Віч-на-віч

Через невизначений час мої очі в’яло відкрилися і побачили кам’яний звід. Навкруги була напівтемрява, і лише за декілька метрів від мене яскраво горіло багаття. З часом починав розуміти, що знаходжуся в якійсь, доволі просторій, печері. В спину було холодно і під моїм «ліжком» каміння добряче натерло моє тіло. Мій лежак представляв шкуру звіра, скоріш за все вовчу. І поки я детально оглядав хутро, до мене зовсім непомітно підійшла Вона. Спочатку прийшла рятувальна думка, що все довкола – це не більш, як результат марення чи галюциногенів. Але…

Дівчина різко схопила мою руку в районі зап’ястка. У відповідь, я вільною правою рукою намагався звільнити свою лівицю, але не зміг навіть на міліметр поворушити з місця її руку. Остання здавалася мало не кам’яною.

– Ні-би. Нор-ма-ль-на – пробурмотіла до себе істота, при цьому слова вимовляла по складах.

Також вона говорила із сильним акцентом. На мить, мені здалося, що Дівчина намагалася таким чином поміряти мій пульс.

– Не йди! Я вер-ну-сь! – наказувала Вона мені.

Та я і не думав її слухатися. Спочатку очима розгублено шукав у темряві, хоч якийсь вихід у печерній залі. Та Вона, як на зло, швидко повернулася. Оголена істота несла у руці якусь брудну посудину. Тим часом, я щільно притулився до холодної печерної стіни. Коли Дівчина підійшла впритул, то побачив, що у посудині була якась непрозора рідина. Ніс відчував сильний незвичайний, але приємний аромат.

– Пий! Для сил! – тихо, але впевнено, промовила Вона.

Природньо, що моє нутро запротестувало. Невідома істота. Невідоме місце. Невідоме пійло.

– Отрута? Ні? – мало не прокричав на весь голос.

Вона на крок відійшла. У відблиску багаття я побачив її посмішку. Спочатку оцінив її милою, але потім холодок пробіг по моїй шкірі. Адже, у неї ікла були надто довгими, наче у собаки. Чи вовка? На кінець, прийшло абсурдне слово: вампір.

– Я – хо-ро-ша! – дуже ніжно проговорила Дівчина, а її… хвіст грайливо забігав по сторонах.

Це якось мене підкупило. Бо, і справді, якби Вона хотіла мені нашкодити, то в неї було, більш ніж достатньо часу. А якщо, і планувала, то чому мене не прив’язала? Тепер мене зацікавила дана особа, так як напруження стало спадати. Як і перед тим, Вона була повністю оголена. Інстинктивно погляд бігав по її стегнах та грудях, але я заставляв себе дивитися в її очі. Потім втупився в її стоячі вуха, що активно рухалися по сторонах.

– Іде-мо! Во-го-нь – так же із ніжністю проговорювала Істота.

До мене не зразу ж дійшло, що Вона пропонує зігрітися. Вона обернулася до мене спиною. Знов таки, підсвідомо розглядав її сідниці, але вертикально стоячий хвіст викликав у мене збентеження. Лисячий, мати його, рудий хвіст! Я ступав за нею повільно, намагаючись тримати дистанцію. Без великого бажання, але присів на свій лежак. Біля мене стояло невідоме пійло, до якого боявся доторкнутися навіть пальцями. Вона ж підійшла до багаття і, з небаченою легкістю для людини, переламувала гілки. Тепер при кращому світлі, міг доволі детально її оглянути. Окрім звірячих елементів, її тіло мало ще одну специфіку: її хутро, чи вірніше волосяний покрив, було строго локалізоване. Так виходило, що її кінцівки, точніше руки і ноги, та її тулуб були начисто позбавленні волосся. Не здивуюсь, що її обличчя таке ж безволосе, звісно, за винятком брів та вій.

Вона час від часу без особливого інтересу оберталася до моєї персони. Оглядини її фігури не викликали у неї несхвалення, а лише здивування. Тепер я остаточно переконався, що їй абсолютно невідоме таке поняття, як сором.

– Пий! Для сил – тепер, без присмаку наказу, просила Вона.

– Потім – намагався, хоч якось відтягнути час.

Дівчина сиділа біля мене, тому вирішив краще роздивитися її обличчя. Так моя здогадка щодо волосяного покриву виявилася цілком правильною. Вії були неприродньо довгими і складали враження, ніби вони накладні. Очі теж були незвичайними, так як зіниці були дуже розширенні.

– Йо-мі – чітко вимовила Дівчина і поклала свою руку на груди.

Перевівши погляд із її виразних, трішки монголоїдних, очей, на її грудну клітку, не зразу ж догадався, що Вона назвала своє ім’я.

– Ар-тур.

Мої бігаючі очі почали дратувати істоту, так як вона сказала:

– Лю-ди – див-ні! Гру-ди – час-ти-на ті-ло!

Після цього мені прийшлося відвести погляд в сторону. Йомі ж обійняла руками свої груди. Запанувала незручна тишина, а Дівчина безперестанку дивилася на мене. Довіра до неї зростала із кожною секундою, тому вирішив налагодити, хоч якийсь контакт із нею.

– Дякую! Врятувала – подякував їй, хоч і не зовсім щиро.

