Глава 10

Драко різко відвернувся від Ґрифіндорки, вже мільйон разів пожалкувавши, про те, що сказав щойно.

Дівчина розгублено дивилась на Мелфоя, продовжуючи не вірити в почуте, вона розуміла, що вони подобаються одне одному, Герміона точно знала, що Драко щось відчуває до неї, бо в протилежному випадку, всього, що було між ними — не існувало би. Але кохання… кохання!!!! Вона була впевнена в тому, що відчуває вона сама, але Мелфой… Ці кляті «але» не закінчувались і не давали їй жодного шансу, аби почути парубка.

– Драко… – пролунав невпевнений голос Герміони, перервавши це напружене мовчання.

Ґрейнджер продовжувала дивитись на хлопця та намагатися сформулювати в своїй голові все так, аби не прийшлось потім пояснювати ще раз, вона хвилювалась, щоб хлопець знову не зрозумів все не так, і, взагалі, це все не вкладалось в її голові.

Мелфой різко повернувся до дівчини, глянувши на неї роздратованим і пустим поглядом.

– Можеш нічого не відповідати, Ґрейнджер, – звівши брови, проскреготів Драко. – Який же я придурок, що знову на це все купився.

– Драко, почекай!

– Я вже все почув, не треба цих фальшивих пояснень. Пішла геть з дороги і більше ніколи не підходь до мене, – промовив він прямо в обличчя Ґрифіндорці.

В цей момент Ґрейнджер наче пробило той ком в горлі, який не давав їй сказати все що вона відчуває.

– Я теж кохаю тебе! – скрикнула та, ігноруючи все на світі.

Бо єдине, чого вона зараз прагнула – це втримати його, адже, не дивлячись на те, що вони будуть і далі навчатися разом, він може піти назавжди, а ці півроку стали для неї нестерпними через весь цей тягар.

Герміона дивилась йому вслід жадібним поглядом і прагнула лише одного – щоб хлопець зупинився. Сама дівчина розуміла – бігти за ним вона не стане, бо занадто горда і занадто поважає себе, тому що ті її слова мали б змусити хлопця змінити своє рішення, а якщо він цього не зробить, то вона попросту йому не потрібна. І все, що було сказано до цього – лише пустий звук.

Але хлопець йшов, не збавляючи темп, він був морально вбитий і роздратований. Драко відчував, наче сотню тисяч слимаків висипали йому на голову на очах у всіх. Йому було так важко сказати це, так важко прийняти. Почуття до бруднокровки робили його не гідним, робили його слабким перед Володарем, а якщо про це дізнався би батько….

Хлопець просто йшов, двома руками забираючи своє волосся назад, не розуміючи, що взагалі коїться в його клятій душі.  Підійшовши до дверей, він різко зупинився, почувши звук схлипування, бідолашна Герміона не витримала…

І, несподівано для себе, той різко зупинився. Хлопець повернувся, дивлячись прямо на шатенку, з очей якої лились сльози. В цей момент всі думки пішли геть, парубок зрозумів, що вона не бреше, і всі його видумки ­­– не правда.

Ні на мить не відводячи свій погляд від неї, хлопець пішов в її сторону, а діставшись своєї цілі, він трохи нахилився та притягнув Герміону за обличчя до себе і ніжно поцілував, витираючи її сльози.

Розірвавши поцілунок, пара дивилась одне на одного, не розуміючи, що робити далі.

– Напевно, зараз просто не час чогось більшого? – наважився запитати Мелфой.

Очі Герміони почали бігати по сторонам, абсолютно не розуміючи, що відповісти.

– Я думаю, ти маєш рацію, – відповіла та, нервово закриваючи очі, хоча так жадала відповісти щось інше.

– Добре, – спокійно промовив Мелфой, прибираючи свої руки з обличчя панянки.

І в цю мить двоє одразу сховали свої погляди, розгублено не розуміючи, як вчитини далі.

– Можливо, ти хочеш послухати, як я читаю вголос? – невпевнено та ледь чутно спитала та.

– Читаєш вголос? – спантеличено перепитав він. Адже хлопець явно не звик до того, що так можна в принципі проводити час.

– Так, так, ти маєш рацію, вибач, лише зануда захоче слухати, як хтось інший читає книгу вголос. Тупа трата часу, – гучно та впевнено заявила дівчина, не давши хлопцю навіть можливості зробити інший вибір.

– Я можу побути сьогодні занудою. Кажуть, корисно змінювати імідж.

Дівчина ледь помітно посміхнулась і попрямувала до підвіконня, яке знаходилось неподалік. Довго не зважаючи, дівчина сіла на нього і відкрила якусь книгу. Драко ж, в свою чергу, пішов за Ґрифіндоркою, сівши навпроти неї та поклавши руки, а слідом і підборіддя, на її зігнуті коліна. Та мовчки милувався, як змінюється її обличчя під час читання.

В той же самий час, батько Мелфоя не міг похизуватися таким самим рівнем спокою та щастя. Адже він, ризикуючи всім, прямував до великого залу свого маєтку, аби все-таки поговорити з Дельфі.  Зайшовши всередину, він одразу побачив Беллатрікс, що сиділа неподалік, та ще декілька Смертежерів, які щось бурхливо між собою обговорювали. В іншій частині залу сиділа брюнетка, через котру він в принципі сюди і прийшов.

Впевненим, але не дуже швидким кроком, чоловік йшов до Дельфі, що абсолютно її не влаштовувало. Дівчина дивилась на нього роздратованим поглядом, даючи зрозуміти, що вона не бажає спілкуватися. Але чоловік повністю проігнорував всі сигнали та, трохи шкутильгаючи, все-таки підійшов та сів навпроти.

– Я хочу, щоб ти залишилась на ніч, – не чекаючи ні секунди, ледь чутно промовив той.

Натомість Дельфі лише звела свої брови та прищурила очі, відводячи погляд від Мелфоя.

– З ким я розмовляю? – видихаючи перепитав чоловік.

Дельфі поклала руки на стіл та, спираючись на них, трохи наблизилась до чоловіка, відстежуючи його реакцію, яка не змусила себе довго чекати. Адже тією ж миттю він відсторонився та почав дивитися по сторонах, перевіряючи, дивиться на них хтось чи ні. На що Дельфі лише посміхнулась.

– А я, Мелфой, хочу щоб ти розлучився. Але ти мене не чуєш. І з якого біса тоді маю чути тебе я? М?

– Я пропоную заспокоїтись та спокійно поговорити. Сьогодні, коли всі ляжуть спати.

– Я так і думала, –  гучно стукаючи долонями по тому самому столу, скрикнула дівчина.

Дельфі різко підскочила зі свого місця та направилась в сторону кабінету свого батька, показово намагаючись покинути залу, від чого всі присутні одразу почали косо дивитись на цих двох.

– Ви уявляєте, я крадійка! – гучно, майже істерично прокричала Блек до матері та її компанії. – Містер Мелфой, краще слідкуйте за своїми речами! – доповнила та, вже дивлячись на Луціуса, від чого той підпер рукою свого лоба, аби сховатись від свого сорому.

