глава 1

— На добраніч, Скайлор. Сподіваюсь, ти зрозумієш, що втратила гарного кандидата до себе у партнери. А я через тебе  – чудового союзника! — вигукнув роздратований батько, залишаючи кімнату своєї доньки.

— Ти нічого не розумієш, тату!

— Я точно знаю, що тобі потрібно, Скайлор! Не смій перечити мені! — Майстер Чен голосно гримнув дверми.

— Ти знаєш тільки те, що треба тобі! Я не хочу бути з цим йолопом тільки через те, що він «чудовий» злодій. Він огидний! І кожний запропонований до нього такий же! Такий же мерзотний! — кричала на все горло розбита дівчина. Її коліна затрусилися, а по щокам повільно текли сльози.

— Ти ж чарівна. Ніхто б не посмів відмовити в кохані такій неймовірно гарній дівчині, но тобі все не так. Ти вічно крутиш носом! — Чен не збрехав.

Вона була вродлива. Но лише після її вісімнадцятиріччя Скайлор усвідомила, що це саме справжнє прокляття. День у день, батько намагався використати її, як приманку для мужніх і корисних союзників. Хто ж відмовить підписати договір за таке ніжне тіло? І як тільки такі думки закрадались молодшій Чен в голову, на душі ставало томно.

— Відчини! Негайно! — що є сили, вона  вдарила по дверях, а та і не думала колихнутися.

— Ні, Скайлор. Якщо тобі все не подобається, я сам оберу тобі партнера. Зрозумій, так буде краще. Я всього на всього піклуюся про тебе, моя люба. — його тон став м’якішим.

Чен хотім сманіпулювати її почуттями до нього, знов обдурити.

— Я ненавиджу їх усіх! І тебе! І тебе я також ненавиджу! Не пробачу! Ніколи! Ніколи! — увесь час її долоні вдарялися о жорсткі двері.

Скайлор різко відсмикнула їх. Кісточки покрилися маленькими червоними плямками, які швидко пульсували і розповсюджували біль у кожну клітинку тіла. На очах навернулися сльози. Чому він так вчиняє? Вона – єдине, що залишилося в нього. Чим Скайлор заслуговує на таке відношення до себе?

На цю витівку Чен лише брязнув ключем, зачиняя дерев’яні двері з зовнішньої сторони. Зараз вона усвідомила, що не зможе покинути кімнату так просто. Дівчина стиснула кулаки. Лють, образа, несправедливість – все це переповнювало її, вбивая останні добрі почуття до батька. Розлючена, Скайлор кинула свою подушку. Та, з глухим звуком, вдарилася о стіну і впала на м’який лінолеум, завалив із собою кілька картин з малюнками змій. А ті в свою чергу збили велику розписну вазу, що стояла поруч із тумбою. Через секунду уламки вже лежали біля її білих ніг. Вмить настала тиша, а за нею усвідомлення. Скайлор налякано прикрила рот рукою.

— Ні, ні, ні. — пошепки промовляла Чен.

Дівчинка впала на коліна і почала збирати уламки в свою долоню, наче б знов намагаясь відтворити колишню посудину. Це був останній подарунок матері Скайлор, який вона встигла віддати своєму чоловікові перед смертю. Скай розуміла, що дізнавшись про це, батько розлютиться. Сльози ще сильніше полилися з її очей. Не в силах більше стримуватися, Скайлор впала на ліжко і голосно заплакала. Невже увесь цей час вона була лише іграшкою для батька, невже він так легко маніпулював нею за для отримання бажаного? А зараз він просто збожеволіє від гніву через розбиту вазу і точно обере того хлопця, який буде корисний. Дівчина так сильно загрузла у своїх думках, що не помітила як вікно повільно відчинилось. Тільки коли віконна рама з грюканням вдарилась о стіну, Скайлор миттєво підскочила на місці і витріщилась в той бік. Подув прохолодний нічний, але такий приємний вітерець.  Він приніс з собою запах скошеної зеленої трави, привабливий бриз океану і щось ще, теж дуже приємне і солодке. Аромат окутав кімнату Скайлор, змушуючи дівчину уявляти в голові усю ту красу, що знаходиться за межами палацу. Вона повільно зробила кілька кроків в бік вікна і визирнула на вулицю. Запахи стали тільки яскравіше. Несподівано для самої себе, дівчина акуратно застрибнула на підвіконня і подивилася вниз. Її яскраві очки швидко обстежили всю територію, яку вона могла роздивитися у темряві. Прямо під вікном пройшлися кілька вартових, що яро щось обговорювали. Були чутні їх голосне гоготіння і возгласи, що однозначно псували цей нічний етюд. Як би їй не хотілося злитися з природою в єдине ціле, сховавшись в ній від усіх своїх проблем, тепер вона просто не розуміла як. Як втекти.

