Глава 1

Морозний вітерець пустотливо похитував верхівки кремезних, старезних ялиць. Чорна димова пляма псувала біле, снігове полотно лісового пейзажу. Пожежа розігнала температуру, через що сніг неподалік, став поступово танути оголюючи болотяне місиво. Дерев’яне перекриття огорнуте полум’ям, болісно тріскотіло гукаючи на допомогу. У дворі, біля купки заготовлених дров, навпроти палаючого жарким полум’ям дому, лежав знесилений чоловік. Його змучене, брудне обличчя, наполовину заховане під густою бородою, скорчилося в намаганні підвестися. Коли перед ледь відкритими очима з’явилися почервонілі від морозу пальці, думки вмить прояснилися.

 

Я прокинувся на вулиці, а погляд мій звернений на палаючі руїни мого щасливого, минулого життя. Лишень подумати, нещодавно в нас були свої плани на майбутнє. Моя невимовно дорога родина, де ж вона? Невже залишилася в пекельному полум’ї? Ні, я добре пам’ятаю як виніс їх не шкодуючи сил. Холод пробрав тіло до кісток, обличчя горить, немов вмите окропом, і навіть у горлі жахливе відчуття від собачого холоду. Далеко позаду пролунав чийсь сміх і знайомий жіночий голос. Не може бути, це ж моя дружина Керіта, а біля неї двоє гидких нальотчиків. Треба пересилити свою фізичну слабкість, зібрати люте бажання врятувати її до купи, щоб нанести руйнівний удар.

 

Доклавши титанічних зусиль, впираючись своїми “дерев’яними” пальцями в промерзлу землю, йому вдалося підвестися. Руки від дикого морозу здерев’яніли настільки сильно, що пальці майже не згиналися. Направляючи погляд чітко на супротивників, під ногами одного з них, він помітив тіло дружини в роздертому одязі. Бандит, який зробив з нею це, єхидно посміхався прокручуючи у пальцях ніж. Декілька метрів праворуч інший, намагався щось знайти в кишенях непритомного сина.

 

«Керіто!?» — не жаліючи больного горла, заволав я. Не знаю чого я очікував, але побачивши весь цей жах, мене ніби струмом пронизувало. Перед очима несамовита лють, яка закрила огляд червоним кольором. Мій вигук добре почули ці виродки, але вони напевне сильно недооцінюють людину в віці, яка ще й ледве підвелася. Ба більше, вони взагалі не сприймали мене, бо один з бандитів смикаючись, вивернув свою лисувату голову бридко витріщаючись. Та останньою краплею став той нахабний жест, коли він злизав з краю свого ножа трохи її крові. Тоді мені просто зірвало дах.

 

Не шкодуючи сил та ігноруя наслідки, чоловік влетів кулаком у пику бандита, котрий чіплявся до сина. Кісточки поцілили прямо у скроню, а після гучного хрускоту, тіло мародера відлетіло на метр жорстко розгорнувши снігову купу. Перший підскочив і виставив ніж попереду себе, намагається таким чином упіймати чергову атаку, але на адреналіні тіло гнівного батька огорнула надзвичайна легкість. Різко ухилившись в сторону, він махнув ногою та черевиком вибив ніж, той впав та загубився в снігу. Лють взяла гору та відступати не планувала. Всією своєю вагою, він штовхнув мародера, та той впав на сніг, чоловік часу не втрачав, а задавив йому колінами грудну клітину. Голова відкрита. Не жаліючи сил, він почав розбивати кулаками його макітру, і лише згодом прийшов до тями, коли вже замість лиця в нападника залишилося кроваве місиво. З кісточок на кулаках злізла шкіра демонструючи мясо та кістки, в цю ж мить повернулися і больові відчуття.

 

Дружина лежить зовсім поруч, треба встигнути допомогти їй! В намаганнях швидше допомогти, я впав на коліна та почав повзти до неї. Закривавлене тіло важко було впізнати, вся шкіра в подряпинах, порізах, а її одяг рвали руками. Обличчя я і зовсім впізнати невзвомзі. Руки тремтять, та навіть так, підіймаючи її голову, поклав собі на коліна, щоб в останнє побути разом з коханою. Доля відразу забрала в мене все, що любив та без чого жити не міг. Бажання здатися та померти ось тут, разом з близькими долало мою внутрішню силу, але я згадав, що не оглянув сина. Повільно залишивши тіло дружини, підвівся і підійшов до нього. Пар йшов з носика, і виглядав він так, ніби просто спить. Мій син живий, отже жити я буду заради нього!

