Глава десять: Нефритові очі

Обкладинка до цієї глави – обкладинка до цієї глави

-Чон щоб тобі пусто було Чонгук! Я тобі багато разів казав що ти придурок та це вже ні в які ворота не лізе! – горланив Мін на всю квартиру. Вони якось перемістились із кухні у вітальню. І тепер Юн кидався подушками що лежали на дивані.

Здавалося що від кволого і нещасного блондина не зосталося і сліду, та це не так. Чон же як міг ухилявся від подушок, і про себе посміхався бо могло бути набагато гірше. Друг міг просто вигнати його з квартири без пояснень. А тут є хоче якась надія на конструктивний діалог.

– Нащо ти привів Оце, – мін указує на Хобі, той просто стояв та дивився з широко відкритими очима на цю виставу. – в мій дім?! Ти ж знав як я їх ненавиджу! – шипить змією Юн і кидає ще одну подушку і вона прилітає в спину другу. – Знав і все одно привів цього виродка сюди! Нащо ти це зробив чорти б тебе забрали? – в повітрі знову летить подушка але мимо.

– А як інакше скажи мені? Я не можу тебе залишити одного, а раптом ти вчиниш самогубство! Хто ж тебе знає! – кричить у відповідь Чон і теж починає кидатись подушками. – Це по-перше. По-друге мало хто з людей витримає твій характер. – в Юнгі ще одна летить подушка. – По-третє ти ще мені дякувати будеш! Це для твого ж блага! – молодший досить грубо наполягає на своєму. В даній ситуації не можна давати слабину, навіть найменшу.

– Що? За що паскуда я тобі дякувати повинен? М? І що значить «для твого ж блага»? – останні слова він перекривляв кумедним голосом і аж почервонів від люті, але потрібно було перевести подих. Боже весь цей час він тільки і бігав по всій вітальні за Чонгуком. Мін сперся на спинку дивана.

– Для якого це в біса матері блага? – крива усмішка

– Та для того самого придурок ти такий! Хо буде слідкувати за тобою та дбати ПРО ТЕБЕ! – побачивши що активна фаза конфлікту закінчилась Чон трохи пом’якшив інтонацію свого голосу.

– Він буде прибирати, буде слідкувати за тим щоб ти вчасно приймав ліки, він вміє готувати. А ще він може виконувати певні «додаткові функції». – Чон виділив останніх два слова. А далі хитро посміхнувся. Мін нахмурився така поведінка молодшого не до добра.

– Які ще «додаткові функції»? – несміло і підозріло перепитав Юн хмурячись ще більше. Його щоки все ще берегли рум’янець люті.

– Юнгі повір мені Хо просто ідеальний. – спробував перевести тему Чонгук, зрозумівши що ляпнув зайвого. Про це блондин мав дізнатись трішки пізніше, тобі коли буде до цього готовий. Але не судилось.

– Чон Чонгук блять які це ще «додаткові функції» – погроза в голосі так і різала по слухові. Невдоволеність Юна можна було прощупати рукою.

– Нуууу … в тебе ж давно нікого не було… Після рудої ти нікого не хотів бачити. Навіть на один раз не було партнерів, тож Хо може допомогти тобі, ну … скажімо так розслабитись. – невпевнено додав Чон. Очі Міна в мить розширились, пазил склався в одну велику та не приємну для нього картину. Він зрозумів про що йому говорив Чон. Той мав на увазі інтим з Хо. Юнгі знову почервонів від злості його рука схопила останню подушку що лежали на дивані.

– Ах ти ж ско…. – зашипів Мін і уже замахнувся щоб кинути подушкою але його зупинила чиясь хватка. А потім ще одна рука опустилася йому на плече. Сильна рука міцно але не грубо вхопила його за зап’ястя. Серце пропустило удар. Він повернув голову і зустрівся з парою неповторних нефритових очей Хосока. Вони заманювали своїм насиченим кольором, від них аж ніяк не можна було відвести погляд. Приємні риси обличчя, бронзова шкіра, та чіткий контур губ, спортивна фігура. Він був схожий на ангела що тільки но зійшов з небес. Та Мін знав що це просто лялька, просто робот з набором програм.

– Досить вам треба заспокоїтись. – Мін здригнувся, мелодійний голос Хо проник в мозок аж до самої підсвідомості. Хосок лагідно посміхнувся, тонкі пальці ніжно відібрали подушку з руки блондина та поклали на місце, відпустивши зап’ясток. На обличчі Юна читалась розгубленість.