Дельфі крокувала та роздивлялась двері, минаючі повз. Вона була засмучена, зла і спантеличена, це все змішувалось в її свідомості і не давало брюнетці спокою.

Ще ці слова Снейпа з тим клятим вибором. Аналізуючи все, дівчина розуміла, що вона підтримує ідеологію свого батька лише тому, що він її батько, і це несказанно руйнувало бідолашну. Дельфі розуміла – треба дочекатися Сіріуса, можливо ніякої «супер розмови» і не буде, а то все клятий Снейп все придумав.

За дерев’яними зачиненими дверима в своєму кріслі, яке більше нагадувало трон, сидів блідий чоловік в смарагдовому вільному  балахоні. Було відчуття, що його тіло складалось лише з довгих кісток, які були обтягнуті шкірою мерця, через яку можна було побачити кожну вену і капіляр. Ніс був схожий на зміїні косі ніздрі, його очі були повністю білими, наче на них прогресувала катаракта. Один вигляд Волдеморта міг змусити людину впасти в сильну паніку та відчути страх і відразу, але не цього разу.

Лео намагалась не дивитись прямо на Темного Лорда, адже вона чула, що це можуть робити лише його найвідданіші і найближчі люди, і навіть ті просили на це дозвіл. Вона мовчки стояла в іншій частині кімнати, чекаючи на схвалення.

– Підійди, – пролунав хриплий шиплячий голос Володаря.

Без долі сумніву, ні секунди не чекаючи, Лео рушила в сторону свого кумира. Вона дивилась собі під ноги і, розуміючи, що він вже близько, дівчина присіла на одне коліно, все так само схиляючи голову в честь своєї глибокої та шаленої шани.

– Скільки тобі років, дитя?

– Сімнадцять, – впевнено відповіла Лео, додаючи: – скоро вісімнадцять.

– Сімнадцять, ще така юна… – чоловік розтягував майже кожну голосну літеру своїм шипінням. – І чим така недосвідчена панянка може бути мені корисною? Окрім свого милого личка. Говори, я дозволяю, – додав він.

– Я здогадуюсь, що Вам потрібен Поттер, – все так само впевнено та без жодної долі страху повідомила дівчина.

 

– Поттер? – перепитав чоловік, стукаючи своїми довгими нігтями по дерев’яному бильцю.

– Так, я можу стати частиною його життя, дайте мені тільки трохи часу, і я покажу вам всю свою силу і користь.

Темний Лорд ледь помітно недовірливо посміхнувся.

– Подивись на мене, – прошепотів той.

Дівчина в цю ж секунду підняла свою голову та зустрілась з поглядом Волдеморта.

– Ти думаєш, ти перша, хто кидає такі гучні обіцянки за якими нічого не стояло в мить їх промови і в мить останнього  подиху?

Темний Володар не відводив свого погляду від Лео. Чекаючи, що дівчина дасть задню, і він зможе зробити з нею все, що він забажає. Адже залишити її в живих після того, як вона дізналась про Мелфой Менор, про Дельфі, чоловік не міг.

– За моїми словами завжди стоять дії, мій Володарю. Я заблокувала всі свої думки, почуття і зробила підміну своєї свідомості під час того, як капелюх розподіляв мене в гуртожиток. Мені потрібно було потрапити у Ґрифіндор, і я отримала те, що хотіла. Від сьогодні я студентка цього факультету, і вже на завтра в мене назначена зустріч з Поттером, з яким я змогла зблизитись за один неповний день. І я зможу досягти більшого, значно більшого…

Волдеморт здивовано дивився на Лео, розуміючи, що перед ним дуже перспективна темна чаклунка. Яка дійсно ладна пробивати стіни руками, та що там руками, головою.

– Ви просто уявіть, на що я здатна, якщо я всього цього досягла вже за декілька днів перебування в Гоґвартсі.

– Дійсно, – не приховуючи цікавості, підтвердив Володар. – Ти достатньо спритна як для свого віку. І дійсно можеш бути мені корисною.

Лео мовчки нахилила голову, чекаючи, що ж далі вирішить Темний Лорд.

– Але ти розумієш, що цього дуже мало, аби отримати омріяну мітку. І стати частиною моїх особливих відданих.

– Так, я розумію і ладна зробити все, аби довести Вам, що більш вірної прихильниці ви ще не зустрічали за все своє життя.

– Гучні слова Лео. Ну що ж… – створюючи напружене мовчання, прошипів той. – Я дам тобі шанс, який даю не всім і дуже рідко. Я хочу, щоб ти прийняла участь в наступному засіданні, де ти отримаєш своє перше завдання. Не думай, що буде легко, але я схвалюю твої дії стосовно Поттера, продовжуй і приємно дивуй мене.

Лео підняла погляд на чоловіка, розуміючи, що зараз вона отримала офіційний шанс на досягнення мрії всього свого життя, і вона точно його використає максимально ефективно.

А за тими все ще зачиненими дверима вже зморилась від очікування Дельфі, яка пройшла вже, напевно, соте коло коридором. І нарешті, почувши як опускається ручка і скриплять двері,  хутко підійшла, аби зловити сестру на «гарячих» почуттях та все швиденько дізнатися.

– Ну що, сестричка, – зухвало проговорила Лео, – скоро я стану частиною Смертежерів, і стану найближчою, найвідданішою.

– Дивись, не отримай ногою під хвоста, – не ховаючи роздратованості, пробурмотала Блек-старша. – Мій батько не буде тримати таких шмаркачок як ти.

– Темний Лорд буде сам вирішувати, що йому робити.

Дельфі почала пихтіти як закипілий чайник. І здавалося, що її обличчя ось-ось почервоніє від опіків, через своє ж кипіння. Дівчина мовчки пронеслась повз Лео, ігноруючи все на своєму шляху.

Не попередивши ні Снейпа, ні саму дівчину, панянка кулею вилетіла з Мелфой Менору, обернулась в чорну хмару та попрямувала до Гоґвартсу.

Сьогодні був явно не її день, здавалось, у всіх аспектах, тому вона була не готова слухати «важливих» порад від Северуса та не могла навіть бачити щасливу пику Лео, дівчина сподівалась що батько не сліпий і помітить рівень її нікчемності та скормить ту Наджині. Але все вийшло на стільки фігово, що й словами не передати.

Ще й Луціус, як же Дельфі дратував той факт, що він не постійно оминає тему розлучення, чесно кажучи, брюнетка не так-то й бажала виходити заміж та створювати свою родину, але будувати стосунки з чоловіком в якого вже є дружина – це абсурдно.

Але умови батька… Блек вважала, що краще вже вийти заміж за чоловіка, якого ти кохаєш, ніж за того, кого вибрав він сам. До того ж, він чистокровний, заможній та й не остання людина в рядах Смертежерів. Чим не чудовий варіант?!

Побачивши на горизонті Гоґвартс, дівчина трохи пригальмувала і приземлилась на невелику галявину в Забороненому лісі, змушуючи дерева та траву навколо колихатись.

