Глава 1

Це мало бути звичайним, та звичним для всіх засіданням найвідданіших, та найближчих прихильників Темного Лорда.

Абсолютно ніщо не віщувало якоїсь надзвичайної події, чогось що мало змінити майже всі долі присутніх в цьому великому залі Мелфой Мінору. Але вона була,  та викликала занепокоєння у багатьох.

Таємничий силуєт, який сидів на стільки близько до самого Лорда Волдеморта, що кожному ставало ніяково.

Було складно точно сказати хто це був, але з під чорної , довгої мантії яка прикривала абсолютно все тіло таємничої особи, виднілися чорні, як земля , довгі кучері.

Хто вона? Нова наближена Володаря? Тоді яким чином їй вдалося підібратися так близько до Самого Темного Лорда?! Враховуючи те, що навіть Беллатрикс Лестрандж не змогла отримати на стільки бажане, та небезпечне місце.

Подейкують, що  до першого зникнення Волдеморта, вона довгий час, була його коханкою.
Але чомусь лише одна людина в цій залі, нервувала більше за всіх.

Статний білокурий чоловік, на вигляд років більше сорока, за сумісництвом володар цього надзвичайно розкішного маєтку, Луціус Мелфой. Його очі помітно бігали по залу, наче шукали порятунку, а руки, які знаходилися в шкіряних рукавицях, на стільки сильно стискали тростину, що в абсолютній тиші було чутно їх скрип. Він не хотів вірити в те що бачить, він був ладен провалитися на цьому ж місці, аби йому сказали що він помилився, що це не вона.

Напружену тишу перервав голос :
– Сьогодні особливий день, мої найближчі піддані. Саме сьогодні я ладен віддати вам шану, саме ви перші познайомитесь….

Напруга зростала, абсолютно всі погляди були прикуті до незнайомки, лише Мелфой старший невпевнено поглядав з-під лоба, то в бік сидячої поряд дружини з сином, то в бік силуету, наче намагався запевнити себе в тому, що він просто поступово втрачає здоровий глузд, бо цього просто не може бути!.

– Дельфія Блек, мій єдиний нащадок, моя єдина дочка.

В саме цей момент, незнайомка зняла з своєї голови накидку, і стало зрозуміло, що це ще зовсім молода дівчина,на вигляд років двадцяти, з великими хитрими очима, пухкими, червоними губами та блідою шкірою, деяким Смертожерам, навіть здалося що вона світиться в напівтемряві.

Всі сумніви з приводу пліток про  стосунки Беллатрикс та Темного Лорда підтвердились в одну мить, не було жодних сумнівів в тому, хто її мати. І справа навіть не в дівочому прізвищі Беллатрикс, яке носила дівчина, але й в тому, що вона перейняла від неї дуже багато зовнішніх рис, зокрема кучеряве, та абсолютно не слухняне волосся.

Дельфія кинула лише один погляд в сторону сидячого не так далеко від неї господаря цього маєтку. Але його було достатньо, достатньо щоб його сердце на мить зупинилося. Остання надія згасла. Він побачив саме її. Своє  захоплення, яке вже давно вийшло за рамки моралі.

Вони провели разом не одну ніч, і зустріли далеко не один світанок.
Він не знав про неї абсолютно нічого, ні імені, ні прізвища, він знав лише те, що не може прожити ні секунди не думаючи про неї. Можливо саме невідомість спонукала його до цієї гри, можливо щось інше. Вона не відповідала на жодне питання про себе, лише посміхаючись та кліпаючи своїми великими зеленими очима, які змушували його руки давати абсолютну волю, і він знову пірнав з головою в цей вир.

«- Я Луціус Мелфой», кожен раз повторював він в своїй голові, але чи слухає хтось ту голову? Звичайно ні.

Але чи то страх перед повною втратою контролю над ситуацією, яку так любив Мелфой. Чи страх перед можливим викриттям цих заборонених стосунків, Луціус таки зміг видавити з себе,
– Між нами все скінчено.
І він і гадки не мав, що колись ВОНА, знову буде так поряд, і що тепер його життя, вже не фігурально та романтизовано знаходиться в її тендітних руках, а фактично, бо вона донька самого Темного Лорда.

