ГАДЮКА ПРОТИ ДИЯВОЛА

Опис: Мін Юнґі – професіональний боксер, що почав набирати шалену популярність серед любителів спорту. Його життя було чудовим, допоки в ньому не з’явився сам Чон Чонгук – впливовий наркобарон, котрий одного разу вирішив викликати того на матч.
– Давай так, якщо я переможу, то після матчу ти підеш зі мною на побачення. – На обличчі Чонгука з’явився єхидний оскал, котрий буває, хіба що, тільки в хижаків, що полюють на свою здобич.
Юнґі лише хмикнув на це.
– Да я тебе за три раунди зроблю. – З викликом у погляді заявив він.
– Хах, подивимось.

***

Сонце, в останній раз опустивши декілька променів на жваве місто, сховалося за горизонтом, зануривши Сеул у вечірні сутінки. Тим часом грізно проревів мотор автомобіля, приголомшливо попереджуючи всіх про свою появу там, де мало хто його чекав. Джип черокі чорного, як сама ніч, кольору, припаркувався за будівлею найпопулярнішого у всій Південній Кореї залу боксу. Слідом за ним – ще чотири автомобілі срібного кольору зупинилися неподалік.

З джипа вийшли двоє статних чоловіків у яскраво-червоних костюмах. На обох – лаковані чорні туфлі на підборах, але тільки в одного – здібність перетворювати у попіл лише одним поглядом.

Як тільки до них приспіла охорона, чоловіки неквапливою ходою попрямували до входу в приміщення.

Молодий клан, у голові якого перебував сам Диявол, встиг за доволі короткий термін добитися загального впливу в кримінальному суспільстві, а кожний в округу знав, що червоний – означає влада, повне підкорення та неможливість ослухатися, бо клан Чон подібного нахабства не пробачав.

– Чонгуче, – гукнув голову молодий хлопець у темних сонцезахисних окулярах, який завжди слідував за босом по його праву руку. Він виглядав трохи спантеличеним, а як тільки помітив на собі косий погляд чоловіка, поспішив продовжити; з відвертою огидою в голосі промовив: – Чому ми прийшли в це місце? Невже в нас немає більш важливих справ, аніж дивитися на те, як спітнілі чолов’яги набивають одне одному морди? – він зморщив гримасу, усім своїм видом виразивши своє незадоволення: подібні розваги були явно не до його смаку.

Чонгук розплився в посмішці. Поспішні висновки його консильєрі¹ добре потішили чоловіка. Він дружно плеснув його по плечу та промовив:

– Повір мені, Чімін-а, у цьому місці є на що подивитись.

Чомусь слова боса моментально заінтригували Пака. Завжди, коли Чонгук так говорив, траплялося щось дійсно вражаюче. Більше хлопець не промовив ні слова, не усвідомлено понуривши у власні думки про те, що саме могло зацікавити його боса в подібному місці, та продовжував йти за Чоном, не відстаючи від нього ні на жоден крок.

Ім’я «Гадюка» вже доволі довго було на вустах серед любителів спорту. Кожен поважаючий себе фанат спортивних поєдинків знав про геніального хлопця, що володів бойовими техніками та приголомшливими рефлексами, завдяки яким його супернику було майже неможливо передбачити, куди саме буде нанесений наступний удар. Завдяки поєднанню складних комбінацій та своїй швидкості молодий боєць без особливих зусиль здобував перемоги одна за одною. Популярність Гадюки продовжувала зростати з кожним виходом на ринг, та вже зовсім скоро повинен був здійснитися один із найочікуваніших матчів у цьому році – бій за титул чемпіона у другій напівсередній вазі.

Чон Чонгук усе детально вивчив. Він проглянув кожен матч, вивчаючи поведінку хлопця на рингу, і зараз, відверто кажучи, приїхав у зал боксу саме через нього. Біля входу його вже зустрічала охорона і високий чоловік у чорній однотонній сорочці та сірих джинсах – власник закладу, якому моментально доклали про прибуття впливового клану.

– Так це ти тут зміюк розводиш? – промовив Чонгук, посміхнувшись одним кутком рота, та став прямо напроти чоловіка, уважно дивлячись йому в очі. Лише потім він привітався: – Давно не бачились, Намджуне.

– Чон Чонгук, – погляд чоловіка був суворим та недовірливим. Він не приховував щирого незадоволення, викликаного неочікуваним візитом статних людей у червоному та їхніх наближених. Після обшуку, який провела охорона залу, Кім кивнув Чонгуку та Чіміну, дозволивши їм увійти всередину. – Ви обидва можете проходити, але цих хлопців залиште ззовні, – він кинув короткий погляд у бік чотирьох людей, що супроводжували голову.

***

– І що ж двом з верхівок настільки поважного клану, – на останніх двох словах Намджун хмикнув, а потім продовжив: – знадобилося в моєму залі? – Він схрестив руки на грудях, з підозрою оглянувши з ніг до голови чоловіка, на чиєму обличчі заграла нахабна посмішка.

Поки Чімін уважно вивчав просторе приміщення, Чонгук вів переговори з власником у його кабінеті та мав намір добитися задуманого їм умислу.

– Я хочу поєдинок. – Блискіт у його очах видавав усю суть та глибину сказаних слів. Він дивився прямо Намджуну в очі, стоячи майже впритул до нього. – Бій з Гадюкою. Сьогодні на ринзі.

Наполегливість у голосі Чона змусила Кіма в подиві скинути брови, а як тільки він повністю усвідомив сенс почутих слів, повільно захитав головою.

– Ні, Чонгуче, я не можу цього допустити. – Він говорив з повною серйозністю в голосі. – По-перше, ти не є професіональним боксером, а по-друге, ви з ним у різних вагових категоріях, і проводити такий бій – грубе порушення правил. У мене легальний бізнес, ти хоч розумієш, що мене залишать без ліцензії, якщо хтось дізнається?

Однак Чонгука відповідь категорично не задовольнила: він приїхав сюди не для того, щоб почути відмову. Він вже все вирішив: так діло далі не піде.

Чон повільно нахилив голову вбік, увесь цей час не зводячи уважного погляду з чоловіка.

«Він дійсно зараз пропалить у мені дірку», – тривожно пролунало в голові Кіма в той момент. Те, що Чон говорив з ним неформально, дратувало не настільки сильно, як те, що він сказав наступним.

– Ти виглядаєш дуже втомленим, Намджун-а, – Чонгук закусив внутрішню сторону щоки, із занепокоєнням у погляді роздивляючись втомлений вигляд чоловіка, акцентуючи особливу увагу на чималі мішки під очима. – Напевно, тобі багато доводиться працювати? – той мовчав у відповідь, щільно стиснувши зуби, і лише вени, що виступили на його руках та шиї, видавали те, на скільки Кім був роздратованим. Більше не зволікаючи, Чон потягнувся рукою до кишені штанів, звідки витягнув гаманець, а потім поклав у нагрудну кишеню намджунової сорочки невелику візитну карточку. У той момент він помітив, як усе тіло чоловіка нервово напружилось, а пальці на руках почали дрібно тремтіти. У роті пересохло. Намджуну не потрібно було навіть роздивлятися візитку, щоб зрозуміти, що саме пропонує йому Чонгук. Останній лише дружно усміхнувся. – Це твій пропуск до нашого складу. У мене найкращі постачальники, так що, коли прийдеш за адресом, скажи, що ти від мене, і мої люди видадуть тобі високоякісний товар. – Передбачивши ймовірний спалах гніву, він заспокійливо плеснув старшого по плечу. – Усе добре, Джуне, тобі необхідно трохи розслабитися.

