Глава 1

Що таке швидкість? Чи може вона вбити людину, а може і навпаки – врятувати?

Штат Техас. США. Година ночі, 5 травня.

Трасою Аме́рік на шаленій швидкості мчить дві машини, обидві спортивні і нереально дорогі. Одна з них виділялася на кожній гонці: вона була, як привид. Як тільки господар заводив спорткар і розпочиналися перегони, було вже зрозуміло, що виграє саме він.

Koenigsegg Regera – червоного кольору, з низькою посадкою, з неймовірною швидкістю летить до фінішної прямої, не помічаючи навіть суперника. Йонджун з легкістю маневрує та обганяє останнього учасника. Через кілька секунд машина вже фінішувала, і вкотре під бурхливі оплески та крики з авто виходить Чхве Йонджун.

Самовпевнений хлопець, який думає, що все у цьому світі вирішується грошима та зв’язками. Нічого немає неможливого для нього – так казав він.

Вийшовши з машини, хлопець самовпевнено провів своєю лівою рукою по свойому коричневому волоссю, з шоколадним відтінком. Він холодно окинув поглядом усіх присутніх, трохи посміхнувшись, при цьому оголивши свої верхні ікла і облизнувши їх, шатен попрямував кудись у натовп.

– Йонджун, – погукав хлопця хтось. – У нас проблема. – Почувши ці слова, Чхве повернувся до джерела звуку. У худорлявому хлопці він дізнався Лі Хісина – його близький друг. “Що він тут робить?” – Промайнуло в голові Джуна, адже Лі не любив гонки. Він вважав за краще більше сидіти у залі, де працював хореографом. До речі, хлопець був одним із найбільш популярних хореографів в Америці, його навіть звали на проекти до Південної Кореї, чим він дуже пишався. Але Хісин ненавидів гонки, оскільки дуже боявся за те, що одного разу хтось дізнається про таємницю Йонджуна.

– Що трапилося, Хісин? Чому ти тут? – Запитав здивовано хлопець, при цьому “відклеюючи” від себе дівчину, яка вже не вперше порушувала його особистий простір.

– Нам треба їхати до Сеула, точніше тобі. – Трохи голосніше сказав брюнет, оскільки шум, який походив від людей, перебивав його слова. – Давай ми підемо звідси і поговоримо на однинці. – Кинувши неприємний погляд вже на дівчину, яка стояла поряд і накручувала свій локон волосся собі на палець, сказав він.

– Я не можу зараз піти. Я тільки-но виграв гонку. Мені треба залишитись тут не надовго. Це може зачекати? – Втомлено спитав шатен.

– Ні. Це терміново, це пов’язано із твоєю таємницею. – Слово “таємниця” він сказав трохи приглушено, щоб почув тільки Йонджун. Після цієї фрази Чхве напружився.

– Добре, я зараз скажу Субіну, заберу свого Дракона і ми підемо. – Після сказаного, він пішов шукати самого хлопця.

Він виявився недалеко. Помітивши його в натовпі, якихось дівчат та двох хлопців, які явно клеїлися до нього, Йон підійшов до них.

-Субіне, сьогодні без мене. — коротко кинувши цю фразу, Джун уже хотів розвернутися і піти, але рука Чхве зупинила його.

– Не зрозумів, куди ти? Ти ж обіцяв зависнути з нами після перегонів. – Спокійно говорив блондин. Він вочевидь був уже під кайфом.

– Змінилися плани. – Сказавши це, Йонджун запитально глянув на свою руку, яку тримав Субін. Побачивши його погляд на собі, блондин відразу відпустив її і поглядом дав зрозуміти, щоб він йшов.

Підійшовши до своєї машини, він відкрив її ключем і заліз усередину. За кілька секунд Хісин так само був у салоні. Побачивши його в машині, Чхве здивувався.

-А ти, що сюди своїм ходом приперся? – Запитав блакитноокий у нього.

– Це ж на тобі зараз лінзи? – перевів тему Хісин.

– На одному так, на другому око стало назад блакитним до мого виходу. Другий, як завжди, червоний, а що? – Задав питання шатен, а після втомлено відкинувшись на спинку сидіння, Чхве натиснув на кнопку, яка знаходилася під кермом і почувся гул мотора. Знявши з ручника спорткар, машина рушила з місця. Натиснувши на газ, на спідометрі почала набиратися швидкість. Виїхавши на трасу, Джун втиснувся у газ.

– Зменш! – скрикнув Хісин. Бідолашного хлопця вдавило в сидіння, швидкість відчувалася від кінчиків рук, до кінчиків ніг.