Засідання пройшло на одному подиху, Володар був в чудовому настрою. Всі його грандіозні плани, абсолютно співпадати з його можливостями, всі зарядилися оптимізмом і вірою в свою перемогу. І тільки двоє в цьому величезному маєтку, відчували колосальну напругу, вони намагалися не зустрічатися поглядами, не привертати до себе абсолютно не бажаної уваги.

Але кожен раз коли їх погляди зустрічалися, сидячі поряд могли відчувати вібрації іх сердець.

Дельфі дивилась на нього, на причину своїх страждань, скільки ж вона картала себе питаннями.

За що? Чому? Вона розуміла що він набагато старший, розуміла що їх роман, рано чи пізно зайде в глухий кут. Розуміла, але не приймала, не слухала, не чула саму себе.

А тепер шо? Висновки просятся самі собою. Він одружений, в нього дорослий син. Він один із найзаможніших чаклунів світу магії. А вона? А що вона,  просто іграшка в його руках, якою вміло користувалися.

В голові стільки думок, всі вони наче зв’язані в величезний вузел.

«Яка іронія долі, Луціус чоловік моєї тітки Цисі, яку я вже й не пам’ятаю», «Батько мого двоюрідного брата Драко, про існування якого я навіть не знала». «Святий Салазаре, якого біса все це коїться зі мною?» « А що найжахливіше? Я його кохаю, мої долоні спітніли, я згадую кожен його дотик, погляд, голос, його аромат. Чорт мене забирай, я не могу показати йому свою слабкість»,

Засідання завершено, майже всі без особливого поспіху крокували в сторону до виходу. Темний Володар наказав не залишати свого місця лише трьом присутнім.

Мелфой старший не входив в число виняткових, тому поспіхом встав і покинув залу.

– Северусе, голос Волдеморта порушив смертоносну тишу. – Ти вже познайомився з моїм нащадком, твоя міссія залишається не змінною.
Чоловік лише кивнув головою, не сказавши ні слова у відповідь.

– Драко, твоїй сестрі знадобиться саме твоя допомога у Гоґвартсі.
Від такої новини лице Дельфі навіть трохи перекосило, їй в цілому було критично не зручно знаходитися поряд з Драко, враховуючи обставини.

– Так моя юна надія, для тебе в мене особливе завдання – Поттер. Ти маєш стати частиною життя цих зрадників крові. І розповідати мені про всі їх плани,про всі їх кроки, вже завтра ти прямуєш до школи чаклунства.

Не можна сказати, що дівчина була часлива, від впавших на неї перспектив та новин, але все краще ніж знаходиться поряд з Луціусом і мліти від кожного подиху.

– Драко ти вільний, Дельфі чекай за дверима. Коли я завершу давати вказівки, Северус пояснить тобі все більш ретельно.

Світловолосий юнак, на стільки швидко крокував в свою кімнату, що навіть не помітив стоячого прямо перед дверима батька. Дельфі ж в свою чергу, не могла не пропустити його повз своєї уваги.

– Зачекай, такий рідний та знайомий голос, такий глибокий…

Дельфі зупинилась, але не подавала жодного вигляду про те, що ладна провалитися під землю.

-Я хотів поговорити з тобою, – Чоловік зробив невелику паузу та продовжив. – Дельфі, нарешті я дізнався твоє ім’я. Ти мала сказати мені хто твій бать…

– Ти мав пам’ятати що ти одружений, що в тебе син, не на багато молодший за мене. Не скидай свою відповідь Луціус. Я не змушувала тебе зі мною кохатися.

В цей момент дівчина була в легкому шоці сама від себе, вона звичайно була далеко не з тендітних та сором’язливих квіточок, але цей чоловік, змушував її свідомість відповідати «так» на всі питання. Хоч іноді вона і намагалася демонструвати свій характер, і це до жаху подобалося Луціусу в ній.

Бо до цього жодна жінка не вимовляла свого «фе». І будемо відвертими, взагалі не відмовляла. Бо він Луціус Мелфой, а ця юна чортиця попила не мало крові, залишаючись такою веселою, загадковою, якоюсь суперечливо легкою.

– Пробач, промовив той дивлячись промо в очі, пробач мене, я хочу все повернути.

