Глава одинадцять

Посилання на обкладинку до цієї глави

РOV: Юнгі

Цей місяць став для мене пеклом. В той день Чон ледве мене заспокоїв, напоївши ліками. Змусив поїсти і піти в душ… Стало трохи легше фізично… Потім знесилений я упав на подушку і заснував.

В продовж подальших днів почався мій особистий кошмар. Спочатку була паперова волокнина. Потрібно було подати документи мені як спадкоємцю дому моїх вже покійних батьків. Паралельно з цим треба було організувати їх похорони. Я приходив додому розбитий, біль від утрати помножений на нескінченний забіг по державним установам різав мене без ножа. Чонгук приходив до мене через день, приносив їжу і слідкував за тим щоб я не заганяв себе ще більше. Миш коли похорони були організовані а всі формальності улагоджені мені стало трохи легше.

Наступні два тижні я не знав куди себе діти. В душі билась тривога – хотілось кудись бігти, кричати на весь світ. Та в той же час я в собі не міг знайти сили на те щоб вставити з ліжка. Апатія бетонною плитою давила на мене. Отож всі ці дні я провів лежачи в ліжку і рахував чорні цятки на стелі.

За цей час в моєму домі сміття було готово уже еволюціонувати в легку форму життя. Було бридко доторкатись до чого небудь настільки все було брудним. Та мені на це було плювати.

В неділю ввечері мій телефон задзвонив це був Чон. Сказав що хоче зайти до мене і поговорити завтра. Його тон мене насторожив але я не звернув увагу. Як виявилось даремно. Ніч була безсонною тож на ранок я ледве вискріб себе з ліжка. Привів себе в стан хоч якогось порядку, вдягнувся і заварив собі кави. Хвилин через п’ять почувся характерний шорхіт замка. Вхідні двері відкрилися. А потім…

А ПОТІМ ПРИЙШОВ ЧОН КУРВА ЙОГО МАТИ ЧОНГУК і привів мені Ось Цей… цей шматок металу даремно що він має людиноподібну форму та поведінку схожу на людську. Але ж на справді ще просто набір програм. Дивлячись на цього робота я неначе в минуле потрапив. Старі спогади нахлинули на мене це так противно, просто огидно. Я так розлютився що і забув про свою місячну апатію. Кричав неначе різаний. Хотілось вигнати Чонгука геть з квартири але перед тим гарненько прикласти йому хоча б подушкою. Щоб його мізки якщо вони звісно є, встали на місце нарешті. Я ж стільки пояснював що ненавиджу роботів. А він що? Типу так піклується про мене? Допомагає мені так? Та він так зробив тільки гірше чорт. Гнів знову мене захопив, уже вкотре за цей ранок.

Але мене зупинила сильна хватка холодних пальців на моєму зап’ясті. Я здригнувся від цього відчуття і подивився на робота. Вся злість разом і пропала. Приємні і м’які риси обличчя, шкіра подібно золоту сяяла в ранішніх променях сходу сонця, милі ледь помітні веснянки. В роті пересохло і я спробував ковтнути. Страшно. Ті нефритові очі, чого гріха ховати все-таки привабливі. Їх колір заспокоює. Але все одно страшно. Моє гнівне дихання вирівнювалося. В якусь мить до мене прийшла думка що я надто довго на нього дивлюся. Вона була як болючий ляпас. В цей момент я наче прокинувся від п’янкого марева. І чого тільки витріщився? Далі розгубився чесно сказати і відвів очі. Незрозумілі протирічні відчуття охопили цупкими мотузками моє серце. Для мене ця мить тривала занадто довго. Ледве вгамувавши себе я тільки збирався спокійно видихнути як тут же знову здригнувся, почувши цей голос. Спокійний з впевненими нотками турботи.

Його голос лився в мої вуха як густий і п’янкий мед. «Боже та що ж зі мною таке? Чорт забирай!» – подумав відійшовши від машини. І знову його оглянув, блакитна сорочка вільного крою на два ґудзики розстібнута, білі джинси. Просто але зі смаком як то кажуть. Було б тупістю казати що ця машина не красива. Але моєї огиди не зникло по відношенню до нього.

Кінець POV Юнгі

-Я категорично проти щоб він тут був. Поверни його туди де взяв. – суворо мовив Юн і скривившись показав пальцем на робота. А сам Хо лиш стояв і спокійно дивився то на нього, то на Чонгука.

..