Глава 1.

***

Сея відчувала звуки. По тілу обережним тремтінням котився шум крапель, що вже вщухав. Глибоко в голові лунав мелодійний щебет. Будинок монотонно рипів, колисаючи втомлену свідомість. С кожним непевним звуком Сея занурювалася глибше, ближче до недосяжного спокою. Ще зовсім трохи. Але… Тендітна гармонія в мить зруйнувалася, коли щось гучно вдарило по шибці. Дівчина, витягнута з ефемерного напівсну, підстрибнула. Серце забилося у вухах, тілом пройшовся скороминущий жар. Палаюче дихання обпекло горло. Знов прокинулася…

З неймовірним зусиллям Сея повернула голову до вікна. Ранкове світло було ще тьмяним, бліді контури меблів заповняли кімнату. Завалений паперами стіл у вікна, стілець, на який дівчина ще ввечері кинула свою сорочку, що зараз здавалася химерною марою, ніяк не одягом. Зблідла та виснажена, Сея спробувала ковтнути, але у роті було сухо. Під таким кутом складно було виявити причину шуму. Дівчина важко зітхнула та сіла на ліжку. Нудота на мить підступила до горла. Мабуть, Сея в той момент виглядала як небіжник. І без того бліда шкіра майже світилася під ранніми молочними променями, спальна одежа зім’ялася, а взлохмачене чорне волосся лізло в очі. Голова гуділа від недосипу, тільки через декілька хвилин Сея повністю прийшла до тями та спробувала підвестися. З першого разу не вийшло, кімната жваво закружляла та розплилася в очах. Дівчина змочила пресохлі губи язиком та, сковтнув черговий напад нудоти, нарешті встала на ноги. Шию неприємно стягнуло. Сея перевела розфокусований погляд до джерела недавнього шуму. На віконному старому склі красувалася невелика тріщина та червона пляма, що вже майже розмилася рідкими краплями дощу. Мабуть птах врізався в шибку. Сея зітхнула, та важко опустилася на ліжко. Сьогодні вже поспати не вийде.

Зайнявши те саме положення, дівчина вп’яла погляд затуманених очей в стелю. Вапно взялося тоненькими тріщинками, деінде від часу з’явилися жовті розводи. Це, звісно, було не дуже естетично, але поки воно не заважало і не падало на голову ремонт залишався непотрібним. Кімнатою витав запах пилу, старих сторінок та краски для друку. Все ж прибирання не завадило б.

Неспроможна на свіжі думки, Сея згадувала попереднє полювання. Малюнки в голові ліниво привли, ніби повітряні судна на хвилях вітру. Як в тумані згадувалися довга дорога, перше знайомство з Прибережним Королівством, океанський бриз та великі вітрильники, барви ярмарок та ще багато всього. Потім перед очіма спливали нічні стеження та розрахунки стратегій. Те, що Вбивця полюбляє найдужче. Далі викрадення корони, ті неймовірні хмельний азарт та адреналін. Відчуття сили долі в долонях, майже як залежність. Паперовий кораблик думок дійшов до своїх перших порогів. Ніч перед від’їздом ніяк не залишала серце та душу. Сеї було шкода те місце. Хоча Королівство Берегів вважалося одним з найгарніших, його жителі та будівлі часто страждали від бурь, що приносить Безумний Океан. Той, що ще ніхто не зміг переплисти за всю історію. Все полювання Вбивці переховувались саме в тій старій частині міста, і кожен вечір ця маленька схованка, ніби халабуда з теплих строкатих ковдр, дарувала спокій. Разом із непробудним вільним сном.

Ніколи в “своєму” Королівстві Сея так не спала. Це було її прокляттям, покаранням за невимовні гріхи. Коли ніби справжній дім намагається вигнати тебе, знищити душу та розтрощити серце. Тільки у Сфентамі з’являлася незрозуміла гнітюща тривога, відчуття чієїсь зловісної присутності. Ніби перетинаючи кордон Королівства, життя опинялося в чиїхось чужих холодних пальцях. Тільки тут з’являлося виснажливе безсоння та нічні кошмари.