– Диявол, – крізь зуби процідив Намджун, а потім повільно видихнув, заплющивши очі, щоб зібратися з думками. Через злість на Чона, кров кипіла в його судинах, а свідомість розривалася на дві частини. Як у цього виблядка тільки вистачило наглості наважитися підкупити його чимось подібним? Але, тим паче, ухвалити рішення тепер виявилось ще більш складно. Серед думок, які роїлися в його голові, він досі старався відшукати нотки самоконтролю, які допоможуть йому правильно оцінити ситуацію та вийти із незручного становища. Зробивши повільний вдих та видих, він відповів: – На даний момент ринг готують до скорого проведення шоу, а в Мін Юнґі на сьогодні вже запланований поєдинок з іншим боксером, який ми не можемо скасувати.

Зала Намджуна славилася тим, що щовихідних вони влаштовували спеціальне розважальне шоу, де бійці могли продемонструвати свої здібності в чесних боях. Вони проводилися в підвальному приміщенні, де був розташований ринг 5х5 та місця для глядачів.

– До того ж, наш боксер доволі вибагливий у виборі противника, тож він навряд чи захоче битися з тобою.

«Він же не самовбивця, зрештою» – хотів додати Намджун, але вчасно передумав. Все-таки, Чонгука краще не злити, і кому, як не Джуну, про це знати?

Чон нічого не встиг відповісти. У цей момент у двері кабінету роздалися три коротких стуки, а потім, не чекаючи запрошення ввійти, схвильований чимось худорлявий хлопчина поспішив підійти до Намджуна, перед цим ввічливо поклонившись обом чоловікам, вибачаючись за занепокоєння. Кім невдоволено видихнув, бо не любив, коли його відволікають від справ, але все ж таки дав менеджеру доповісти.

– Я слухаю, Канджіне.

Хлопець, набравши в легені побільше повітря, промовив на видиху:

– Чхве Кьонмін не буде брати участь у сьогоднішньому поєдинку. – Помітивши занепокоєний погляд боса, він почав пояснювати: – Він почується зле після перельоту з Америки, тож повідомив, що не буде присутнім.

Намджун тихо вилаявся.

– Ти зможеш знайти заміну?

Той захитав головою.

– Ми вже всіх відпустили.

– Трясця, – Кім, заплющивши очі, повільно видихнув, швидко оцінюючи ситуацію.

Нарешті, занепокоєно повернувшись до Чонгука, який увесь цей час спокійно чекав, поки старший вирішить усі свої справи із працівником, він зітхнув, а потім промовив, звернувшись до Канджіна:

– Оголоси про скасування матчу. – Ще раз косо подивившись на Чона, він додав: – І у зв’язку з цим, перенеси шоу на годину пізніше. Якщо хтось буде потребувати, поверни гроші за квитки.

Брови хлопця у здивуванні підскочили вверх.

– Виходить, що Мін Юнґі сьогодні не буде на рингу? – уточнив той, уважно дивлячись на боса.

Намджун коротко кивнув.

– Попередь його теж. І передай йому, що я підійду до нього в найближчий час.

Кивнувши, хлопець ще раз вибачився, а потім поклонившись, тут же поспішно вийшов з кабінету. Тим часом Намджун у два широкі кроки підійшов до Чонгука, що терпляче чекав на нього, а потім уважно подивився йому у вічі, наче маючи намір знайти прихований умисел у діях наркобарона.

– Одне питання: нащо тобі цей поєдинок?

Запустивши язика за щоку, Чонгук не поспішаючи нахилився до вуха старшого, а потім, щось швидко прошепотівши, тут же відсторонився, видавивши з себе самовдоволену посмішку, у той же час спостерігаючи за неоднозначною реакцією власника закладу. Чоловік напроти нервово ковтнув, а його очі округлилися від тимчасового здивування. Він так і стояв декілька секунд, не знайшовши, що відповісти; а Чон усе не відводив наполегливого погляду.

– Тепер ти впевнений, що я тут не для того, щоб забити твого хлопчину до смерті?

Нарешті, прийшовши в себе, Намджун на видиху прошипів крізь зуби:

– Ти збожеволів, Чон Чонгук. – Остаточно зрозумівши, що суперечка з цією людиною ні до чого хорошого не призведе, він нарешті здався. – Єдине, що я можу запропонувати тобі – це спаринг². Влаштує?

Чонгук помовчав, обдумавши почуте. У тому, що Намджун не хотів дозволяти тому зганьбити його ім’я і заклад, не було нічого дивного. Незабаром він відповів:

– Насправді, не зовсім.

Не поспішаючи, він надав свої умови, а Кіму у безвиході залишалося лише втомлено зітхнути. Схопивши чоловіка за руку, він потягнув його за собою з кабінету, дорогою пояснюючи деталі майбутнього поєдинку. Намджуну досі зовсім не подобалася ця ідея, але йти всупереч Дияволу – собі дорожче.

***

– Що ще за «тренувальний матч»? – не зрозумів Юнґі. Він з недовірою витріщився на Намджуна, що нагло відволік його від відпрацювання ударів по груші.

Кім обережно почав пояснювати:

– Простіше кажучи, тобі пропонують спаринг на умовах звичайного поєдинку…

– Ні. – Сказав – як відрізав. Юнґі, насупившись, знову повернувся до своєї груші, прийнявшись наносити по ній люті удари. – Ти знаєш, я не спарингую ні з ким, крім Кьонміна.

Підійшовши до Юнґі з іншої сторони так, щоб той ненароком не зачепив його, Намджун обережно запитав:

– Навіть за гроші?

– Вони мене не цікавлять, – була відповідь.

Чоловік тяжко зітхнув. Юнґі впертий, як той віслюк, але він розумів невдоволення свого бійця: коли твій партнер по спарингу довго не з’являється на тренуваннях – це може доволі сильно вплинути на мотивацію та душевну рівновагу обох.

З того моменту, як Юнґі почав відвідувати залу Намджуна, пройшло вже більше шести років, і той ще майже жодного разу не тренувався ні з ким, окрім Кьонміна. У цих боксерів були схожі комплектації тіла, приблизно однакова вага та зріст, а також, звісно, видатні здібності, що дозволяло їм обом брати від своїх тренувань по максимуму вигоди. З першої зустрічі, з першого ж бою і з першої поразки у Міна з’явилася ціль перевершити хлопця, на котрого став рівнятися.

Розуміючи, що більше гаяти часу не можна, Намджун суворо промовив:

– Мені правда шкода це говорити, але ні в тебе, ні в мене немає вибору.

Хлопець припинив боксувати, перевівши хмурий погляд на боса, а той продовжив:

– Скажу відверто: ми в повній пизді, Юнґі. – Витримавши паузу, він пояснив: – Я теж не в захваті від цієї ідеї, але Чонгук – не та людина, якій можна легко відмовити. – Присунувшись ближче до його вуха, він заговорив напівпошепки: – Якщо ти не вийдеш на той бісовий ринг – вже зовсім скоро це місце або злетить у повітря, або ми обидва будемо валятися в якійсь канаві з перерізаними горлянками. Ти цього хочеш?