І як тільки вона подумала про це, хтось схопив її під руки і почав затягувати прямо на дах. Скайлор вже хотіла голосно закричати, щоб привернути охорону під маєтком, але хтось швидко затулив їй рота рукою. Жах оповив дівчину. Вона знаходилася в повітрі, поки нападник перехопив її під ліктя, що обірвало надію відбитися від ворога. Водночас той незрозумілий аромат став чіткіший. Вона була майже впевнена, що це запах солодких парфумів, причому дуже їй знайомих. Викрадач затяг її на дах і повернув обличчям до себе. Переляк вмить зник, як тільки вона глянула в підфарбовані очі злочинця, які як два вогники виднілися з-під маски.

— Червоний ніндзя!? — її голос затремтів, коли Скай вдивлялася в яскраві бурштинові очі свого коханого.

Вона ніжно провела по каптуру долонею, бажаючи зняти його, але хлопець махнув головою, тим самим відсунувши руку Скайлор. Потім він мило усміхнувся їй і кинувся в обійми.

— Я так сумував, Скайлор! Ти навіть не уявляєш. — він уткнувся носом у її шию, прикривши повіки.

Його руки сковзнули по її талії Скай і притулили до себе.

— Ох, киця, я також дуже сумувала. — на очах у дівчини заблищали сльози.

Хоч її трохи зачіпало те, що він досі не розкрив свою особистість, дівчина всім серцем полюбила червоного ніндзя. Не дивлячись на те, що її батько постійно запрошував кавалерів у будинок  для одруження, тим самим створюючи не найкращі чутки в окрузі, знайшлася людина, яка заплющила очі на це.

***

З червоним ніндзя вона познайомилась близько місяця тому, коли дівчині вдалося втекти з маєтку аж у величезний мегаполіс. Вона зовсім нічого не знала, так як маєток родини Чен знаходився поруч з містом, через невеличку річку, яка омивала територію палацу з усіх сторін, що створювало відчуття маленького острова. Чен був гарним маніпулятором, тим самим створюючи з дівчини слухняного домосіда. Скайлор навіть не могла згадати, коли вони з батьком вибиралися з їхньої міні-світу. Але в той день, вона все ж таки змогла. Досі Скай пам’ятала, як страшно їй давалися перші кроки по місту. Шум стояв з усіх боків: гул машин, що швидко проїжджали, луною віддавався у дівчини у вухах, яскраві вогні цього міста не давали її очам спокою, і навіть трохи сліпили, а гучні розмови цілих натовпів людей оточили її, допомагаючи наростаючій паніці лише збільшуватися. Намагаючись сховатися від гучних звуків мегаполісу, Чен заблукала у невеличкому темному провулку. Тут і справді було легше обміркувати, все те, що вона побачила і прийняти рішення, від якого багато залежатиме багато чого. Всього пару хвилин у місті показали Скайлор, який хаос там відбувається, але повертатися назад у свою золоту клітку їй точно не хотілося.

Тоді, з думок, Скай вивела чиясь міцна рука, що вчепилась їй у плече. Чоловік ззаду досить грубим рухом розгорнув її до себе.

— Воу, що така лялечка забула в такому темному містечку?

Перед її очима з’явився величезний широкоплечий хлопець. Він єхидно посміхався, оглядаючи Скайлор з ніг до голови.

— Гей, будьте ласкаві відпустити мене. — Скайлор роздратовано спробувала відсмикнути руку, але амбал лише притиснув її до стіни багатоповерхового будинку.

— Ти не зрозуміла, крихітко. Зараз тобі буде не до люб’язностей. — з цими словами він вчепився своїми масивними пальцями Скайлор у плащ і легко скинув його на землю.

Від страху Скай остовпіла і перелякано вдивлялася в обличчя хлопця.

— Що ви робите?

— А ти, я дивлюся, зовсім божевільна. З якого ви світу, дамочко, га? — він грубо схопив її за обличчя, трохи стиснувши щоки, і зареготав.

