Глава перша: Злість

-Хьон … ну хьон ти т-тільки пог-глянь які вони клаапсні – ледве вимовив зп’янілий Чонгук, його розвезло ще на другій пляшці соджу але він все одно продовжив пити.

– Ох блять … – Юн демонстративно зморщився – Слухай малий відвали, ну! – брюнет уже хотів було продовжити обурюватися але його перервав серйозний голос молодшого

– Я? Я не блять, я вдома ночую! – цікаво що саме цю фразу Чон проговорив максимально чітко. Мін же на такі викиди тільки посміхнувся.

– О так, так звісно. Вдома він ночує … Угу…- кімната наповнилась реготом Юна. От хто, хто а він точно знав що майже дев’яносто відсотків свого вільного часу молодший проводить в столичних барах та клубах. А від так то й на ніч додому не приходить.

Зненацька до голови Юна прийшла така думка «А чи правильно це, постійно просиджувати свій час в клубах? Напевно ні. Звичайні люди з наступом ночі йдуть до сім’ї до своїх коханих. А я що? Тільки дарма витрачаю свій час! Що правда в мене немає до кого йти, мене ніхто не чекає отож і я ні до кого не спішу». За своїми думами хлопець і не помітив як допив свою одну пляшку і відкрив нову. Весь цей час Чон щось  щебетав і тихенько посміювався собі під носа. Мін же просто ігнорував таку поведінку.

– Так може ти все таки подумаєш?

– Господь Боже… – вимушений писк сам собою вирвався з горла. – Чон йди до чорта я не хочу про це думати! Вони жахливі як їх взагалі можна розглядати в сексуальному плані? Це ж просто машини. Мені огидно від одної думки про це! – лице Юна скривилось так наче він тільки що з’їв лимон.

– Ну не знаю, як на мене то це досить цікаво. Ммм до речі, кажуть що сам Кім Техьон…

– Техьон? Це той самий творець людиноподібних ляльок?

– Угу, це він. Так от говорять що він коли створив свою першу ляльку, то вона йому настільки сподобалось що він в неї закохався.

– Це ж треба… Другий Пігмаліон – єхидно посміхнувся Юн

– Я б так не  сказав. Пігмаліон зробив скульптуру жінки. А в Кім створив ляльку чоловічого роду. – з розумним виразом обличчя додав Чон. – А ще кажуть що він не просто полюбив цю ляльку а кохав до нестями, любив так як не любив ні одну живу істоту. І лялька згодом почала відповідати взаємністю. – тихо мовив молодший.

– Ай Чон, невже ти в це віриш? – здивувався старший

– Ну так а чому б і ні? В нашому світі все можливо. Там же прогресивний штучний інтелект і…

– Ох Гукі, коли мені  Намджун сказав що ти придурок, я не повірив. А зараз бачу що дарма! Пиздять вони все. Скоріше всього просто грався з нею частіше ніж з іншими. Лялька не може полюбити людину, а людина ляльку. Там запрограмовані лише певні дії і нічого більше. Так все я іду спати. – Юн втомився від цієї розмови, та і ніч на дворі а завтра рано вставати тож потрібно закруглятись. Він став з дивану пішов вперед тримаючи курс на м’яку постіль що чекала його в спальні.

– Грався? – перепитав Чонгук дивлячись в слід.

Юн вже дійшов до дверей спальні, але все ж обернувся і сказав серйозним тоном. – Чон дорослим хлопчикам потрібні дорослі іграшки. Хто ж знав що саме ці слова будуть єдиними що запам’ятав молодший того вечора? А ніхто не знав.

Мін був надто п’яним щоб зняти сорочку з брюками та переодягнутися в піжаму. Тож він ліг в тому що було. Десь в далеких кутках свідомості була думка про те що все таки не треба було так багато пити, оскільки завтра буде погано. Але хлопець лиш махнув рукою на цю думку. Все таки занадто сильно клонило його в сон. І не пройшло і п’яти хвилин як Юн уже солодко сопів в м’яку подушку.