Сея давно думала про втечу. В один день просто взяти, зібрати все і поїхати світ за очі. В світі безліч Королівств і містечок, схожих на те в Прибережному. Там, де було би комфортно. Але… Дівчина ніколи не могла бути впевненою, що прокляття Сфентамі не попрямує за нею слідом… Де б не ховалася, куди б не подалася, вона все одно залишиться собою. Ніколи не втече від своєї тіні, тож кошмари та тривога знайдуть свою господарку навіть на краю всесвіту.

Кімнатою вкотре пройшлося важке зітхання. Сея ніколи не розуміла, і, певно, не зрозуміє своє існування. Королівство Кленів ніби ненавидило її, насилало нещастя та лиха, але чомусь дозволило дівчині рости, вчитися, знайти свою справу та людей, що замінили родину. Жити… Дівчина всміхнулася, згадавши дівчат, що, певно, бачили вже третій сон наразі. Дивовижно, що Вбивці зустрілися саме в цьому місці і за таких обставин. Покинуті, на краю життєвого шляха, біля величезного перепуття. І ось, зовсім різних, їх об’єднує одна справа вже мало не три роки. Ностальгія захлеснула з головою, Сея прикрила втомлені очі. Подумки повернулася до знайомства, першої сварки в той же день, першої сумісної справи… Червоною ниткою та крадіжка тягнулася через роки, у недосяжний майбутній час. До діла, яке Вбивця чекала так довго. Очі розпахнулися самі по собі, легке приємне наслання безслідно зникло десь у глибині чорних райдужок. Сонливість злізла з голови та розчинилася в напівтемряві. Вже посвітлішало, всі предмети інтер’єру стало добре видно, але Сея не зважала на них. Вона жваво підвелася, кинула вже ясний погляд у вікно. Дощ закінчився, червоне листя мерехтіло маленькими живими крапельками, птахи вже співали свої ранкові симфонії.

Очі автоматично опустилися на стіл, на невеличкий квадратик паперу й обережну пір’їнку, що тулилася до нього. Піратській лист. Подих збився, хвилювання закрутилося у шлунку м’яким вузлом.

Час будити інших.

***

– Що?! – Все ще сонна розпатлана Інарі дивилася на співрозмовницю як баран на нові ворота. – Ти що жартуєш?..

Сея покачала головою та кинула на стіл лист з пір’їною. Без неї він вже виглядав якимось порожнім, тому дівчина вирішила не викидувати. Може, як пам’ять залишиться. Три пари різноманітних очей вп’ялися в клаптик паперу, заради якого їх підняли в таку рань.

– Не жартую. Цей лист я знайшла вчора, коли принесла сюди корону, він прибув раніше за нас. – Дівчина коротко зітхнула. – В ньому кривим по білому написано, що в нас є шанс на… на нове життя.

Всі мовчали, зачаровано дивлячись на жовтуватий прямокутничок, як на судовий вирок. Інарі зі скуйовдженим волоссям не могла відірвати від нього замисленого погляду, трохи охайніша Ніка тримала підборіддя пальцями, дивлячись ніби крізь, Шимі загальмовано терла очі і намагалася стримати позіхання. Вона була єдиною, хто відносився до цієї справи як і до всіх інших.

– Жіноча королівська доля коштуватиме цілий статок. Та й корона також немало. Якщо ми її викрадемо та продамо, в нас з’явиться можливість переїхати та не красти більше так багато. – Голос Ніки був тихішим, ніж зазвичай, але зовсім не через заспаність. Вона тяжко ковтнула. – Кожен зможе піти своїм шляхом…

Ніка зустрілася поглядом з темними райдужками ватажка. В зелених очах читалися приреченість та сум. Почуття чогось незворотнього лягло на серце Сеї важким тягарем. В носі закололися голочки сліз, дівчина прикусила нижню губу. Вона опустила погляд, що відразу натрапив на зловісний папірець. Він дійсно виявився судним вироком для Вбивць. І, здається, вердикт виявився гіршим за інквізицію.

