глава шоста

У знайомій обстановці запаморочення відступило, залишаючи після себе лише слабкість. Лілі завжди знала, що енергетика місця має значення. Вдома з батьками було тепло і затишно, там витав аромат фіалок, за якими мама так любила доглядати у вільний час. Фруктовий чай, свіжоспечений вишневий пиріг, чиста постільна білизна, старі парфуми – всі ці запахи асоціювалися з чимось рідним. Але таким далеким. Далі при думці про улюблений сімейний куточок на думку спадали лише важкий запах дешевих сигарет, алкоголю, свіжого паперу та заспокійливого. Прямокутний шматочок білого паперу, на якому було вказано ім’я батька та зовсім невідомий маленькій дівчинці пункт призначення. Згодом життя наповнилося смородом медикаментів, запахом лікарні, якого часом зовсім не вдавалося позбутися. Несмачна кава та батончики з автомата стали незамінними супутниками молодої дівчини, яка тільки закінчила університет. Тверде крісло в палаті замінювало домашнє затишне ліжко з м’яким покривалом, а пікання медичного обладнання перетворилося на колискову. Неможливим було більше не відчувати знайомий мамин парфум, замість нього лише дух насточортілих пігулок. Після цього аромат пахучої ялинки в таксі, святкового торта, того ж фруктового чаю, чорничного гелю для душу і, нарешті, її фірмових парфумів; свіжих млинців майже щоранку і фруктів пізно вночі, коли доводилося довго засиджуватися за роботою. Відразу захотілося опинитися у своїй кімнаті, де на стінах не залишилося порожнього місця для ще одного плаката. Там мама завжди чекає з розпростертими обіймами, а Лілі все не може наважитися відвідати її. В цілях безпеки. Адамс відчула неприборкане бажання зануритися в минулі часи, без місій, бійок і нервових зривів.

Сьогоднішній день видався надто насиченим, тому логічним рішенням здавалося прийняти ванну. Другий поверх зараз був недосяжною вершиною, і дівчина вирішила задовольнятися «місцевими» зручностями. Незмінний чорничний гель наповнював кімнату своїм ароматом, а вода ставала настільки гарячою, що пара не давала можливості нормально дихати. Поклавши голову на один край ванни і витягнувши ноги на протилежному, Лілі відчула, як напруга відпускає м’язи. Тепло та спокій розливались по всьому організму. Щільний клубок важких думок потихеньку розмотувався. Повіки стали важкими і, піддавшись, шатенка провалилася в сон. Її розбудив м’який стукіт.

– У тебе все добре? – почулося з-за дверей.

– Так, – не відразу відповіла вона, намагаючись прийти до тями, – ти можеш зайти.

– Я зачекаю тут.

– Щось термінове?

– Сем надіслав файли. Відпочивай.

На жаль, гаряча вода давно захолола, а лежати в ній взагалі не приносило задоволення. Як би не хотілося залишитись тут ще на трохи, довелося покинути тимчасовий притулок. Перша спроба підвестися увінчалася невдачею, а розслаблений мозок не відразу ідентифікував проблему.

– Що за…? – при детальному огляді Адамс помітила тонкі лінії, що тягнуться від рани на стопі по всій гомілці. Вони нагадували сплетіння вен чи артерій, які більше не ховалися під шкірою. Почавши обмацувати уражені місця незрозумілим розсипом павутини, Лілі зрозуміла, що не відчуває нічого: ні дотику своїх рук, ні холодний борт ванної. Відставити паніку убік. Обмотавшись рушником, дівчина почала вилазити із ванни.

– Бакі?

– Так? – звук лунав із кухні.

– Я.., – те, що відбувалося, здавалося абсурдним і нелогічним. Втрата рухових функцій від порізу об уламок черепашки? – Я не відчуваю ноги, – Лілі видихнула.

– Що? – чоловік показався з-за рогу, прямуючи до шатенки. – Як не відчуваєш? – злякано перепитав він.

– Подивися, – вона закинула ногу на спинку дивана.

Барнс вилаявся.

– Мені здається, флакон Марії тут навряд чи допоможе, – підсумувала дівчина, – але таблетки, можливо, не будуть зайвими.