Слова Намджуна виводили хлопця з себе. Адреналін бурлив у крові, і в цей момент йому самому хотілося рознести все, що він бачив. З роздратуванням, він зняв боксерські рукавиці, і нахилився, підіймаючи з підлоги півлітрову пляшку води, яка стояла неподалік від нього.

– У такому випадку, – зробивши декілька великих ковтків, він витер губи тильною стороною долоні; а потім продовжив, дивлячись чоловіку прямо в очі: – ким би він не був – я рознесу його, босе.

Помовчавши декілька секунд, той, нарешті, задовільно кивнув.

– Такий настрій мені вже подобається більше. – Плеснувши того по плечу, він промовив наступні вказівки: – Налаштовуйся на матч, твій тренер скоро підійде до тебе.

Після цих слів Намджун скоріше поспішив піти. Юнґі навіть через декілька хвилин не міг отримати повний контроль над собою, а потім сплюнувши, вирішив повністю виплеснути всю лють, що накопичилася всередині нього, у майбутньому бої.

– Чонгук, – з дратівливістю пробурмотів він собі під ніс,  поправивши на своїх руках боксерські рукавиці. – Та хто, до біса, такий той ваш Чон Чонгук?! – не стримавши люті, він вдарив по груші з такою силою, що на товстій шкірі виробу в районі швів пішла широка тріщина. Він вже мріяв, щоб така ж сама з’явилася на обличчі чоловіка, якого він уже всім серцем ненавидів. Відійшовши від тренажера, Юнґі став переводити дихання, спостерігаючи за легким покачуванням мішка, викликаного силою удару.

***

Чонгук все-таки добився свого. Спостерігаючи, як ринг готують до матчу, він закусив нижню губу, в передчутті майбутнього бою. З нетерпінням він очікував зустрічі із Гадюкою, час від часу кидаючи погляд на вхідні двері, через які з хвилини на хвилину повинен був увійти його сьогоднішній супротивник.

Чоловік вже був повністю готовий: на ньому були одягнені червоні штани й такого ж кольору не зав’язаний поясом червоний боксерський халат, який зовсім не приховував оголеного торсу. Здавалося, його шкіра блищала бронзовою засмагою, а спортивна статура змушувала мимоволі затримати на собі погляд.

Хоч майбутній поєдинок буде вважатися лише тренувальним, Чонгук розумів, що для обох він буде означати значно більше. Умова, яку виніс Чон, полягала в тому, що бій повинен пройти на великому рингу з усіма правилами чемпіонських поєдинків, яку Намджуну довелося організувати, лише тамуючи сподівання, що за межами стін цього приміщення про це ніхто не дізнається.

Незабаром двері відчинилися, і чоловік одразу ж підвів голову в їхню сторону. В отворі з’явилась русява маківка його порадника, а потім і сам він.  Швидкими, але такими ж тендітними рухами, він прямував до Чонгука, тримаючи в руках пару боксерських рукавиць, а потім передав їх чоловіку. Останній ледь стримував розчарування, бо прямо зараз очікував зовсім не на Чіміна.

– Так значить, коли ти казав про те, що тут є, на що подивитися – ти мав на увазі саме це? – Пак з натхненням дивився на свого боса, радісно усміхнувшись.

– Ймовірно. – Без емоцій у голосі відповів старший, і знову кинув на двері повний очікування погляд. У цей час до хлопців підійшов один із працівників, який промовив, що ті вже можуть зайняти свій кут рингу.

– А я й не знав, що ти такий хороший у боксі, – з подивом у голосі белькотів Чімін, йдучи за чоловіком.

Чонгук самовдоволено посміхнувся.

– А я, по-твоєму, хоч у чомусь поганий? – на мить задумавшись, Чімін похитав головою в різні сторони; а потім підбадьорливо усміхнувся, поки Чон надягав рукавиці. Пак досі не вірив, що вже через кілька хвилин почнеться справжнісінький матч.

Нарешті, у приміщення зайшов молодий хлопець у темно-синьому халаті, з волоссям, пофарбованим у попелястий колір. Незважаючи на зусилля приховати всі свої почуття, на його обличчі все ж таки відображалась роздратованість і незадоволення. З правого боку від нього йшов тренер, а позаду – медперсонал.

Синій, якщо чесно, ніколи не був кольором Юнґі, але через впертість Чонгука сьогодні його змусили відмовитися від коханого червоного, чого хлопець  ніколи не пробачить цьому чоловікові.

Як тільки він зупинився біля свого кутка рингу, тренер почав давати настанови своєму бійцю, промовляючи йому всі деталі бою і даючи стратегії, дотримання який повинні були допомогти Юнґі перемогти. Підбадьорливо плеснувши того по плечу, він старався всіма силами підняти бойовий дух боксера.

Юнґі пропустив все сказане мимо вух. Його думки були заповнені лише роздумами над тим, як йому битися із супротивником, який був на цілу вагову категорію важчим за нього. Нічого не знати про свого опонента – великий мінус для боксера, бо ніколи не знаєш, що від нього очікувати. Саме це найбільше напружувало Міна, бо, напевно,  цей чоловік довго вивчав його техніки і знає про Юнґі набагато більше, ніж хлопець може собі уявити, раз наважився сам стати проти Гадюки. У будь-якому випадку, цей матч повинен був відбутися, не дивлячись ні на що, і назад шляху вже не було. Повністю розраховуючи на свої навички і вміння, хлопець відкинув усі зайві думки і нарешті переліз через канат. Опинившись обома ногами на рингу, він почав очікувати початку бою, не забувши до цього надягнути на зуби захисну капу ³.

Наслідуючи приклад Міна, Чон теж піднявся на ринг, на якому, окрім них двох, уже також знаходився рефері, чоловік середніх років, уже перебував у повній готовності судити сьогоднішній матч. Подавши знак рукою, він підізвав обох до середини рингу, щоб ті змогли привітати один одного.

Обидва супротивники одночасно зняли халати, передаючи їх у руки стафу, а потім попрямували до центру. Стоячи обличчям до обличчя, вони протягом довгих секунд дивилися один одному у вічі. Зуби Юнґі від злості були міцно стиснуті, у той час як Чонгук знаходився в повному спокої, дивлячись на Міна зверху вниз. Цей знущальний погляд абсолютно не подобався Гадюці, як і габарити чоловіка, що стояв перед ним: той переважав не тільки своїм зростом, але й мускулатурою. Незважаючи на це, Юнґі його не боявся і не збирався програвати.

Рефері, що підійшов до них, почав промовляти правила, обов’язкові для прослуховування перед кожним матчем.

– Ви знаєте правила: мені потрібен чистий бій. – По черзі окинувши поглядом спочатку одного бійця, а потім другого, він продовжив: – Виконуйте всі мої вказівки, не забувайте захищати себе. Привітайте супротивника і розійдіться по кутках.

Напруження між цими двома зростало з кожною секундою. Чонгук, не втримавшись, першим порушив повну тишу.

– Давай так, – промовив Диявол, тим часом розминаючи шию та плечі, – якщо я переможу, то після матчу ти підеш зі мною на побачення. – На його обличчі з’явився єхидний оскал, котрий буває, хіба що, тільки в хижаків, що полюють на свою здобич. Спостерігати за реакцією Юнґі було суцільним задоволенням.

