Глава перша. Ті, хто живе у стінах.

В Сірому Домі, де ночами гуляють тіні, де примари тиняються коридорами, де стіни вміють говорити, живуть дивні істоти. З вигляду звичайнісінькі діти, а насправді – чудернацькі створіння. Усі різні, але усі чарівні.

Промені місяця пробиваються через вікна, підсвічуючи простору кімнату. Кімната виблискує, переливається і, здається, колишиться при кожному подиху. Малюнки квітів, пташок, зірок та драконів у тьмяному світлі від ліхтарів оживають, перебираються на стелю та підлогу вишукуючи спокіне місце, хваючись від надоїдливих поглядів. Десь поміж різнобарвних рослин затаївся білий кіт з пронизливими рожевими очима – тотем жителів кімнати, він лагідно підморгує та викручує хвоста у мовчазному привітанні.
Межі кімнати не стримують. На мить здається, що торкнувшись стіни ти не відчуєш її, а провалишся у намальований сад, де сотні протоптаних стежок здатні завести тебе у самі глибини.

З першим кроком очі затуманюються їхнім чаруючим духом. Вони не схожі ні на кого, особливі та своєрідно прекрасні. Тіла їхні підсвічуються легеньким сяйвом, а очі виблискують як у звірів, та побачити їх чарування дається далеко не кожному.
Чародії. Сповнені натхнення та магії, затятості та сили. Вони завжди у пошуках нового, надіючись колись віднайти те саме або зробити його своїм. Чародії тягнуться до усього містичного як квіти до сонця, їх приваблює загадковість, міфічність, різні духи, божества, зачаровані речі, серця та історії.
Вони досить доброзичливі, та їхню повагу потрібно і варто заслужити.
Чародії спостережливі, вони часто помічають незримі речі і через це, мають дивакувату звичку усьому надавати особливого значення.
Їхнє вбрання, так чи інакше, видає у них приналежність до цієї зграї. Чародії не можуть обійтися без своїх амулетів, перстнів та побрякушок. Кожен з них має особливу річ, яка є його власною, яка є продовженням його душі, думок або чар.
Чародіям досить важливий контакт. Обійми, поцілунки, доторки – так вони передають своє тепло одне одному. Іноді мовою тіла можна сказати набагато більше ніж звичайними словами.
Від них так і віє магією, куди б вони не пішли – завжди знайдуть що притягти з собою. Різноманітні ґудзики, буси, пір’я та дзеркальця перепонюють їхні скарбнички. Після Чародіїв, замість слідів – з’являються малюнки, часто непомітні неозброєним оком. Вони несуть чари у кожний куточок Дому.
На подушках посередині кімнати сидить Мара, сива дівчина, в неї тонкі пальці, спокійна усмішка і мудрий погляд. Вона говорить мало, але коли все ж таки говорить – її слухають. Усі. Завжди. Володарка чарівного саду, майстриня магічних амулетів, чародійка і мудра наставниця.

В кімнаті поруч – Ящірки.
Ящірки – це яскраві рубашки та штани з принтами, це окуляри, при чому по декілька на кожному обличчі, це буси та браслети, це джаз, пластинки та програвач. Це гарно освітлена кімната щоб грітися на сонечку. Ящірки це повний чіл на кайф. Це жити приємно так гарно. Зелений чай зранку, або фільтр кава з цигаркою Чапман, тому що навіть курити треба зі смаком. Товариські, компанійські та приємні, але працюють як дзеркало і якщо ви проявите до когось з них непривітність чекайте, що уся зграя повернеться до вас сракою і смачно пердне прямо вам в обличчя(метафорично кажучи або й не метафорично).
Ось такі вони, ящірки, що розкидаються хвостами.
В них не велика кутова кімната, лише два вікна тільки на одній стіні і те одне занавішане старим і пошарпаним піратським прапором.  Кімната погано освітлена, але боротися з цим допомагає гірлянда з китайських ліхтариків різного кольору під самою стелею, включити її можна лише з двоповерхового ліжка, вони стоять паралельно один одному в кутах стіни, яка паралельно вікнам
Між вікнами – пару зрушених тумбочок на яких стоїть кавова машина і брудні тарілки з чашками
На підлозі посередині лежить більший круглий темно-зелений килим та розкидані подушки
У кутку за тумбочками стоїть самогонний апарат соняшника, в кімнаті маються пʼять гамаків, вони періодично падають але полагодити їх не складає труднощів. Ось так скромно живе група, що відкидає хвости..

