Глава 10

Проживши все життя у великому місті, мені не доводилося ходити сосновим лісом. Це щось! Здається, земля грається в складну гру. Несподівані ціпки можуть запросто з’явитися немов з нізвідки і зачепитися за одяг.

Брендана дратувала моя повільність, він раз у раз повертався і нагадував про це. Декілька разів погрожував залишити мене одного в лісі, але навряд чи ці слова вимовлялися всерйоз.

— Та поспішай ти! — роздратовано глянув на мене. — У нас немає часу! Якщо Сніжний король справді повернув свою магію завдяки тобі, то маємо великі проблеми! Якось він створив дзеркало, яке викликає в людях зло, і нічим добрим ця історія не закінчилася!

— Хіба це не тролі?..

— Ні! Навіщо тролям таке дзеркало? — обурено відповів той. — Тролі живуть під мостами, створюючи там портали в інші місця, щоб здерти більше грошей з тих, хто хоче швидко перекинутися в просторі. Сніговий король хотів викликати в людях суцільне зло, щоб помститися всій країні за своє вигнання у Північні гори. З волі нагоди, дзеркало було розбите, а одна частина потрапила до Кая…

— Ага, це вже за казкою.

— Майже. Кай став по-справжньому злим. Напевно, він би зрівнявся з Королем Зла… Але оскільки Кай не мав магії, якої так прагнув, він пішов до Сніжного короля, де вміло зіграв з ним у кохання. Щоб дозволити Каю використати магію, Сніжний король перетворив його серце на справжній лід, наділивши частинкою своїх сил. Історія закінчилася навіть сумно, з огляду на те, що в нашому світі розгорілася війна через Короля Зла, Кай залишився там, а Сніжний зі своєю дитиною був одним із тих, хто вирушив сюди.

Неймовірно! Мені здавалося, що Сніговий король – це лиходій казки. Але не можна знати, напевно. Якби всі лиходії були злими просто так, світ би давно загруз у хаосі.

— Як ти можеш бути зберігачем та не цікавитися історією тих, кого маєш захищати? — з докором спитав Брендан, схопивши мене за руку, щоб швидше протягнути через ліс.

А дотик раптово здався мені пекучим і приємним? Не те щоб я ніколи не ходив за руку з альфами (хоча так воно і є), річ у тому, що я ніколи про це не думав. Взагалі ніколи! А зараз, нехай він веде мене тільки тому, що я повільний равлик у незнайомих чагарниках, я почуваюся трохи… ніяково?..

— Ось він! — Брендан вказав на триповерховий котедж, розташований біля невеликого озера. Затишне місце, якщо втомився від людської метушні. — Тут живуть Фрости. Сніговий король працює генеральним директором компанії в місті, за Гриммвілем, тому не дивуйся, якщо виявиш нормальне місце проживання.

Двері нам відчинив досить цікавий омега. Високий, блідий, зі світлим волоссям і в чорному діловому костюмі. Він якраз говорив телефоном, тому, помітивши нас, не відразу звернув увагу.

— …Ні, Джордан, акції не падали вдвічі! — він дав нам знак почекати. — Ні! Переговори з Едом, він тобі пояснить!.. І ні, жодних контрактів із «Гранд Індастріз», вони ось-ось та закриють лавочку. Переглянь їхній фінансовий стан і сам зрозумієш. Відкинь їх взагалі, відмов! Все ясно, Джордан? Ні, навіть не думай натякати мені про побачення. Ми вже про це говорили. До зустрічі в офісі!

Те, з яким крижаним спокоєм він відшив пропозицію про побачення змусило мене зрозуміти, що перед нами цей Сніговий король. Що на зовнішність, що на поведінку холодний і неприступний. Складно уявити, яку він дитину виховав поодинці.

— Чим можу допомогти? — спитав він, але вже в нас.

— Ми з приводу замороженого водосховища, — відповів Брендан. — Я спадкоємець трону Камелота, а це… — він швидко махнув на мене рукою, наче на якогось перехожого, — зберігач.

Але, судячи з лиця, Снігові королю це до одного місця.

— Такі молоді? Це ж треба. Залишився б я лиходієм, то зміг би запросто перемогти вас і без магії.

— Це щось подібне до натяку? — насмішився Пендрагон. — Навіщо ви заморозили воду?

— Як грубо звинувачувати мене в цьому з порога, — Доріан Фрост насупився і я вирішив, що ще трохи та ми станемо крижаними статуями. — Моя магія не повернулася. Оскільки її джерело залишилося в іншому світі, зараз я абсолютно звичайна людина, яку ви звинувачуєте без доказів.

Теж мені, майбутній король Камелота! Не міг нормально розпочати розмову?

