Глава 1. Знайомство

“Час знову уповільнився. В зв’язку зі збоєм роботи світового годинника були введені наступні санкції…”

Приблизно з таких слів починається кожен ранок на планеті Земля. Сонце згасло ще років сто тому, а люди все ще називають проблему з “часом” суттєвою. Науковці кажуть, що створення штучної зірки не за горами, але поки що ми всі живемо ніби в парнику – штучний час, штучне тепло, штучне повітря.

***

Україна. 12.05.2786. Час: 44:62

***

– слухай, давно хотіла запитати. То в тебе була нагода запросити його чи ні? Чи ти знову все профукала?

Аня завжди говорила забагато. Вона взагалі була доволі оптимістичною та веселою. Або не вона. У дівчини з’явився дисоціативний розлад після “лабораторії”. Тепер було не відомо, яка із 16 особистостей розмовляє з тобою. Опромінення зробило це з нею, зруйнувало і склеїло клітини тіла назад. Тепер вони потроху відмирають. Аня була однією із тих вчених що знайшли штучне джерело для створення С-17. Так називають нашу майбутню зірку, наше майбутнє Сонце. Її друзі, що пам’ятають Аню ще при розумі, зараз намагаються її підтримувати як можуть. Все ж, їй не довго залишилось. Тому і вирішили – вона не має помирати в чотирьох стінах лікарні.

– ти вже запитувала. І я вже відповідала. І ти пам’ятаєш відповідь, – Віка зиркнула на дівчину, ясно розуміючи що тій подобається докучати.

– ні, повтори будь ласка, – Аня була не високого зросту, нижче за Віку на пів голови, тому вона часто брала стілець і вставала на нього коли з ким розмовляла; одна із змін після “лабораторії”.

Віка втомлено потерла очі. Вони вже дві години мерзнуть на вулиці із балончиками в руках. І якщо Аня просто стоїть, іноді наспівуючи якусь мелодію, то Віка бігає туди-сюди, розмальовуючи сіру стіну яскравими кольорами. То її обов’язки в банді, як головного ілюстратора.

– то як, що він сказав? Щось типу “Віко, ти така неймовірна, дякую що запросила мене на побачення”, – Аня демонстративно почала обіймати сама себе і причмокувати губами, зображуючи поцілунки.

– він би ніколи так не сказав. Ти ж знаєш його – від сорому може луснути.

Віка й сама не помітила як хіхікнула з “шоу” Ані. За останні дні в її житті забагато стресу.

– дай стілець, – вона жестом попросила подати їй його, продовжуючи зосереджено виводити якісь риски на стіні.

Але Аня зістрибнула на землю і пішла геть. Брюнетка не була здивована: зараз то вже не Аня, а друга її сторона. Не сильно хвилюючись, дівчина сама мовчки взяла стілець і спритно скочила на нього. Останні штрихи давались тяжко – вона не дотягувалась. Абияк завершувати роботу теж не хотілось, але скоро тут буде повно копів тому треба поспішати.

Рух, пшик, стряхнути – і Віка закінчила. Тепер на сірій стіні будинку неоновими кольорами було написано “Рецидивісти”.

***

Україна. 14.05.2786. Час: 12:08

***

Годинник на стіні був єдиним джерелом звуку в кімнаті. Не дивно, тут було пусто. Не тільки людей не було – навіть меблі були відсутні. Тільки великий бетонний п’ятикутник в центрі приміщення був заміною столу. Ні вікон, ні дверей також тут не було. Лише голі холодні стіни та лампочка під стелею, яка зараз була вимкнена і ховала в пітьмі всю порожнечу кімнати. Раптом прозвучало тихе клацання: до цього гола стіна скрипнула та затремтіла. В її центрі з’явилась щілина і скоро стіни поповзли в бік. То були двері? Із темряви утвореної порожнечі показались три силуети.

Першою заговорила Вероніка. Вона намацала вмикач в темряві і самотня лампочка повільно, але освітила невелику частину в зоні бетонного “столу”.

– як успіхи з мета ножами?

Напевно, перше що кидається в очі при погляді на Вероніку це шрам, що тягнеться від правого вуха до правої сторони губ. Їй сильно пощастило що око та ніс не постраждали. Чи то життя, чи то час так змінили дівчину, але зараз уявити посмішку на її обличчі було важко. На голові зав’язаний високий хвіст, на руках шкіряні рукавички і підкресленням всьому – костюм-косплей байкерів. Вероніка завжди казала – головне це вишуканість та зручність.