Звісно, всі дівчата розуміли, що ця праця – лише перехідний етап життя. Від безвихіді до можливостей. У кожної були свої мети та мрії, коли вони зустрілися. І, на жаль, за три роки вони нікуди не поділися. Але з’явилося ще дещо дуже вагоме. Дружба… Ні, навіть більше. Вбивці стали родиною одне для одної, хоч би як абсурдно це не звучало. Життя без інших вже здавалося неможливим. Разом вони створили свою домівку, репутацію, бачили неймовірні місця, переживали яскраві гострі емоції. Сея вже не уявляла існування без Інарі, що вічно влаштовувала безлад, без Ніки та її спокійного дружнього тону, без Шимі та її невтомного намагання здаватися дорослішою. Все це було великим шматом дівчини, без якого, напевно, вона просто пропаде. Ніби й не було ніколи.

Якщо справа вдасться, кожній Вбивці відкриється можливість впевнено йти до мети, але не Сеї. В неї ніколи не було свого життя чи цілей, дівчина вважала свої мрії надто образними, безглуздими. Дівчата були її сенсом. Вони як нитки, скріплювали частини особистості, створювали Сею і робили тою, ким вона була. І якщо зникнуть, душа просто розпадеться на уламки. І зникне дівчина передсмерною марою, розчиниться в запахах книг та дерева, назавжди залишиться фантомом в свідомості трьох дівчат, що зробили з неї людину з живим серцем.

Але все ж це життя, необхідність рухатися вперед завжди була і буде. Йти своїм шляхом, поки ноги тримають. І Сея не буде утримувати від цього Вбивць. Так, вона любить їх, всім серцем і навіть більше, тому повинна відпустити. І цей час вже зовсім скоро.

Шмигнувши носом, дівчина виринула зі своїх думок та тряхнула головою. Вона повинна бути сильною. Заради майбутнього найдорожчих людей у світі…

Вбивці кидали стривожені погляди то одне на одну, то на ватажка, навіть очі Шимі почали наповнюватися незвичним для неї хвилюванням. Трохи зібравшись до купи, Сея зітхнула та заговорила.

– Ми повинні почати стеження та збір інформації якнайшвидше. На розробку стратегій може піти значний час, палац Сфентамі вважається одним з найнепідступніших. Не гірший за фортецю…

Дівчина намагалася говорити впевнено(і в неї непогано виходило), хоча в горлі все ще зростав комок. Вбивці слухали ватажка в пів-вуха, думки були явно зайняті чимось іншим. І Сея знає чим саме.

– А як же ми? Хіба Вбивці не розпадуться після цієї справи? – Шимі дивилася пронизливо і говорила до жаху прямолінійно, як завжди. Куток губ Сеї здригнувся вгору, але спав в ту ж мить.

– Ви повинні рухатися вперед. Прожити все життя як злодійки в напівпокинутому будинку на околиці міста… Так не можна, це не ваша доля. Колись ви розповідали мені про свої плани, мрії, що прийшлося покинути через обставини. Я дуже добре пам’ятаю їх, і завжди хотіла, щоб ви рішуче прямували до них. – З кожним словом комок підіймався все вище, ніс шалено щипало, а нижній ряд вій ось-ось би намокнув, якщо би дівчина не зморгувала сльози кожні три секунди. – Та й взагалі, хто сказав, що коли ви підете, наші зв’язки одразу ж обірвуться?

– Так, звісно, не одразу. – Сумна іронія у словах Шимі ледь не змусила Сею розревітися на місці. Вона так ніколи не казала раніше…

– Якщо мені судилося залишитися в минулому для вас, то це нічого не змінить. Це я шахрайка та викрадачка, мені було вирішено все життя жити поряд з дрімучим лісом в страшному домі з привидами. Це моя доля, не ваша. Ви повинні бути сильними, щоб рухатися далі.

