Глава 1: Знайомство

(тут не буде ніяких відносин чи типу того, це просто розповідь про дивну дівчину)

Чи задумувались ви колись над тим що існує підліток, огороджений від суспільства, росший сам без батьків лише з дворецьким та папугою?
Але саме в такий способ вже 15 років живе дівчинка на ім’я Енд’яферона (з грецької мови Ενδιαφέρον(Endiaféron) – цікавість).
(Так батьки дівчинки були або приколістами або дуже розумними людьми.)

Але найцікавіше, що Енд’яферона не знає своїх батьків. Якщо ви подумали що батьки вмерли, то ця думка не коректна, насправді ж батьки просто були архіологами, і не бували вдома, взагалі.
За батьків був п’ятдесятирічний дворецький, Адріан.

Дівчинка окрім цікавої родини мала ще не типічну зовнішність. Вона була альбіносом.
Сама Енд’яферона ніколи не задумувалась над тим що вона не така. В її голові завжди була думка що всі так живуть.
Що б дівчинці не було одиноко батьки попросили Адріана купити дівчинці будь яку домашню тварину.
Тому в 8 років дівчину повели в зоомагазин, там її зору предстало неймовірно багато тварин, але її зору впала саме папуга породи Ара, яскраво червоного кольору з жовтими криллями.
І хоч Адріан настаював на тому що б взяти кота, собаку, чи може хомяка, Енд’яферона хотіла тільки цього конкретного папугу, і не хотіла навіть роздивлюватись варіанти запропоновані дворецьким.

Ось так в її житті з’являється папуга, яку вона назвала Агатою в честь своєї улюбленої письмениці Агати Крісті.
Дівчина росла в отченні книг, але не сучастних, а старих.

Посуті вона жила там, де хотіла жити майже кожна дитина. В велечезному замку в горах.
Перелічувати все що знаходилось в тому замку безсенсовно, та займе дуже багато часу, але я як автор виокремлю найцікавіші місця.

Це велечезна бібліотека, в якій були собрані найпопулярніші книги 18 та 19 століття, це сад, на якому тридились 2 садоводи, і це підвал з альбомами та пам’ятками родини Енд’яферони.
Замок був побудован в 1725 році, далекими предками Енд’яферони, в Карпатах.

Батьки Енд’яферони, не дивлячись на те що взагалі не участвовали в житті дівчинки, кожем місяць дзвонили дворецькому та питали як там їх донечка.
Але чомусь їм ніколи не було цікаво поговорити саме з донькою на пряму, тільки просили передати якісь фрази по типу “Гарно вчись” чи “Не забивай болт на навчання, навчання дуже важливе”.

Але коли в дівчинки настало день народження, і їй виполнилось 15 років, вони подвонили їй, привітати її з днем народженням і просто поговорити.
Дівчина не була здивована, тільки трошки рала, тому що все ж, батькам не повністю на неї все одно.