Глава 1

«Хочу його.» – Перше, що сказав Хосок побачивши Юнгі.

Той стояв неподалік, розмовляючи з якимись людьми, на вустах була легка посмішка, але очі залишалися холодними. Інколи він робив декілька ковтків вина, уважно дивлячись на співрозмовника у цей момент. Хосоку здавалась, що він може віддатися цій людині прямо зараз, прямо тут, у всіх на очах. Краса та холодний погляд Мін Юнгі викликали нестримне бажання заволодіти нім обов’язково.

– Ти серйозно? – Чімин слідує за поглядом друга, дивлячись на Юнгі. – Він одружений, і не просто там на комусь, а на самому Кім Сокджине.

– Перший раз чую про нього, а раз не знаю, хто він, то яке мені діло до нього. А навіть якби і знав, хіба це мене б зупинило? – Хосок повертає свій погляд на друга, той посміхається, знущаючись.

– Кім Сокджина вважають найгарнішим чоловіком всієї цієї еліти, еталоном краси та витонченості. І Мін Юнгі ніколи не проміняє його на тебе. Не ображайся, але я кажу те, що знаю. – Чімін знову дивиться у сторону Юнгі, трохи нахилив голову на бік.

Хосок на його слова хмикає і одним махом випиває своє вино, рішуче прямує у сторону свого бажання.

– Це ми ще подивимось. – Кидає він на останок Чіміну.

Цього вечора ці троє ще навіть не уявляли, як ця зустріч змінить життя кожного з них. Сокджин, який терпляче чекав свого чоловіка вдома. Юнгі, який втомився від свого багатого життя. Хосок, який в решті решт закохається, що буде здатний навіть знищити кожну перешкоду на своєму шляху, аби лише кохана людина почала посміхатися.

 

 

Юнгі й сам не зрозумів, як опинився в номері готелю, де проходив черговий благодійний вечір з партнерами. Він жадібно цілував чужі, незнайомі вуста, притискаючи до себе ближче за талію підтягнуте тіло. Не таке тендітне, як у його чоловіка, чи у тих хлопців, яких він замовляв на вечір звичайно. Цей чоловік був іншим. У ньому відчувалася сила та влада. Кожний його рух казав, я підкорююсь тобі тому, що сам цього хочу, але це не означає, що так буде завжди. І Юнгі вже тоді зрозумів, що у них буде не одна ніч.

Як вони опинились на ліжку, Юнгі теж пам’ятав погано. Такого збудження він не відчував занадто давно. Одяг летів у різні стороні, а тіло чоловіка під ним палало вогнем. Кожний поцілунок наче торкання полум’я, це якесь божевілля. Чужі, але вже такі жадані руки незнайомця обіймали, стискали та дряпали шкіру Юнгі. Покусані губи теж палали. Юнгі здавалося, що в нього зараз зупиниться серце від збудження та спеки. Поштовхи з повільних поступово становилися все сильнішими, низький голос Хосока зачаровував Юнгі. Вони обидва важко дихали, Хосок трохи піддавався стегнами на зустріч поштовхав Юнгі, зовсім не стримуючи своїх стогонів. Вони кінчили майже разом, дивлячись одне одному у вічі.

Юнгі і справді здавалося, що він з’їхав з глузду. Хотілось зануритись у це божевілля з головою, але так сильно захотілося спати, що він не зміг чинити опір сну.

 

Сокджин прочекав чоловіка до самого ранку, та так і заснув у вітальні, на незручному дивані. Юнгі з’явився дома лише наступного вечора, як  завжди холодний і не привітний до Джіна. Але той вважав, що то просто у Юнгі характер такий. Сокджін зовсім не помічав, що чоловік якого він так любить, навіть не дивиться на нього.

Вони мовчки повечеряли і Юнгі зник за дверима свого кабінету, знову залишаючи Джина на самоті. Він тяжко зітхає і теж вирішує зайнятися роботою, навіть не помічаючи, що просидить до самого ранку, а Юнгі навіть не покличе його у ліжко.