І в той момент, здається сам Луціус не розумів, чи то від страху невідомості, чи то через реальні почуття, та ту бурю емоцій яка вспалахнула в нього всередині, він це сказав. Але назад шляху не було.

– Дівчина ледь стримувалась, зберігаючи холодну, та ледь грайливу маску.

В кімнаті стояла мертва тиша. І двоє стояли наче вкопані, очікуючи якогось знака, та прагнули допомоги. Ця дистанція, яку вони мали тримати, знищувала їх.

Чоловік знав, якби він міг підійти ближче, доторкнутися до неї, поцілувати, зірвати той клятий одяг… Від цих думок аристократу ставало дурно.

Цей момент перервав скрегіт дверей. З залу засідання вийшов високий чоловік, одягнутий в чорний одяг. Северус кинув свій вічно не задоволений погляд в сторону Дельфі та Луціуса.

А цей достатньо напружений момент перервала юна Леді, вона швидко змінила вираз обличчя, і не без того великі зелені очі здавалися це більшими, а грайлива посмішка додавала обличчю суперечливої незайманості та кокетсва  :

– Містер Снейп, я так чекала на новини. То що, який предмет я буду вести в Гоґвартсі?

Насуплений чоловік, окинув з голови до ніг дівчину своїм поглядом, і з долею незадоволення, відповів:

– Місс Блек, ви прямуєте в Гоґвартсі в якості учениці старших класів, і будете навчатися в одному потоці з вашим братом Драко.

І саме в цей час, з обличчя Дельфі злетіли всі маски.

– Я звичайно дуже вибачаюсь, подивитися на мене, я дуже схожа на 16-ти річну?

Дівчина емоційно розвела руки, і запахнута накидка відкрила таємницю її округлих форм. Дельфі мала достатньо пишні груди та відносно тонку талію, силует якої дуже добре проглядався через чорну облягаючу сукню.

На мить Снейп навіть знеяковів, але дуже швидко взяв себе в руки, не показуючи жодного виду.

– Ми зможемо впоратися і без використання магії, якщо змиємо всю «розмальовку» з вашого обличчя, Місс Блек, та вдягнемо вас в більш пристойной одяг.

Важко було сказати що сукня  та макіяж були занадто відвертими, але розуміючи нафталінові погляди Северуса, та його вміння деморалізувати будь яку ситуацію.

Мелфой старший навіть не здивувався від таких гучних заяв. Та ледь чутно, і в своїй фамільярній манері висказав насмішку в слід вже зникаючого Северуса:

– До цього моменту я взагалі сумнівався що він помічає, що жінки відрізняються від чоловіків.

Луціус дуже погано вмів приховувати свої емоції ,коли він озирнувся щоб закінчити розмову з Дельфі, її вже не було поряд.

*******

«Присвяті чаклуни, яка жахлива була дорога. Чому обов’язково пертися в цей триклятий Гоґвартс, саме в смердючому потязі? Який постійно трясе! Ще й ця форма, дякую що хоч не в Грифіндор не запхнули.

Ну який же це жах, знову шкільні роки». Дівчина в свій час так і не закінчила Дурмстранг. Ніхто так і не зміг пояснити причину, чому вона так швидко покинула школу, та куди зникла далі. Але пройшло вже не мало часу, да і в цілому після повернення Темного Лорда, та визволення матері з Азкабану, всім було абсолютно чхати на її шкільні роки. Да і в принципі всім завжди було чхати на неї.

– Гаррі, як провів зимові канікули?
Пролунав дзвінкий, дівочий голос.

– Рон, Герміона. Я неймовірно щасливий вас бачити.

Хлопець по спішив на зустріч щоб міцно обійняти двох своїх кращих друзів, і вже разом вони пішли до Гоґвартсу. Дельфі ж в свою чергу, скориставшись моментом, пішла слідом за трійкою.

Дорогою відкривалися неймовірні краєвиди. Дикий ліс, гори, полонини… А яке повітря, дійсно, потрапляєш наче в паралельну реальність.

Це все так вражало, що дівчина вже і забула нащо вона, йде по п’ятам за Гаррі та його компанією.

Але все таки Дельфі розуміла, їй потрібно якимось чином познайомитися, та втертися в довіру хоча б до одного із цих навіжених. Але як?

