауважила зеленоока.

– Так швидко? А котра година? – глянув він на годинник, котрий висів на стіні. – Уууу, то вже стільки часу промайнуло, а я і не помітив. Так і життя проходить, моя люба. Пішли. Не культурно змушувати себе чекати.

І, крокуючи вперед, чоловік попрямував до виходу.

– Постій, будь ласка, – несподівано промовила Дельфі. – Я хотіла тобі дещо сказати.

Чоловік оглянувся на брюнетку та зупинився, чекаючи що вона йому скаже.

– Я хотіла тобі сказати, що я вдячна тобі, і те, що я завжди мріяла мати такого батька, як ти. Правда, за цей час, я зрозуміла що, в мене ніколи не було такого близького родича, як ти.

Ці слова були дійсно щирими, напевно за довгий час дівчина вперше не кривила душею, не шукала якоїсь вигоди та просто відчувала себе маленькою дівчинкою, за яку турбуються.

І сам Сіріус відчував це все і розумів, що йому не подобається вся та гра, яку затіяв Орден, але він не міг нічого зробити.

– Знаєш, Дельфі, – відповів той, – я мріяв, що моя Лео буде такою, як ти. І все своє життя, коли я уявляв свою дитину, думав, якою б вона могла бути, аби була дівчинкою, я уявляв тебе, хоч ще й не знав, що ти така існуєш.

Блек мовчки підбігла та, що є сили, обійняла свого дядька, а той у відповідь обійняв її ще дужче. І це було для них двох невимовне щастя. Але, нажаль, вже дійсно був час йти на збір Ордену. Бо не вистачало лише їх двох.

Спустившись і сівши за величезний стіл, по невмирущій традиції, всі почали вечеряти, бо на порожній шлунок, як то кажуть, які можуть бути розмови?

Брюнетка боялась собі зізнатися в тому, що вона реально сумувала за цим всім: за атмосферою, сміхом, цією нереально смачною їжею, і Моллі була дійсно чарівницею, адже її кулінарні шедеври були, без перебільшення, магічними мабуть тому, що в кожну свою страву вона вкладала частину своєї любові.

Знаходячись в цьому місці, Дельфі відчувала себе наче в родинному колі, що важко було сказати, коли вона опинялась поряд зі своєю реальною родиною.

На зборах батька все було дисципліновано, холодно і важливим було лише те, хто над ким домінує, точніше, кому Темний Лорд дозволяє більше, кому він більше довіряє, і кожен Смертожер мріяв отримати хоча б один ковток свіжого повітря. Бо кожен розумів, що його навіть маленький крок поза стежкою буде вартувати йому життя. А після того, як такий близький йому прихильник Луціус отримав немаленького стусана, всі відчували загрозу.

Але тут все було по іншому: тут не було головних та другорядних, не було ненависті, не було жаги до вбивств та крові, всі хотіли лише миру, хотіли жити та оберігати своїх близьких. І всім було чхати з якої ти родини! Яка там в тебе кров, бо ти не обирав де народитись. Ти не можеш викачати своє маглівське походження і стати чистокровним, але чому ці люди не мають права бути чарівниками? Це все ж стається не просто так?!

Але навіть опираючись на нерозуміння, на відтворення від родинної ідеології, Дельфі не хотіла повністю відмовлятися від них, вона не могла. А згадуючи, що сьогодні сказав їй батько, її душа розпадалась на маленькі кришталики.

І все йшло як завжди, яскраві кольори, та сіро-бурий Снейп, який продовжував не зводити очей з Дельфі і, помітивши це, дівчина навіть трохи напружилась, адже вона розуміла, що насправді всю правду, знає лише він, і хтозна, що там коється в його голові.

«Дорослі» проговорили всі ризики, повторили правила безпеки та пояснили, як треба діяти у випадку критичних ситуацій, і весь «молодняк» достатньо уважно слухав, що їм кажуть, хоч вони чули це все, напевно, вже в раз тисячний, але всі розуміли навіщо це. А ось Герміона починала не на жарт нервувати, бо вона розуміла, що Лестрандж захоче або повернути собі свою доньку, або вбити її, якщо вона не прийме її ідеологію, а Ґрейнджер була впевнена, Дельфі її не прийме!

І ось коли все це формальне засідання завершилось, всім студентам, які не приймали участь в подальших обговореннях, запропонували піднятись на гору та зайнятися своїми справами. Несподівано для всіх, Сіріус попросив залишитися лише Дельфі. Що дуже здивувало всіх присутніх, а деяких навіть обурило.

Але ніхто не міг та і не бажав перечити Блеку, адже, не зважаючи ні на що, його дуже поважали і довіряли. І якщо він бачить в цьому сенс, значить так треба. І всі спокійно попрямували до своїх кімнат, лише Ґрейнджер проводжала поглядом подругу, розуміючи, що ж зараз станеться, вона неймовірно пишалась нею, бо розуміла, що якби вона була в такій ситуації, дівчина не була певна, що змогла б зібрати всю сміливість в кулак і ось так зізнатися всім.

Дочекавшись моменту коли всі «діти» нарешті підуть, погляди Ордену були прикуті до брюнетки, яка виглядала достатньо стурбовано та тривожно, на диво Дельфі дійсно було трохи не по собі, адже вона не очікувала такого, і взагалі не думала що опиниться в такій ситуації. Перервав мовчання Ремус, який і без того був достатньо роздратованим, після тої самої розмови з Сіріусом:

– Ти хочеш щось сказати? Чи просто залишилась на нас подивитись?

Його тон був достатньо жорстоким, чого абсолютно ніхто, як і сама Дельфі не очікували, враховуючи, що навіть Тонкс, яка сиділа поряд, осмикнула чоловіка, бо вважала що він поводить себе не дуже чемно та правильно.

Її хвилювання ставало все сильніше і, здавалося, наче величезний ком стоїть в її горлі, і не дає можливості сказати й слова, враховуючи ще те, що всі погляди були прикуті до неї, і як би зеленоока не полюбляла увагу, чомусь зараз вона була не дуже їй рада і мріяла про те, щоб в цю ж секунду її стілець провалився в слизеринські катакомби.

Побачивши, як сильно хвилюється племінниця, Сіріус не витримав та зірвався з свого місця, чоловік став по заду стільця брюнетки та поклав свої руки на її плечі, трохи нахиляючись, той прошепотів:

– Дельфі, я вірю в тебе, нічого не бійся.

І несподівано для себе, стискаючи зі всієї сили спітнілою рукою виделку, дівчина заплющила свої очі, аби не бачити нікого, гучно і чітко промовила:

– Я – донька Беллатрікс Лестрандж і я знаю де ховаються Смертежери….