Серце Сокджина знову стискається від болю, останнім часом вони навіть спілкуються мало, бо Юнгі каже, що багато роботи.

 

 

 

Хосок був задоволений собою. Мін Юнгі не хотів його відпускати з ранку, вони пролежали разом ще декілька годин просто обіймаючись і розмовлявши про всілякі дурниці, інколи перериваючись на поцілунки. Хосок вже знав, що отримав те, що хотів. І це знову було не складно, як і завжди для нього. Чон Хосоку, ще ніхто, ніколи не відмовляв. Так і почався їхній роман.

Хосок насолоджувався  гарячим сексом та дорогими подарунками, він насолоджувався своєю перемогою, бо Мін робив все, що він не скаже. Мін Юнгі був його гарним і слухняним песиком, який кожного разу радісно виляв хвостом, коли Хосок звертав на нього увагу. Він був як всі інші, щасливий лише від уваги Чона, щасливий, що може торкатися його, цілували. Хосок сміявся з цього, Чімін дивися на це шоу з огидою, бо як ніхто знав свого друга. Скоро той знайде собі нову іграшку. Так і вийшло, хоча напевно цього разу сам Хосок став тим самим щасливим песиком.

 

Між Сокджином та Юнгі все більше росла висока, холодна стіна. Якщо раніше другий хоча б інколи цілував Джина, то тепер навіть не дивися на нього, казати про що більше взагалі було неможливо.

– Юнгі… Я не розумію, що відбувається? Я зробив щось не так? – Джин нервово перебирає пальцями, обережно зазираючи тому в очі.

– Ні, чому питаєш? – Той навіть не дивиться на чоловіка у відповідь продовжуючи читати якісь папери.

– Ти навіть більше не дивишся на мене… Більше не цілуєш…Ми й раніше не були дуже близькі, але зараз ти наче зовсім чужий.

– Тут навіть не треба нічого розуміти, Джин. Якби ти хоч трохи навкруги дивися, то давно б зрозумів, що не було і дня, коли б я кохав тебе, аби коли ти хоч трохи подобався б мені. – холодний погляд змушує Сокджина зробити декілька кроків назад, широко розкриваючи очі від переляку.

– Що ти таке кажеш… Ми ж.. Ми ж одружилися, тому що ти запропонував, ти тоді казав, що любиш мене!

Юнгі посміхається, прикурюючи.

– Дійсно, казав. Але лише для того, щоб одружитися з тобою, бо ти був багатший за мене. Мені просто були потрібні гроші твоєї родини. Потрібно буле трохи дати тобі уваги та ласки і ти вже був моїм. А укласти шлюб виявилося ще легше. Але здається ти питав чому припинив дивитися на тебе? Тому, що тепер у мене є людина на яку я хочу дивитися, яку хочу цілувати і з якою хочу займатися коханням.

 

Сокджин важко дихає, намагаючись не втратити свідомість прямо тут, на очах тепер вже зовсім чужої йому людини, швидко покидаючи його кабінет. Наступні декілька днів він не виходив зі своєї кімнати.  Тепер він чудово розумів, чому Юнгі завжди був таким. Чому наполягав, щоб в них булі різні кімнати та спали вони окремо. Чому з весь час їхніх стосунків у них був секс лише декілька разів, і то Юнгі завжди все швидко, знов не дивлячись на Сокджина. Це він дурень був закоханий так сильно, що навіть не надавав значення всім цим речам, головне, що його коханій людині було добре. А виявилася все ось так… Не хотілося бачити нікого зовсім, а Юнгі особливо. Сокджин навіть не міг розлучитися з ним прямо зараз через шлюбний договір.

Але сам Мін нагадав про себе у п’ятницю, сказав, що на цей суботній вечір з партнерами вони повинні піти разом. Він сказав це так просто, наче не було тієї розмови. Джин намагався не дивитися на нього, бо було гидко. Він Юнгі, від самого себе. Наче він і не людина зовсім, а якась річ, яку Юнґі просто придбав у батьків.  Сокджин ненавидів всі ці вечори. На них треба було фальшиво посміхатися і удовати, що ти всім задоволений. Раніше його тішила думка, що поряд його коханий чоловік, але тепер від цієї думки його взагалі нудило. Але вибору не було і требу було готуватися на завтра.