Як тут звідки не візьмись, на зустріч вийшов її любий братець. Зі своєю компанією. На обличі в нього промайнула єхидна посмішка.

– Що бруднокровка, знайшла собі охорону?

– Було б що стерегти, промовила низькоросла, дівчина з темним волоссям, вище плечей.  Котра стояла поряд з блондином.

– Тшшш… Пенсі, я не давав тобі слова. Пробурмотів Драко.
«Чому я взагалі маю дивитись і приймати участь в цьому дитячому садочку», ця думка постійно крутилась в голові Дельфі.

Дівчина ледь чутно видохнула і  направилась до Драко та його компанії. Золоте тріо в свою чергу мовчки, та з долею недовіри стежили за кожним кроком, та рухом невідомої їм дівчини.

Дельфі на стільки близько підійшла до Драко, що той навіть розгубився на декілька секунд.

– Ти такий приставучий зі всіма чи тільки з цією бруднокровкою?- Прошепотіла на вухо юнаку.

В його очах одразу  читалась роздратованість, розпач і навіть доля смутку.

Вже друга поява цієї дівчини несе за собою таку напружену тишу. Було навіть чутно скрегіт зубів Пенсі Паркінсон, котра здавалась зараз вибухне від ревнощів.

– Тільки не плач. – Вже гучно промовила Дельфі штовхаючи «любого братика» з невеликої гори, да так що той покотився вниз і приземлився прямо в груду снігу та старого гнилого листя.

Гучний сміх Герміони, Рона та Гаррі, дали зрозуміти, що зараз самий час приступати до першої частини своєї місії.

– Мій батько дізнається про це все сьогодні ж! Ви ще всі поштодуєте! А ти в особливості Дельфі.

– Що це там таке галасує знизу, тхір який порпається в добриві? Думаєш твій татко накаже мене?

Тим часом друзі Драко
намагалися підняти хлопця, та почистити від бруду, та мокрого снігу.

– Дельфі, мене звати Дельфі. Я новенька, навчалась до цього року в Дурмстранзі. – Протягуючи руку промовила незнайомка.

– Герміона Ґрейнджер, це Рон Візлі та Гаррі Поттер, ми навчаємось тут з першого курсу. Можливо тобі потрібна якась допомога?

І лише Рон відчував якесь дивне занепокоєння з приводу нової знайомої, але наважитись сказати щось, він так і не зміг.

І звідки Мелфой знав її ім’я?
По дорозі до Гоґвартсу, Гермі відчайдушно розповідала Дельфі про предмети, навчання та чудову бібліотеку в якій можна знайти абсолютно все, Рон здавалось трохи відволікся від своїх тривожних думок, воно і не дивно, бо по дорозі він з’їв майже все що поклала його мати на тьох.

Гаррі як завжди думав про новий учбовий рік, про Волдеморта і навіть не мій уявити на скільки близько знаходиться зараз його частина. Дуже дивно що його шрам, абсолютно ніяк не реагував на його доньку.

Дельфі в свою чергу намагалась бути максимально привітною та веселою, хоч і в її душі вирував справжній ураган. Думки сплутались,

« Ну навіщо цей Драко нагадав мені про Луціуса?», « Хоча кому я брешу, сама собі, я ні не секунди про нього не …»

– Дельфі, дивись, це наш двір, тут на перерві збираються абсолютно всі. Не залежно від факультета, я бачу тебе вже зарахували в гуртожиток Слизарин. – Чітко промовила Герміона.

– Не пощастило, будеш жити з Драко та його навіженою «елітою». Додав Гаррі.

– Факультет шалених прихильників культу чистокровності та знущань над нормальними людьми. – Вже не витримав Рон.

Дельфі не знала що відповісти, тому швиденько загубилась в натовпі інших студентів.

«Треба було краще підготуватися, не очікувала я, що мене може в чомусь запідозрити саме Візлі.»

– Да що ти за людина така, Рон! Зі всієї дурі шандарахнула підручником по руці хлопця Гермі. Вона ж новенька, їй і так важко! Нагадаю що капелюх хотів і нашого Гаррі приєднати до Слизарину. Чи ти думаєш що і він стає на сторону Волдеморта!

– Дійсно Рон, вона захистила Герміону, коли ми з тобою мовчки стояли і дивилися за тим як Мелфой так зневажливо до неї ставиться. Доречі вибач Гермі, ми не думаємо так.

