Частина 1

Новий день віщував бути таким же дурним, дивним і безглуздим, як і всі сімнадцять років нікчемного життя Грейс Бетел, як сама вона вважала. Темні хмари за вікном тільки надавали більшої темряви в кімнату, яка і без їхньої допомоги була такою. Втомлене худе тіло молодої школярки без ентузіазму залишило теплу постіль, яка так і манила забити на школу і продовжити бачити яскраві сни, уникаючи реального світу. Грейс часто так робила: збігала з дому, йдучи до парку, щоб насолодитися тишею та співом птахів. Це вона любила найбільше – самотність. Її не цікавило багато речей, які приваблювали її однолітків. Подруга дитинства, з якою вона вчитися, не раз намагалася витягнути з дому дівчину на вечірки, але щоразу Грейс знаходила нові відмазки, не бажаючи перебувати в компанії п’яних підлітків. Вона вважала всіх їх нудними і огидними, тому що їх не цікавило нічого, крім вечірок. Грейс так мріяла знайти в оточенні подруги дитинства хоча б одну людину, яка була б зацікавлена ​​в діалозі про книги або ж з якою можна було обговорити теорію Всесвіту. На жаль, вона могла обговорити все це на форумах інтернету і тільки з людьми, старшими за її років на три-чотири. Вона не раз помічала за собою, що її більше приваблюють старші хлопці, ніж дурні однокласники, з якими проводила час її подруга.
Грейс одягла широкі джинси, футболку та накинула кофту нагору. Склала в рюкзак все шкільне приладдя і вийшла на кухню, одягнувши свої круглі окуляри для зору, які вона носила ще з одинадцяти років. Дівчину в класі через це прозвали очкариком-занудою, що взагалі не сильно її турбувало. Її батьки – власники пекарні, їхали на роботу раніше, ніж дівчина прокидалася, тому застати їхні будинки перед школою було неможливо. Дівчина вмилася холодною водою з-під крана, взяла булочку з хлібниці і покинула будинок, бо знала, що подруга вже зачекалася на її порозі.
– Добрий ранок! – привітала її Мія щасливою усмішкою на обличчі.
Мія хоч і була як більшість сучасних підлітків, але Грейс любила її за доброту та чуйність, яку рідко можна зустріти у світі.
– Добрий, – пробурчала Грейс, зачинивши двері за собою на замок, – ти чого така щаслива?
Мія у відповідь лише посміхнулася ширше. Було зрозуміло, що у подруги з’явилася якась новина, бо вона й не думала розпочинати шлях у бік школи.
– Що в тебе? — нетерпляче запитала Грейс.
— Тільки не лайся, гаразд?
Ця фраза тільки більше підігріла скептицизм до майбутніх новин, і, дівчина насупившись, склала руки на грудях, поправивши свої окуляри.
— Ми почали зустрічатися з Пітером! — мало не пищала подруга, стрибаючи на місці.
Грейс опустила руки і почала йти, а подруга побігла за нею.
– Ти чого? Чи не рада за мене?
– Мія, – раптом дівчина зупинилася, – скільки разів я тобі казала, що цей бовдур тільки боляче тобі зробить!
Пітер – хлопець старший неї на рік, навчається в університеті, неподалік їхньої школи. Його знає пів міста і чутки про нього ходять лише негативні: хам, неосвічений та й на додачу бабник. Мія гуляє з ним у одній компанії та вони проводять досить багато часу разом.
– Всі ці чутки, за якими ти судиш – марення! – Заперечувала подруга. — Він зовсім не такий, як його описують інші. Пітер – чуттєвий, дбайливий. А ще він такий романтичний!
– Мене зараз знудить…
– Я забула розповісти тобі найголовніше! Друзі Пітера запрошують мене сьогодні до бару! Вони сказали, що я можу привести із собою подругу.
– Ну ні…
– Так, Грейс! Скільки можна тобі вдома киснути? Ти ж жодного разу зі мною нікуди не ходила!
— Ти знаєш мою думку щодо таких закладів. Краще вдома киснути, зате з цікавою книгою. – Бретелл стояла на своєму. І не збиралася складати своїх позицій.
Місця такого роду зовсім не цікавили її і вона була впевнена, що там повно розпусти та бруду, що було для неї мерзенним.
— Якщо не підеш – ображусь.
— А це вже маніпуляція! – обурилася Грейс.
— Та начхати я хотіла. Сьогодні о п’ятій зайду за тобою і ми підемо в бар.
— Я тобі не відкриватиму. – Усміхнулася подруга.
Мія ображено глянула на неї і в цей момент Грейс здалася: вона погодилася на цю шалену пропозицію. Іти в бар та ще й з зовсім незнайомими їй людьми, які, швидше за все, так само сприймуть її як зануда або дивачка.
