Глава -0+: Передмова

1.    -Альфа

        Гадаєте, що історія про яку я буду розповідати буде чимось кшталту фентезі на рівні галактик або як хтось вбиває всесвіт ради когось чи себе, або взагалі відкритий твір, що не розкриває антагоніста/протагоніста до кінця під час «сходинки істини». Ні, тут дещо начебто все з цього…

        Все що я надалі писатиму не є реальністю, але є гарною альтернативою руху наукових дослідів через псевдонаукові теорії, що писатимуться разом із сюжетом, що неймовірно цікаво автору створювати! Чи легко писати недоматематику-недофілософу перенасичений твір, що в розумі 4 роки тримається та не розвалиться через фізичний рушій, що за Всесвітом? Трохи.

        А загалом до речі… Що ж таке Всесвіт? Ну от скупчення воно є – просто енергія, але для чого: розвага чи джерело чогось більшого?! Чи треба нам гадати про всесвітній розум чи про душу та її існування якщо біологія, хімія та взагалі науковий світогляд показує що такого не існує? Так, все треба робити. Межа це тільки одиниця, якою ми користуємось та від неї створюємо дії й порівнюємо з іншими величинами, але якщо є одиниця, то де той нуль, крізь який ти бачиш его своє, але не контролюєш ним?

        -Альфа є початком початка, щоб попередити про хвилі з льоду, що покриваються кров’ю моєї волі, яка давно зникла в собі, бо залишилась тільки доля та его, що вбиває середовище та посилює тіло для єднання свободи та нудоти, що поглинає темряву та утворює з неї світло небуття. Я просто буду проєктувати розум, але красиво!

2.    Нуль

        Все, що існує має початок під який опираються та підіймаються по сходинках: батьки, друзі, суспільство та навіть твоє дзеркало із тобою – це все сходинки, на які ти наступаєш та підіймає на висоти що тебе зацікавлять. Чи потрібні вони – ці кроки, що рухають наше тіло, яке потрібно зберігати для бога аби вбити нас щасливо? Чи потрібен нам нуль, що не збереже нас від правди, від істини що ми шукали? Чи потрібен нам Котарен’їла: той, кого не бачать, не чують, не відчувають – все одно його вважатимуть за істину, бо інакше правду не дізнатись крізь повітряну стінку, на якій ти лежиш, коли падаєш до пазухи смерті?

Початок утворення всесвіту вже відомий нам – великий вибух! Але якщо в нас буде багато всесвітів, то як ми скажемо при всіх що вони також утворені? Може енергія бути розповсюджуватись відносно не тільки з якоїсь однієї точки, а й навпаки, утворюючи Хаос? Чи рухали б ці всесвіти щось велике, щоб пишатись своїм буттям, щоб жити радісно та не дивитись на рух як на щось богоутворене?!

        Десь, поза нашим Всесвітом…

3.    Альфа

…

На дивній, порожній долині, окутаною пилом та зеленою рідиною, що немов бензин відбиває світло… Де світло не відбиваються зірками… Де є єдина, дивно розташована архітектура у вигляді бурульки, від якої й сходить та цікава рідина – крокує хтось коло неї, немов електрон неперервно кружляє коло ядра. Наче заблукав у лабіринті, чи так потрібно?

        Ці рухи хоч й були як щось змушене, але насправді йому було цікаво: коли закінчиться ця рідина текти? Не знаючи, що вона тектиме допоки титан помре.

        -Той, що кружлявся… його насправді підхопило: крок за кроком, рух за рухом ця бурулька поглинала його ядро через кроки, втягуючи непомітно його тіло до цієї долини. Інакше можна по іншому сформулювати: він потрапив у мою чудову пастку!

        Це Зенатрен. Також титан як і його жертва, але вже замість блукання підхоплюється за кожну гілку ялинки та знає, де, що та як – йому до вподоби експериментувати над іншими. Його тіло наче якийсь двигун дизельної машини на трьох лапах із дивним циліндром попереду – начебто ним він бачить, каже та чує. А голос… наче дитина з труби фольгової каже із вітром навпроти потужним.

        Він щось зробив й через мить пройшов великий шлях до місця смерті жертви. «Не те» – каже він. «Тепер знов треба чекати, сподіваюсь ті двоє прийдуть, бо інакше помру від нестачі енергії. Ця долина надто довга навіть із реактивними стрибками ще й у додаток я помру якщо перенапружусь…». Він поки живе на цьому пилу та наче вчений розрахував куди він потрапив – для нього нема шансів на життя, але як він й казав: шанс є. Ті двоє яких він чекає – його порятунок, яке він й сам насправді не очікував…

…

-Ох, а ти точно впевнений, що він не жартував щодо його інфляції в ядрі? Гадаю що наш Зенан не такий й слабкий, щоб вибратись з тієї мудеряги!

-Звісно він слабкий! Ти бачив як він після своїх «стрибків» повільно рухається? Він так тіло ламає, бовдур. Ти не загубив той величезний кристал поза тебе?

-… ти чув що кажеш?!

-… йой. Ну я тебе перевірив, тому просто не забувай що вдар в спину нам коштуватиме часу та нашого джерела розуму.

-Невже тобі так важливий той «розум»? Я просто ради технічних штукенцій до нього приходжу, а кристал що поза мене…(почався дивний звук всередині кристала) ГА?!

-А ну дай глянути що з ним!

-Файно, я злякався сильно, почекай.

        Кристал, що ніс один з них, був широким, півпрозорим та з рідиною всередині, що поглинала світло, а форма як олівець наточений з обох сторін. Білий, але гучний шум роздавався із великою частотою.

-Може… то через рідину воно так гучно реагує?

-Напевно. Ми ж його взяли у сухому місці – а тут чиста, начебто, вода під нами маленька, гайда швидше, бо роздратовує звук, не ритмічний.

-Ти на негармонічність суто зреагував?…