Герміона знає все і трохи більше

Наступні кілька днів вони займалися тим, що патрулювали в районі Міністерства магії чи на алеї Діаґон, шукаючи таємничих розвішувачів плакатів. На Герміонину радість — не знаходили. Плакати наче з’являлися самі собою і попереджали маґлонароджених, що ставати на облік смертельно небезпечно!

— У нашій організації — кріт, — Пансі бадьоро вказала на плакати.

Герміона відчувала мало не щастя з цього приводу, хоча будь-якої миті могла стати головною підозрюваною. Перед Лордом вона старанно прикидалася, що дуже боїться нових спроб залізти їй в голову. Хтозна, чи вірив він, що вона ще не в курсі про свій захист. Якщо так подумати: аж дивно, що вона досі жива. І хотілося пожити ще трохи, аби перевірити одну свою теорію.

— Ой, Пансі, а хто не знав про перетворювач? — озвався Драко.

Паркінсон і Забіні чеберяли по калюжах неподалік у своєму дорогому непромокальному взутті. З нагоди патрулювання біля громадського входу в Міністерство їм усім видали абиякий маґлівський одяг і тепер Пансі красувалася у леопардовому піджаку. Мелфой і Блейз мали на собі спортивні штані адідас у поєднанні з власними шкіряними черевиками, наче якісь гопарі.

— Всі патякають про це на кожному кроці, — провадив далі Мелфой.

Паркінсон скривилася.

— Ти завжди знаходиш таким підозрам раціональні відмазки. Як послухати тебе, то все трапляється саме собою, — Пансі грайливо поворушила бровами. — Може, це ти наш таємний зрадник? У тебе купа сексі-родичів з того боку.

Блейз заржав, а Мелфой отетеріло кліпнув.

— Ти розумієш, що нормальним людям якось пофігу, наскільки їхні родичі сексі? — уточнив він голосом психіатра, який звертається до буйної пацієнтки.

— Сексі — це стан душі, Драко, не обов’язково… — Пансі замислилася, добираючи слів, і Забіні, звісно, одразу прийшов їй на поміч:

— Не обов’язково піськи.

— Ти дурень, Блейзе, збочене дурнище, створіння абсолютно тваринних пристрастей!

Герміона старанно намагалася не заржати. Ще трохи — і вона ризикує забути, що це її шкільні вороги. Хоча про те, що Мелфой запустив у Гоґвортс Смертежерів, вона пам’ятала постійно. На щастя, він і тримався якось осторонь від решти.

— До речі, панна Снейп, як там підготовка до балу? Я буду дуже прискіпливо оцінювати ваші старання, — холодно подивилася на неї Пансі.

Герміона вже хотіла послати її, але та додала:

— А то раптом це мій останній бал, він має бути на висоті.

Всі принишкли. Стало добре чути, як шурхотить покинута газета, яку торсав вітер. Паркінсон із Блейзом здавалися такими безжурними, але часом ляпали щось подібне, створюючи моменти незручності. Наприклад, вчора зранку Драко дозволили написати листа мамі і той спитав, що передати їхнім родичам. «Напиши моїм, що я здох, тато зрадіє, — весело сказав Блейз. — А потім засмутиться, коли побачить мене на порозі, і я буду ржати з його морди».

— Ви такі патетичні, як ви ще не відкинули копита від жалощів до себе, — зневажливо сказав Мелфой і відвернувся.

Паркінсон і Забіні ображено набурмосились, нагадавши Герміоні горобців, що сидять на кущі дощового дня. А Мелфой, певно, радий бути Смертежером.

З громадського входу Міністерства (Герміоні було приємніше думати, що з маґлівського туалету) з’явився Керроу. Ого, то Снейпи сьогодні не під подвійним наглядом!

— Зміна закінчилася, діточки, — проскреготів він.

Пансі простягнула йому руку.

— Сьогодні йдіть додому, — Керроу ляснув її по долоні і та обурено гукнула:

— Ауч, взагалі-то!

— А хто нас доставить додому? — спитав Блейз.

Керроу байдужно знизав плечима.

— Маю інші плани.

Блейз із Пансі перезирнулися.

— Але ми не вміємо роз’являтися, — сказала вона.

— Це ваші проблеми, — і Керроу зник.