Повисла задумлива тиша. С кожним ковтком комок провалювався все глибше, стало трохи легше. Але тільки до того моменту, поки він не спустився на серце, що миттєво заболіло від одного дотику. Першою з гнітючого трансу вийшла Ніка. Вона була найстаршою з Вбивць, тому розуміла необхідність будувати майбутнє гостріше за всіх.

– Тоді… Коли починаємо стеження?

Сея зітхнула з ледь вловимим полегшенням. Добре, що в такий момент можна зайняти голову справою. Останньою разом з дівчатами. Тож це обов’язково повинна бути вдала робота. Ватажок має сфокусуватися на цьому.

– Думаю, треба почати вже завтра вночі. В нас багато роботи, прийдеться старанно дивитися та аналізувати, діяти швидко та рішуче. В нас, на жаль, немає права навіть на крихітну помилку.

– Але ми тільки з іншого полювання, хіба це не позначиться на нашій праці? Звісно я хотіла справу поскоріше, але ж… не так… – Тон Шимі здавався трохи розгубленим, очі стрибали з обличчя на обличчя.

– Коронація в кінці листопада, вже за чотири тижні… Нам доведеться пожертвувати відпочинком в цьому випадку.

– А корона того графа? Пік активності долі може пройти, поки ми будемо зайняті іншою справою. Тоді ми не зможемо нічого з нею зробити. – До того мовчазна Інарі нарешті підняла очі та зазирнула в лице подруги. Це питання змусило Сею на хвилинку замислитися.

– Займуся нею сьогодні до стеження, в мене є цілий день. Раджу почати приготування зброї та фізично розігрітися. Якщо нас зловлять королівські гвардійці… – Дівчина похитала головою, уважно зазираючи в очі кожній Вбивці. – Це буде миттєвий кінець.

Дівчата синхронно кивнули, виказуючи розуміння. Першою підвелася Шимі і жваво вибігла з дорадчої. Вона полюбляє тренуватися, ще й сон геть пішов. За нею вийшла Ніка, попередньо повідомив, що піде годувати конів та готуватися. Інарі та Сея залишилися вдвох.

– Чому не йдеш? Я хотіла знайти дещо та відокремити долю від корони. Попереду ще розробка плану.

– Та мені тут одна деталь не дає спокою… Я живу в Королівстві кленів вже четвертий рік, але вперше чую про якусь принцесу, яку ще й коронують. Ти про це щось знаєш? Хіба не дивно?

Сея замислилася. Вона не дуже добре тямила в справах королівської родини, якось ніколи не стежила, але деяка дивна таємничість все ж відчувалася. Ніби принцесу приховували до віку, коли її можна буде коронувати та представити людям.

– Я ніколи не слідкувала за життям королівської сім’ї. Навіть імена не всі знаю. Думаю, з цими питаннями краще сходити до піратів. Може щось і розкажуть.

Інарі кивнула, та автоматично запустила руку в волосся. Пальці застрягли між сплутаними темними пасмами, дівчина з шипінням витягнула їх та схопилася за голову. Сея стримано засміялася, Інарі майже миттєво повторила за ватажком.

– Мабуть, піду спочатку приведу волосся до ладу. Сходимо до цих завтра вдень? Ну чи коли ми там прокинемося після стеження…

– Мг… – Сея все ще стримувала сміх, тому змогла видати лише невиразне мичання. На язику так і крутилися кусливі прізвиська для непричесаної подруги.

Дівчата, сміючись, вийшли з дорадчої і попрямували по своїх справах, кидаючи одне одній безглузді фразочки. На душі одразу стало легко й невимушено. Заради таких моментів і існує Сея, і, якщо вже їх скоро не стане, треба насолодитися як слід…

***

Весь день Вбивці готувалися до стеження. Навіть коли яскрава сонячна куля скотилася за обрій, розмалювавши небо в волошкові барви, тренування та перевірка спорядження не збавляла обертів. Це одна з основних та найголовніших частин полювання. Погана підготовка могла коштувати надто дорого, дівчата це дуже добре усвідомлювали. Бували вони вже якось спійманими та навіть посадженими у в’язницю, не дуже приємно виявилось. Справжнім дивом втікли. У їх Королівстві подібні помилки можуть стати невиправними, так що ніхто не ледарював.

