Гелловінська метушня

Опис: Шукаючи костюм до Гелловіну, Чон декілька разів встиг проклясти це свято, особливо, коли він змушений був піти з банкету та поїхати у лікарню, проте, зустрівши там Кім Техьона, вже зовсім не думається йому, що свято таке погане..

Редактори: aliinkk_sd, yerscue

🎃🎃🎃

Гелловін – свято, яке люблять діти та багато дорослих, і цілком веселий день, на який зазвичай як мінімум відпускають додому раніше. Проте, Чонгук, що переїхав по роботі у Канаду, ніяк не очікує, що керівництво вирішить провести корпоратив. З костюмами. Як Чон не намагався злиняти з роботи, щоб замість маскараду відпочити, ось він, чекає своєї черги у так званій “лотереї” кому, який костюм дістанеться.

– Майклу дістався костюм Харлі Квін! – тим часом, як колектив зривається гиготінням, наступним виходить Чон. – Барабанний дріб, іііііііі, вампір! Чон Чонгук буде Дракулою! – декілька колег присвистують. А настрій Чона щогодини стає гірше, бо…

– На жаль, всі костюми вампірів уже розібрали, – він це чує вже вчетверте, а відчувається, ніби всоте. Він пройшов уже всі магазини, які міг, і всюди одна й та сама відповідь. До іншого магазину їхати хвилин п’ятнадцять, і на що питається Чон витрачає свій вихідний?

“Це точно останній магазин, який я відвідаю”, – і заходить до невеликої крамниці. – Добрий день, у вас є костюм вампіра?

– Добридень, так, є один, проте, він уже декілька років висить у нас…. – після недовгого монологу про тяжку долю нещасного костюма, Чон нарешті прямує додому з покупкою.

“Я справді витратив на це пів дня… Хай йому грець! Більше я у такому точно не беру участь.”

Решту дня Чонгук дрімав, дивлячись якісь американські шоу.

Починає темніти, тому у залі вже доволі людно, ось там стоїть Харлі Квін, який розмовляє, здається, з чаклункою.

Чон тяжко зітхає, бо починають оголошувати якийсь конкурс. Він поставив келих пуншу на стіл, та хотів було зробити крок вперед, як зачепився за свій плащ. Ну точно проклятий костюм. Пізніше, під пісні, сміх та гам, Чонгук виходить покурити. І він точно не очікував, що перед тим, як запалити, у нього неймовірно почне боліти у ротовій порожнині. Чон занервував, це потрібно буде їхати у стоматологію… Ну ні.

О тааак, якийсь чорт однозначно вирішив пустити у житті Чона чорну смугу. Тому, ось він їде на таксі у лікарню. Пощастило хоч, що в його колеги, здається, у костюмі Вей Вусяня, знайшлися пігулки від болю.

Виходячи з таксі, Чон очима, повними розчарування, дивиться на яскраву вивіску. Вітається на приймальні та прямує до вказаного кабінету.

– Добрий вечір… – для кого добрий, а для когось Чонів.

– Добрий, – з доброзичливою усмішкою у відповідь вітається лікар. – Сідайте, – вказує рукою на крісло біля себе.

Далі Чон не зовсім уважно слухав лікаря, тому лікар Кім Техьон терпляче перепитував по декілька разів. Чон не міг відірвати погляду від червоних очей Кіма.

– Також вирішили бути вампіром на Гелловін? – дивлячись на посмішку та підняту у питанні брову, уточнює: – Ваші очі. Лінзи?

– А, так, звичайно, – та мила усмішка. – “Дідько, це не повинно було…”

“Його усмішка така чарівна…”, – ніби перебуваючи у сп’янінні, подумав Чон.

“Хмм?..”, – Техьон чесно не спеціально почав підслуховувати думки Чона.

Після короткого стуку у двері, до кабінету ввійшов один з працівників, – Лікар Кім, моя зміна вже закінчилася, Джейк у заторі, приїде через хвилин тридцять, впораєтеся самі?

– Так, звісно, можеш йти, гарної ночі, Ванессо.

Після хвилин десь п’ять, коли Чон вже почав дрімати, він усе бачив чарівний червоний блиск очей через пелену. Він не знає чому, але до Техьона сильно тягне.. тобто, не те щоб він закохався у нього з першого погляду… але, можливо, Гук не проти сходити з ним на побачення.

– Нічого серйозного, невелике зараження, але потрібен ще один сеанс, коли ви вільні?

– А, що? – “Мені ж почулося? Коли я вільний? Мене запросили на побачення?? А о е…”

Терпляче повторюючи у кінці, Кім додав: – А після, чи не проти ви сходити на побачення? – і знову райдужка наливається червоним.

– Т-так. Я вільний у середу.. – “Я точно сплю.. або чорт пустив не таку вже й чорну смугу.”

Йому простягають руку, щоб допомогти піднятися, і Чон трохи здригається, тому що рука холодна настільки, що пускає заряд мурах по тілу.

Кім стоїть поряд, проводжає до виходу, та коли приходить час прощатися, наближається до вуха, говорячи щось на кшталт: “Приємно було познайомитись, з нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі” та опалюючи гарячим повітрям вухо Чона, на відміну від його губ, якими він торкнувся вушної раковини, що як і руки пустили табун мурах по тілу.

Клац клац біля вуха Чона.

The end 

________________________

Камооон, вийшло не те, що було у моїй голові, проте, як на мене, все ж не погано, діліться вашими відгуками у коментарях. Усім гарного дня 👻🎃