Епізод 3

Для більшої переконаності я вичікую до вечора і тільки тоді здійснюю втечу. Уявивши себе героїнею третього “Астралу”, я розбиваю гіпс на ногах об ніжку ліжка. На жаль, переломи ще не до кінця зрослись, тому спочатку ходьба моя супроводжується жахливим хрускотом незміцнілих кісток.

Лазарет практично пустує. Ті поодинокі Ріт Зієни, що трапляються мені на шляху, не звертають уваги на свою правительку. Незабаром здалеку я помічаю руду голову Аріель і спішу заховатись в найближчій пустій палаті. Як тільки небезпека минає, стрімко вибігаю. Треба знайти Вінчестерів і брата. Так хочеться з ним нарешті познайомитись!

В бункері немає нікого, крім рудоволосої жінки, яка збирає речі. Здається, її звати Ровена. Відьма. Скажу чесно, про неї я наслухана, але сама з нею поки не зустрічалась.

– Кудись зібралась? – відьма від несподіванки запускає в мене закляттям, від якого ухилитись простіше простого. Потім я бачу тріщину між світами, вже таку мені знайому, і миску з архангельською благодаттю. Здається, належить вона Люциферу. Тепер зрозуміло, куди вони всі поділись. – Скільки ще часу залишилось? – Ровена щось шепоче. – Сиди тут!

Альтернативна Земля зустрічає мене вельми гостинно. Один необережний крок і ось я уже кубарем скочуюсь з невеликого пагорба. Природна грація, щоб її. Перевівши дихання, підіймаюсь на ноги. Кругом одні дерева, а говорять, що планета страждає від збезлісіння. Он їх скільки! Зітхаю і шкутильгаю по тому, що по ідеї повинно бути стежкою. А куди взагалі йти? Подумки торкаюсь до нитки нашого з Люцифером зв’язку і відчуваю його відносно недалеко.

Ти ба, цей світ кольорами не відрізняється. Все якесь сіре, непоказне і небезпечне. Єдиний плюс – перемога природи над благами цивілізації, але мені, як істоті звиклій до зв’язку, Інтернету та електриці, таке здається вельми жахливим. Цікаво, це все результат якогось страшного природного катаклізму чи надприродних розбирань? Незабаром я натикаюсь на декілька трупів янголів в бронежилетах і військовій формі людей. По порізах на шиях я розумію, що хтось поласував їх благодаттю. Витягаю клинок і обходжу вбитих стороною, молячись, щоб та тварюка, яка здійснила подібне, наситилась і не вирішила пополювати ще й на мене. Де ж диявол?

– Чудово, архангельська благодать – те, що треба, – Люцифер з’являється ніби нізвідки. По його обличчю зрозуміло, що за останній час не мені одній дісталось. – Отже, значить ти – Фель? – цей погляд, усмішку і положення рук я впізнаю завжди.

– Видно відсутність благодаті впливає на твої розумові здібності, – я спокійно схрещую руки на грудях. – В негативному плані, звісно. – яким же буде твій наступний крок?

– Слухай, дорогенька, що дозволено моїй племінниці, тобі я не подарую, – і він наближається майже впритул. – Ти не вона. Просто дешева копія. Фальшивка.

– Можна я піду вип’ю кави, поки ти тут шукаєш синоніми до слова “клон”? – не звертаю уваги на зброю біля горла, хоча всередині все стискається. Убив же він тата зрештою. – Часу й так мало, а ми тут стоїмо непотрібні бесіди ведемо, – навіть не світські, помітьте! Витягую останній козир з рукавів і остаточно відновлюю наш мисленнєвий зв’язок.

Мене підхоплює вир його емоцій: від слабкості до ненависті. Михаїл з цього світу спочатку катує його, а потім забирає більшу частину благодаті, син, скоріше за все, не захоче його знати (ну й Вінчестери не дозволять), воскреслий молодший брат, який мало того, що весь цей час відсиджувався в Монте-Карло з порнозірками, так ще з відьмою об’єднався і зрадив диявола.

