Глава 1

Піт стікає по шиї, розчиняючись в футболці під щасливим номером три, який Юнгі присвоїли рівно стільки ж років тому, коли він вперше потрапив до баскетбольної команди в середній школі, і з надписом «SUGA» зверху. Він біжить, минаючи супротивників, які серйозно налаштовані як мінімум відібрати у нього м’яча, а як максимуму — незамітно повалити на землю, завдаючи легких ушкоджень без шкоди команді. Біль в нозі, яку він травмував в позаминулий грі, дає про себе знати, і замотане в медичний бинт коліно починає функціонувати гірше.

Юнгі ненароком дивиться в сторону, зіштовхнувшись поглядами із учасником команди суперників, який за збігом обставин носить футболку із таким же номером, як і у нього. Чімін стоїть в двух метрах від кільця, до якого зараз так наполегливо наближається Юнгі, і свердлить його очима, в яких, якщо пригледітись, можна побачити вогні азарту. Мін знає цей погляд, у нього такий же.

На рахунку 21:20 на користь команди супротивників, і до кінця матчу залишається менше хвилини. Якщо йому вдасться закинути м’яч в корзину, на них очікує овертайм. Через біль у коліні йому доведеться важче, але поки Юнгі намагається думати тільки про те, як за такий короткий час дібратись до кільця і в ідеалі закинути в нього м’яч.

Юнгі обходить противника по лівому флангу, вже готуючись до кидка, але в останній момент помічає, що Чімін пропав з його поля зору. Всього на секунду Мін втрачає пильність, стривожено оглядаючись по сторонам, після чого відчуває, як хтось силою вписується ліктем йому в бік. Юнгі дає опору на ліву ногу, щоб не впасти, і в наступну мить тіло наче пробиває струмом. М’яч вибивають із його рук, і він поневолі валиться на землю, згребаючи під себе винуватця цього дійства.

Припіднявшись на руках, тепер Юнгі розуміє, хто таким підлим способом забрав перемогу у нього з-під носа. Лице Пака, розташоване в десяти сантиметрах від його, заливалось усмішкою, випромінюючи радість одержаної перемоги. Між іншим, уже третьої за останні п’ять матчів, що проводились щотижня між його і Чіміновим класами.

Звук свистка роздається ехом по всьому залу, сповіщаючи про закінчення гри. Юнгі кривить губи, кидає злий погляд на задоволену фізіономію Чіміна і, стиснувши зуби, береться підійматись із землі. Тому наче задоволення приносить виводити Міна на емоції. Хочеться як най швидше опинитись подалі, тому що це тільки питання часу, скільки ще Юнгі зможе стримуватись, щоб не набити його гарненьке обличча.

А красою матінка-природа його точно не обділила.

Намджун підбігає до них поближче, проводячи п’ятернею по волоссю, яке зараз більше нагадувало пташине гніздо. Вигляд у нього був побитий не менше, ніж у самого Юнгі і решти хлопців. Він упевнений в цьому.

— Чувак, ти як? — Єжун стревожено глипає очима і хапає друга по-під лікоть, допомагаючи встати.

— В порядку, — Юнгі шипить і кульгає на одній нозі в бік лавиці, спираючись на Джуна, використовуючи друга замість костилів. А той і не проти.

До Чіміна одразу ж із радісними вигуками підбігають співкомандники, допомогаючи піднятись. Якби Юнгі не був повернутий до нього спиною, то, напевно, побачив, як його свердять очима, проводжаючи. Хоча він і так здогадується, по іншому й бути не може.

Декілька хлопців з команди підходять поцікавитись його самопочуттям, отримують позитивний кивок і, хлопнувши на останок по плечу, спішать в роздягальню. Джун же залишається за няньку на найближчий час, тому що знаючи Юнгі, в медпункт він не піде навіть під дулом пістолета.

Минулого разу молодому медбрату довелось бігти через весь корпус прямісінько в зал з бинтом та іншим приладдям тільки для того, щоб оглянути його ногу. Якщо Юнгі не йде до лікарні, то лікарня біжить до Юнгі.

— Забий ти на це, окей? — одразу ж починає Намджун, коли вони приймають сидяче положення. — Це просто гра.

