В найкращих традиціях фільмів про окультні ритуали

Але не встиг Ештон розстібнути останній ґудзик смокінга, як в двері постукали. Ештон розчаровано розвернувся і відчинив двері. На порозі був дворецький.

– Так? – Запитав Ештон. Що він ще хоче? Він звернув увагу на біохвилі Мерін. Вона очікувала.

– Прошу пробачення, що турбую. Та змушений поцікавитись, чи буде зручно провести останню частину прийому о другій годині ночі? – Ештон спробував знайти телефон, аби поглянути на годинник. Дворецький зрозумів його наміри: – Це буде за годину.

Ештон обернувся на Мерін.

– Я не проти. – Відповіла вона.

– Так, нам буде зручно. – Підтвердив Ештон.

– Дякую, за відповідь, о другій годині я прийду аби супроводити Вас. – З поклоном мовив дворецький.

– Так, дякую. Ми чекатимемо.- Ще щось треба казати?

– Можу бути чимось корисним? Чи можу бути вільним? – Уточнив дворецький.

– Дякую, нічого не потрібно. Можете йти. – Спробував Ештон бути ввічливим. І закрив двері.

Ештон обернувся і поглянув Мерін в очі. Вона мовчки сіла в крісло.

– Вимкни, будь ласка, світло. – Попросила вона. Ештон зробив це і сів біля неї в іншому кріслі.

– Що це за частина? – Запитав Ештон.

– Те заради чого я і приїхала. Договір. – Відповіла вона, дивлячись в нічну темряву, яка, тим не більше, була прикрашена вуличними ліхтарями. Ештон зітхнув.

《Рікон, за годину, о другій ночі, буде ще якийсь обряд. Просто будьте готові. Я тебе покличу, якщо Ви будете потрібні.》- Попередив Ештон.

《Так, звісно.》- Відповів Рікон.

Рівно о другій ночі зайшов дворецький. І Ештон з Мерін послідували за ним. Ештону поболювала голова – день був добіса довгим. І зараз дуже добре було б спати, а не волоктися в підвал, судячи з усього. Але, він вперто йшов, підставляючи Мерін лікоть.

Вони зайшли в тьмяно освітлене приміщення, в найкращих традиціях фільмів про окультні ритуали… Ну, окей… І за ними закрили двері на масивний засув. Мерін була спокійна, тож Ештон і собі не дозволив нервуватися. Опісля вони спустилися круглими відкритими сходами ще на поверх вниз. А поки йшли, Ештон усе роздивився. Маленька зала, де стояв, очевидно, весь клан Макнармер. Вони були одягнені в темні плащі, довершуючи враження про окультні ритуали… Залу очолювало два трони, куди вони і прослідували з Мерін, зайняли свої місця.

Мовчки наперед вийшов пацан, що приносив келих з кров’ю. У Ештона пройшов мороз по шкірі. Пацан виставив паред грудьми руку вздовж грудей, долонею наверх, демонструючи поріз (з якого і націдили ту кров, очевидно). І очікувально подивився в очі Мерін. Він був спокійним. Він почувався… Ештон не міг збагнути… В ньому стільки намішано було. Туга? Але всі ці почуття і емоції були тихими.

– Так, я приймаю Ваше припіднесення. – Кивнула вона хлопцю. Той і не змінився ніяк. Навіть бровою не повів. Все й так уже вирішено, як зрозумів Ештон. Знизила податки до мінімуму, тобто забирає одного пацана на тисячу років. Ненаслідника. Тепер ясно. А кров значить для чого? Ну, ясно. Щоб визначити чи приймає вона його чи ні. Ештон тихо зітхнув, непомітно. – Але. – Раптом сказала Мерін. – Наразі в Шазарії два правителя.

Макнармери захвилювались. В центр зали вийшов глава.