– А ось з цього місця детальніше!

– Чак тебе катував? – опускаємо той факт, що зв’язок працює в обидві сторони. Вигуки у нас виходять майже одночасно. Пояснювати уже доводиться на ходу, тому що тільки після незручного мовчання обоє згадуємо про обмеження в часі. Я дізналась багато нового про свого батька (власне, як і дядя про свого). Від необхідності детально розповідати про катування та інше мене рятує закинутий тунель. – Як ти думаєш, два брати-акробати пішли напряму чи в обхід?

– Ну, якщо “в обхід” охоплює поля коноплі, то однозначно.

Ми не встигаємо зробити і пари кроків, як на нас вискакує дивне створіння, схоже на вендиго, але з вампірськими зубами. Напевно для самозаспокоєння воно стоїть з грізним виглядом, а потім зникає в глибині тунелю. Стенувши плечима, Люцифер йде за тварюкою слідом. Не інакше вирішив зробитись мисливцем. Вампір виводить нас до своїх побратимів, які згрупувались біля якогось трупа. Ти ба, не пощастило бідолазі. Але мене чекає сюрприз.

– Семмі! – я кидаюсь вперед, коли вампіри повернулись до незваних гостей. Дядя помахом руки ув’язнює монстрів в одному з проходів. – Поверни його, – мій брат мертвіший за мертвого. І Дін залишив його тут? Він повинен був вирізати всіх цих монстрів під корінь за те, що вони зробили, стояти на горі трупів, в крові з ніг до голови і знайти того, хто воскресить Сема.

Братик сідає так різко і несподівано, що ми стукаємось лобами. Ну й чому мисливці в крові виглядають сексуально, а я як серійний маніяк-психопат?

– Ти, – видихає Сем. Я, тримаючись за голову, киваю. – Ти жива, – медаль Капітану Очевидність в студію! – Але як? Як ти мене повернула?

– О, це був я, – Люцифер вискакує з темряви як чорт з табакерки. Я вже не знаю, за що хапатись: голову чи серце. Сем обертається до мене зі своїм фірмовим страдницьким поглядом, але я можу тільки розвести руками і закотити очі. – Міг би й подякувати. Я повернув твоє нікчемне життя.

– І чого ти хочеш від мене? – Сем уже піднявся на ноги і мені допоміг.

– Того, що є у тебе. Мого сина, – можна починати жартувати про орієнтацію дяді? Настільки близько він підходить до Сема. Той не відповідає. В будь-якому разі вирішувати тільки Джеку.

Табір повстанців наближається і з кожним новим кроком мені все менше хочеться взагалі там з’являтись. Нас зустрічає двоє чоловіків з автоматами і неохоче погоджуються відвести до дивних чоловіків зі світу Мері й Джека, які пройшли тут годиною раніше. Я зупиняюсь тільки перед достатньо великою будовою, що нагадує будинок, а ось Люцифер з Семом йдуть далі.

Дядько все-таки повертається і витягує мене на загальний огляд до решти. Першим чином я дивлюсь на хлопчика, який стоїть біля тата, в брудному одязі і злегка скуйовдженим волоссям. Ну хоч хтось встиг зробити зранку легку укладку. Мері виглядає стомленою, здивованою, але також в її очах блищить готовність до дій. Єдиний, на кого я не наважуюсь глянути – тато. Не можу викинути з голови Монте-Карло і порнозірок.

– Вибач, – Дін обіймає мене. У відповідь я, правда, не ворушусь, але він вирішує проігнорувати це. – Я оплакував тебе, – ага, а я чайник. Говорити – не мішки тягати. Нарешті мене звільняють від ведмедячих обіймів і я зустрічаюсь лицем до лиця з Гавриїлом. Сем тактично жене всіх назад в дерев’яну будівлю, залишаючи нас наодинці.