Шимі весь час до інструктажу тренувалася з Інарі на невеликому бойовому майданчику за будинком. Вони самі його облаштували і проводили там найбільшу кількість часу. За кілька десятків метрів вже починався ліс. Яскраві високі клени, ніби ритуальні вогні, спонукали битися сильніше, лютіше, агресивніше. Не на життя. Але Вбивці не зважали на них, це не лицарський бій, це всього-на-всього тренування навичок та спритності. І Шимі з Інарі находили в ньому розвагу. Кожен раз, виходячи на майданчик, в них прокидався азарт, своя особлива жага першості. І майже завжди їх маленькі перемоги та програші закінчувалися сміхом та безглуздими теревеньками на сухому нагрітому піску. Такими вже вони були… Це було дорогоцінно для Сеї, хоча на майданчик вона приходила й не так часто.

У ватажка та Ніки були свої особисті тренування. Якщо Шимі та Інарі були силою, то Сея зі старшою – мозком. Вони швидко придумували шляхи відступу та добре діяли по ситуації, Ніка непогано орієнтувалася на будь-якій місцевості, завжди уважно роздивлялася, Сея ж добре аналізувала стан та вираховувала стратегії. Команда пройшла багато справ, щоб налагодити роботу та набратися досвіду, і зараз вони вже точно не найгірші у своїй справі.

Після прощання з Інарі, Сея зайшла до себе в кімнату. В купі паперів на столі не знайшлось й натяка на те, що шукала дівчина, тому вона почала шаріти шафками та полицями. Нарешті звідкілясь зверху, разом з немалим шаром пилу, на голову посипалися плотні паперові згортки. В одному з них Сея розпізнала шукане. Велика мапа міста Сфентамі, потерта та надірвана в деяких місцях. Посередині великим колом був зображений королівський палац, всі сім головних вулиць міста стікалися до нього, як сонячні промені. А ось на надірваному краєчку простягнувся покинутий район, в якому жили Вбивці. Далеченько.

Відкашлявшись від пилу та обтрусивши одяг, Сея взяла мапу і, ігноруючи залишений безлад, попрямувала в дорадчу. Відчуття шорсткого плотного папіру в долонях навіяли спогади. Дівчина придбала цю мапу років з шість тому у якогось ринкового безхатька, який торгував всім що в нього залишилося. Не те щоб Сея прониклася світлими почуттями до цього чоловіка… Ні, вона просто побачила цікаву річь з дурнуватою долею. Скоріше за все, цією мапою трохи згодом би розводили багаття. Хоча, мабудь, пилитися у шафі майже шість років – доля, не краща за початкову, але нарешті папір все ж витягнут і готов послужити господарці.

Поки Сея наводила лад на столі та розкладала мапу, до неї приєдналася Ніка. На них чекала розробка зразкового плану та можливих шляхів відступу. Все як завжди. Трохи згодом на інструктажі дівчата пояснять все Інарі та Шимі, які зараз щодуху молотили одне одну та саморобні манекени з мішків на бойовому майданчику. Ніка сьогоднішній день витратила на підготовку всієї зброї та спорядження й годування конів. Вона чудово ладнала з тваринами. Це чомусь дуже тішило Сею, хоча сама вона тварин не дуже полюбляє.

Все ж мапа була стара і деякі місця вже перебудували чи зовсім знесли. Ніка їздила містом доволі часто, конів вигулювала, тому вона взялася трохи підмалювати неточності вуглем. Поки старша була зайнята, Сея вирішила розібратися з короною графа.

Витягувати долі з речей – також було здібністю дівчини. Вона навчилася цьому, коли вперше вкрала важливу прикрасу. То було смарагдове кольє якоїсь заможньої пані. Воно було її долею, воно зробило би з неї зовсім іншу людину, але… Сеї воно також було потрібно. Це був її невеличкий експеримент, що, неймовірно, спрацював. Дівчина смогла перетягти долю з прикраси в невеличкий шматочок бурштину, який так гарно замерехтів опісля. Ніби крізь товщу води з глибини сочилося світло, таке чисте й яскраве. То і є доля. Трохи згодом Сея продала той бурштин разом з його сяйвом, отримав чималі кошти. Це було початком свідомого діла викрадення доль.

