Глава ХІІІ

Під кінець літа печеру наповнили звуки новонароджених вовчат. Вони були страшенно галасливими і постійно пищали. Як тільки Олівер побачив їх чорну, як смола шерсть і жовті вовчі очі, він одразу все зрозумів, що ось ці вовченята, як раз таки, пішли в татуся. Вже зараз він готував себе до того, що надалі ці малята будуть немало чудити.

Їх теж було троє. Двоє – альфи, а третій омега. Найпершим народився альфа з китицями на вухах. Рідкий вигляд для вовка. Усі милувалися цьому і лиш Олівер відчував тривогу. Він дивився на цих малят і непомірна радість переповнювала його, але, коли він зустрічався з ними поглядом, його тіло починало тремтіти. Навіть Фархад і старші діти помітили, як їх татусь схуднув і перетворився ледь не в параноїка.

Омега постійно знаходився під наглядом Фархада або ж когось із старших дітей. Вони вже досягли віку, коли їх тіла стали реагувати на повний місяць. Спочатку було складно впоратися з трьома альфами. Батьку, іноді, навіть доводилося захищати омегу від трьох дурнів, яких він виростив. Пізніше, вовчата почали ходити до лісу і там справлялися з гоном.

Олівер лежав на лежанці і гладив вовченя з китицями на вухах, яке заснуло в нього на грудях. Тепер, омега надав можливість батьку дати їм імена, але Фархад відмовився, посилаючись на те, що йому доведеться запам’ятати ще три імені і навчитися розрізняти, тепер вже, абсолютно однакових вовків. Тому, Олівер довго не церемонився і вже на наступний день вовчата мали імена. Старшого альфу, того самого, з китицями на вухах, омега назвав Лінчі, але вже зараз до нього причепилася кличка Рись. Другого альфу Олівер назвав Маріно, адже навіть він, будучи людиною, чітко відчував, як від нього пахнуло солоною водою. Схожий запах був і у Сінінена. Останнього, омегу, татусь назвав Хасаном. Від нього Олівер був у захваті. Єдиний омега серед його дітей радував тата. Він сюсюкався з ним більше ніж з іншими і навіть старші ревниво дивилися на нього, але потім Фархад припинив ці бунтарські спроби звернути на себе увагу.

Три молодих перевертні лежали на скелі, спостерігаючи за зорепадом. Їх тіла змужніли, почали з’являтися гарні риси обличчя, волосся шовковими пасмами струменіли по блідій шкірі. Іноді, на сонці, шкіра вовків вкривалася ледь помітним ластовинням. Брати більше не сварилися між собою. Були один для одного надійною опорою і дитячі непорозуміння здавалися їм несуттєвими дурницями.

– Ви помітили, як змінився татусь? – обізвався Сінінен. – Здається, друга вагітність не пішла йому на користь. Такий худий і маленький.

– Дурниці, це просто ти виріс і тепер татусь здається тобі худим і маленьким, – заперечив Жеже.

– Ні, Нені правий. Ви відчули запах Рисі? Він пахне, як кішка. І тато це відчуває. Він відчуває небезпеку, що витає навколо нього, – прошелестів Блаз. Його голос став приємним, оксамитовим. Бувало, омеги билися за право провести повний місяць разом з Блазом, але той був непохитним. Перевертень знав, що десь там його чекає істинний омега і тільки він має право розділити з Блазом повний місяць.

– Але і с Жеже я згоден, – продовжував Блазіус, – мені здається, взяти на руки татуся тепер зовсім не важко.

Нені засміявся. Блаз лише мрійливо посміхався. Думав про своє. Жеже раптом піднявся і почав спускатися зі скелі.

– Ну, я піду, – сказав зеленоокий і зник у лісі, на ходу перекидаючись у вовка. Нені і Блаз знали куди він і до кого. Хом був вже дорослим чоловіком, але Жерар продовжував відвідувати його. Нічого окрім міцної дружби їх не поєднувало, але брати постійно шуткували над Жераром, від чого той бісився.