Подивившись на зоряне небо, єдине, про що мріяла Дельфі, це вирішення всіх проблем одночасно, але не втрачаючи жодну близьку їй людину… Адже за все своє життя вона не мала стільки людей, з якими їй було так весело, цікаво, просто. Вона нарешті змогла покохати і, не дивлячись ні на що, була впевнена, що кохали і її.

Луціус, Герміона, Драко, Гаррі, Барті, та чорт вже з ним і Северус, який постійно дратував дівчину. І загалом, останнім часом Дельфі почала непогано спілкуватися зі всіма. Навіть із Паркінсон, яка раніше на дух не переносила панянку.

– Дельфі? – почувся чоловічий голос неподалік.

Та різко сіпнулася, почавши роздивлятися все навколо.

– Я тут, – ще раз пролунав такий знайомий баритон.

Із густих дерев крок на зустріч зробив чоловік.

– Сіріусе? – не віривши своїм очам, радісно промовила Блек.

Але майже в ту ж мить посмішка з обличчя Дельфі зникла, бо вона зрозуміла, що Сіріус все бачив… Бачив її політ, бачив приземлення…

– Я шукав тебе і Лео, але Гаррі сказав що вона кудись зникла, а ти…. Ось де ти.

Брюнетці стало дуже ніяково, вона топталась на місці, роздивлялась руки та перебирала пальцями.

– Ти щось хотів від мене? Так давно не заходив, майже не писав. Я думала, що перестала бути цікавою тобі, чи… Я не знаю… – продовжуючи щось вишукувати на своїх долонях промовляла Блек. – В тебе донька тепер, і я….

– Дельфі, все важче ніж ти думаєш, – перебивши дівчину, продовжив той. – Хоча, роблячи висновки з обставин, вірогідно, ти можеш собі це уявити.

Чоловік опустив голову та глибоко видихнув.

– Я хотів поговорити з тобою, але… Напевно я запізнився? – чоловік підняв свій погляд, в якому залишалась крапля надії, що йому все це здалось, і Дельфі не стала Смертежеркою і не прийняла ідеологію її батька.

Але вона лише мовчала, і кожна така хвилина вбивала в ньому цю крихту надії.

– Я все розумію і не звинувачую тебе… Колись я вже втратив важливу мені людину, яка прийняла інший шлях…

– Все не так, як ти думаєш… – розгублено сказала Блек.

– Я розумів, що ти захочеш воскресити свого батька, бо ти його дитина і це нормальне бажання. Просто це важко для мене. І всі ці люди, ними керує не любов і навіть не відданість, щоб повернути твого батька до життя.

Дельфі посміхнулась, хоча її очі казали про інше. Вона мовчки скинула з себе мантію та повернула руки долонями догори, даючи чоловіку побачити, що в неї немає мітки.

Сіріус прищурився та підійшов ближче, спантеличено роздивляючись руки племінниці.

– Тобто?… – спитав чоловік натякаючи.

– Тобто, – затвердила йому у відповідь та.

– Але як? Все це.. Я не розумію Дельфі.

– Ти забув, чия я донька? Можливо ще не пізно поговорити? – перепитала дівчина дивлячись на чоловіка з величезною надією.

Сіріус нахилився, підняв з землі мантію дівчини та накинув їй її на плечі.

– Ночі все ще прохолодні, можна я проведу тебе до Гоґвартсу? Може в цей час в нас вийде поговорити…

Блек підійшла до чоловіка та обійняла його руку, притулившись, і вони рушили з місця.

– Чому ти так пізно, і тут? Це може бути небезпечно, – дивлячись по сторонах, поцікавився Сіріус.

– А ти не здогадуєшся? – сумно відповіла Дельфі, продовжуючи йти з чоловіком під руку.

– Мерліне, Дельфі, тільки не кажи, що ти все ще з Мелфоєм, – з долею обурення та здивування заявив чоловік, трохи пригальмовуючи.

Блек підняла очі та опустила кутки губ до низу, її погляд був наповнений відчаєм та болем.

– Я був певен, що це просто інтрижка, мила моя, послухай, – чоловік поклав руки на плечі дівчини та розвернув її до себе обличчям. – Я ніколи не лізу в твої справи, весь час я не цікавився і не виказував все, що я думаю з приводу цих стосунків, але все це… занадто далеко заходить.

Сіріус був крайнє занепокоєним і навіть спантеличеним.

Дельфі ж, то піднімала погляд на свого дядька, то знову опускала його донизу.

– Вже зайшло… – промовила та, наче оголошуючи вирок.

– Я розумію – ти закохана, він достатньо авторитарний та здається тобі ідеальним, але я дуже слабко уявляю як все це у вас вийшло… І вся ця серйозність може бути насправді, пробач, але вигадана тобою….

Дельфі не дала можливості договорити чоловіку та прибрала його руки зі своїх плечей, пройшовши декілька кроків вперед, обертаючись.

– Ми разом більше року і….

– Ти вагітна? – на цей раз вже перебив Блек.

– Страшний сон будь-якого чоловіка? – єхидно перепитала дівчина.

– Це не гумор!! – сердито крикнув Сіріус.

Брюнетка лише посміхнулась та відвернулась.

– Ми заручені, – промовила зеленоока, не повертаючись.

– Ви… Що? – затамувавши подих, майже пошепки перепитав він.

– Заручені, але… але є багато але, про які я не хочу говорити. Ти йдеш зі мною, чи я йду одна?

– Зачекай, – гукнув той та знову підійшов до панянки. – Я не маю права сюди лізти, але останнє що я тобі скажу з приводу цього, поки ти сама не почнеш цю тему. Мелфой — гівнюк! – чоловік приклав палець до вуст дівчини. – Не перебивай мене прошу, він гівнюк, Дельфі. І ніколи нікого не кохав. Ти чудова, але не виняток, повір мені, я знаю, про що я кажу.

Дельфі стояла наче вкопана і просто робила вигляд, що слухає, адже все, що казав Сіріус здавалося їй нісенітницею. Вона розуміла, що чаклун не хоче зробити нічого поганого, він просто хвилюється за неї, але всі ці хвилювання були марними, адже Дельфі точно знала, що почуття Луціуса щирі. Просто зараз такий період…

– Я почула тебе, Сіріусе. Якщо це все, про що ти хотів поговорити, я то все-таки я мушу повернутись в Гоґвартс.

– Насправді ні, я хотів поговорити про Лео, я дуже занепокоєний. І про майбутнє. Грядуть лихі часи, Дельфі. І я маю бути впевнений в тобі.

– А ти не впевнений? – перепитала дівчина.

– Іноді мені здається, що я впевнений в тобі, більше ніж ти сама.

Дільфі гучно засміялась та повернулась обличчям до нього.

– Ти знаєш хто я, а значить, як і всі, бачив в мені загрозу. Як не крути.

– Я не бачу в тобі Темного Лорда, не бачу в тобі Беллатрікс. Я бачу в тобі Дельфі, не дивлячись ні на що, ти інша! Просто пам’ятай про це.