 

Полишивши усі недостойні думки, батько взяв дитину на руки й пішов засніженим лісом. Коли очі ледь бачили, перед ними заграли вогники старого міста. На дворі ще ранок, тому вулиці майже повністю пусті, і лише в вікнах невисоких будиночків виднілося сяйво. Долаючи десятки метрів, які для його знесиленого тіла перетворилися в кілометри, батько помітив двоповерхову будівлю, з високою вежею всередині. Ледь тянучись до дверей, він декілька разів постукав та залишив сина на вході. З безпечної відстані чоловік поглядав за тим, як покоївка в віці, з здивованим обличчям, забрала непритомне дитя всередину. Чоловік сперся на стіну і видихнувши сказав: “Сподіваюся тобі доля посміхнеться і ти станеш гарною людиною, Рубі”.

 

Мріючи про тепле ліжко, смачну їжу, гаряче пиття, він повільно переносячи ноги поплівся засніженою вуличкою. Попереду, немов світло в кінці тунелю, сяяли відчинені двері міської таверни. Неначе живий мрець, той пересувався та дивився ледь розкритими очима, як раптом сили його зовсім залишили. Тіло мимоволі почало падати вперед, але раптова опора не дала цьому статися. Маленька дівчинка, повністю одягнена в теплий, хутряний одяг упіймала чоловіка. Незважаючи на свою худорляву статуру, сил в неї хоч відбавляй. Вона здивовано подивилася на обличчя, котре розпливлося в п’яній посмішці, чия борідка повністю вкрита снігом, а губи навіть трохи посиніли.

 

«Ньорде, це ти?» — схвильовано й трохи розгублено спитала. Свідомість покинула його, через що відповіді не було, але вона не гаючи часу, невдоволено зітхнула і закинувши його руки собі на плечі потягла в таверну. За ними залишалися протяжні сліди, по болоті, снігу. Незабаром шкіру зустрів привітний жар каміна, в таверні “Дорожній прапор”, викликаючи очікуваний рум’янець. Тепла дерев’яна підлога дзвінко рипіла під брудними черевиками дівчинки. Наче скидаючи важкий тягар, вона посадила знайомого на лавку під вікном. Хазяїн таверни допитливо зиркнув на ранніх відвідувачів, але питати нічого не прийнято, адже до подібних закладів заходять різні люди та їхні історії власника турбувати не повинні. Незабаром таверну наповнили й інші обличчя, які захотіли відпочити від тяжких буднів. Дівчинка вже зняла з себе хутряну куртку, залишаючись у темній нижній сорочці, яка трималася на лямках, що оперізували плечі. Витягнувши з кишень різні баночки з затертими до дірок етикетками, почала протирати руки від вологи, що залишилася на них.

 

«Витягну твою дупу цього разу, як у старі добрі часи.» — пробурмотівши під ніс, тонкі пальчики вхопилися за шийку однієї з пляшок. Розкрила легким рухом і злегка хлюпнувши невелику порцію настоянки на долоні, почала втирати рідину. Блакитна заграва огорнула зал, всі навколо аж ненадовго завмерли, але коли зрозуміли в чому річ, ніхто й оком не повів. Рідина миттєво ввібралася в шкіру, залишивши на ній темні, трупні плями. Дівчинка провела руками над ранами, торкнулася грудної клітини та кінчиків пальців. Весь цей час долоні видавали слабке жовтувате сяйво.

 

Коли я розплющив очі, то відчув як руки сильно пекли, а звернувши увагу помітив моторошну картину. М’язи обтягли оголені кістки, кровотік відновився, а вже після цього, шматочки шкіри налипли зверху, з’являючись прямо з повітря. Незабаром і груди перестали боліти, а дихання відновилося. Це заклинання третього класу — відновлення, високого рівня, раніше я таких не бачив. Звернувши увагу на лікаря помітив дівчинку, у чиїх рисах впізнавалася моя давня знайома. Це Брунгільда, я точно мав з нею справу раніше.