– А ти Візлі, в наступний раз вибачишся перед Дельфі. Знову замахуючись підручником промовила дівчина.

– Та зрозумів я, зрозумів. Тільки заспокойся.

«Тут так темно і сиро, але на диво такі дорогі меблі та обробка стін. Я не розумію, чому хтось живе в башні, а хтось в якихось катакомбах?!

Ну в моїй кімнаті все не так уж і страшно. Велике ліжко з зеленим балдахіном. Приємне освітлення, багато книжкових полиць і немає цього жахливого запаху вологості.»

«Цікаво, а як там він? Сподіваюсь Драко вже все розповів своєму батьку.

Я не дам так просто забути про себе. А чи є в цьому сенс?» Думки не давали дівчині спокійно заснути.

«Він збрехав, хоча чи можна називати це брехнею? Я ж не питала, а чи не одружений ти часом з моєю тіткою Цисі? А з іншої сторони, він же не міг забути про те що він багато років одружений і має сина . Доречі мого брата.Я вже думала про це.  Мерліне, таке могло статися лише зі мною.»

Ці думки жерли б дівчину до самого ранку, якби не ледь гучний стукіт в двері.

Перший раз Дельфі навіть здалося, що це щось шумить в сусідній кімнаті. Але друга серія стукоту, була вже більше гучною, що і дало їй впевненості що це точно до неї.

« Ну кого принесло до мене посеред ночі, якщо це Драко, я кину його до Василіска.

Наш «любий» декан факультету, мільйон відсотків вже пускає шмарклі в своєму ліжку»

Відчинивши двері донька Волдеморта, не могла повірити своїм очам. Це був він. Чоловік який так часто любив нагадувати про те що він Луціус Мелфой.

– Будеш тримати мене на порозі? Чи може я зайду?

Його голос міг звести з розуму. Такий низький але в одночас чаруючий та солодкий.

– Що ти тут робиш!? Зібравши всі свої метелики до купи, впевнено відповіла Дельфія.

– Мені починати тут?

– Заходь, тільки швидко, я вже готуюсь до сну.

– Я помітив, промовив чоловік, оглянувши молоду дівчину з ніг до голови оцінюючи поглядом.

В напівтемряві було видно напівпрозорий чорних халат, та мереживо від шовкової ночної сорочки, яка підкреслювала неймовірно звабливу для нього фігуру Дельфі.

– Тебе тут ніхто не чекав. Кажи що треба і йди додому, до дружини.

– Звичайно мене ніхто не чекав. Саме тому цей ніхто скинув мого сина з гори? – Єхидно посміхаючись промовляв чоловік.

Чи ти не знала що він пришле мені поштову сову? І те що я буду змушений вирішувати це питання особисто.

– А ти зі всіма вирішуєш питання таким особистим чином? Просто я чула в минулому році Драко не дуже ладнав з Поттером, то можливо краще тобі виконувати мою міссію?

– Дельфія!!!

– Перестань Луціус, я шуткую, напевно. Не буду я більше нікуди кидати свого дорогоцінного братика. Просто так склались обставини. Якщо це все про що ти хотів поговорити, допобачення, я дуже втомилась і хочу спати.

Скинувши в себе халат дівчина покрокувала до свого ліжка.

Луціус в свою чергу прямував точно не в сторону дверей, підійшовши до неї ззаду та прибравши неслухняні кучері з плеча та вух, прошепотів:

– Зоре моя, я так сумував весь час. Невже ти все забула?

– Між нами все скінчено, чи не ти це казав? Я лише зробила те що ти мене просив, забути.

– Невже ти не розумієш? Я зробив це заради тебе, заради твоєї безпеки. Темний Лорд повноцінно повернувся, гряде велика війна, ну невже я міг наражати на небезпеку свій найбільший скарб, подивись мені в очі.

Аристократ взяв дівчину двома руками за талію і повернув до себе.

– Я дуже боявся тебе втратити, тому я вирішив принести в жертву наші стосунки.

В цей момент, навіть сам Луціус не розумів, він каже правду, чи просто як завжди намагається отримати для себе якусь вигоду.

В цей час молода панянка абсолютно не знала як реагувати на такі гучні слова, їй всім сердцем хотілось вірити в щирість свого коханого.

