глава четверта

Інтернет? Чудова річ. Розуміння цього прийшло до Бакі не зразу. Переживши таку низку подій, Барнс до ладу і не знайшов часу звикнути до всіх нововведень сучасного світу. Його просто не було. Нові завдання, місії одна за одною, нові люди, пейзажі, стилі життя, мода, їжа, машини, музика, політика. Цей список можна продовжувати нескінченно. Пощастило, що до рук потрапив записник Стіва. То була тонка грань, правду кажучи. Один невірний крок і ти летиш у безодню самотності, скорботи та спогадів. Найкращий друг, з яким ти знайомий з дитинства залишив по собі лише кілька фраз округлим почерком. І вони навіть не мають сенсу. Це не записка, адресована тобі. Чи не фраза, не напуття. Але це було хоч якимось початком. Чи так допоміг перегляд Зоряних Війн соціалізації в нашому часі? Не дуже. Чи принесло це щонайменше дещицю примарного спокою? Безперечно.

З самого дитинства Джеймс був тямущим хлопцем. Це було важко не помітити. Прибити полицю? Легко. Приготувати сніданок? Простіше простого. Допомогти сестрі з уроками? А можна завдання складніше? Розібратися із гвинтівкою? Елементарно. Захистити свою країну пліч-о-пліч з найкращим другом? Занадто просто. Потрапити в полон Гідри? Як нічого робити. І так далі. Однак тепер усе стало трохи складніше. Добре, коли є друзі, сім’я, розписаний план на все життя, яке можна слідувати. А як ти один? Без цілі. Без сенсу. Без спогадів. Без свого «я». І ніхто не протягне руку допомоги у разі чого. Ти починаєш розуміти того блакитноокого сірого кошеня, яке забилося в темний кут і намагається не привертати до себе уваги диких вуличних собак. Вони тільки чекають на вдалий момент. А коли ти оступишся, ціла зграя буде тут як тут, жадібно дивлячись на тебе і скелячи зуби.

А твоє обличчя майорить у всіх газетах, на стоп-кадрі чорно-білого запису камери спостереження. І складно навіть розпізнати власні риси обличчя на розмазаному малюнку. На тобі інший одяг, ти в іншій країні. Але ЗМІ мають повісити на когось нещодавній теракт, а ти просто попався під руку. Не там, не в той час.

Між точкою «втрачений Бакі без абсолютного розуміння, що робити далі/мотивацією продовжувати існування» та точкою «ментально стабільний Бакі у стосунках (!) безтурботно читає новини у своєму телефоні» пройшов колосальний процес змін. (Можливо, ментально стабільна ця занадто гучна заява) Навіть сам Джеймс, іноді мимоволі занурюючись в роздуми, чесно зізнатися, не міг усвідомити, наскільки його життя круто змінилося. Чи змінилося його ставлення до обставин?

Десь у свідомості, яке вдосталь настраждалося, витала думка. Вона відроджувалась, як фенікс з попелу, щоразу, коли Бакі відчував найменший спокій. Власний організм не давав відпочити та розслабитися, змушуючи його власника боротися із тривогою. Лілі говорила, що потрібно глибоко вдихнути, затримати подих на кілька секунд і повільно видихнути. Іноді це допомагало. Провівши три дні в тиші і спокої, Джеймс дивно почував себе. Все було занадто добре. Здавалося, це не може тривати далі і незабаром усе закінчиться. Треба віддати Барнсу належне, він старанно закидав ці думки в найдальшу скриньку в кінці коридору, запечатуючи надійним замком. І на час теорія кінця світу, що насувається, відступила.

Повертаючись нарешті до концепції інтернету. Тепер Барнс вільно скористався новомодними гаджетами. Сьогоднішній ранок не став винятком. Ненароком виробивши звичку, що ще повністю не закріпилася, читати новини з ранку за допомогою Google Сервісів, Джеймс вирішив ознайомитися з тим, що сталося за день.

“Американських туристів, які пробралися вночі до Колізею випити пива, оштрафували на 800 євро”.

«В Італії ухвалили закон про заборону сексистської та дискримінаційної реклами».

“У Венеції чекають високого припливу, задіють систему шлюзів”.

«В Італії знайшли скелет чоловіка, який помер у 79 році під час виверження Везувію».

“В Італії собаки-рятувальники повернули на берег 14 людей, яких течією віднесло в море”.

«В Італії учасник злочинного угруповання відкрив вогонь із доставленої дроном зброї».

