Глава дев’ять: Хто це?

Обкладинка до цiєï глави

Двері скрипнули і в приміщення зайшов Чон разом з ще одним хлопцем. Вони тихенько зняли взуття та верхній одяг

– Стій тут і чекай доки я не гукну. – прошепотів Гук хлопцю та пройшов по коридору прямо на кухню. Ставши в дверях хлопець подивився на свого товариша що розмістився на стільці спиною до нього. Згорблена фігура сиділа підібравши ліву ногу під себе.

Чорна футболка звисала з загострених плечей, а також самого кольору спортивні штани закривали стрункі ноги по щиколотку. Чон з жалістю подивився на друга, навіть зі спини було видно як той осунувся за цей місяць. В кухні тхнуло цигарками та було купа немитого посуду в раковині. Ну і взагалі пил покрив усі поверхні квартири. По ногам Чонгука пройшов холодний вітерець. Вікно було відчинене навстіж.

-Чого стоїш як не рідний? – буркнув Мін потягуючи каву з горнятка. Його задуманий погляд був спрямований в одну точку

– Не знаю чи ти хочеш мене бачити? – знітився молодший,

– Не те щоб я хотів хоч когось зараз бачити але проганяти тебе не буду. Тож заходь, якщо вже прийшов. – мляво заговорив блондин, він пощупав кармани штанів на наявність пачки сигарет.

Він посміхнувся… знайшлась. Холодними руками хлопець вийняв цигарку з пачки і сунув до рота, підпаливши її. Чон на це лиш несхвально похитав головою. На кухні повисла вбиваюча тиша.

– Як ти? Я за тебе хвилююсь. – перевів тему молодший закриваючи вікно щоб не сквозило. Потім підійшов до холодильника щоб перевірити наявність продуктів. Як Чон і думав там миша повісилась. Воно і не дивно беручи до уваги те якою неохайною стала квартира за ці дні.

– Як бліда моль. – говорить блондин видихаючи у стелю густий білий дим.

– Ти приймав сьогодні ліки? А у психолога був? – питає Чон дивлячись в очі другу. А той у відповідь тільки хитає головою.

– Ясно, а ти хоча б їв? – знову хитає головою. – Ну а вчора ти приймав ліки!? – відповідь таж сама, тому в молодшому прокидається злість. – Ну я ж тебе просив слідкувати за собою, невже це так важко.

– Ні я нічого з цього не робив, і взагалі відстань я нічого не хочу. А ні ліків, а ні їжі, а ні ходити до психолога. – пофігістично промовляє той за і отримує погляд повний докору від молодшого. Чону не подобається стан Юнгі.

Уже місяць як він приходе до нього і отримує отаку відповідь. Це злить та хвилює в водночас бо таким блондина він ще ніколи не бачив. Чон думав що після похорону батьків Юн трохи піде на поправку але він помилився, тому стало ще гірше. І Гук почав ховати від свого товариша усі гострі предмети, щоб у того не було спокуси щось зробити собі.

– Тут таке діло я їду в турне Європою на місяць. Тож тобі доведеться побути одному… – невпевнено промямлив молодший. Друга не хотілось залишати на одинці. Юн різко перевів свій холодний погляд на нього, а згодом усміхнувся.

– В турне кажеш? – перепитав усміхнений Мін, а молодший лиш кивнув головою. – О я такий радий за тебе! Нарешті твоя мрія здійснилась! Хоч у когось усе добре! – Гук дивився на щогл вимучену посмішку на те як трусились від холоду пальці і розумів що все таки зробив усе правильно. Але як про це розказати Юну щоб той погодився? Скоріше всього зараз вони посваряться. Але вибору не має тож набравши в легені по більше повітря він почав мовити.

– Дякую але я не можу залишити тебе одного, а їхати мені треба уже після завтра. Тож зараз я тебе деским познайомлю! – з доброзичливою усмішкою проговорив молодший, але насправді в нього тремтіли ноги від зляку. Бо ж реакція на те що зробив Чонгук, може бути не дуже радісною. – Хобі заходь! – крикнув хлопець. На порозі тут же показався молодий хлопець. На вигляд йому було трохи за двадцять. Його надзвичайна краса одразу ж кидалась в очі. Юн наступив невдоволено брови.

– Що? Хто? Ти про кого взагалі? – Мін невдоволено дивився то на двері то на Чона чекаючи пояснень.