Ноги ставали ватними, тіло не слухалось, навіть мозок переставав давати сигнали СОС. Вона лише стояла і дивилась в такі жаданні блакитні очі.

– Ти не маєш що мені сказати? Я не вірю що моя вічно говірка пташка втратила мову.

– Луціус, так не має бути, я не розумію чому ти радієш, я нічого не розумію. Що буде з нами далі?

– Тшшш.. – Чоловік різко повернув Дельфі спиною до себе, продовжуючи шепотіти:
– Ти же все знаєш, знаєш що я хочу бути лише з тобою, після закінчення війни, коли Темний Лорд отримає перемогу, я розлучусь і ми зможемо не приховувати наші стосунки.

В цей час руки Луціуса безцеремонно, блукали по тілу Дельфі. Обережно ласкаючи груди, спускаючись нижче до виразної талії і жадібно стискаючи бедра притуляючи дівчину ще ближче до себе.

Палаючий подих, який панянка відчувала на своїй тендітній шиї, змушував її видати здавалось ледь чутний стогін.

Але аристократ все чув. Чув і знав, всі її слабкості, відчував всі бажання.

– Луціус ми в Гоґвартсі, так не можна. В стін є вуха.

– Тобто все ж таки тебе зупиняє лише це?

По чоловіку було помітно, що він ледь взмозі стримувати себе поряд. І здається сам потрапив в усі свої пастки, щоб змусити Дельфі забути  образи і впасти в вирву бажання та почуттів.

Не витримуючи напруги , Луціус повернув дівчину до себе обличчям і жадібно поцілував, бажаючи лише одного, взаємності.

І вже не взмозі відмовити самій собі, та відповіла на поцілунок, паралельно скидаючи з чоловіка чорне пальто, не розриваючи поцілунок ні на секунду, слідом на підлогу полетіла сорочка та спідня білизна Дельфі.

Не в змозі чекати, пара навіть не встигла повністю визволитися з оков одежі.

– Якщо я зараз скажу ні, ти зможеш зупинитись? Раптово промовила дівчина.

–  Делфі, я зроблю все що ти захочеш, це дійсно твоє бажання? з долею дратівливості відповів Луціус.

– Хммм, напееевнооо…. Я хочу тебе. – Прошепотіла дівчина прямісінько в його вуста.

Без зайвих слів, аристократ скинув все що знаходилось на письмовому столі, котрий був поряд з парою, припіднявши дівчину за талію посадив на нього.

Дельфі провела руками по оголених грудях чоловіка та животу спускаючись в низ, щоб розтібнути його штані і нарешті віддатись йому повністю.

Її так збуджувала його фігура, чоловік не мав великих м’язів, але легка рельєфність та широкі плечі, великі руки, зводили дівчину з розуму.

Але в Луціуса на це все були інші плани, він схопив дівчину за дві руки і схрестив іх за її спиною, тримаючи однією долонею два тендітні зап’ястя.

Вільною рукою він спустив свої штани та нарешті війшов в лоно дівчини різким але обережним поштовхом, щоб не завдати болю.

Дивлячись дівчині прямо в очі, але Дельфі не в змозі стримуватися, закрила їх від насолоди і чоловік накрив її губи своїм палким поцілунком.

Поштовхи ставали все сильнішими та глибшими, руки дівчини все ще були сковані, а чоловік блукав по тілу і стискав стегна та талію, на стільки сильно що від його пальців залишались сліди.

Палке дихання, стогін, здавалось що температура в кімнаті стає занадто високою, і що ці двоє за мить стануть одним цілим.

– Тихіше, шепотів на вухо Луціус. Не збавляючи темп та пестивши внутрішню частину бедра дівчини.

Але та вже не в змозі була реагувати на щось окрім відчуттів, які накривали її тіло.

– Місс Блек, треба терміново поговорити, – Місс Блек ви там? Я чую вашу присутність, – Алохомора. – Прозвучав басистий голос да дверями, який не почули коханці, в вирві своїх почуттів

І в кімнату зайшов Снейп, який в напівтемряві не одразу зрозумів що тут відбувається. Але роздивившись в темряві довге біле волосся…

– Що тут… якого біса, Мелфой?