 

Брунгільда ​​закінчивши зцілювати рани важко впала на стілець навпроти. Погляди зійшлися, та між ними залишилася якась недомовленість і однозначно неприємна атмосфера.

 

— Бачу не солодко тобі живеться з твоєю жіночкою, — зовні Брунгільда ​​виглядала молодо, обличчя рум’яне, ніжне, волосся руде, шовковисте, водночас голос, як у старої жінки.

— Ти пов’язана з тим звірством, яке сталося вранці? — серйозно спитав чоловік, трохи нахилившись до неї.

— Ми вже давно знайшли тебе, і знаєш, за зраду випустили б кишки кожному члену твоєї родини, але який же твій синочок солоденький, — вона закинула голову назад і поправила чубчик посміхаючись дивною, злісною посмішкою. — Розкриєш суть твого питання?

 

Брунгільда ​​підняла руку, підкликаючи до себе господаря таверни. Дядечко закінчив розливати пиво іншим своїм відвідувачам, спритно підбіг до столика наших героїв і люб’язно звернувся до дівчини.

 

— Чого бажаєте?

— Мені й моєму другові пива, а от і монета, — склавши купку з десяти мідяків, мовила та.

— Буде зроблено, — господар підчепив стос пальцями і одразу зіштовхнув собі в кишеню на фартуху, поспіхом той повернувся за барну стійку, готуючи вилизані до блиску келихи.

— Ще раз питаю, це ви послали тих виродків чи ні? — стиснувши зуби, Ньорд повторив запитання.

— Я не знаю про що ти, ми вже давно зав’язали з розбоями, мародерством, — Брун підставила руку під голову і взявши одну з пляшок, почала крутити його в пальцях.

— Ти скажи ще, що на життя заробляти почали легальним шляхом, — сумніваючись у почутому з легким глузуванням промовив той.

— Тобі, напевно, важко повірити, але я мандрівний аптекар, — різко перевівши погляд з “іграшки” на нього, продовжила. — Та й почала б я тобі допомагати май я відношення до тих козлів?

— Знаючи тебе, ти була б тільки рада побачити мої муки, але напевно я й справді помилився, — заспокоївшись, чоловік взявся за голову, намагаючись спланувати свої подальші дії.

— Особисто я, кілька років тому, без роздумів би кинула тебе мерзнути в снігу, — з легкою садистською усмішкою вона промацала його реакцію на це твердження, а потім поспішила згладити кути. — Але час іде й образу за ту зраду я більше не тримаю.

— Мене це неймовірно тішить, — зітхаючи, спробував позбутися саркастичного тону. — Якщо серйозно, мені не завадили б зараз люди, яким можна було б довіритися, адже я потрапив у справжню дупу.

— Як сміливо покладатися на того, кого ти кинув далекі дванадцять років тому, та все ж таки, що в тебе трапилося? — дівчина з чистим інтересом дивилася на нього в очікуванні подробиць.

— Мій дім, сім’я, і ​​просто життя, все це зруйновано, — дивлячись на мозолисті руки, він навіть трохи засмутився, згадуючи скільки сил було вкладено у все це.

— Це карма, виходить, — насмішкувато кинула та.

— Брун, я щиро шкодую, що тоді кинув вас, втікши з нею, правильно було б обговорити це, а не підставляти, але нічого вже не виправити.

— Та забудь, я знущаюся, не намагайся видавити з себе якісь брехливі слова жалю, — саме в цей момент на їхньому столі з’явилося два келихи холодного, ароматного, бочкового пива. — Можливо, якби я була на твоєму місці, заради любові всього мого життя, вчинила б так само. Але я не розумію, що ти в ній знайшов.

— Дякую за часткове розуміння та частування, — чоловік ухопився за келих і мокнувши вуса в алкоголь, почав висмоктувати все хмільне.

— То що ж ти плануєш робити далі? — вона взялася так само за келих і разом сьорбнула.

— Мене чекає помста, — погладжуючи мокрі вусища, всерйоз замислився над планом дій. — Потрібно визначити, хто їх послав, вийти на лідера і обезголовити банду.

— А якщо це поодинокі розбійники і в них нема верхівки, що тоді? — Взявши зі столу шматочок ароматного чорного хліба, вона закусила випивку.