Посмішка Чона на деякий час збила Міна з пантелику. Вирішивши ніяк не реагувати на провокацію супротивника, він оголив міцно стиснуті зуби, з викликом у погляді відповів йому, процідивши кожне слово:

– Я тебе за три раунди зроблю.

Чонгук кивнув, приймаючи до уваги зухвалу заяву хлопця.

– Подивимось.

Вдаривши один одного у рукавиці, вони розійшлися по кутках. Рефері, впевнившись, що обидві сторони готові, нарешті змахнув рукою, після чого пролунав гонг, сповіщаючи про початок поєдинку.

Перший удар прилетів Чонгуку в ребро, другий – трохи вище печінки. Наступні вже не досягли своєї цілі. Диявол швидко пристосовувався до атак, і також швидко реагував на випади Гадюки. Він вміло читав кожен його рух, наче розгорнуту книжку, і майстерно ухилявся від усіх атак; а потім почав наносити відповідні удари по ребрах. Варто було пропустити лише один, як Юнґі на час втратив контроль від пронизливого болю. Все сильніше приходячи в лють через те, що не вдавалося попасти в жодну намічену ним точку, він  не помітив, як до його обличчя наблизився кулак Чона, потрапивши у вилицю. Удар вийшов точним та жорстким, змушуючи Міна зморщитися і відвести голову, але, тим паче, він став протверезним для нього. Швидко прийшовши в себе, він продовжив атакувати з тією ж наснагою та напористістю. Він був в ударі, не дозволяючи більше супротивнику навіть торкнутися до нього.

Пролунав гонг, що сповістив про закінчення першого трихвилинного раунду; і хлопці розійшлися кожен по своїх кутках. Стаф дбайливо протирав піт з лоба Юнґі, і підніс до його губ пляшку з мінеральною водою, з якої той зробив декілька великих ковтків. Його груди тяжко підіймалися й опускалися, хлопець вже відчував ниючий біль у ребрах, але не показував цього. Тренер продовжував щось говорити йому, підбадьорюючи, але в голові боксера нестерпно гуділо, не дозволяючи йому зосередитись на чомусь, окрім продумування нової тактики. Його неймовірно лютило те, що він відчував таку втому вже після першого раунду.

З ненавистю в погляді він свердлив кут супротивника. Чонгук виглядав все таким же спокійним і розслабленим, як і до початку. «Ненадовго» –  промовляв собі Юнґі, обіцяючи, що не залишить це просто так. Чон про щось перешіптувався із якимось світло-русим хлопчиною, котрий теж почав дратувати Гадюку, вже однією своєю присутністю. Худорлявий хлопчисько усміхався своєму босу, розминаючи його широкі плечі, паралельно щось шепчучи тому на вухо, через що останній видавив посмішку, а в наступний момент обдарував Юнґі проникним та цікавим поглядом.

Для Міна сьогодні червоний колір став наче мішень для бика. На Чонгука хотілося накинутись, не дотримуючись правил, виплеснути всю злість, що накопичилася, але от звідки тільки стільки люті, у зазвичай досить спокійному хлопці – він і сам не знав.

Другий раунд почався рівно через хвилину. Чонгук напав першим, наносячи декілька сильних ударів по тілу Юнґі. Від наступного випаду Гадюка спритно ухилився, а потім сам зробив неочікуваний випад, точно попавши чоловіку в печінку. Не втрачаючи можливості, він зробив висхідний удар у підборіддя суперника, через що Чонгук скривився і зігнувся навпіл від болю, що пронизав його щелепу. Юнґі, не знижуючи темпу, хаотично наносив наступні удари, не жалкуючи опонента, через що рефері був змушений перервати його, розділяючи бійців одне від одного.

Раунд завершився, а Диявол теж почав приходити в лють, бо більше терпіти поразок він не збирався. Витерши кров з розбитої губи, він знову рушив у центр.

Юнґі гідний суперник. Не зважаючи на те, що Чонгук переважав його фізично, вони билися на рівні.

От тільки з початку наступного раунду всі прийоми Гадюки перестали діяти на Чонгука. Спритно ухиляючись від нападів хлопця, він очікував зручного випадку, а потім, зігнувши руку під прямим кутом, наніс короткий бічний удар. Поки Юнґі оговтувався від тяжкого і неочікуваного хуку, він не одразу зрозумів, коли Чон завів його у кут, починаючи наносити один удар за іншим. Шум у вухах заважав мислити, але десь віддалено Мін чув голос тренера, котрий майже не благаюче просив його зібратися з силами і скоріше відійти геть від канатів. Хлопець вже зробив би це, але Чонгук не дозволяв поворухнутися ні на крок, притискаючи його власним тілом. Знаходячись у цій пастці, йому залишалось тільки захищати голову від найпотужніших ударів чоловіка. Рефері втрутився моментально, відводячи Чонгука від Юнґі, і роблячи зауваження, котре Чон пропустив мимо вух, прямуючи до свого кутка.

Намджун, який спостерігав за всім, тяжко зітхнув, заплющивши очі, і заперечно похитав головою. Йому зовсім не подобалося те, що відбувалося на рингу, бо дивитися на настільки очевидне побиття його бійця було неймовірно важко. У черговий раз переконавшись, що цього поєдинку ніколи не повинно було статися, він винувато відвів погляд.

В очах Юнґі пливло, і коли йому підняли на ринг табурет, той з тяжкістю опустився на нього, переводячи подих. На схвильовані запитання тренера він відповідав, що все під контролем і він може продовжувати бій, однак у наступних раундах йому так і не вдалося урвати бажану перемогу. Після шостого, обидва бійці здавалися виснаженими до нестями.

Коли до губ Юнґі піднесли пляшку з водою, він із жадібністю припав до неї, спорожнивши наполовину. Груди тяжко здіймалися, а піт стікав по всьому тілу. Медперсонал тим часом оглядав отримані Міном пошкодження, а тренер невдоволено похитав головою.

– Сьомого раунду не буде, – заявив він, спочатку звернувшись до Юнґі.

Хлопець ніяк не міг перевести дихання. Всередині нього бурлила кров, а слова чоловіка змусили його очі знову наповнитися ненавистю до суперника.

– Ні, буде. Я йому не програю. – Він не хотів слухати заперечень, наполягаючи на своєму, але вид тренера ставав все більш занепокоєним.

Він зазирнув прямо боксеру в очі:

– Юнґі, ні. Подивись на себе: ти ледь тримаєшся на ногах, – протерши вологим рушником піт, що стікав з лоба його підопічного, він продовжив: – Нумо дивитися правді у вічі: по очках ти вже програєш, а нокаутувати в раунді ти Чонгука не зможеш. – Чоловік знизав плечима. – Продовжувати немає ніякого сенсу, і я не дозволю тобі угробити власне здоров’я за тиждень до змагання.

Боксер незрозуміло витріщився на тренера, намагаючись бути переконливим:

– Я ще можу боротися, сонсеніме, – Мін не звик приймати поразок. Злість всередині нього продовжувала бушувати, але тепер з подвійною силою. Єдине, чого він зараз бажав – це вийти на ринг і надерти задницю клятому Чон Чонгуку.

Однак при спробі піднятися, він тут же втратив рівновагу, знову плюхнувшись на стілець.