— Це не просто гра, — озивається Юнгі, тикаючи пальцем у повітря. — Мене бісить, що хтось може просто так порушувати правила, а йому за це нічого не буде.

Мін спирається обома руками за краї лавиці і відкидає голову назад, хвору ногу розтягує вперед, а іншу залишає в зігнутому положенні. Прилипше до чола волосся залишається на тому ж місці, тому доводиться провести по ньому рукою, щоб прибрати з очей. Не заважало б в найближчий час підстригтись.

— Тебе бісить не це, — Джун робить паузу, усміхаючись. — А те, що цей «хтось» — Пак Чімін.

Юнгі у відповідь лише мовчить. І сам прекрасно розуміє, що це так.

— В точку, мій кмітливий друже, — фиркає Мін, кивнувши

Джун лише хитає головою і переводить погляд з друга на спортзал, по якому досі вештають ті, хто чекає на свою чергу в душі. Юнгі один із таких. Краще досидить тут до кінця і зі спокійною душею приймить душ пізніше, знаючи, що ніхто в спину не гонить.

— Залишилось декілька місяців до закінчення семестру, а ви обидва продовжуєте вести себе як кіт із собакою.

Юнгі направляє погляд туди ж куди і Намджун.

— Нічого не можу із собою зробити, — хмикає Мін, очима знайшовши в натовпі знайому рожеву потилицю.

 

***

 

Друг доводить його до роздягальні майже попід руку. Пропонував довести до кабінки, але Міну все ж вдалось переконати, що далі він вже якось сам. Здавалось, якби він сильно попросив, то Намджун по доброті душевній не відмовився навіть помити його власноруч.

Розмотавши бінт з коліна і відкинувши його в сторону, Юнгі, кульгаючи, доходить до кабінки з неймовірним бажанням поскоріше змити із себе весь піт, що натік за день і під час гри. З однією напівфункціонуючою ногою це виявляється важче, ніж зазвичай. Напевно, треба дослухатися до поради Джуна і найближчим часом таки навідатися в лікарню.

Юнгі помалу знімає із себе прилиплі до тіла футболку та шорти і перекидає їх на двері кабінки, де поруч так само розміщаються чисті речі. Вмикає воду, і з душу вмить починає литись теплий струмінь. Ппрокручує кран вбік роблячи воду більш прохолодною, і блаженно відкидає голову назад, насолоджуючись контрастом із гарячим тілом.

Каплі стікають вниз по струнким бедрам і з шумом розбиваються об стару, моментами поцарапану, а в деяких місцях тріснувшу плитку. Ті зникають у водостоці, забираючи із собою всю усталість і напругу, яка назбиралась за день. Мін заплющує очі і масажними рухами проводить по голові, розподіляючи шампунь по волоссю.

Приємна легкість розтікається по тілу, і Юнгі майже забуває про інцедент, який стався менше ніж годиною раніше. Зараз це взагалі не грає ніякої ролі. Хочеться як най швидше дібратись додому і більше нікого не бачити. Майже нікого.

Вартувало цій думці проскочити в голові, як двері кабінки із тихим скрипом привідчиняються. Юнгі, який саме змивав шампунь з голови, розуміє це тільки тоді, коли чиїсь гарячі руки ніжно торкаються спини і скользять вниз. По тілу вмить пробігають мурахи, змушуючи коліна зрадницьки затремтіти. Жест максимально знайомий, Мін намагається обернутись, але до його спини одразу ж притуляються, не даючи поворохнутись.

— Мені набридло прикидатись, що я ненавиджу тебе, — солодкий шепіт розноситься біля самого вуха, і Юнгі відчуває майже невагомий дотик пухких губ на власній шиї.

Запрокинувши руку над головою, він заривається в м’яке волосся і відкидає голову на чуже плече, стомлено зітхнувши. Дурна звичка забувати закривати за собою двері зараз здається навіть дуже не поганою.

— Чімін-а, що ти тут робиш? — Юнгі нарешті виривається з міцної хватки теплих рук, але не на довго, лише для того, щоб повернутись до нього обличчам і тепер вже самому притягнути Пака поближче.

