Галюцинації, не інакше

Вже третю годину вечірки поспіль Ієрі спостерігала, як Ґоджо змагався з новачком за право вхопити якнайбільше солодощів з імпровізованого банкету в спортивній залі. Те, що хлопчак був іменинником і причиною даної вечірки, вона згадала не одразу. Кінець кінцем, Ґоджо все ж здобув лідерство у кількості з’їдених десертів, і тепер просто тинявся залою під жваву музику.

Нарешті маг знайшов собі нову жертву, що до цього сиділа в темній частині залу й апатично споглядала натовп не зовсім тверезих колег. Здавалося, усе зібрання мало чим його цікавило, але уникати навколишній шум більше не виходило: Сатору спочатку зігнав обранця з лавочки, а потім почав ганятися за хлопцем, що тікав і дуже обережно намагався вислизнути в найближчі двері.

Фігури злилися в одну розмиту пляму, і Шьоко солодко позіхнула. Стрілки годинника наближалися до опівночі. Верхнє світло погасили, і тепер простір зали переливався пурпуровим сяйвом гірлянд, які вони ще зранку випадково відкопали в комірці з мотлохом. Музичний супровід змінився на більш спокійний.

Words like violence
Break the silence
Come crashing in
Into my little world…

Ґоджо тим часом намагався впровадити нову тактику. Йому вдалося загнати жертву в обличчі Сугуру ближче до натовпу, де тікати було вже складніше. Тепер вони просто кружляли навколо одне одного, перемовляючись. Хтось з метою притягнути іншого ближче, а другий хтось – провалитися під землю й позбутися від індивідуального супроводу. Раптом, перекрикуючи приємну мелодію, на все приміщення пролунав хриплий вигук:

– Ти що, не вмієш вальсувати?!

Ігноруючи чергу глузливої лайки, змішаною зі сміхом, Ґето силою відтягнув напарника вбік і накрив чужі уста долонею.

– Без чаклунів, що вальсують, світ якось втримається, – напружена й нетерпляча інтонація в голосі добре простежувалася, на що Сатору лише сильніше почав сміятися, поступово втрачаючи запас повітря. – А твою дурну голівоньку зараз не витримають мої нерви, –  злісно додав Сугуру й обережно віддалився, але вже через секунду пожалкував: візаві одразу потягнувся до залишеного кимось данґо на столику поруч. – Тобі вже досить!

– Ні, ні, ти серйозно?! – нестримно викрикнув Ґоджо, коли чужа долоня перехопила руку й смаколик залишився в зоні недосяжності. – Ти що, дівчат ніколи так не клеїв?! – він знову перервався на дурний «кашляючий» сміх.

– Це не має ніякого відношення.

– А мене запросиш? – не заспокоювався Сатору, але співрозмовник на контакт іти не прагнув.

– Не ганьби сам себе, – з кислим виразом обличчя кинув Ґето і рішуче попрямував у протилежний від Ґоджо напрямку.

– Я вимагаю! Негайно! – вигукував той, із прикрістю розуміючи, що поступово втрачає Сугуру з поля зору через хаотично танцюючий контингент присутніх. – Тобі ж гріше, коли я ображаюся!!

Покинуте данґо все ж зникло зі столику.

Сугуру поспіхом намагався проштовхнутися крізь студентів. Люди навколо дратували, а особливо Ґоджо – він же чудово знає, що поводити себе на людях настільки ексцентрично – дурний тон.

– Перепрошую! – розгублено кинув Ґето, коли проходив повз Шьоко і випадково зачепив дівчину плечем. Він ще раз подумки вилаявся й інстинктивно нахилив голову вниз у знак вибачення.

– Все добре, – легко відказала дівчина й таємниче посміхнулася. – Обережніше! – вона вказала пальцем кудись вбік, проте було вже запізно.

–  Йолопе, ти змушуєш мене принижуватися перед усіма! – заголосив Сатору, якому все ж вдалося крізь публіку протиснутися й віднайти бажану особу.

– Це я тебе змушую? З твого дозволу поцікавлюся, чим саме?! – подібна наглість переходила всі межі дозволеного.

– Ось цим!

Несподівано для усіх (для Ґето, Шьоко та ще кількох студенток, що спостерігали за сценою чи не від самого початку доганялок між цими двома), Сатору прийняв дуже кумедну позу, що мала б нагадувати уклін, протягнув руку вперед і, не зводячи погляду з обомлілого партнера, промовив:

– Я прагну запросити тебе на танець. Дозволь?!

За простими підрахунками, Сугуру як мінімум тричі мав змогу послати співрозмовника куди подалі й звалити спати в гуртожиток. Проте лайка, що вже майже зірвалася з уст в попередній момент, упала кудись далеко на дно, вивільняючи нагору звичайну ніяковість. На блідих щоках навпроти, що в специфічному освітленні сяяли ніжно-бузковим кольором, промайнув легких рум’янець.