— Тоді я зроблю все, щоб на околицях жодна мерзота не мешкала, мій обов’язок забезпечити дитині спокійне життя.

— То він таки живий?

— Так, але залишився в притулку, — стиснувши зуби, констатував Ньорд.

— Не так вже й погано, враховуючи, що цей притулок навіть краще того звалища, де мене вчили магії.

— Ти допоможеш мені?

— Спершу дочекаємося…

 

У таверну раптово увійшов високий, світловолосий хлопець з чубчиком, що закривав одне око. Одягнений в елегантний шкіряний плащ чорного кольору, всіляко прошитий хутром, а також вузькі бриджі схожого стилю, на завершення високі черевики. Звернувши увагу на них, відразу попрямував до столу сяючи променистою усмішкою. Ньорд також впізнав в ньому старого приятеля. Глухі кроки важких черевиків по дерев’яній підлозі розходилися всією таверною. Блондин підійшов до їхнього столу і навис, наче грозова хмара. Світло м’яко відбивалося від його шкіряного плаща, але місцями розриви тканини псували вигляд. Його волосся віддавало жовтизною, але чистоти і блиску в них немає, через шар бруду. Обличчя так само не доглянуте, легка щетина пробивається псуючи враження від гостроти підборіддя. І лише кришталево чисті, блакитні очі відрізнялися природною чистотою. В них виднілися доброта і крихти безстрашності. Він одразу звернувся до своєї знайомої.

 

— Брун, я ж казав дізнатись про орден, а не споювати безхатченків.

— Ти хіба не впізнаєш? — вона посміхнулася й демонстративно провела рукою у бік чоловіка, якого нещодавно врятувала.

— Знайоме обличчя, цікаво де я міг с тобою бачитись, — блондин посміхнувся і обережно відсунувши стілець, сів поруч.

 

Його очі швидко оглядали образ цього безпритульного, і в голові таки спливли картинки з минулого.

 

— Ньорд, чи не так?

— Так, Віг, давно не бачилися.

 

Подумати тільки. Стільки років минуло і я досі пам’ятаю його, ніби ще вчора проводили разом нальоти. Адже Вігге був мозком нашої банди, чим же цей хитрун займається зараз?

 

— І як же твоє сімейне життя? — Вігге почав з тієї теми, яку вважав приємною, але як виявилося прогадав.

— Все зовсім погано, мені треба навідатися до декого в гості, — стискаючи кулак Ньорд, дивився на миску з хлібом.

— Коли ти так кажеш, маєш на увазі мокруху? — Віг безцеремонно потягнувся до келиха своєї подруги і міцно вхопивши, випив половину. На її обличчі вималювався подив і обурення, але висловити невдоволення не наважилася.

— Бандити завалили його дружину, а він хоче їм за це помститися, якщо коротко, — Брунгільда ​​пробурчала дивлячись на келих у чужих руках.

— Я б з радістю допоміг, але ми відійшли від справ і планували зайнятися чимось легальним та прибутковим.

— Ідеї є якісь? — поцікавився Ньорд, допиваючи пиво.

— Хотіли піти в орден, кажуть там зараз недобір, а ми ж досить міцні і могли б стати на службу, — блондин захоплено говорив про свої плани тій людині, яка вже колись не виправдала довіру.

— Вони ж контролюють регіон, може й мені туди піти, — голова запливла після важкого келиха алкоголю, але Ньорда ідея зацікавила.

— Орден, повинен допомогти нам стати на ноги за символічну плату у вигляді нашої вірності, — Брунгільда ​​знову втрутилася і вихопивши свій келих почала жадібно пити, блондин навіть не зреагував.

— Непогана ідея насправді, але я навіть не уявляю, де їх шукати, а ви?

— У нас все схоплено, хоч і наполовину, — Вігге витяг з-за пазухи скомканий клаптик паперу, де дрібним почерком щось написано. — Ось я накидав інформацію зі чуток від різних людей, і за найімовірнішими даними, орден влаштувався у старому форті що за містом.

— Так чого ми зволікаємо, давайте заглянемо до них, — Ньорд став зовсім безстрашним під алкоголем.

— Ти так у сорочці з голим пупком і полізеш крізь снігові кучугури? — блондин глузливо глянув на ініціативного п’яницю. — Візьми хоч мій плащ.