– Наразі в клані лише один не наслідний син. А моя дочка уже вийшла заміж. Чи можемо ми заплатити не з основної гілки? – Запитав він, дивлячись в очі Мерін. Вона перевела погляд на Ештона. І глава теж, зрозумівши, що вирішувати буде він. А от Ештон, зрозумівши це, пропустив удар. Чорт. Потрібно було розпитати про все. Ештон зовсім не готовий. Чорт. Він стис зуби, дивлячись в очі Вілліаму Макнармеру. Він не має права зараз починати комедію. Він чоловік Мерін. І він мусить поводитися відповідно. Ештон глибоко, але напомітно вдихнув. Він спокійний. Добре. Все буде добре.

– Так. Мене влаштує. – Просто відповів Ештон.

У Глави клану стиснулось серце. Але він швидко обдумав все, а опісля спокійно обернувся і поглянув в очі котромусь із свого клану, кивнув. Чоловік теж кивнув. Він відчув біль. Але не вагаючись ні секунди, поклав руку на плече хлопцю, що стояв поруч. Сину, мабуть. Пацана ніби окропом зсередини ошпарило. Але він гордо підняв голову і прослідував до трону Ештона, а поки йшов емоції вляглися. І він спокійно поглянув йому в очі. Тоді жінка підійшла десь збоку, підносячи на підносі довгий кинжал і кубок. Пацан взяв кинжал і рішуче підніс його до своєї долоні…

– Стоп! – Рішуче зупинив це Ештон. Ні, ну всьому є межа. Малий подивився йому в очі, завмерши всім тілом, очікуючи що йому скажуть. Ештон перевів погляд на Мерін.

《Я не питиму кров. Це вже занадто.》

《Ти в праві визначити чи підходить він тобі в інший спосіб.》- Мерін кивнула.

– Кожен правитель сам вправі обирати спосіб, котрим випробовуватиме припіднесеного у жертву. – Пояснила Мерін.

Ештон стис губи і перевів погляд на пацана. Чорт. Що робити? І Ештону стрельнула думка в голову. “Нехай доведе. Бій.” Ох, Рікон. Що ж це краще ніж кров пити… Ештон встав і зняв свій смокінг, кинувши його на трон. Тоді спустився і пройшов мимо пацана, на середину зали. Малий так і застиг з кинжалом в руках. Йому було страшно. Але він повільно обернувся, впіймавши погляд Ештона. Тоді невпевнено підійшов ближче. Ештон кинув погляд на кинжал. “Пф. Це не чесно. Проти тебе та голими руками”. Ештон усміхнувся. А що… Ідея.

– Дай мені. – Простягнув Ештон руку. Малий перевів погляд на кинжал і у нього нутро похололо. Але він підняв кинжал на рівень грудей, пдтримуючи другою рукою за лезо і простягнув йому, злегка вклонившись. Ештон взяв кинжал. Малий поглянув йому в очі, ретельно приховуючи страх. Ештону була не приємна ситуація. Але він уже знає як викрутитись. Ештон взяв кинжал точно так, як перед тим його тримав малий. Чудова річ. Сплав якийсь особливий. Кинжал легкий, але міцний.

《Рікон. Ви з Сірін потрібні. Я в підвалі. Все гаразд.》

《Зараз будемо.》

Ештон ввійшов в напівмедитавний стан і прогнав по кинжалу радар. Чудово. В рукоятці великий рубін. А сплав від леза занурюється глибоко в рукоять, утворюючи її серцевину. Цей метал має дуже стабільну кристалічну ґратку, хоч і дуже дрібну. А метал рукоятки відрізняється. Його кристалічна ґратка дуже рідка, ненаповнена.

В двері постукали і це висмикнуло Ештона з аналізу. Адже в підвальній тиші, де і подих було чути, це пролунало наче грім.

– Впустіть, це до мене. – Заявив Ештон. Присутні здивувались. Але зробили все, як сказали. Сірін і Рікон зайшли всередину, граційно, плавно і швидко спустились по сходам. І стали у Ештона за спиною. Ештон обернувся і впіймав їхній погляд:

– Я медитуватиму. – Пояснив Ештон. Рікон одразу зрозумів.