Взявши торбу з короною, дівчина озирнулася в пошуках другого предмету. Яскравий синій мішочок майорів на одній з полиць. Сея дістала його, м’який оксамит приємно ліг у долоню. Всередині виявилася невелика жменя темно-жовтих напівпрозорих камінчиків. Це бурштин, Вбивця досі використовувала його для тимчасового зберігання доль. Можливо для цього є й більш зручні способи, але Сея продовжувала використовувати нехитрі доступні самоцвіти. Тим паче, наповнені долею, вони неймовірно заворожливо сяяли.

Дівчина підійшла до кафедри, що знаходилася трохи далі від столу у самих вікон. Колись тут був головний клас, в який повинні були розміщуватися всі учні школи під час важливих зборів. Тому ця зала була відчутно просторіша. Легким рухом діставши корону з торби, Сея влаштувала її на кафедрі та полізла пальцями в оксамитовий мішечок. Вивудила звідти невеликий гладенький камінь, що від тьмяного денного світла одразу став яскравішим. Грані всередині самоцвіту приламували промені, створюючи ілюзію м’яких кутів. Навіть без сяйва всередині, сам по собі бурштин виглядав казково.

Вбивця обережно вклала камінчик всередину круглої корони. Прикраса нічим не вразила, звичайна чоловіча монарша з дев’ятьма невиликими рубінами. Це число було основним в Королівстві Берегів, як у Сфентамі – сім. Трохи наблизивши долоні до коштовного металу, Сея відчула тепло, майже жар. Доля, хоча і не була сильно вагомою, знаходилася на піку своєї активності. Дівчина глибоко вдихнула, щоб прогнати секундне запаморочення. Позаду по шорсткому паперу мирно шуршало вугілля. Вбивці вже звикли до таких фокусів, тому не звертали уваги. Сея згадала, коли вперше при них витягувала долю з корони, вона дуже добре запам’ятала те мерехтіння в очах, прикований цікавістю й захопленням погляд. Вбивці споглядали зріст дівчини як дарованої, стали свідками її навчання магії. Вони носили(та й досі носять) спогади в своїх лагідних серцях, і це теж було по-справжньому дорогоцінно.

Сконцентрувавшись, Сея почала підносити руки ближче. Пальці ніби стискали корону з боків, не залишаючи і шансу на дихання. Долонями йшло знайоме гаряче тремтіння. Шкірою дівчина відчувала точковий різкий жар, як опік, що негайно сходив. Прикраса ніби кидалася мнимими блискавками, оборонялася. Але все було марно, бо Сея не відчувала болю. Тільки жар, тільки силу долі. Фокусувалася на ній як схиблена. Очі нездорово сяяли. Нарешті від тиску метал почав грітися по справжньому, рубіни жваво замерехтіли, долоні завмерли на відстані кількох сантиметрів. Тепер дівчина концентрувала увагу на золотастому самоцвіті, що вальяжно розкинувся всередині корони, ніби уявив себе благородним каменем. Зараз Сея зробить з нього цінніший за благородний… З рубінів майже сипалися іскри, в якийсь момент шаленої напруги навіть метал почав видавати яскраве сяйво. Тремтячі пальці торкнулися пекучої прикраси, це стало останньою краплею. Як вода перелилася через край, дев’ять палаючих ниток вислизнули з дорогоцінних каменів і вп’ялися в бідолашний бурштин. Це своєрідне сонце чітко відбивалося в райдужках дівчини, що навіть захотівши не змогла би відвести погляда. Наповнюючи бурштин зорями, лінії поступово згасали. Дуже швидко стали напівпрозорими, а потім і зовсім зникли. Полум’яний метал неприродно швидко охолонув, рубіни припинили сяяти, як інієм покрилися. Тепер це була всього лиш пуста прикраса. Без сенсу та краси. Зате простакуватий самоцвіт, що досі знаходився всередині неживої корони, виблискував яскравіше за будь-який коштовний камінчик. Всередині нього тепер жила доля.