— Вибачте, він просто звик поводитися так нахабно, — заговорив я. — Загалом ми не збиралися когось звинувачувати, але логічно було прийти саме до Вас. Та й водосховище від Вас не так і далеко…

— Гаразд, проходьте.

Усередині виявилося досить затишно, хоч у вічі кидалися незрозумілі для мене картини в стилі авангард. Всі меблі вирізані з дерева, у чудовому стані. Втім, тут скрізь дуже охайно та прибрано. Мій тато таким чистоплюєм не був ніколи…

— А де Ваш син? — спитав Брендан.

— Ще не повернувся зі школи, — відповів той.

— А він…

— Навчається не тут. У місті, зрозуміло. Поняття не маю, чи має він потенціал до магії, та нічого такого я не помічав. Тому нехай краще повчиться там, де… нема подібних до вас.

Звучить навіть образливо. Але, якщо подумати, його вигнали в іншому світі, вірно? Може, він усе ще почуває себе скривдженим? Нехай холодний зовні, ніхто не знає, який він усередині.

Але тут до мене дійшов сенс слів:

— «Вам»? Чекайте, мої батьки не з казки.

— Ага, а магія в тебе просто так з’явилася, правда? — Доріан склав руки на груди. — Не здивуюсь, якщо ти маєш ще й темні сили.

Щиро кажучи, про цей момент я навіть забув. Але слова Фроста змусили мене засумніватися у своєму житті. Мені багато чого недомовляли і раніше, але… Хіба тато схожий на персонажа з казок? Не думаю. Тим не менш, я завжди вважав, що мій батько загинув, а тепер… Якщо добре подумати, то чому я ніколи не бачив його могили? Родичів? Фотографій? Батько говорив, батько був пожежником, який не зміг вибратися із завалу палаючої будівлі. Я змирився з цим фактом у дитинстві та досі не питав у таиа подробиць.

— Твій тато Міріам, правда? — несподівано вгадав Доріан. — Його секрет мало хто знає, включаючи мене. Але зараз, швидше за все, лише я. Інші знавці залишилися в іншому світі.

— Про що ви?

— Буквально не можу сказати. На мені закляття, яке перебити не так просто. Я не скаржусь, мені все одно на ваші пристрасті, — байдуже відмахнувся Доріан.

Брендан пирхнув, дивлячись на мене:

— Чому я так багато не знаю про своєго підданого?

Я тобі не підданий! Але якщо Доріан Фрост каже правду, то… Ні, краще не сперечатися зараз. Зрештою, щось я став дуже сумніватися у своєму походженні. Справді, чому охоронцем вибрали звичайного новонародженого, а не казкаря, який набагато краще справлявся б з покладеною місією?

— У якій школі навчається ваш син?

***

Водосховище тепер більше нагадувало ковзанку, біля якої віє морозним холодом. У Сіетлі рідко випадало багато снігу, а температура взимку цілком терпима в порівнянні з цією, яка панує на березі. Я обійняв себе руками, але це мало чим допомогло.

— Не дивно, що лід не тане, — Брендан тримався на холоді куди впевненіше за мене. — Комусь під силу змінити температуру повітря у певному місці. Не розумію, навіщо? Якщо це Доріан або його син, то навіщо заморожувати водосховище, якщо вони самі користуються ним?

— А може бути таке, що вони випадково?..

— Тоді постає питання, чому вони своє «випадково» не виправили. Доріан не має можливості користуватися магією самотужки, якщо джерело — крижане серце Кая. А його син, виходить, не чистокровний і цілком міг народитися звичайною людиною.

— А хто ще може скористатися магією льоду?

— У таких масштабах? Ніхто. Ну… або Мерлін, хоча він би такого точно не створив. Батько відгукується про Мерліна з непідробленим захопленням…

— Зняти заклинання зможе той, хто його наклав, вірно?.. — я пройшовся вздовж берега, а потім завмер на місці. — Здається, тут є відбиток взуття.

Серед льоду виразно видно слід, від якого розійшлися гарні візерунки, як від морозу на вікнах. Не треба бути генієм, щоби зрозуміти, як саме заморозили воду. Крокнувши на слід, я зробив висновок:

— Невеликий розмір…

— Цього мало, щоб знайти винуватця.

— Чому ж?.. — я обернувся. — Він явно прийшов із того ж боку, що й ми. Там тільки будинок Фростів, правда? А інша дорога із протилежного боку. Отже, нам слід відвідати Джила Фроста…

Брендан пирхнув:

— Ось зараз! Ти командуєш!

— Ну… — тут я вирішив зробити інакше: — Твої пропозиції?

Пендрагон на мить завмер, потім зробив незадоволене обличчя і видав:

— Гаразд! Діємо за твоїм планом! Але тільки тому, що ти озвучив його перш за мене.

