Глава ІІ

Вранці Фархада розбудив знайомий голос старшого охоронця, який постійно приносив їжу.

– Ти все ж таки його відтрахав? – спитав охоронець несхвально дивлячись на вовка. «А, що я ще міг зробити?» – подумав Фархад, оглядаючись навколо. Він був у подобі тварини, тому не здивувався, коли побачив поруч себе, цілковито оголеного хлопчину, який міцно обіймав його, зариваючись у шерсть. «Йому холодно», – подумав вовк і поклав морду назад, спостерігаючи за охоронцем.

– Вставай! – гаркнув чоловік і ткнув тупим кінцем алебарди в хлопця. Фархад не стерпів такого нахабства і вчепився зубами у зброю. Голосне гарчання розбудило юнака. Злякавшись, хлопець підірвався, але біль блискавкою пробив його тіло, і він, стогнучи впав на імпровізоване ліжко із залишків його одягу та прілої соломи.

– Що, сподобалося бути сукою цієї тварини? – продовжував охоронець. Хлопець затремтів усім тілом, сльози знову полились із очей. Біль та страх змішалися разом. І навіть не було клаптика одягу щоб прикрити свою наготу! Усе його тіло було в синцях та крововиливах, на боках і спині були глибокі подряпини від кігтів перевертня, і найжахливіше було мерзенне відчуття чужої сперми, яка витікала. Хлопець ще більше заголосив, цілковито не розуміючи, що відбувається навколо. У цей час охоронець ледь перегнав вовка в іншу клітку і спробував взяти юнака на руки, але той лиш перелякано смикнувся та закричав щосили:

– Не чіпай мене!!!

Чоловік вдарив хлопця і той впав безтями. Охоронець взяв його на руки, закутав у плащ та зник у дверному отворі. Фарад так і залишився сидіти у чужій клітці. Він довго дивився їм вслід, а потім протяжно, жалісно завив. Почувши виття, хлопець відразу відкрив очі, але незабаром знову заснув, абсолютно не розуміючи, що з ним відбувається.

Хлопець очухався тільки через декілька днів. Він відкрив очі та виявив себе вдома, у своїй маленькій кімнатці. Тяжко зітхнув і спробував згадати, що ж з ним сталося? Згадавши, тут же почервонів. Таке було важко уявити! А тут воно взяло і сталося з ним!

Олівер сховав обличчя в долонях і захитав головою. Раптом його шию боляче прострелило. Він згадав той біль у попереку, він був таким самим. Олівер почав злякано обмацувати шию і натикнувся на припухлість. Спочатку хлопець зовсім не звертав на це уваги, але незабаром, роздивляючись свої каліцтва, зрозумів, що це взагалі-то не забій чи засос. Це був укус. Глибокий укус. І він сильно болів.

Хлопець відразу побілів та безсильно осів на підлогу. Звичайно, він прекрасно розумів, що це означає.

– Що ж тепер буде? – його тихий голос тремтів. Він охопив голову руками і тихо схлипнув.

Ще через день, після пережитого шоку від несподіваної знахідки, Олівер нарешті вийшов на вулицю. Тепер, йому постійно доводилося носити шарф або ж одяг з високим коміром. Якщо люди побачать мітку, він відразу потрапить у гроб.

Хлопець ходив вулицями і тремтів, як осиновий лист. Йому здавалося, що всі дивляться на нього, тикають пальцями, засуджують. Але насправді людям було все одно, усі вони просто проходили повз – їх хвилювали лише їх проблеми, і ніхто навіть не звертав увагу на непомітного хлопчину в темному одязі.

Повернувшись додому, Олівер, все так само, тремтів. Нарешті, впоравшись з емоціями, він взявся за обід, і дивна думка не давала спокою: «Цікаво, йому знову давали тухле м’ясо?»

Коли Олівер вийшов на роботу, отримав новий комплект одягу, який був страшенно великим. Він тремтячими руками взяв алебарду і відправився на свій пост. Як би не було дивно, сьогодні Олівер був там зовсім один. Лиш ближче до вечора прийшов той самий чоловік, який постійно кормив вовка. «Все-таки, тухле», – подумав Олівер і чомусь засмутився.

У той час Фархад вловив ніжний запах того самого юнака, відразу перекинувся вовком і почав нарізати кола по клітці, безперервно махаючи хвостом. Десь у глибині душі він сподівався побачити хлопця, але той лиш нерухомо стояв біля дверей і постійно тремтів. Трохи втомившись, вовк широко відкрив пащу, позіхнув і завалився спати.

Ближче до вечора пішов дощ, який все ж таки змусив Олівера зайти всередину вежі. Вовк все ще мирно сопів, але вода вже накопичувалася в його клітці проникаючи туди через дірку. Олівер щільніше закутався у плащ і, спершись об решітки пустої клітки, присів навпочіпки. Алебарду він тримав у руках, але вони так сильно боліли від перенапруження, що незабаром вона просто впала на підлогу. Від шуму прокинувся Фархад і побачивши юнака так близько, увесь здригнувся. Він думав перекинутися людиною, але потім, побачивши доволі велику калюжу, відчайдушно заскавчав і прийнявся шукати найсухіше місце.

Олівер спостерігав за ним і почуття його були дивними. З одного боку, він пам’ятав цей нестерпимий біль, якого завдав йому перевертень, але з іншого, дивлячись на цього вовка, тепло розливалося по тілу і на душі ставало спокійно. Йому стало шкода перевертня, який мочив лапи у воді і навіть не міг сісти на сухе. Він згадав, що робив старший охоронець і вирішив спробувати перегнати вовка в іншу клітку.

Фархад перекинувся людиною, адже його здивувала така поведінка хлопця. Тим більше морозити ноги у холодній воді не так вже й хотілося, але…

– Я не піду туди, – сказав хрипло. Напевно, вперше розмовляв з людиною. Олівер злякано відскочив, і знову витріщився на вовка величезними очима, тільки тепер вони були зеленими. Вовк здивувався, але не видав себе.

– Чому? – спитав Олівер, заїкаючись.

– Тому що, тебе за це можуть покарати. Тобі й так дісталося… пробач за це.

– Але ж тобі холодно… – Олівер злякано підняв очі, які поступово міняли колір на сірий. Фархад розсміявся.

– Я тут живу усе життя. Навіть взимку. Думаєш когось хвилює моє самопочуття?

– Завтра я принесу тобі ковдру, – тихо сказав юнак і втік. Мітка горіла вогнем. Заміна вже прийшла і Олівер, як обшпарений побіг додому, що є сили. Вже вдома, відхекавшись, першим ділом він прийнявся шукати стару ковдру для вовка.

У цей час, Фархад стояв в затопленій клітці і думав про обіцянку хлопця. Він ніяк не міг зрозуміти причину такої поведінки юнака, адже все, що зробив для нього вовк – завдав нестерпного болю.