Двоє, які залишились, ще деякий час валялися у тиші. Раптом, Блаз розвіяв тишу:

– Нені, що думаєш про них? Я бачив, що Жеже минулий повний місяць провів у Хома.

– Це їх діло, – озвався Сінінен. – Але, якщо раптом Жерар, по-справжньому, закохається в Хома, мені здається це буде не дуже добре. Потім, йому буде боляче. Їм обом буде боляче.

– Ти, як завжди, оцінюєш ситуацію не по рокам, – куточки губ Блаза піднялись вгору. – А що на рахунок тебе? Як воно побувати під альфою?

Сінінен моментально смикнувся і закрив рот Блаза руками. Він на нього зашипів. Перелякано блиснули блакитні очі.

– Тільки спробуй комусь розказати! – шикнув Нені. Блаз лизнув долоню, яка закривала йому рота і його брат різко відскочив від нього. Блакитноокий почервонів від голови до п’ят.

– Що? Тебе таке збуджує? – Блаз спеціально підсунувся до брата, знущаючись. Нені довго мовчав. Нудьгуючи, Блаз лизнув його щоку. Блакитноокий розлютився і повалив брата, нависаючи над ним. Руки зімкнулися на шиї Блаза, але не стискали. Сіроокий зовсім не злякався. Він довіряв братам, як самому собі.

– Якщо ти хоч комусь скажеш, натравлю на тебе Аарона, – прошепотів Нені на вухо братові, облизуючи його. Блаз смикнувся і обурено скривився. Сінінен розсміявся і побіг до лісу. Тільки п’яти сяяли.

Блазіус зітхнув, витер вологе вухо і спустився зі скелі. Коли він зайшов у печеру, застав тата у полоні трьох чорних вовчат. Правда, вони були більше схожі на чортенят.

– Як ти, татко? – спитав Блаз, опускаючись на колоду біля Олівера. Омега вдячно посміхнувся. Він відклав усі свої справи і поцілував старшого сина в лоб.

– Усе гаразд, не хвилюйся, – тихо відповів омега. – Де ці два дурня?

– Жеже, як завжди, а Нені… він, напевно, перейняв мою звичку гасати по лісу, як навіжений, – широко посміхнувся Блаз.

– Головне, щоб він не вертався потім в сльозах, як ти, – підколов його Олівер.

– Ну, татко! – ображено вигукнув Блазіус і відчув, як одине із чорних вовченят кусає його за ногу. – Малий, ти що робиш?

Олівер затрясся від сміху, спостерігаючи за синами. Блаз взяв на руки неслухняного Хасана і той, задоволений положенням, почав вмощуватися на колінах старшого брата. Помітивши це, Рись одразу прижав смішні вуха і загарчав. Загроза була смертельною, від чого Олівер ледь не впав з колоди. Так він сміявся. Блаз також вибухнув сміхом і почав гладити Хасана при цьому дивився прямо в жовті очі маленького альфи і ледь помітно скалився. Він поводив себе з ним, як з дорослим вовком.

Сінінен купався в річці і насолоджувався нічною тишею. Усе було б нічого, але його турбувала поведінка Блаза. Звідки він дізнався? Невже бачив їх? Але Аарон запевняв, що місце абсолютно безпечне і ніхто, жодна жива душа, не побачить їх разом. Нені довірився старшому вовку, але виявилося, що дарма. Як тільки молодий вовк почув шум позаду себе, він тихо сказав:

– Мій брат бачив нас.

Перевертень, який стояв по пояс у воді, зупинився. Він глибоко зітхнув і відкинув назад густе волосся, в якому де-не-де можна було побачити косички, з вплетеними в них стрічками. Окрім темних плям, на його шкірі було дуже багато рубців. Від дрібних, майже не помітних подряпин, до глибоких, потворних слідів від кігтів та зубів інших перевертнів.

– Мені вбити його? – тихо спитав Аарон. Нені здригнувся. Він згадав цей незвичайний голос, який просив стогнати гучніше. Молодий вовк знову увесь почервонів.

– Звичайно ні! – занадто голосно викрикнув Сінінен. Він злякано обернувся. Цей плямистий альфа міг вбити кого завгодно. Аарон лише посміхнувся, показуючи ікла.