 

 

– Я тут почув, що завтра на зустрічі твій Юнгі буде не сам, а з чоловіком. Що на це скажеш? – Чімін крутив келих з вином у руці, дивлячись у вікно на вечірнє місто.

Хосок щось читав у ноутбуці, різко подивившись на Чіміна, посміхнувшись.

– Звучить цікаво, ось завтра і побачу що там в нього за красень такий, якого він так ховає від всіх.

– Думаєш він його ховає?

– А як же. Він сказав, що хоча його чоловік і красень, но жахливий дурень. І так за всі ці дев’ять років не зрозумів, що Мін його не любить.

– Звучить жорстоко. Але при чому тут тоді, на що він його ховає?

– Щоб зайвий раз не набридав.

Чімін хмикає, роблячи ковток вина.

– Я бачив його деілька разів, і навіть спілкувався, він не здався мені таким ,як описує тобі його твій песик.

-Тому я і кажу, що побачимо.

І Хосок знову  повертається до свого діла.

 

 

Вечір як і завжди був нудний, Хосок вже помирав від нудьги, а Юнгі з його чоловіком все ще не було. Він роздратовано закочував очі, випивши вже не перший келих шампанського. Чімін сміявся з нього.

– Та може вони взагалі не прийдуть.

– Ні, прийдуть, песик би мені одразу написав якби ні.

 

 

І дійсно, ще через деякий час Хосок бачить, як Юнгі заходить у залу з чоловіком під руку. Обидва привітно всі посміхаються. Їх одразу ж оточують знайомі, які поспішають привітатися. Він бачить як Юнгі посміхається своєю кривою посмішкою, намагаючись зробити вигляд, що він радий всіх бачити.  А чоловік поряд з ним і справді не просто красивий, він ідеальний. Хосок ще ніколи не бачив таких гарних людей. Все й ньому бездоганно. Починаючи від рис обличчя, закінчуючи гарно підібраним одягом, який сидить на ньому як витвір мистецтва.

Кім Сокджин ніжно посміхається всім навкруги та дуже ввічливо вітається з кожним, потискаючи руку та кланяючись. Наче він всім та кожному з них зобов’язаний.

Сказати, що Хосок був зачарований с першого погляду буде якось безглуздо. Він тільки і зміг вимовити, що…

– Хочу його… Він повинен буті тільки моїм.

Чімін смикається та давиться власною слиною від несподіванки.

– Ти ненормальний Хосок. Як ти взагалі це уваляєш собі? Хочеш закрутити і з чоловіком свого коханця?

– Хочу, але Мін мені більше не потрібен. Коли я знайшов справжній скарб, можна і викинути цього дурного песика.

– Ти… В мене просто немає слів, Хосок. Про що ти взагалі думаєш?

– Саме зараз про Кім Сокджина. – Хосок і справді дивився на нього не відриваючи погляду. Він просто жер його очима, хтиво облизуючись.

– Хосок, він не такий як всі. З ним так не вийде.

– А я і не хочу з ним, як зі всіма іншими. Хочу піти привітатися і познайомитися.

Чімін нічого йому не відповідає, просто відходить, починаючи з кимось розмовляти, а Хосок  хижаком рухається до одруженої пари, яка скоріш за все скоро такою не буде.

Хосоку було достатньо лише одного погляду, щоб зрозуміти, це те, що він шукав, що йому так сильно потрібно. І знайшовши, він відпускати не збирається, і тим паче залишати такий скарб у дурня  як Мін Юнгі.

Бо дурнем він і справді був, а не його чоловік. Його чоловік був справжнім витвором мистецтва, а Хосок любив мистецтво.

 

Юнгі здивовано дивиться на підійшовшого Хосока, який яскраво посміхається, лише швидкоплинно подивившись на нього, вітаючись з Джином.