***
Шкільний день пролетів дуже швидко та непомітно. За цей час не сталося нічого особливого, хіба що отримана двійка з математики. Грейс була відмінницею з усіх предметів, крім цього. Вчителька була досить суворою і вимогливою до своїх учнів, тому уроки математики були справжнім пеклом. Особливо для тих, хто її зовсім не розуміє. По школі ходила чутка, що її незабаром замінять, тому що вчителька була старенькою і збиралася виходити на пенсію. Школярам доводилося тільки молитися, щоб це була правда, і щоб її не замінили ще строгішою жінкою.
Після приходу додому дівчина завалилася на свою м’яку постіль, не бажаючи вдруге за день покидати її. Але вона дала обіцянку Мії і підводити її якось не хотілося, хоч Грейс зовсім не мала бажання йти в таке безглузде місце. Вона хотіла лише залишитися в м’якому ліжку і зайняти себе читанням Ромео і Джульєтти. Грейс любила романи і мріяла, щоб їй зустрівся такий самий “Ромео”, який готовий на шалені вчинки заради того, щоб бути зі своєю коханою дівчиною. Весь свій вільний час вона читала. Читала і вдавалася до мрій про краще життя. Більш цікавого та романтичного.
Здолавши себе, дівчина піднялася з ліжка і відчинила свою шафу.
— А для кого мені там вбиратися? — подумала вона і закрила його.
Вона точно не належала до того типу дівчат, які любили виділятися яскравим макіяжем, роблячи який вони могли б просидіти за туалетним столиком кілька годин, модним одягом або красивою зачіскою. Вона вважала це марною тратою часу і вже точно не була згодна з фразою: “Людей зустрічають по одязі”. Розум і освіченість – ось що найголовніше в людині, а одяг це лише ганчірки.
Несподівано за кілька годин у двері зателефонували, коли Грейс насолоджувалася вечерею на самоті, забувши на час про майбутню зустріч. Дівчина глянула на годинник. Була половина п’ятого та батьки не могли повернутися так рано. Вона відчинила двері і побачила там свою подругу при повному параді: темні стрілки, нафарбовані вії та коричнева помада на губах. Мія любила виглядати красиво, тому була одягнена в коротеньку тенісну спідницю і топ із відкритою спиною на мотузочках. Грейс вважала це вбрання відвертим, хоч уже й звикла, що найчастіше подруга саме в такому стилі й одягається.
– Так і знала. – Усміхнулася Мія, оглянувши подругу.
Грейс подивилася вниз на свій одяг, у якому була в школі, потім на подругу і сказала:
– Ідемо?
— О, ні, люба, ми не підемо, поки я не приведу твоє миле личко до ладу. — Мія заштовхала Грейс усередину і зачинила двері.
– Ти про що? – Не зрозуміла подруга.
Мія із задоволеною усмішкою показала їй пакет, який вона принесла із собою.
— О, ні, я нізащо в житті не одягну твої речі.
— Ще як одягнеш. Ходімо.
***
– Можеш дивитися. – радісно сказала Мія, досить гордовито дивлячись на подругу.
Вони провели пів години, приводячи Грейс у порядок.
– Я не готова…
Мія розсміялася і взяла подругу за руку, ведучи до шафи з дзеркалом. Бетел було складно встояти на підборах, які дала їй подруга. Звісно, ​​вони були чудовими. Чорні й на невисокому підборі, але їй було некомфортно в такому взутті, бо надягала вона така вкрай рідко. Грейс глянула на своє відображення: перед нею стояла дівчина низького зросту, з ідеально вирівняним темним волоссям, довгою до стегон. Дівчина була одягнена у свої світло-сині джинси, короткий чорний топ подруги, який прикривав лише груди та темно-коричневий піджак у клітинку. Мія намалювала їй стрілки та підфарбувала губи темною матово-червоною помадою.
– Я хотіла, щоб ти виглядала більш-менш у своєму стилі і щоб тобі не було некомфортно.
– Мені подобається. – посміхнулася Грейс.
— Тепер ми готові йти.
***
Вони приїхали в бар на таксі та вийшли звідти. Мія виглядала щасливою, а ось Грейс хвилювалася, бо не знала, що там за хлопці. Вона була впевнена, що там їй буде дуже нудно.
Дівчата зайшли всередину і відразу знайшли потрібний їм столик. Пітер помахав рукою новій дівчині і підбіг до них, щоб провести.
— Привіт, люба, — хлопець поцілував Мію в губи і обернувся Грейс, оцінюючи її вбрання, від чого дівчині вмить стало некомфортно. Вона вся затиснулася. – Привіт, Грейс.
У відповідь дівчина лише кивнула. Вони попрямували за столик і дорогою дівчина оцінювала атмосферу: у темному приміщенні було накурено, реп грав з колонок, і люди навколо оглядали нових відвідувачів, від чого Грейс хотілося втекти, але ж вона тільки зайшла.
Дійшовши до столика, вони побачили трьох хлопців і одну дівчину-блондинку, яка стервозно дивилася на них. Інші дивилися з інтересом.
— Вечір буде довгим… — промайнуло в думці Грейс і вона тут же сіла на шкіряний диван.

***