– А що тоді? – Аарон підійшов трохи ближче. Він жадібно вдихнув запах вовчати. Такий чистий та приємний. Запах моря. Одного разу він бачив море. Через прути своєї клітки. Він бачив помаранчеве сонце, яке постійно опалювало його білу шкіру. Той захід сонця він запам’ятав на все життя. І той запах теж. Він змітав собою жахливий запах крові, який, здавалося, переслідував його постійно. Тоді, його біла шерсть набралася багряним. Його не могли вимити декілька днів. Набагато більше знадобилося для того, щоб він прийшов до тями.

– Він нікому не скаже. Я знаю, – впевнено сказав Нені. Він швиденько глянув у різнокольорові очі вовка і перевів погляд собі під ноги. Аарон чомусь засміявся. Сінінен побачив, як той підійшов до нього. Чужі, грубі пальці торкнулися його щоки, і вовча сполошилося, але не втекло. Він, нарешті, вирівнявся і виявися вищим за старшого альфу. Зовсім трохи, але вищим. Аарон обійняв вовченя, вдихаючи його запах. Не міг насититися. Не міг забути той захід сонця та море. Він ледь прикусив шкіру на шиї Сінінена. Волого провів язиком по жилці, що билася. Тільки альфа хотів вкусити вовча, як Нені м’яко відштовхнув його.

– Я ж просив не залишати сліди, – ображено пробурчало вовченя.

– Ти занадто мудрий для мене, – розсміявся Аарон. – Вилізай з води. Хочу тебе, вмираю.

Нені вже третій раз на день червонів. Він вийшов з води і ретельно викрутив довге волосся. Аарон сховався за деревом. Його різнокольорові очі палали вогнем. Альфа, від збудження, мимоволі випустив кігті. Сінінен помітив.

– Сховай кігті, – наказало вовча. Плямистий вовк невдоволено фиркнув і впився кігтями в кору дерева. Він залишив після себе глибоку борозну і тільки після цього сховав кігті. Сінінен вдячно посміхнувся. Він усівся, спираючись на дерево. Подивився вгору, на Аарона. Альфа завмер, милуючись своїм хлопчиком. Своїм ніжним, блакитнооким хлопчиком. Він нахилився і поцілував його. Жадібно впивався в солодкі губи і вдихав запах моря.

Нені наполегливо відповідав. «Цей дурнуватий альфа» навчив його ласкам. Усьому, що він зараз вмів, навчив саме Аарон. Плямистий вовк довго бігав навколо вовчати, щоб привернути його увагу. Але він не міг і подумати, що, ставши трохи старше, молодий вовк відповість йому взаємністю.

– Мій хлопчик, такий хороший, – шепотів Аарон прямо в губи Сінінену. Він відчував гарячий подих іншого альфи і, чомусь, йому не здавалося це дивним. Скоріше, він знав, що так треба. Усе правильно. Нені не задумувався про наслідки цього неправильного зв’язку. Він дозволяв плямистому альфі входити в нього. Іноді, він робив це рваними поштовхами, а іноді рухався так повільно, що не було сил терпіти і здавалося, що більше немає нічого, окрім найсильнішого бажання. Аарон вмів володіти чужим тілом. Він робив це надзвичайно майстерно. Торкався усіх найніжніших місць вовчати. Сінінен лиш плавився в його руках, насолоджуючись.

– Зачекай, – раптом сказав Нені, – мені здається, ти заслуговуєш на покарання.

Аарон здивовано підняв брови вгору. Їх гарячі тіла торкалися один одного. Чорно-біле, з пасмами коричневого, волосся лоскотало груди вовчати. Вплетені, у це прекрасне волосся стрічки, були трохи довшими і прилипали до вологого тіла. Нені сам їх плів. Таким дивним чином він помітив свого альфу.

– І на яке покарання я заслужив? – червоно-фіолетові очі зацікавлено подивилися на вовченя. Сінінен небезпечно посміхнувся. Його очі стали темно-синіми. Глибокий колір притягував. Аарон навіть не помітив, як опинився під вовчам. Той спритно підім’яв його під себе. Старший альфа засміявся. Плямистий вовк розслабився і розвів ноги ширше.