– Ба-га-то за-па-хів. То-бі по-ве-зло.

Після цього Вона стала, тим створивши для мене, більш пікантну ситуацію. Суть в тому, що її… низ живота був, як раз на рівні з моїм обличчям. Побоювання перед нею все більше змішуватися із чоловічим бажанням. Я, із хоч якої-небудь пристойності, підняв погляд до її очей. Мої дії почали смішити істоту.

– Лю-ди – ці-ка-ві! Ло-но – час-ти-на ті-ла!

Вона знову сіла біля мене, але тепер кінчик її хвоста прикривав низ живота. Мене крайнє дивувала ця нудистка, так як дивувалася і не розуміла цілком природньої чоловічої реакції на гарне жіноче тіло. Одначе, приходило розуміння, що вона прикривається, що би я не розгубився. Градус довіри до неї все ріс та ріс, а побоювання перед нею все спадало. Поки Вона поглядала на посудину, вирішив запитати:

– Ти – демон?

Вона лише усміхнулася на таке абсурдне запитання.

– Кі́́-цу́-не́ – знову по складах, але з наголосом на кожному, відповіла Дівчина.

В закутках пам’яті знайшов, що це японський міфічний персонаж. Здається, якийсь перевертень. А що робить істота із Японії на Поліссі? Від цієї інформації я ще більше втрачав зв’язок із реальністю.

– Перевертень – ледь вимовив я, не зумівши зберігати в тишині власні думки.

– Пе-ре-вер-те-нь – ні! Кі́́-цу́-не́! Кі́́-цу́-не́! – з нотою образи відповіла істота.

Інтуїція підказувала, що Йомі не знала значення слова «перевертень» і сприйняла його за ім’я.

– Людина разом лисиця? – запитав, намагаючись говорити в її стилі.

– Не лю-ди-на. Дух ли-си-ці – хитала головою Вона у відповідь.

Це все більше збивало із пантелику. Але побачивши, що Йомі веде себе дружелюбно, вирішив запитати напряму:

– Піти. Можна? – і вказав пальцем у довільному напряму.

Кіцуне відвела погляд.

– Спо-чат-ку ви-пи-ти.

– Не отрута? – перепитав я.

У відповідь на це на її обличчі виникла тінь образи.

– Пий! Я – хо-ро-ша!

Після цього вона протягнула до мене руку. Груди її остаточно оголилися, а увага на секунду переключилася на них. Йомі у відповідь розсміялася. Схопивши мою руку, і не звертаючи жодної уваги на мої пручання, вона почала… торкатися до себе.

– Ру-ка – час-ти-на ті-ло! Ли-це – час-ти-на тіло! Но-га – час-ти-на ті-ло!

На мить перестав робити опір, побоюючись, що Вона може просто вивихнути мені руку. Істота нахилила до мене голову і дала… пощупати свої вуха. Вони виявилися теплими, що повністю переконувало в їх справжності.

– Ву-ха – час-ти-на ті-ло! – продовжувала свою мантру істота.

Після цього Йомі звільнила мою руку. І поки я розтирав свою кінцівку, кіцуне почала обертатися до мене спиною. В голову прийшла думка, що би навіть схопити якийсь камінь та вдарити щосили по голові перевертня. Одначе, ніякої «зброї» не було поряд.

– Хві-ст – час-ти-на ті-ло! – ніжно сказала Вона через плече.

Волею-неволею, та мусив доторкнутися до її пухнастої кінцівки. Приходило розуміння, що добре, що не вдався до насилля, адже в кіцуне сили набагато більше. Гладячи її обережно, я починав розуміти її наміри. Йомі хотіла продемонструвати, що у оголеному тілі не має нічого поганого. Що – це все абсолютно природньо. Що всі частини тіла – рівнозначні. Їй було і дивне, і не зрозуміле, і антиприродне людське поняття про сором. Та мені – вихованцю цивілізації – були далекі її дикі уявлення. Страх знову став наростати у мені і я відійшов від неї на декілька кроків. Вона, усміхаючись, обернулася. А мені стало соромно за думку, що мало стати наступною локацією «знайомства» з її тілом. Як наслідок – я почервонів, ніби якийсь хлопчисько. Відчувши зміну на моєму обличчі, але не зрозумівши її причину, Йомі занепокоїлася:

– То-бі по-га-но!

Але потім знов запропонувала пійло. Та я настоював на своєму:

– Спочатку спокій!

– Доб-ре! – без ентузіазму відповіла істота.

Було видно, що Вона образилася. Себе ж я не винив, так як перед мною знаходилася НЕЛЮДИНА, яка до того ж у рази фізично сильніша за мене. Дуже сильна, якщо бути точнішим. Згодом кіцуне направилася до вогнища. Розпалила і підтримувала його вона спеціально для мене. Яка ж причина цієї турботи?

Та мої роздуми перебило сильне відчуття втоми. Може, і справді, що пійло мені допоможе? Йомі, більш, ніж доказала свою добродушність. Тому, без найменших вагань я пригубив напій та почав жадібно пити. Смак був специфічний, я би сказав, що навіть лікарський. Тіло і розум почали відчувати легкість. Остання переростала у неможливість керувати собою. Потемніло у очах. Провал у темряву.