– Так, ми будемо тут, можете ні про що не турбуватись. – Кивнув він. Ештон теж йому кивнув. Тоді сів в позу лотоса, обличчям до клану.

Ештон постарається. Зараз. Тому що цей кинжал повинен бути вартий одного життя на тисячу років. Але це ще не все. У Ештона одна спроба. І цей кинжал повинен замінити цьому клану їх з Мерін, коли їх не стане. Цей кинжал буде в надійних руках. Тому Ештон може не переживати. Але… Але краще, звісно, аби цей кинжал апріорі не міг би належати “не тим рукам”. От і чудово.

Ештон виставив навколо себе бар’єр з печаті Рікона, зробивши його досить потужним, без вагань сковзнув у медитацію. І кинжал перед ним був чудовим матеріалом. Ештон був певен, що впорається. Отже. Перш за все, кинжал повинен потрапити у “ті руки”. Перша умова: користувач повинен брати кинжал з власної волі. І умову Ештон запечатав у вигляді енергетичного зв’язку, вздовж всього кинжалу, від рукояті, до кінчика леза, вибиваючи з ґратки атом, за атомом на шляху, де утворювався енергетичний зв’язок. Друга умова: чисті наміри. І Ештон закрутив цю умову у вигляді спіралі в рукояті, приєднуючи до першої, але використовуючи менш щільний метал. Адже ця умова має дуже масивне підґрунтя, включаючи і моральні принципи, і суб’єктивне сприйняття ситуації, також Ештон заключив сюди бажання допомогти іншим, бажання врятувати, захистити. Окей, кинжалом ще потрібно користуватись. Та і Ештону не потрібен будь-хто. Якщо вже брати когось у піддані, то такого, як Кір. Та і тоді шанси, що когось йому втюхають – нижчі. Третя умова: високі ментальні здібності, наявний талант. І Ештон помістив цей зв’язок другою спіраллю у рукояті. Добре, що ознайомився з критеріями відбору людей у Шазарію, перед тим як їхати сюди… І четверта: наявність крові клану Макнармер – закрутив Ештон ще одну спіраль. Окей, зразок він додасть пізніше.

Чудово. Тепер функціонал. Ештон не використовуватиме всього, що використав в амулетах для Рікона, Сірін та Мерін(тепер Кіра), коли копіював Ліам. Чудово. Для основи амулету Ештон використав “штекер” у свідомість, це обов’язково – теж помістив у рукояті. А тоді перевернув кинжал “лицем” догори. І вибудував в рубіні енергетичну ємність – оце вже постарався: зробив її просторою, дуже просторою… Тоді створив енергетичні зв’язки, що збиратимуть енергію з членів клану і додав купу умов – в якій кількості і з якою тривалістю та інтенсивністю… тоді вибудував “хребет” механізму в самому кинжалі. А тоді створив щось на зразок печаті Рікона, добре, що вже встиг дослідити. З допомогою кинжалу можна буде створити нормальний такий бар’єр, а також додав можливість управління формою, розміром, потужністю бар’єру, а також можливість корекції амплітуди та частоти хвиль у бар’єрі. І зробив все можливе, аби збалансувати витрати енергії, як робив раніше у механізмах для договорів у Храмі.

Наступну частину договору Ештон спрямував на зміну відчуттів носія під час використання амулету- фокус з допомогою якого людина зосереджується на запахах, звуках, зоровому сприйняттю, а також відчуттю біохвиль. Таким чином людина буде ніби дуже зосереджена, буде здатною запам’ятати і відділити запахи, звуки, окремі деталі зорового сприйняття. Ніби режим ясновидця. Це вже Ештон з Ліам запозичив. Сюди ж додав і фокус на інстинкти, рефлекси. Але також поставив купу запобіжників на вплив на інстинкти, зважаючи на попередні помилки. А також він відфільтрував інстинкти, перебравши цілу купу інформації, наче папки в своїй пам’яті та свідомості. І підсвідомості теж.