– Та кинь, нормально ж. Усього 200 км на годину. – Весело сказав Джун. Подивившись із жахом на спідометр, Хісин нервово ковтнув. – То чому приїхав не на своїй?

– Я приїхав із Джеєм.

– А він що тут робить? – Зменшуючи швидкість до 150 км на годину, запитав шатен.

– Приїхав у справах до Техасу. Завтра назад до ЛА.

– То що ти хотів розповісти? – Серйозно запитав хлопець.

– Твою таємницю розкрив Хьонджін і шукає доказів, ну і тебе теж. – коротко відповів Лі. – Тобі треба повернутися додому, щоб уберегти свою таємницю. Так що повертайся, поки ще не пізно.

– Все надто серйозно? – Уважно дивлячись за дорогою, запитав він. Визнати чесно, хлопця непогано так затрясло, коли він почув це ім’я. Він нічого не боявся, але цю зграю божевільних …. Краще не переходити їм дорогу, адже вони можуть знайти всі твої скелети в шафах.

– Поміркуй сам. Мені зателефонував Бомгю і сказав, щоб ти їхав до Сеула. Він тебе зустріне, потім приїду я. Тож за мене не хвилюйся.

– За тебе ніхто й не переживав. – Награно пирхнувши і закотивши очі, відповів Йонджун.

– Якщо вони дізнаються, що ти вампір і все інше, що ти зберігаєш далеко в собі – тобі кришка. І бережи кублучку. Вони можуть знайти її та вбити тебе. Ти ж знаєш, що Хвану не подобається, що ти став непереможним Сутінковим гонщиком. – спокійно сказав Хісин і дістав з кишені пачку цигарок. Побачивши, що хлопець збирається палити, він відразу вибив цю пачку в нього з рук. А потім поклав руку назад на кермо.

– Ти не охринів палити у мене в машині? – Роздратовано поставив запитання блакитноокий.

– Сам же палиш. – Заплющивши очі, Хісин поліз за щойно вибитою пачкою цигарок.

– Я не палю у себе в машині! – Суворо відповів він. – До речі, ти передаси мені машину вантажним літаком, раз я поїду?

– Так ти згоден? – Здивовано запитав Лі. Адже умовити Йонджуна, щось зробити було майже нереально.

– Так. Тільки без Дракона я не поїду.

– Та перевеземо ми його, тільки так, щоб Хьонджин не дізнався. Як ти взагалі примудрився спалитись? – Втомлено запитав Хі і сперся ліктем об скло машини.

***

Сеул. Аеропорт Інчхон. 9 вечора.

– Алло, мать твою, ти де? – Кричучи в слухавку Бомгю, сердився Йонджун. Адже він уже як годину стоїть і чекає на хлопця, який благополучно проспав його приземлення, і тепер мчить на всіх парах до аеропорту.

– Я вже їду, не кричи. – Виновато відповів Гю хлопцю. – Я зараз у пробці невеличкій, почекай ще трохи.

– Боже. – Заплющивши очі, він кинув слухавку. Сівши на стільчик, яких було достатньо в аеропорту, він почав нервово чекати.

Йонджун вже був не перший день на нервах, адже його життю загрожує небезпека, а також розкриття його брудних секретів. Коли він казав, що не боїться нікого, це не означало, що він безсмертний. Хоча, з одного боку він дійсно безсмертний, але якщо Хван дізнається про кільце, то йому прийде кінець. Єдиний варіант – захистити, цю на перший погляд прикраса. Але проблема була в тому, що це кільце він закопав у дворі будинку, де він більше не живе, і це було три століття тому.

Тремтячи нервово ногою, Джун дивився кудись у далечінь. “І навіщо я тоді закопав ту каблучку, так би влив у середину кров Ангела і став людиною, але ні, треба було мені закопати його, тепер я фіг знайду ту каблучку і кров Ангела.” – думав шатен. Раптом він помітив знайому прикрасу, вона прямо таки майнула перед його очима. Джун одразу  підскочив. За рахунок того, що у нього були лінзи, він міг скористатися однією зі своїх здібностей. Фокусувати свій погляд на певному предметі, коли цей об’єкт буде кольоровим і у фокусі, все інше буде яскраво-червоного кольору і в раз фокусі. Але був один мінус, коли він користувався нею, його очі ставали кривавого кольору, але лінзи рятували.

Також використання будь-якої іншої здібності вимагала багато сил, після цього хлопцеві неймовірно хотілося випити крові. Але Йонджун не пив людську, тільки замінник.

Примруживши очі, він намагався знайти потрібну мету і побачив. Це була молода дівчина, у неї було довге волосся, коричневого кольору. Подивившись на її руку, хлопець був переконаний, що це те, що він бачив.