Панянка ледь помітно посміхнулась, адже напевно вона чекала цих слів все своє життя, всі, хто дізнавався чия вона донька, починали уникати її або одразу змінювати своє ставлення, вони не бачили в ній абсолютно нікого крім Волдеморта.

– Ти правда так думаєш? Чи просто хочеш, щоб я почула те, що бажаю? – трохи недовірливо перепитала Слизеринка.

Чоловік зазирнув племінниці глибоко в очі та взяв її за руки. Від нього віяло батьківською любов’ю, напевно Дельфі б все віддала, аби її батько хоч раз в житті просто поговорив з нею та сказав все те, що зараз говорив Сіріус. Можливо це єдина насправді близька їй людина. І, не дивлячись на слова Снейпа, Блек не просить її нічого обирати, він вірить їй, навіть не розглядаючи інших варіантів…

І такі самі відчуття переживали студенти гуртожитку Ґрифіндор, які в той сами час сиділи і обговорювали свої плани, адже вони точно знали, що Волдеморт повернеться, хоч Гаррі майже ніхто не вірив, але й були ті, кому не потрібні докази.

– Ну, і що ми будемо робити далі? – стурбовано спитав Рон, сидячи на дивані на самому високому поверху фортеці, яке було більше схоже на горище.

Це було їх місце, про нього знали лише вони: ті хто з першого дня навчання в школі були вірні одне одному: Гаррі, Рон, Герміона і Невіл. Звичайно, були й інші друзі, але вони навчались в інших гуртожитках. І, нажаль, не мали можливості дістатись цього місця. Але зараз вони сиділи там суто чоловічою компанією.

– Я не знаю, Роне, – хитаючи головою повторював Поттер. – Не знаю.

– Ти впевнений в тому, що Сам-Знаєш-Хто повернеться? – обережно перепитав Візлі.

Гаррі глибоко видихнув та кинув роздратований погляд на друга.

– І ти туди ж? То може ти також вважаєш мене хворим на голову чи брехуном?

– Я цього не казав Гаррі! Ти знову не там шукаєш ворогів, –  пробурмотів рудий, щось жуючи.

– Ти знову за своє?! Мені здалось, що ми домовились: твої нападки на Дельфі упереджені та не обґрунтовані. І, зверни увагу, що підозрюєш в чомусь її лише ти!

За всією цією картиною спостерігав ще один хлопець, який довго не наважувався щось сказати, адже його думку майже ніколи не брали до уваги. Взагалі, в нього було відчуття, що з ним спілкуються і кличуть тільки через жалість, чи в честь того, що їх дружба продовжується з першого курсу. Але на цей раз юнак не промовчав:

– Гаррі, пробач, але я також не довіряю їй. Чомусь від її одного вигляду у мене всередині все стискається. Не можу це пояснити, – дуже невпевнено поділився своїми враженнями Невіл.

– Ось бачиш!!! – нестримано скрикнув Візлі, тикаючи пальцем в сторону Лонґоботома. – Він також це помітив!

Гаррі лише хитав головою в сторони, виказуючи свою незадоволеність.

– Тобто, зараз один каже, що Дельфі зрадниця тому, що йому здається, наче вона не та, за кого себе видає, а інший – бо в нього все від її вигляду в середині стискається?! Серйозно? – нестримно і дуже голосно промовляв Поттер, розмахуючи рукою. – Ви себе взагалі чуєте, в що я маю вірити? У ваші припущення та відчуття? Це ідіотизм.

– Тобто, ми маємо вірити в твої сни, видіння та відчуття, а наші для тебе – ідіотизм? Я вірно тебе почув!?

– Не перекручуй, Роне, це абсолютно інше!!!

– Абсолютно інше? – продовжував галасити Візлі. – Абсолютно інше – це те, що ти не чуєш нікого, окрім себе. Ви з Герміоною змінились, ви не думаєте ні про кого, окрім себе.

– До чого тут Герміона?! – не витримуючи напруги, перебив Рона Гаррі.

– До того, Гаррі! До того, що її взагалі з нами немає, її ліжко пусте, зараз відбій і з ким вона? Де?! Коли ми останній раз зустрічались всі разом?! Коли вислуховували? Коли? В минулому півріччі?

Гаррі лише мовчки стояв, уткнувшись в стінку, та вислуховував все, що каже Візлі, і найжахливіше те, що наскільки він не підтримував його відношення до Дельфі, настільки ж він розумів, що Рональд, абсолютно правий з приводу їх дружби.

Герміона давно відокремилась та не спілкувалась майже ні з ким, з’їхала по навчанню, а найжахливіше, що ніхто з них навіть не спробував дізнатися, що ж коїться в її житті.

Візлі завжди був достатньо ревнивим та емоційним, але зараз… І нажаль Гаррі не бачив в цьому жодних причин, окрім його нетверезої оцінки Дельфі, хоча він міг хоч спробувати вислухати його не упереджено.

Думки парубка перебив звук скрипу дверей, кинувши погляд в їх сторону, Гаррі побачив, як на горище заходить Герміона, хлопцю здалось, що можна в принципі гасити все освітлення, адже посмішки Ґрейнджер вистачить, щоб освіти всю кімнату і ще парочку сусідніх за компанію.

– Ну, і де ти була?! – одразу кинув дівчині пред’яву насуплений Візлі.

– Вибачте мене, – усміхнено повідомила Герміона, обіймаючи книги, – я вийшла почитати наодинці і так зачиталась, що забула про все на світі.

Рональд фиркнув в її сторону, бо його жахливо дратував ейфорійний стан шатенки. Він розумів, що справа не в книгах, Герміона і раніше багато читала, але такою її не бачив ніхто, та й щоб вона кудись запізнювалась, скоріше Геґрід виявиться подвійним агентом Волдеморта.

– Та перестань ти! Роне! – встав в захист дівчини Поттер. – Тебе вже дратує, що наша Герміона щаслива. Схаменись.

– Наша Герміона, ніколи б не запізнилась без поважної причини, наша Герміона завжди і в усьому була першою. І моя Герміона ніколи б так до мене не ставилась. Тому вибачте Міс, я з вами не знайомий. – прогарчав Рон, направляючись до виходу і гучно зачиняючи за собою двері.

– Я, напевно, тут зайвий, і час вже пізній… – тихо повідомив той. – Я це… Піду, напевно…. Ви же не ображаєтеся?

– Звичайно ні, Невіле. Йди відпочивай… Мені напевно не варто було приходити зовсім, – зітхаючи, відповіла Герміона.

– Я не думаю, що справа в тобі, Гермі, – промовив Лонґботтом, виходячи з кімнати.

Ґрейнджер підійшла до Гаррі з надією, що той заспокоїть її і скаже, що вона ні в чому не винна, але цього не сталось. Хлопець повідомив, що втомився сьогодні і хоче спати, залишивши Гермі одну.

Герміона ніколи не думала, що її життя обернеться так, що єдиною людиною, з якою їй буде абсолютно спокійно та цікаво виявиться Мелфой. Але і тут юначка розуміла, що не все так солодко, адже їх стосунки приречені….