– Настав час повертатися до Нью-Йорка, – Джеймс подивився їй у вічі, – але спочатку таблетки, – відрізав чоловік.

– Навіть не будеш кричати про те, що їх небезпечно пити і всередині – отрута?

– Вона могла б додати його до їжі, але не стала.

– Зазвичай тебе це не зупиняє, – буркнула Лілі собі під ніс, відкидаючись на подушки.

– У мене сироватка суперсолдата, я все чув, – пролунало з іншої частини будинку.

Барнс, діставши дві фіолетові капсули з кишені, почав звільняти їх від пластикової оболонки. Одна з них виявилася важчою за іншу, це він відчув ще в Марії вдома. Вміст першої капсули опинився в прозорій гранчастій склянці – білий порошок. Друга вміщала у собі щільно згорнутий у трубочку шматочок тонкого паперу. Що ж, розвиток подій набирав обертів. Записка не могла віщувати щось хороше, а враховуючи той факт, що Марія прямо передала її Бакі в руки, зміст, безумовно, не був райдужним. Він розгорнув листок.

«Молю про допомогу. Ви – моя єдина та остання надія. Жучки по всьому будинку. В – злочинець. Мені та Т. погрожує небезпека. Я сподіваюся, ви зможете мені коли-небудь пробачити. В. Отруїв Лілі. Він щось замислив, будьте обережні. Бальзам уповільнить дію отрути, але поспішайте приготувати антидот. Dio vi benedica.»

Ступор. Потрясіння. Купа запитань. Бажання згорнути шию цьому самовдоволеному виродку. Марії та Тімотео загрожує небезпека? Потрібно організувати із нею зустріч. Поза домом. Бакі знав, був упевнений, що щось не так із самого початку. Таких, як Вітторо, міг розпізнати за версту. І цього разу не помилився. Від них несло жорстокістю, маніпулятивністю, вражало лицемірством, нахабством. Він зустрічав таких у Гідрі. Коли брехливі вчені, впевнені у вищій меті, ставили над ним чергові досліди, встановлювали нову програму до тями. А потім злякано ховалися за ним як за живим щитом, коли черговий актив виходив з ладу. Вони просто труси, які намагаються довести оточенню, а здебільшого самим собі, що вони чогось варті. Стало погано. Від злості та нерозуміння перехоплювало подих. Знову впоратися з собою коштувало величезних зусиль.

Поки що ненависний папірець повернувся до свого початкового місця – кишені Бакі. Заливши порошок водою, Джеймс поніс склянку з ліками у вітальню, захопивши флакончик з бальзамом.

– Ось, тримай, – Лілі прийняла посудину з його рук. – Я розумію, зараз не час.

– Для такого немає правильного часу, – тихо відповіла дівчина.

Баки розмістився на дивані, навпроти Адамс. Тільки зараз він помітив блідість її обличчя, вона була схожа на ту білу дитячу ляльку, яку ще не встигли розмалювати і надати їй живішого вигляду. Барнсу зовсім не хотілося турбувати її цими дурними папірцями, заради яких його другові довелося добряче підставитися. Здавалося, ось-ось витративши останні сили, порцелянова іграшка розпадеться на дрібні уламки.

– Ти певна, що хочеш знати, що всередині? – він кивнув на телефон, що лежав посередині столу.

– У нас немає вибору, Бакі, – дівчина повільно поставила склянку на стіл.

Барнс взяв свій смартфон у руки. У папці з файлами було кілька аркушів інформації з досьє на чотирьох людей. Дані про Марію не приховували у собі відмінних рис – вона жертва ситуації.