– Доброго вечора, ви напевно і є той самий загадковий чоловік пана Міна. – він посміхається і протягує руку для потиску.

Сокджин трохи губиться, але люб’язно посміхається у відповід теж протягуючи руку. Хосок стискає її, відчуваючи ніжність чужої шкіри, і підносить її до губ, залишаючи легкий поцілунок. Тепер вже і Юнгі разом із Джином губиться, не розуміючи такої поведінки.

– Чутки про вас не брехали. Ви і справді дивовижно гарний.

Юнгі кривиться і стискає талію Сокджина, ближче притиснувши його до себе. Той ледь помітно здригається від болю, від його пальців тепер залишаться синці. Хосок помічає це і дивиться на Юнгі незадоволено, той у свою чергу так само дивиться на нього. Джин розуміє, що між цими двома, щось не так. Адже він не настільки дурний, яким завжди вважав його чоловік. Він м’яко усуває з талії руку чоловіка, намагаючись знову посміхнутися.

– Вибачте, я вимушений вас ненадовго залишити, прошу вибачення. – Він низько кланяється Хосоку і поспішає швидше піти якомога далі він цих двох.

 

– Що ти робишь? – Юнгі шипить, підходячи до Хосока майже у щільну, привертаючи увагу навколишніх людей.

Хосок ніжно посміхається у відповідь, відходячи на декілька кроків назад.

– Я підійшов привітатися. А щось не так? – Він дивиться у бік, куди пішов Сокджин. – Любий, а чому ти збрехав мені? Твій чоловік справжній витвір мистецтва.

Юнгі кривиться також подивившись у той бік.

– Він гарний, але всередині суцільна порожнеча.

– А ти що, так добре його знаєш? Сам казав, що ви навіть не спілкуєтеся майже. Після нашого знайомства у мене виникло бажання дізнатися його краще. – Хосок посміхається, побачивши невдоволення на обличчі Юнгі.

 

Сокджин ховається на терасі, випивши вже другий келих шампанського, люди поряд про щось говорять, та весело посміхаються, зовсім не звертаючи на нього увагу, і це Джіна радує.  Але не встигає він взяти ще один келих, як його Джинові люб’язно протягує той самий Чон Хосок.

– Ви виглядаєте розгубленим. Ваш чоловік зараз трохи зайнятий розмовами з важливими для нього людьми, тож я вирішив скласти вам компанію, звичайно, якщо ви не проти. – Сокджинові це чоловік задається уважним та милим, але він все одно відчуває від нього наче якусь загрозу, тому намагається посміхнутися, та легенько киваючи головою.

Він знайомий з його з чоловіком, а значить вони можуть будити діловими партнерами. Сокджин зітхає, це означає, що він не має права відмовити. Юнгі завжди бере його на важливі вечори, бо саме його зовнішність сприяє непоганому розвитку бізнесу. Чоловіки ті жінки були ласими до його зовнішності, і його чоловік цим користувався. Але раніше Сокджин  не замислювався над тим, що робить. Юнгі казав, що це заради компанії, і той йому вірив. Він проводив вечора з різними чоловіками і робив, що вони хотіли, але у його голові завжди була думка, що це навіть не заради компанії, а тільки тому, що його кохана людина просить. Зараз, він відчуває себе брудним і стоячи поряд із цим Хосоком хоче тільки втекти, але знає, що тоді його чоловік буде лютувати. А Сокоджін дуже боявся того у гніві, йому вистачило побачити такого Юнгі один раз, щоб більше не помилятися. Джин нарешті приймає келих з чужих рук, спрямувавши всю увагу на чоловіка поряд, та вмикаючи всю свою чарівність.  Хосок посміхається йому у відповідь, вони цокаються, роблячи декілька ковтків шампанського.

Хосок вже знає, що це його перша перемога, Сокджин думає, що це просто один вечір, де він знову дозволить скористатися собою, а Юнгі чомусь нервує, та відчуває загрозу.