Ештон задумався. Можна було б зробити щось типу лазерної зброї або що. Але не хочеться таке довіряти їм… Натомість Ештон дещо вирішив таки додати… Він уже достатньо дослідив власний договір… Він додасть регенерацію тіла та бар’єр на тіло, наче від механізмів в Шазарії. От і прекрасно. Цим і зайнявся.

Невідомо скільки часу це у Ештона зайняло, але коли він відкрив очі, всі були змучені. Тільки Мерін зацікавлено спостерігала.

Окей Ештон і справді перевершив себе. Буквально через голову стрибнув… Побачимо.

Він забрав бар’єр, встав. Всі встрепенулися.

– Мені потрібні зразки ДНК. Зараз проведу авторизацію. Підійдіть ті, з чиїх родів будуть здійснюватись припіднесення жертв. – Акуратно формулюючи фрази, сказав Ештон.

Підійшло дев’ять чоловік, включно з главою клану.

– Ми глави гілок. – Пояснив Вілліам.- Наразі всі кровні члени клану несуть кров одного з нас.

Ештон кивнув.

– Якось не гігієнічно брати зразки одним кинжалом. Можливо є якісь одноразові шприци? – Запитав Ештон, піднявши брову. Мерін стало весело. Вона ледь в голос не засміялася. Мужики розгублено офігіли.

– Так. – Видавив глава. – Шприци знайдуться. – І кивнув дворецькому. Той побіг наверх. От прямо побіг.

– А поки нам несуть, я розповім про цей амулет. – Сказав Ештон і чіпко поглянув в очі главі. Той кивнув. – Цей амулет не просто служитиме для відбору достойного кандидата в мої підданні. Достойний член з Вашого клану, котрий з власної волі захоче допомогти і при тому матиме потрібні здібності, зможе ним скористатися для якихось благородних цілей. Наприклад, я заключив сюди можливість виставити бар’єр. При відповідних вміннях, можна буде варіювати якості бар’єру. Також кинжал захищатиме і лікуватиме власника. І зробить з нього досить небезпечного воїна. Тренуватись і вчитись, звісно ж треба. – Кивнув Ештон і уважно подивився в очі главі. Той спантеличено слухав. Ештон нахмурився. – Ви ж знаєте за рашазів й інше? – Запитав він.

– Вони знають. – Втрутилась Мерін. – Мова йде про вампірів й гулей.

В цей момент Ештон побачив розуміння в очах Вілліама Макнармера. Ештон кивнув.

– З цим кинжалом Ви хоча б зможете захищатися. І надати прихисток власним підданим. Якщо такі будуть. – Ештон стенув плечима. – Можливо жителям своїх земель. – І знову поглянув в очі главі. Суворо. Той кивнув. Він починав розуміти. – Можливо з часом я, або хтось інший навчить когось, кого прийме кинжал, скажімо, хоча б чомусь. А наразі обмежимось нашим обрядом.

Якраз принесли шприци. І дуже швидко зразки крові опинилися перед Ештоном.

– Ще кілька хвилин. – Повідомив він і обернувся на Рікона. Той кивнув.

Ештон знову повернувся в медитацію і авторизував кинжал. Важко було “прописати” умови авторизації. Такий собі груповий амулет, без конкретного хазяїна. Окей. Тепер Ештон з’єднав всі деталі механізну, між собою, використовуючи “хребет” або безпосередні зв’язки між частинами механізму. Тоді виринув з медитації.

Він знайшов жінку, що мала піднос з подушечкою для кинжала.

– Дозвольте. – Звернувся він до неї. Вона одразу підійшла і простягнула йому піднос. Ештон вклав туди готовий амулет. Що ж. Ештон щиро сподівається, що цього достатньо.