Вони лишилися самі посеред маґлівського Лондона. Герміона відчула себе вільною, хай це було і не так. Найбільше хотілося негайно завалитися в Гоґвортс шукати колишнього домовика Морров.

— Ну, ми могли б зайти в Міністерство і скористатися Камінною мережею, але в мене вдома вона закрита, — сказала Паркінсон.

Мелфой продемонстрував свій фамільний перстень.

— Це ви, я так розумію, не носите?

Його друзі похитали головами.

— Але ти міг би взяти мене з собою, змусимо твого павича полетіти до моїх батьків і красиво прогорлати, аби вони мене забрали, — придумала Пансі.

— Так, можу взяти з собою.

— І мене візьми, — пожвавився Блейз.

Герміону така перспектива не цікавила. Вона не хотіла додому до Драко, а от залишитися у маґлівському Лондоні — дуже навіть так.

— Хоча, — позирнув на неї Блейз, — я лишуся. Ми з Герм якось своїм ходом.

Герміона скисла.

— Я теж з вами, — тільки додала зневіри Паркінсон.

— Як хочете, — Мелфой нікого вмовляти не збирався. Він крутнув перстень і зник.

Герміоні дуже хотілося спитати, що вони вбіса надумали, але натомість вона мовчки попрямувала вулицею, не особливо замислюючись, куди бреде. Слизеринці наздогнали її.

— Побудемо твоїм голосом розуму, — сказав Блейз.

— На той випадок, якщо ти вирішиш психонути і чкурнути до Поттера, щоб Мітка драматично вбила тебе на руках у коханого, — з придиханням мовила Паркінсон, обома руками схопившись за серце.

— Не вгадала, він не мій коханий, — розвеселилася Герміона. Ох, вся ця катавасія зробить з нею Будду, готового приймати від долі будь-що з однаковим спокоєм.

— Але коханий є, так? Візлі шо лі? — і Пансі з Блейзом дружно зімітували блювання.

— О, то у вашій шкалі нікчемності ґрифіндорців є градація, в якій Гаррі навіть не «буе»? — підколола Герміона.

— Це дуже умовна й малодосліджена кваліфікація, — сказала Пансі.

— Класифікація, — виправив її Блейз.

Вони з Герміоною обмінялися єхидними посмішками.

— Не дивіться одне на одного цими поглядами заучок, — скривилася Паркінсон.

— То куди ми прямуємо? — через якийсь час спитав Блейз. Вони з Пансі так витріщалися навсібіч, невже вони зовсім вперше у маґлівській частині Лондона?

— Я планую пішки дійти до алеї Діаґон, і там відправлю Патронус Северусу, — поділилася Герміона.

— Звучить як план, — погодився Блейз.

Дуже скоро вони з Пансі випередили Герміону, змагаючись, хто далі добуцне каштани, якими були всіяні доріжки в парку. Блейз смішно розмахував своїми довжелезними руками і ногами з дещо непропорційно великими ступнями й долонями. Через пишне волосся голова його теж наче займала забагато місця. Вони з Паркінсон реготали й штовхалися і на мить нагадали Герміоні Гаррі зі Стеллою, хоча зовсім не були на них схожі. Герміона швидко відігнала від себе думки про друзів, а то їй буде значно важче триматися.

— Привіт, маґли! — крикнув Блейз до зграйки літніх пані на лавочці.

Одна з них вдягнула окуляри, щоб краще його розгледіти. Пансі душилася зі сміху.

Єдине, про що їх не попередила Герміона — що прогулянка триватиме півтори години, тож під кінець двоє ніженок уже скавуліли, як їм важко переставляти ноги. Герміона зловила себе на відчутті, що взагалі не хоче повертатися в магічний світ: вона б лишилася у гучному маґлівському Лондоні, де легко загубитися і немає війни. Втім, не варто бути наївною. Війна скоро прийде сюди, якщо Орден не переможе. Це зовсім не відчувалося, якщо дивитися на всі ці проїжджі авто й затишні вогні кав’ярень, але небезпека вже тут, у Лондоні, орудує в Міністерстві магії, і от-от мирне повсякдення маґлів може просто зникнути.

Герміона струснула волоссям, змахуючи сум. У неї на сьогодні є як мінімум одна справа — потрібно перевірити свою підозру.