Мені так багато хочеться йому розповісти. Розповісти про катування. Заледве не у всіх смертних гріхах звинувачувати, але замість цього я знаходжу втіху в його обіймах. Відчуваю як татові крила закривають мене від зовнішнього світу. Відсторонившись, він повертає мій медальйон в формі крил. Нарешті ми вертаємось до решти і там з’ясовується, що брати вирішили разом з собою в наш світ перетягнути ще й всіх цих людей. Благо, їх всього двадцять.

– Рушаємо до групи Боббі, – на ходу кидає Дін, коли я підходжу. По його лютому погляду я розумію, що диявол уже встиг десь надивачити. – Приглянь за Люцифером!

Доводиться мені всю дорогу задовольнятися компанією дядька і двоюрідного брата, поки все саме цікаве відбувається попереду. А я вам так скажу, базікання Люцифера здатне будь-кого довести до ручки. Можна йому врізати? Поки я роздумую над цим на нас нападають янголи, з якими швидко справляється диявол, попри янгольські наручники (які в цьому світі, звісно, не працюють). Він починає вихвалятись і в цей момент випадково мій кулак зустрічається з його носом.

– Ну скільки говорити можна? – судячи з поглядів всіх рідних, я недалеко втекла в цьому плані.

Ми доходимо до бази Боббі. Чоловік зустрічає нас привітно, але з насторогою ставиться до пропозиції відправитись в інший світ, щоб підготуватися до боротьби з Михаїлом. А все-таки, він погоджується переговорити зі своїми і ховається в будинку. Хвала Небесам, пропозиція приймається всіма людьми одностайно і в нашу користь. Подальшу розмову з Боббі я не слухаю, бо мене знову відправили стежити за Люцифером, який вирішує ввести Джека в нашу сім’ю. Так вже вийшло, що я розминаюсь з батьком і знову залишаюсь одна.

– А це Фель, твоя сестра, – Джек підіймає руку в знак привітання. – Вона – донька Гавриїла, але не нефілім. Важко пояснити, – на пояснення дядя просто махає рукою. Хлопчик з зацікавленням мене розглядає. Треба було все-таки купити йому якийсь подарунок. Той же світловий меч, наприклад.

– Якщо тобі знадобиться короткий екскурс у фізику, хімію і в ядерний синтез, можеш сміливо звертатись, – на жаль, без вихвалянь не обходиться. Люцифер плескає сина по плечі й відводить мене в сторону.

– Ти йому розповіла? – я заперечно хитаю головою. – Так, так, я пам’ятаю, що тоді зробив Чак, але моя тобі порада – постарайся поговорити з ним. Рідну доньку він не насмілиться звинувачувати в брехні.

– Деякі спогади повинні належати тільки нам. Рано ще відновлювати зв’язок, – я трохи мовчу. – Чак же ваш батько. Якби тобі змінили пам’ять, ти б повірив? Ні, тут треба діяти продумано. Вони повинні почути це від самого Бога, його слова. В день своєї смерті я використала одне закляття, яке повернуло всіх ангелів, крім Кастіеля і то, бо він помер за декілька хвилин до закляття, а на щойно померлих воно чомусь не діє, – пояснюю.

– Так собі логіка. Упевнена?

– Моє майбутнє від мене приховане, – зізнаюсь. Люцифер здивовано зводить брови. – Я ж повинна була померти. Коли тінь на мене накинулась, я навіть не думала опиратись. Настільки хотілось покінчити з цим усім. Намагалась уже, – показую руки. – Тож, так, упевнена. Рано чи пізно Чак зробить помилку і тоді я скористаюсь моментом. Відіжму з нього максимум.

– Будь по-твоєму, – зітхає Люцифер. – Я за тебе хвилююсь.