Спорожніла корона була кинута назад у торбу, Сея продасть її піратам трохи згодом. Мерехтливий бурштин же відправився в окремий мішочок, з красного оксамиту. Він також знайде свого покупця трохи згодом. А зараз…

Ватажок обернулася до Ніки, що вже навіть обтерла руки від вугілля. На мапі деінде красувалися чорні позначки та надписи. Зізнатися, Сея навіть трохи здивувалася, невже Ніка пам’ятає це все так досконально… Дві голови схилилися над розмальованим папером, за нелегкою дискусією промайнув майже весь час до сутінок. Лише коли сором’язливі зорі почали запалюватися на глибокому сапфірному небосхилі, дівчата покликали Інарі та Шимі в дорадчу.

Вони завершили своє тренування ще з годину тому, вже встигли обтертися від пилу й поту та перевдягтися в спеціальні речі. На справи Вбивці зазвичай вдягали штани з темної тканини, легкі чорні сорочки та шкіряні корсети поверх. Останнє виступало непоганим захистом у разі бійки. В ролі обладунків також використовувалися кожані нарукавники, що часто ховалися під вільними широкими рукавами сорочки. Чобіття було високим, майже по самісінькі коліна, але практичним. У багатьох випадках на стеженнях приходилося перелазити через стіни заввишки більше п’яти метрів, тому на носі взуття в кожної дівчини були вшиті маленькі металеві зубці. Найвправнішою в скелелазінні була Сея, тому частіше за все вона задиралася нагору та скидала іншим мотузку. Щоб точно ніхто не гепнувся.

Оскільки ватажок та Ніка ще не перевдягалися, Шимі та Інарі на їх фоні виглядали доволі дивакувато. Такі собі темні володарки.

– Щось ви сьогодні довго. Там хмари насуваються, як би дощу не було вночі, еге ж? – не встигнувши переступити поріг дорадчої жваво кинула Шимі.

Сея та Ніка стривожено переглянулися. Дощ дійсно міг завадити якісному стеженню, але нічого не поробиш. Мабуть, непогода вслід за Вбивцями з Королівства Берегів прийшла. Ватажок мимохідь глянула у вікно, між дерев на лісових стежинах дійсно причаївся легкий туман. Перший вісник близьких опадів.

– Дощ все одно кардинально планів не змінить. – Сея стала над мапою, все ще щось роздивляючись в ній. Інші дівчата сиділи і чекали початку інструктажу, Інарі зацікавлено розглядала вугільні відмітки на папері. – Ми достатньо добре знаємо місто, переплетення вулиць та розташування різних громадських об’єктів. Але… На незнайомій території ми можемо виявитися безпорадними. Сьогоднішньою метою не буде знаходження корони. Це буде розвідка.

Ватажок нижче схилилася над помальованою мапою. Тикнула пальчиком в самісінький центр, прямо в коло, що позначало палац.

– Королівський замок. Я ніколи не була до нього ближче ніж за три вулиці. Ви, думаю, теж. За високими стінами безперечно ховається немала територія. Сьогодні ми повинні її дослідити. Подивитися, чи є там сади, оранжереї, різні хазяйські будови. Корона навряд чи зараз знаходитиметься в палаці, поганий знак, тож певно вона десь на території захована. Знаючи облаштування за стінами хоча б приблизно, методом виключення ми зможемо звузити коло пошуків та вирахувати схованку. Вирушаємо, коли стрілка годинника наблизиться до опівночі. Підберемося до стін цими вулицями. – Палець заковзав сплутаними судинами перевулків, що підходили до кола трохи збоку. Деінде перехрестя та контури будівель були підмальовані вугіллям. – Ми не дурні заходити з парадного входу, а із заднього боку можуть розміщуватися тренувальні майданчики королівської гвардії. У всіх палацах, в яких ми лазили, сади знаходилися ліворуч від головних воріт та, відповідно від самого замка, тому не будемо ризикувати й підберемося саме з цього боку. Дерева зіграють нам непоганий камуфляж. Конів залишимо ось тут за дві вулиці, щоб у разі втечі ми змогли швидко до них дістатися. Доречі про це, я, звісно, не думаю, що ми попадемося, але якщо все ж поженуться, ми ні в якому разі не повинні видати наш будинок. Краще десь в полі чи в лісі заночуємо, але убезпечимо це місце. Так, що ще…