— Про що ви? Я все одно не розумію. — Скайлор спробувала відсунути долоні хлопця від себе, але той різко схопив її кисті рук однією своєю.

— Ось зараз і подивишся. — хлопець вишкірився і запустив свою руку їй під футболку, повільно погладжуючи її по животу.

Скайлор скрикнула від несподіванки, а тілом пробігли мурахи. Невже батько мав рацію, і зовнішній світ настільки небезпечний як він і розповідав. У куточках очей заблищали сльози. Тепер Чен усвідомила, що станеться далі і з огидою поглянула на ґвалтівника. Той уже перевів руки на її стегна і поволі нахилявся до її губ. Дівчина злякано заплющила очі, прокручуючи у своїй голові всі подібні історії з книг, які вона читала вдома.

Раптом хлопець зупинився. Вона відчула, як він повернув голову в інший бік.

— Агов, а ти ще хто? — цього разу його голос навіть трохи здригнувся.

Скайлор швидко розкрила повіки і побачила, як з півтемряви на них дивилася пара яскравих бурштинових очей. З тіні будівлі вийшов хлопець середньої статури. Одягнений він був у червоний костюм, чимось віддалено скидався на кімоно, під яким виднілися чорні бинти. Його обличчя було прикрите такою ж червоною маскою, а на голові красувався каптур. Лише парочка гарних пасмів виглядала з-під екіпіровки і лежала на його щоках. У руках він тримав дві гострі та заточені катани, кінці яких він схрестив перед собою. Було видно, що він був злий. Для Скайлор незнайомець здався досить лякаючим, хоч яскраві очі її вабили.

— Тобі краще відпустити дівчину, виродок. Інакше я буду змушений познайомити тебе зі своїми катанами. — з цими словами він різко провів мечами один по одному, видавши неприємний скрегіт.

Його голос здався Скай таким ніжним. Цей небезпечний образ трохи не в’язався з таким високим тембром. Але тому хлопцеві і цього вистачило, щоб швидко відпустити дівчину і зробити кілька кроків у бік вулиці.

— Та ти не так зрозумів, червоний ніндзя.

Ніндзя? Це слово було їй знайоме. Про ніндзя Скайлор чула не вперше, проте, за словами її батька, вони були лише надуманою легендою, щоб розлякувати злочинців. А зараз вона бачить ніндзя на власні очі і ще раз переконується, що батько просто бреше їй про все, про що тільки можливо.

Червоний ніндзя зробив крок уперед, брязнув своїми катанами знову. Насильник злякано кинувся навтьоки, сховавшись за першим кутом і навіть жодного разу не обернувшись. Хлопець у червоному кімано розвернувся до Скайлор і почав підходити, по дорозі сховавши катани в обі, що висіли у нього з боків стегон. Дівчина, яка ще перебувала в шоці, зробила кілька кроків назад. Її коліна помітно тремтіли, а погляд хаотично бігав провулком.

— Гей, не хвилюйся. — його голос трохи заворожував Скайлор, і вона слухняно зупинилася, дивлячись рятівникові прямо в очі. — Я не завдам тобі шкоди, я лише хотів тебе захистити. — шатен акуратно підходив до Скай, немов та була наляканим звірком, який ось-ось втече і знову нажене на себе лихо.

Руки червоного ніндзя накрили її і притиснули до своїх грудей. Дівчина відчула приємне тепло виходячи прямо від його долонь і здивовано глянула на них.

— Стихія. — блиснуло в голові у Чен.

Вона нервово знову втупилася в теплі очі червоного ніндзя і різко притулилася до нього, обійнявши.

— Дякую. — прошепотіла Скайлор на вухо, від чого щоки червоного ніндзя спалахнули від збентеження.

Для дівчини це виглядало смішно, оскільки її рятівник виявився трохи нижчим за неї. Вони обидва відсторонилися і замовкли. Було видно, що їм стало ніяково.

— Це моя робота. — нарешті промовив хлопець.

Мабуть він сподівався, що маска приховає його червоні щоки.

— Я вперше потрапила до цього міста. — почала Скай.

— Невже? Я думав, що про це місто знають усі. — здивовано промовив червоний ніндзя.

— Ого, справді? — Скайлор трохи похмуріла.

Як же Чену вдалося і це приховати від неї? Дівчина розуміла, що для інших людей вона справді виглядає як прибулець. Від подібних думок їй стало сумно.