А це вже цікаво. Як виявилося, це був хлопець років 20-ти, який разом із кількома іншими чоловіками розпочав беззаконня. Дія сталася на протилежному березі міста. Того ж міста, де проходив маскарад. Збройний напад на святковий парад – це серйозно. Дивно, як про це не гудуть ЗМІ. Може, ця нав’язлива думка не така вже й безпідставна? Поранених немає, загиблих також. Яку нападаючі мали на мету? “Повеселитися”? Позначити своє значення на території? Ця історія відразу засіла у Барнса в голові, і він уже не міг спокійно насолоджуватися відпочинком, тому що кнопка включення героїчних спонукань спрацювала блискавично. Він знав, що скаже Лілі. Що вони не мають до події жодного, навіть непрямого відношення, і що це не їхня справа. Якщо це місцева мафія, їх дует безсилий, і протистояти поодинці цілому угрупованню – точно погана ідея. І Бакі був із цим згоден. Але чи через свою подругу параної, чи через витрати професії, залишатися осторонь він не хотів. Потрібно було дізнатися про вчорашні події якомога більше.

Баки дух не переносив протизаконні синдикати. Не тому, що світ абстрактно поділяється на чорне та біле. З віком чіткі грані добра і зла стираються, а ти стоїш десь посередині, на сірій ділянці, і щосили намагаєшся якщо не затемнити його, то хоча б утримати в початковому відтінку. Просто він сам колись став частиною такого не з власної волі. Нелегальні об’єднання мали набагато більшу вагу у сферах життя, ніж здається на перший погляд. Вони можуть смикати за ниточки, сховавшись за лаштунками, і мирне населення спершу навіть не зрозуміє, чому економіка поступово погіршується, а політичний аспект летить у пекло. Тому що хтось має від цього зиск. Мафія, а Бакі вирішив, що мати справу доведеться саме з нею, грала у тутешніх краях дуже важливу роль. Безперечно, іноді вона діяла на користь простих людей, але траплялося це дуже рідко. Відібрати життя у незнайомої людини не було чимось дивним для членів сім’ї. Діти глави виховувалися у строгих умовах, їх вирощували приймачами клану. Якщо син був занадто малий для верховенства, його обов’язки падали на заступника Дону. Нині важливим завданням став пункт «структура сім’ї». Потрібно підключити Сема, інакше нічого не вийде.

Тривожні думки перервало шуршання збоку. Лілі повільно просиналась, ліниво намагаючись виплутатись з-під ковдри, однак її мозок навідріз відмовився співпрацювати, і рука просто металася у підковдрі.

– Доброго ранку, – Бакі намагався стримувати смішок, спостерігаючи картину.

– Доброго, – сонно буркнула дівчина, навіть не розплющивши очі. Нарешті закінчивши битву з бавовняною тканиною, вона подивилася на хлопця, як справи?

Він замислився, примруживши очі:

– Поки що чудово, а твої? – вона позіхнула, і прийнявши це за відповідь, Бакі повернувся до свого телефону.

– О, ні, – Адамс повернулася до Бакі, опершись на подушку, – я знаю цей твій погляд.

– Про що це ти? – він розгублено перепитав, – дай перепочити своєму сканеру, він не може безупинно працювати.

– У тебе на обличчі і так все написано, – спокійно відповіла дівчина, і, зітхнувши, спитала, – щось трапилося?

– Вчора на протилежному березі від нас було скоєно збройний напад на натовп.

– Це просто збіг, – трохи подумавши, відповіла Лілі. Мабуть, вона сама не зовсім вірила в те, що говорила, – не все у світі крутиться довкола нас, Барнс, – вона стиснула губи.

– Можливо, – кивнув Джеймс, – але мені здається, ми маємо втрутитися. Розвідати обстановку. Може ми зможемо допомогти.

– Я так розумію, відмовляти тебе вже марно, – вона обнадійливо усміхнулася, – тоді нехай цей день буде останнім днем ​​нашої мирної відпустки, а з завтрашнього дня почнемо працювати.

Адамс задумалася, насупивши брови:

– Зважаючи на все, доведеться зв’язатися зі штабом, або хоча б із Семом для початку. Розповісти все, що знаємо, – мозок уже продумував подальші дії, – не виключено, що ми забили хибну тривогу.

– Дякую, – він накрив її руку своїй, – це правда, важливо для мене.

– Я завжди тебе підтримаю, – Лілі усміхнулася, – але, Бакі, – продовжила дівчина, підбираючи слова, – це не твоя війна. Кожного ти врятувати не зможеш. Не намагайся відпокутувати те, що зробив не ти. Я бачу, що це багато значить для тебе. Але-

– Але спробувати варто, – закінчив пропозицію шатен, а заразом і всю розмову, – настав час збиратися на море.