Луціус сидів в своєму кріслі, та згадував різні моменти зі стосунків з Блек. Він намагався бути раціональним але виходило в нього це не дуже вдало.

Це було ще до того як повернули до життя Волдеморта. В той день в Луціуса був жахливий настрій, проблеми в міністерстві, перевірки, ще до того він втратив не малу суму галеонів, клятий рясний дощ із грозою, який не додавав жодного більш-менш оптимістичного настрою, ще й в його улюбленому закладі, в якому він зазвичай відпочиває після важкого дня, не було жодного вільного столика. І як чоловік не намагався «вплинути» на ці обставини, в нього нічого не вийшло. Тому роздратований аристократ попрямував в перший бар, який потрапив йому по дорозі.

Бажань було не багато: випити, відпочити, душею і, при можливості, «тілом». Зайшовши в бар, він миттєво побачив свою ціль. Молода блондинка сиділа за столиком праворуч, він одразу встановив з нею зоровий контакт і зрозумів, що вона налаштована достатньо позитивно. Чоловік одразу сів поруч, зняв свої шкіряні рукавиці і поклав їх на стілець. Різким жестом він покликав офіціанта, замовив найдорожчі страви і найдорожчий алкоголь, який був в цьому закладі, звичайно не обійшлося без «козирних» фраз чоловіка, що ця особа варта більшого, ніж цей клоповник, що він бачив достатньо жінок, і вона вразила його один лиш тільки поглядом.

На диво, все це працювало на всі сто відсотків, враховуючи його привабливу зовнішність, заможність, харизматичність і манери.

І здавалось, що цей день закінчиться не так вже і погано, адже весь «ґрунт» вже був підготовлений, Цисі знала що в нього аврал в міністерстві і він може повернутися достатньо пізно, чи не повернутись на ночівлю взагалі. Приваблива дівчина вже накрила його руку своєю та дивилася грайливим поглядом.

Але тут, кинувши погляд на барну стійку, чоловік побачив іншу, яка не одразу помітила, що від неї не відводять очей, вона вже звикла до уваги, тому брюнетка швидко оглянула чоловіка та, зробивши ковток вина зі свого келиху, одразу незадоволено відвела погляд.

Але чоловік побачив вдосталь, щоб зрозуміти, що на сьогоднішній день вона – найпривабливіша жінка в цьому смердючому закладі та й, що брехати, вона здалась йому однією з найпривабливіших жінок, яких він тільки зустрічав, чи то був алкоголь в його організмі, чи то щось інше. Її чорне зібране кучеряве волосся, яке ледь торкалось оголених плечей, великі, неначе лялькові, очі і червоні палкі губи, все це на фоні білосніжної шовкової шкіри.

«Вона прекрасна», – одразу вирішив чоловік.

Він звик отримувати все найкраще, а в даний момент, цим найкращим була вона. Тому, не замислюючись ні на секунду, чоловік встав та, пройшовши повз офіціанта, дав зрозуміти, що рахунок з минулого столику оплатить він і, прямуючи до своєї «цілі», він навіть не пояснив нічого бідолашній, яка вже налаштувалася на палке продовження цього банкету.

Підійшовши до брюнетки та сівши на стілець, чоловік одразу запропонував випити, на що незнайомка мовчки підняла келих та випила все, що в ньому було. Луціус же дивився за цією картиною відкривши рота та паралельно розпливаючись в хтивій посмішці.

– Можна вважати, що дама погодилась? – промовив чоловік стриманим голосом.

Панянка знову огляділа його з ніг до голови, та зарозуміло відповіла:

– Можна вважати, що дама сита такими тривіальними підкатами по горло.

І чоловіка це не на жарт зачепило, в нього навіть  промайнула думка встати і піти звідси, але нііі, ця пишногруда брюнетка не давала йому змоги відірвати від неї навіть погляду. Тому аристократ зібрався з думками і продовжив налагоджувати контакт.

– Повірте, я вмію дивувати.

– Життя навчило мене не довіряти людям. Особливо таким, як ви. Тому, на все добре. Містереее, – дівчина зробила паузу і, побачивши як блондин відкриває рота, для того щоб щось  сказати… – Проте знаєте, мене це не цікавить. На все добре.

Дельфі йшла впевненим кроком з високо піднятою головою прямісінько до виходу і, як тільки вона переступила поріг закладу, одразу видихнула з облегшенням, адже в її кишені не було жодного галеона.

Луціус продовжував сидіти, наче він кам’яний.

– Ти бачив її колись тут? – звернувся до бармена Мелфой.

Той у відповідь лише похитав головою, даючи зрозуміти, що бачить її вперше.

– Ваші рахунки Містер, – промовив офіціант, подаючи чоловіку дві невеликі книжечки.

– Мої? – здивовано перепитав він.

– Столик, за котрим ви відпочивали, і рахунок панянки, яка сиділа поряд з баром, ви розмовляли, мені здалось, що ви знайомі.

Офіціант був дуже привітливим і усміхненим, чого не можна було сказати про Мелфоя, обличчя якого випромінювало  мільйон блискавок.

– Давай сюди, – неохоче промовив той, протягуючи руку в сторону цього чоловіка середнього зросту.

Відкривши рахунок Дельфі, очі чоловіка розширились розміром з драконячі яйця.

– Вона тут відпочивала з цілою командою по квіддічу?! – здивовано та трохи обурено перепитав аристократ.

– Ні, Леді відпочивала одна.

– Одна? – очі чоловіка все ще не приходили до нормального стану. – Тобто, ви хочете сказати, що це все з’їла одна тендітна молода дівчина?

– Саме так, – все так само привітно та чемно відповідав той на всі питання. – Оплачувати будете, готівкою, чи, можливо, чеком? Ми їх приймаємо. Містер…..?

– Готівкою!

Чоловік мовчки оплатив обидва рахунки і пішов геть з цієї забігайлівки, але його думки були повністю зайняті цією молодою незнайомкою.

Ще деякий час Мелфой заходив в це місце, але жодного разу більше вона там не з’являлась. І найжахливіше для нього, що він не знав навіть її імені, а значить, знайти цю брюнетку було не можливо….

Повернувшись до реальності, Мелфой вирішив лягти спати в своєму кабінеті. І, зайшовши до нього, він одразу плюхнувся на величезний диван, навіть не знімаючи свого взуття, та заплющив очі, погрузившись в міцний сон.

А ось причина його думок цієї ночі спати явно не планувала. Все, чого жадала Дельфія – це келих міцного алкоголю та просто поговорити, про що завгодно. І кращою кандидатурою для цього, звичайно, був Барті, і він ще не здогадувався, яке ж щастя несеться до його кімнати майже о другій годині ночі.

Підійшовши до дверей чоловіка, вона легенько постукала і, не дочекавшись відповіді, тихо промовила через двері, що це вона. Після чого Дельфі одразу почула завітне «Алохомора».