Однак це трохи відклалося на потім, бо за двадцять хвилин вони з Северусом уже несамовито шипіли одне на одного на межі чутності.

— Дуже цікаво, яким же чином там опинився Орден?! — клекотів від люті Северус.

— Дін покликав їх на поміч Патронусом, а як іще? — майже знущально відказала Герміона.

Очі Снейпа мало не закотилися в череп.

— Ти розумієш, що це просто ди—во, що Темний Лорд пристав на таку легенду?! І не сумнівайся: він не повірив у твої тупі відмазки! Більше такого не влаштовуй, він просто грається з нами, ти розумієш?!

— Звісно, розумію! — пошепки заволала Герміона. — Тому втрачати мені небагато, він і так рано чи пізно мене вб’є!

Северус шоковано стулив рота. О, то він думав, що вона настільки тупа і не усвідомлює цього?

— Наразі я намагаюся поводитися більш-менш у рамках відповідності суто щоб він не виміщав свій гнів… на Ейлін, наприклад, — тут більше пасував би приклад самого Северуса, але Герміона благородно змовчала. Та й це була тільки половина правди. Друга полягала у страху смерті та жалюгідній надії якось таки позбутися Мітки.

Северус свердлив поглядом дірку в її лобі.

— Дуже добре, — зрештою пробухтів він. — Ми всі вельми вдячні тобі за це самозречене рішення не гинути тут і зараз.

— Та причому тут вдячність! — розізлилася Герміона. — Чому ти завжди такий нестерпний?! Якщо тобі полегшає, стримуюсь я і не роблю відвертих випадів проти Лорда теж виключно заради себе. Мені просто неприємна думка, що хтось іще може постраждати з моєї провини…

«Але я не зробила достатньо для професорки Бербідж». Раптова думка боляче обпекла і Герміона змовкла. Снейп що, не розуміє, як воно — бути безмовною співучасницею злочинів Смертежерів? Для нього це норма? Він звик? Завжди було нормою?

Герміона раптом чітко відчула на собі чийсь погляд й поглянула вбік. З-за штори на неї світив очима кіт. Чудово, треба переходити до наступного пункту справ на день.

— Коли ми підемо шукати домовика?

— Ми? Я піду сам, — сказав Северус.

— Але…

— У Гоґвортсі лишилося багацько моїх речей, для мене природно туди навідатися, — нагадав Северус. — А вежа Ґрифіндора згоріла. Як ти поясниш свою вилазку туди?

Герміона насуплено помовчала.

— А вона піде з тобою?

— Вона — це хто? — спитав нестерпний Снейп.

Герміона спідлоба дивилася на нього, та все ж здалася:

— Пані Ґіневра, — вона скопіювала найотруйніший тон Пансі.

— Ні, — роздратовано кинув Снейп і вискочив з кімнати як ошпарений, ще й дверима грюкнув.

Ну, принаймні кота не помітив. Бо в неї були свої плани на волохату дупу. Герміона рішуче наблизилася до вікна і вхопила звіра обома руками.

— Ходімо, Шкарпетко, в мене є до тебе розмова!

***

Атмосфера у Ґримовому Лігві стала значно напруженішою після їхньої спонтанної вилазки на порятунок Діна Томаса. Найбільше лютував Муді, він, за його словами, пішов з ними, тільки щоб підстрахувати їхні дупи, а так це було найтупіше рішення в житті. Загалом старий хрін мав рацію. Коли Реґулус замислювався про те, як миттєво й бездумно Сіріус, Тонкс і решта відгукнулися на поклик Герміони, в нього аж волосся на потилиці ворушилося. Вони так можуть втрапити у грандіозну пастку. Але погодитися з Муді йому не давала хороша пам’ять про заподіяне зло і трохи падлюча натура. Тому Реґулус заявив, що це він врятував усіх, бо оглушив Рабастана. Після чого стався неймовірний срач на тему того, хто найбільше зробив для перемоги всесвітнього добра. Орденці мало горло одне одному не поперегризали. Муді взагалі зупинив усі конфлікти у світі ще до народження всіх присутніх, особливо сраного Смертежера Реґулуса. Сіріус (який минулої війни кидався у всі битви першим) слухав своїх колег по Ордену з насмішкуватим виглядом, а Стелла одними губами вимовила до Реґулуса «Білі пальта».