А на даху, де у щілини між дошками по ночах завиває вітер, де павуки плетуть мереживо, де косий дах потріскує і плачить, живуть Кажани.
Вони плетуть мереживо із сновидінь, покривають плечи ковдрою місячного сяйва.
Вони тихі і непомітні, не переносять яскраве світло, і часто дратуються від ледь чутних звуків. Вони люблять ніч і темні розповіді, які вона собою несе. Вони вільно орієнтуються в темряві і кожного разу потрапляють в неймовірні історії, які потім перетворюються на легенди та казки для «ночей казок». Вони люблять сутінки і  передсвітанкову імлу, коли сонце ще не піднялося. Вони читають книжки, малюють і пишуть вірші на стінах темними фарбами, вони зашторюють вікна від яскравого сонця і грають в карти аби ніч швидше наближалась. Вони люблять напої що заглушують бажання спати, готують настоянки і носять цукерки по кишенях. Не переносять пюре , суху їжу та їжу без спецій. Вони завжди носять те, що зручно, і не важливо, чи гарно воно виглядає. Вони ніколи не бруднять речі, не переносять парфумів чи дезодорантів і майже не пітніють. Вони пахнуть свіжим повітрям або лісом після зливи.
Вони надзвичайно точні до часу , але не женуться за ним. І завжди все встигають.
Вони ніколи не залишають по собі слідів і завжди доводять справи до кінця. Не переносять дзеркал, вони завжди брешуть. Завжди тихі та мовчазні, вони ховають секрети, бережуть їх, немов найцінніший скарб. Байдужі до їжі, одягу і думки оточуючих, завжди говорять те, що думають, і ніколи не брешуть. Будь яка робота їм дається легко, треба лише докласти трохи зусиль. Вони завжди все продумують, здогадуючись, що буде далі і чого чекати, особливо наївні лиця вважають це пророцтвами, але помиляються.
Вони грають в карти по ночах і малюють на стінах поза своєю кімнатою ініціали, у вигляді кажанячого силуету із спіраллю посередині, особливий знак аби всі знали що Кажани тут побували. Вони розповідають страхітливі історії, і далеко не всі з них – вигадка. Вони несуть до кімнати все, що знайшли, чи то гайка, каміньчик чи луска лісного Василіску. В кожного – своя колекція загубленних кимось дрібниць і кожна може розповісти багато про свого власника. Вони обвішані, немов ялинка на новий рік. Перстні, кулончики, підвіски, кульчики , браслети . Відображення через прикраси – викривлене . Викревлене відображення – Не істинне . Вони не бачать через біжутерію себе справжніх, тому вона їх не лякає. В кожного є своя чашка для напою . Візьмеш її – і кажан тебе прокляне.
Вони ховають свої особисті речі так глибоко що ніхто й гадки не знає про їхнє існування. Вони все контролюють і завжди відповідають за свої слова.
Вони не відчувають болю і завжди ходять зі шрамами та розбитими колінами..