Відчинивши їх, вона побачила перетворення Аластора на молодого Кравча, його волосся вже змінило форму, чоловік швидко худ, від чого пов’язка з обличчя постійно злітала та билась об землю, і цей випадок – не виключення, впавши на землю, скляне око випало з тримача та покотилось прямо до ніг брюнетки. Що в свою чергу трохи спантеличило її. Чоловік швидким рухом скинув з себе дерев’яну ногу, а поверхня його тіла бурлила, наче густий кисіль, на якому вимальовувались риси обличчя та тіла Барті.

Повністю перетворившись, чоловік одразу здивовано подивився на Блек та, сердито звівши брови, промовив:

– Твою *****, Блек, якого біса тебе носить так пізно?

Але у відповідь вона лише мовчки сіла на стілець, котрий стояв біля письмового стола, та глибоко видихнула дивлячись в підлогу.

– О ні, ні, ні…. – виставляючи руки перед собою, скрикнув чоловік. – Тільки не кажи, що ти все-таки когось грохнула.

– Ти можеш хоч іноді, для різноманіття, не бути таким ідіотом?

В цей час Кравч скидав з себе величезний плащ та розстібнув верх не меншої по розміру пожовклої сорочки з гострими кутками.

– Скажи мені, Блек, якби я був меншим ідіотом, ти би зараз до мене прийшла? Можеш не відповідати на ідіотичні риторичні запитання, – активно жестикулюючи вказівним пальцем в сторону Дельфі, з помітною долею образи заявив чоловік. – Відповідь, НІ!

– Твоя правда, Кравч, – не приховуючи посмішки, все-таки відповіла панянка, дивлячись на молодого чоловіка, який знімав через голову страшну затаскану сорочку та затягнув дужче пасок штанів, які, здавалося, ось-ось піддадуться гравітації та впадуть.

– Ну, і де труп? – так само іронічно перепитав Барті та, взявши в свою руку магічну паличку гучно промовив: – Акціо!

В його долоні одразу з’явилась величенька пляшка вогневіскі, після чого той глянув на Блек та направив магічну паличку на дві старі склянки, і вони в цю ж мить так само опинилися в другій руці чоловіка, через що йому довелося впустити магічну паличку.

– Пофіг, – промовив той у відповідь на цю ситуацію.

Дельфі ж підняла погляд на чоловіка та безнадійним голосом повідомила:

– Він перед тобою, це труп моєї душі!

– Дельфі, для того, щоб душа вмерла, вона має бути! – чоловік наближався до подруги легкою та безтурботною ходою, залишивши в руках лише один келих та напій.

– Ти думаєш, це смішно? – ображено спитала брюнетка, дивлячись на нього своїми величезними скляними очима.

Чоловік цокнув язиком у відповідь, відкрив зубами корок пляшки та виплюнув його вбік.

– Я думаю, що зараз треба трохи, чи не трохи, – піднявши брови додав Барті, – випити, а потім вирішувати, де будемо шукати некромантів. Прикинь, я колись читав що магли в них реально вірять.

Кравч молодший гучно поставив перед дівчиною склянку та налив в неї напій, залишивши пляшку поряд. Він шукав поглядом щось, чим можна було закусити, чи потушити те полум’я, яке відчуваєш після таких міцних магічним напоїв.

Але поки він був зайнятий пошуками, сама Блек, довго не думаючи, замість склянки схопила до рук ту саму пляшку, піднесла її до рота та величезними ковтками випила трохи більше четверті її вмісту.

Побачивши це, в бідолашного Барті відняло мову, і він просто мовчки спостерігав. Розуміючи, що зараз буде дуже «весело», адже пожежу в стравоході та роті після напою, навіть в малих дозах, було важко якимось чином витерпіти та контролювати, а що буде в такій кількості й одразу?

Кравч швидко підбіг до палички на підлозі, схопив її та круговим обертом змахнув навколо, наклавши закляття заглушення, аби ніхто не почув виверження цього вулкану імені Блек.

Сама дівчина вмить почервоніла та гучно стукнула кулаком по тому самому столу, від чого все, що знаходилось на ньому, аж підстрибнуло, з її носа почав йти дим і вона гучно закричала, а потім відкинулась на спинку стільця та видихнула з полегшенням.

– Послухай, Блек, мені іноді здається, що я тебе починаю боятися, – заявив чоловік, роблячи ковток зі склянки, яка була призначена Дельфі.

– Іноді мені здається, що я сама себе починаю боятися, – безнадійно відповіла та, ще трохи кривлячись від печіння.

Чоловік продовжував намагатися виявити причину такого «піднесеного» настрою дівчини і, методом виключення, він прийшов до приголомшеного висновку.

– Слухай, Блек, якщо ти всі живі, ти нікого не вбила, а гірше за це може бути лише одне, – заявив той, допиваючи вміст склянки. – Ти що, вагітна?!

В цей час Дельфі також робила ковток, але з самої пляшки і, через сказане Кравчем, дівчина гучно поперхнулася та виплюнула все із рота.

– Ти зовсім хворий?! Яке вагіна?! Ви там змовилися?

– Агаааааа, – різко протягуючи руку в сторону Дельфі, гучно промовляючи, зазначив Барті. – Значить, не я один так думаю. Ну, якщо всі ці варіанти ми відкладаємо, Темний Лорд живий і здоровий, а світ не побачить ще одного мерзенного Мелфоя, що може бути не так?!

Брюнетка поставила пляшку на стіл, показово грюкнувши нею, весь цей нетактовний гумор Кравча змусив її розізлитися і навіть на мить задуматися над тим, а чи не дарма вона взагалі сюди прийшла. Вона швидко встала зі свого стільця та розвернулась, щоб піти геть.

– Ну почекааай, – гукнув вслід чарівник. – Я лиш хотів сказати, що б там не було, з цим можна легко впоратись. І цей білобрисий пристаркуватий павич того не вартує.

Дельфі різко розвернулась та рявкнула в сторону чоловіка:

– Він не білобрисий пристаркуватий павич!!!

– Добре, добре, не старий і не білобрисий і не павич. Значить проблема ще менш масштабна. Що ти постійно заводишся?

– Тому, що все важко…  Барті, так важко… – промовила та, знову плюхнувшись з розмаху на той самий стілець та закривши обличчя руками, трохи схлипуючи.

– Ооооо, Всемогутній Волдемортееее… Що ж ти така бідося… – заголосив молодик, крокуючи в сторону подруги.

Присівши навпочіпки та прибравши з обличчя її руки, а потім і волосся, яке постійно падало вперед та заважало, Барті накрив своїми долонями її холодні руки.

– Я не знаю, що у вас там сталось, і я якщо не хочеш, можеш не розповідати, але я точно знаю, для чого будують такі стосунки…

– Ну, які такі!! Кравч, які такі?! – істерично скрикнула та, не даючи Барті договорити.

Чоловік знову цокнув язиком та глибоко видохнув, йому було важко сформулювати все більш лояльно, адже він звик казати всім те, що він думає. Напевно, це і була його особлива та характерна риса. І зараз на цьому завданні йому було дуже важко видавати себе за іншу людину.

