В ореолі ароматів кардамону.

UTF-8 = 29.05.2020 23:30

script7. <beginning>

Я знайшов ваше відображення у піні гарячого еспресо.

Галюцинації непереборні, на тропі до регресу.

Поза можливими рамками шифр криптограми,

Зі світла — в пітьму, в мистецтво пентаграми.

Укутався в плед із ниток слоукора.

Я на крок до безумства, у жовтому світлі світлофора.

Зірвані струни, а музиканти ще грають,

У спаленні мостів лише думки блукають.

І лик ваш усюди, привів мене до цейтноту.

Ноктюрнівський корабель був готовий до зльоту.

У полуничне небо крізь сіру рутину,

Вдалині від стріл, що ви кидали в його спину.

Був готовий мчати, пливти по галактичних прибоях,

Щоб поза часом аметистових долин місцевість освоїв,

З порцелянової хвилі в хвилю, з елегії у драму,

У пам’яті одне: Вечірній пляж. Вечірні вогні. Блакитна панама.

Кристалічний водоспад. Світобудова спокою.

Відблиск безтурботності. Прихована насолода під суєтою.

До того, як зустрів ще живим вас на каравелі.

Ванільно-кавова, лимонна новела.

Корабель потопає. Деревний дух каюти

У візерунках полум’я, у покірному затишку бути.

Стріла крізь панаму. Просмалене бездоння.

Динаміт на борту. Ви все ще тут, не зникли в міжсезонні?

Розгубив ноктюрни. Розбив з картини рамку,

У диму, іскристого пилу на ваших останках

Дістав порожній келих. Налив порожню вічність.

Розстелив атласний тлін. Осягнув швидкоплинність.   

У сяйві сузір’їв – відображення віртуоза,

Зрадивши ідеї ілюзіями, розплата – це сльози.

Дощовий пасаж. Між дошками каюти

Спалахнув дерев’яний дух. Нарешті в блаженному затишку бути.

Спалахнув оазис, недописаний в книгах з історії.

Спалахнули вітрила, що ведуть по вірній траєкторії.

Спалахнув штурвал, адже всього бутафорія в п’єсі.

Спалахнула чашка з піною гарячого еспресо.

Дзвін уламків вітражів у вигаданому мною універсумі.

Мовчазне затемнення. Ми знову в ефірі всесвіту.

Знову в’язати легенду з часового велюру.

Знову ілюструвати надію на монохромній гравюрі.

Прикидатись живим, коли давно вже помер.

Розфарбовувати дні, коли втратив рахунок, збожеволів.

І безцільно тинятися, шукаючи власну відповідь по дивокраю:

Я все ще дивлюся в чашку, де я на кораблі? Чи… мене вже давним-давно немає? »

script7. <ending>