– Послухай, це не настільки важливий поєдинок, щоб ризикувати собою, – продовжував переконувати його чоловік. – Якщо ти зараз отримаєш серйозні поранення і не зможеш відновитися до наступного тижня – можеш взагалі забути про чемпіонський титул! – останню частину речення він вже викрикнув, у надії, що хоча б так до Юнґі дійде сенс сказаних ним слів.

Юнґі вже знову хотів заперечити, але медперсонал лише підтвердив, що йому бажано припинити бій прямо зараз. Більше нічого і нікого не збираючись слухати, тренер викинув на ринг білий рушник, тим самим оголосивши про дострокову зупинку матчу.

Перемогу Диявола було оголошено моментально, а Чонгук розтягнув губи у задоволеній посмішці. Він тут же зірвався з місця і попрямував до синього кутку рингу, зупинившись напроти Юнґі.

– Ти чудово бився, Гадючко, – насправді, слова чоловіка були щирими, лише Міну вони такими не здалися. – Я дійсно вражений сьогоднішнім матчем і твоїми здібностями.

Чон простягнув хлопцю праву руку, і той, піднявшись зі стільця, з неохотою, але зі всієї сили потиснув її. Нахилившись над самим вухом Міна, той тихо додав:

– Я буду чекати на тебе на подвір’ї через півгодини. – Переможно усміхнувшись тому в обличчя, він підморгнув: – Не запізнюйся.

Юнґі дивився тому в саму безодню зіниць, і ледь тримався, щоб не харкнути йому в обличчя. Розлючений, він видавив скрізь міцно стиснуті зуби:

– Пішов нахуй.

Проігнорувавши зухвалу фразу хлопця, Чонгук стрибнув з рингу, віддаляючись з приміщення, а під ніс лише пробурмотів: «Ну який же він чарівний», – і усміхнувся власним думкам.

***

– От же ж диявол… – прошипів Юнґі, стоячи біля дзеркала і торкаючись кінчиками пальців підбитого ока, трохи кривлячись від ниючого болю. – Виблядок.

Окрім Юнґі в кімнаті для відпочинку знаходився ще один чоловік: він мовчки готувався до власного матчу, котрий повинен був початися з хвилини на хвилину. У залу вже почали впускати шанувальників, збуджений гул котрих можна було почути навіть не виходячи з кімнати. Голоси фанатів, що зібралися тут щоб подивитися на його, Хосока, поєдинок, змушували бурлити кров у жилах і з нетерпінням чекати свого виходу на ринг.

Коли Мін заговорив, Чон нашвидку окинув його вивчаючим поглядом, дивлячись на нього спідлоба, а потім чесно підмітив:

– Ти молодець, Юнґі, добре тримався. – Він справді старався підбадьорити друга, але той різко повернувся у його сторону, незрозуміло витріщившись на старшого.

Як він може хвалити його, якщо Юнґі програв таким ганебним способом, залишившись без власної гордості?

– А ти бачив?

Чон кивнув. Він не був присутнім у колі підтримки, але спостерігав за поєдинком біля вхідних дверей, стоячи біля Намджуна. Передбачивши наступне запитання, він промовив:

– Я вважаю, ти сам розумієш, що Техьон зробив правильно, зупинивши матч. – Юнґі у відповідь на це невдоволено промимрив, досі роздивляючись тілесні ушкодження. Хосок тим часом натягнув на себе синього кольору боксерський халат та взявся зав’язувати пояс вузлом. – Погодься, в тебе з самого початку не було жодного шансу проти нього. Навіть я не впевнений, що впорався б з ним, хоча ми знаходимося в одній ваговій категорії. – Подивившись знову на Міна і підмітивши ще більше пошкоджень на його тілі, чоловік відчув, як він почав наповнюватись справжньою люттю, викликаною станом свого друга. Він зсунув брови до перенісся, а потім додав: – Через тебе мені тепер теж хочеться наваляти Чонгуку так, щоб довелося на ношах виносити, – із цими словами він стиснув пальці в кулаки, а вени на руках та шиї здулися, що видавало те, наскільки молодший був зараз розлючений. – Шкода тільки, що в мене сьогодні інший супротивник.

В іншій ситуації Юнґі б зараз усміхнувся, приймаючи до уваги всю турботу та бажання захистити, які проявляв Хосок. В іншій ситуації. Не зараз, коли він був на взводі і не в стані думати чітко, коли у скронях гулко пульсувала кров, а від тягучого болю в м’язах хотілося проїхатися декому по обличчю.

– Хай йде до біса, – на видиху роздратовано прошипів Мін, все ніяк не в змозі примиритися з поразкою. – Цей Чонгук повинен бути повним дурнем, якщо вважає, що я дійсно кудись із ним піду.

Поки Юнґі переказав Чону деталі суперечки із Дияволом, чоловік, натягнувши на руки боксерські рукавиці, підійшов до друга зі спини.

Несподівано для останнього, він обережно відповів:

– Слухай, краще піди з ним, хьоне.

– З якого чорта?! – пролунало гучніше, ніж розраховувалось. Із щирим непорозумінням на обличчі, Юнґі прижмурив очі, з підозрою подивившись на Чона. – Він же мене вб’є.

Витримавши невелику паузу, той відповів:

– Якщо б його метою було усунути тебе – він би зробив це ще на рингу, – це зауваження справді мало логіку, і, трохи подумавши, Юнґі зробив висновок, що Чон, скоріше за все, має рацію. Він продовжив: – Такі люди, як Чонгук, не розуміють слова «ні», тому він все одно від тебе не відчепиться, поки не отримає свого.

У цю хвилину пролунав несподіваний стукіт у двері, а як тільки ті з легкістю відчинилися, на порозі замаячила світла маківка Канджіна. Хлопець нашвидку окинув поглядом Чона, а потім гукнув до нього:

– Хосоче, твій вихід.

Лише кивнувши у відповідь, чоловік дружно товкнув Юнґі в плече, а потім рушив до дверей, де досі в очікуванні стояв менеджер.

Наостанок він промовив, повернувши голову до старшого:

– Принаймні він тобі не зустрічатися запропонував, тож поки що все не так погано.

Коли двері за ним зачинилися, Юнґі зробив глибокий вдих та видих, а потім із шумом всівся на дивані. Він міцно зажмурив очі, намагаючись зібрати залишки свого здорового глузду в одне ціле і подумати над ситуацією, у котру він потрапив.

***

Переодягнувшись у свої улюблені джинси із дизайнерськими дірками на колінах і в білу однотонну футболку, він зрозумів, що далі відтягувати вже нема куди. Він з неохотою вийшов із приміщення через чорний вихід, що був призначений для персоналу.

Чонгук, котрий тут же помітив Юнґі, широким кроком попрямував до нього назустріч. На ньому був одягнений костюм червоного кольору, і Мін не міг не підмітити, наскільки той до нудоти ідеально сидів на ньому.

– Ну що, підемо? – Чон привітливо усміхнувся до нього, окинувши оцінювальним поглядом зовнішній вигляд хлопця, а потім, запрошуючи, кивнув у сторону чорного джипа, що був припаркованим у десяти метрах від будівлі. Юнґі неквапливо пішов за Чонгуком, навіть не приховуючи свого незадоволення.

Відчинивши передні двері машини, Чонгук зробив жест рукою, запрошуючи того у розкішний салон, і тільки після цього, обійшовши автомобіль з переду, усівся за місце водія. Завівши двигун, він, не поспішаючи, вирулив на трасу, лише поступово набираючи швидкість.