На це я тільки закочую очі та йду геть. Тільки жалощів не вистачало. В голові вже починаю прокручувати план як змусити Чака привселюдно зізнатися у своїх гріхах. Такою мене знаходить Дін.

– Фель! Боббі говорить, що Чарлі з Кетчем повинні були давно повернутись. Нам потрібна твоя допомога, – зітхаю і відправляюсь слідом за ним. Біля будинку нас чекає Сем. Чоловік, який розповів про фальшивий загін страти, сидить на стільці, щиро не розуміючи, чого від нього хочуть. Сідаю на стілець напроти. Пильним поглядом оглядаю хлопака, який щулиться і жадає пояснень від братів. Його думки плутаються і накладаються одна на одну чи то від паніки, чи то він в курсі янгольських методів допиту.

– Закинутий будинок милях в ста п’ятдесяти від нас. Знаходиться в глухому лісі. Їх тримають там, – чоловіку залишається тільки відкривати й закривати рот. Це ж його таємна схованка. – Щоб ти розумів, я не визнаю фізичних катувань.

Рятувальний загін відправляється досить швидко. Машини вибирають з тих, які були на ходу і могли витримати хоч скільки-небудь довгу поїздку. Не встигаємо ми проїхати й п’ятдесяти миль, як я опиняюсь в голові Люцифера. Черговий мінус мисленнєвих зв’язків.

– Спитай її, – кричить Люцифер навздогін татові, який йде. Той обертається з недоброзичливим виразом обличчя. – Спитай, хто її катував весь цей час і навіщо. Відповідь тебе здивує. – остання фраза сказана таким отруйним тоном, що всередині мене все перевертається.

– Це тебе не виправдає, що б вона не сказала. Як би вона не хотіла повернути тебе в сім’ю, – тато каже це з долею співчуття. 

Картинка змінюється на набридливі дерева і камені. Як же повільно пересуваються ці ваші машини! За цей час Чарлі та Кетч встигнуть двічі померти. Не те щоб я сильно за них переймаюсь, зараз і свого вистачає, але саме через особисті проблеми і хочеться рухатись швидше. Нарешті обстановка змінюється. Стає ще більше дерев і каменів! Соромлюсь спитати, а де хоч якісь ознаки цивілізації? Ну, якщо апокаліпсис стався років п’ятдесят тому, то питань нема.

По плану Джек повинен відвернути янголів, а в цей час ми ввійдемо. Честь вибивати двері випадає Сему. Я йду за ним і якраз на мене звертають увагу два янголи, яких вдається вбити майже без співчуття. Шкода, що потім відомстити за смерть солдат обертаються всі інші. Я ледве пробиваюсь до Кетча, Сем же відправляється звільняти Чарлі, яку він потім різко обіймає. Гей, вона й моя подруга теж! Я звільняю британського найманця від ланцюгів.

– Тримаю.

– Міс Вінчестер, ти врятувала мене. Як вчасно.

За хвилину перед нами намалювався Дін. Він перебирає на себе більшу частину ваги Кетча і допомагає дотягнути того до машини. Джек вже сидить на передньому сидінні в очікуванні Сема. У вікні я бачу як Дін, Чарлі й Мері сідають у свою машину та їдуть. Незабаром до нас приєднується Сем і ми рушаємо слідом. Нефілім повертається і починає випитувати як все пройшло у всіх подробицях. Хоч щось відвертає від незмінних красот природи навколо. По прибутті я допомагаю Кетчу вийти й тягну його в імпровізований лазарет.

– Залишся. – він хапає мене за руку і я ледве стримуюсь, щоб не зламати її. Хоча на обличчі, крім докору, не відбивається жодної емоції. Сідаю на стілець і бачу батька, який проходить повз лазарет не в кращому настрої. Через декілька хвилин в тому ж напрямку йде Люцифер. Кетч вже заснув, тож я безперешкодно виходжу.

– Що сталося? – наздоганяю Люцифера.