На ньому лише полотенце, обмотане на бедрах, яке промокло від води і ледве трималось, щоб не впасти. Рожеве волосся також промокло і прядками прилипало до лоба. Кінчиками пальців Юнгі проводить по чужому обличчу, забираючи волосся, що так і лізло до очей, і ледве стримується, щоб не усміхнутись.

Пофарбувати волосся в рожевий, це ж яким потрібно бути ідіотом? Мало того, що вчителі косо дивляться, так ще й всякі недоумки чепляються на кожному кроці з вигуками «підор». З деякими Юнгі мав нагоду сам розібратись і провести профілактичну бесіду в темному закутку вулиці, але від деяких все ж таки дісталось.

В той день коли Пак прийшов до нього із розбитою губою і фінгалом під оком, він був готовий в ту ж секунду пулею вилетіти з дому на пошуки тих уйобків, які посміли його торкнутись. На диво, Чіміну таки вдалось переконати його в тому, що це не найкраща ідея. Мін за своє з лиця землі зітре, але і пальцем зачепити не дозволить. Особливо якщо це стосується Чіміна.

— Як коліно? — проігнорувавши питання, сам запитує чімін.

— В порядку, — коротко кидає Юнгі.

— Не бреши, — по виразу його обличча можна побачити незадоволення.

Юнгі хмикає відводячи погляд в сторону, нахиляється ближче до вуха і тихо промовляє:

— Могло би бути краще, якби хтось так наполегливо не намагався мене перемогти.

Тепер настала черга колінок Чіміна підгинатись, реагуючи на чужий хриплий голос. Чімін тягнеться до нього, обвиває торс руками і притискається поближче, сповна вдихаючи запах тіла Юнгі і чоловічого гелю для душу, яким той користується вже декілька років.

— Я не хотів так сильно, — ластиться наче кіт який спочатку нашкодив, а потім, як ні в чому не бувало, знову просить уваги.

Губами торкається Мінової шиї, залишаючи дорожку із поцілунків, і веде до його губ. Юнгі привідкриває рот, впускаючи гарячий язик всередину. По-господарськи Чімін проводить ним по ряду зубів, засмоктуючи верхню губу, і відчуває, як у відповідь його не сильно кусають. Все ще злиться.

— Не сильно вдарився? — рукою Юнгі веде по спині, явно натякаючи на недавнє падіння, і зупиняється на попереку. Бажання опуститись нижче спокушає, але подразнитись хочеться більше.

— Переживаєш за мене, коли сам ледве стоїш на ногах, — припіднімає одну брову Чімін, і відсоторонюється, щоб заглянути в очі.

— З яких пір ти став мені нянькою, Пак? — усміхається Юнгі, звівши брови до переносиці.

Чімін пробігається очима по чужому тілу, хмикає, ледь припіднявши кутик таких спокусливих губ.

— З тих пір, відколи погодився бути із тобою.

Після цих слів в його очах пробігає вогник. Цей погляд Мін добре знає, як ніхто інший, і саме завдяки ньому він неодноразово втрачав самоконтроль. Неможливо не втратити, йому неможливо не здатись.

Хочеться облизати його з ніг до голови, не обділивши при цьому ні міліметра ніжної блідуватої шкіри. Повернутись до губ, кусати і знову облизувати, але через блядське коліно, яке починає боліти варто навіть зігнути ногу під неправильним кутом, це здається практично неможливо. Каторга, не інакше.

Людське тіло мало не завжди іде всупереч бажанням. Така наша доля і участь.

В короткому проміжку часу, що нам дано потрібно постаратись знайти щось прекрасне. Юнгі вже знайшов. І він готовий в цьому задихнутись.

Чімін починає повільно сповзати на коліна, залишаючи по собі доріжку із поцілунків і декілька червонуватих плям, які згодом змінять свій колір на більш темний. Стиснувши зуби, Юнгі запускає руку в рожеве волосся, злегка стискає його у коренів і запрокидує голову назад, опираючись на стінку кабінки. Молить усіх богів, щоб тут зараз знаходилися лише вони удвох, тому що стримувати стогони стає практично неможливо. І чим нижче опускається його рожевоволоса проблема, тим дедалі важче стає себе контролювати.

З Чіміном так завжди. Йому просто зриває дах кожного разу, коли той знаходиться в діапазоні його досяжності. І так було завжди, відколи він себе пам’ятає.