 

 

 

На диво Сокджина, Хосок поводився  пристойно. Вони розмовляли про моду та мистецтво. І це був перший вечір забагато років, коли Джин відчував себе дійсно у безпеці з майже незнайомою йому людиною. Він навіть подумав, що хотів би ще якось зустрітися, але чудово знав, що цього звісно не буде і під кінець вечора він виглядає вже засмученим. Хосок помічає це і відмічає для себе здивовано, що він хвилюється за Соджина.

– Пане Кім, щось сталося? Я сказав щось, що вас засмутило?

Сокджин підіймає очі на Чона, хитаючи головою.

– Зовсім ні, пане. Просто, мені дуже сподобалась наша бесіда і трохи шкода, що вечір закінчується, бо скоріш за все ми більше ніколи не побачимось.

Хосок не здивований, але радий почути це.

– А чому ні? Якщо вам дійсно сподобалась наша розмова, ми можемо продовжити її якось ще й іншим разом. Я залишу вам свій номер, коли вам буде сумно, чи самотньо ви у будь-яку хвилину можете написати, чи зателефонувати мені.

– Але це якось не зручно і мій чоловік… – Сокджин не знає, що ще сказати.

– А що ваш чоловік? Він забороняє вам спілкуватися з людьми? Чи конкретно з чоловіками?

– Ні, що ви… Насправді так. Йому не дуже подобається, коли я виходжу з дому без якоїсь необхідності. – Хосок бачить, як нервово поправляє свій піджак Джін, опустивши очі та намагаючись приховати погляд.

 

Хосок не обурений, але відчуває до Юнгі якусь певну відразу. Бо по Сокджину видно, що той насправді боїться свого чоловіка і вирішує піти саме цим шляхом.

– Якщо ви так хвилюєтесь через це, то я поговорю з вашим чоловіком. Впевнений він не буде проти, якщо його порошу я. – Хосок намагається посміхнутися якомога тепліше і Сокджін повагавшись ще трохи, нарешті погоджується.

Хосок задоволений, дуже сильно задоволений. Він дає свій номер Джину і вирішує нарешті подивитися де Юнгі. Те, що його не було поряд весь вечір, дуже сильно зіграло Хосокові на руку. Його чоловік і справді те, що Чон так давно шукав і хотів. Ця тендітна пташечка у золотій  клітці, дійсно справжній витвір мистецтва. Хосок завжди полюбляв гарних людей. Йому подобалися витончені риси обличчя і гарні фігури. З самого дитинства він задивлявся на відомих акторів та моделей. Він любив все гарне. Любим людське тіло і всій його красі, і не тільки моделі та актори привертали його увагу, а і мистецтво у всій його краси. Античні скульптури та художники, які за допомогою фарб так чутливо передавали красу людського тіла. Що Хосок і сам почав малювати, але цього було недостатньо. Він хотів бачити перед собою живу красу кожного дня, хотів торкатися її, хотів відчувати її. Але зовнішньої краси йому було мало. Він хотів таку людину, яка б могла зворушити не тільки його бажання, а і його душу, його внутрішній світ. Але кожен його коханець та коханка не були тими самим. Жоден з них викликав лише тимчасові почуття задоволення і не більше. Вони набридали йому раніше, ніж він встигав знайти когось нового.  Юнгі був одним з таких. Гарним з зовні, але зовсім не цікавий Хосоку в середині. Юнгі був як всі, його цікавила робота та секс. Не цікаво, взагалі. Його чоловік був зовсім іншим, з бездоганною зовнішністю та чимось таким, від чого неможливо було відірватися. Хосок поки що і сам не дуже зрозумів, що це, але воно приваблювало його як ніколи. Чон знав точно, що це те, що йому потрібно.

 

Хосок побачив Юнгі коли той вже збирався покину вечор, Сокджин стояв поряд, виглядаючи розгубленим, але все ще намагаюсь посміхатися. Юнгі стискав його лікоть, і Хосок подумав що синці залишаться точно. Він дістав телефон, написавши коротеньке смс і задоволений собою попрямував до своєї машини, Чімин вже давно поїхав додому, тож і йому тут більше робити нічого. Тим паче песик пробіжить до нього через години дві.