– Його спитай, – бурчить той у відповідь і киває в бік батькового силуету.

– Я тебе питаю. Тобі не слід було згадувати про моє катування.

– Він все одно не повірив. – Люцифер обертається і йде геть.

– Я знаю. – шепочу йому вслід.

***

На світанку всі поспішно збираються. Бужу Кетча і допомагаю встати. Далі збиратись він починає сам. Моя робота на сьогодні проста – наглядати за Люцифером. Навіщо? Він не мала дитина. Роблю кілька кроків і спотикаюсь. В ліву ногу ніби ножа всадили. Намагаючись не показувати болі, я починаю йти до автобуса, але, на жаль, кульгавість помічають всі. Люцифер замість того, щоб йти за своїм засмученим сином, підіймає якогось хлопаку з місця, щоб я сіла. Кетч же садить того назад і сам поступається мені місцем. Робити нічого, доведеться сідати.

– Ти потрібна нам тут, – киваю своїм і навіть не дивлюсь на Хранителя. Стаю біля тата і проводжаю людей поглядом. Залишається зовсім небагато часу. Прохід ось-ось зачиниться. Тоді в декількох дюймах від нас щось вибухає. Гине троє людей. Обертаюсь в ту сторону і бачу високого темношкірого чоловіка в плащі. З важливим виглядом він підходить до нас. Напевно хоче попрощатись і побажати удачі у всіх наших починаннях.

– Я з ним впораюсь, – самовдоволено каже Люцифер і йде назустріч противнику, який рази в два сильніший його самого. Ось це так. Хтось балується янгольською скрижаллю! Здається, для мене знайшлась робота.

– Хапай брата, мисливців і валіть звідси. Я його затримаю, – шепочу на вухо батькові. Мені було по барабану, що він думає про Люцифера і про втечу з поля бою. Неспішно шкутильгаю до диявола і закриваю його собою.

– Вирішили заховатися за спідницею кульгавої дівчини? – усміхається Михаїл, коли бачить, що архангели починають відступати до тріщини, тягнучи за собою братів. На жаль, до мого нещастя, у чоловіка перевага в вигляді архангельського клинка.

Від першого удару мені вдається ухилитись, але і Михаїл не промах. По інерції він граційно повертається до мене обличчям. Ніби не бажає, щоб я опинилася у нього за спиною. Знову нападає. Ухиляюсь вправо, але на цей раз готую йому сюрприз у вигляді кулака в сонячне сплетіння. Від несподіванки він похитнувся і я користаюсь моментом врівноважити шанси. Хапаю за руку з клинком і намагаюсь її зламати, але Михаїл з легкістю валить мене на землю ляпасом.

– Непогано б’єшся, дівчинко, – він переможно хилиться наді мною з клинком наготові. В останній момент мені вдається відкотитися. Зброя свистить в дюймі від тіла. Михаїл намагається копнути мене ногою, але я її перехоплюю і відправляю його на землю, паралельно піднімаючись. Поки він переводить дихання (що займає всього хвилину, але цього вистачає), заношу ногу і зі всією силою опускаю її на пальці Михаїла, які стискають клинок. Варто говорити, що мої мартінси мають достатньо міцну підошву? Клинок поза зоною досяжності.

– Ти не повинна бути такою сильною, – Михаїл перевертається на бік і стає. Пальці зцілюються з не менш жахливим хрустом, з яким ламались.