– Ти не виглядаєш радісним, – підмітив Чон, кинувши на Юнґі короткий погляд. – Чому?

– А чому радіти? – Юнґі беземоційно втупив погляд у вікно, стежачи за пейзажами, що пролітали із шаленою швидкістю. Він старався не думати про те, куди саме його може завести Чонгук, і чи повернеться він після подібної поїздки живим.

Чон на мить задумався над запитанням, що здалось йому дивним, а потім відповів:

– Хоча б тому, що ти їдеш пити на халяву.

Юнґі, здається, вперше за день усміхнувся.

– Адже правильно.

***

Після завершення матчу Чонгука, Чімін уже збирався піти, але заповнена шанувальниками зала, що захоплено почала скандувати голосне ім’я: «Монстр», не очікувано для Пака змусила мимоволі прикувати погляд до чоловіка, що в цю мить вийшов на ринг.

Сьогодні хлопець подивився на синій колір по-новому, бо боксер із коротким чорного кольору волоссям і масивною статурою виглядав у ньому дійсно неперевершено. На обличчі бійця чітко відображалися ознаки роздратування, але не дивлячись на свій лютий вигляд, Чіміна він цим зачепив ще більше. Знайшовши вільне місце в залі, він з особливою увагою почав слідкувати за тим, що почало відбуватися на рингу.

Поєдинок виявився набагато енергійнішим і динамічнішим, ніж могло здатися спочатку. Навіть Чімін із жахом усвідомив, що почав забувати, що таке дихати. Ні на секунду не відводячи уважного погляду від брюнета, він намагався вловити кожен його рух та відбити у своїй пам’яті яскравим спогадом, із особливою наснагою спостерігаючи за тим, як той професійно і спритно, не жалкуючи сил, наносив удари по супернику. Хлопець одразу зрозумів, що метод бою Монстра був агресивним, але сьогодні, здається, боксер і правда був чимось дуже роздратованим, бо більше було схоже на те, що він зривав свою злість на опоненті, безжалісно наносячи серії атак, комбінуючи важкі прийоми та не дозволяючи тому розслабитися ні на хвилину – навіть рефері вже втрутився кілька разів.

Але як тільки чоловік відправив суперника в нокаут, вся зала підвелася задоволеним галасом, приголомшливо скандуючи ім’я «Монстр».

Тим часом спортсмен поклонився, дякуючи своїм шанувальникам за бурну підтримку. По його обличчю стікав піт, а масивні груди тяжко підіймались і опускались. На ходу натягуючи халат, він спустився з рингу, залишаючи залу під той же гул нестихаючого натовпу.

Тепер Чімін зрозумів: Чон Хосок – справжній звір. Дикий, вільний, некерований. Його неможливо підкорити, і, здається, саме тому Паку настільки сильно захотілося спробувати зробити це.

Чіміну не склало забагато труднощів домовитися про особисту зустріч з Монстром: декілька круглих цифр, виписаних на чеку можуть із легкістю вирішити будь-яку проблему – хлопець це зрозумів вже давно. Переговоривши з охороною, його провели до кімнати, де відпочивав спортсмен.

Як тільки двері перед ним відчинилися, Чімін, наче так і повинно бути, неквапливим кроком пройшов всередину, стукаючи туфлями на високих підборах по дерев’яній підлозі. Швидко оглянувши невелике, проте просторе приміщення, він помітив диван темно-синього кольору, на котрому, розвалившись, сидів оголений по пояс чоловік, який відпочивав після матчу, із мокрим після душу волоссям. Весь цей час він із підозрою стежив за Паком, не промовляючи ні слова.

Тим часом Чімін продовжував оглядатись: у кімнаті знаходився низький скляний столик, широка шафа із дзеркалом, на ручці дверцят якої звисали боксерські рукавиці, з’єднані резинкою. У дальньому кутку стояв великий ящик, з якого виднілося неохайно складене боксерське обладнання. На стінах, які теж були пофарбовані в синій, висіли плакати із зображеннями Монстра. На багатьох з них він тримав у руках чемпіонські титули, а на інших він був разом із тренером або іншими боксерами – з усіх них Чімін впізнав тільки хлопчиська із сірим волоссям, з котрим сьогодні бився Чонгук. Судячи з кількості спільних фотографій, він міг припустити, що вони були дійсно близькими друзями.

Хосок все ще мовчки спостерігав, поки Пак не опустився на чорне, злегка потерте крісло, що знаходилося прямо напроти Чона, і не закинув ногу на ногу. Тепер усю свою увагу він приділяв лише Хосоку. Чого треба було очікувати від когось, як Пак Чімін, чоловік і гадки не мав.

– Ти сьогодні був неперевершеним, – з теплою усмішкою на устах промовив Пак.

Неочікувана похвала змусила спортсмена скинути брови. Потім, трохи розслабившись, він хмикнув.

– Дякую, – на мить на його обличчі відобразилось щось на кшталт напівусмішки, але потім він знову зробив серйозний вираз обличчя, переходячи одразу до справи. – Так чого ти хотів?

Грубе запитання трохи зачепило гордість Чіміна, але з іншої сторони він розумів таке холодне ставлення з боку Чона. Все-таки це саме Пак вторгся до нього, заважаючи чоловіку відпочивати після поєдинку. Тільки сказати, що хлопцю було соромно за це – все одно, що нахабно збрехати, а хлопець цього робити не любив.

– Хотів попросити твій автограф, – Пак мило усміхнувся тому.

Звісно, він тут не заради підпису – Чон це одразу зрозумів. З особливою увагою він роздивлявся хлопця, що так безцеремонно порушив його спокій. Погляд Хосока прослизнув по м’яким приємним рисам обличчя, пухким губам, що були злегка підведені гігієнічною помадою, завдяки котрій ті заманливо блищали, а гострі вилиці придавали обличчю хлопця виразності та, у деякій мірі, сексуальності. Уникаючи контакту з очима, він звернув увагу на сережки-хрестики, що звисали з вух Пака і неперевершено доповнювали його образ.

Помітивши на собі погляд, котрий вивчав Чіміна з ніг до голови, він посміхнувся і провів п’ятірнею по волоссю, відкинувши назад пасма, що вибилися з охайної укладки, а потім, нахилившись трохи вперед, навмисно як можна ширше розставив ноги, що були обтягнуті червоною тканиною зшитих під замовлення штанів, котрі щільно облягали навколо його міцних стегон. Як вони ще не пішли по швах від такого сильного напору, так і залишиться для Хосока загадкою. Пак із цікавістю спостерігав за реакцією хлопця: Чон гучно зглитнув слину, а кадик нервово смикнувся вверх-вниз. Від напруги, що нависла у повітрі, на його лобі почали з’являтися крапельки поту.

– Я що, подобаюся тобі? – з театральним подивом на обличчі, наче це не він зараз своїми діями спокушає чоловіка, Чімін вкотре посміхнувся, а потім навмисно повільно почав підійматися зі зручного крісла, елегантною ходою попрямувавши до Хосока, і зупинився лише в декількох сантиметрах він нього.

Приховувати очевидне Хосок вже не бачив сенсу.

– Дуже.

– Чудово. – Чімін був повністю задоволений відповіддю. Витримавши невелику паузу, він додав: – Тому що ти мені теж.