Він не любив, коли йому лізли в душу. І хоча він знав, що Лілі – одна з небагатьох, кому він довіряв цілком і повністю. Він просто не хотів обтяжувати її своїми переживаннями, але розумів, що вона й так здогадується про кожен шрам на серці.

Підготовка до виходу не зайняла багато часу, і незабаром вони вже відпочивали на пляжі. Було досить жарко, але прохолодна вода та легкий вітерець рятували ситуацію. Сонячні промені відбивались від морської гладі. Заспокійливий звук задерикуватих хвиль створював приємний шум, який допомагав відволіктися від думок, що переповнювали голову.

– У тебе рука на сонці не нагрівається? – раптом запитала Лілі, жмурячись від сонця. Вона весело посміхалася, бо іноді любила подіяти на нерви хлопцю.

– Перевіримо? – Бакі ліниво потягнувся своєю біонічною рукою до її ноги, не розплющуючи очей.

Дівчина ухилилася від дотику, відсуваючись подалі на піску. Барнс продовжував тягнути руку, незворушно дивлячись на неї. Тоді довелося вставати і рятуватися втечею прямо в море. Звичайно, вібраніум не нагрівався. Але когось це хвилює. Весь сенс крився в самій грі, в моменті, щоб подуріти, розважитися і переключити завантажений новою потенційною місією мозок. Нарешті добігши до води, Лілі пірнула, навіть не обернувшись назад. Вона знала, що Джеймс біжить десь там ззаду, і гаяти час на перевірку не варто. Але Адамс зрозуміла свою помилку моментом згодом, відчуваючи, як щось тягне її на дно. Злякавшись від несподіванки, вона не одразу розгледіла в цьому «чомусь» руку свого супутника, і, виринувши з води, одразу почала відстоювати себе.

– Так не чесно, Барнс, ти шахраював, – заявила вона, витираючи очі від солоної води.

– Малятко Лі обдурив злий хитрий дядько, – посміявся він, тримаючись на плаву.

– Я надеру тобі зад, як тільки ти переступиш поріг квартири, – погрозливо попередила Адамс, – без свідків.

– Це ми ще подивимося, – він підняв підборіддя вгору.

– Помста за те, що я припливла швидше за тебе позавчора? – Хмикнула вона, – малюк Джиммі досі дметься?

– Я вимагаю реваншу, звідси до берега, – серйозно повідомив він, ніби викликаючи її на дуель.

– Ні, дякую, я не готова потім бачити ці щенячі очі, після твого програшу, – Лілі дражнила його самолюбство.

– Я піддався, – зітхнув Бакі.

– Якось іншим разом, – зарозуміло промовила вона, і настільки граціозно, наскільки це було можливо, бовтаючи руками воду, розвернулась і попливла до берега.

До суші він показово дістався швидше за неї, стверджуючи свою самооцінку. Насправді, жартівливі конфлікти і суперечки траплялися досить часто, і не були нічим більшим, ніж перебільшені дитячі розбирання. Але це як мінімум розважало, а як максимум тримало у формі, перед чергою жартів від Сема після повернення на робоче місце. Виходячи з води, Лілі відчула дискомфорт у нозі, і оперлася рукою об Баки, що стояв віддалік, щоб подивитися, в чому справа.

– Все гаразд? – поцікавився він.

– Майже, – відповіла дівчина. Її очам постала глибока рана на ступні, кров з якої фарбувала пісок червоними краплями.

– Дай подивлюсь.

– Там нічого серйозного.

Розглянувши ситуацію і з такої відстані, Барнс вирішив не зволікати і підхопив Лілі на руки, щоб уникнути попадання інфекції у свіже садно. Шатенка не стала заперечувати. Опинившись на шезлонгу, вона почала шукати пляшку із водою у пляжній сумці.

– Давай, я промою, – простягнув руку Бакі, – що трапилося?

– Я не відчула, – Лілі намагалася роздивитись рану з незручного ракурсу, поки рожева вода лилася дрібними струмками, – мабуть, наступила на уламок мушлі або щось таке.

– Схоже, – він відірвав шматок тканини від своєї футболки і перев’язав пошкодження, – не довели до добра наші поєдинки, – сумно хмикнув він.

– Просто подряпина, – відмахнулася Адамс, – бувало й гірше.

– Треба збиратися додому, вода не допоможе.