– Дозвольте, якщо ти намагався відродити поховані манери, – рука самовільно потягнулася до запропонованої долоні.

– Ґето-сан, дозвольте закрити Вашу ротяку й скласти мені компанію.

– У тебе п’ять хвилин, – крізь зуби прошипів Сугуру, розуміючи, що й далі опиратися буде марно.

– Тобі іноді й цілої ночі зі мною замало, – Сатору майже ухилився від сильного поштовху в плече, й невдовзі хлопці вже спокійно стояли навпроти одне одного.

– І раз, і два, – рахував Ґоджо, чекаючи, коли музика дозволить вступити, -…ліву ногу назад, крок у бік, зупиночка! – переможно виголосив він, спостерігаючи, як погляд навпроти бігає то внизу, очевидно, з острахом заплутатися в ногах, то по студентам навколо. – Тепер повертаємося, праву ногу вперед, крок на мене, так, у бік, стоп!

Синхронізувати рухи вийшло напрочуд швидко й вдало. Трьома тактами пізніше вони знову зупинилися, і Сатору задоволено посміхнувся.

– Ну, могло бути й гірше. Тільки тепер ти руки опусти.

– Що?

Ґоджо тряхнув плечима, на яких увесь цей час лежали чужі долоні й, відчуваючи приближення нової хвилі збентежених зауважень, стягнув руки Ґето собі на талію.

– Тільки спробуй визволити якесь прокляття, щоб музика вимкнулася, – застережливо додав Сатору, відчуваючи, що чужі пальці вчепилися в тіло мертвою хваткою.

– Легше тебе позбавити можливості рухатися.

– Не те, щоб я був проти.

Вони продовжили рухатися траєкторією квадратів. Невдовзі Сугуру помітив, що ніяковість з кожним наступним кроком потроху зникає, чого не можна було зазначити про бажання прибити Сатору.

Пісня поступово підбігала кінця, і танок повільно втрачав чіткість і ритмічних рухів – їх змінили грайливі кружляння й легкі дотики зі зміною положень.

…All I ever wanted
All I ever needed
Is here in my arms…

Сатору простягнув долоні до чужого обличчя, розкривши пальці в імпровізовані віяла. Миттю пізніше він швидко скоротив дистанцію, і його язик сковзнув по сухим губам Ґето. Не бажаючи ще раз підставлятися під гнівну штовханину від партнера, Ґоджо одразу ж відлинув назад, не очікуючи, що слідом за цим одним рухом його розвернуть спиною до себе, хазяйновито стиснувши долоні на тілі й опаливши вухо теплим видихом.

Музика стихла, і поки нова композиція не встигла заполонити простір, Сугуру підсумував:

– П’ять хвилин сплили.

– То що, я сьогодні залишуся без запрошення? – ображено протягнув Ґоджо й затаїв подих, коли відчув, що його легко вкусили за вухо.

– Пропозиція опинитися у мене в кімнаті оголеним через півгодини тебе влаштує?

– Ні. А де ж твої поховані манери? – Сатору уїдливо передражнив високий тембр голосу Сугуру.

– Зроби ласку, вигадай для свого язику більш корисне захоплення, аніж перекручувати мої зауваження.

Ґоджо розгублено виявив, що Ґето відхилився й повільно закрокував у бік виходу з зали. Він проводив партнера поглядом, розуміючи, що тіло після дотиків пробирало дрібне тремтіння.

– Запізнишся – запрошення втратить актуальність, – додали йому на завершення.

Сатору ніяково заплющив очі.

***

На коротку мить Ґоджо здалося, що перед очима, неначе стара кінострічка, промайнула сотня розмитих і нечітких кадрів. Ввижалося, що вони от-от мають охопити свідомість в кільце, а образи й події, сховані в картинках, стануть живими.

…Pleasures remain
So does the pain
Words are meaningless
And forgettable…

Раптом слова пісні, як і всі видіння, сповільнилися в мільйони разів і просто розчинилися. Сатору враз розплющив очі, і хоча він втратив на це дивне моргання менше однієї сотої секунди, це збентежило його не на жарт.

Людина, або ж тіло, що вже через хвилину, перестане вважатися як такою, впала перед Ґоджо додолу. Поранений протяжно застогнав і з палкою ненавистю витріщився на чаклуна.

– Галюцинації на основі минулих спогадів? Цікава техніка, – безтурботно поплескав у долоні чоловік. – Але марна проти мене.

На чуже чоло опустилася підошва черевика, що вдавила й без того скалічене обличчя в бруківку.

–  Знаєш, я б побалакав з тобою довше, але чудове кафе на Акіхабарі зачиняється через десять хвилин, а я ще не вечеряв. Отже, бувай.

Хрускіт чужих кісток затримався в свідомості ще на кілька секунд.

Сатору поправив пов’язку, збираючи думки до купи.

…Words are very unnecessary
They can only do harm…

….

Галюцинації, не інакше.