До міста ми вирушили його автівкою. Це набагато швидше, ніж подорож на автобусі, який зупиняється через кожних десять хвилин. Щоправда, перебувати з цим альфою на його території мені було надто незручно.

Коли я вперше побачив сусіднє містечко, то дійшов висновку, що воно разюче відрізняється від Гріммвіля. Чимось воно нагадувало рідний Сіетл, хіба що не такий помпезний. Потрібну школу ми знайшли серед квартирних будинків, що стояли у ряд. Здавалося, школа там зовсім не до місця, але…

— Гальмуй! — вигукнув я.

— Та щоб тебе! — він різко заїхав на стоянку біля тротуару, мало не проїхавши на червоне світло через мій різкий крик. — Зроби те! Роби інше! Слухай, та ти…

— Та знаю! Я тебе дратую! — вискочивши з машини, вигукнув я. — Краще тобі поспішити, якщо не хочеш пропустити все!

— Дідько! — вилаявся Брендан, бо я знову випадково вказав йому, що робити.

Щойно він приспів за мною в шкільний дворик, я вказав на те, що привернув мою увагу.

Заледеніле вікно верхнього поверху. Перехожі цілком могли б прийняти це за приклеєну плівку або щось подібне того, але ми знаємо, що шукаємо натяки на магію холоду.

— Значить, це Джил Фрост, — Брендан, певне, вирішив побути Кепом. — Вирішив стати злим? Що ж…

— Ні. Не обов’язково.

Ми увійшли до порожньої школи. Пусті коридори були такі тихі, неначе заклад зачинився вже давно.

— Він же гадки не має, ким є, — сказав я. — Може, він наляканий? Уяви, що одного разу ти прокидаєшся із здатністю заморожувати предмети! Усі спочатку злякалися б… а потім…

— Використовував би на свою користь, — зрозумів Брендан. — Навіщо він заморозив водойму?..

— Агов, — тут я зрозумів. — Водосховище використовується не лише Гріммвілем, а й цим містом, чи не так?

— Так, а що?

— Сам подивись! — я вказав на дошку оголошень.

«Допоможіть природі! У середу весь десятий клас запрошено на громадські роботи з очищення берега водосховища!». Середа була вчора, якщо пам’ять мені не зраджує. Може, тоді все й відбулося?

— Щось не так… — Брендан озирнувся. — Де охоронець? А вчителі? Тобі не здається, що надто тихо?

Він підійшов до місця охоронця. Гуртка на столику вкрилася крижаною кіркою. Брендан зазирнув під стіл, а потім промовив:

— А ось він де. Заморожений у льоду.

І справді! Охоронець немов завмер у жаху, коли впав зі стільця. Напевно, крижаний промінь потрапив у нього, змусивши звернутися до застиглої статуї. Сподіваюся, це не смертельно. Від переохолодження люди вмирають. Але ж магія має свої винятки.

— Щось мені підказує, цьому Джилові не подобається школа… — пробурчав Брендан.

— Хм, а ми з ним у цьому схожі.

— Так? Тож тому ти влаштував гурток за моєю спиною?

— Я хотів тобі сказати! Але, помітивши свій новий стиль шафки, передумав.

— Не сподівайся на мої вибачення.

— Не сподіваюся. Ти й слів таких не знаєш.

Він обернувся до мене з виглядом, ніби хоче розповісти мені, як сильно любить і плекає. Напевно, я по-справжньому йому не подобаюсь, якщо він не забуває щоразу так страшно на мене зиркати…

— Знаєш, ти починаєш мене бісити, навіть коли не бісить. Що це могло бути?

І хтось прошепотів:

— Кохання?

Я і Брендан смикнулися від голосу, різко розвернувшись. Отже, низький альфа з білим волоссям, чорними очима і… він нас не злякався. Це явно Джил Фрост, він дуже схожий на свого тата. І, напевно, важливо носить так багато блакитного кольору в одязі. А може це закон жанру, де чарівники льоду завжди носять або блакитний або білий колір.

— Вибачте! — вдавано зніяковів Джил. — Ви так добре виглядаєте разом! Ось я й подумав, що ви маєте бути кимось один одному. Що? Збентежив? Як зворушливо.

Він миловидно посміхнувся, але від цієї усмішки у мене мурашки по шкірі пробігли. Цей альфа небезпечний. Страшенно небезпечний, хоча виглядає доволі невинно.

І взагалі, як він міг подумати, що я колись буду з Бренданом? Та бути такого не може… Напевно…

— Джил Фрост? — спитав Брендан насторожено, мабуть, теж відчув негаразд.

— Так, — кивнув він, а потім глянув на нас. — Ви така чудова пара! Я так і бачу як намалювати арти та написати фанфіки за вашою участю!