Словом, з замку Блеків Реґулуса, здається, успішно виживали. Пошуки закляття, що створювало чи знімало Мітку, теж не тішили: купа народу рилися в бібліотеці Блеків і Поттерів, Снейп шукав у себе, але навіть натяків на те, що їм треба, ніхто не знаходив. Поміж тим усім Нарциса надіслала листа: «Якщо тобі цікаво, Оллівандер у Темного Лорда в підземеллі». Надихаюче!

Пригнічений невдачами й сварками, Реґулус проводив більше часу в Принц-менорі, хоча Алекто й обіцяла зловити його, вирвати кігті і закопати на задньому дворі.

І от він у подобі кота (вона так грубо обізвала його Шкарпеткою) висів на руці Герміони і міркував, яка в неї може бути до нього розмова.

У своїй кімнаті Герміона всадовила його у крісло.

— Так-так-так, подивимось, — вона заходилася вправлятися у безмовній магії.

Після змаху паличкою вона замислено подивилася на нього. У Реґулуса виникла певна підозра, що вона щойно застосувала Гоменум ревеліо, визначаючи людську присутність, але чого б це? Він був достатньо достойним котом, щоб не викликати застережень. Щоправда, Ейлін його вмить розкусила, але в цієї жінки роки досвіду за плечима.

Герміона походила по кімнаті, ще раз щось начарувала. А тоді приставила паличку йому до горла. Ем.

— У мене є досвід у викритті незареєстрованих анімагів. Давай перетворюйся, Хто-Ти-Там-Є!

Реґулус був такий приголомшений, що на мить забув, як перетворюватися.

— Думаю, ти з Ордена, — продовжувала вона. — Не бійся, Лорд більше не може дістати мої думки. Якщо ти раптом хвилюєшся, щоб не підставити мене. А якщо не хвилюєшся, то тим більше перетворюйся негайно!

Реґулус намагався осягнути, яка вона геніальна. Що там казав Гаррі? Що вона найрозумніша дівчина на світі? Цілком може бути.

Коли він перетворився, Геоміона ще якийсь час заціпеніло тримала паличку біля його горла. Певно, очікувала побачити когось іншого. Реґулус зовсім недоречно відчув, як голочки збудження прокотилися потилицею і низом живота.

— Ти?! — Герміона кілька разів кліпнула і відскочила. — Ти, блін, збоченець!

— Я не дивився, як ти перевдягаєшся… чи щось таке, — одразу ляпнув Реґулус, чим зробив тільки гірше.

Герміона подивилася на нього, як на повного придурка, і відвернулася.

— Як ти зрозуміла, що я анімаг? — після жахливо незручної паузи пролопотів Реґулус і з’їхав нижче по сидінню, згоряючи від сорому.

— Переважно з неадекватної реакції Снейпів на тебе, ну і тому що тобі було потрібне запрошення, щоб увійти до маєтку. А, ну і ти дуже доречно застрибнув на стіл, коли Керроу діставала мене. За це, звісно, дякую.

— Ти така спостережлива, — захоплено видихнув Реґулус.

— Але тепер я дуже добре розумію реакцію Снейпів! — розлючено повідомила Герміона.

— Вибач, — вичавив Реґулус, — якби я знав, що це безпечно, давно б зізнався тобі.

— Северус уже якийсь час знає, це він мені сказав, що через спроби Лорда колупатися в моїй голові в мене заклинило щит, тож я тепер недосяжна ментально, як труп.

— Мені Северус нічого не сказав, — пояснив Реґулус. Гівнючий Снейп. І дивні порівняння з трупами. Враховуючи підслухану розмову Герміони із Северусом, може, варто занепокоїтися.

Герміона окинула його прискіпливим поглядом, вочевидь, оцінюючи потенційну брехливість його слів. Реґулус намагався видаватися максимально невинним. Блін, чому іноді, кажучи правду, він почувався як брехун. Щось він зовсім розм’як перед нею. Зрештою з очей Герміони зник вираз «Ти бридке створіння» і промайнула іскорка радості.

— Привіт, — посміхнувся Реґулус, вловивши цю переміну.

Вона відповіла тим самим.