– Союз молодої, вродливої та палкої дівчини з пристарі…. – молодик зупинився та одразу виправився, аби не нервувати і без того вже скислу Блек. – Зрілого, не дививсь так на мене, я хотів сказати зрілого та заможного чоловіка, так ось, не перебивай мене. Такі союзи вони зазвичай наповнені емоціями, великою кількістю шаленого сексу та адреналіну і, як правило, вони не живуть довго. І якщо в ваших стосунках якісь проблеми, окрім проблем в ліжку, треба все переступати і йти далі, бо…

– Барті! – знову зойкнула Блек.

– Тихо, я майже все, бо коханки не стають дружинами і, навіть якщо й стають, що буває дуже рідко, то місце коханки одразу займає інша. Хоча знаєш, якщо у вас проблеми в ліжку, він все-таки пристаркуватий, – уточнюючи повідомив Кравч, – я не думаю, що воно-таки зміниться в кращу сторону.

Згинаючи руку в лікті та підіймаючи в гору, молодик дивися на Дельфі з зрозумілим їй натяком.

В відповідь на що вона гучно засміялась.

– Немає в нього таких проблем, – відповіла та, повторюючи жест чоловіка.

– Ну що ж, в нас дві гарні новини, і одна не дуже, – підводячи підсумки, затвердив той.

–  І які ж? – перепитала Дельфі, витираючи свої сльози.

– Ну, по-перше, ти вже смієшся, це гарно? Я б сказав, це чудово. По-друге, в Луціуса там немає ніяких проблем, мені звичайно пофіг, але для тебе цей факт є приємним.

– І що тоді не дуже? – поцікавилась, все така ж усміхнена Дельфі.

– Ну, якщо «там» все ще працює, вірогідність появи маленького мерзотного Мелфоя залишається достатньо високою.

Дельфі вдарила долонею чоловіка по плечу, знову заявляючи йому, що той телепень. За що він і запропонував їй випити. Це вони і зробили.

Дивлячись на Дельфі було ясно, що вона вже добряче на підпитку, але і сам Барті не відставав від своєї подруги. Весь час вони сміялись, дуркували та травили жарти про студентів та професорів. Дельфі так хотілось розповісти йому все-все на світі..

З арсеналу Барті пішла й друга пляшка, ці двоє вже достатньо незграбно стояли на ногах, але це не заважало Дельфі гучно співати, танцювати і стрибати, в цей час, коли чоловік, розвалившись, сидів з келихом в невеличкому дерев’яному кріслі, оббитому шкірою, яка вже злазила від старості, та спостерігав за її рухами, танцями, за її співом.

Чоловіка дивував той факт, що ще 15 хвилин тому вона ревіла в три струмки, а зараз своєю енергією, здавалося, зносила стіни.

І саме в цей час Блек полізла на стіл, аби станцювати свій фірмовий танок «леді під градусом». На що Кравч достатньо занепокоєно відреагував та крикнув в її сторону:

– Злазь звідти, танцюристка, зараз голову собі знесеш. А я, доречі, буду за це відповідати.

– Нєааа, – підпитим грайливим голосом відповіла Блек, знімаючи свої туфлі на підборах та кидаючи їй в сторону Барті.

На що чоловік гучно засміявся, не відриваючи погляду від цієї шаленої, він розглядав її з голови до ніг і не розумів ні себе, ні її, ні те, яким чином вона постійно втрапляє в якусь халепу. І Мелфой старший – не виняток.

– Шансів знести голову, фактично, стало менше, але вони не зникли, злізай кажу тобі, мені вже тут гаряче, – шуткуючи, повідомив той.

Дівчина робила вигляд, що абсолютно нічого не чує, і продовжувала танцювати та співати якусь невідому абсолютно нікому і, здавалося, навіть їй самій пісню.

Але несподівано вона різко зупинилась та зиркнула своїми хитрими очима в сторону Бартеміуса. І дістала паличку з під свого корсету.

Спостерігаючи за цим, сам Барті знервовано ковтнув та поставив склянку на невеличке бильце крісла.

В цей час Дельфі направила на чоловіка свою руку та, все ще з тим самим хитрим поглядом, промовила:

– Агуаменті!

І з кінця її палички з’явився достатньо потужній струмінь води, який прямував прямо в ціль, і ціллю був Кравч молодший, який жодним чином не міг встигнути зреагувати на це. Його з ніг до голови накрило водою.

– Охолонь, – сміючись, кричала Дельфі, намагаючись зіскочити зі стола, аби втікти, бо вона розуміла, що помста не змусить її чекати.

І хоч дівчина була добряче на підпитку, думала вона абсолютно вірно, тому що нікуди втікти вона не встигла. Чоловік, вскакуючи з крісла, простягнув свою паличку та відповів тим же самим закляттям. Дельфі тепер і саму накрило водою. Від чого вона гучно зойкнула.

Але цього чоловіку здалось замало, і він швидко пішов до очманівшої Дельфі, побачивши це, вона швиденько побігла в сторону ліжка та заскочила на нього, повернулась обличчям до Кравча, який різко схопив її за ногу і потягнув до себе, і все було б нічого, якби не мокра підлога, на якій чоловік послизнувся і, враховуючи те, що Кравч намагався підтягнути дівчину до себе, він полетів та впав прямо зверху на Дельфі.

Опираючись на свої руки трохи хитаючись Барті навис над дівчиною, яка спантеличено дивилась на молодика, її вуста трохи відкрились, а груди здимались від глибокого подиху.

Двоє здавалося завмерли в одній позі, мовчки дивлячись одне на одного, холодна та мокра сукня Дельфі стикалась з напівоголеним гарячим тілом молодого чоловіка. По його достатньо підкачаному тілу ковзали вниз краплі води, які не могли оминути уваги, відверто вже сп’янілої дівчини. А Барті періодично відводив свій погляд на пишні груди брюнетки.

І помітивши, як очі Дельфі бігають по його тілу, і наскільки її подих став частішим, чоловік накрив її вуста жадібним поцілунком. Але одразу перервавши його, аби подивитись реакцію брюнетки. Їх очі спантеличено зустрілись, натомість, Блек притягнула його голову за шию до себе та вони знову злилися в поцілунку.

Навколо ставало все гарячіше, руки Дельфі блукали по оголеним плечам чоловіка та спускались нижче, вона розсунула свої ноги, підпускаючи Кравча ближче до себе, та обвила ними його пояс. У відповідь на що, він почав стискати стегна брюнетки, імітуючи поштовхи. Тіло дівчини вигиналось та тремтіло від збудження, здавалося, мозок цих молодих людей повністю відключився і вони піддались такій солодкій сп’янілій спокусі.

Трохи піднявшись Барті двома руками розстібнув чорний корсет, застібки якого знаходились спереду, та швидко відкинув його в сторону, проводячи своїми гарячими долонями по всьому тілу дівчини та опускаючись до сідниць.

Піднявши сукню дівчини, він зрозумів, що цього йому замало, і своїми руками той почав вишукувати кляту застібку. Дельфі також не гаяла часу і потягнула свої руки до ременя чоловіка, через алкоголь вона трохи незграбно, але все-таки змогла розстібнути його, на що Барті посміхнувся та збудженим голосом майже проричав цілуючи її шию:

– Невже ти така нетерпляча…

Але Дельфі промовчала та продовжила свої дії, пестивши рукою через брюки, вже «готовий» до бою член чоловіка.