– Посидимо ще трохи, – попросила дівчина, – ти поки що відпочинь, перед тим як всю дорогу мене нести, – вона посміхнулася.

– Так, сили знадобляться, – сказав Джеймс у відповідь.

Лілі знала, що вийти ввечері на прогулянку навряд чи вдасться, тому що на ногу наступити вона не зможе. Тому хотілося насолодитися обстановкою навколо ще трохи. Вона приносила дівчині стільки спокою та умиротворення, що ниючий біль у нозі заглушався шумом хвиль, розмовами туристів, та легким вітерцем, який слабо гнав піщинки на захід.

Тільки Баки не вписувався у цю розслаблену картину. Він напружено думав, і дівчина була впевнена, що він намагається пов’язати події вчорашнього нападу та сьогоднішню подію разом. Вона не знала, як, але була певна, що намагався. Він точно думав, що винен, втратив пильність і відволікся від вічної настороженості та уважності. А їй було так легко, коли він дурів, а не задумливо хмурив брови і аналізував невідомо що у своїй голові.

Сидячи з приплющеними очима, Лілі не відразу почула кроки, направлені в їхній бік:

– Ciao, ви мене, мабуть, не пам’ятаєте? – зам’ялася жінка. Довге русяве волосся сьогодні було зібране в густу косу, а фігура ховалася за легкою білою сукнею.

– Ciao, Маріє, – усміхнулася Лілі, – звичайно, пам’ятаємо.

Жінка засяяла, і почувала себе вже не такою збентеженою.

– Я побачила знайомі обличчя здалеку, – ніби вибачаючись за свій непередбачений візит, сказала вона.

– Як почувається Тімотео? – Бакі підключився до розмови.

– Дякую, з ним усе гаразд, – кивнула Марія, – Господи, Лілі, що з вашою ногою?! – вона звернула увагу на закривавлену перев’язку і прикрила рота рукою від подиву.

– Мабуть, наступила на щось у морі, – дівчина знизала плечима.

– Може, медуза вжалила вас? Вони тут просто дикі. Зазвичай далеко в морі, але її могло принести сильною течією, – заторохтіла вона, – обов’язково зверніться до лікаря, – вона сповільнилася. – Ні, він вас не прийме, сьогодні вихідний.

– Нічого страшного, ми можемо зачекати. Вдома обробимо рану і загоїться за пару днів, – заспокоїла її Лілі.

– Не варто затягувати, – сказала Марія, – знаєте, у мене вдома є чудова мазь для таких випадків. Навіть найсерйозніша рана заживе набагато швидше і менш болісно. Приходьте на вечерю, я якраз зможу її передати.

Лілі та Баки переглянулися:

– Ми з радістю, – невпевнено почала дівчина.

– Відмовки не приймаються, – вона махнула рукою. – Так я хоч би зможу віддячити вам за вашу допомогу, – вона щиро посміхнулася, – запишіть мій номер, про всяк випадок. Зателефонуєте ближче до вечора, і я викличу вам таксі, таку рану краще не турбувати зайвий раз.

– Дякую, Маріє, – відповів Бакі.

– Відпочивайте, – кивнула вона і, йдучи, помахала на прощання.

***

Діставшись до будинку, вони нарешті змогли належним чином продезінфікувати рану. Лілі лежала на дивані у вітальні, розмірено помахуючи перебинтованою ногою. Правду кажучи, вона відчувала невелику втому і легкий головний біль, але намагалася не надавати цьому великого значення. Зараз дуже знадобилася електронна книжка, кинута у валізу «про всяк випадок». Сидіти в інтернеті зовсім не хотілося, до того ж від світла телефону втомлювалися очі. Тож дівчина із задоволенням приступила до читання нового роману. Зазвичай до книг вона зверталася не так часто, як хотілося б. Хоча з дитинства батьки, бабуся та дідусь надихали на любов до цього заняття. Будучи зовсім маленькою, вона знала напам’ять довгі вірші та поеми. Пізніше сама починала сидіти за книжками, у Лілі завжди був потяг до знань, їй подобалося знати щось особливе, ніж потім можна здивувати друзів. У школі дівчинка абсолютно не розуміла, як взагалі можливо не читати. А однолітки, які у вільний час не сиділи за кипою об’ємних томів, викликали у неї щире потрясіння. Звісно, ​​з віком це минулося. Тепер та маленька Лілі дивилася на дорослу з обуренням, а іноді навіть зі зневагою. Коли з’являлася вільна хвилинка в такому завантаженому графіку, Адамс намагалася прочитати хоча б пару сторінок, якщо не забувала про це і не відволікалася на щось інше. Захоплюючись сюжетом, вона повністю занурювалася в той, написаний світ, і чорні друковані літери вже були не простим набором символів, а провідниками інших світів. Абстрагувавшись від навколишнього оточення, вона не відразу почула голос, що долинав зі спальні на другому поверсі. Здавалося, що Бакі звертається до неї, але після ще кількох реплік дівчина переконалася, що він розмовляє з кимось телефоном. Цікавість взяла гору і ось Лілі вже намагається перемогти у сутичці зі сходами. Довелося повзти рачки, щоб не навантажувати свіжий поріз. Двері в потрібну кімнату були зачинені. Причаївшись ліворуч від входу, сидячи на підлозі, дівчина намагалася почути уривок розмови.