– Власне, як і ти, – прийнявши бойову позицію, я очікую нападу. Але його щось відволікає. Озираюсь і бачу, що портал закрився. Тінь жаху проминула на обличчі, але я вчасно опановую себе і знову повертаюсь до ворога. Той задоволено всміхається. Інтуїція підказує мені, що зараз почнеться справжнє шоу. Наступний удар відправляє мене до дерев. Бідні не очікували такої сили, тому деякі переламались надвоє. Власне, як і всі кістки в моєму тілі. Сяк-так піднявшись, перехоплюю руку Михаїла і нарешті ламаю її. Потім підіймаю коліно і б’ю ним в його ніс. Михаїл хитається, але нападати не перестає. Гнів осліплює мене. Хапаю його за здорову руку:

– Раз ребро, – удар приходиться по цілі. – Два ребро. Три ребро, – мішком Михаїл валиться на землю. Тільки тепер помічаю свої почорнілі нігті. – Цікаво, цікаво, – відвертаюсь від поваленого противника і приймаюсь детально вивчати руки. Коли повертаюсь назад, нікого вже немає. – Дуже по-дорослому, дуже по-чоловічому!

– Допоможи мені, – шепочу. Вмить мої очі стають червоними, як у Люцифера, і по клацанню пальців з’являється нова тріщина. Входжу та опиняюсь в чиїйсь кімнаті. Без сил опускаюсь на ліжко і дивлюсь в одну точку. Нога дуже сильно болить. Двері відчиняються і на порозі застигає Кетч. Дивлюсь в його сторону і стомлено усміхаюсь, мовляв, помилка вийшла, а потім підіймаюсь, щоб вийти. Він допомагає мені дістатись до решти. Хвилина мовчання, а потім всі зриваються на радісні крики. Якийсь мужик урочисто вручає мені пиво, хтось плескає по плечі, при цьому стараючись триматись якомога далі від найманця. Нарешті я зустрічаюсь поглядом з усіма Вінчестерами й міцніше хапаюсь за лікоть Кетча. Вираз обличчя Мері доставляє мені немало задоволення. Вона все ще відчуває щось до того, хто промив їй мізки й намагався вбити її синів?

– Але як? – після цього питання зависає тиша. На допомогу мені спішать тато і дядя, яких відтіснили до найдальшої стіни.

– Ми думали, він убив тебе, – люди здивовано перезираються, бачачи як мене по черзі обіймають. Кетч випускає мою руку і розчиняється в натовпі. – Розповідай.

– Ну, я зламала Михаїлу руку, ніс, вибила декілька зубів і порахувала ребра, – повстанці зустрічають мої слова зі схваленням і навіть просять детально розповісти як проходила наша битва.

– Мила моя племінниця! – над натовпом гримить голос Михаїла. Дін навіть шепоче це ім’я і підіймається справжня паніка. Хто хапає зброю, хто намагається сховатися. Я ж удаю, що нічого не бачу, нікого не чую. О, яка цікава пляма на стіні. Дядя зі злим виразом обличчя спускається сходами. Люди перед ним розступаються. Навіть Люцифер з татом відходять в сторону. – Де ти повинна бути? – з усмішкою “тобі капець” питає він.

– Я б не радив, – вирішує вставити своїх п’ять копійок Люцифер. Михаїл на нього навіть не дивиться. Проте його ніби цікавить Джек. В моїх грудях зароджується надія, але недовго музика грала, недовго фраєр танцював. Дядя відводить погляд від племінника-нефіліма і береться за племінницю-архангела.

– Ви обоє також, – кидає на ходу Михаїл, коли хапає мене за комір (добре, що не за вухо, як він хотів спочатку) і тягне на Небеса. В ненависний мені лазарет.

POV автор

– Дін, у нас проблеми, – до брата підходить Сем. Він виглядає не менш приголомшеним, ніж всі інші. Кивком показує на матір. Звісно ж, вона бачила архангела в молодому тілі свого мертвого чоловіка. – Він же повинен бути в тілі Адама? Де Адам?

Відповісти Дін не встигає, оскільки Адам заходить в бункер. Хлопець нарешті зрозумів, в яку сторону відчиняються двері. Побачивши знайомі обличчя своїх єдинокровних братів, він спішить до них. Ситуація грозиться повернутися повною катастрофою.

– Вітаю, мене звати Адам Мілліган, – він протягує руку Мері.