У горлі пересохло, і Чон потягнувся до пляшки з водою, що стояла на скляному столику, а потім зробив декілька ковтків. Насупившись, він додав:

– Але мені зовсім не до вподоби те, ким ти є, і на кого працюєш, – договоривши, він поставив пляшку на місце.

Пак у відповідь лише закотив очі і роздратовано цокнув язиком.

– Не будь занудою, – протягнув він, а потім безцеремонно всівся прямо на чужі стегна, оплітаючи руками сильну татуйовану шию боксера. Від такої наглості у Хосока вийшло все повітря з легень.

Як би Чон не намагався вислизнути від контакту з очима, чоловік все ж таки потонув у них. Надовго, безповоротно. У Чіміна вони були охайно підведені косметичним олівцем, що надавало їм ще більшої виразності на фоні гладкої шкіри, що була вибіленою завдяки великій кількості тонального крему. Такому хлопцю краще було б піти в айдоли або актори, ніж у злочинці.

Між їхніми обличчями залишалося лише кілька сантиметрів. Неймовірно близько. Дуже небезпечно. Вдивляючись у саму безодню зіниць, Хосок з кожною секундою розумів, що з неї вже не видертися. Нарешті, він перевів погляд нижче, і знову натрапив на ледь відкриті рожеві губи, що так безсоромно приваблювали його.

«Ну що за бісеня» – пролунало в його голові.

Ні, Хосок не помилився. Цей хлопець був сексуальним з маківки до п’ят. Він був живим втіленням сексу та пристрасті, похоті та шаленого бажання. Він був гріхом. Його звали Пак Чімін, і він був справжнім бісом, що тільки-но поцупив чужу душу. Його ім’я тепер було витатуйовано на серці чоловіка і блимало червоним, щоб кожний міг побачити, кому насправді належали всі права на Чон Хосока. Пак Чімін – пастка, і тільки що вона захлопнулася, залишивши чоловіка всередині себе. «Назавжди» – гучно лунало в його голові.

Тим часом, Чімін, не поспішаючи, провів долонями по м’язистому торсу чоловіка: тепер він міг краще роздивитися на його грудях татуйовану голову монстра, схожого на гігантського чорного вовка з розкритою пащею, з якої у злобній гримасі стирчали гострі зуби. Шерсть тварини була скуйовдженою, а його очі горіли темно-синім полум’ям. Здається, по спині хлопця тільки що пройшовся жахливий холодок, поки він вдивлявся в них. Ковтнувши, він повільно торкнувся тату кінчиками пальців, змусивши Хосока злегка здригнутися від легкості і обережності доторку. Чужі руки були теплими, а в очах напроти він тепер міг прочитати щирий інтерес та цікавість. Сам же чоловік був напруженим, з останніх сил намагаючись стримувати збудження, що почало накатувати на нього.

– Не боїшся, що вкусить? – запитав він, одним лише поглядом вказуючи на татуювання, від котрого Чімін досі не зводив очей, наче зачаклований.

– Ні, – хлопець різко перевів серйозний погляд на Чона і подивися йому в саму глибину карих очей, в котрих він помітив нотки бажання, що так невчасно прокинулося, а потім впевнено промовив: – Як би там не сталося, але я приборкаю твого монстра.

***

– Повинен визнати, ти дійсно відмінний боєць, Юнґі-я, – промовив Чонгук, не відводячи погляду від дороги. У той момент Мін уважно повернув до нього голову, мовчки слухаючи чоловіка. – У тебе чудово відточені швидкість та рефлекси, твоя тактика досить вдала.

«Але я все одно програв», – подумки відповів йому Юнґі.

– От лише ти майже не блокував мої напади. – Обурений подібним висловом, Юнґі вже хотів заперечити, але Чонгук продовжив: – Ні, безумовно, ти захищався, але робив це недостатньо. Коли ти атакуєш, то розраховуєш на те, що твій супротивник не встигне зреагувати, тому твоя пильність набагато зменшується, і ти сам демонструєш супернику свої слабкі сторони, чим наражаєш себе на те, щоб бути атакованим у відповідь.

Мін закусив щоку із внутрішньої сторони. Він недооцінив те, наскільки Чонгук ретельно вивчав кожний його рух. Хлопець і без нього все це чудово знав згадавши, як Техьон кожного разу повторював йому те ж саме.

– Ти ніколи не повинен послабляти свій захист, – серйозно додав Чонгук.

Похмуро здихнувши, Юнґі втомлено відвернувся до вікна, більше нічого не кажучи.

Наступні декілька хвилин вони їхали мовчки, коли Чонгук гукнув до нього:

– Ми на місці. – Він припаркував джип біля клубу ‘Golden Choose’ у відповідній для VIP-клієнтів зоні, а Мін тим часом одразу оживився, забувши про роздратованість.

***

Час вже наближався до опівночі, коли Чімін з Хосоком разом вийшли з залу боксу. Пак ніяк не міг перестати захоплюватися чоловіком, постійно повторюючи, який він крутий, а Чону це лестило, навіть дуже. Він вперше бачив, щоб хтось так відкрито був зацікавлений ним, і це, виявляється, шалено надихало.

Озирнувшись по сторонам, Чімін несподівано зрозумів, що ніхто з його людей не чекав на хлопця. Також ні навколо, ні на парковці не було жодної машини його клану.

– Я дивлюсь, тебе тут кинули? – помітив Хосок занепокоєння Пака.

Той скривджено надув губи, і схрестив руки на грудях:

– Вони повинні були дочекатися мене… Так і знав, що треба було брати свою ферарі.

Перед тим, як піти, Чонгук казав, що охорона залишиться чекати на нього біля приміщення, але невже ті поїхали без нього? Спостерігаючи за схвильованим хлопцем, чоловіку навіть стало його шкода. Залишати того одного  в настільки погано освітленому місці було, як мінімум, грубо. Не довго подумавши, він запропонував:

– Може, я підкину тебе? – чоловік зашарив по кишенях шкіряної куртки, а потім витягнув ключі від своєї темно-синьої ауді, припаркованої на стоянці.

Чімін, тут же кивнув не думаючи і щиро подякував Хосоку, слідуючи за ним до машини.

***

– Якщо я виграю, то ти даси мені матч-реванш, – пробелькотів вже підвипивший Юнґі, поки Чонгук розкладував на більярдному столі піраміду з шарів.

– Згода, – відповів він, а потім теж встановив свою умову: – Тоді, якщо виграю я – то ти станеш моїм хлопцем.

Чон з азартом посміхнувся, а Юнґі скривився через його слова:

– Уж повір, цього ніколи не станеться.

Чонгук дозволив Юнґі зробити хід першим. Той, уважно прицілившись, різко вдарив києм по білій кульці, через що піраміда із шарів розпалася, і ті почали метатися по всьому  столу, гучно вдаряючись об його стінки і тут же відскакуючи від них. «Свояк» промчався від одного з кутів, а потім із гучністю впав у лунку. Відтепер рахунок становив 1:0 на користь Юнґі.

Мін спокійно обійшов стіл, із поглядом професіонала роздивляючись положення кульок, а потім знову прицілився, нарешті знайшовши для себе ідеальний кут. Удар – і ще одна куля успішно досягла своєї мети.