На її письмовому столі раптом здійнялася хмара чорного іскристого диму. Герміона й Реґулус дружно схопилися за чарівні палички, а тоді її обличчя осяяла радісна посмішка.

— Це воно! Закляття, яким Лорд накладає Мітку!

Реґулус вкотре вражено поглянув на неї. Здається, вона тут найпродуктивніше проводила час і полон у Темного Лорда їй не дуже заважав.

***

— Ого, я навіть не думав у цей бік, — бурмотів Реґулус, розглядаючи те, що виявилося поєднанням ритуалу й закляття. — Це дотепно. Але складно.

Герміоні лишалося тільки визнати, що вона зовсім не розбирається в цій схемі ритуалу і навіть знання з числології і рун мало допомагають.

— Це Темна магія? — похмуро уточнила вона.

— Авжеж, — Реґулус ледве відірвався від захопленого вивчання цієї штуки. — Давай про всяк випадок зробимо купу копій.

Герміона не відчувала такого натхнення, як він. Вона почала копіювати стоси паперів. Її напружувало, що Северус не попередив Реґулуса ані про те, що з нею можна вільно говорити, бо вона ментально поза доступом Лорда, ані про те, що вони чекають на інформацію від ґобліна. Що їй думати? Що Снейп таки на боці Лорда? То чого він просто не вбив Реґулуса як шпигуна Ордену? Чому попереджав, щоб не кликала орденців, бо їхня вилазка до Діна могла бути пасткою?

— Як там Дін, не знаєш? — спитала вона.

— Непогано, — Реґулус виглядав як ніколи оптимістичним. — Він не дуже постраждав у сутичці. Його матері дісталося значно більше, але наші її лікують.

Це «наші» трохи різонуло вухо. Еге ж, Герміоні Орден уже не «наші».

— А решта як?

— Стелла і Гаррі дуже сумують за тобою.

Герміона просто кивнула, боячись заплакати.

— І Криволапик теж.

Герміона аж стріпнулася.

— Він з вами?! Я така рада це чути!

— Еге, — посміхнувся Блек. — Ненавидить усіх, крім Стелли, Гаррі, Джіні Візлі й мене. Вважає, що решта кинули тебе в Гоґвортсі, тому влаштовує кудлату вендету. Він уже двічі насцяв у взуття Сіріусу.

— А раніше так його любив!

— Ще він намагався вкрасти чарівну паличку Артура Візлі, щоб десь приникати, — розповідав Реґулус. — І пошматував Талії мереживо, яке вона шила.

— Оу, він так радикалізувався.

— Несамовитий звір, — погодився Реґулус. — Але ми приймаємо його таким, як є.

Герміона хихикнула. Запала недовга мовчанка, а тоді Реґулус сказав м’яким, як котяча лапка, тоном:

— Це дуже сміливо, що ти врятувала того ґобліна.

Так, йому дуже пасувала його анімагічна форма. Він нагадував лінькувато впевненого котиська з хитринкою в очах.

— Ага, — промурмотіла Герміона. Йому, як і всім іншим, вона не розповіла про професорку Бербідж.

Вона провела пальцем по схемі ритуалу, намальованій на сторінці. Навколо рунами були розписані формули.

— Це не допоможе зняти Мітку.

— Це може стати ключем до її зняття, — Реґулус простягнув руку, щоб торкнутися її долоні, але його пальці раптово вкрилися інеєм. — Ой, — він стиснув кулак, — моя сила трохи барахлить.

— Чому? — спитала Герміона.

Вона хотіла б більше радіти тому, що він тут, але отримавши ритуал у руки, тільки усвідомила по-справжньому, що це півшляху, який може завести в нікуди. І секретики Северуса радощів не додавали.

— Перенервував трохи, — Реґулус, здавалося, трохи зніяковів. — З часом минеться.

Герміоні раптом сяйнула трохи бешкетна думка.

— То може, я допоможу тобі, як ти мені? Я наче непогано ладнаю зараз зі своєю силою. Може, це працює в обидва боки.

Реґулус замислився.

— Може, й так, — погодився він.

І вони далі сиділи біля стола. Герміона дослухалася до своєї сили, яка тепленьким вогником пульсувала у грудях. І що тепер? Вона подалася трохи вперед.