Далі, Мауріціо ді Мауоро, народився в 1915 році на півдні Італії, в ранні роки вступив до лав Гідри. Хто б сумнівався, подумав Бакі. Після переїзду до Німеччини обзавівся сім’єю. 1935 – у нього народжується син, Лука. Мауріціо відрізнявся успіхами в біології, математиці, фізиці, тому в Гідрі відразу знайшов собі місце серед учених, які винаходили нові види зброї масового ураження. Його проекти захоплюють керівництво. Незабаром йому представляють підписку про нерозголошення, а разом із нею ідею нової програми контролю людської свідомості. Він яро береться до справи. Дослідження в шкіряній палітурці з відкриттям, якого ще не бачило людство, успішно завершує стадію розробки, переходячи в статус готовності випробування. На той час Гідра випадково отримує майже неживе тіло американського солдата, позбавленого руки. Його вважають успішною кандидатурою для проведення експериментів. У 1977 році Мауріціо повертається на батьківщину, формуючи навколо себе злочинне угруповання, набуваючи статусу Дона.

Лука ді Мауро – йде стопами батька, вступаючи до лав Гідри в юнацтві. Працює на посаді інженера. Відшукавши креслення нової зброї, вирішує перепродати їх за добрі гроші іншій терористичній далекосхідній організації. У 1978 році біжить до італійської провінції разом з дружиною та п’ятирічним сином, Вітторо. Гідра позбавляється від Луки, наздоганяючи його в Тоскані.

Від надлишку інформації к горлу почала підкочувати нудота, а прогорнути сторінку далі просто не піднімалася рука. Серце забилося швидше. Мауріціо винен у долі Бакі? Приїхавши відпочити, Барнс зустрічає свого мучителя, через якого стільки страждав, і буде корити себе все життя. Невже він заслуговує на це? Може це ціна, яку потрібно заплатити за завданий біль. Чи випробування на міцність?

– Ти в порядку? – схвильовано спитала Лілі, – що там?

Чоловік передав їй телефон. По мірі читання отриманої інформації зморшка на лобі дівчини ставала дедалі глибшою. Вщухлий головний біль зараз посилювався з кожною хвилиною. Цього не може бути.

– Бакі, – вона накрила його руку своєю, – мені дуже шкода, – дівчина співчутливо підібгала губи.

Чоловік кивнув головою. Зараз його обличчя не виражало жодних емоцій.

– Марія передала записку в капсулі, – діставши з кишені клаптик паперу, Барнс поклав його на диван поруч із Лілі, – мені теж дуже шкода.

– Ти мав рацію з самого початку, – Адамс закрила обличчя руками, намагаючись зібрати думки в купу.

– Це не важливо. Важливо те, що тобі варто скористатися тим, що передала Марія, і якнайшвидше повернутися до Нью-Йорка.

– Я не залишу тебе одного тут, – рішуче заявила вона.

– Лілі, ти в будь-якому разі не зможеш мені допомогти. Тобі самій потрібна допомога. І бажано чимскоріш.

– У чому полягає план Вітторе? – Дівчина різко змінила тему.

– Він хоче помсти, – коротко кинув Бакі. – За свого батька.

– Але ж ти теж постраждав від рук Гідри, – Адамс намагалася вловити сенс незбагненного плану Вітторе.

– Я сам був Гідрою. Дякуючи їй, мої руки рясно забруднені кров’ю.

– Господи… – ошелешено промовила Лілі, прикриваючи здивований зітхання рукою.

– Мені шкода, що він використав тебе, щоб дістатися до мене. Він знав, що ти моя слабкість, вирішив ударити, і безпомилково влучив. Америка – найбезпечніше місце для тебе. Туди він точно не дістане. Я не дозволю.

– А якщо я не встигну долетіти? Якщо допомога мені не потрібна. Якщо вже пізно? – приречено видала шатенка.

– Не кажи так.

– Ти не знаєш, що він на мені випробував.

– Тоді залишається лише один спосіб, – набравши потрібний номер, Бакі почув гудки набору в телефоні. Радісного голосу в трубці довго чекати не довелося.

– Ось ви вмієте вибрати місце для відпочинку. Пальцем у небо тицьнули, а ось, будь ласка, гідровець у відставці та його нащадки, – пролунало замість відповіді.

– Сем, у нас нв*.

– Що сталося? – співрозмовник з іншого боку земної кулі в мить став серйозним, – щось з Адамс?

– Збирай речі, мені потрібна ваша з Еллою допомога. Та портативна лабораторія. Рахунок на секунди.

*надзвичайний випадок