Спочатку між ними дійсно не заладилось. Юнгі тоді саме перевівся в нову школу і вирішив, що вступити в баскетбольну команду було б непоганим рішенням, враховуючи його давно зароджену любов до цього виду спорту. Ще будучи ростом достатнім для того, щоб під стіл пішком ходити, Юнгі спостерігав за пацанами, які бігали на майданчику з м’ячем у руках, а коли достатньо підріс сам взяв м’яча до рук. І виходило на диво добре, як для шкета метр п’ятдесят з кепкою.

З тих часів він достатньо вимахав, багато чого в житті переосмислив, але любов до баскетболу залишилась. Хто ж знав, що, вступивши в команду, на його голову звалиться ще одна проблема, що носить ім’я Пак Чімін і являє собою капітана команди суперників, котрий на той момент побачив у старанному Юнгі кістку, що от-от в стане в горлі.

В результаті, в горлі стало….дещо інше.

Юнгі шипить, та на цей раз не від задоволення, а від ріжучого болю в коліні, яке портить весь кайф.
Тепер він точно готовий іти до лікаря, щоб якнайшвидше з цим розібратись.

— Спрись спиною до стіни, — просить Пак, на мить відволікаючись від заняття.

— Навіщо? — не зрозумівши, запитує Юнгі, але всеодно робить так, як наказують. В наступну мить, Чімін припідіймає його ліву ногу і одним спритним рухом закидує собі на плече, повністю опустившись на коліна. — Блять.

Мін мало не стогне, коли спритний язик, який моментом раніше хазяйнував у нього в роті, проходиться по всій довжині і змушує вставший член рвано смикнутись, просячи ще. Рука несвідомо сильніше стискає волосся і притягує поближче до паху. Чімін приймає це за зелене світло і мажить губами по головці, вибиваючи із Юнгі ще один вдих. Покружлявши по ній язиком, Чімін починає повільно вбирати довжину, від чого живіт наче скручує у вузол, і перед очима з’являються зірочки.

Юнгі притюляє рот рукою, намагаючись бути якомога тихіше, але виходить, м’яко кажучи, не дуже. Лише від картини, яка відкривається перед його очима, він готовий безсоромно кінчити прямо зараз, тому що сил, аби стримуватись, майже не залишається. Чімін який стоїть перед ним на колінах і так старанно вбирає в рот, — це як восьме чудо світу. Навіть в рази краще

Стінки горла починають стискати чутливу головку, Мін блаженно закочує очі і перебирає між пальцями змокріле волосся. З такими темпами його вистачить не на довго.

В приміщенні чується скрип дверей, і Юнгі готовий відірвати голову і всі кінцівки тому, хто посмів їх потривожити, не залежно від того, ким він виявиться. І велекий болт він клав на те, чим вони зараз займаються в стінах школи. Не судіть підлітків за бажання потрахатись прямо в душовій.

А Чімін і не думає зупинятись. Одярює Юнгі гаденькою усмішкою і продовжує рухатись, щоправда, повільніше. Навмисне знущається. Мін може лише подякувати тому, хто додумався поставити кабінки, які будуть закривати все, не залишаючи вільний простір знизу, інакше приховати дві пари ніг було б неможливо. А із власними стогонами він вже якось розбереться. Принаймні, дуже на це сподівається.

— Та забий ти на неї, — чується невдоволений голос гравця з команди Чіміна і копошіння, яке слідує після.

Їх Юнгі ніколи не любив, а конкретно цих двох — в особливості. А зараз, здається, в голові проносяться всі можливі мати, які  він коли небудь чув за своє поки недовге життя. Ще зі занози в дупі. Занадто високої про себе думки, і плюс до того мало не єдина причина, по якій між їхніми командами неодноразово виникали сутички.

— Ага, вже, — фиркає інший. — Якщо я загублю свою футболку, мене тренер на фарш пустить і змусить вас приготувати із мене котлети.

— Фу, що у тебе із фантазією? — вони не бачать, але Мін впевнений, що той поморщився.

— Те, що і у тебе, — хлопець продовжує носитись туди-сюди в пошуках загубленої речі, і якби не ситуація в якій вони з Чіміном зараз опинились, можливо, Юнгі б навіть поспівчував бідолазі. Тренер у них справжній деспот, сам сатана нервово курить в сторонці.