— Нахилися, — вона відчула, що шаріється так, наче це не з ним цілий вечір цілувалася у бібліотеці на площі Ґримо.

В очах Реґулуса промайнув шкодливий вогник. Він сперся ліктями на стіл і з підкреслено зосередженим виглядом нахилився ближче. Герміона постаралася не захихикати, але не вийшло. Він з легкою усмішкою спостерігав, як вона чим далі, тим дурніше регоче від хвилювання.

— Може, тобі буде зручніше так, — він вхопився знизу за сидіння її стільця і посунув його разом із Герміоною до себе.

Вона кілька разів коротко цьомнула його, дуркуючи, але в черговий раз Реґулус не дав їй відхилитися, поклавши долоню їй на потилицю, і ніжно поцілував. Усі жахи й сумні думки останнього часу ненадовго відступили. Поцілунок був найбільше схожий на відчуття дому з усього, що Герміоні довелося пережити з ночі падіння Гоґвортсу. Можна було забутися, розслабитися і довіряти. Думати тільки, які в нього приємно м’які губи, поки світ за межами доторку цих губ і долонь на її стані тимчасово втратив чіткі обриси й усяку вагу.

Потім вони поперемінно то цілувалися, то робили копії ритуалу. Вийшло наштампувати сорок копій, а поцілунки ніхто не рахував.

— Мені вже піти? — спитав Реґулус.

Герміона зі здивуванням з’ясувала, що вже десята вечора.

— Та ні, — похитала головою вона. — Але перекинься на кота, я попрошу домовика зробити бутербродів.

Коли на столику з’явилася перекуска і вони влаштувалися вечеряти з однією чашкою на двох, Блек поцікавився:

— А де ти раніше зустрічала незареєстрованих анімагів? Ти казала, що маєш досвід у їхньому викритті.

— А, це, — було приємно похвалитися колишніми подвигами. Реґулус слухав з тим самим дивним виразом, що був у нього, коли вона розповідала про пригоду з василіском — наче бачив перед собою якусь дивовижу. Але здивувало його не все:

— Що ж, Ріта завжди була верткою дівчиною, яка свого не упустить. До речі, вона зустрічалася з Джеймсом Поттером приблизно у той час, коли Мародери навчилися анімагії.

— Ого! — округлила очі Герміона. Вона подумала над почутим. — А ти коли став анімагом?

— Коли дізнався, що Сіріус анімаг, і такий «Блін, він уміє щось, чого не вмію я». Тому я ретельно зосередився на цій меті і мало не лишився котом назавжди, якби не мама.

— Як воно, перекидатися на тварину? — зацікавилася Герміона.

Реґулус дивно поморщився.

— Класно стрибати на три свої зрости. Не класно зустрічати інших котів чи пацюків. І все навколо занадто смердить.

Герміона коротко засміялася. Блек поклав голову на спинку крісла і якийсь час просто дивився на неї з-під опущених вій, від чого Герміоні було трохи незручно. Незручно переважно тому, що під його поглядом вона почувалася на диво красивою і від того хотілося нервово гигикати. А ще погляд часом ковзав по її тілу і це відчувалося майже як дотик.

— А як саме ти потрапила до Смертежерів? — зрештою спитав Блек.

Герміона помітила, що лівий рукав з’їхав вгору і тупа Мітка ледь-ледь визирає з-під нього.

— Це ж очевидно, сказала, що хочу вбивати маґлів, — кисло пожартувала Герміона. — Я опинилася у них на шляху посеред коридору, ховатися було нікуди і мене б, певно, вбили там же, якби Блейз Забіні не крикнув, що я його «люба кузинка».

— Як чарівно з його боку, — оцінив Реґулус.

Герміона не була така впевнена, що їй не варто було загинути ще тоді. Може б, смерть була швидка.

— Гаразд, — вона розвернулася до Блека разом з кріслом, — тепер, коли я справжнісінька Смертежерка, ти теж можеш розповісти, як потрапив до цього добірного товариства, не боячись зачепити моїх почуттів.

Реґулус невесело всміхнувся.