– А якщо ми сьогодні корону знайдемо? Одразу викрадемо? І чому це вона не може бути в палаці?

Сея важко зітхнула й відсунулася від карти. Випросталася.

– Колись ти почнеш слухати те, що я іноді розповідаю, Шимі. – Молодша показово цокнула, темні райдужки покотилися під повіки в іронічному нахабному жесті. Сея ледь помітно всміхнулася. Кумедна Шимі. – Ми навряд чи знайдемо корону в найближчі декілька стежень, люди, що несуть відповідальність за її зберігання, не дурні ж. За халатність в цьому випадку і голову втратити можна, прикраса фамільна, дуже коштовна. Але навіть якщо пощастить, і ми знайдемо її в ближні тиждень-другий, все одно потрібно буде чекати піку активності. Потім тільки красти.

Сея притихла, але через мить згадала про ще одне питання. Трохи відійшла до вікна, вдивляючись в набігаючий туман, та продовжила пояснювати.

– Тримати корону в палаці в час підготовки до коронації вважається лихою прикметою. Зазвичай, коли починається оця вся біганина з залами, платтями, гостями та іншим, прикрасу виносять із замку та ховають десь на території, але не далеко. І тільки в день коронації, коли новий носій вже підготовлений до свого тягаря як слід, корону можна занести назад. Не дуже розумію передісторії всієї цієї маячні, ніби якісь там духи предків гніваються… Ну, загалом, в це ніхто вже не вірить, але традиції чомусь зберігають старанно. Може страшаться.

– Бредня якась. – Шимі, здається, розважилася розповіддю, як якоюсь безглуздою казочкою. Ніка мимохідь кинула на неї невдоволений погляд проникливих зелених очей, але молодша його навіть не помітила.

Сея розуміла Шимі, також була невіруючою, але й старшу вона хотіла би підтримати в цій німій односторонній суперечці. Проте все ж промовчала. Не зараз, все це не зараз…

– План зрозуміли всі? – Вбивці синхронно кивнули. – Тоді йдіть готуватися далі. В нас є ще три години до опівночі.

І знову, вторячи ранковим подіям, першою вибігла молодша, Ніка пішла до конів, а Інарі залишилася. Сьогодні вона якась незвичайна. Шибками глухо забарабанили рідкі краплі. Починає дощити…

– Що на цей раз, люба? Про королівську родину більше нічого не знаю. – З доброю іронією спитала Сея. Інарі всміхнулася.

– Ти розібралася з долею графа? Якщо завтра підемо до піратів за інформацією, можемо одразу й корону віднести.

– Добре, слушна думка!

Інарі доброзичливо кивнула та вийшла з дорадчої. Сея залишилася на самоті. Тепер думки вирували в голові недозволено гучно та вперто, перекрикуючи звук дощу. Дівчина не збиралася брехати собі, їй було тяжко працювати. Як дивитися вперед, коли минуле так наполегливо смикає за рукав сорочки, спокушаючи спогадами та змушуючи постійно обертатися. Усвідомлення початку роботи над останньою сумісною справою відчутно здавлювало груди. Сея почувалася загубленою, але вона не відступатиме. Дівчина зробить все, щоб її дорогоцінні вірні подруги змогли прямувати до своїх зірок прямо на небосхил. А сама залишиться споглядати за ними звідси, із землі.

Сея зітхнула зі слабкою посмішкою й поспішно покинула дорадчу. На неї теж чекала підготовка…