Юнґі задоволено розтягнув губи в усмішці, краєм ока помітивши те, наскільки лице Чонгука ставало напруженим.

– Засранець, – з нервовою усмішкою прокоментував чоловік, спостерігаючи за тимчасовою удачею Міна. Він крутив у руках свій кий, і чекав, коли хлопець промахнеться. Чон мав намір відіграти кожне забите очко, бо він теж ненавидів програвати.

***

– А ти давно боксуєш? – поки Хосок уміло вів автомобіль, Чімін не вмовкав ні на хвилину, закидаючи старшого нескінченними питаннями.

– Скільки себе пам’ятаю, – спокійно відповів той, за весь час жодного разу не відводячи очей від дороги.

– Так круто! – із захопленням вигукнув хлопець, а потім пригадав розмову з Чонгуком, і сором’язливо опустивши погляд, зізнався: – Якщо чесно, я раніше зовсім не цікавився боксом. Поки не побачив тебе. – Він знову підняв голову, і прийнявся роздивлятися ідеальний профіль Хосока. – Навіть гадки не мав, що в цьому виді спорту є такі красунчики.

Комплімент Чіміна змусив губи Чона розтягнутися в усмішці. Він пригальмував на світлофорі, і вперше повернув голову до Пака, котрий й досі відкрито роздивлявся його. Чоловік повністю опустив вікно, бо в салоні авто не очікувано стало занадто душно й жарко. А все через Чіміна, від вигляду котрого у Хосока всередині все починало вирувати.

Чоловік потягнувся до програвача, і збільшив гучність, коли в колонках стала лунати ‘I Don’t Know You’.

– Це The Rose? Я обожнюю їх! – очі Чіміна жваво заблищали від захвату.

– Правда? – здивовано перепитав Хосок. – Я теж. – Він надавив носком на газ, як тільки світлофор знову засвітився зеленим.

Чон Хосок був ідеалом. Навіть його музичні смаки були неперевершеними. Здається, ще трошечки, і Чімін закохається в нього до нестями.

Чон не міг не помітити те, з яким натхненням блискотіли очі його супутника. Може, Чімін і вдавав із себе грізного мафіозі, але в душі він був справжньою дитиною. Хлопець відкинувся на сидінні, і почав підспівувати голосу вокаліста, заплющивши очі, а Хосок заслухався: солодкий медовий голос Пака, здається, одного разу остаточно зведе чоловіка з розуму.

Тим часом Чімін витягнув з кишені піджака пом’яту пачку цигарок, маючи намір запалити, але Хосок, помітивши це, тут же попередив:

– У салоні авто не можна палити.

– Так я у вікно… – спробував переконати його Пак, але той все одно заперечно похитав головою. Чімін з подивом скинув одну брів, а потім поцікавився: – Але чому?

Той окинув його коротким поглядом перед тим, як відповісти.

– Мене не приваблюють хлопці, котрі палять.

Здивований, Чімін замовчав на хвилину, обдумуючи слова чоловіка. Він сховав пачку «Мальборо» з вишневим смаком назад у кишеню, а потім поцікавився:

– А якщо я кину, ти станеш моїм?

Чон лише усміхнувся у відповідь.

– До речі, а скільки тобі років? – вперше за цей вечір запитання поставив Хосок, а не навпаки.

– Двадцять чотири, – чесно відповів Чімін, у той час взявши свій телефон до рук і швидко надрукувавши повідомлення. Нарешті заблокувавши його і поклавши в кишеню штанів, він перепитав: – А що?

Проаналізувавши отриману інформацію, Чон відповів:

– Я тобі хьон.

Хлопець помовчав десь з хвилину, не одразу зрозумівши, що саме цим хотів сказати йому Хосок, а потім почервонів, почавши вибачатись:

– Пробач мені, хьоне, – він винувато опустив очі. Пак майже не використовував формальну мову останні років так шість. У клані Чон було прийнято звертатися до всіх на рівних, не використовуючи прив’язки до віку, тому Чімін теж відійшов від загальноприйнятого етикету. – Тобі, напевно, було некомфортно зі мною весь цей час?

– Усе в порядку, – сухо відповів той.

Хосок далі не слухав наступних пояснень Чіміна, глибоко замислившись: цей хлопець ще такий юний… Так що ж могло його змусити ступити на цю слизьку доріжку та приєднатися до Чон-мать-його-Чонгука? Якщо б не цей факт, чоловік ні за що не впустив можливості позалицятися до нього.

Зупинивши ауді біля високої шістнадцятиповерхівки, чоловік подивився на Пака, котрий вже виходив із салону автомобіля, що встиг вже стати для хлопця таким затишним за цей короткий час. Він подякував старшому і на прощання промовив:

– Ще якось зустрінемося, – він мило усміхнувся Хосоку, а потім, згадавши про дещо, додав солодким голоском: – Хьоне.

***

Задурманений своїм виграшом, Юнґі пив один келих за іншим, уже давно загубивши міру у випитому. Він навіть не помітив, що Чонгук до свого напою навіть ні разу не доторкнувся, віддавши перевагу просто спостерігати за Міном.

Перехиливши в себе ще один шот, Юнґі тремтячою рукою поставив спустошену посудину на барну стійку і ледь не звалився зі свого стільця. Чонгук спритно піймав його за талію і допоміг прийняти рівне положення, подумки порівнявши п’яненького Юнґі з кошенятком: такий же крихітний, незграбний та ласкавий. Той, тим часом, потягнувся рукою до наступної порції.

– Я вважаю, тобі вже досить, Юнґі-є, – уже дійсно почав бентежитись за хлопця Чонгук. Забравши у нього коктейль, він переставив його на інший кінець барної стійки, щоб той не зміг до нього дотягнутися. Мін повільно підвівся, утримавши рівновагу тільки за рахунок того, що Чонгук в останню мить схопив його за руку, щоб той знову не гепнувся. Потім Чон сам піднявся з місця і запропонував: – Нумо я краще відвезу тебе додому?

***

Чонгук допоміг Юнґі сісти на сидіння джипа, а потім, обійшовши авто з переду, сів за руль, щільно зачинивши дверцята. На всяк випадок переконавшись у тому, що вони обидва були пристебнуті ременями безпеки, чоловік завів двигун і вирулив з парковки, поспішивши запитати в сонливого Юнґі його адресу. Той щось тихо пробелькотів у відповідь, і Чонгук насупився.

– Кажи чіткіше, інакше зараз відвезу до себе.

Жартівлива погроза спрацювала, і Мін повторив, тепер вже більш розбірливо.

– Юнґі-є, – пройшло декілька довгих хвилин, перш ніж Чон порушив вже звичну тишу. Він кинув на хлопця короткий погляд, щоб переконатись, що той досі не спить, а потім серйозно запитав: – Ти станеш моїм хлопцем?

Мін, котрий безнадійно намагався боротися зі сном, що з кожною секундою все сильніше накатував на нього, вже був майже не в стані щось розуміти. Через велику кількість випитого ним алкоголю, усі його думки переплуталися, і він ледь виразно пробурмотів:

– Ти ж все одно від мене не відчепишся, так?

Чонгук всміхнувся, і, розцінивши відповідь хлопця, як згоду, кивнув:

– Твоя правда.

Більше Юнґі нічого не чув, відключившись до самого приїзду до дому. Насичений день закінчився з рахунком 1:2 на користь Чонгука.