— «Сумніших оповідей не знайдете», — зітхнув він і трохи помовчав. — Почнімо здалеку. Десь у першій половині сімдесятих набирали сили рухи за права меншин. Типу роботу перевертням, чарівні палички війлам, стипендіальні програми для маґлонароджених — оце все. Згодом подав голос Темний Лорд, який озвучував те, що думали багато чистокровців — мовляв, стипендії для маґлонароджених на навчання у медичній академії страшно нас усіх «ущємляють».

— Ну взагалі я вчу історію, — зазначила Герміона.

— А, точно, тепер це вже історія, як незручно вийшло, — пирснув зі сміху Реґулус.

Гм. І правда. Герміона під таким кутом не дивилася.

— Тоді до найцікавішого, — продовжив Блек. — Темний Лорд був з тих, кого називають харизматичними лідерами, у що зараз важко повірити. Проте коли на початку сімдесятих до нього приєдналася Белла, у нього навіть очі ще не були червоними і він умів приваблювати людей. Тепер я підозрюю, що потім він почав створювати горокракси і разом з тим потроху втрачав людську подобу і здоровий глузд. Здалеку я цього не помічав, а ще я був малим.

Реґулус знову помовчав. Сперся ліктями на коліна.

— Я все одно наче виправдовуюсь, — незадоволено сказав він. — Менше з тим. Паралельно з Лордом деякі хитрожопі типи вирішили прикритись рухами за рівність і відіпхнути конкурентів подалі. Наприклад, мого батька. Під соусом турботи про маґлонароджених, яким ніхто ніколи не викладає Темні мистецтва, в Міністерстві почали просувати заборони на Темну магію.

Тут Герміона відчула внутрішній протест. Але Темна магія справді небезпечна!

— Робили це не ідейні ліберали типу Дамблдора, а бізнесові конкуренти Блеків чи там Лестранжів, чи Принців. Я про старше покоління Лонґботомів, Маклаґленів, Макміланів, Поттерів. Здається, майже всі вони зараз мертві.

Герміона намагалася це перетравити. Бабуся Невіла не «ідейна лібералка»? Поттери?

— Тим часом Темний Лорд наполягав, що винні маґлонароджені, які, взагалі-то, тоді рідко мали достатньо політичного впливу. Справи моєї сім’ї пішли гірше, і ми всі… окей, всі, окрім дядька Альфарда і згодом Андромеди з Сіріусом, справді затялися проти маґлонароджених. Темний Лорд був неймовірно переконливим. П’ятнадцятирічки були його фанатами, це як якась мара. Ти сприймаєш на віру все, що тобі говорять, і завжди готовий підставити вуха під нову порцію лайна, — Реґулус похитав головою, дивлячись кудись у простір. Або в минуле.

Герміона відчувала, як зростає внутрішня напруга. Її то бісила, то спантеличувала розповідь Блека. Так, тоді Смертежери були геть молоді, але ж Сіріус теж. Він з того самого кола, вони жили в одному суспільстві, чому ж хтось купився на це, а хтось — ні? Тільки зараз вона почала розуміти, що мав на увазі Реґулус, припускаючи, що чути це може бути боляче.

— Тож я вирішив долучитися до людей, які були готові діяльно відстояти старий світ, — з сарказмом підсумував він. — А ще в них були стильні маски.

Герміона покивала, сама не знаючи, що вкладає у цей жест. Розуміння? Оце вже точно ні.

— Ти вбивав? — захрипло видушила вона з себе і затамувала подих в очікуванні відповіді, розуміючи, що ця відповідь може зруйнувати все, що є між ними.

— Ні.

Герміоні наче гора з плечей впала.

Реґулус позволікав, а потім вирішив пояснити:

— Я ще той чистоплюй, і Лорд прекрасно це бачив. І він потребував грошей нашої сім’ї. Тому я був у тій когорті дурників, до яких він підбирався дуже поступово. Я думав, що всіляку терористичну діяльність вестимуть охочі до цього люди. А потім він вліпив мені Мітку і виявилось, що щоб не ходити в рейди на маґлонароджених і політичних опонентів, треба… — він здійняв брови, наче пропонуючи Герміоні закінчити самій.

— Платити, — зрозуміла вона.