-Вибачте, – звернувся до брюнетки хлопець. – чи можна дізнатися звідки у вас це кільце? – Показавши на прикрасу, спитав шатен. Дівчина ж насупилась і підозріло кинула на нього погляд.

– Навіщо Вам знати цю інформацію? Ми знайомі? – Запитала вона, при цьому так само підозріло дивлячись на Чхве.

– Я… а в принципі не має значення хто я. – Простягнувши руку, він тут же її забрав, і почухав потилицю від невеликої незручності. – Я зацікавлений у вашому кільці. Мені здається, я його вже десь бачив.

– Це неможливо, адже це фамільна прикраса. Слухайте, ви просто хотіли так неординально до мене підкотити? Я ціную ваш оригінальний підкат, але мені подобається інший.

– Що? Я хотів підкатити до вас? – Заплющивши очі, Йонджун награно пирхає. – Вибачте, дівчино, але ви мені не цікаві. Мені потрібне ваше кільце. Я можу купити його у вас. За скільки продасте?

– Слухайте мені ніколи слухати ваші нісенітниці, мені треба зустріти мого друга. Так що іді… – Вмить обличчя незнайомки змінюється. Йонджун запитливо глянув на неї, а потім повернувся убік туди, куди й дивилася дівчина. Там стояв хлопець із дівчиною, і, очевидно, вони цілувалися. Повернувшись назад, Джун вже помітив силует брюнетки, що швидко йшов.

– Блін, мені кільце потрібне. – пробурмотів собі під ніс хлопець, а після почав наздоганяти її. – Зачекайте. – Окинув він незнайомку, але та не зупинялася, а продовжувала йти на вихід із аеропорту. – То був Ваш хлопець? – Нарешті наздогнавши дівчину, запитав Йонджун.

– Ні. – коротко відповіла вона, але по ній було видно, що їй дуже сумно.

– Тоді не розумію, чому Ви так рванули, ми ще не закінчили.

– А ми й не починали. Я Вас прошу, відчепіться від мене, навіщо Вам моє кільце? Ви самі вдумайтеся у Вашу абсурдність слів.

– Боже… – Роздратовано і ледве чутно сказав Йон. По ньому було видно, що вся його ввічливість у бік цієї молодої дівчини, рано чи пізно закінчиться. І він просто насильно забере цю каблучку. Визнати чесно, то він думав, що під впливом чарівності та запаху, що йшов від нього, адже він вампір, брюнетка одразу клюне і віддасть йому обручку, але ні.

– Не бачу тут Бога. – Підловила на грі слів дівчина Чхве. На що Джун просто закотив очі.

– Можете сказати, як Вас звати? – Все йдучи за нею, запитував хлопець.

– Я не бачу сенсу знайомитися. – Вийшовши з аеропорту, брюнетка прямувала у бік паркування, де стояли таксі.

Раптом Йонджун ловить її за руку і спритним рухом руки знімає каблучку з пальця дівчини, та так, що вона сама не помічає цього.

-Що вам потрібно? Відпустіть мене! – Обурено скрикнула брюнетка, при цьому намагаючись, вирвати свою руку з рук блакитноокого.

– Вже нічого, вибачте й приємного вечора. – Сказавши це, він усміхнувся і попрямував назад до аеропорту. Як тільки Йонджун розвернувся, він лукаво посміхнувся, адже не думав, що те, що він закопав, знайдеться так просто.

– Ей, Йонджуне! – Гукнув знайомий голос Чхве. Повернувшись на джерело звуку, він побачив Бомгю.

– Я вже думав, що ти не приїдеш. Я готовий був тебе вбити! – Роздратовано сказав шатен рудоволосому.

– Подумаєш запізнився трохи. – Підходячи до хлопця, Гю награно закотив очі.

– Ти знущаєшся? – Зовсім не весело запитав Йон.

– Гаразд, пішли. Розповіси у машині, що ти зробив Хьонджинові, що він тепер риє під тебе. – Обнявши по-братськи за плечі хлопця, вони попрямували до машини Бомгю.

– Я знайшов кільце. – Раптом вкинув Йонджун. Діставши зі своєї шкіряної куртки предмет прикраси, він показав Гю.

– Стоп, а ти його втрачав? – Здивовано спитав він.

– Ні. Три століття тому я закопав його у дворі будинку, який пізніше програв, а про кільце забув. Але мене це не вагало, адже головне, щоб каблучка була далекою від людського ока. – Дивлячись з цікавістю на кільце, розповідав Джун. Раптом у середині прикраси, він помітив чиєсь гравіювання. Помітивши напружений погляд шатена, Чхве спитав:

– Щось не так?