– Так, Марія, – відповів Бакі. Він ходив по кімнаті, тримаючи руку в кишені.

Мабуть, вони домовляються про майбутню вечерю, подумала Лілі. Вона вирішила вийти з імпровізованого укриття і вже почала потихеньку вставати, але зупинилася.

– Ді Мауро, – видихнув Бакі, – і подивися, що ти зможеш дізнатися про цей напад, – він замовк, мабуть, слухаючи відповідь співрозмовника, – Сем, у мене погане передчуття, – він закотив очі, – я не параноїк. – Так, добре, я їй передам, – він кивнув, – дякую.

Джеймс стомлено видихнув, і, кинувши телефон на ліжко, попрямував до виходу.

– Що ти тут робиш? – усміхнувшись, спитав він, коли застукав дівчину під дверима.

– Підслухую твою розмову з Семом, – незворушно відповіла Лілі.

– Вдало?

– Досить таки, – вона піднялася з підлоги і сперлася рукою на одвірок.

– Дізналася щось цікаве? – Бакі притулився до нього плечем, загороджуючи собою шлях до кімнати.

– Про що ви говорили? – позитивний настрій як рукою зняло.

– Ти ж чула про що, – він підняв підборіддя.

– Бакі, це неправильно. Ми не можемо перевіряти кожного зустрічного, – голова почала боліти з новою силою, а поведінка хлопця дратувати.

– Лілі, я намагаюся убезпечити наше перебування тут. Я впевнений, що все це не може бути випадковістю.

– Я розумію, ти через багато чого пройшов. Але, на мою думку, вона просто намагається бути з нами милою. Бакі, це звичайна гостинність.

– Нікому не стане гірше, якщо ми дізнаємося про їхню сім’ю трохи більше, – Барнс знизав плечима.

– Чому ти не можеш спробувати піти на зустріч? Мені здавалося, ми вирішили провести решту сьогоднішнього дня спокійно.

– Лілі, у мене трохи більше досвіду, ніж у тебе. Мені буде легше, якщо я знатиму, що нам, особливо тобі, нічого не загрожує. Від цього прохання ніхто не постраждає.

– А, тобто мені бракує професіоналізму? Ти вирішив мене цим дорікнути? Я не просила мене оберігати, мені не п’ять років.

– А поводишся так, наче п’ять. Я лише сказав, що в мене більше досвіду. Це беззаперечний факт. Я можу на нього покластися, бо знаю, як події мають тенденцію розгортатися.

– Я попросила почекати лише один день. Ти не можеш спокійно прожити його?

– Так, не можу. До чого веде ця розмова? Чого ти хочеш досягти? – смішно, як у сварці Бакі зберігав надмірний спокій, а емоції Лілі закипали з кожною секундою. – І тобі не можна довго стояти.

– Я сама розберуся, що мені можна, а чого не можна, – дівчина вирішила повернутися на свій затишний диван, який не дошкуляв їй своєю дурістю.

– Не бачу причин на мене ображатись.

Адамс мовчки пройшла до дивана, повертаючись до читання книги. Вона зовсім забула про рану і пов’язку, яка зараз повільно багровіла.

– Добре, я подивлюсь файли після вечері. Від цього тобі полегшає?

– Можеш робити що хочеш.

-Гаразд, я постараюся бути таким же байдужим, як ти.

– Я не байдужа, – відповіла Адамс, не відриваючись від книги.

– Тобі абсолютно начхати на свою безпеку.

– Я маю повне право відволіктися від роботи.

– Це давно вже не робота. Це стиль життя. Дивно, як ти досі цього не зрозуміла, – залишивши останнє за собою слово, Барнс вирішив піти, даючи можливість дівчині побути наодинці зі своїми думками.