— Мені пощастило, що моя сім’я навіть попри старання Лонґботомів була як дракон на скарбах. Потім усе в Лорда почало валитися, послідовники гинули і потрапляли до в’язниці, а я був спритним дуелянтом і про цей пунктик Блеківського виховання гідного джентльмена не знав тільки лінивий. Мене таки почали змушувати долучатися до рейдів, там я напівспеціально вигрібав від Сіріуса і… е-е-е-е… я всякого надивився… — Реґулус густо почервонів. — Опинитися на дні озера почало здаватися не такою вже й жахливою ідеєю.

Ось тут Герміона розуміла його краще, ніж їй хотілося б. Вона легко могла собі уявити такий хід думок, якщо станеться ще кілька ситуацій, подібних до професорки Бербідж. Герміона хотіла висловити своє співчуття, але Реґулус скочив на ноги.

— Щось я розслабився, — він згріб більшу частину копій зі стола, зменшив і сховав в кишеню. — Ще зі свого досвіду хочу додати: якщо тобі раптом знову доведеться перетнутися з Орденом, то обери для дуелі або сильнішого за тебе супротивника, або просто прикинься, що закляття в тебе поцілило і ти вирубилася. Краще прикинутися, аніж справді вирубитися, щоб якось реагувати на подальшу ситуацію. І ще одне: уникай Муді. Він дуже сильний і ще він наволоч.

— Думаєш, він би спробував мене вбити? — вражено спитала Герміона. — Він має бути в курсі, що все це збіг обставин, — вона вказала на свою ліву руку.

Реґулус поморщився.

— Я б на це своє життя не поставив.

— Гм.

Не те щоб Герміона вірила, що в Ордені всі білі й пухнасті, але все ставало дедалі складніше.

— Віддаси Северусу одну з копій? — спитав Реґулус.

Герміона ствердно кивнула. Блек нахилився до неї, спершись руками на бильця її крісла. На шиї в нього поблискував ланцюжок, що ледве виднівся крізь розстібнутий комір.

— Постараємося витягнути з цього ритуалу все, що треба. Над цим будуть працювати багато розумних людей, гадаю, у нас щось вийде. І паралельно шукаємо, де можуть бути решта горокраксів, щоби Лорд став дещо менш безсмертним. Щось з того та й вистрелить.

Герміона коротко посміхнулася. Його намагання її підбадьорити були зворушливими, хоча і в успішне зняття Мітки вона не сильно вірила. Реґулус мило тицьнувся носом у її ніс і тепер вона посміхнулася трохи ширше.

Коли вона випустила кота за двері, в кімнаті зробилося дуже самотньо. Перед сном Герміона ще навідала Северуса в його домашній лабораторії й передала йому ритуал. Але з вредності не стала говорити, що знає про анімага.

Вночі замість жахів про Розьє їй наснився Блек. Вони знову були в його кімнаті на площі Ґримо, довго цілувалися, а потім, як часто буває у снах, час зібгався і наступної миті вона вже була на ліжку напівроздягнена. Він цілував її, ледве торкаючись губами, ковзаючи все нижче по ямці, яка з’являється на шиї, коли закинути голову. В животі від хвилювання тріпотіли метелики, і це тремтіння теж опускалося все нижче. А потім Герміона зачепила ланцюжок на шиї Реґулуса.

І прокинулася.

Вона з головою сховалася під ковдру. Що ж, раніше їй здавалося навіть трохи сумним, що їй не сняться еротичні сни. От і має! Трохи покрутившись, вона невпевнено сунула руку в піжамні штани. Взагалі-то вона не уявляла в такі миті реальних хлопців — навіть коли зустрічалася з Віктором, у фантазіях завжди були голлівудські актори. Але на фоні Блека інші варіанти видавалися зовсім непривабливими. Герміона заплющила очі, згадуючи їхні поцілунки, різко окреслену лінію його губ, завжди наче трохи набурмосених, аж тут мозок усе спаскудив, раптово підкинувши з пам’яті репліку Блейза «Огидно дрочити на власну кузину». Весь настрій зник. Герміона повернулася на інший бік і роздратовано стукнулася головою об подушку. В голові залунало голосом Забіні — цікаво, чи Реґулус уявляє її, коли…

Вона накрила голову подушкою, забороняючи собі закінчувати цю думку, і лежала зла на уявного Блейза.

_______________

Офіційно заявляю, що ця Пансі існує виключно завдяки Маїй Хоук:D