– Так. Тут не повинно бути жодного гравіювання. Але воно є. Невже я переплутав каблучки. Блядь. – Роздратовано відкидаючись на спинку сидіння, припустив Чхве. – Потримай прикрасу. – Раптом сказав Джун.

– Навіщо? – розгублено запитав Бомгю, але все-таки взяв круглу річ.

– У тебе є щось гостре? Там голка, наприклад.

– Звідки це? Думаєш, що я щодня вожу з собою голки у машині?

– Тоді зараз. Ти ж забрав мій багаж?

– Так. Поки ти ходив будь-де, я його забрав і поклав у багажник.

– Відкривай, я візьму звідти косметичку. Там мають бути манікюрні ножиці. – Сказав Йонджун, після Гю кивнув. Натиснувши кнопку під кермом, багажник відкрився.Вийшовши з машини, вони помчали до нього. Через пару секунд, він вже відкривав свою валізу, де на самому верху лежала косметичка. Взявши її до рук, шатен почав шукати там ножиці. Нарешті знайшовши їх, Чхве узяв їх до рук. Поклавши все на місце, хлопці закрили багажник і рушили назад у машину. Бомгю з цікавістю спостерігав, що робить його друг.

Сидівши вже на сидінні, Джун вколов себе ножицями в палець. Червона кров відразу виступила з вказівного пальчика.

-Давай мені тепер кільце. – Сказав Йонджун. Бомгю поклав йому в руки його прикрасу, а після Джун приклав свій палець до жовтого діаманту, який мав би із взаємодією з його кров’ю, змінитися на отруйно червоний. Але цього не сталося. -Блять! – Побачивши, що жодної реакції, він зло закричав.

– Підробка? – Дивлячись на камінь, що лежав у хлопця в руках, спитав рудоволосий.

– Так. Але як? Ця херня просто ідентична до справжнього кільця! Таке відчуття, що з мене просто знущаються. – Так само злившись, промовив Йон. На останніх словах, він поклав свою долоню в області очей та чола, а потім важко зітхнув. – Давай знайдемо ту дівчину, ти ж можеш. Якщо вона має це не справжнє кільце, то справжнє сто відсотків теж має бути.

– Залізна логіка. – сказав Бомгю і вони рушили з місця.

Вечірня дорога Сеула – чарівне місце. Куди не глянь, скрізь горять вогники світла, від чого здавалося, що в місті не так і темно, як здавалося раніше. Люди, які метушливо йдуть кудись, не помічаючи нікого й нічого довкола.

Йонджун відчинив вікно машини, вітер одразу ж подув йому в обличчя, від насолоди Джун заплющив очі і посміхнувся.

-Чо либишся? До речі, я зміг дістати тобі замінника. – сказав Бомгю. Почувши про замінник, очі хлопця змінилися на червоний колір, але під лінзами це було непомітно.

– Де він? Давай. Я дуже хочу їсти! – Оглядаючи машину, сказав Чхве.

– Одна порція лежить у бардачку, відкрий. – Не відволікаючись від водіння, сказав хлопець. Почувши де лежить майбутня насолода Йонджуна, руки самі потяглися туди. Через секунду в руках шатена лежала пляшечка з рідиною, яка до смаку дуже сильно нагадувала йому людську кров. Облизнувшись, він став жадібно пити її.

Замінник крові було дістати в Південній Кореї так само важко, як наркотики. Навіть у рази складніше, але для Бомгю не було нічого неможливого, як і для Йонджуна, завдяки зв’язкам і грошам.

Випивши всю рідину, Чхве блаженно відкинувся на спинку сидіння. Посміхнувшись від ситості, він став дивитися у вікно.

-Давай завтра з’їздимо до клубу? Ти вже, певно, забув, що таке корейські клуби. У Каннамі відкрили новий клуб, кажуть добрий. – Запропонував Бомгю.

– Давай, я не проти. Але не забувай, що ми маємо знайти ту дівчину. – Серйозно сказавши останнє речення, Гю втомлено кивнув, адже вважав, що в цьому немає жодного сенсу. Але він не хотів сперечатися з другом, тож просто погодився з ним.

Примітка: Вампіри це істоти, які по суті вже мертві, але за рахунок того, що вони харчуються однією лише кров’ю, вони можуть жити не одне століття. Коли вампір відчувають запах крові, його очі стають червоного кольору. Вампіри безсмертні, їх не злякати часником або срібним колом. Вони так само не бояться світла. Впізнати вампіра дуже складно, але якщо в людини неймовірно бліда шкіра, варто задуматися…

Виноска: Дракон – ім’я машини Йонджуна.