Отже.

– Що ж можна спробувати. – Сказав Ештон і знайшов поглядом того пацана. – Прошу. – Запросив він жестом. – Різати нічого не потрібно. Кинжал або прийме кандидата, або ні.

Малий підійшов. Він хвилювався. Він ковтнув і взяв у руки кинжал. Ештон ковзнув у напівмедитавний стан ще до того, як малий плавно простягнув руку до рукояті. І тепер бачив, що кинжал “зчитував” малого, намагаючись авторизувати його персону. І зв’язки знімали запобіжники до “штекера в свідомість” один за одним, знаходячи у хлопцеві відповідні якості і умови: він був членом клану Макнармер, він робив це з власної волі і з чистих намірів. Але… його ментальні здібності були не достатньо високі. Кинжал не прийняв хлопця. Ештон був задоволеним своєю роботою. Але ще більше він був задоволеним з того, що уникнув жертвоприношення йому. Але посмішку стримав.

– Кинжал не прийняв його. – Хлопець відчув сором і взагалі… Таких емоцій Ештон не очікував. Хоч би не повісився… А його батько, так той і зовсім… Аби не прибив пацана, то було б добре. – Все гаразд. – Запевнив Ештон, подивившись в очі батьку. – Ваш син не підійшов лише по фізичним критеріям. Але він самовіддано хотів принести себе в жертву, а також він достойна людина. Не варто засмучуватись. Можливо, колись хтось підійде. Дасте знати. – Підбадьорливо усміхнувся Ештон. І хотів уже вертатися на трон.

– Я маю ще дочку. – Раптом сказав чоловік. Він казав це… З певною відчайдушністю. Але зовсім не будучи впевненим в своїх словах. Він поглянув на главу. Він ризикує це ні з чим не сплутаєш. Хм… Цікаво. Тоді поглянув на Ештона: – Дозвольте їй спробувати.

– Чому ні? – Кивнув Ештон.

Вийшла мала дівчина. Років п’ятнадцять. Находу зняла капюшон, в якому стояла. Вона була альбіносом: біле волосся, біла шкіра, блакитні очі. Вона була… холодна і рішуча. Дівчина обігнула батька і без вагань взяла в руки кинжал з подушечки. Ештон заледве встиг сковзнути у напівмедитавний стан, аби побачити, як зв’язки один за одним зняли всі запобіжники і “штекер” з’єднався з її свідомістю. Може потрібно було ще умов накидати? Подумки зітхнув Ештон.

Повернувся в звичайний стан і поглянув в її холодні очі. Що ж вона така беземоційна?

– Що ж. Нападайте, юна леді. – Усміхнувся їй Ештон. Відійшов на крок, готуючись до нападу. Але не чекав, що вона нападе одразу – не вагаючись, не готуючись. Її удари були слабкі. Вона не була тренована. Але била чітко. Ештон не бив у відповідь, лише захищався. В якийсь момент вона стрибнула прямо на нього з кинжалом. Ештон ухилився, але дівчина створила бар’єр, штовхнувши Ештона. Він з легкістю уник нападу. Але поглянув на дівчину, усміхаючись кутиком лише, а вона молодець. Уважно слухала, слідкувала за ним під час медитації. Що ж, схоже немає про що думати. Дівчина нахмурилась під цим його поглядом.

– Я приймаю тебе. – Дівчина кивнула, випрямилась і поклала кинжал назад на піднос. Вона не зраділа. І не засмутилась. Їй не було все одно. Вона просто… Таке було враження, що вона просто… Що ця ситуація співпадає з її цілями? Ештон не зовсім розумів, але повернувся назад до Мерін, одягнув смокінг, сів на трон.

Сірін і Рікон стали збоку, по ліву руку від Ештона. А дівчина прямо перед ним, на рівні з пацаном, що дістався Мерін.

Як же Ештон хоче спати…