– Якщо хочеш, можеш зробити це, – сказав Аарон, прикриваючи очі. Нені шумно зітхнув і почав вкривати поцілунками плямисте тіло. Біла шкіра, чорна шкіра. Маленькі коричневі родимки. Ластовиння. Він цілував усюди, відчуваючи, як тремтить під ним лютий вбивця. Хіть затьмарила усі інші почуття. Двоє альф були полоненими пристрасті, яка раптово поглинула їх.

Молодий вовк рухався рвано, збивався з ритму, хотів досягти піку, якнайшвидше. Тепле, м’яке нутро приємно огортало його, доставляючи незвідану раніше насолоду. Аарон був його першим в усіх значеннях. Він його взяв, він йому і віддався. Це не був ніжний, солодкий омега. Це був один із самих жахливих вовків, які тільки народжувалися. Ніхто не знав, що в нього в голові. Усі його боялися і називали психопатом. Він знищив більше сотні перевертнів і вижив. Саме він носив на своїй шкірі задушливий запах крові. Його народження було помилкою.

Усвідомлення того, що настільки незвичайний вовк прямо зараз прогинався під ним і благаюче стогнав, захоплювало Сінінена. Дивне відчуття переваги над іншими закрадалося в його душу. Разом з тим, у його серці знайшлося місце для покинутого усіма нещасного альфи.

Блакитнооке вовченя тільки на ранок позбулося набридливого альфи. Звісно, йому подобалося ніжитися в його обіймах і вкривати ніжну шкіру поцілунками, але усьому є межа і під ранок він мав повернутися додому. Вже підходячи до печери його погукав Жеже. Нені пірнув під найближчий кущ і виліз біля невеликої річки. Жерар присів навпочіпки і роздивлявся щось у воді. Він обернувся на шум і, зустрівшись очима з братом, завмер, не маючи сил поворухнутися. Нені також був шокованим.

Губи Жерара були покусаними до крові. По всьому тілу були помітні червоні сліди. Увесь його вигляд не вселяв довіри. Жеже був якимось дуже пошарпаним. А ось Сінінен трохи відрізнявся від брата. На його грудях, плечах і спині, яка, на щастя, була закрита довгим волоссям, красувалися глибокі сліди від кігтів. Відразу кидалося в очі, що нанесені вони були не під час бійки. І якщо придивитися ще краще, можна було зрозуміти, що товсті і жахливо гострі кігті належали альфі. Не було нічого ганебного в тому, щоб такі рани залишалися на тілі омеги, але Сінінен омегою не був.

– Дідько, – єдине, що прийшло в голову Жерару. – Що будемо робити, братику?

– Спочатку потрібно попередити Блаза, що нас, як мінімум, не буде вдома дні три точно, – сказав Нені. Всередині він кипів від злості. Тупий, дурний альфа! Тепер він прекрасно розумів омег. Розумів чому вони так часто сварять альф.

– Я погукаю його, – пробурчав Жеже. – Нені, ти ж розумієш, що в тебе залишаться шрами?

– Так! – крикнув Сінінен і з усієї сили стукнув кулаком найближчий стовбур дерева. Він збив кісточки пальців у кров, але не звернув на це ніякої уваги. Жерар протяжно завив і сів біля струмочка так, щоб холодна вода омивала його ноги.

– Це ж альфа зробив? – спитав Жеже. Нені сів біля нього, вмиваючись, щоб трохи зменшити свій запал. Блакитноокий лиш страшно скосив погляд на брата.

– Я просто хочу, щоб ти знав. Я зовсім не засуджую тебе. Мені здається я вчинив не краще… – протягнув Жеже, скривившись. Вони почули шум позаду. Одразу ж обернулися. В наступний момент, два бурих вовки мчали з усіх ніг куди бачать очі. За ними слідом біг такий самий бурий вовк. Був він однооким і величезним.

На клич Жерара прийшов зовсім не Блазіус.

Прийшов Фархад. Їх батько.