— А ти тоді як?

 

Вігге випростався і скинувши плащ з плеч, склав його і передав старому. Під теплим верхом у нього щільна сорочка та хутряний жилет, на які вся надія. Ньорд здивовано розглядаючи чужу річ, бачив невеликі отвори на швах, їй мабуть багато років.

 

— Я завбачливий, і мені навіть трохи спекотно було, — Віг подав руку Брун натякаючи, що вже час іти.

— Тоді виступаємо?

 

Невдовзі зграя вже йшла околицями цього скромного містечка. Сонечко світило явно сильніше, а наші герої навіть зуміли впоратися з легким алкогольним божевіллям. Холод зменшив вплив, але це ненадовго, адже ввечері знову вдарять морози. Брун поспішила вперед, їй не сиділося на місці. Вігге та Ньорд йшли на одному рівні.

 

— Досі не можу повірити, що вона пробачила мене, — мовив чоловік торкаючи свою бороду.

— Ви з нею розмовляли з цього приводу?

— Так, і вона сказала, що не тримає образи.

— Я б на твоєму місці не сприймав її так буквально, адже Брун як ті самі припливи і відливи, — мацаючи меч у старому, затертому футлярі на стегні, Вігге йшов не зменшуючи ходу. — Простіше кажучи, вона завжди вагається.

— Значить, треба бути обережним і не грати на нервах, а це буде не просто з огляду на наші натягнуті стосунки, —старий зітхнув і закинув руки за голову.

— Навпаки, не зациклюйся, але тримай у голові її непостійність, так у потрібний момент ти зможеш передбачити удар в спину.

— Звучить жахливо, чорт забирай…

 

За густими кронами дерев височів чорний, як смола, стовп диму. Наші герої прискорилися і поспіхом пробігши дорогою, нарешті вийшли навпроти високої, старовинної фортеці. Кладка стін уже обсипалася, вікна місцями були відсутні, а десь перекриті дошками. Чорний дим валив прямо з внутрішнього двору. Наближаючись, Ньорд встав черевиком на опущений дерев’яний міст, чиї ланцюги проіржавіли, а дерево порогнило. Слабо вірилося, що це давнє місце якось пов’язане з орденом, тут навіть смерть ніби кружляє в повітрі.

 

— Потрібно перевірити, що там сталося, — чоловік поспішив усередину, тоді як Брун і Вігге зупинилися.

— Там може бути табір бандитів і йти туди в такому випадку — справжнє самогубство, — Брун шепнула на вухо своєму напарнику.

— Гей, ви йдете!? — розвернувся і з претензією крикнув Ньорд.

— Брате, варто почекати з цим, це може бути не те, чим здається, — блондин спробував акуратно натякнути на небезпеку.

— Мені начхати, я не тягтимуся назад через цей собачий холод, мені треба відпочити, хоч десь, — чоловік повернувся і став навпроти товариша, простягнувши руку зажадав. — Дай мені зброю, я перевірю, що там, і якщо буде потреба зумію захистити себе.

— Правильно, ти у фехтуванні краще будеш, але якщо сили будуть не рівні, виходь до нас, обвалимо міст і втечемо, — Вігге передав йому свою стару рапіру.

— Все буде нормально, я певен.

 

Заходячи у внутрішній двір, Ньорда зустріло жахливе видовище. Земля всіяна тілами, кінцівками, нутрощами, воїнів різних фракцій. Один, хто вижив, стояв праворуч з відкритою книгою в руці. Одяг у білих тонах, які поєднувалися з жовтим. За стилем одягу видно, що це маг, адже його коротка мантія, мішкуваті обмотані штани в тих же тонах і капюшон з гострим наконечником не підходили для ближнього бою. Дихання хлопця прискорене, а погляд стомлений, він очевидно виснажений. Навпроти ж чоловік, чий погляд істинно мертвецький із властивими їм білими зіницями. Під очима глибокі темні синці, обличчя в шрамах, а волосся начисто сиве. Сам обладунок зі срібла, яке, мабуть, почорніло від невідомої сили, так само кіраса добре прошита хутром, стегна частково закривала кольчужна сітка поверх щільних штанів. Цей чоловік зовсім не виглядав стомленим, він навіть реготав з супротивника. Хлопець із книгою під стінкою помітив краєм ока гостя і крикнув.