— А що це за місто таке?

— Ніндзяго. — трохи простяг передостанню голосну шатен.

Навіть за маскою було видно, як він усміхався. Скайлор мимоволі посміхнулася у відповідь.

— Якщо хочеш, то я можу тобі його показати. Це місто одне з найкрасивіших у нас на острові.

— Що правда? — її очі трохи заблищали від радості.

— Я не жартую. Звичайно, я не зможу показати тобі все Ніндзяго відразу, але потрібно ж з чогось починати, так, персик? — майстер вогню трохи примружив очі й усміхнувся.

— Персик? — дівчина здивовано глянула на нього.

Як ніжно він це сказав. Здавалося, навіть її рідний батько не був такий ласкавий з нею.

— Тобі не подобається? — запитав червоний ніндзя. — Я просто не знаю твоє ім’я.

— Ні, ні, мені дуже подобається. — Скайлор заплющила очі від задоволення. — Скажи це ще раз.

— Що сказати? — хлопець підняв на неї погляд.

— Ну, назви мене так ще раз. — невдоволено попросила дівчина.

— Персик. — ніжно й напівпошепки протяг червоний ніндзя.

Він з цікавістю спостерігав, як його нова подружка задовільно прикрила очі. Тепер вона нагадувала йому кішку, що жмуриться від ніжних дотиків.

— Мені ще раз повторить? — так само ніжно прошепотів той.

— Так. — так само пошепки відповіла Скайлор.

***

Цей момент досі гуляв у куточках підсвідомості дівчини. Тоді майстер вогню показав їй лише частину Ніндзяго, але цього вистачало, щоб повірити в те, що це місто незвичайне. І навіть зараз вона все ще не знає всіх місць у цьому чудовому мегаполісі.

— Ти знову покажеш мені Ніндзяго? — з надією в голосі промовила та.

Хлопець відсторонився від неї і кивнув головою.

— Якщо ти цього хочеш, персику. — він ніжно провів великим пальцем на її очах скидаючи сльозинки.

Потім він глянув у її почервонілі очі і трохи насупився.

— Ти плакала? Це знову через батька?

— Так, ти маєш рацію. Він знову привів мені чергового лиходія і намагався показати мене у кращому світі. — Скайлор сердито схрестила руки. ­— Але я виплеснула вино прямо в його зарозуміле обличчя.

На цих словах майстер вогню голосно розреготався.

— Що, справді?

— Так! — обличчя дівчини теж змінилося, і вона засміялася зі своїм коханим. — Але твоя поява однозначно змінила цей вечір, кицю. — ласкаво сказала Скайлор, поклавши свої кисті рук на його щоки, від чого червоний ніндзя залився фарбою.

Їй дуже подобалося змушувати такого відважного героя соромитися, як маленького хлопчика. Їй так хотілося, щоб він постійно так мило бентежився. Але більше вона все ж таки мріяла про те, щоб нарешті скинути з нього маску, побачити його прекрасне личко, доторкнутися до м’яких щок і накрити його губи своїми, затягнувши їх у довгий і ніжний поцілунок. Але сміливості на це Скайлор не вистачало.

Червоний ніндзя розповідав, що він не один рятує Ніндзяго, їх так багато. А особи ніндзя повинні залишатися в таємниці, навіть для неї.

— Я, до речі, прийшов сюди не тільки щоб побачити тебе. — перервав мовчання шатен. — Сьогодні велике свято в Ніндзяго – свято двох сімок.

— Свято двох сімок? Тобто, свято закоханих, чи не так? — дівчині знову вдалося змусити хлопця зніяковіти.

— Ем, так — протягнув червоний ніндзя. ­— Звідки ти все знаєш?

А це питання дівчина лише розсміялася.

— ­Я просто дуже багато читаю, любий. Так ми йдемо прямо зараз?

— ­Так. ­— хлопчина задоволено задер голову.

— Може, мені варто перевдягнутися? Це важливе свято. — Скайлор дивилася на свої піжамні штани.

— Як хочеш, Скай. Для мене ти й така прекрасна. — посміхнувся шатен і провів теплою долонею по її обличчю.

— Тоді почекай хвилинку. — Чен м’яко зіскочила з даху на свій підвіконня і забігла до кімнати, залишивши ніндзя чекати на неї.