І Юнгі сам би зараз із задоволенням затягнувся, хоч взагалі то не курить. Натомість він із силою прикушує руку, щоб хоч якось заглушити стогін, який знову проситься назовні. Він вже на межі, от-от кінчить прямо в рот цьому безсоромному, і байдуже на наслідки, які їх очікують.

— Давай швидше, — пихтить хлопець.

І так, з ним Юнгі солідарний як ніколи. Пошвидше би звалили.

— Знайшов! — чується радісний скрик і полегшений видих співкомандника.

— Нарешті, — кроки спрямовуються в сторону виходу, шоркаючи взуттям по і так пошарпаній плитці. — А тепер погнали додому.

Мін подумки розслабляється, проте ненадовго. Одна рука Пака сильніше стискає його бедра, а інша переміщається на ствол, ритмічно надрочуючи одночасно з тим, як рухається голова. Знущається паскуда.
Коліна починають труситись, як після кількагодинного матчу, і якби не хвора нога, закинута на праве Чімінове плече і опора у вигляді зіпрілої стіни, він би без сумнівів звалився на підлогу, розтікаючись в калюжу від задоволення.

Вони не впевнені чи хлопці вже звалили, а також досі нема гарантій, що вони тут дійсно удвох, хоча ознак життя ніхто не подавав. До того ж, почувши звуки, які доносяться з їхньої кабінки, той «хтось», вірогідніше за все, поспішив би звалити в туман як най швидше. Але зараз так похер на все.

Юнгі напружується, сильніше вхоплюється за волосся та намагається відтягнути Пака трохи подалі. Ним починає потрушувати від оргазму, який от-от настане. Проте той тільки міцніше стискає сідницю в своїй руці, і в наступну мить Юнгі зі стоном, який, мабуть, було чути і за межами роздягальні, кінчає йому в рот.

Пак трохи закашлюється, спльовує все те, що залишилося в роті і кінчиком язика злизує сперму, яка залишилась на губах . На кутиках таких гарних очей з’являються краплинки сліз, а пухкі губи почервоніли і зараз здавались ще більшими. Юнгі торкається великим пальцем його обличча і змахує сльози вбік, після чого тягне на себе і впивається поцілунком в привідкриті губи, вибиваючи з грудей жалісний схлип.

Відчуває, як член знову впевнено починає підійматись, а Чіміновий, який і не падав, тепер впирається йому в пах, тільки погіршуючи ситуацію. Рушник, який до этого був обмотаний навколо його бедер, вже давно сповз і ганчіркою валявся на мокрій підлозі.

— То я сповна загладив свою провину? — збито дихаючи, запитуєї Пак, на декілька секунд відірвавшись від чужих губ, і дивиться на нього повністю невинним поглядом. Наче не він хвилину тому з особливим інтузіазмом смоктав йому, при цьому виглядаючи сексуальніше за будь-яку срану порнозірку.

— Сповна, — хмикає Юнгі і залишає на таких звабливих губак короткий чмок, — Як тільки розберусь із коліном, клянусь, відтрахаю тебе так, що тиждень не зможеш нормально сидіти.

В його очах пробігає недобрий вогник, і Чімін, як ніхто другий в цьому світі, знає, що Юнгі не жартує. До нього зариватись — собі дорожче.

Біль в коліні починає повертатись, але Юнгі плювати на те хотів, коли перед ним Чімін, такий прекрасний і повністю під його контролем.

— Не допоможеш? — питає він, кивнувши в бік свого стояка.

Мін проводить язиком по губі і задоволено усміхається. Його довго просити не потрібно. Хлопець охоплює їх члени рукою, починаючи плавно водити по всій довжині. Чімін всхлипує від такого довгоочікуваного задоволення і носом заривається кудись в Мінову шию, закусивши нижню губу.

Зайняті один одним вони не помічають часу і того, що проходить більше ніж пів години з моменту, як Юнгі зайшов просто прийняти душ. Плани завалитися додому і заснути під телевізор із банкою пива в руках різко змінились. Хоча правильніше було б сказати, що дехто вніс в них свої корективи.