 

— Ідіть звідси, пане!

— Не чіпай його, мені так кортить зжерти ваші серця, поглинути весь страх роками накопичений у цьому м’якому й теплому органі, — проклята істота прохрипіла своїм мертвецьким голосом, після чого мерзотно облизалася.

 

Ньорд не знав з ким має справу, але відступати не збирався, хоч і відчував неконтрольований страх від розповсюдженої ​​тут темної аури. Намагаючись перебороти себе, рішуче вийшов у двір, став поблизу хлопця приєднуючись до битви. Двоє героїв у парі відчували моральну перевагу над цим створінням.

 

— Що це за істота і як її здолати?

— Це проклятий покровитель одного з лідерів, — відповів хлопець подумки, вчитуючись у чергове заклинання.

— Так, давай, розповідай йому про мене, щоб від страху затремтіли коліна, щоб серце втягнуло найяскравіше людське почуття, — його голос набував зовсім не людських інтонацій, що доводило до тремтіння.

— Серйозна мерзота значить, то що робитимемо?

— Здається знайшов, відволічіть його! — вигукнув хлопець, виставивши руку вперед.

 

Я зібрав волю в кулак і кинувся на цього мерзенного мерця, але раптом дзвін і леза наших мечів зіткнулися. Від нього віяло неприємною аурою, ніби постійна пульсуюча магічна енергія пронизує моє тіло. Він відхилився назад і знову завдав удару, потім моя черга. Удар за ударом, від стін форту луною відбивався дзвін наших мечів. Я відпарирував всього декілька ударів і згадати яку силу раніше мав.

 

Чарівник міцно стиснувши книгу читав заклинання, а Ньорд тим часом не шкодуючи сил завдавав удару за ударом, потрапляючи найчастіше по зброї опонента. Мертвець усміхнувся і раптовим, різким рухом, який перевершував людську реакцію, відсік ногу чоловіка. Кінцівка відлетіла перекинувши тіло чоловіка. Від болю стиснувши зуби, він ще раз махнув мечем пробивши долоню мерця наскрізь, але той лише затис кулак. Ньорд спробував витягти лезо, але воно міцно застрягло. Раптом сталь його клинка почала червоніти плавлячи гарду.

 

Що сталося, я так і не зміг зрозуміти, адже думки сильно плуталися від шоку. Якоїсь миті я просто перестав тримати меч, відкинувши ручку вбік, лезо же так і залишилося в руці трупа. Розпечений до червона, він підніс його до моєї руки, а потім черевиком затиснувши кисть увігнав у передпліччя, зовсім розкроївши його. Пекучий біль у руці був настільки сильним, що я майже було знепритомнів, як раптом мене відволікло яскраве, біле сяйво.

 

Придворний маг дочитавши заклинання увібрав у долоню святу силу і різко, ніби блискавка пробив супротивника. Кулак огорнутий енергією увійшов прямо в центр обладунку прогинаючи метал і ламаючи ребра, перетворюючи нутрощі монстра в кривавий фарш. Потоком несамовитого вітру з тіла мерця винесло темну сутність, яка в той же момент відбилася на стіні форту. Вигорілий слід від проклятого духу якийсь час ще навіть вивергав із себе темні потоки диму. Оболонка його розсипалася, залишивши по собі обгорілий труп. У купі попелу залишився кристал, повністю матовий. Хлопець у білій мантії звернув увагу на партнера, і той вже майже знепритомнів. Підбігши до нього почав оглядати рани, а Ньорд з останніх сил ухопився за руку молодого мага.

 

— Мій син у притулку, не залишай його…

— Стривай, я зараз зцілю тебе, — той розкрив сторінки своєї книги поглядом шукаючи потрібне заклинання і вже було навіть направив руку, але дива не сталося, магічна енергія закінчилася.

 

Мій розум ніби провалюється у сон. Я не хочу вмирати, адже мені ще треба встати на ноги та витягти сина, але в серці гострий біль, а в очах пітьма.

 

Життя Ньорда обірвалося, про що свідчила судома і останній подих. Чарівник залишив тіло тут, серед інших полеглих від руки проклятого, а сам оглянувши поглядом форт, закрив книгу і мовив.

 

— Я повинен виконати останнє бажання мого рятівника.