Дім плаче тріщинами, виє вітром між гнилими дошками, співає яскравими написами і малюнками. Якщо прислухатись до нього, зрозумієш, що він вміє говорити.
Здалека лунає музика, чутно гучний сміх, а щури, як у тій казці, мов зачаровані, біжать на звук. Туди, де з-під дверей б’є яскраве світло. А за ними..
Це що, великий пацюк?
Недо собака яку зґвалтував щур?
Що ти вбіса таке?
Опоссуми. Підлітки в який немає цілого одягу, все повинно бути розрізано і склеїно. Малювати на стінах занадто довго, і смердить фарбою, тож вони просто вирізають все з журналів і кліять на стіни, від чого нюхати клей, вже як звичка. Ти все одно хочеш малювати? Окей, чувак, без питань. Ти можеш робити все поки це не заважає іншим. Питання вирішуйте як хочете, головне не повбивайте один одного най буде вам щастя.
Ворон, ватажок Опоссумів. Його філософія така, що він буде з вами до поки потрібен. Якщо ви не будете поруч, він не буде сумувати, але якщо ви потребуєте його, він зробить все можливе аби стати корисним. Якщо вас проблеми, просто зверніться до нього і він віддасть притворне життя щоб вам допомогти до поки може.
Коли проблему вирішено, гуляйте своєю дорогою і подякуйте йому якщо буде гарна нагода.
Його гніздо на ліжку ніхто не має чіпати, все не своїх місцях.
Не дивіться йому в очі, хочаб з поваги. Не називайте його милим. Не робіть з нього особливого. Він лишень названий ватажком, він такаж людина, такій самий опоссум як і інші.

В норі завжди обривки газет та журналів, одягу і крихти їжі.
Кожне ліжко це персональна нора, гніздо або схованка.
Запам‘ятай, ти вільний, і не маєш турбуватись про буденні справи, просто роби те що знаеш, кури, пий, цілуйся, проживай життя без вказівок щоб спокійно померти, або прокинутись мертвим а потім ожити і прожити нове життя. Просто будь собою, не ховайся якщо нема небезпеки, не співай якщо не має настрою.

Просто будь.

В Домі водяться різні створіння, і не всі з них – земного походження. Деякі не можуть прижитися серед справжніх людей, і вже не можуть їми срикидатись.
Марсіани (або друга кімната). [Не] люді, які не можуть ужитися із землянами.  Їхні думки завжди в небесах і вже точно далеко-далеко звідси.  Вони дихають зірками і замість дзеркал шукають відображення у Чумацькому Шляху.

Про Марсіан можна сміливо сказати, що вони спілкуються своєю власною мовою, їм ближче дотики, ніж слова, вони пишуть на стінах зграйної цитати з пісень невідомими нікому шифрами та співають далекі пісні.

Якщо не знаєш точно, де знаходиться вхід до кімнати, то й не знайдеш його, двері надійно замасковані під стіну, але за нею…
Стелі в кімнаті немає, натомість безкрає небо у ватяних хмарах і флуоресцентних зірках, що сяють уночі, освітлюючи шляхи марсіанських снів.  Зірки спускаються по стінах, утворюючи нові сузір’я, переміщаються з бризками фарби та круглими дзеркалами у місячній оправі. Там, де місця вистачає, Марсіани пишуть рядки зі своїх улюблених пісень, шифруючи їх морзянкою чи будь-яким іншим шифром.  Не кожен здатен їх прочитати.
Тяжкі темно-сині штори тут майже завжди задерті, замість сонячного світла яскраво і не дуже горять численні лампи та гірлянди, розвішані в кожному кутку. Підлога хаотично покрита килимами червоного кольору фі того, що можна назвати червоним, маючи гарну фантазію.  Поверх горами навалені подушки, а пледи вдень туляться у кутку.  Пледи в цій кімнаті стелять під себе колоти сплять, ними відкриваються, в них завертаються.  Вночі в стайні слід крокувати обережно, тут кожен засинає там, де йому хочеться, а отже можна наступити комусь на руку чи ногу.
Шафа майже зливається зі стіною, вона пофарбована в той же колір, і на ній точно такі ж сяючі бризки.  Натомість полиці розповзаються по всьому простору, перемежуючись із ловцями снів та музикою вітру.
У кутках видно музичні інструменти: від вібрафону до гітари, майже кожен тут вміє грати на чомусь, майже у кожного своя музика в голові.

<<На Марсі класно — червоні піски, круті гори та кратери
Шалено красиві канали поряд з екватором
Ніщо не зрівняється з тамтешніми заходами сонця
Щоправда, холоднуватий і тиск, м’яко кажучи, занизький
Зате два місяці на небі та дуже яскраві зірки
Це через низьку щільність повітря, шкода, що так пізно
Земляни отримали знімки із цієї прекрасної планети>>
(Noize MC)