Я мимоволі почервонів, а Брендан насупився:

— Значить, це ми тебе шукаємо! Що ти робиш?

— Те, що тато мені ніколи не дозволив би, — він зробив просту маніпуляцію рукою та я відчув страшний холод у ногах.

Я ніби застряг у айсберзі! Покрився льодом ледь не до колін, що викликає неприємне тремтіння.

— Гей! — Брендан торкнувся свого пояса і вмить витягнув з нього свій меч, що супроводжувався відблисками світла. — Ти взагалі знаєш, що не маєш права заморожувати його? Це моя мрія!

— Не дивно, адже ти його так любиш! — чомусь зрадів той, мабуть, з нашого безпорадного вигляду.

— Обожнюю… — похмуро прошипів Пендрагон. — Звільни його! Він на моїй совісті.

Джил Фрост розтяг губи в найневиннішій посмішці, на яку тільки здатний кожен третій альфа. А потім мені стало так холодно, що тіло перестало підкорятися. Неясно розуміючи, що мене щойно покрили крижаною кіркою, не завдаючи шкоди (так і думав, що цей лід чарівний), я відчув себе просто жахливо.

Мороз зводив з розуму, м’язи миттєво скрутило судомою, в голові промайнула думка, що хочу хоч брейк станцювати, аби звільнитися з крижаного полону. Я заморожений як той охоронець. Занурився всередині льоду!

— Та як ти насмілився?! — Брендан жахнувся мого вигляду. — Розчаруй його! Негайно!

— Зменши свій запал, — спокійно промовив Джил. — Він повернеться до попереднього стану тільки від потрібного антизакляття.

— Докладніше!

— Від твого поцілунку!

Якби я міг здригнутися… И як я взагалі можу їх чути?

— Хіба не чудово? Розчаровувати своє кохання поцілунком Істинного? Прямо як у казках.

— Ми прийшли поговорити про твої здібності! — напружений Брендан, не спускаючи меча, підійшов до мене. — Він взагалі живий? Якщо ти з ним щось зробив, я присягаюся, що однією простою помстою ти не обійдешся!

— Ось як? — розтягнув губи в усмішці Джил. — Ти готовий загрожувати мені в ім’я свого кохання? Чи все ще заперечуєш це? Ми з тобою схожі.

Брендан все ще не зводив із мене очей. Якби він знав, що зараз я притомний, то не був би таким… милим? Бо ненависті у його очах уже немає. А чи була раніше? Ой ні! Тільки не наївність бідолашного омеги! Ні, Мел, ти в льодянику сидиш! Думай про заморожену курку, ти ж на її місці!

— Серйозно, випусти його з крижаного полону! — грізно прошипів Брендан. — Поки я тебе не вбив!

Та не за мене хвилюйся! Запитай про цілі цього альфи! Та що ти на мене дивишся, як щеня побите?

— Я не турбуватиму вас, якщо ви не турбуватимете мене та мого тата, — Джил розвернувся на підборах. — Мені час додому. У нас на вечерю риба. Якщо ви щось скажете моєму дорогому татку, то простим обмороженням не обійдетесь, — на мить його обличчя набуло серйозного вигляду. — Я давно стежу за тими, хто може стати на заваді моїй кар’єрі в ролі лиходія. Ви вважаєте, я настільки ідіот, що не дізнався про свої сили раніше? Ви обоє, не плутайтеся під ногами. Думаю, на цьому ми все вирішимо.

Фрост спокійно пішов. Якби я міг, я крикнув би Брендану не відпускати цього альфу. Він може витворити будь-що ще!

Але Брендан кинувся до мене, випустивши навіть меч. Несподівано він торкнувся моєї щоки, покритої суцільним льодом. О, якби я міг відчути цей дотик!.. Гей, про що я думаю?!

— Мелорі, вибач… — прошепотів той, не знаючи, що я його чую. — Моя робота захищатиме тебе, але… Якби я знав…

Але ж ти нічого не міг зробити!

— Сподіваюсь це допоможе! — він швидко торкнувся моїх губ.

Тоді мені хотілося віддати все, аби відчути це. Не знаю чому. Може, тому що жодний альфа ще так не робив?

Брендан відсторонився з очікуванням в очах. Тепло розійшлося по тілу, крига тріснула і я зміг поворухнутися, тим самим розбиваючи морозну кірку. На звільнення пішло кілька секунд. Хвилину, Брендан не знає, що я все чув…

— Де Джил?.. — спитав я, ніби нічого не знаю.

— Обговоримо це дорогою додому. Потрібно покликати когось, щоби він розморозив охоронця. В нас проблеми. Цей альфа явно не бажає слухати голосу розуму…

— Апчхи! — видаю я і розумію, що завтра до школи не піду.