– Я відчуваю, що не тільки я така нетерпляча.

В відповідь Барті збуджено посміхнувся, нарешті побачивши, де та клята застібка, яка, доречі, знаходилась прямо посередині спереду сукні. Швидким рухом він вивільнив її з цього клятого полону одягу та озирнув все тіло, яке спокушало його ще більше.

Сукня з верхньою частиною білизни полетіли слідом за корсетом, і чоловік одразу прийнявся цілувати груди Блек, від чого з її вуст зірвався стогін, який заводив Кравча ще більше.

Нарешті в дівчини вийшло повністю розстібнути брюки чоловіка, які він одразу зняв разом з тією малою кількістю одягу, що була на ньому.

Чоловік притулився всім своїм тілом до Блек і, нарешті, вони відчули все полум’я одне одного, а від того, щоб з’єднатись в спільній пожежі, їх розділяв лише один елемент білизни. Який вона сама вже намагалася обійти, пестивши рукою оголений член чоловіка та намагаючись направити його крізь білизну в себе.

Але Кравч різко прибрав та підняв руки над її головою, дивлячись дівчині в очі. Він розумів, що його запитання буде максимально тупим вже в такій ситуації, враховуючи стан партнерки та її натиск, але все-таки не зробити цього, навіть будучи на підпитку, він не міг.

– Ти точно цього хочеш?

Дельфі намагалась визволити руки, аби продовжити свою справу і, зрозумівши що в неї нічого не виходить, вона почала рухати стегнами дивлячись на чоловіка, щоб він зрозумів її відповідь.

– Дельфі!!! – гаркнув той, ледь тримаючись від своєї хтивості. – Це не відповідь!

Блек посміхнулась, закусуючи свою губу, абсолютно не контролюючи силу, через що з неї пішла кров.

– Таааааак, –  нарешті протягнула дівчина у відповідь.

Чоловік видихнув з полегшенням та язиком злизав кров з її вуст, швидко розриваючи її білизну по бокам та підтягаючи за стегна до себе.

Швидким, але достатньо обережним рухом, він ввійшов всередину палаючої брюнетки одразу відчувши всю її збудженість та вологість.

– Мерліінеее, Барті тааак… – скрикнула та, відчувши проникнення, якого вона так жадала.

Рухи чоловіка ставали все швидшими і жорсткішими, і приносили їм обом шалене задоволення.

Кравч знову пестив її груди язиком, переходячи до поцілунків. Дельфі гучно стогнала і дряпала спину чоловіка в кров. Не стримуючись, той кусав її шию, залишаючи за собою сліди.

Для цих двох в цей момент не існувало нічого, окрім їх відчуттів, які відносили, здавалося, на інший континент.

– Лягай на живіт, – з задишкою прошепотів Барті на вухо дівчині.

Вона лише кивнула та покірно лягла, що було навіть якось не схоже на Дельфі.

– На коліна, – затвердив той, стоячи позаду.

Дівчина слухняно прийняла позу та вигнулась перед чоловіком, як кішка.

І вони знову відчули одне одного, намагаючись насититись цим моментом. Звуки їх тіл та душ. Ці гарячці поцілунки та дотики. Їх збуджене збите дихання. Можливо завтра вони вдвох будуть шкодувати, що перейшли цю межу, яку останнім часом гостро відчували, але зараз жоден навіть не думав про ранок, не думав що буде далі, лише бажаючи отримати більшого.

І ось Дельфі вже була зверху, взявши весь процес в свої руки. Барті долонями обхопив її талію, але абсолютно не мав бажання нічого контролювати, він повністю сконцентрувався на її рухах, які були менш жорсткими та швидкими, але від цього приносили чоловіку не меншої насолоди, періодами вона змінювала темп та вигинала стегна під іншим кутом, а чоловік робив поштовхи їй назустріч.

Дельфі розуміла, що ось-ось вона досягне піку, і все її тіло кричало про це чоловіку, який не гаяв часу і обережно вирішив допомогти їй своєю рукою. І майже одразу її тіло почало скорочуватися та битися в судомах насолоди. Спостерігаючи за цим всім Бартеміус хтиво посміхався і дочекався, коли партнерка «приземлиться» та без сил впаде на нього.

– Слухай, це все… з тобою… це краще ніж я міг собі уявити.

Дівчина грайливо піднялась та посміхнулась.

– Тобто, ти собі це уявляв, – перепитала вона, дивлячись в очі чоловіка, який все ще не дійшов до фінішу. Алкоголь впливав не лише на його мозок.

Дивлячись на Блек він повторив свій зміїний рух язиком, не відповідаючи на питання.

– Цікавооо, – продовжила дівчина. – А чи уявляв ти собі це?

Встаючи з Барті, Дельфі почала цілувати його тіло, спускаючись вниз, дібравшись до того самого місця, проводячи язиком та дивлячись на те, як же буде реагувати на це чоловік.

Дівчина одразу побачила, як той почав жадібно хапати повітря та дивитися на неї, в його очах читалося благання не зупинятися, не продовжуючи знущань, вона послухалась і повністю взяла його до рота, ковзаючи та активно працюючи язиком.

А сам Кравч турботливо прибирав волосся дівчини, іноді опускаючи одну руку та стискаючи простирадло. Він спостерігав за цим процесом розуміючи, що нажаль довго не зможе насолоджуватися, як би йому не хотілось розтягнути цей момент.

– Я майже.. – повідомив той.

Але Дельфі не припиняла своїх маніпуляцій та прискорювала темп, все дужче обхоплювала його губами, даючи чоловіку «зелене світло». Розуміючи це, менш ніж за декілька хвилин Барті закінчує і вони разом падають на ліжко, дивлячись в очі одне одному та розуміючи, що в їх свідомості ліжко якось дуже дивно крутиться.

– Такого я навіть не міг собі уявити, Блек, – тягнучись рукою за цигаркою, відповів Кравч та, припіднявшись аби її запалити, і за компанію дістати ще одну надпиту пляшку.

Але поки він все це робив, Дельфі вже солодко спала. Накривши її ковдрою, сидячи на кутку ліжка, чоловік допалював цигарку та залпом, величезними ковтками, пив якийсь незрозумілий алкоголь, бо, випустивши весь «пар», він-таки розумів, що вони накоїли, і чим все це закінчиться – не відомо.

Лягаючи під ковдру поруч, він вдихнув аромат її волосся та шкіри, дівчина завжди пахла солодкою вишнею… І так само смиренно погрузився в сон.

На ранок Дельфі прокинулася від шаленої болі в голові, але біль стала ще більшою, коли вона повернула голову і побачила поруч із собою в ліжку Бартеміуса. Він щойно відкрив очі і так само спантеличено дивився на неї, заглянувши під ковдру і зрозумівши що на ній і на ньому немає жодного навіть натяку на одяг, дівчина істерично промовила.

– Тільки не кажи, що все це було не сновидінням!!!!!!!