І ось уже за кілька хвилин вона постала перед майстром вогню у своєму красивому рудому кімоно, що було вкрите квітами сакури. Пасма волосся була трохи накручена і виглядала більш об’ємною, ніж минулого разу. Вона з цікавістю спостерігала, як червоний ніндзя відкрив рота і не моргаючи оглядав її.

— ­Ну як тобі?

— Ти… Ти просто неймовірна, Скайлор! ­— вигукнув герой.

— Я знала, що ти оціниш. — Скайлор ніжно провела пальцями по його щокам, прикритих маскою, від чого майстер вогню заплющив очі.

— Гаразд, ідемо швидше. — хлопець акуратно взяв її руку і повів за собою.

Досить швидко вони дісталися Ніндзяго-сіті, а там вже, по дахах будівель, ніндзя привів кохану до будинків, що височіли над усім мегаполісом. Зачаровано Скай оглядала нову місцевість. Навколо, на стовпах, будинках та парканчиках, веселі рожеві стрічки та таблички з різними посланнями. Ліхтарі горіли яскраво-червоними відтінками, а золоті ланцюжки, якими теж був прикрашений провулок, поблискували під їхнім світлом. Сакури, що оточували пару, стелили свої пелюстки на землю, ніби прокладаючи стежку до невеликого схилу наприкінці вулиці.

Шатен дбайливо взяв її за руку і повів уздовж алеї дерев, прямо до того спуску. Всі вулиці, що виднілися знизу, були прикрашені яскравими червоними ліхтариками та лампочками, які перетворювали місто на оповідь. А вітерець так грайливо тріпав їй волосся. Дівчині здавалося це сном.

— Скайлор. — пролунав м’який голос хлопця, який стояв трохи позаду.

— Так, милий. — дівчина повільно обернулася і застигла на місці.

Перед нею стояв зовсім інший майстер вогню. Без маски. На акуратному личку виднілися гарні великі очі, що були підведені тушшю, невеликий піднятий ніс і пухкі губи. Розпатлане, пухнасте волосся доповнювало його приємний образ. І навіть шрам на лівому оці, що здавався їй до цього меншим, не псував його. Він лагідно посміхнувся їй. Скайлор була така щаслива, що миттєво кинулася до ніндзя. Вона ніжно поклала долоню на м’яку щоку, а друга підняла його обличчя за підборіддя. Ще секунда та їхні губи злилися у солодкому та ніжному поцілунку. Салют, який пролунав у цей момент, зробив його лише кращим. Повільно вони відсторонилися. Обидва трохи почервоніли. Скайлор все ще не вірила в те, що він відкрився їй, хоч йому суворо заборонили. Він довіряє їй.

— Як тебе звуть? —Скайлор ніжно провела по його волоссі, не в змозі відвести погляду.

— Кай. Мене звуть Кай. — прошепотів червоний ніндзя.

— Кай? — також пошепки повторила вона.

— Так.

— Яке гарне ім’я, Кай. Як жаль, що я не чула його раніше. — вона ласкаво поклала свої руки на його щоки.

Кай заплющив очі і наблизився до неї, акуратно доторкнувшись губами до її шиї.

— Підемо прогуляємося тими дахами. — він махнув рукою у бік величезних висоток. — А потім сходимо в те кафе, а потім до мене, а завтра…

— Зупинимося на дахах? — засміялася дівчина.

Хлопець посміхнувся і підійшов до схилу. Скайлор здивовано слідкувала за тим, як він вимальовував своєю стихією якісь візерунки у повітрі. За мить перед ними з’явився справжній дракон, а точніше його вогняний обрис. Він розгорнув свої крила і тихо заричав. Кай мовчки протягнув їй руку. Скай трішки налякано поглядала на цього звіра, а слідом схопилась за долоню червоного ніндзя. Акуратно, дівчина застрибнула за своїм вогненним другом і обійняла його ззаду. Майстер вогню посміхнувся, змахнув поводом, який теж був зроблений з вогню, і вони злетіли повітря. Вітер розвивав волосся обох, а дихання було переривчастим через сильний потік. Навколо мерехтіли вогні міста, а вони просто літали, насолоджуючись процесом. Вони ж могли полетіти куди завгодно, лише потрібно просто захотіти. Ця думка так сильно врізалася Скай у підсвідомість, що в голові мимоволі виникло слово – воля. Ось воно! Це почуття виникало у неї лише в такі моменти, коли вони були вдвох. Він дарував їй те, що завжди намагалися забрати все навколо – волю.