Декілька років тому саме вона заснувала банду юних месників, якщо їх можна так назвати. Її ціллю було і є знищення сучасної влади. Тиранія, авторитарний режим та кріпосницьке право, яке, звичайно, ніхто офіційно не підтримував, але і спроб знищити його також ніхто не робив. В такій ситуації знайшлось багато охочих вступити в банду. Але головне коло складає п’ятеро дівчат: Вероніка – голова банди; Віка відповідає за секретність банди та залучення до неї нових членів; Наташа головний технік, на чиїх плечах озброєння і взагалі технічна сторона; Ксюша – військовий тренер членів банди, відповідає за захист та атаку; ну і Аня, яка до хвороби була шпигуном в державній лабораторії і працювала над новими розробками разом з Наташею, але зараз вона допомагає тільки тоді коли з’являється її справжня особистість. Будівля з приміщенням, в яке щойно ввійшли троє, є однією з багатьох штаб-квартир організації. До речі, разом з Веронікою були Ксюша та Наташа, яку власне і запитували.

Дівчина кашлянула аби прочистити горло та зібратися з силами.

– мм, на стадії розробки? Я поки не можу вирішити проблему з передчасним вибухом.

Вона була майже одного зросту з Веронікою, але виглядала в цілому трохи менше. То напевно через роботу в майстерні, де вона завжди в напів сидячому положенні. Але чомусь навіть постійне перебування під землею (майстерня розташована на найнижчому рівні будівлі) шкіра Наташи завжди виглядає засмаглою.

– скільки часу тобі потрібно?

Вероніка звикла до подібних відхилень від графіку; Наташа постійно додавала щось нове до проекту в останній момент.

– тиждень, можливо навіть менше, – технік щось натиснула на руці і перед її очима з’явилась голограмна панель управління. Звірившись з якимись цифрами на напів прозорому таблі, Наташа поправила шлейку робочого комбінезону і кивнула, скоріше самій собі.

– добре, чекаю результатів через тиждень. Ксюша, як там новенькі? Треба провести зустріч?

Та, до кого звертались, була найвищою не тільки із трьох присутніх, а і взагалі серед всіх дівчат в організації. Ксюша була доволі наївна та добродушна, що повністю суперечило з її “роботою” в організації. Диво, те як вона змінюється коли приходить час працювати – сувора, жорстока та непохитна. Деякі  учні її бояться, деякі поважають, а деякі захоплюються дівчиною. Та особисті емоції не мають торкатись роботи – так вона думає, і це особливо подобається Вероніці в філософії дівчини. Попри всі перешкоди, всі хто пройшов навчання у Ксюши потім стають першокласними бійцями.

– цього разу якісь надто буйні дістались. А ще багато з них діти, – Ксюша закотила очі, вона не любить навчати надто юних, – тому треба їм пояснити куди і для чого вони потрапили.

Голова мовчки кивнула, погоджуючись зі ставленням до дітей. Вона повністю розділяла цю думку.

– через годину підійду в зал, підготуй їх та попередь. Вільна.

– зрозуміла, – дівчина кивнула та, розвернувшись на п’ятах, покинула приміщення навіть до столу не дійшовши.

Нарешті діставшись центру кімнати, Вероніка натиснула десь знизу бетону і над ним з’явилась голограма зв’язку. Із синювато білих кубиків скоро з’явилось цілісне зображення Віки.

– ви де? Скільки ще будете відсиджуватися?

Дівчатам не вдалося уникнути зустрічі з поліцейськими два дні тому. Зараз вони тимчасово ховаються подалі від організації, щоб не привести за собою хвости.

– ми ще дні три тут побудемо про всяк випадок. Краще скажіть чи прийшли новенькі? Я забула попередити що цього разу дістануться зелені.

– як ти вже здогадалась, Ксюша не дуже задоволена. Не було інших варіантів?

Наташа тим часом щось клацала з іншої сторони столу, там час від часу щось видавало помилку через що дівчина потроху починала злитись.

– то не мої проблеми. Я свою частину роботу виконала. А Ксюша упереджено до них ставиться, їй треба відноситись до них як до людей, а не тупих роботів.

Іноді голограма мигала, що говорило про перебої мережі. Швидше за все то результат “клацання” Наташи.

– вона не далека від істини. Але зараз не про це. Де Аня? Ти зможеш самостійно дістатись назад?

Дівчина опустила погляд на нижню панель, де щойно блимнуло нове повідомлення.

– з нею все нормально. Більшість часу зі мною саме Аня, тому не варто хвилюватись.

– всеодно, будь обережніше. Через три дні маєте бути в штабі. Кінець зв’язку.

– Ее, зачекай, я ще..

Але закінчити Віка не змогла – все-таки Наташа перегріла систему.

– упс.., – вона винувато розвела руками в сторону.

– повернеш систему в порядок і йди закінчувати свою роботу. Я йду перша.

Наташа лиш кивнула у відповідь, коли силует Вероніки вже заховався за дверима.